Розділ 4

Міжнародна торгівля товарами та послугами

4.2.1 Теорії міжнародної торгівлі:
Докласичні:
Меркантилісти
Томас Ман, Чарльз Дейвіант, Жанр Батіст Колберт, Сер Вільям Петті
Меркантилізм – економічне вчення та економічні політика, яка
представляє інтереси торгової буржуазії у періоди феодалізму та
становлення капіталізму.
Основне джерело багатства - сфера обігу.
Припущення:
1. Багатство країни вимірюється к-стю золота та срібла, якою вони
володіють
2. Економічна система складається з 3 секторів:
• Виробничого
• С/г
• Іноземних колоній
3. Неповна зайнятость
Класичні
Теорія абсолютних переваг А. Сміта.
1776 р. -”Багатство народів”
Суть: країни експортують ті товари, які вони виробляють з
меншими витратами, та імпортують ті товари, що продукується
іншими країнами з меншими витратами.
Припущення:
1. 1 фактор виробництва - праця
2. Зайнятість повна
3. 2 країни, 2 товари
4. Витрати на виробництво є постійні, а їх зниження збільшує попит на товар
5. Ціна одного товару виражена у кількості праці, затраченої на виробництво іншого
6. Транспортні витрати = 0
7. Зовн. торгівлі вільна від обмежень та регламентацій

5. Теорія відносних переваг Д. Рікардо.

Суть: якщо країни спеціалізуються на виробництві тих товарів, які вони
можуть виробляти з відносно нижчими витратами порівняно з
іншими країнами, то торгівля буде взаємовигідною для обох країн,
незалежно від того, чи є виробництво в одній з них абсолютно
ефективнішим, ніж в іншій.
Припущення: ті самі, що і в Сміта
1. Альтернативні витрати - просте порівняння цін одиниць 2 товарів
на внутрішньому ринку, виражених через кількість робочого часу,
витраченого на їх виробництво.
2. Альтернативна ціна - робочий час, потрібний для виробництва
одиниці одного товару, виражений через робочий час, необхідний
для виробництва одиниці іншого товару.
3. Альтернативні витрати виробництва продукту – к-сть інших
продуктів, від якої необхідно відмовитись або яку треба офірувати,
щоб отримати певну к-сть будь-якого продукту.
Неокласичні:
 Теорія співвідношення факторів виробництва Гекшера-Оліна
Суть: Країни експортують продукти інтенсивного використання
надлишкових факторів та імпортують продукти інтенсивного
використання дефіцитних для них факторів.
Припущення:
1. 2 країни, 2 товари, 2 фактори виробництва
2. Пропозиція факторів у кожній країні фіксована та їх переміщення
можливе між секторами всередині країн, але не між країнами
3. Країни відрізняються одна від одної лише забезпеченістю
факторами виробництва
4. В обох країнах технологія така, що забезпечується незмінний
ефект масштабу
Щоб показати роль структури факторів виробництва у визначені напрямів
та наслідків розвитку МТ, Гекшер та Олін формулюють
допущення щодо різної факторомісткості окремих товарів (один
товар - трудомісткий, інший - капіталомісткий) і різної
факторонасиченості окремих країн (в одній країні капіталу
порівняно більше, в іншій - менше).
Теорія вирівнювання цін на фактори виробництва
Гекшера-Олліна-Самуельсона
Суть: МТ приводить до вирівнювання абсолютних та
відносних цін на гомогенні фактори виробництва у країнах, що
торгують.
Теорія відносної забезпеченості країн факторами виробництва. «Парадокс» В.
Леонтьєва.
В. Леонтьєв у своїй роботі проаналізував висновок теорії
Гекшера-Оліна про те, що країни експортуються товари, у
виробництві яких інтенсивно використовуються надлишкові й
тому дешевші для них фактори виробництва, та імпортують
товари, у виробництві яких ці фактори застосовуються менш
інтенсивно.
Точніше, він одночасно перевіряв 2 припущення:
• теорія Гекшера-Оліна справедлива;
• в економіці США, як вважалось, капітал більшою мірою
надлишковий, ніж у їх торгових партнерів. Тому, відповідно до
теорії, вони повинні експортувати капіталомісткі товари.
Суть "парадоксу Леонтьева": відносний надлишок капіталу
в США не позначався на їхній зовнішній торгівлі — США
експортували більш трудомістку і менш капіталомістку порівняно
з імпортованою продукцію.
Теорема Рибчинського. Істотно модернізував теорію порівняльних
переваг Т. Рибчинський. Суть його новації полягає в тому, що він
довів, що все більша пропозиція одного з чинників виробництва
приводить до непропорційно більшого відсоткового збільшення
виробництва і доходів в тій галузі, для якої цей чинник
використовується відносно інтенсивніше, і до скорочення
виробництва і доходів в тій галузі, в якій цей чинник
використовується відносно менш інтенсивно
Альтернативні:
 Стандартна модель МТ.
Стандартна модель МТ - модель загальної рівноваги у МТ.
© Загальна рівновага - одночасне зрівноваження попиту та пропозиції на товар у
внутрішній і МТ, тобто на внутрішньому та світовому ринку.
© Загальна рівновага досягається у випадку, коли експорт товару І країни А
дорівнює імпорту товару І країни В, а імпорт товару II країни А дорівнює експорту
товару II країни В.
Модель поєднує попит і пропозицію на товари всередині
країни + попит і пропозиція на них за кордоном.
Базові поняття цієї моделі були закладені Ф. Еджуортом та
Г.Хаберлером.
Стандартна модель МТ розглядає:
© сукупний попит
© сукупну пропозицію товарів.
Теорія технологічного розриву М. Познера.
Теорію технологічного розриву розробив американський
економіст Майкл Познер у 1961р.
© Суть: одна й та сама технологія не завжди одночасно використовується в різних
країнах, а її поширення в міжн. масштабах потребує певного часу. Внаслідок цього одна
країна може користуватися тією чи іншою новою технологією, тоді як до іншої країни
ця інновація ще не дійшла. Крім того, фірма-інноватор не зацікавлена в тому, щоб її
новітні технології якомога швидше ставали загальним надбанням.
Теорія життєвого циклу продукції Р. Вернона.
Суть: деякі види продукції проходять цикл, що складається із
4 етапів — впровадження, зростання, зрілість та занепад;
виробництво цієї продукції переміщується з країни в країну
залежно від етапу циклу.
© Розробка — упродовж цього періоду підприємство розробляє і втілює в життя
нову ідею. У цьому разі обсяг продажу дорівнює нулю, а обсяги інвестицій зростають
разом із наближенням до завершальної стадії етапу.
Виведення на ринок починається з першої появи товару на
ринку. Завоювання ринку потребує часу, тому обсяг продажу
зростає повільно. Прибутки на цьому етапі від'ємні або невисокі
через незначний обсяг продажу чи високі витрати на реалізацію
маркетингових заходів.
© Зростання. Якщо новий товар користується попитом, він переходить на етап
зростання. На цьому етапі зростає обсяг продажу товару і, відповідно, розмір
прибутку.
© Зрілість — зростання обсягу продажу сповільнюється, оскільки більшість
потенційних покупців уже придбала товар. Рівень прибутку залишається незмінним чи
знижується внаслідок збільшення витрат на заходи маркетингу, спрямовані на захист
товару від конкурентів.
© Спад — зниження обсягів продажу та скорочення прибутків.

Теорія представницького попиту С. Ліндера.

За основу С. Ліндер взяв обсяг обміну подібними товарами між країни із
зіставленим рівнем розвитку, відкидаючи теорію Хекшера-Оліна, вихідним моментом
якої була пропозиція товарів на світовій ринок.
Принципи:
 Ø умови виробництва залежать від умов попиту. Ефективність виробництва тим
вища, ніж більший попит;
Ø умови вітчизняного виробництва залежать переважно від внутрішнього попиту.
Саме вітчизняний представницький попит є опорою виробництва і необхідною, але не
достатньою умовою, щоб товар можна було експортувати;
Ø зовнішній ринок - це всього лише продовження внутрішнього ринку, а міжн.
обмін - тільки продовження міжрегіонального.
4.2.2 Форми методи та показники міжнародної торгівлі
4.2.2 . 1.
До числа форм міжнародної торгівлі:

- Найпоширенішою серед цих форм міжнародної торгівлі є традиційна (проста) торгівля,

тобто «вільний» експорт та імпорт товарів і послуг, який не зумовлений коопераційними
зв'язками та зобов'язаннями щодо збалансованого обміну товарів. Така торгівля
регулюється Конвенцією ООН щодо Договорів міжнародної купівлі–продажу товарів
(1980 р.), відомою під назвою Віденська конвенція. При традиційній торгівлі в обов'язки
продавця (експортера) входить: поставити товар, передати документи стосовно нього та
передати право власності

- Зустрічна (компенсаційна) торгівля - торгівля, при здійсненні якої в

документах (угодах або контрактах) фіксуються тверді
зобов'язання експортерів і імпортерів зробити повний або
частково збалансований обмін товарами. У останньому випадку
різниця у вартості покривається грошовими платежами. Вона
буває:

* бартерні операції

* торгові компенсаційні операції

* промислові компенсаційні операції .

- Бартерні операції - представляють собою безвалютний, але оцінений обмін товарами.

Вартісна оцінка товарів здійснюється для забезпечення еквівалентності обміну. Для цих
операцій характерні наявність контракту,

Під торговою компенсацією розуміється одна операція на невелику або помірну суму,
включаючи обмін надто різнорідними товарами, які звичайно органічно не пов'язані між
собою.

Під промисловою компенсаційною операцією розуміється операція, в якій одна сторона

здійснює поставку (часто погоджуючи також необхідне фінансування) другій стороні
товарів, послуг і/або технології, яка використовується останньою для створення нових
виробничих потужностей.
- Торгівля за кооперацією, на відміну від традиційної торгівлі характеризується
довгостроковою узгодженістю безпосередніх виробничих зв'язків. Основними
ознаками міжнародної виробничої кооперації є:

– попереднє узгодження сторонами в договірному порядку умов спільної

діяльності;

– наявність як безпосередніх суб'єктів виробничої кооперації промислових

підприємств з різних країн;

– координація господарської діяльності підприємств–партнерів з різних країн у

визначеній, взаємо узгодженій сфері діяльності як головний метод
співробітництва;

– закріплення в договірному порядку головних об'єктів кооперування — готових

виробів, компонентів, напівфабрикатів, технологій тощо;

– розподіл між партнерами завдань у межах узгодженої програми, закріплення за

ними виробничої спеціалізації з урахуванням основних цілей коопераційної
угоди;

– здійснення взаємних або односторонніх поставок товарів за узгодженим

графіком виконання виробничих програм у межах угоди щодо кооперації, а не як
наслідок виконання звичайних договорів купівлі–продажу;

– довгостроковість і стабільність відносин, що підвищує зацікавленість партнерів

у цьому виді зв'язків і веде до встановлення між кооперантами усталених
виробничих і технологічних зв'язків, тісної взаємодії та взаємозалежності.

- Режим найбільшого сприяння (РНС) — це не менш сприятли-знй режим, який

надається державами одна одній у міжнародному договірному порядку у
сфері торгівлі, мореплавства, правового становища громадян, мит тощо,
ніж той, який наданий чи буде наданий кожною зі сторін, що
домовляються, будь-якій третій країні.

право кожної держави, яка домовляється, на основі взаємності користуватись

усіма перевагами, які інша держава, що домовляється, надає будь-яким
третім державам щодо узгодженого кола відносин. Цей принцип у його
безумовній формі є основою ГАТТ.

- Преференційна торгівля передбачає надання однією державою іншій на взаємній

основі або в односторонньому порядку пільг у торговельному режимі.
Подібні торговельні преференції застосовуються в усіх сферах
торговельного та економічного регулювання (таких як митний тариф,
оподаткування, кількісні обмеження, валютні операції, кредитування,
страхування, стандартизація, ціноутворення). Преференції надаються на
підставі участі в митних та економічних союзах, міжнародних
організаціях, у результаті дво– і багатосторонніх домовленостей та угод.
 Основні положення щодо прикордонної торгівлі відображені в генеральній угоді
з тарифів і торгівлі 1947 р. (ст. XXIV «Територіальне застосування —
Прикордонна торгівля — Митні союзи та зони вільної торгівлі»), а також у
Домовленості про тлумачення ст. XXIV Генеральної угоди з тарифів і торгівлі
1994 р.

- Дисримінацїйна торгівля виникає у результаті застосування в торговельно–

економічних відносинах жорстких обмежувальний заходів (ембарго,
торговельний бойкот, торговельна блокада) тa інших інструментів, що
дискримінують права торговельного партнера. Дискримінація у зовнішній
торгівлі є відходом від принципу однакового режиму для всіх торговельних
партнерів — принципу недискримінації. Згідно з цим принципом, прийнятим
ООИ та ГАТТ–COT, жодна з країн не може бути дискримінована І процесі
міжнародної торгівлі та інших форм міжнародних економічних відносин. Однак
на практиці дискримінація у зовнішній торгівлі зустрічається доволі часто, а
застосування таких заходи як ембарго, бойкот і блокада, дозволяється ООН як
метод торговельно–політичного тиску на країну, що порушує норми
міжнародного права.

4.2.2.2. До числа методів міжнародної торгівлі:

• прямий метод;
• непрямий метод;
• кооперативний метод;
• зустрічна торгівля;
• інституційний метод;
• електронний метод.

Методи здійснення МТВ: торгівля прямо не використовуються послуги

посередників;

Види посередників:

прості посередники - фізичні і юридичні особи приватного права, що сприяють

пошукові партнерів і укладанню міжнародних господарських контрактів,
але не беруть участі у їхньому виконанні;

повірнені посередники фізичні і юридичні особи, що проводять угоди від імені і

за рахунок довірителів, що підписали контракт;

комісіонери фізичні і юридичні особи, що укладають міжнародні господарські

контракти від свого імені, але за рахунок комітентів (продавців і
покупців), що несуть при цьому комерційний ризик;
 консигнатори - фізичні і юридичні особи, що приймають товар на свій склад
(консигнаційний), реалізують його, а нереалізований повертають його
власникові;

агенти фізичні і юридичні особи, що роблять операції від імені і за рахунок своїх
клієнтів, але не підписують міжнародного господарського контракту;

збутові посередники - фізичні і юридичні особи, що здійснюють, що здійснюють

перепродаж від свого імені, сервісний характер, реклама. Ще можуть
називатись дистрибʼюторами

дилери – незалежні фізичні і юридичні особи, що здійснюють перепродаж від

свого імені та за свій рахунок

Організовані товарні ринки це спеціально створені ринки певних товарів, які

функціонують за встановленими правилами, що зафіксовані в
міжнародних та національних нормативних актах, і на яких у заздалегідь
визначений час здійснюються міжнародні торгові угоди між продавцями
та покупцями товару, формуюючи пропозицію й попит на нього. Торгівля
через такі ринки є непрямим методом проведення торговельних операцій.
До організованих ринків відносяться міжнародні товарні біржі,
міжнародні товарні аукціони, міжнародні торги, міжнародні виставки та
ярмарки. Вони виступають посередниками між експортерами
(виробниками, національними торговельно-посередницькими фірмами) та
імпортерами (кінцевими споживачами, іноземними торговельно-
посередницькими фірмами). Міжнародні товарні біржі (МТБ) це такі
торговельні установи, де здійснюється продаж одного товару великими
партіями

4.2.2.3. Показники:
Міжнародна торгівля характеризується системою показників, яка
складається з показників обсягів, структури, динаміки та результатів
торгівлі.

Показниками обсягів міжнародної (зовнішньої) торгівлі є:

• - експорт (у т.ч. реекспорт) - сукупна вартість обсягів експорту країни;

• - імпорт (у т.ч. реімпорт) - сукупна вартість обсягів імпорту країни;
• - зовнішньоторговельний оборот - сума вартісних обсягів експорту та імпорту
країни.

Обсяг зовнішньоторгового обороту країни з врахуванням вартості

транзитних товарів називають генеральною торгівлею.
світовий товарооборот обчислюється як виражена у доларах США
сумарна вартість обсягів експорту всіх країн світу.
 Розрізняють номінальний і реальний обсяги міжнародної
торгівлі. Номінальний (вартісний) обсяг міжнародної торгівлі - це
оцінка експорту, імпорту або зовнішньоторговельного обороту країни у
поточних цінах відповідного року з використанням поточних валютних
курсів. Реальний (фізичний) обсяг міжнародної торгівлі - це оцінка
експорту, імпорту або зовнішньоторговельного обороту країни будь-якого
року в постійних цінах базового року на основі індексів фізичного обсягу
експорту та імпорту.

показниками структури:

• питома вага окремих країн, їх груп або регіонів світу у загальному обсязі
експорту/імпорту країни (географічна структура);
• - питома вага окремих товарів або їх груп у загальному обсязі експорту /імпорту
країни (товарна структура).

Показниками динаміки:
темп зростання експорту/імпорту/зовнішньоторговельного обороту (Т)
Показниками результатів:

• - зовнішньоторговельне сальдо (сальдо торговельного балансу) - різниця

вартісних обсягів експорту та імпорту країни;
• - сальдо балансу послуг - різниця між вартістю послуг, які країна надає
закордону, і вартістю послуг, які вона отримує з-за кордону;
• - сальдо балансу товарів і послуг - сума сальдо торговельного балансу та
балансу послуг;
• - сальдо поточного рахунку платіжного балансу - сума сальдо торговельного
балансу, балансу послуг та чистого зовнішнього доходу;
• - умови торгівлі - відношення індексу цін експортованих товарів до індексу цін
імпортованих товарів;
• - обсяги експорту/ імпорту з розрахунку на одну особу;
• - експортна, імпортна та зовнішньоторговельна квоти - процентний вираз
питомої ваги експорту/імпорту/зовнішньоторговельного обороту країни у її
ВВП, що розглядалися вище як індикатори відкритості економіки.

- Показники інтенсивності міжнародної торгівлі. У світовій практиці для виміру

зовнішньоторговельної інтенсивності країн використовується два типи
показників:
- обсяг зовнішньої торгівлі (або експорту, або імпорту окремо) на душу
населення країни
- відношення експорту (або імпорту, або зовнішньоторговельного обігу окремо)
до валового внутрішнього продукту (ВВП) країни.

- Показники економічної ефективності експорту та імпорту. Розрахунок

економічної ефективності провадиться шляхом зіставлення досягнутого
економічного результату (ефекту) з витратами ресурсів на отримання цього
ефекту. Економічні результати і витрати ресурсів мають кількісний вимір, а
тому й економічна ефективність може вимірюватися кількісно.
 4.2.3.

Зовнішньоторговельний договір - основний комерційний документ

зовнішньоторговельної операції, що свідчить про досягнуту угоду між сторонами.
Предметом зовнішньоторговельного договору може бути купівля-продаж (поставка)
товару, виконання підрядних робіт, оренда, ліцензування, надання права на продаж,
консигнація і ін.

Зовнішньоторговельні договори різняться між собою, як за тривалістю дії, так і за

цільовим призначенням. Одні з них передбачають поставку товару до певного терміну,
причому у разі порушення продавцем установленого терміну поставки, покупець має
право негайно розірвати зовнішньоторговельний договір. Інші укладаються на термін
від 3 до 5 років і більше, зазвичай при регулярних і масових поставках або при
розтягнутості в часі строку виконання зобов'язань за зовнішньоторговельним
договором.

При прямих зв'язках між підприємствами з метою оперативного обміну полягають

річні зовнішньоторговельні договори, в яких вказується узгоджена сума взаємних
поставок протягом року, як правило, на збалансованій основі.

Спеціальні зовнішньоторговельні договори націлені на забезпечення проектно-

монтажних робіт, техобслуговування, поставок спеціалізованої продукції, запасних
частин та ін

Рамкові зовнішньоторговельні договори включають лише основні узгоджені умови, які

не вважаються остаточними, підлягають подальшому уточненню в ході виконання
відповідних робіт. Ще більшою розпливчатістю, розмитістю зобов'язань відрізняються
зовнішньоторговельні договори наміри. Розрахунки за поставки товарів (послуг) за
зовнішньоторговельним договором можуть проводиться в іноземній, міжнародної,
національній валюті і на безвалютній основі.

З точки зору обов’язковості умови контракту поділяються на:

• обов’язкові - якщо одна із сторін їх не виконує, інша сторона має право розірвати

контракт і вимагати відшкодування збитків.

• додаткові - передбачають, що при порушенні їх однією із сторін, інша не має права

розривати контракт, але може вимагати виконання контрактних зобов’язань і вжити

штрафні санкції, якщо це передбачено контрактом.

Розглянемо основні розділи зовнішньоекономічного контракту купівлі-продажу.

Преамбула - вступна частина контракту, яка містить юридичні назви сторін, посилання
на місце та дату підписання контракту.

1. Предмет контракту - констатація виду угоди, найменування товару, його

характеристики, номенклатурної належності чи асортименту.
2. Кількість товару - цифрове вираження обсягу поставки товару із зазначенням
одиниці виміру та використовуваної системи мір та ваг.

3. Якість товару - визначення сукупності характеристик і властивостей товару, які

обумовлюють його здатність задовольняти ті або інші споживчі потреби покупця.

4. Базисні умови контракту - посилання на конкретну модель розподілу обов’язків між

продавцем та покупцем щодо здійснення перевезень, найму перевізника, страхування,
оформлення документації, «очищення» товару від мита тощо.

5. Транспортні умови - визначають вид транспорту, обов’язки щодо швидкості

завантажувальних та розвантажувальних робіт, компенсації за затримки, характер
відносин між контрагентами та перевізником.

6. Ціна товару - може встановлюватися залежно від характеру товару й від практики,
що склалася у процесі торгівлі даним товаром.

7. Термін поставки - вказівка на дату, місяць, квартал та рік поставки товарів, тобто
реального передання товару.

8. Умови платежу - визначення терміну, способу, засобів та форми здійснення платежу.

9. Пакування - визначення характеру тари та упаковки, як внутрішньої, що не може

бути відділеною від товару, так і зовнішньої.

10. Здавання і приймання товару - процедура фізичного передання товару, яке

супроводжується відповідними формальними діями та документальним оформленням.

11. Гарантії виконання контракту та обслуговування - умови, згідно з якими продавець

може брати зобов’язання як щодо якості поставленого товару, так і щодо підтримки
його функціональних якостей протягом певного часу.

12. Обставини нездоланної сили (форс-мажорні) - констатація умов, за яких

можливими є перенесення термінів виконання контракту або часткове чи повне
звільнення сторін від контрактних зобов’язань.

13. Санкції за порушення умов контракту - положення про характер і розміри

компенсацій, штрафів за порушення термінів, поставку неякісної продукції,
некомплектну та кількісно неповну поставку, а також порушення інших положень
контрактів.

14. Арбітраж - вказівка на арбітражну інстанцію, котра розглядатиме спори між

сторонами, які сторонам не вдасться врегулювати договірним способом.

Для уникнення протиріч між торговими термінами Міжнародна торгова палата

розробила і опублікувала вперше в 1936 році збірку тлумачень найбільш часто
вживаних торгових термінів Інкотермс. У сучасній практиці міжнародної торгівлі
отримав певне визнання і досить широке застосування "Інкотермс", так як пропоноване
в ньому тлумачення окремих термінів відповідає найбільш поширеним торговим
звичаям і правилам торгівлі, які склалися на світовому ринку. "Інкотермс" носить
факультативний характер, і його застосування в повному обсязі або в якійсь частини в
договорі залежить від волі договірних сторін. Базисні умови визначають і інші
обов'язки продавців і покупців, а саме: - хто і за чий рахунок забезпечує
транспортування товарів на території країн продавця, покупця, транзитних країн,
морем і повітрям; - обов'язки продавців у частині упаковки і маркування товарів; -
обов'язки сторін щодо страхуванню вантажів; - обов'язки сторін щодо оформленню
комерційної документації; місце і час переходу з продавця на покупця ризиків
випадкового пошкодження псування товарів

4.2.4 якщо це не будете памʼятати, то розкажу все Писаренко 💀 💀 💀

Тарифні методи переважно регулюють імпорт і спрямовані на захист нац.

товаровиробника від іноземної конкуренції, тому що роблять іноземні товари менш
конкурентоспроможними.

Митний тариф – систематизований перелік ставок мит, встановлених для

оподаткування експортних або імпортних товарів.

Мито – обов’язковий грошовий збір, який накладається на товари під час перетину
ними митної території країни.

Види мит:
За способом стягнення:
© адвалорні – встановлюються у відсотках від ціни товару
© специфічні – нараховується у встановленому грошовому розмірі на одиницю
товарів
© комбіновані
За походженням:
© автономні – встановлюється державою самостійно
© конвенційні – на базі дво- або багатосторонньої угоди з іншими державами
За об’єктом обкладення або за напрямком руху товарів:
© імпортні (ввізні) - захист вітчизняного товаровиробника
© експортні (вивізні) - при нестачі певного товару на внутрішньому ринку
© транзитні - для покриття витрат, пов’язаних з контролем транзиту іноземних
вантажів
За характером:
© сезонні – щодо окремих видів с\г продукції; до 4 місяців
© спеціальні - захист внутрішнього ринку від надмірного імпорту
© антидемпінгові – блокування потоку товарів, що реалізуються за демпінговими
цінами
© компенсаційні – при імпорті товарів, у виробництві яких застосовувалася
субсидія
© протекціоністські - для захисту нац. промисловості від іноземної
© фіскальні - для припливу доходів в держ. скарбницю
© преференційні (найкраще) – встановлюється державою для створення
сприятливого режиму для 1 чи декількох держав при ввезенні імпортованих тарифів
© режим найбільшого сприяння – надання конкретній країні таких же пільг у
торгівлі, що й іншим партнерам
За типами ставок:
 © постійні – не змінюється залежно від часу застосування
© змінні
За способом нарахування:
© номінальні — тарифні ставки, зазначені у митному тарифі
© ефективні (дійсні) — реальний рівень мит на кінцеві товари, розрахований з
урахуванням рівня мит на деталі цих товарів

Нетарифні обмеження – економічні й адміністративні заходи, спрямовані на

обмеження зовнішньої торгівлі, які застосовує держава

Кількісні нетарифні обмеження:

© імпортнı квоти (контингенти)
© експортні квоти
© ліцензування як система забезпечення квотування
© "добровільне" обмеження експорту, запроваджене пıд тиском країни-імпортера
© ембарго — заборона щодо експорту чи ıмпорту товарıв

Сучасна класифікація нетарифних заходів ЮНКТАД передбачає їх поділ на сім

основних груп: паратарифні заходи, заходи цінового контролю, заходи фінансового
контролю, автоматичне ліцензування, кількісні обмеження, монопольні заходи та
технічні стандарти.

4.2.5

Послуги, які можуть бути предметом міжнародної торгівлі, класифікуються за схемою

СОТ. Класифікаційна схема СОТ включає більше 160 видів послуг, які групуються по
12 секторам, кожен з яких включає кілька підсекторів, загальною кількістю понад 150,
це:

• 1) транспортні послуги;
• 2) послуги зв'язку;
• 3) ділові послуги;
• 4) будівельні послуги та пов'язані з ними інжинірингові послуги;
• 5) дистриб'юторські послуги;
• 6) послуги в галузі освіти;
• 7) послуги з захисту навколишнього середовища;
• 8) фінансові послуги;
• 9) послуги з охорони здоров'я і соціальні послуги;
• 10) послуги в галузі туризму та послуги, пов'язані з подорожами;
• 11) послуги в області організації дозвілля, культури і спорту;
• 12) інші послуги.

4.3.1.

Міжнародний рух капіталу представляє собою міждержавне переміщення фінансових

та матеріальних активів з метою одержання більшого, ніж у країні походження,
прибутку.
Основним ендогенним чинником міждержавного переміщення капіталу є відносні
рівні процентних ставок, які зумовлюють відміни у його прибутковості.

Екзогенними чинниками міжнародного руху капіталу можуть виступати численні

економічні і неекономічні чинники, найважливішими з яких є:

• - міждержавні відміни у попиті на капітал та його пропонуванні, зумовлені

відмінами у темпах, масштабах та структурі нагромадження капіталу;
• - міждержавні відміни інституційного середовища (правового поля,
податкового навантаження, екологічних нормативів та ін.);
• - міждержавні відміни у цінах інших факторів виробництва і витратах
виробництва, можливість зниження витрат за рахунок переміщення капіталу в
країни з дешевшими робочою силою, сировиною, енергоносіями та ін.;
• - необхідність залучення додаткового капіталу для технічного
переозброєння та модернізації національної економіки, її структурної
перебудови, збільшення рівня виробництва і зайнятості;
• - прагнення уникнути тарифних та нетарифних бар'єрів, наявних у
товарному експорті, за рахунок переміщення виробництва за кордон;
• - прагнення наблизити виробництво до ринків збуту, що дозволяє отримати
економію на транспортних витратах, поліпшити після продажне обслуговування
за рахунок безпосередньої присутності виробника на ринку;
• - прагнення збільшити ринкову владу фірми, поширивши її не лише на
національний, але й на закордонний сегмент ринку;
• - прагнення зменшити ризик вкладення капіталу за рахунок диверсифікації
портфелю фінансових активів та географічної диверсифікації виробництва, що
через асинхронність економічних криз у різних країнах зменшує можливість їх
впливу.

виділяють декілька форм міжнародного руху капіталу.

За функціональним призначенням розрізняють:

• - підприємницький капітал (міжнародні інвестиції) - кошти, які прямо чи

опосередковано вкладаються у виробництво за кордоном з метою одержання
прибутку; ці вкладення набувають двох форм: прямих інвестицій -
капіталовкладень у матеріальні та нематеріальні активи нових або діючих
закордонних фірм та портфельних інвестицій - вкладень у фінансові активи
(акції та облігації іноземних фірм);
• - позиковий капітал (міжнародний кредит) - кошти, які переміщуються від
кредиторів одних країн до позичальників інших з метою одержання
відсоткового доходу.

За джерелами походження міжнародні потоки капіталу поділяються на:

• - офіційний капітал - кошти державних бюджетів, які переміщуються за

кордон за рішенням урядів (державні позики та кредити, гранти, міжнародна
допомога) та кошти міжнародних організацій (кредити МВФ, МБРР, видатки
ООН на миротворчі цілі та ін.);
 • - приватний капітал - кошти приватних юридичних осіб (фірм, банків, ТНК та
ін.), які переміщуються за кордон за рішенням їх власників (інвестиції
приватних фірм, надання торгових кредитів, міжбанківське кредитування та ін.).

За термінами вкладення розрізняють:

• - короткостроковий капітал - вкладення капіталу на термін до одного року

(здебільшого позичковий капітал у формі торговельних кредитів);
• - середньо - та довгостроковий капітал - вкладення капіталу на термін,
триваліший від одного року (державні кредити, інвестиції у будь-які
організаційні форми бізнесу за кордоном).

Показниками руху капіталу можуть слугувати абсолютні і відносні величини.

До абсолютних показників належать показники платіжного балансу:

• - обсяги експорту та імпорту капіталу країни за певний період,

• - величина чистих зарубіжних активів країни - чистого експорту капіталу як
різниці між його експортом та імпортом.

4.3.2.

Прямі іноземні інвестиції (ПП) це вкладення капіталу з метою отримання

підприємницького прибутку (доходу), зумовлені диовстроковим економічним
інтересом і забезпечують контроль інвестора над об'єктом інвестування

Форми іноземних інвестицій:

• Придбання прав на використання природних ресурсів і на користування землею;

• Придбання інших майнових прав;

• Інші форми за договорами з вітчизняними підприємцями;
• Придбання нерухомого чи рухомого майна, або окремих видів цінних паперів;
• Створення підприємств, що повністю належать іноземним інвесторам, або
придбання у власність діючих підприємств повністю;
• Пайова участь у спільних підприємствах, або придбання частки діючих
підприємств;
• Політична стабільність, яка в кінцевому підсумку є найважливішою ознакою
для прийняття рішення про доцільність інвестування, оскільки зарубіжні
інвестори просто не будуть ризикувати своїми капіталами в нестабільному
політичному середовищі;
• Сприятливий економічний клімат, підтримування низького й передбачуваного
рівня інфляції;
• Достатній розвиток інфраструктури виробництва та ринку, наявність або
можливість створення зон вільної торгівлі.
 Портфельні інвестиції — це капітал, вкладений резидентом однієї країни в акції
та боргові цінні папери підприємства в іншій країні з метою одержання доходів.
Причому це не обов’язково свідчить про істотний і довгостроковий інтерес
інвестора в придбанні даного підприємства. Портфельні інвестиції трактуються
як капіталовкладення, що не дають закордонному інвесторові права на контролю.
Вони є спекулятивним капіталом унаслідок потенційного ризику швидкої втечі
капіталів через розбіжність між рівнями процентних ставок у різних країнах.
Відповідно до методології платіжного балансу портфельні інвестиції становлять
менше 10% статутного капіталу компаній.
Об’єктами портфельного інвестування є акції, облігації, векселі, боргові цінні
папери, інструменти грошового ринку, деривативи.
• Акції — цінні папери, що перебувають у ринковому обігу, засвідчуючи участь їх
власника у формуванні статутного фонду акціонерного товариства та надають
майнове право і право на отримання відповідної частки доходів у вигляді
дивідендів.
• Облігації являють собою цінні папери з граничним терміном погашення, що
надають право власникові отримувати фіксований дохід від їх номінальної
вартості.
• Прості векселі — це письмові боргові зобов’язання, які надають беззаперечне
право їх власникові після закінчення терміну зобов’язання вимагати від
боржника сплати визначеної в них суми.
• Боргові розписки (ноти) — короткострокові грошові інструменти (термін дії 3-6
місяців), що випускаються позичальником на своє ім’я за домовленістю з банком,
який гарантує їх розміщення на ринку та придбання нереалізованих нот,
пролонгацію кредиту й надання резервних коштів. Найбільш відомий вид
розписки — євроноти.
• Інструменти грошового ринку — це грошові документи, що надають їх
утримувачу безумовне право на гарантований грошовий дохід на певну дату
(казначейські векселі, депозитні сертифікати, банківські акцепти).
• Боргові цінні папери — фінансові інструменти, що перебувають у ринковому
обігу, засвідчуючи відносини позики між власником документа й емітентом
(особою, яка випустила цей документ)
• Фінансові деривативи — являють собою похідні (вторинні) грошові інструменти,
що засвідчують право їх власника на купівлю або продаж первинних цінних
паперів (опціони, ф’ючерси, варанти, свопи).

Формування портфеля фінансових активів можна здійснювати за допомогою

широкого спектру фінансових інструментів, головними з яких є:

- державні та муніципальні облігації;

облігації підприємств;
- акції відкритих акціонерних товариств;
- комерційні папери (векселі);
- деривативи (похідні цінні папери);
- депозитні сертифікати, ощадні сертифікати.
 Боргові цінні папери - цінні папери, що посвідчують відносини позики і
передбачають зобов’язання емітента або особи, яка видала неемісійний цінний
папір, сплатити у визначений строк кошти, передати товари або надати послуги
відповідно до зобов’язання.
До боргових цінних паперів відносяться:

4.3.3.

Міжнародний інвестиційний ринок – це регулятор сукупності

економічних відносин, що виникають між продавцем інвестиційних
ресурсів та їх покупцем, які є резидентами різних країн.

Функціональна структура міжнародного інвестиційного ринку:

1. Ринок об'єктів реального інвестування.

1.1. Ринок прямих капіталовкладень:

■ нове будівництво;

■ розширення;

■ реконструкція;

■ технічне переозброєння.

1.2. Ринок нерухомості.

1.3. Ринок інших об'єктів реального інвестування.

2. Ринок інструментів фінансового інвестування.

2.1. Фондовий ринок:

■ ринок облігацій (іноземних, єврооблігації;);

■ ринок акціонерного капіталу (біржовий, євроакцій).

2.2. Грошовий ринок.

Інвестиційна діяльність, спрямована на здійснення прямих інвестицій за кордон чи

іноземних, може розглядатися як міжнародна підприємницька інвестиційна діяльність.
Основу міжнародного портфельного інвестування становлять міжнародні операції з
цінними паперами.

Акції — фінансові активи, які засвідчують майнові права на частку власного капіталу
компанії-емітента.
Акції є обіговими цінними паперами, які не мають кінцевого строку обігу. Для
емітента акції становлять джерело довгострокового фінансування.

Міжнародний ринок акцій охоплює три типи фінансових інструментів:

• • іноземні акції;
• • євроакції;
• • депозитарні розписки.

Усі ці інструменти є титулами власності, які підтверджують участь інвестора в капіталі

компанії. Відмінності між ними пов'язані з різними механізмами розміщення і торгівлі
акціями.

Міжнародний ринок облігацій являє собою сукупність національних ринків облігацій

та ринку єврооблігацій

До найбільших ринків іноземних облігацій відносять:

ринок Швейцарії (Цюріх)
ринок Японії (Токіо)
ринок США (Нью-Йорк
80% на єврооблігації

Єврооблігації ─ це боргові цінні папери, що випускаються в іноземній валюті (доларах,

фунтах і ін.). «Євро» ─ просто приставка

Ринок похідних цінних паперів – це ринок, на якому зосереджується попит і пропозиція

на специфічні фінансові інструменти (деривативи), які призначені для управлінні
ціновими ризиками і грунтуються на майбутній вартості базисного активу.

Форвардний контракт - це угода між покупцем і продавцем про торгівлю активом на

майбутню дату. Ціна активу встановлюється при складанні договору. Форвардні
контракти мають одну дату розрахунку - всі вони підлягають врегулюванню в кінці
договору. Ці договори є приватними угодами між двома сторонами, тому вони не
торгують на біржі. Через характер договору вони не такі жорсткі у своїх умовах.

Як і форвардні контракти, ф'ючерсні контракти передбачають угоду на купівлю та

продаж активу за конкретною ціною на майбутню дату. Однак ф'ючерсний контракт
має деякі відмінності від форвардного контракту.

По-перше, ф'ючерсні контракти - також відомі як ф'ючерсні - позначаються на ринку

щодня, а це означає, що щоденні зміни врегулюються день у день до кінця контракту.
Крім того, урегулювання ф'ючерсних контрактів може відбуватися протягом різних
дат.

Оскільки вони торгуються на біржі, вони мають клірингові будинки, які гарантують
транзакції. Це різко знижує ймовірність дефолту майже ніколи. Контракти доступні на
біржових індексах, товарах та валютах. До найпопулярніших активів ф'ючерсних
контрактів належать такі культури, як пшениця та кукурудза, олія та газ.
Опціон — це угода, яка надає покупцеві право, але не зобов’язання на купівлю (продаж)
базових активів за фіксованою ціною протягом деякого періоду в майбутньому або на
визначену наперед дату в обмін на опціонну премію.
Предметом купівлі-продажу опціонів можуть бути різноманітні фінансові активи:
валюта, акції, індекси, цінні папери, кредити, ф’ючерсні контракти і т. ін. У перекладі
«опціон» (оption) означає вибір. Саме можливість вибору і є основною характеристикою
опціонів.
В опціонній угоді, котра укладається між двома учасниками, зазначають кількість та вид
базових активів, що є предметом купівлі або продажу, дату виконання угоди чи період
між двома датами, протягом якого може бути виконана угода, фіксують ціну виконання.
Одна сторона купує опціон за винагороду, яка називається опціонною премією, одержує
право вибору і стає власником опціону. Друга сторона продає або виписує опціон, тобто
надає право вибору, за що отримує премію. Для продавця опціон є зобов’язанням
виконати умови контракту, якщо покупець вирішить його реалізувати. Продавець
опціону бере на себе ризик зміни ціни активу за компенсацію у вигляді опціонної премії.
Покупець опціону не повністю звільняється від ризику, але обмежує його рівень
розміром премії. Покупець опціону може вийти з угоди трьома способами:
здійснити своє право і пред’явити опціон до виконання;
продати опціон третій стороні;
знехтувати правом, наданим опціоном.

Своп-контракти — це угода між двома учасниками про обмін відсотковими платежами

на визначену суму протягом певного періоду часу або обмін однієї валюти на іншу за
умови, що через деякий час буде проведено обернену операцію.
Термін «своп» (swap) у перекладі означає обмін. Розрізняють два види угод — валютний
своп і своп відсоткових ставок. Кожна з цих операцій має на меті хеджування
відповідного виду ризику — валютного чи відсоткового. На практиці валютні та
відсоткові свопи часто поєднуються в одній угоді.

Своп-контракти мають позабіржовий характер, причому угоди укладаються

індивідуально. Вони оформлюються як юридичний договір, яким закріплюються права
власності кожного учасника в разі невдачі — дострокового виходу з операції однієї зі
сторін, відмови від виконання зобов’язань тощо. Сторони безпосередньо домовляються
про умови свопу або користуються послугами своп-дилера, який створює ринок свопів.
Дилери можуть бути посередниками або однією зі сторін свопу, якщо займають
протилежну позицію і мають свій ризик. Сторони вправі вийти зі свопу, знайшовши
покупця і перепродавши угоду на вторинному ринку. Вторинний ринок для операцій
своп ще не є достатньо розвиненим і досконалим, тому звільнення від умов контракту
становить деякі труднощі.

4.3.4

Інвестиційна привабливість – це набір фінансово- економічних показників які

визначають оцінку зовнішнього середовища, рівень позиціонування на ринку та
потенціал отриманого в кінці результату.

При оцінці інвестиційної привабливості враховуються такі фінансові показники:

забезпеченості ресурсами, рентабельність продукції, чисельність персоналу, рівень
завантаження виробничих потужностей, знос основних засобів, наявність основних і
виробничих фондів тощо.

Інвестиційний клімат держави - це сукупність політичних, правових, економічних та

соціальних умов, що забезпечують та сприяють інвестиційній діяльності вітчизняних
та закордонних інвесторів. Сприятливий інвестиційний клімат має забезпечити захист
інвестора від інвестиційних ризиків.

До війни країна регулярно і значно прогресує за показниками інвестиційного клімату в

індексі Світового банку Doing Business. У 2020 році Україна посідає 64 місце (зі 190
економік) у звіті Doing Business, піднявшись на 7 позицій порівняно з попереднім
роком.

Інтегральний показник Індексу інвестиційної привабливості України у першій

половині 2022 року через повномасштабну війну впав на пів пункта і становив 2,17
балів з 5-ти можливих. Це значення – найнижче з 2013 року.

4.3.5

Міжнародні договори про захист інвестицій укладаються за ініціативою країн -

експортерів капіталу і спрямовані на забезпечення їх інвесторам певних мінімальних
правових та економічних гарантій безпеки та стабільності, тобто економічно розвинуті
країни за їх допомогою намагаються захистити своїх інвесторів міжнародно-правовими
засобами. це комплекс організаційних, технічних та правових заходів, спрямованих на
створення умов, які сприяють збереженню інвестицій, досягненню цілі внесення
інвестицій, ефективній діяльності об'єктів інвестування та реінвестування, захисту
законних прав та інтересів інвесторів, у тому числі права на отримання прибутку
(доходу) від інвестицій.

Серед державних гарантій інвестиційної діяльності виділяються загальні гарантії

(держава гарантує суб'єктам інвестиційної діяльності, незалежно від організаційно-
правової форми та форми власності, однакові права і створює рівні можливості для
доступу до різних ресурсів) та майнові гарантії (держава шляхом прийняття
відповідного законодавства, створення спеціальних структур гарантує недоторканність
майна та захист права власності).

Законодавство повинне забезпечити реалізацію таких основних прав інвесторів, як

право на отримання прибутку від здійснення інвестиційної діяльності; право на
пересилання прибутку за межі України; право на судовий захист законних прав та
інтересів інвестора; право на відшкодування заподіяних інвестору збитків.

Іноземні інвестори є обʼєктом державного опікування, тому надається адміністративна

і дипломатична підтримка.

Сеульською ж конвенцією про заснування Багатостороннього агентства по гарантіям

інвестицій 1985 р. був встановлений один із ефективних способів захисту іноземних
інвестицій - страхування. Відповідно до її норм іноземним інвесторам надаються
фінансові гарантії шляхом страхування їх інвестицій від некомерційних ризиків

У багатьох країнах страхування некомерційних ризиків здійснюють різні організації,

які мож- на поділити на такі групи: а) приватні (недержавні) організації; б) державні
орга- нізації, що здійснюють страхування некомерційних ризиків національних підпри-
ємців, що виступають у ролі іноземних інвесторів за кордоном; в) міждержавні
регіональні організації, що здійснюють страхування некомерційних ризиків на
регіональному рівні

Подвійне оподаткування означає обкладання одного об'єкта окремих платників

податку одним і тим же (або аналогічним) податком за один і той же період часу
(найчастіше - податковий період). Зовнішнє подвійне оподаткування - це
оподаткування, при якому стикаються національні законодавства у визначенні об'єкта
оподаткування чи платника, розглядаючи його як зобов'язану особу за аналогією з
законодавством іншої держави.

Усунення подвійного оподаткування може здійснюватися на підставі міжнародних

угод, шляхом приведення в певну відповідність національних податкових
законодавств.
Конкретними формами вирішення проблеми подвійного оподаткування є міжнародні
угоди про усунення подвійного оподаткування. Першу таку угоду було підписано між
Францією та Бельгією у 1843 році.

Міжнародні угоди, що регулюють податкові відносини, можна об'єднати в три групи:

1. Умовно-податкові — угоди, у яких питання оподаткування регулюються разом з

іншими питаннями, які не становлять предмет податкового права.

2. Загальноподаткові — це угоди, які регулюють загальні, основні проблеми

оподаткування між договірними сторонами (угоди про усунення подвійного
оподаткування).

3. Обмежено-податкові - це угоди, які обумовлюють застосування механізму

оподаткування стосовно конкретного виду податку, платника податку чи об'єкта
оподаткування.

Конфере́нція ООН з торгі́влі та ро́звитку, ЮНКТАД — орган Генеральної асамблеї

ООН, який не є міжнародною торговельною організацією. Створений в 1964 р. і
нараховує 194 країн-членів. Одна зі сфер впливу регулювання інвестиційної діяльності

Міжнародною інвестиційною угодою (International Investment Agreement) (далі - МІУ) є

договір між країнами, де розглядаються питання відносно транскордон- них
інвестицій, як правило, з метою їх захисту, заохочення та лібералізації

На сьогодні вони існують у трьох основних формах: двосторонні інвестиційні

договори, підписані двома державами; регіональні інвестиційні договори, підписані
групами держав в межах одного регіону; багатосторонні інвестиційні угоди; конвенції
й глави інтегрованих торговельних та інвестиційних угод, які можуть бути підписані
на двосторонньому або регіональному рівні.

ТРІМС було ініційовано країнами, які зацікавлені в тому, щоб їхні капіталовкладення
за кордоном не підпадали під такі обмеження. Це, звісно, були головними розвиненими
країнами-експортерами інвестиційного капіталу. З іншого боку, інтереси країн-
імпортерів капіталу, в першу чергу країн, що розвиваються, були спрямовані на те,
щоб іноземні інвестиції максимально використовувалися для загального підйому їх
економіки. Тому для цих країн принцип performance requirements (аж ніяк не правовий)
в основі своїй вигідний.

У результаті Угода ТРІМС, укладена по суті на користь країн-експортерів

капіталовкладень, закріпила зобов'язання країн-учасниць не допускати у своєму
внутрішньонаціональному регулюванні, пов'язаному з використанням іноземних
інвестицій, порушень умов СОТ щодо торгівлі. З іншого боку, при цьому не торкалися
національні заходи, що стосуються інвестицій, якщо вони не пов'язані з торгівлею, а
крім того, як і в інших випадках, допускаються особливі винятки, у тому числі й у
торгівлі, для використання інвестицій у країнах, що розвиваються.

Угода про захсит іноземних інвестицій полягає в гарантуванні стабільності режиму

для іноземних інвесторів, наданні їм відповідних стимулів, взаємоув'язці інтересів як
іноземних вкладників капіталу, так і країн, де здійснюються інвестиції. Указані
договори у сфері іноземних інвестицій призначені для забезпечення міжнародно-
правового захисту, в першу чергу від некомерційних ризиків

4.4.1

Міграція робочої сили – переселення працездатного населення з одних країн в інші

строком більш ніж 1 рік з екон. та інших причин.

За територіальною ознакою існує внутрішня, зовнішня та інтеграційна міграція.

Внутрішня міграція – переміщення населення зі зміною постійного місця

проживання на території однієї країни з метою влаштування на нове місце роботи або
пошуку житла в іншій місцевості.

Зовнішня міграція – переміщення населення між країнами зі зміною постійного

місця проживання (еміграція/імміграція).

Інтеграційна міграція – переміщення в рамках одного інтеграційного

угруповання (ЄС).

За напрямками:

Еміграція – виїзд осіб з країни зі зміною міста проживання.

Імміграція – в'їзд осіб до країни на постійне або тимчасове проживання.

Рееміграція – повернення мігрантів на Батьківщину.

4.4.2.

Коли очікувана тривалість життя постійно зростає в розвинутих країнах, а

народжуваність зменшується, природній приріст населення не забезпечує реальних
потреб ринків праці. До того ж, потреби галузей економіки, що дуже швидко
зростають, не можуть бути вдоволені необхідною кількістю трудових ресурсів, яких
готують національні навчальні заклади. Концепція "замісної" міграції: підтримка
стабільної кількості населення в економічно розвинених країнах є можливою завдяки
міграційному притоку населення з країн, що розвиваються.

Серед найважливіших світових центрів тяжіння іноземної робочої сили, які визначають
сучасні напрямки міжнародної трудової міграції, можна виділити такі: Північне - та
Південноамериканський регіон. Західноєвропейський ринок, Південно-Східна та
Західна Азія, Африканська ділянка переселенських рухів. В останній період щорічно з
країни в країну переїжджають 20 млн. осіб.

Перша стадія (1945—1960 рр.) характеризується потужною європейською еміграцією

за океан та відносно невисоким рівнем міждержавних пересувань робочої сили в межах
західноєвропейського регіону. За цей період тільки в СІЛА виїхало 6,6 млн. євро-
пейців, у тому числі 1,8 млн. — із Великої Британії, майже 1,5 млн. — з Італії, більш
ніж півмільйона — з Іспанії та Португалії, 780 тис. чол. — із ФРН. Після 1960 р.
настала друга стадія в розвитку сучасної трудової міграції, яку характеризують
небувале зростання масштабів, темпів, економічної значущості
внутрішньоконтинентального міжкраїнного обміну робочою силою та помітне
скорочення міжконтинентальної міграції.

Д До позитивних наслідків (вигод) міжнародної трудової міграції для країн-

реципієнтів відносяться:

• - зменшення витрат виробництва та підвищення

конкурентоспроможності національної продукції внаслідок використання
більш дешевої іноземної робочої сили та можливості зниження загального рівня
заробітної плати;
• - збільшення обсягів виробництва і зайнятості внаслідок збільшення
сукупного попиту за рахунок додаткового споживчого попиту іноземних
працівників та додаткового інвестиційного попиту національних підприємців,
які отримують більші доходи від використання дешевшої іноземної робочої
сили;
• - економія на витратах на освіту і професійну підготовку кадрів;
• - можливості заповнення вакансій у непрестижних сферах діяльності і
галузях економіки з важкою фізичною працею;
• - зниження соціальної напруги серед національних працівників під час
економічних спадів за рахунок звільнення іммігрантів і заповнення вакансій
працівниками-резидентами;
• - економія видатків державного бюджету за рахунок відсутності пенсійного
забезпечення мігрантів та неохопленості їх багатьма соціальними програмами;
• - підвищення рівня конкурентності та ефективності розподілу трудових
ресурсів на національному ринку праці за рахунок появи на ньому іноземних
працівників;
• - покращення демографічної ситуації в країнах зі старіючими націями,
омолодження трудових ресурсів;
• - збільшення податкових надходжень до державного бюджету за рахунок
іммігрантів як додаткових платників податків.

До негативних наслідків (втрат) міжнародної трудової міграції для країн-

реципієнтів відносяться:

• - посилення соціальної напруги через негативний вплив залучення іноземної

робочої сили на рівень оплати праці та зайнятість національних працівників;
• - підвищення ризиків виникнення міжнаціональних, міжетнічних,
міжконфесійних та інших конфліктів, погіршення криміногенної ситуації;
• - збільшення державних видатків на соціальний захист іммігрантів;
• - відплив частини грошових доходів за кордон у вигляді переказів
іммігрантів.

До позитивних наслідків міжнародної трудової міграції для країн-

донорів відносяться:

• - зменшення напруги на внутрішньому ринку праці завдяки експорту

відносно надлишкової робочої сили;
• - збільшення валютних надходжень за рахунок приватних переказів
емігрантів;
 • - підвищення рівня добробуту сімей мігрантів;
• - підвищення рівня кваліфікації та професійних навичок
працівників внаслідок набуття передового досвіду за кордоном.

До негативних наслідків міжнародної трудової міграції для країн-

донорів відносяться:

• - зменшення можливостей національного розвитку внаслідок відтоку за

кордон кращої, ініціативнішої, мобільнішої частини трудових ресурсів робочої
сили, особливо - виїзду вчених і фахівців;
• - зменшення надходжень до бюджету внаслідок скорочення числа
потенційних платників податків;
• - погіршення демографічної ситуації, старіння трудових ресурсів через
зменшення частки осіб працездатного та репродуктивного віку;
• - соціально-психологічні наслідки руйнування сімей мігрантів, виховання
дітей, які залишаються на тривалий час без батьків; адаптації робітників, які
повертаються після роботи за кордоном, до місцевих умов праці та життя та ін.

4.4.3.

Світовий (міжнародний) ринок праці — це система відносин, що виникають між

державами з приводу узгодження попиту та пропозиції світових трудових ресурсів,
умов формування робочої сили, оплати праці та соціального захисту. Ці відносини
склалися у зв'язку з нерівномірністю розміщення робочої сили по країнах світу та
відмінностями в її відтворенні на національному рівні.

Виникнення і розвиток міжнародного ринку робочої сили є результатом зростання

міжнародної мобільності двох головних факторів виробництва — капіталу і праці.

Сучасна структура світового ринку праці характеризується, насамперед, виникненням

такого нового й особливого його сегмента, який пов'язаний з використанням
висококваліфікованих спеціалістів (наукових працівників, інженерів, аналітиків систем
та ін.), а також фахівців у галузі інформатики, менеджерів і т. д. Розвиток
розглядуваного сегмента ринку робочої сили значною мірою зумовлюється стрімким
зростанням світової торгівлі послугами. Специфіка цього сектора ринку праці полягає
в тому, що завдяки розвинутій мережі телекомунікацій певна частина інтелектуальної
робочої сили може брати участь у виробничому процесі, що здійснюється на будь-якій
відстані від місця її перебування. Важливою особливістю сучасного міжнародного
ринку праці є те, що національні ринки робочої сили високорозвинутих країн
задовольняють попит на неї не тільки власного, національного, а також іноземного
капіталу.

Другий доволі великий сегмент міжнародного ринку праці — робоча сила, яка
походить з районів світу з відносно низьким рівнем економічного розвитку. Серед цих
працівників треба вирізнити специфічний загін так званої нелегальної робочої сили,
чималі потоки якої спрямовуються в індустріальні країни, зокрема США. До цієї
категорії працівників можна приєднати також «екологічних біженців», котрі через
катастрофічні природні умови (наприклад, посуха) змушені покидати свої насиджені
місця, шукати роботу в інших країнах та регіонах.
Внаслідок інтернаціоналізації виробництва мільйонні маси людей з економічно
відсталих країн вступили в практично пряму конкуренцію з працівниками розвинутих
країн. Провідну роль у цих процесах відіграють ТНК, які завжди мають можливість
перенести своє виробництво в інші країни (особливо «нові індустріальні держави» —
Південна Корея, Сінгапур, Бразилія, Нігерія), тим самим знижуючи ціну робочої сили.
У 70—80-ті роки широко практикувався вивіз цілої низки виробництв (особливо в
електронній і легкій промисловості) за кордони розвинутих країн, у периферійні
райони світу. В цьому випадку не робоча сила йшла до капіталу, а навпаки, капітал
ішов до місць нагромадження дешевої робочої сили. Одночасно відбувався і зворотний
процес: робоча сила з менш розвинутих регіонів залучалася (часто нелегально) на
некваліфіковані й малокваліфіковані роботи в розвинуті центри Заходу.

Найбільшу вагу має територіальний рух робочої сили

Неформальна зайнятість — зайнятість, що визначається кількістю неформальних

робочих місць на підприємствах формального чи неформального секторів або в
домогосподарствах впродовж звітного періоду.

За рекомендаціями МОП виділяють такі види неформальної зайнятості:

Зайнятість на підприємствах неформального сектору:

на підприємствах самозайнятих без реєстрації;

на незареєстрованих підприємствах з найманими працівниками;

2 Зайняті поза підпримствами формального сектору:

зайняті на піприємствах формального сектору;

випадково зайняті (підробітки);

зайняті в домашньому господарстві (за винятком тих видів діяльності, які виходять за
межі виробництва).

На національному рівні регулювання міграції здійснюється наступними органами:

Міністерством праці (стежить за використанням іноземної робочої с);

Міністерством юстиції (Служба по імміграції та інші служби прикордонного

контролю);

Міністерством закордонних справ (консульське управління видає в'їздні візи);

національними міграційними службами;

посередницькими міграційними фірмами.

За сучасних масштабів міграції робочої сили двосторонні угоди стали

малоефективними, і тому основну роль почали відігравати багатосторонні угоди і
нормативні акти Міжнародної організації праці (МОП) та інших міжнародних
організацій, хоча жодна з міжнародних організацій не має мандата на безпосереднє
регулювання міграції робочої сили.

МОП розробляє міжнародні стандарти з питань праці, які є рекомендаційними для

національних урядів у питаннях, що стосуються проблем зайнятості, рівня оплати
праці, системи соціального страхування, захисту інтересів мігрантів тощо. Такі
стандарти впроваджуються країнами-членами самостійно, про що вони щорічно звіту-
ються в МОП. У разі недотримання міжнародних стандартів з праці

Основні методи регулювання міжнародної міграції робочої с:

1. Адміністративно-правові:

міри національного законодавства, що визначають юридичний, політичний і

професійний статус іммігрантів у даній країні;

дія національних служб імміграції в тому числі контроль за в'їздом у країну

іммігрантів, видача дозволів на в'їзд, на роботу, на час перебування іммігрантів у країні
та ін.);

міри міжурядових угод регулювання міграції робочої с.

2. Економічні:

здійснення вербування іноземних робітників – надання роботи, порівняно високого

рівня зарплати, житла і медобслуговування, кваліфікації й освіти;

залучення до вербування іммігрантів приватних посередників;

видача ліцензій, що дозволяють вербувати працівників за кордоном.

Звичайно державне регулювання здійснюється через прийняття фінансованих з

бюджету програм, спрямованих на обмеження припливу іноземної робочої с
(імміграції) або на стимулювання мігрантів до повернення на батьківщину
(рееміграції).

МОП ухвалила низку важливих документів з елементами правового регулювання

міжнародних переміщень робочої сили: проти дискримінації робітників-переселенці в,
про регламентацію використання праці мігрантів, їх соціальні та економічні права.

Незважаючи на значні зусилля міжнародних організацій, сучасну міграційну ситуацію в

світі визначають передовсім основні імпортери робочої сили. Це США і Канада, країни
— члени ЄС, Австралія, деякі країни Близького Сходу, Ізраїль та Південно-Африканська
Республіка. У цих країнах безпосереднє здійснення імміграційної політики покладено
на спеціальні організації — національні служби імміграції при Міністерстві праці або
Міністерстві внутрішніх справ.
4.4.4

Приплив робочої сили та витрати українських мігрантів за кордоном є позитивними

чинниками для економік країн перебування, хоча значний приплив мігрантів створює
низку викликів, зокрема для державних фінансів. Водночас чистий фіскальний ефект
для Європи в довгостроковому періоді буде додатним, оскільки українці активно
інтегруються в європейський ринок праці і платять податки.

Витрати українських мігрантів за кордоном є позитивним чинником для економік країн

перебування мігрантів через стимулювання приватного споживання.

Найбільше українців прийняли Польща, Німеччина та Чехія. ООН також відстежує

міграцію українців на територію країни-агресора. За даними UNHCR, на початку 2023
року в росії та білорусі перебували близько 2,9 млн українців

основними проблемами міграції в Україні є: поширеність нелегальної трудової

міграції; збільшення обсягів довгострокової трудової міграції; підвищення рівня участі
молодих людей у внутрішній і міжнародній міграції; збільшення кількості жителів з
північної, східної й центральної України, які відрізняються більш високим рівнем
готовності до довгострокової трудової еміграції (психологічна сторона – як такі, що
вже зробили перший крок до цього, економічна передумова – втрата нерухомості,
роботи, стабільних доходів тощо); посилення негативних соціально-економічних і
демографічних наслідків.

у 2010-2014 рр. чинниками впливу на міграційних рух виступали: поступове

скорочення тривалості життя на фоні низького рівня життя, незадовільні умови та
оплата праці, професійно-кваліфікаційний дисбаланс на ринку праці країни, низький
рівень задоволеності якістю та рівнем життя в країні, неефективна система державного
управління, незахищеність від зловживань з боку владних структур, а у 2014-2017 рр.
на перше місце виходять такі чинники, як: відчуття незахищеності та невпевненості в
майбутньому на фоні втрати стабільного життєвого укладу, відчуття проявів
«соціальної ізоляції» ВПО, зневіра у державну підтримку, недосконалі та несвоєчасні
рішення щодо захисту суверенітету держави та підтримки ВПО, низький рівень
національної безпеки

4.6.2. Світовий валютний ринок: сутність, функції, структура, суб’єкти. Поняття

та види валютних операцій. Валютне регулювання, його види. Валютна політика
та її інструменти

Валютний ринок — ринок, на якому гроші однієї країни використовують для купівлі
валюти іншої країни. Міжн. валютний ринок можна розглядати як складову міжн.
ринку капіталу.

Валютний ринок є системою міжн. організаційних і екон. відносин, пов'язаних з

купівлею-продажем іноземних валют і платіжних документів, зафіксованих в іноз.
валютах.
Функції валютних ринків: обслуговування міжнародного обороту товарів, послуг і
капіталу; формування валютного курсу під впливом попиту та пропозиції; надання
механізмів для захисту від валютних ризиків, руху спекулятивних капіталів та
інструментів для цілей грошово-кредитної політики центрального банку.

Валютний ринок має свою структуру, яка включає національні (місцеві), регіональні
та міжнародні ринки. Вони розрізняються за масштабами і характером валютних
операцій, кількістю валют, що продаються-купуються, рівнем правового регулювання
тощо. Національні валютні ринки існують у більшості країн світу.

Вирізняють 4 групи суб'єктів цього ринку:

Ø Держ. установи (центр. банки і казначейства відповідних країн);

Ø юридичні та фіз. особи різної держ. належності, що займаються міжн.
бізнесом;
Ø комерційні банківські установи, що обслуговують зовнішньоекон.
діяльність;
Ø валютні біржі, а також валютні департаменти фондових і товарних бірж.

Валютні операції — контракти агентів валютного ринку щодо купівлі-продажу та

надання позик в іноземній валюті на певних умовах, у певний момент часу.

Поточними є операції з переказування іноземної валюти, отримання і надання

фінансових кредитів на термін, що не перевищує 180 днів, переказування відсотків,
дивідендів та інших доходів за інвестиціями тощо.

Термін "валютні операції, пов'язані з рухом капіталу" поширю-ється на прямі

інвестиції, портфельні інвестиції, придбання цінних паперів, надання та отримання
фінансових кредитів на термін понад 180 днів.

В Україні порядок відкриття та ведення валютних рахунків відбувається відповідно

до Інструкції НБУ від 12.11.2003 N 492 "Про порядок відкриття, використання і
закриття рахунків у національній та іноземних валютах".

Банки можуть відкривати рахунки зареєстрованим у встановленому чинним

законодавством порядку:
 1) фізичні особи - громадяни України, іноземці, особи без
громадянства, які не займаються підприємницькою діяльністю
2) суб'єкти господарювання
3) юридичні особи-нерезиденти - юридичні особи з
місцезнаходженням за межами України, які створені й діють відповідно
до законодавства іноземної держави

4) юридичні особи-резиденти - юридичні особи з місцезнаходженням на території

України, які здійснюють свою діяльність на підставі законів України;

5) відокремлений підрозділ - філія, представництво, відділення або інший

відокремлений підрозділ, що не має статусу юридичної особи і здійснює свою
діяльність від імені юридичної особи-резидента.

6) іноземні представництва - іноземні дипломатичні, консульські, торговельні, інші

офіційні представництва та установи міжнародних організацій, що користуються
імунітетом і дипломатичними привілеями, представництва іноземних банків,
іноземних компаній, фірм, які представляють інтереси юридичних осіб-нерезидентів в
Україні

7) нерезиденти-інвестори - суб'єкти, які провадять інвестиційну діяльність на території

України, а саме

8) офіційні представництва - іноземні дипломатичні, консульські, торговельні та інші

офіційні представництва, що користуються імунітетом і дипломатичними привілеями

9) постійні представництва - представництва юридичних осіб-нерезидентів, через які

повністю або частково здійснюється підприємницька діяльність нерезидента на
території України

Банківські рахунки в іноземній валюті поділяються:

- на поточні;

- депозитні (вкладні).

Банки відкривають своїм клієнтам за договором банківського рахунку поточні

рахунки, за договором банківського вкладу - вкладні (депозитні) рахунки.

Банки та їх клієнти зобов'язані дотримуватися вимог законодавства України з питань

відкриття та ведення рахунків.

За порушення зазначених вимог банки та їх клієнти несуть відповідальність,

передбачену законодавством України.
Неторгові операції є операції з обслуговування фізичних осіб, що не займаються
підприємницькою діяльністю, а також послуги, що надаються юридичним особам і не
стосуються безпосередньо їх комерційної діяльності:

l купівля та продаж іноземної валюти через обмінні пункти;

l оплата платіжних документів у національній та іноземній валютах;
l інкасо готівкової іноземної валюти та платіжних документів у
національній валюті;
l оплата переказів, що надходять фізичним особам з-за кордону;
l переказ коштів фізичних осіб за кордон;
l операції за поточними рахунками і вкладами фізичних осіб в іноземній
валюті;
l операції з банківськими пластиковими картками;
l операції з дорожніми чеками.

Депозитні операції - операції банків із залучення грошових коштів юридичних та

фізичних осіб на вклади, на визначені строки або до запитання.

Конверсійні операції — угоди агентів валютного ринку з купівлі-продажу

обумовлених сум готівкової та безготівкової валюти однієї країни на валюту іншої
країни за узгодженим курсом на визначену дату.

l Опціон засвідчує право придбати (call) або право продати (put) у

майбутньому обраний актив на умовах визначених на час укладення такого
опціону. Ціна, за якою згідно з опціоном має бути проданий/куплений базовий
актив, називається ціною виконання (strike price).
l Ф`ючерс дозволяє зафіксувати зобов`язання купити або продати в
майбутньому обраний актив за заздалегідь обумовленою ціною.
l Спот — 2 сторони обмінюються 2 різними валютами за погодженим
обмінним курсом з розрахунком через 2 робочі дні.
 l Форвард – фіксує зобов'язання сторін щодо купівлі-продажу іноз.
валюти в майбутньому з визначенням умов під час укладення угоди (мета -
хеджування ризиків).
l Аутрайт - продавець зобов'язаний продати, а покупець купити валюту в
установлений строк за зафіксованим наперед курсом.
l Валютний арбітраж – операція з купівлі-продажу валюти з наступною
оберненою угодою з метою отримання прибутку від різниці валютних курсів.
Основний принцип - купити валюту дешевше і продати її дорожче.
l Своп є угодою про обмін активів, процентних виплат, процентних ставок
або інших характеристик, вказаних в угоді, з метою оптимізації структури капіталу
компанії і отримання додаткового доходу. Угода між двома учасниками ринку про
обмін у майбутньому платежами відповідно до умов угоди. Фактично своп полягає
в зміні грошового потоку з одними характеристиками на грошовий потік з іншими
характеристиками.

Валютне регулювання і контроль — важливі інструменти валютної і грошово-

кредитної політики. Головною метою валютного регулювання, яке здійснює
центральний банк, є проведення зваженої і обґрунтованої курсової політики.

Основні методи валютного регулювання, якими користуються центральні банки:

l Девізна політика полягає у зміні обсягів купівлі та продажу іно-земної

валюти з метою впливу на курс національної грошової одиниці. Ви-користання
девізної політики має певні межі. Через обмеженість розмірів офіційних валютних
резервів продаж іноземної валюти має чергуватися з її купівлею, інакше резерви
можуть бути вичерпаними.
l Процентна політика. Змінюючи розмір офіційної процентної став-ки,
центральний банк чинить певний вплив на притік чи відтік капіталів і, тим самим,
— на валютний курс. Підвищення ставки сприяє підтримці курсу, оскільки
стимулює попит на дану валюту, а її зниження призводить до послаблення валюти.
l Управління валютними резервами включає в себе формування їх
оптимальної структури і раціональне розміщення активів країни за кордо-ном (у
депозити в закордонних банках, у цінні папери, шляхом проведення форексних
операцій). Офіційні валютні резерви складаються із золота, іноземних валют,
спеціальних прав запозичення (СПЗ), а також квоти країни в Міжнародному
валютному фонді.
l Валютні обмеження становлять сукупність заходів і правил,
сфор-мульованих в законодавчому порядку або центральним банком і
спрямова-них на досягнення рівноваги в платіжному балансі, підтримання
стабільного курсу національної грошової одиниці та досягненні інших цілей.

Валютна політика — сукупність здійснюваних державою економічних,

організаційних та правових заходів у сфері валютних відносин з метою реалізації
стратегічних завдань розвитку національної економіки.

Інструменти:
 l Валютна інтервенція – форма валютної політики, що передбачає
втручання центрального банку в операції на валютному ринку з метою впливу на
курс національної валюти. Методами такого впливу є купівля-продаж значної
кількості іноземної валюти.
l Валютний демпінг – розширення експорту товарів і послуг за
зниженими (нижче від світових) цінами внаслідок зниження курсу національної
валюти більшою мірою, ніж зменшення її купівельної спроможності всередині
країни. Купуючи товари на внутрішньому ринку за нижчими цінами, експортер
продає їх на зовнішньому ринку за більш стійку валюту, обмінює її на більшу
кількість знеціненої національної валюти й отримує курсовий прибуток.
l Дисконтна політика – форма грошово-кредитної політики, яку
здійснює центральний банк, підвищуючи чи знижуючи відсоткові (дисконтні)
ставки для регулювання попиту та пропозиції на позичковий капітал, а також
впливу на темпи інфляції, стан платіжного балансу тощо. Так, підвищення
офіційної відсоткової ставки зумовлює скорочення кредитів центрального банку
комерційним, що, у свою чергу, призводить до скорочення грошової маси в обігу,
стимулює приплив іноземного капіталу і таким чином поліпшує платіжний баланс
країни.
l Девальвація - зниження купівельної спроможності національної валюти
щодо іноземних валют.
l Ревальвація - підвищення купівельної спроможності національної
валюти щодо іноземних валют.
l Валютні обмеження — включають блокування валютної виручки
експортерів, ліцензування продажу іноземної валюти імпортерам, скупчення
валютних операцій в уповноважених банках;

4.6.3. Міжнародний кредит: поняття, функції та форми. Зовнішній борг. Види та

показники зовнішнього боргу. Методи та інструменти управління зовнішнім
боргом. Інституційне регулювання міжнародних кредитних відносин: МВФ, група
Світового банку, Лондонський та Паризький клуби кредиторів

Міжнародний кредит — відносини між суб'єктами світового господарства з приводу

надання, використання і повернення позички. Мета - одержати максимальний дохід у
вигляді %.

Суб'єктами МК можуть бути держава; групи держав; фірми; банки; страхові компанії;
транснаціональні компанії; міжн. організації; держ. установи.

Функції: перерозподіл капіталів між країнами з метою забезпечення розширеного

відтворення; економія витрат обігу в сфері міжнародних розрахунків за допомогою
розвитку безготівкових платежів в різних валютах; посилення концентрації і
централізації капіталу.

Основні форми МК:

 I. По цільовому призначенню:

1. Зв'язаний — має строго цільовий характер, що закріплюється в кредитному договорі,

контракті або угоді. Даний кредит поділяється таким чином:

lкомерційний кредит — надається на закупівлю товарів або оплату послуг;

lінвестиційний капітал — виділяється для будівництва конкретних господарських
об'єктів;

2. Фінансовий — капітал, що не має строгого цільового призначення і, що

використовується по розсуду позичальника на будь-які мети;

3. Емісія цінних паперів — коли банки виступають як посередники між

позичальниками і безпосередніми кредиторами — інвесторами, що поміщають свої
грошові кошти в цінні папери.

II. По формах надання:

1. Товарний — надається у вигляді товарів;

2. Валютний— надається у ВКВ і валютних цінностях.

III. По суб'єктах надання:

1. Приватний — надається приватними фірмами і банками;

2. Урядовий — надається урядовими кредитними установами;

3. Змішаний — складається з приватних і держ. засобів;

4. Кредит міжн. установ — надається міжн. організаціями.

IV. По характері забезпечення:

1. Забезпечений — надається в заставу під товарно-матеріальні цінності і комерц.

документи;

2. Бланковий капітал — надається без гарантій застави і комерц. документів.

V. По термінах кредитування:
1. Понадкороткостроковий — надається на термін до 1 місяця, на кілька тижнів, на
тиждень, на добу, на день, на ніч;

2. Короткострокові — надаються на термін до 1 року, до 16 місяців;

3. Середньострокові — надаються на термін до 5-7 років;

4. Довгострокові — надаються на термін більше 5-7 років.

Фірмовий (комерційний) кредит означає відстрочку платежу за продані товари в

кредит. Кредитором виступає фірма-експортер, а позичальником - імпортер. З позиції
позичальника фірмовий кредит є найменш зручним, оскільки сфера функціонування
кредиту обмежена, а позичальник попадає у пряму комерційну залежність від
кредитора.

Гнучкішою формою кредиту є банківський кредит, при якому одним із суб’єктів

кредитних відносин виступає банк. Міжн. банківський кредит за формою є фінансовим
кредитом.

Зовнішній борг – сума фінансових зобов’язань країни перед іноземними кредиторами.

Країна бере позики та кредити в міжнародних організаціях (МВФ, Світовий банк),
держав, приватних банків, а також виставляє на міжнародний ринок цінні папери. Все
це плюс нараховані % і складає зовнішній борг.

Відповідно до бюджетної класифікації України зовнішній державний борг

класифікується:

— за типом кредитора;

— за типом боргового зобов’язання.

Зовнішній державний борг можна поділити також на:

— капітальний, який включає сукупність боргових зобов’язань

держави на певну дату;

— поточний, що складається з платежів по зобов’язаннях, які

позичальник повинен погасити у звітному періоді.

За методологією Світового банку визначають низку показників зовнішнього боргу
для національної економіки, за якими можна зіставляти стан зовнішньої заборгованості
різних країн. Серед них:

1. Відношення загальної суми зовнішнього боргу до експорту товарів та

послуг — ЕDІТ/ХGS. Цей показник має особливість, яка полягає в тому, що при
перевищенні критичної відмітки у 275 % може частково або повністю списуватися
зовнішній борг країни.
2. Відношення загальної суми зовнішнього боргу до валового внутрішнього
продукту — ЕDІТ/GNІ. Цей показник є найбільш всеохопним. Разом із наступним
показником він визначає можливість країни без особливих труднощів
обслуговувати свій зовнішній борг. За критичне значення прийнято вважати 50 %.
3. Відношення платежів з обслуговування боргу до експорту товарів та
послуг — ТDS/XGS. Витрати з обслуговування зовнішнього боргу включають усі
платежі, які здійснюються позичальником, а саме: основний борг, проценти і
комісії.
4. Відношення платежів з обслуговування зовнішнього боргу до валового
внутрішнього продукту — INT/GNI. Середній показник по країнах з перехідною
економікою — 1,0 %.
5. Відношення офіційних резервів до загальної суми зовнішнього боргу —
RES/ ЕDТ, показує, чи може країна використовувати свої резерви (і яку частку) для
погашення зовнішнього боргу.
6. RES/MGS — відношення міжнародних резервів до обсягу імпорту
товарів та послуг.
7. Short term/EDT — частка короткострокового боргу в загальній сумі
зовнішнього боргу.
8. Concenssional/EDT — частка довгострокового боргу в загальній сумі
зовнішнього боргу.
9. Multilateral/EDT — частка боргу міжнародним організаціям боргу в
загальній сумі зовнішнього боргу.
10. Деякими країнами також використовується такий показник, як зовнішній
борг на душу населення: він дає уявлення скоріше про зовнішньоекономічну
залежність країни, ніж про абсолютне значення зовнішнього боргу.

Методами управління державним боргом є:

l Конверсія – зміна дохідності позики. Держава найчастіше знижує розмір

виплачуваних відсотків за позикою, однак можливе і підвищення дохідності
позики.
l Консолідація – зміна умов позики, пов’язана з їх строками (як у бік
збільшення, так і в бік зменшення строку уже випу-щених позик). Можливе
поєднання консолідації з конверсією.
l Уніфікація позики – об’єднання кількох позик в одну. Уніфікація може
проводитися разом із консолідацією, але може бути проведена і поза нею.
l Обмін за регресивним співвідношенням цінних паперів попередніх позик
на нові проводиться з метою скорочення державного боргу. Це вкрай небажаний
спосіб, оскільки означає часткову відмову держави від своїх боргів.
 l Відстрочка погашення – перенесення строків виплати боргу. Вона
відрізняється від консолідації тим, що під час відстрочки не лише переносяться
строки погашення, а й припиняється виплата відсоткових доходів.
l Реструктуризація – використання у комплексі повністю чи частково
згаданих вище методів.
l Анулювання державного боргу – заходи, внаслідок яких держава
повністю відмовляється від своїх боргових зобов’язань. Це може призвести до
дефолту, тобто неможливості держави виконувати свої зовнішні зобов’язання. У
такому разі всі держави-кредитори можуть застосувати до країни-боржника досить
жорсткі санкції. Тому дефолт є дуже рідким явищем.
l Викуп боргу - надання державі-боржникові можливості викупити свої
боргові зобов’язання на вторинному ринку цінних паперів, із дисконтом за
іноземну валюту.

МВФ

Діяльність МВФ охоплює три основні напрями: кредитування, з метою надання

фінансової допомоги країнам, у яких утворилось від’ємне сальдо платіжного балансу;
регулювання міжнародних валютних відносин; постійний нагляд за світовою
економікою.

Кредитування здійснюється з різними цілями у різних формах та на різних умовах.

Воно включає кредитування для потреб вирівнювання платіжного балансу,
компенсаційне фінансування та допомогу найбіднішим країнам. Фінансові операції,
які є основним напрямом діяльності, МВФ здійснює тільки з офіційними органами
країн-членів Фонду.

Виділення кредитів залежить від 3 основних чинників: потреби в ресурсах для

вирівнювання платіжного балансу, квоти країни та виконання вимог Фонду. Механізм
кредитування полягає в тому, що МВФ продає необхідну країні валюту за її
національну валюту. Кошти надходять до центрального банку країни-позичальника і
використовуються на формування валютних резервів.

l Загалом система кредитування, що використовується МВФ, включає 4

форми: Безпосереднє фінансування прямо пов’язане з квотою кожної країни і
здійснюється в межах її резервної і кредитної часток.
l Система поетапного фінансування використовується при більш суттєвих
і триваліших проблемах з платіжним балансом у країни-позичальника і є
наступним етапом її взаємовідносин з МВФ після безпосереднього фінансування.
l Механізм пільгового фінансування пов’язаний з наданням на пільгових
умовах кредитів країнам, що розвиваються, та найбіднішим країнам за умов
хронічної кризи платіжного балансу. Вони включають фонд структурної
перебудови та розширений фонд структурної перебудови. Позики з цих фондів
надаються на дуже вигідних умовах — під 0,5 % річних на термін до 10 років.
l Система спеціального фінансування використовується в особливих
умовах і включає компенсаційне фінансування і фінансування у разі
непередбачуваних обставин, фінансування буферних (резервних) запасів,
 фінансування зі скорочення й обслуговування зовнішнього боргу та фінансування
системних трансформацій.

Група Світового банку

Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР); Міжнародна асоціація розвитку

(МАР), Міжнародна фінансова корпорація (МФК) та багатостороннє агентство з
гарантування інвестицій (БАГІ) і спеціалізовану структуру — Міжнародний центр з
урегулювання інвестиційних конфліктів (МЦУІК).

Серцевиною групи є МБРР. Учасниками банку можуть бути лише країни — члени
МВФ. Основною метою діяльності банку є сприяння розвитку економіки країн-членів
МБРР через надання довгострокових кредитів та гарантування приватних інвестицій.
Нині головним напрямом діяльності є країни, що розвиваються.

Кредитування здійснюється у 2 формах — системні позики та інвестиційні кредити.

Системні позики надаються урядам окремих країн під програми макроекономічної

стабілізації та інституційні зміни. Кошти не мають цільового призначення і можуть
використовуватись урядом на власний розсуд, у тому числі і на фінансування дефіциту
бюджету. Отримання позик обумовлюється виконанням певних вимог. При їх
невиконанні надання кредитів може бути призупинено.

Інвестиційні кредити видаються під конкретні інвестиційні проекти. Основними

напрямами кредитування є галузі інфраструктури (енергетика, транспорт, зв’язок), а
також сільське господарство, охорона здоров’я та освіта. Кредити видаються на термін
до 20 років під гарантії урядів. МБРР може виступати також гарантом за аналогічними
довгостроковими кредитами комерційних банків. Виділення кредитів обумовлюється
наданням інформації про фінансовий стан країни, що позичає кошти, та про об’єкти
кредитування. Кредити надаються на основі пайової участі банку у фінансуванні
певних об’єктів — до 30 % їх вартості.

Лондонський клуб кредиторів

Інтереси банків-кредиторів в Лондонському клубі представляє банківський

консультативний комітет (БКК), у якому представлені ті банки, на які припадає
максимальна частина боргу даної країни. Угода, досягнута між країною-боржником і
комітетом, має отримати підтримку банків, на які припадає 90-95% непогашених
зобов'язань боржника, і тільки після цього дана угода може бути офіційно підписана.

Процедура врегулювання боргу включає підготовчу роботу, яка включає в себе

розробку стратегії врегулювання боргу. Потім країна-боржник проводить консультації
зі своїми головними кредиторами з метою освіти керівного комітету. Зазвичай країна-
боржник вибирає банки, які з розумінням відносяться до умов роботи, які висуваються
 нею, в складі БКК і представляють географічні регіони, перед якими країна має боргові
зобов'язання.

Завдяки досвіду роботи Банківських консультативних комітетів вони стали досить

компетентними органами для детальної оцінки економічної ситуації країни-
позичальника і побудови схеми рефінансування боргу.

Клуб не має чітко визначеної структури і збирається у складі тих банків, які мають
найбільші вимоги до країни-боржника, справу якої вони розглядають.

У рамках Лондонського клубу банки укладають з урядом країни-боржника угоду або

про щорічну реструктуризацію боргу, або про багаторічну реструктуризацію, якій
підлягають лише виплати основного боргу. Всі інші прострочені суми повинні бути
виплачені в момент підписання угоди про реструктуризацію.

Лондонським клубом передбачені заходи, спрямовані на реструктуризацію боргу:

Ø викуп зі знижкою урядом країни — боржником приватного боргу своїх

компаній в іноземних банків;
Ø обмін зі знижкою боргів на інші активи (наприклад, акції національних
компаній), скорочення платежів для обслуговування боргу і надання нових позик для
виплати старих боргів.

Паризький клуб кредиторів

Діяльність клубу базується на двох принципах:

lнадання необхідної зовнішньої фінансової допомоги у позиковій формі (або пільгового

погашення «старих» боргів);
lсприяння проведенню внутрішніх реформ і структурній перебудові економіки держав
— реципієнтів коштів.

Представники країн-кредиторів визначають:

Ø часовий період, до якого відносяться платежі, що підлягають переоформленню

(період консолідації — від 12 до 18 місяців);
Ø характер боргових зобов'язань, що переоформляються (поточні чи прострочені
зобов'язання);
Ø нові умови погашення консолідованої заборгованості (пільговий період, терміни
погашення).

Відсоткова ставка за переглянутою заборгованістю («процент мораторію»)

визначається не в Паризькому клубі, а встановлюється в результаті двосторонніх
переговорів. На початку процесу перегляду боргу країни-кредитори, що беруть участь
у засіданнях Паризького клубу, визначають «дату відсічення», тобто дату, після якої
підписані угоди не підлягають переоформленню, хоча платежі за старим боргом
можуть переноситися протягом багатьох років.
 Основними принципами, якими керується клуб у процесі реструктуризації
зовнішніх державних боргів, є:

ü консенсус означає, що всі рішення приймаються тільки за згоди всіх членів

клубу;
ü солідарність кредиторів передбачає, що жоден із них не прагне вирішувати
питання врегулювання тільки своїх боргів;
ü зумовленість реструктуризації боргу затвердженням МВФ програми
економічного коригування країни-боржника;
ü рівний підхід з боку боржників до всіх кредиторів, включаючи кредиторів —
нечленів Паризького клубу. Боржники не повинні прагнути отримати вигідніші умови
врегулювання боргів іншим кредиторам.

4.6.4. Міжнародні розрахунки: поняття, форми та типи. Валютний кліринг:

поняття, причини використання, види

Міжнародні розрахунки – система платежів за грошовими вимогами і зобов’язаннями

в іноз. валюті, що виникли в результаті зовнішньоекон. діяльності між державами,
корпораціями, банками, підприємствами, організаціями, юрид. та фіз. особами різних
країн.

Форми:

l Акредитив - угода, в якій банк-емітент, діючи на прохання або інструкції

клієнта, повинен здійснити платіж 3 особі (бенеіціару) або повинен оплатити або
акцептувати переказні векселі виставлені бенефіціару.
l Інкасо – банк. операція, при якій в розрахунках за експортовані товари і
послуги приймають від експортерів-довірителів інкасове доручення і діють по строгій
інструкції, беруть на себе зобов’язання провести операцію з документами, які представлені
довірителями (тобто отримання від імпортерів платежу або акценту комерційних
документів). Інкасо - інкасування документів, а не грошей.
l Банківський переказ - просте доручення комерційного банку імпортера своєму
банку-кореспонденту (банку експортера) виплатити певну суму грошей за дорученням та за
рахунок переказодавця (імпортера) іноземному отримувану (бенефіціару, експортеру) із
зазначенням способу відшкодування банку-платнику виплаченої ним суми.
l Відкритий рахунок - форма розрахунково-кредитних відносин між продавцем і
покупцем, коли продавець відвантажує товар покупцеві без попередньої оплати, але разом з
товаром надсилає відповідні товарні документи, які покупець зобов'язаний проплатити у
строки, обумовлені контрактом; при цьому продавець відкриває на покупця рахунок, в
дебеті якого позначається сума заборгованості.
l Авансовий платіж - грошова сума або майнова цінність, яка передається
покупцем продавцеві до відвантаження товару в рахунок виконання зобов’язань за
контрактом.
l Вексель - цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання
векселедавця сплатити визначену суму грошей власнику векселя після настання строку.
 l Чек - встановленої форми грошовий (фін.) документ, який містить безумовне
письмове розпорядження чекодавця (власника рахунку у фін. установі) про сплату
чекотримачеві зазначеної в чеку суми.
l Банківська пластикова картка — інструмент безготівкових розрахунків, а
також засіб отримання кредиту (кредитна картка).
l Консигнація — експортер транспортує свої товари імпортеру, але при цьому
зберігає право власності на ці товари доти доки імпортер не продасть їх та не розрахується з
експортером (консигнатором) (невігідний для продавця).

Типи:

ü Національною валютою: торговельні, кредитні і платіжні угоди між

країнами;
ü Міжнародною колективною валютою (СПЗ, євро): торговельні,
кредитні і платіжні угоди в межах інтеграційних угруповань країн;
ü Клірингові розрахунки — угода між урядами двох і більше країн при
обов’язковому взаємному заліку міжнародних вимог і зобов’язань;
ü Золотом - використовується в міжнародних розрахунках опосередковано
на ринку золота.

Валютний кліринг — угода між 2 урядами 2 і більше країн про обов’язковий

взаємний залік міжн. вимог і зобов’язань.

Цілі валютного клірингу різні залежно від валютно-екон. становища країни:

lвирівнювання ПБ без витрат золотовалютних резервів

lотримання пільгового кредиту від контрагента, який має активний ПБ
lвідповідні заходи на дискримінаційні дії іншої держави
lбезповоротне фінансування країною з активним ПБ країни з пасивним платіжним
балансом

Характерною рисою валютних клірингів є заміна валютного обороту за кордоном

розрахунками в нац. валюті з кліринговими банками, які здійснюють кінцевий залік
взаємних вимог і зобов’язань.

Форми валютного клірингу

Залежно від числа країн-учасниць кліринг буває:

lдвосторонній;
lбагатосторонній (3 і більше країн). Європейський платіжний союз (1950-1958)
lміжнародний — не створений, проект був розроблений Кейнсом в 1943 — Міжн.
кліринг. союз.
 За обсягом операцій кліринг буває:

lповний кліринг, тобто кліринг на повну суму розрахунку;

lкліринг, що охоплює 95 % платіжного обороту;
lчастковий кліринг, що поширюється на певні операції.

За способом регулювання сальдо розрізняють кліринг:

lз вільно конвертованим сальдо;

lз умовною конверсією;
lнеконвертовані, сальдо за якими не може бути обмінене на іноз. валюту і погашається
переважно товарними поставками.

4.6.5. Платіжний баланс: поняття, структура, фактори впливу та методи

врівноваження

ПБ – статистичний звіт за певний період, в якому систематично та систематизовано

враховуються економічні операції даної країни з іншими країнами за певний період.

Операція ПБ – зміна права власності на товари чи фінансові активи, надання послуг

або капіталу. Ці операції здійснюються між резидентами та нерезидентами і
стосуються руху товарів, послуг, фінансових претензій та боргових зобов’язань між
цією країною та іншими країнами, а також трансфертів.

Якщо надходження платежів перевищує видатки, баланс вважають активним

(позитивне сальдо); у протилежному випадку – пасивним (негативне сальдо; дефіцит).

Структура ПБ:

ü Торговельний баланс.
ü Баланс послуг та некомерційних платежів.
ü Поточний платіжний баланс.
ü Баланс руху капіталів.
ü Баланс офіційних розрахунків.

ТБ – різниця між вартістю експорту й імпорту країни за певний відрізок часу, зазвичай
за рік.

Баланс послуг та некомерційних платежів – платежі та надходження за транспортні

перевезення, страхування, міжн. туризм, обмін науково-технічним і виробничим
досвідом, експортні послуги і тд.
Поточний ПБ – всі операції, які завершилися протягом даного періоду, а саме: експорт
та імпорт товарів, послуг, прибуток від іноз. інвестицій, грошові перекази і тд.

Баланс руху капіталів – охоплює операції з довгостроковими та короткостроковими

інвестиціями, що впливають на міжн. позицію країни з інвестицій. У наступні періоди
вони впливатимуть на ПБ унаслідок надходжень потоків прибутків чи повернення
інвестицій, зроблених у попередні роки.

- Вивезення капіталу – прямі інвестиції за кордон

- Приплив капіталу – прямі інвестиції в економіку країни

Баланс офіційних розрахунків — чиста сума всіх урядових операцій, кінцеві

розрахунки за цими операціями, для яких використовуються офіційні резерви.

Сюди можуть входити резерви урядових витрат (коли міжн. витрати приватного
сектора > надходження), акумульовані резерви уряду (коли надходження приватного
сектора > його витрати).

Баланс офіційних розрахунків є самою поширеною концепцією сальдо платіжного

балансу. Саме він використовується для аналітичного подання ПБ країни згідно з
методичними вказівками МВФ.

Фактори, що впливають на ПБ, можна поділити на фактори, що впливають на

поточний рахунок і фактори, що впливають на рахунок операцій з капіталом та
фінансовими операціями.

Фактори впливу на поточний рахунок:

l Інфляція

- за інших рівних умов у країні, в якій темпи інфляції перевищують темпи інфляції її
торг. партнерів, поточний рахунок погіршиться

- споживачі віддадуть перевагу більш дешевим іноземним товарам, що призведе до

скорочення вітчизняного експорту

l Національний дохід

- якщо нац. дохід країни зростає швидше, ніж у країнах-торг. партнерах, за інших
рівних умов баланс поточного рахунку зменшиться

- зростання нац. доходу приводить до збільшення споживання як внутр., так і

іноземних товарів

l Державні обмеження
- протекціонізм - якщо уряд обкладає імпортні товари додатковим митом, ціни на
іноземні товари зростають

- квота - максимальний обсяг імпорту певного товару

- обмеження можуть покращувати ТБ, однак, за рахунок певних витрат

- обмеження імпорту товарів може призвести до того, що країни, які є ринками збуту
вітчизняних товарів, можуть почати проводити симетричні або ще більш жорсткі торг.
обмеження наших товарів за кордоном -> баланс поточного рахунку залишиться
незмінним

l Валютні курси

- знецінення нац. валюти -> вітчизняні товари дешевші в іноз. валюті, а іноз. товари –
дорожчі в нац. валюті -> зростання експорту і скорочення імпорту -> покращення
сальдо поточного рахунку

- подорожчання іноз. валюти -> падіння попиту на вітчизняний експорт і

стимулювання імпорту іноз. товарів -> погіршення балансу поточного рахунку

У реальному житті на рахунок поточних операцій одночасно діють декілька чинників,

які можуть мати протилежний вплив на сальдо поточного рахунку.

Фактори впливу на рахунок операцій з капіталом:

l % ставка усередині країни порівняно з % ставкою у світі або інших

країнах (підвищення прибутковості інвестицій всередині країни призводить до
збільшення припливу іноз. капіталу в країну і поліпшення рахунку капіталу)
l Податок на дохід від іноземних інвестицій (обмеження інвестиції на
іноз. фондові ринки і поліпшити рахунок капіталу)
l Очікувані зміни валютного курсу (якщо очікується, що нац. валюта
зросте в ціні, іноз. інвестори будуть прагнути придбати цінні папери в нац. валюті,
це поліпшить рахунок капіталу; і навпаки)

Поділ платіжного балансу на основні та балансувальні статті є загальновизнаним

методом визначення його дефіциту або активу, надлишку. Сальдо, яке утворюється за
основними статтями, покривається за допомогою балансувальних статей. Конкретно
фінансування дефіциту ПБ здійснюється за рахунок:

l залучення позик міжнародних фінансових організацій;

l продажу золота;
l отримання трансфертів з-за кордону;
l скорочення обсягу золотовалютних резервів.
4.7. Міжнародна економічна інтеграція

4.7.1. Типи міжнародної економічної інтеграції. Зона вільної торгівлі України з ЄС

як поглиблена та всеохоплююча. Організаційні форми співробітництва Україна-
НАТО в економічній сфері

Міжнародна економічна інтеграція є вищою формою інтернаціоналізації

господарського життя, що передбачає зближення і взаємопристосування всіх структур
нац. господарств на основі міжнародного поділу праці та здійсненні узгодженої міжн.
торговельно-економічної політики.

Типи:

ü Зона преференційної торгівлі - початкова стадія регіонального

інтеграційного процесу. Країни такого угрупування лібералізують торговельні
відносини між собою, усуваючи перепони в торгівлі деякими (але не всіма)
товарами та послугами. На цій стадії ще не відпрацьовано єдиний механізм
оподаткування при перетині товаром кордону, діють різні митні правила тощо.
Квоти для імпорту товарів з країн-партнерів можуть бути розширені, але не
ліквідуються цілком. Полегшуються умови для руху факторів виробництва
(наприклад, для пересування робочої сили), але й тут можуть бути обмеження.
ü Зона вільної торгівлі - регіональне угруповання країн, в рамках якої
здійснюється безмитна торгівля. З третіми країнами кожен учасник зони вільної
торгівлі встановлює власні тарифи. Тому між країнами - учасницями ЗВТ
зберігаються митні пости і кордони, контролюють походження товарів, що
перетинають їхні державні кордони. Ця форма інтеграції усуває внутрішні бар'єри і
створює сприятливі передумови для спеціалізації країн-учасниць блоку на
виробництві тих товарів і послуг, для яких вони мають порівняльні переваги і
полегшує ввезення тих товарів і послуг, у виробництві яких вони не мають
порівняльних переваг. При цьому кожна країна зберігає свою самостійність в
торговельній та інших видах економічної політики.
ü Митний союз - загальна митна територія двох і більше країн з єдиним
митним тарифом щодо товарів, що вивозяться або ввозяться з третіх країн. Митний
союз веде до прийняття країнами загальної митної політики. Кожен член передасть
частину функцій управління, пов'язаних з торговельною політикою, групі в цілому.
На цьому етапі вже створюються загальні наднаціональні органи, координуючі
проведення узгодженої зовнішньоторговельної політики.
ü Спільний ринок - простір, що охоплює деяке число країн, на якому вони
встановлюють рівні умови, що забезпечують пересування товарів і послуг,
факторів виробництва. Здійснюючи єдину торгову політику, країни зберігають
самостійність у грошово-кредитній і бюджетно-податковій політиці, однак
проводять їх узгодження. Основними ознаками спільного ринку виступають
відсутність будь-яких бар'єрів у торгівлі між державами, загальна торгова політика
по відношенню до інших країн, рухливість факторів виробництва між державами-
 членами союзу. Міждержавне адміністрування засновано для цієї форми інтеграції
на координації економічної політики але найважливіших напрямках - кредитно-
грошового, бюджетно-податкового, структурного, науково-технічного,
соціального, антимонопольного і т.д. регулювання.
ü Економічний (валютний) союз - об'єднання економік країн, що мають
єдині зовнішні митні тарифи і здійснюють єдину торгову, грошово-кредитну і
бюджетно-податкову політику. Це найбільш глибока форма економічної інтеграції,
яка характеризується вільним рухом товарів, послуг, факторів виробництва між
країнами-членами. Економічний союз уніфікує монетарну і фіскальну політику,
вводить загальну валюту, встановлює єдині податкові ставки і структуру
оподаткування. Країни-члени практично втрачаю самостійність у прийнятті рішень
з основних питань економічної політики, що може призвести до виникнення
деяких протиріч. Країни ЕС, які проводять загальну економічну політику,
створюють наднаціональні органи регулювання. Їх уряду передають вирішення
більшої частини принципових питань в спільні органи управління. Вищою формою
розвитку економічного союзу є введення єдиної валюти і створення Центрального
банку союзу інтеграційних держав.
ü Політичний союз - загальне громадянство, проведення спільної
оборонної політики, обрання єдиного парламенту та введення конституції
Політичний союз реалізує співпрацю у сфері правосуддя та внутрішніх справ,
регулює взаємодію в галузі культури, освіти, захисту прав і особистих свобод
громадян.

Зона вільної торгівлі України з ЄС як поглиблена та всеохоплююча

Важливим елементом Угоди про асоціацію між Україною та ЄС є положення про

створення поглибленої та всеохоплюючої зони вільної торгівлі (ЗВТ). Угода про зону
вільної торгівлі України з ЄС набула чинності з 1 січня 2016 року. Створення ЗВТ між
Україною та ЄС відбувається поступово, протягом 10 років.

Створення зони вільної торгівлі полягає у:

l скасуванні Україною та ЄС ввізних мит на більшість товарів, що

імпортуються на ринки один одного;
l запровадженні правил визначення походження товарів, які є одним із
елементів застосування торговельних преференцій;
l приведенні Україною своїх технічних регламентів, процедур, санітарних
та фітосанітарних заходів та заходів щодо безпеки харчових продуктів у
відповідність з європейськими, завдяки чому українські промислові товари,
сільськогосподарська та харчова продукція не потребуватимуть додаткової
сертифікації в ЄС;
l встановленні сторонами найбільш сприятливих умов доступу до своїх
ринків послуг;
l запровадженні Україною правил ЄС у сфері державних закупівель, що
дозволить поступово відкрити для України ринок державних закупівель ЄС;
 l спрощенні митних процедур та попередженні шахрайства, контрабанди,
інших правопорушень у сфері транскордонного переміщення вантажів;
l посиленні Україною захисту прав інтелектуальної власності.

Співробітництво Україна-НАТО у сфері економіки

Основою економічної співпраці країн-членів НАТО є стаття 2 Північноатлантичного

договору, в якій зазначається, що держави Альянсу “намагаються усувати суперечності
у своїй зовнішній економічній політиці та сприяють економічній співпраці між
окремими або між усіма учасниками Договору”.

Оскільки основою діяльності НАТО є забезпечення безпеки та оборони, її робота у

сфері економіки зосереджена на специфічних економічних аспектах безпеки і оборони,
в яких вона може бути корисною. Крім того, Альянс завжди підтримує співпрацю між
своїми членами, якщо мова йде про економічні питання, які мають безпосередній
вплив на безпеку і оборону.

Співпраця України з НАТО у сфері економічних аспектів оборони та безпеки

здійснюється на двох напрямах: інституційних діалог, який зосереджується на
економічних питаннях оборони і безпеки та економічних аспектах перебудови
оборонної промисловості, та діяльність з перепідготовки військовослужбовців,
звільнених у запас.

Особливо важливою сферою співпраці з Альянсом є допомога в ліквідації

негативних економічних та соціальних наслідків оборонної реформи в Україні.

За угодою з Українським національним координаційним центром, який відповідає за

соціальну адаптацію звільнених у запас військовослужбовців, НАТО з 1999 р. фінансує
в Україні курси іноземних мов і менеджменту, на яких щороку навчаються майже
100 колишніх українських офіцерів.

У квітні 2005 року держави-члени НАТО та Україна домовилися щодо розширення

допомоги у вирішенні проблем, пов’язаних із соціально-економічними наслідками
воєнної реформи.

У вересні 2005 року Альянс взяв на себе ініціативу щодо фінансування Трастового
Фонду НАТО – Програми “Партнерство заради миру”. Цей проект гарантує
продовження в Україні програми, започаткованої Великою Британією у 2002 році та
дає можливість перепідготувати 180 військових щорічно у Хмельницькому центрі
перепідготовки та соціальної адаптації при Хмельницькому Національному
університеті.

Наразі в Україні здійснюється Програма “Україна-НАТО з перепідготовки

військовослужбовців”, яка включає два проекти у цій сфері: Програма Україна —
НАТО з професійного розвитку цивільного персоналу сектору безпеки і оборони та
Проект Трастового фонду НАТО – Хмельницький центр перепідготовки та соціальної
адаптації військовослужбовців.
Спільна робоча група Україна-НАТО з питань економічної безпеки. У ході
засідань СРГ з питань економічної безпеки обговорювалися теоретичні та практичні
питання економічної безпеки, розглядалися концепції забезпечення цієї важливої
складової загальної безпеки держави.

Починаючи з 2007 року до порядку денного засідань СРГ з питань економічної безпеки
включено проблематику енергетичної безпеки та безпеки енергетичної
інфраструктури. З 2008 року в рамках СРГ Україна-НАТО було розпочато
співробітництво у боротьбі з фінансуванням тероризму та запобіганні відмиванню
коштів, отриманих злочинним шляхом.

4.7.2. Економічні ефекти міжнародної економічної інтеграції. Статичні та

динамічні ефекти

Міжнародна економічна інтеграція викликає ряд статичних і динамічних ефектів, які

можуть бути як позитивними, так і негативними. Їх пояснює теорія митних союзів.

Статичні ефекти — її короткострокові економічні наслідки, які проявляються відразу

після створення митного союзу як його безпосередній результат. До них належить
ефекти створення і відхилення торгівлі, а також ефекти скорочення адміністративних
витрат, пов'язаних зі здійсненням торговельних операцій, та поліпшення умов торгівлі
з третіми країнами.

Динамічні ефекти є її довгостроковими економічними наслідками, які проявляються в

результаті функціонування митного союзу. До найважливіших позитивних ефектів
належить розширення внутрішнього ринку, посилення конкуренції, що стимулює
впровадження нових технологій, підвищення якості продукції, розробку нових її видів,
зниження витрат виробництва та цін.