ЛЕКЦІЯ 3: БАНКІВСЬКЕ КРЕДИТУВАННЯ БІЗНЕСУ

1. ОРГАНІЗАЦІЯ КРЕДИТНОЇ РОБОТИ В БАНКУ

2. УПРАВЛІННЯ ДОХІДНІСТЮ КРЕДИТНОГО ПОРТФЕЛЯ ТА
МЕТОДИ ЦІНОУТВОРЕННЯ ЗА КРЕДИТАМИ

3. ТЕПЕРІШНЯ І МАЙБУТНЯ ВАРТІСТЬ ГРОШЕЙ. ВИЗНАЧЕННЯ

ВНУТРІШНЬОЇ НОРМИ ДОХОДНОСТІ.

1. ОРГАНІЗАЦІЯ КРЕДИТНОЇ РОБОТИ В БАНКУ

Основною економічною функцією банків є кредитування їх клієнтів. Від

того, наскільки добре банки реалізують свої кредитні функції, багато в чому
залежить економічний стан регіонів, що ними обслуговуються. Банківські
кредити сприяють появі нових підприємств, збільшенню кількості робочих
місць, будівництву об’єктів соціального та культурного призначення, а також
забезпечують економічну стабільність.
Кредити становлять близько 50% всіх активів банку і забезпечують 2/3
усіх доходів. Вони є найбільш прибутковою, але й найбільш ризиковою
частиною банківських активів. Теорія портфеля пропонує розглядати не
кожну окрему позику, а сукупність усіх кредитів з їх взаємовпливом та
взаємозалежністю.
Кредитний портфель — це сукупність усіх позик, наданих банком з
метою одержання прибутку. Розмір кредитного портфеля оцінюється за
балансовою вартістю всіх кредитів банку, у тому числі прострочених,
пролонгованих, сумнівних. У структурі балансу банку кредитний портфель
розглядається як єдине ціле та складова частина активів банку, котра має свій
рівень дохідності і відповідний рівень ризику. Дохідність і ризик — основні
параметри управління кредитним портфелем банку.
Якість та склад кредитного портфеля істотно залежить від організації
кредитної роботи в банку. Організаційна структура кредитної функції в
кожному конкретному банку має свої особливості, що визначаються
розмірами, можливостями банку, а також потребами клієнтури. У великих
банках організаційна структура може складатися з кількох департаментів, які
включають розгалужену мережу відділів, секторів, комітетів, груп,
економічних рад тощо. Ці структурні підрозділи спеціалізуються на
виконанні певних функцій кредитної процедури, наприклад, відділ
галузевого аналізу, відділ кредитної політики, відділ кредитних продуктів,
відділ кредитної документації, відділ економічних прогнозів, відділення з
розгляду кредитного процесу тощо. У невеликих банках виконання всіх
функцій сконцентровано в кількох структурних підрозділах.
Але в будь-якому разі існують загальні принципи та правила, яких має
додержувати менеджмент кожного банку, формуючи організаційну
структуру процесу кредитування. Функцію надання кредитів необхідно
відокремити від функції контролю за наданими кредитами. У кредитному
 відділенні доцільно функцію кредитного аналізу відокремити від власне
процесу надання та оформлення позики. Це сприятиме підвищенню рівня
об’єктивності оцінки кредиту та обережнішому затвердженню позики.
Обов’язковою є організація роботи Кредитного комітету та Комітету
кредитного нагляду. До складу Комітетів входять керівники та провідні
спеціалісти банку, які періодично збираються на засідання і колегіально
вирішують поставлені завдання, формують кредитну політику, виносять
рішення про надання «великих» кредитів та списання безнадійних позик.
Комітети не є структурними підрозділами банку.
Найзагальнішу організаційну структуру кредитної функції банку
унаочнює рис. 3.1.

Рис. 3.1. Організаційна структура кредитної функції банку

Функції кредитного комітету
  Формування кредитної стратегії та кредитної політики.
  Затвердження організаційної структури процесу кредитування.
  Встановлення напрямків диверсифікації кредитного портфеля та
відповідних лімітів за країнами, галузями, кредитними інструментами,
позичальниками.
  Оцінка адекватності резервів на можливі втрати за кредитами.
  Аналіз кредитного ризику портфеля та інших суттєвих ризиків, що
пов’язані з кредитуванням.
  Прийняття рішень про надання «великих» кредитів.
  Періодичне списання безнадійних позик.

Функції Комітету кредитного нагляду

  Ухвалення змін та доповнень до загальної кредитної політики.
  Аналіз та оцінювання нових ринків, на які націлений банк.
  Затвердження критеріїв прийнятності ризику.
  Ухвалення введення нових кредитних інструментів, включаючи
встановлення допустимого рівня ризику за такими інструментами.
  Розгляд взаємостосунків банку з найважливішими новими клієнтами
та збільшення обсягу кредитних операцій з постійними клієнтами.
  Затвердження списку винятків із загальних правил кредитної політики
банку.
  Розгляд усіх звітів внутрішніх аудиторів.
  Ухвалення кредитних процедур.

Функції відділу кредитного аналізу

  Збір та обробка фінансової інформації про клієнтів та перспективних
позичальників.
  Аналіз фінансової звітності претендентів на одержання позики.
  Підготовка звітів про затвердження кредитів та іншої інформації,
необхідної для прийняття рішень про кредити.
  Організація засідань Кредитного комітету і реєстрація рішень.
  Ведення картотеки кредитної інформації (ККІ).
  Підготовка відповідей на запити за кредитами з інших банків та інші
небанківські законні запити.

Функції відділу кредитних операцій

  Підготовка, реєстрація та перевірка основної документації, яка
стосується кредитних операцій банку.
  Зберігання кредитних справ, включаючи оригінали договорів,
документів на заставу, гарантійних зобов’язань, повідомлень тощо.
  Реєстрація позик у бухгалтерських книгах, підготовка документації
для здійснення бухгалтерських проводок у головній книзі.
  Підтримання юридичних прав банку на заставу шляхом реєстрації
вимог до позичальника і передання права власності банку.
  Виставлення клієнтам рахунків на відсоткові платежі за кредитами,
комісійними та іншими зборами.
  Звіт про банкрутство клієнта, а також підготовка документації, що
попереджає про закінчення строку кредитної угоди.

Наведений перелік функцій Комітетів та відділів далеко не повний, але

він дає уявлення про розподіл повноважень між різними структурними
підрозділами. Функції та обов’язки відділу контролю за кредитами та відділу
роботи з проблемними кредитами докладно розглянуто в підрозд. 3.4 і 3.6.
Одним з головних завдань, що постають перед менеджментом банку у
сфері кредитування, є розробка кредитної політики банку. Кредитна політика
має охоплювати найважливіші елементи та принципи організації кредитної
роботи в банку, які необхідно зафіксувати в письмовому вигляді й затвердити
на засіданнях Кредитного комітету та Комітету кредитного нагляду.
Кредитна політика банку є основним документом, яким необхідно
керуватися при формуванні кредитного портфеля. Цей документ має
конфіденційний характер, а тому з ним можуть бути ознайомлені лише ті
співробітники банку, які здійснюють кредитування. Кожному банку
необхідно розробити власну кредитну політику, яка відбивала б напрямки та
специфіку його діяльності, можливості цього банку та його клієнтів, рівень
допустимого ризику, права та обов’язки кредитних працівників тощо.
У країнах, де відбуваються процеси дерегулювання банківської
діяльності, документальне оформлення кредитної політики є обов’язковим.
Під час перевірки банків органами нагляду перший крок полягає в тому, щоб
з’ясувати, чи відповідає фактичний стан кредитування основним положенням
кредитної політики. Саме цей документ регулює кредитну діяльність
кожного банку і встановлює правила формування кредитного портфеля.
Якщо банк має високоризиковий кредитний портфель, але це узгоджується з
офіційною, документально зафіксованою кредитною політикою, то органи
нагляду не мають права на будь-які санкції.
В Україні деякі банки мають документально оформлену кредитну
політику, але розробка такого документа ще не стала обов’язковою для
вітчизняних банків. Кредитну діяльність банків значною мірою
централізовано регулює НБУ, обмежуючи можливості банків щодо
формування власної кредитної політики. Нестабільність економічної ситуації
також не сприяє відпрацюванню довгострокових планів і перспективних
завдань. Тому розробка кредитної політики як офіційного документа є
складним та проблематичним завданням для невеликих і новостворених
банків.
Одним із обов’язкових елементів організації процесу кредитування є
визначення систем затвердження кредиту. Система затвердження кредиту
може бути одноступеневою, коли кредитний працівник має індивідуальні
повноваження щодо надання кредиту. З метою зменшення кредитного ризику
та впливу суб’єктивних факторів банки звичайно обмежують індивідуальні
повноваження, установлюючи ліміти кредитування. За такої системи
кредитний працівник має право підписувати кредитний договір, а тому
розглядуваний підхід називають іноді системою «одного підпису».
Найчастіше в банках у процесі кредитування застосовується система
«подвійного підпису», яка передбачає узгодження остаточного рішення щодо
позики зі старшою посадовою особою — керівником кредитного відділення
(департаменту). За такої системи кредитний працівник розглядає та аналізує
кредитну заяву, а також приймає і обґрунтовує своє рішення щодо надання
позики. Інформація в стислій стандартній формі подається керівникові
кредитного відділення, й обговорюється, після чого приймається остаточне
рішення. Система «подвійного підпису» також має обмеження щодо суми
кредиту, яка може бути надана позичальнику.
Кредити, які перевищують ліміт кредитування для системи «подвійного
підпису», необхідно затверджувати на засіданнях Кредитного комітету. Така
система затвердження кредиту є багатоступеневою і передбачає розгляд
кредитної заяви на різних рівнях: кредитний працівник, старший кредитний
співробітник та Кредитний комітет. Недоліком цієї системи порівняно з
двома щойно розглянутими є те, що рішення приймається довше і
підвищуються витрати робочого часу досвідчених спеціалістів — членів
 Кредитного комітету. Система затвердження Кредитним комітетом сприяє
зниженню ризиковості кредитних операцій банку.

2. УПРАВЛІННЯ ДОХІДНІСТЮ КРЕДИТНОГО ПОРТФЕЛЯ ТА

МЕТОДИ ЦІНОУТВОРЕННЯ ЗА КРЕДИТАМИ

Головна мета процесу управління кредитним портфелем банку полягає в

забезпеченні максимальної дохідності за певного рівня ризику. Рівень
дохідності кредитного портфеля залежить від структури й обсягу портфеля, а
також від рівня відсоткових ставок за кредитами. На формування структури
кредитного портфеля банку істотно впливає специфіка сектора ринку, який
обслуговується цим банком. Для спеціалізованих банків структура
кредитного портфеля концентрується в певних галузях економіки. Для
іпотечних банків характерним є довгострокове кредитування. У структурі
кредитного портфеля ощадних банків переважають споживчі кредити та
позики фізичним особам.
Обсяг і структура кредитного портфеля банку визначаються такими
чинниками:
 розмір банку (капіталу);
 правила регулювання банківської діяльності;
 офіційна кредитна політика банку;
 досвід і кваліфікація менеджерів;
 рівень дохідності різних напрямків розміщення коштів.

Величина капіталу банку значною мірою впливає на загальний обсяг

залучених та запозичених коштів, а отже, і на розмір кредитних ресурсів.
Максимальний розмір окремої позики теж визначається величиною капіталу.
Капітал банку використовується при встановленні лімітів та обмежень у
процесі регулювання кредитної діяльності банків.
Національним банком України встановлено ряд пов’язаних із
кредитуванням нормативів, які розраховуються у відношенні до капіталу
банку. Отже, розмір капіталу банку визначає обсяг та структуру його
кредитного портфеля.
Якість кредитного портфеля суттєво впливає на рівень ризиковості та
надійності банку, тому саме кредитна діяльність підлягає регулюванню з
боку органів нагляду в багатьох країнах. Установлені обмеження та
нормативи, а також правила регулювання банківської діяльності відіграють
значну роль у процесі формування кредитного портфеля.
Кредитна політика банку визначає пріоритетні напрямки
кредитування, а також перелік кредитів, які не повинні входити до
кредитного портфеля. Один і той самий кредит може не відповідати
основним вимогам кредитної політики одного банку, але бути цілком
прийнятним для іншого.
Одне з правил кредитного менеджменту полягає в тому, що банк не
повинен надавати кредити, які не можуть бути професійно оцінені фахівцями
 банку. Отже, досвід, кваліфікація та спеціалізація кредитних працівників
також впливають на характеристики кредитного портфеля банку.
У формуванні структури активів банку вирішальним фактором є рівень
дохідності кожного виду активів. Але висока дохідність, як правило,
супроводжується високим рівнем ризику, тому менеджменту банку
необхідно врахувати обидва фактори. Якщо рівень дохідності різних видів
активів приблизно однаковий, то перевага надається найменш ризиковим
напрямкам розміщення коштів. У такому разі розмір кредитного портфеля
банку може зменшитися на користь портфеля цінних паперів або на користь
проведення інших видів активних операцій.
В Україні із введенням в обіг ОВДП, які до фінансової кризи 1998 року
мали низький ризик і середню дохідність (приблизно на рівні доходів за
кредитними операціями), більшість банків перерозподілили свої активи,
збільшивши розміри портфеля цінних паперів за рахунок зменшення обсягів
кредитування. В період кризи ризиковість таких банків значно зросла, а
фінансовий стан погіршився.
Формуючи кредитний портфель, менеджмент банку звичайно керується
правилом — видавати ті кредити, які приносять максимальні доходи за інших
однакових умов. Дохідність кредитної операції визначається рівнем
відсоткової ставки за даним кредитом, тривалістю періоду надання кредиту
та прийнятою системою нарахування відсоткових платежів.
Для оцінювання прибутковості кредитів банк повинен мати ефективну
систему обліку не лише доходів, а й витрат за кожним видом кредитів. На
прибутковість кредитних операцій банку впливають як доходи та витрати,
так і можливі збитки, що визначаються рівнем кредитного ризику за кожною
позикою. Вимірювання, мінімізація та контроль за рівнем кредитного ризику
— одне з найскладніших завдань, що стоять перед менеджментом при
формуванні кредитного портфеля.
Рівень кредитного ризику кожного позичальника безпосередньо впливає
на рівень відсоткової ставки за кредитом. Високий рівень ризику
пов’язується з високою кредитною ставкою, і навпаки. Але кредитна ставка
залежить не тільки від ризику. Вона формується під впливом наведених далі
зовнішніх і внутрішніх чинників, які необхідно враховувати, визначаючи її.
 Попит і пропозиція на ринку кредитів;
 рівень конкуренції;
 рівень кредитного ризику, що пов’язується з конкретним клієнтом;
 кредитна політика банку;
 категорія клієнта, яка відображає, чи орієнтований банк на розвиток
відносин з даним позичальником;
 загальний рівень прибутковості всіх зв’язків з клієнтом;
 вартість кредитних ресурсів для банку;
 рівень базових ставок;
 форма забезпечення кредиту та вартість контролю за його станом.
 Усі ці чинники по-різному впливають на ставку конкретного кредиту.
Наприклад, високий рівень кредитного ризику клієнта підвищує ставку, а
надання забезпечення знижує кредитний ризик. Але з наданням забезпечення
у формі застави матеріальних цінностей зростають витрати банку, пов’язані з
необхідністю зберігання застави чи з контролем за її станом та ліквідністю.
Ці видатки необхідно враховувати, установлюючи кредитну ставку.
За умов високої конкуренції банк змушений підтримувати кредитні
ставки на певному рівні, який був би прийнятний для клієнтів і приносив би
прибуток. Кредитна ставка повинна бути достатньо низькою, аби
позичальник не звернувся до іншого банку. Тому на висококонкурентних
ринках кредитор швидше приймає ставку, ніж встановлює її. У результаті
банківська маржа має тенденцію до скорочення. З огляду на сказане значна
увага приділяється вибору методу ціноутворення за кредитом. У світовій
банківській практиці застосовується кілька основних методів установлення
ставки за кредитом.

МЕТОД «ВАРТІСТЬ ПЛЮС»

Метод враховує вартість залучених коштів та всі витрати банку,
пов’язані з наданням кредиту. Відсоткова ставка за кредитом охоплює:
 вартість залучення кредитних ресурсів для банку;
 операційні витрати, пов’язані з процесом кредитування (заробітна
плата кредитних працівників, вартість обслуговування кредиту, контролю за
ним, вартість управління забезпеченням тощо);
 премію за ризик невиконання зобов’язань клієнтом;
 премію за ризик, пов’язаний зі строком кредитування;
 бажаний рівень прибутковості кредиту, який забезпечує достатні
виплати акціонерам банку.
Необхідною умовою застосування такого підходу до ціноутворення за
кредитними операціями є наявність у банку ефективної системи обліку
витрат за кожним кредитом, а також управлінської інформації.
Головний недолік методу — ігнорування ринкових чинників, таких як
попит і пропозиція, стан кредитного ринку, конкуренція тощо, а також
припущення, що банк точно може обчислити свої витрати в розрахунку на
кожний кредит. Метод «вартість плюс» використовується на ринках із
низьким рівнем конкуренції.

МЕТОД «БАЗОВА СТАВКА ПЛЮС»

Сутність методу полягає у визначенні кредитної ставки як суми базової
ставки і кредитного спреду. За базову можна взяти ставку пропозиції
міжбанківського регіонального ринку; ставку першокласного позичальника;
ставки міжнародних ринків (LIBOR, FIBOR і т. ін.), інші ставки, що є
загальноприйнятними на конкретних ринках.
Кредитний спред включає премію за ризик невиконання зобов’язань
клієнтом та премію за строк надання кредиту, що відображає ризик
тривалості періоду кредитування. Розмір кредитного спреду
диференційований залежно від категорії клієнта та його
кредитоспроможності. На міжнародних ринках для першокласних
позичальників кредитний спред прирівнюється до нуля. При наданні кредиту
позичальникам, які не належать до категорії першокласних, кредитний спред
становить від 0,25 до 5% і вище. Прибуток банку, а також адміністративні
витрати входять до складу базової ставки. Оскільки базова ставка
складається як середньоринкова, то прибуток банку залежить від рівня його
власних витрат.
Такий метод ціноутворення виник у часи великої депресії в 30-ті роки у
США і відомий як модель цінового лідерства. 30 найбільших банків США
встановили так звану ставку першокласного позичальника (прайм-ставка),
тобто ставку, за якою надавались короткострокові кредити найбільш
кредитоспроможним клієнтам. Тоді це була найнижча кредитна ставка. Час
від часу прайм-ставка переглядалася банками з огляду на попит і пропозицію
на ринку. Згодом прайм-ставка втратила своє пріоритетне значення
насамперед через те, що виникла та набула популярності ставка LIBOR.
Інтернаціоналізація банківської справи, перехід провідних банків на
розрахунки в євродоларах сприяли зростанню популярності LIBOR, яка стала
загальноприйнятою базовою ставкою для більшості як міжнародних, так і
національних ринків. Завдяки цьому клієнти можуть порівнювати умови
кредитування на різних ринках. Крім того, ставка LIBOR нижча за прайм-
ставку в середньому на 0,75 — 1% і є найнижчою кредитною ставкою.
Перевагами методу є простота, необов’язковість точного врахування
витрат за кожним кредитом, зручність застосування в умовах установлення
плаваючих ставок за кредитом, врахування впливу конкуренції.

МЕТОД «НАДБАВКИ»
Метод «надбавки» полягає у визначенні кредитної ставки як суми
відсоткових витрат залучення коштів на грошовому ринку та надбавки.
Надбавка включає премію за кредитний ризик та прибуток банку.
Здебільшого такий метод ціноутворення використовується для надання
кредитів великим фірмам на короткі строки (до 30 днів), включаючи кредити
«овернайт». З розвитком ринку комерційних паперів великі компанії дістали
змогу самостійно залучати кошти, не користуючись послугами банків.
Це спонукало банки до зниження кредитних ставок з метою збереження
вигідної клієнтури. У США багато банків пропонують кредити великим
корпораціям на короткі терміни за низькими ставками, розрахованими за
методом «надбавки». У такому разі маржа звичайно становить 0,35 — 0,75%,
у результаті чого кредитна ставка стає нижчою за прайм-ставку. Досить
значні суми таких кредитів дозволяють банкам одержувати прибутки навіть
за мінімального рівня відсотків.
Практика встановлення незначних надбавок під час визначення
кредитних ставок за цим методом сприяла його поширенню та популяризації.
Дослідження показали, що близько 90% кредитних портфелів 48 найбільших
банків США становлять кредити, надані за ставками, нижчими за прайм-
 рейт. Витрати залучення коштів визначаються ставками грошового ринку, які
й слугують основою для розрахунків кредитних ставок.

МЕТОД «АНАЛІЗУ ДОХІДНОСТІ КЛІЄНТА»

Метод «аналізу дохідності клієнта» базується на врахуванні всіх
взаємостосунків із конкретним клієнтом. Оцінюючи всі складові дохідності,
особливу увагу приділяють розрахунку прибутковості тих видів операцій, які
здійснюються клієнтом у цьому банку. Такий метод потребує точного обліку
всіх доходів та витрат, пов’язаних із кожним клієнтом, і застосовується
насамперед для кредитування великих компаній, які мають постійні та
різноманітні зв’язки з банком. Визначення ціни кредиту за таким методом
має на меті зниження кредитної ставки нижче від загальноприйнятого рівня
для заохочення найвигідніших клієнтів.
Доходи банку від операцій з клієнтом включають відсотки та комісійні
за проведення кредитних, валютних, факторингових, лізингових та інших
операцій, за надання трастових, консультативних, інформаційних послуг.
Витрати, пов’язані з клієнтом, складаються із заробітної плати банківських
працівників, які його обслуговують, витрат на вивчення кредитної
документації, на ведення, перевірку та обробку рахунків. Якщо різниця між
доходами і витратами щодо суми кредиту перевищує середню норму
прибутковості банку, то ставка за кредитом може бути знижена.
Метод аналізу дохідності клієнта має певні недоліки: складність,
громіздкість, необхідність розробки докладної звітності за доходами та
витратами з обслуговування кожного клієнта. Часто аналіз дохідності
включає консолідовані дані не лише самого позичальника, а також і його
дочірніх компаній, найбільших акціонерів та вищого керівництва. З
розширенням спектра пропонованих банком послуг метод дедалі
ускладнюється і потребує застосування автоматизованих систем обліку та
аналізу. Але такий підхід до управління кредитними ставками може бути
корисний для виявлення найприбутковіших клієнтів і видів банківських
послуг та операцій.
Крім методів визначення кредитної ставки вартість кредиту залежить і
від обраної системи встановлення та нарахування відсотків за позикою.
Відсоткові ставки за кредитами можуть бути фіксовані, якщо вони
визначаються в момент видачі кредиту і лишаються незмінними протягом
всього періоду кредитування, або плаваючими, тобто такими, що
переглядаються періодично зі зміною базової ставки. Коли відбувається
загальне зниження ставок на ринку, для банку вигіднішою є фіксована ставка
за кредитами, а в разі зростання ставок — плаваюча.
У банківській практиці використовують три основні системи
нарахування відсотків:
 американська — база 360 днів і 30 днів у кожному місяці;
 англійська — база 365 (366) днів (фактична) і фактична кількість днів у
кожному місяці;
 європейська — база 360 днів та фактична кількість днів у кожному
місяці.
У кредитному договорі обов’язково фіксується обрана система
нарахування відсотків та правила встановлення ставок (фіксована чи
плаваюча).

Приклад 1. Визначити найбільш ефективну систему нарахування відсотків

для Позичальника за березні 2020 р. за наступних умов. Річна відсоткова
ставка за кредитом 12%, строк кредиту 1 рік, сплата за тілом кредиту – в
кінці строку; сума кредиту: 100 000 грн.
Розв’язок.
Cума відсотків за американською системою:
100 000 грн. х 12% =12 000 грн.
відсотки за 03.2020 р.:
12 000 грн. / 360 дн. х 30 дн. = 1 000 грн.

Cума відсотків за англійською системою:

100 000 грн. х 12% =12 000 грн.
відсотки за 03.2020 р.:
12 000 грн. / 366 дн. х 31 дн. = 1 016,39 грн.

Cума відсотків за європейською системою:

100 000 грн. х 12% =12 000 грн.
відсотки за 03.2020 р.:
12 000 грн. / 360 дн. х 31 дн. = 1 033,33 грн.
Висновок. За 03.2020 р. для Позичальника найкраща система розрахунку
відсотків – американська.

3.ТЕПЕРІШНЯ І МАЙБУТНЯ ВАРТІСТЬ ГРОШЕЙ. ВИЗНАЧЕННЯ

ВНУТРІШНЬОЇ НОРМИ ДОХОДНОСТІ.

В умовах ринкової економіки капітал має грошову оцінку і має приносити

дохід власнику. Проте, вартість грошей в поточний момент і в віддаленому
майбутньому, вартість цього доходу, отриманого від вкладення в бізнес
певної суми коштів у різний час, різне, тобто з часом гроші втрачають свою
вартість, свою купівельну здатність. Сьогодні на цю суму коштів частіше
можна придбати більше товарів, ніж можливо на цю ж суму придбати товарів
та послуг через деякий час, в майбутньому.
На вартість грошей впливають наступні фактори:
1. Можливість отримання прибутку
2. Часові пріоритети споживачів: потреба мати кошти на поточні витрати в
теперішній час, ніж отримувати невизначені доходи у майбутньому.
3. Ризик, як ймовірність втрат, ймовірність того, що може бути втрачена
основна сума або доходи від неї будуть менші очікуємих.
 4. Інфляція – очікуємий у майбутньому рівень інфляції, втрата купівельної
спроможності грошей.
Тому необхідно мати відповідний інструментарій для визначення і
порівняння вартості грошей в поточний або початковий момент часу
(сьогоднішня вартість) і їх вартість у майбутньому, коли буде отриманий
дохід за цими паперами, через точно визначений момент часу.
Приведена або сьогоднішня вартість майбутніх грошових платежів – це
грошова сума в поточних одиницях, яка в результаті інвестування під задану
ставку відсотка збільшується до величини майбутніх грошових платежів до
поточної дати.
Інвестування буває під прості та складні відсотки.
При інвестуванні під простий відсоток процентний дохід на отримані (або
нараховані) відсотки не нараховується.
Приклад 1.
Припустимо, що інвестуємо сьогодні 100 грн. на один рік під 12% річної
ставки з виплатою відсотків два рази на рік. До кінця року 100 грн. виростуть
до 112 грн. 100х(1+0,12) =112 грн. Якщо ми інвестуємо не на один рік, а на
декілька, то при простих відсотках дохід щорічно буде визначатися,
виходячи із початкової суми (в нашому випадку – 100 грн.)
Таким чином, якщо вихідна сума Р збільшується на r%, то отримана у
результаті сума S (нарощена сума, яку отримаємо в результат інвестування
під прості відсотки) за n періодів визначається за формулою:

S = P x (1 + r x n)

Приклад 2.
Ощадбанк виплачує за пенсійними вкладами 3% річних. Яка сума буде через
рік у пенсіонера, яка має на рахунку 650 грн.?
S=650 x (1 + 0,03 x 1) = 669,5 грн.

Приклад 3.
Яка сума буде на рахунку у вкладника банку через 2,5 роки, якщо у нього на
початку цього строку є на рахунку 650 грн., виплачується 3% в рік і
нарахування здійснюються за простими відсотками.
S = 650 x (1+ 2,5 x 0,03) = 698,75 грн.

Величина 698,75 грн. – це майбутня вартість (future value) 650 грн. через 2,5
роки при умові, що ставка процента складає 3% і відсотки на відсотки не
нараховуються.
Буває, що необхідно розрахувати яку суму грошей необхідно інвестувати
сьогодні, щоб отримати певну суму у майбутньому. Тоді використовуємо
формулу:
P = S / (1 + r x n)
Приклад 4.
Нехай, ми плануємо отримати в кінці року 100 грн. при ставці простого
відсотка, рівній 12% і нарахуванні відсотків два рази на рік.
Ця сума розраховується наступним чином:
100 / (1+0,12) = 89,28 грн.
Сума 89,28 грн. є теперішньою вартістю суми 100 грн. для визначення
періоду часу і процентної ставки.

Якщо нам відома вихідна сума P, нарощена сума S і строк n, то величина

відсотків r визначається за формулою:
r = 1 / n (S / P – 1)

Приклад 5.
Пан Вернидуб здійсним поставку товару за договором в магазин на суму
18 900 грн. і отримав простий вексель, за яким магазин зобов’язався сплатити
йому 20 000 грн. через 3 місяці. Розрахувати, під який річний відсоток
виданий цей вексель.
r= 1 / 0,25 x (20000 / 18900 – 1) = 0,2328 = 23,28 %

ТЕПЕРІШНЯ І МАЙБУТНЯ ВАРТІСТЬ ГРОШЕЙ.

Нехай початкова вартість грошей або інвестицій PV (present value). Це

теперішня вартість (початкова) на сьогоднішній день майбутніх доходів з
поправкою на ризик. Цю величину часто називають приведена поточна
вартість.
Позначимо майбутню вартість вартість вкладених коштів після того як на
них будуть нараховані відсотки (отриманий дохід) FV (future value). Це
майбутня вартість вкладених коштів через певний проміжок часу з
нарахованими по визначеній ставці відсотками (кінцева вартість).
Позначимо процентну ставку, за якою нараховується дохід, літерою k (часто
цю величину позначають літерами i або r і називають ставкою розміщення).
Кількість періодів, за який нараховується дохід, позначимо літерою n.
При умові, що розрахунки проводяться за схемою складних відсотків, при
цьому річний дохід не вилучається, тобто відсотки реінвестуються і на них
також нараховуються відсотки, формула для визначення майбутньої вартості
набуде вигляду:
FV = PV x (1+k)n (6)

В цій формулі вираз: (1+k)n – називають відсотковим фактором майбутньої

вартості (коефіцієнт майбутньої вартості), він показує скільки буде
коштувати одна грошова одиниця через n років при ставці розміщення k, і
позначається абревіатурою FVIF. Відсотковий фактор майбутньої вартості
може розраховуватися або заходитися за допомогою спеціальної таблиці,
наприклад:
 Рік 1% 2% 3% 4% 5%
1 1,0100 1,0200 1,0300 1,0400 1,0500
2 1,0201 1,0404 1,0609 1,0816 1,1025
3 1,0303 1,0612 1,0927 1,1249 1,1576
4 1,0406 1,0824 1,1255 1,1699 1,1255
5 1,0510 1,1041 1,1593 1,2767 1,2763

Процес визначення майбутньої вартості з використанням складних

відсотків називається компаундируванням.
Розглянемо визначення майбутньої вартості на прикладі із побудовою
так званої лінії часу.
Приклад 6.
Розрахувати майбутню вартість 100 грн., вкладених в бізнес на 5 років під 5%
річних.

0 1 2 3 4 5

100 х 1,05 х 1,05 х 1,05 х 1,05 х 1,05

105,00 110,25 115,76 121,55 Всього
127,63 грн.

Або:
1 рік: 100 х (1+0,05)
2 рік: 100 х (1+0,05) х (1+0,05)
3 рік: 100 х (1+0,05) х (1+0,05) х (1+0,05)
4 рік: 100 х (1+0,05) х (1+0,05) х (1+0,05) х (1+0,05)
5 рік: 100 х (1+0,05) х (1+0,05) х (1+0,05) х (1+0,05) х (1+0,05)

Цей розрахунок можна виконати за формулою або з використанням таблиці:

FV = PV x (1+k)n =100 х (1+0,05)5=127,63 грн., або

FV = PV x FVIF = 100 x 1,2763 = 127,63 грн.

Таким чином, ми отримаємо однакові результати за таблицею і шляхом

розрахунку коефіцієнта майбутньої вартості. Зазначимо, що ми в даному
випадку аналізуємо не ставку грошового потоку, а його динаміку.
Часто виникає необхідність первісної авансуємої суми виходячи з відомої її
вартості майбутній момент часу.
Процес знаходження теперішньої вартості (початкової вартості) із
майбутньої називається дисконтуванням.
Шляхом нескладних перетворень з формули (6) отримаємо:
(7)

У формулі (7) вираз: називається процентним фактором теперішньої

вартоcті PVIF (коефіцієнт теперішньої вартості), де d – ставка дисконта, або
відсоткова ставка дохода, яка очікується інвестором. Значення коефіцієнта
теперішньої вартості можна розрахувати, або знайти у відповідній таблиці.
Дисконтна ставка – це ставка відсотка, за якою майбутня вартість грошей
приводиться до теперішньої їх вартості, тобко за якою відбувається процес
дисконтування.
Теперішня вартість, що визначається за формулою (7), - це сьогоднішній
еквівалент певної суми FV з майбутнього, віддаленого на n років. Таким
чином, дисконтування – це фактично операція, обернена до процесу
знаходження майбутньої вартості.
Теперішня вартість суми, яка повинна бути отримана в майбутньому,
зменшується, якщо збільшується термін платежу і якщо відсоткова
(дисконтна) ставка підвищується.

Приклад 7.
Визначити майбутню вартість 500 грн., інвестованих в бізнес на 8 років під
12% річних.
FV = 500 x (1+0,12)8 = 500 x 2,476 = 1237,98 грн.

Приклад 8.
Визначити теперішню вартість суми 1238 грн., яку ми повинні отримати
через 8 років при дисконтній ставці k = 12% річних.

Отже, 1238 грн., які ми отримаємо через 8 років, ймовірно будуть мати
еквівалентну вартість як 500 грн. сьогодні.

Приклад 9.
Скільки сьогодні необхідно вкласти коштів в бізнес, щоб через 4 роки
забезпечити отримання 25000 грн. за умови, що вкладені кошти будуть
приносити дохід 20% річних.

Отже, для того, щоб отримати через 4 роки 25000 грн., сьогодні необхідно
вкласти 12054 грн., за умови, що очікувана доходність або ставка дисконта
складе 20%.
Дисконтна ставка відображає ризик або невпевненість отримання майбутніх
доходів. Це відсоткова ставка, яка застосовується до майбутніх платежів,
щоб врахувати ризик і невпевненість, пов’язану з фактором часу. Дисконтну
ставку часто називають необхідною ставкою доходу. Необхідну ставку
доходу прийнято визначати як доходність не меншу, ніж доходність
альтернативних вкладень із аналогічних рівнем ризику.
Дисконтну ставку можна визначити експертним шляхом, виходячи із
наступних основних принципів:
- З двох майбутніх платежів більш високу ставку має той, який надійде
пізніше.
- Чим нижче рівень ризику, тим нижче ставка дисконта. За західними
нормами прийнято приблизно таке співвідношення ризику і дисконтних
ставок: високому ризику відповідає ставка дисконтування: 15% і більше,
середньому – 10%, низьку – 5%.
- Якщо загальні відсоткові ставки на ринку зростають, то зростають і
дисконтні ставки.
Таким чином, гроші вкладені сьогодні, можуть в майбутньому принести
дохід, але одночасно можуть втратити свою вартість. При цьому кожна фірма
повинна відслідковувати вартість капіталу, т.я. чим дешевше вона отримає
позиковий капітал, тим більшу суму можна вкласти у інвестиційні проекти,
які принесуть майбутні доходи.
Якщо ми маємо два інвестиційні проекти з однаковим періодом реалізації,
але з різними факторами ризику, то можна визначити їх приведену вартість і
порівняти яких проект доцільно вибрати.

Приклад 10.
Скільки сьогодні необхідно вкласти в бізнес, щоб через 3 роки забезпечити
отримання 80000 грн., за умови, за умови, що вкладені кошти не будуть
вилучатися і будуть приносити дохід 22% річних?

Приклад 11.
Скільки сьогодні необхідно вкласти в бізнес, щоб через 3 роки забезпечити
отримання 80000 грн., за умови, за умови, що вкладені кошти не будуть
вилучатися і будуть приносити дохід 18% річних?

Як видно з прикладів 10 та 11, доцільно інвестувати в проект з меншою

теперішньою вартістю, т.к. за в такому разі потрібна менша сума капітальних
інвестицій. За умови однакового ризику.