МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

БІЛЕТ № 1
письмової екзаменаційної роботи з дисципліни
«ФІНАНСИ»

071 Облік та оподаткування

Група 212
Дайте письмову відповідь на запитання:
1. Функції фінансів та їх суспільне призначення.
Сутність фінансів проявляється в їх функціях. Питання про кількість і
зміст функцій є дискусійним. Економісти по-різному розглядають функції
фінансів. Одні вважають, що фінанси виконують три функції (створення
фондів, розподіл фондів, контроль); інші стверджують, що фінансам
притаманні такі функції, як стимулююча, регулююча, накопичувальна,
виробнича і т.д.
Багато економістів вважають, що фінанси виконують дві основні функції:
- розподільну;
- контрольну.
Розподільча функція фінансів пов'язана з розподілом вартості
виробленого суспільного продукту, формуванням у суб'єктів господарської
життя доходів і накопичень, із створенням фондів грошових коштів. Розподіл
здійснюється в процесі господарської діяльності у відповідності з тим
внеском, який вносить у створення вартості продукту той чи інший фактор
виробництва, а фінанси, опосредуя цей процес, забезпечують утворення,
розподіл і використання доходів і накопичень .
Сукупний суспільний продукт характеризує у вартісному вираженні
загальні результати господарської діяльності в масштабах всієї економіки за
певний період. У ході створення та реалізації продукції виробляються
витрати, створюються і розподіляються доходи серед учасників
господарської діяльності. Грошові ресурси, діючі в цьому процесі в якості
витрат і доходів, отримують своє вираження у вигляді фінансових потоків,
рух яких вбудовано в процес господарської діяльності.
Кінцевим результатом господарської діяльності в масштабах країни є
валовий внутрішній продукт, який характеризує обсяг кінцевої продукції
(товарів і послуг), створеної в масштабах всієї економіки. Для визначення
величини валового внутрішнього продукту з сукупного суспільного продукту
необхідно відняти вартість всіх витрат на сировину, матеріали, паливо та
інші елементи, що утворюють повторний рахунок. Таким чином, у вартість
валового внутрішнього продукту, з точки зору фінансових показників,
входять величина амортизації, зарплати і прибутку.
Якщо з валового внутрішнього продукту відняти амортизацію основного
капіталу, вийде національний дохід, який складається за вартістю з зарплати і
прибутку. Національний дохід в процесі його руху з виробництва в
споживання підрозділяється на дві частини: одна частина національного
доходу витрачається на невиробниче споживання, інша частина йде на
відшкодування і розвиток засобів виробництва, тобто на інвестиції, які
забезпечують безперервність виробництва, його ріст і прогрес;
Тому, говорячи про структуру національного доходу, його прийнято ділити
на фонд споживання і фонд накопичення - споживання та інвестиції.
Таким чином, можна констатувати, що структура суспільного продукту
зумовлює структуру первинного розподілу фінансів.
Слідом за первинним розподілом фінансів в ході господарської
діяльності відбувається перерозподіл фінансів, яке проводить держава для
формування свого бюджету за допомогою різних податків, обов'язкових
відрахувань і зборів. Завдяки цьому утворюється державний бюджет,
призначений для забезпечення діяльності державних органів. В
економічному плані ця діяльність включає багато напрямків, серед яких
можна виділити наступні:
- покриття витрат на оборону, соціальні цілі, утримання органів державної
влади та управління, та ін;
- задоволення суспільних потреб, - розвиток і утримання установ освіти,
науки, культури, охорони здоров'я;
- проведення антикризової політики, політики сталого зростання,
зовнішньоекономічної політики та т. д.
Таким чином, рух суспільного продукту з виробництва в споживання
протікає у вартісній формі, в нього вбудований грошовий оборот, що
забезпечує розподіл і використання фондів грошових коштів. Тут і
проявляється сутність розподільчої функції фінансів.
Через розподільну функцію фінанси обслуговують відтворювальний
процес, тобто забезпечують його грошовими ресурсами.
Розподіл, здійснюване фінансовим методом, починається у сфері
матеріального виробництва. Функціонуючи у сфері матеріального
виробництва, фінанси обслуговують кругообіг виробничих фондів і беруть
участь у створенні нової вартості; завдяки їм, розподіляється реалізована
вартість і формуються доходи, накопичення і відрахування; на їх основі
утворюються грошові фонди цільового призначення , призначені для
задоволення різноманітних суспільних потреб.
Що почалося в сфері матеріального виробництва фінансове розподіл
продовжується в сфері обігу. Фінанси роблять на неї активний вплив.
По- перший, завдяки фінансам у покупців формуються грошові фонди,
тобто готуються умови, необхідні для здійснення обмінних операцій.
По-друге, завдяки фінансам відбувається розподіл виручки, отриманої
в результаті обмінних операцій.
 Як інструмент розподілу фінанси функціонують і в сфері споживання,
де відбувається кінцеве використання раніше створеної вартості. У цій сфері
з їх допомогою встановлюються кінцеві пропорції використання
національного доходу, утворюються фонд споживання і фонд
нагромадження.
Контрольна функція фінансів тісно пов'язана з розподільчої. Вона
стає можливою, оскільки рух всіх цінностей і ресурсів в економіці отримує
своє вираження в грошовій формі і відбивається у вигляді грошових
показників. Величезне різноманіття фінансових відносин створює умови для
контролю над формуванням і використанням грошових фондів.
Контрольна функція фінансів проявляється в контролі над розподілом
вартості продукту на різних стадіях його руху за відповідними фондами і
витрачанням їх за цільовим призначенням.
Контрольна функція реалізується через механізм фінансового контролю.
Фінансовий контроль - це заходи з перевірки розподільних процесів при
формуванні та використанні фінансових ресурсів.
Сферою фінансового контролю є всі операції, що здійснюються з
використанням грошей.
Безпосереднім предметом фінансового контролю виступають такі показники,
як прибуток, доходи, податки, відрахування, витрати та ін
Фінансовий контроль є діяльністю особливих контролюючих органів.
Залежно від суб'єктів, що здійснюють фінансовий контроль, розрізняють:
- загальнодержавний фінансовий контроль;
- відомчий фінансовий контроль;
- внутрішньогосподарський фінансовий контроль;
- незалежний фінансовий контроль.
Загальнодержавний фінансовий контроль здійснюють законодавчі органи
влади, фінансові, податкові, кредитні установи.
Відомчий фінансовий контроль здійснюють контрольно-ревізійні відділи
міністерств, відомств. Вони перевіряють фінансово-господарську діяльність
підвідомчих підприємств, установ.
Внутрішньогосподарський фінансовий контроль проводять фінансові служби
підприємств, установ. Об'єктом контролю виступають виробнича,
комерційна, фінансова діяльність самого підприємства та його структурних
підрозділів .
Незалежний фінансовий контроль здійснюють спеціалізовані аудиторські
фірми і служби. Об'єктом їх контролю може бути діяльність всіх
економічних суб'єктів.
Аудиторські фірми здійснюють:
- фінансові експертизи;
- перевірку і ревізії фінансово-господарської та комерційної діяльності фірм
та організацій;
- контроль правильності визначення доходів, що підлягають
оподаткуванню;
- консультування з питань організації обліку та управління, складання
звітності, проблем оподаткування.
Головне завдання аудиторського контролю полягає у встановленні
достовірності фінансової звітності об'єктів, що перевіряються; в розробці
рекомендацій щодо усунення наявних недоліків у діяльності фірм, в
поліпшенні їх фінансово-господарської діяльності та комерційних
результатів.
По термінах проведення фінансовий контроль ділиться на:
- попередній;
- поточний;
- наступний.
Попередній фінансовий контроль проводиться на стадії складання, розгляду і
затвердження фінансових планів підприємства, кошторисів бюджетів
організації, проектів бюджетів і т.д. він передує здійсненню господарських
операцій і покликаний не допускати нераціональне витрачання матеріальних,
фінансових та інших ресурсів і тим самим запобігати нанесення прямого чи
непрямого збитку діяльності економічних суб'єктів.
Поточний фінансовий контроль здійснюється в процесі виконання
фінансових планів, в ході фінансово-господарських і комерційних операцій.
Його завданням є своєчасний контроль правильності, законності та
доцільності проведених розрахунків, отриманих доходів, повноти і
своєчасності розрахунків з бюджетом.
Наступний фінансовий контроль здійснюється у формі перевірок і ревізій
правильності, законності та доцільності вироблених фінансових операцій.
Основними його завданнями є виявлення недоліків і упущень у використанні
матеріальних, фінансових ресурсів; вжиття заходів щодо запобігання в
подальшому випадків порушення фінансової дисципліни.
Дайте письмову відповідь на запитання:
2. Сутність і склад державних фінансів.
Державні фінанси являють собою досить розгалужену систему
відносин, яка опосередковується формуванням і використанням
централізованих на різних рівнях адміністративного поділу фондів грошових
коштів. Розгалуженість цієї системи і наявність значної кількості фондів
зумовлюється різноманітністю функцій держави і завдань, які вона вирішує,
а також розмежуванням функцій і повноважень між різними рівнями
державної влади.
За своєю економічною сутністю державні фінанси — це сукупність
процесів розподілу та перерозподілу вартості ВВП, що виникають у процесі
формування, розподілу і використання централізованих фондів грошових
коштів, призначених для фінансового забезпечення виконання державою
покладених на неї функцій.
У цьому визначені ключовим елементом виступають фінансові відносини.
Вони є досить складними. Так, з позицій держави, з одного боку, формування
коштів централізованих фондів характеризує і відносини обміну, і розподілу,
і перерозподілу. Відносини обміну досить незначні за обсягами і питомою
вагою та пов’язані з надходженням доходів, отриманих від реалізації
державного майна і ресурсів, від майнових прав, від надання послуг тощо.
Відносини розподілу відображають частку держави у створеному ВВП, яку
вона отримує у формі непрямих податків. Відносини перерозподілу
відображають формування фондів за рахунок оподаткування доходів
юридичних і фізичних осіб.
З іншого боку, в процесі використання державних коштів виникають
відносини розподілу і перерозподілу. Розподільні відносини з боку держави
характеризують використання тієї частини державних доходів, що отримана
нею на основі обміну і розподілу, а перерозподільні — тих, що отримані на
основі перерозподілу. З погляду юридичних і фізичних осіб державні
фінанси мають насамперед яскраво виражений перерозподільний характер,
хоча
в них присутні й елементи обміну — плата за державні послуги.
В Україні державні фінанси як провідна сфера фінансової системи
держави опосередковують біля 80 % усіх фінансових ресурсів і охоплюють
різноманітні фінансові інституції, за допомогою яких держава здійснює свою
фінансову діяльність.
Склад державних фінансів:
1) Доходи держави: Це грошові ресурси, які держава отримує від різних
джерел. Доходи держави можуть включати податки (доходовий, податок
на прибуток підприємств, ПДВ тощо), мита, акцизи, надходження від
продажу державного майна, дотації від інших країн тощо.
2) Видатки держави: Це витрати, які держава робить для забезпечення своїх
функцій та завдань. Видатки включають в себе розміщення соціальних
програм, оборону, освіту, охорону здоров'я, інфраструктурні проекти,
служби безпеки, дипломатичну діяльність і т. д.
3) Державний борг: Це обов'язки держави перед кредиторами. Державний
борг включає в себе внутрішній і зовнішній борг, який держава
зобов'язана повернути разом із відсотками. Зазвичай державний борг
фінансується через випуск облігацій та інших фінансових інструментів.
4) Фонди та резерви: Державні фонди і резерви призначені для покриття
непередбачених витрат та забезпечення фінансової стабільності. Це може
включати в себе різні фонди, такі як Фонд нафтових доходів в деяких
країнах.
5) Фінансові інструменти та інвестиції: Державні фінанси можуть включати
у себе інвестиції у різні проекти, акції підприємств та інші фінансові
інструменти з метою збільшення фінансових ресурсів.
6) Бюджети: Державні бюджети визначають розміри та напрямки
використання фінансових ресурсів держави на певний період часу. Це
включає в себе бюджети на рівні центрального уряду, регіональних та
місцевих влад, а також спеціальні бюджети для конкретних програм і
проектів.
 Склад державних фінансів прийнято розглядати за ланками та рівнями
органів державної влади й управління
СИСТЕМА ДЕРЖАВНИХ
ФІНАНСІВ

Ланки

Рівні фінанси
бюджет позабюджетні державний держа-
вного
держави цільові фонди кредит сектора

Загальноде- Державний Загальноде- Державні Фінанси дер-

ржавні фі- бюджет ржавні фон- позики жавних під-
нанси ди приємств
Місцеві Місцеві
Місцеві фі- бю- Регіональні по- Фінанси ко-
нанси джети фонди зики мунальних
(муніципаль-
них) підпри-
ємств
Ланками державних фінансів є:
¾ бюджет держави (зведений бюджет);
¾ позабюджетні фонди цільового призначення;
¾ державний кредит;
¾ фінанси державного сектора (державних та муніципальних
підприємств).
Державний бюджет — це основний фінансовий план держави, що має
силу закону.
Позабюджетні цільові фонди — це централізовані фонди грошових
коштів, що утворюються поза державним бюджетом для реалізації прав
громадян на пенсійне і соціальне забезпечення та соціальне страхування.
Державний кредит передбачає залучення коштів державою на позиковій
основі для використання через видатки на конкретні проекти.
Фінанси державного сектора об’єднують фінанси державних
імуніципальних (комунальних) підприємств.
За рівнями управління державні фінанси поділяють на загальнодержавні
та місцеві.
Загальнодержавні фінанси призначені для забезпечення тих потреб
суспільства, які мають загальнонаціональний характер і відображають
інтереси держави взагалі. Вони є інструментом впливу на соціально-
економічний розвиток країни. Через загальнодержавні фінанси здійснюють
розподіл та перерозподіл ВВП між окремими регіонами країни та галузями
економіки з метою збалансованого їх розвитку.
Місцеві фінанси являють собою фінансову базу місцевих органів влади та
управління. Вони забезпечують регіональні потреби у фінансових ресурсах
та доходах, їх внутрішньотериторіальний перерозподіл. Основне
призначення місцевих фінансів полягає в забезпеченні фінансової
незалежності й автономності регіональних адміністративних формувань
(областей, районів) та поселень.
Побудова системи державних фінансів потребує установлення відповідного
оптимального співвідношення між її рівнями: загальнодержавним та
місцевим.
Функціонування сфери державних фінансів характеризується такими
фінансовими категоріями: державні доходи; державні видатки; державний
кредит.
Внутрішні відносини в системі державних фінансів складаються між
бюджетами різних рівнів та між бюджетами і фондами цільового
призначення.
У системі зовнішніх відносин сфери державних фінансів пріоритетними є
взаємовідносини з юридичними та фізичними особами. Це, з одного боку,
сплата податків та інших обов’язкових платежів до бюджету, внески в
цільові фонди, купівля державних цінних паперів, з іншого — асигнування та
виплати з бюджету і цільових фондів, повернення боргів та доплата
процентів за позиками. Через бюджет забезпечуються міжнародні фінансові
відносини держави — платежі міжнародних організацій і фінансових
інституцій та надходження від них. Тимчасово вільні кошти бюджету та
цільових фондів можуть розміщуватись на фінансовому ринку, внаслідок
чого формуються відповідні доходи. У разі необхідності фінансування
дефіциту бюджету держава може залучати на фінансовому ринку необхідні
їй додаткові кошти шляхом випуску та розміщення державних облігацій та
казначейських зобов’язань.

Дайте письмову відповідь на запитання:

3. Характеристика валютного та кредитного ринку.
Валютний ринок — це ринок, на якому здійснюється купівля-продаж
іноземної валюти за національну валюту країни. При цьому об’єктом купівлі-
продажу на валютному ринку виступає іноземна валюта окремих країн
(американський долар, англійський фунт стерлінгів, японська єна тощо), а
також різні види колективних валют, наприклад, євро, СДР. Крім того,
об’єктом на цьому ринку виступають різні платіжні засоби (чеки, векселі,
сертифікати і т. ін.) і цінні папери (акції, облігації), які деноміновані в
іноземній валюті.
Як і будь-який ринок, валютний ринок функціонує на основі взаємодії
попиту і пропозиції та наявності конкурентної боротьби між покупцями і
продавцями валюти. В основі цієї боротьби лежить бажання його агентів
обрати собі найліпші умови продажу (купівлі) валюти. Вирішальним
мотивом дії суб’єктів валютного ринку, як і будь-якого іншого, є отримання
прибутку.
 Валютний ринок — це важлива складова у структурі грошового ринку, а
відтак, і невід’ємний елемент ринкової економіки. В основі його
функціонування й розвитку лежить саморегуляція, яка дозволяє постійно
балансувати протилежні інтереси покупців і продавців валюти і задовольняти
ці інтереси з урахуванням змін як в економіці конкретних країн, так і в
кон’юнктурі світового ринку.
Як і на будь-якому іншому ринку, на валютному ринку діють певні
економічні суб’єкти, які продають і купують валюту. До цих суб’єктів
належать юридичні й фізичні особи, пов’язані з зовнішньоекономічною
діяльністю. Серед юридичних осіб особливе місце належить суб’єктам
господарювання, бо саме вони перш за все реалізують зовнішньоекономічні
зв’язки. Своє місце в ролі суб’єктів посідають на цьому ринку й державні
установи. Але серед діючих суб’єктів валютного ринку особливо слід
виділити посередників. Справа в тому, що специфіка операцій на цьому
ринку і надзвичайна його складність вимагають високого рівня
професіоналізму й досвіду, якого пересічний товаровиробник, як правило, не
має. До того ж прямі операції з валютою в багатьох випадках обмежені, і
ліцензію на їх здійснення мають тільки спеціалізовані фінансові установи.
Валютні ринки певним чином класифікують. Найчастіше їх розрізняють за
характером операцій, обсягами торгівлі та дією певних правил, і в цьому
сенсі виділяють національні, регіональні та міжнародні валютні ринки.
У будь-якій державі валютний ринок виконує певні функції, до яких
належать:
-своєчасне здійснення міжнародних розрахунків, страхування
валютних ризиків;
-регулювання валютних курсів і диверсифікація валютних резервів;
-регулювання економічних і соціальних процесів у державі.
Суб'єктами ринку є продавці валюти, її покупці та посередники.
Основними продавцями валюти виступають: держава в особі центрального
банку, який реалізує на ринку через уповноважені органи частину валютних
резервів; банки, які мають ліцензію на здійснення валютних операцій;
підприємства, які ведуть зовнішньоекономічну діяльність (реалізують на
ринку свою валютну виручку за експортовану продукцію); фізичні особи, які
реалізують наявну в них валюту через мережу обмінних валютних пунктів.
Основними покупцями валюти є ті ж суб'єкти, що й її продавці.
Звичайно, обов'язковим суб'єктом ринку є держава, яка своїм
законодавством встановлює правила функціонування валютного ринку.
Форми регулювання та контролю визначаються законодавством, а функція
його здійснення покладається на центральний банк.
Функціонування валютного ринку пов'язане з використанням деяких
економічних категорій та понять.
Валютний курс — співвідношення між грошовими одиницями двох
країн, яке використовується для обміну валют при здійсненні валютних та
інших економічних операцій.
 Котирування — це встановлення курсів іноземних валют у
відповідності з практикою, що склалася, і законодавчими нормами.
Кредитний ринок або ринок кредитних ресурсів — це процес залучення
коштів у грошовій формі на умовах повернення, платності та строковості.
Він виник як закономірна реакція на потребу в додаткових фінансових
ресурсах для здійснення процесу фінансового забезпечення підприємницької
та інших видів діяльності юридичних і фізичних осіб. Основними суб'єктами
кредитного ринку є кредитори, позичальники, а також держава в особі
центрального банку, який контролює виконання чинного законодавства
учасниками ринку та регулює ринок за допомогою економічних методів.
Кредитори — суб'єкти фінансового ринку, які надають позичку в
тимчасове користування під певний відсоток. Основною функцією
кредиторів є продаж кредитних ресурсів (як власних, так і залучених) для
задоволення різноманітних потреб позикоотримувачів у фінансових
ресурсах. Кредиторами на фінансовому ринку можуть виступати: держава
(здійснюючи цільове кредитування підприємств за рахунок
загальнодержавного та місцевих бюджетів, а також державних цільових
позабюджетних фондів); банки, які здійснюють найбільший обсяг і широкий
спектр кредитних операцій; небанківські кредитно-фінансові установи.
Позичальники — суб'єкти фінансового ринку, які отримують позики
від кредиторів під певні гарантії їх повернення і за певну плату у формі
відсотка. Основними позичальниками грошових активів на фінансовому
ринку виступають: держава (отримуючи кредити від міжнародних
фінансових організацій і банків); банки (отримуючи кредити на
міжбанківському кредитному ринку); підприємства (для задоволення потреб
у грошових активах із метою поповнення оборотних коштів і формування
інвестиційних ресурсів); населення (у формі споживчого фінансового
кредиту, який використовується в інвестиційних цілях).
Джерелом коштів, що циркулюють на кредитному ринку, є кошти,
акумульовані на депозитних рахунках банків, залишки коштів на
розрахункових та інших рахунках юридичних осіб, вільні кошти населення та
кошти, акумульовані центральним банком держави. Розміщення
акумульованих коштів здійснюється на основі кредитних угод між банками,
юридичними та фізичними особами. При цьому відбувається перерозподіл
фінансових ресурсів між суб'єктами підприємництва з метою їхнього
ефективного використання й одержання прибутку в розмірах, що
перевищують суму відсотків за кредит.

4. Дайте відповідь на запитання:

1. Об’єктами фінансових відносин є:
б) вироблений валовий внутрішній продукт;
2. Обов’язковий метод мобілізації фінансових ресурсів відноситься до:
в) методів формування фінансових ресурсів.
3. До функцій податків належать:
б) фіскальна функція;
г) розподільна .
4. До соціальних позабюджетних фондів відносять:
б) Пенсійний фонд;
5. Обов’язковий метод мобілізації фінансових ресурсів відноситься до:
в) методів формування фінансових ресурсів.