Тема 1. Господарський облік.

Предмет і метод
бухгалтерського обліку.

1.1. Господарський облік, його сутність, характеристика та

складові.
1.2. Мета, функції та принципи бухгалтерського обліку.
1.3. Державне регулювання бухгалтерського обліку та облікова
політика.
1.4. Предмет бухгалтерського обліку.
1.5. Метод бухгалтерського обліку.

1.1. Господарський облік, його сутність, характеристика та

складові

Основою існування і розвитку любого суспільства є матеріальне

виробництво. Природа забезпечує людину тільки тим мінімумом, що
необхідний їй для існування. Виникає необхідність змінювати під себе
оточуюче середовище. Звідси і виникає потреба організувати
виробництво продукції і послуг. А виходячи з того, що суспільство не
може припинити споживання, вона не може і припинити виробництво.
При цьому розвитку суспільства вимагає все більшого виробництва як
предметів безпосереднього споживання, так і предметів і засобів
праці. Для управління виробничими процесами необхідно мати
показники, які його характеризують. Першим кроком при організації
будь-якого виробництва повинні бути заходи зі створення системи
отримання і обробки інформації про господарську діяльність. Тому
процеси виробництва, розподілу, обліку і споживання потребують
постійного системного спостереження, обліку, контролю.
Перші письмові дані про господарський облік відносяться до ХІV
сторіччя. У 1391 році італійський історик Т. Зерби писав про наявність
подвійного запису, при якому сума кожної господарської операції
записувалась двічі. В 1458 році купець із Дубровніка Б. Котрумі в
працю "Про торгівлю і досконального купця" включив главу про
подвійну бухгалтерію. Але оскільки ця праця стала відомою тільки
наприкінці наступного сторіччя, то автором подвійної бухгалтерії
вважається монах-математик Лука Пачолі, який в книзі "Трактат про
рахунки і записи" розглядав облік як універсальну методичну науку.
 Першим офіційно призначеним бухгалтером бух Христофор
Штекер (1498 р.), а контролером обліку – Джон де Пайкеслей (1324 р.). В
1732 році звання головного бухгалтера Санкт-Петербурзької митниці
отримав голландський купець Тиммерман. Перші дані про облік як
практичну діяльність на території Київської Русі відносяться до ХI
сторіччя.
На ранніх стадіях розвитку суспільства потреби в організації
виробництва і торгівлі задовольняв простий облік, заснований на
веденні облікових книг. З ускладненням виробництва, збільшення
торгівлі він вже не забезпечував потреби. Саме в цей час (ХІІІ – ХІV
ст.) формується бухгалтерський облік, якому притаманні своя система
методів і прийомів.
Оскільки бухгалтерський облік здійснювало окреме господарство,
а виникає проблема оцінки загальної картини господарювання в
державі, то у ХVІІІ сторіччі формується статистичний облік. З
ускладненням промислового виробництва, розвитку банківської
системи, потреби оперативного керівництва господарством зумовили на
початку ХІХ сторіччя виділення оперативного (оперативно – технічного)
обліку.
Розглянуті три види господарського обліку застосовуються і
удосконалюються і в наш час.
Статистика вивчає загальні питання зміни і аналізу масових,
кількісних явищ, відносин і взаємозв'язків. За допомогою статистичного
обліку держава регулює відношення між окремими секторами
економіки, встановлює динаміку і тенденції зміни національного
багатства і т. ін.
Оперативно-технічний облік є системою спостереження за
окремими господарськими операціями і процесами з метою управління
ними безпосередньо в ході їх здійснення. Прикладами такого обліку
може служити табельний облік, щоденний облік виробництва і
відвантаження продукції, складський облік і т. ін.
Бухгалтерським обліком є процес суцільного, безперервного
відображення господарської діяльності підприємства на основі
документів, здійсненого в грошовому вимірюванні.
Бухгалтерський облік – головний вид господарського обліку, який
зобов'язані вести всі юридичні особи, створені згідно з законодавством
України, незалежно від організаційно-правових форм і форм власності,
а також представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності
(далі – підприємства).
В умовах ринкової економіки бухгалтерський облік поділяється на
дві підсистеми: фінансовий бухгалтерський облік і управлінський
(внутрішньогосподарчий) облік. У деяких країнах, (у тому числі і в
Україні) податкове законодавство вимагає проводити визначення
фінансового результату за особливими правилами, відмінних від
загальноекономічних. У такому разі підприємства ведуть ще і
податковий облік.
Бухгалтерським фінансовим обліком є процес виявлення,
вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та
передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та
внутрішнім користувачам для прийняття рішень. Його основними
відмінними рисами є: документальність, загальність і точність.
Внутрішньогосподарський (управлінський) облік є системою
обробки і підготовки інформації для власних внутрішніх користувачів в
процесі управління і є комерційною таємницею конкретного
підприємства.
Податковий облік призначений для розрахунку прибутку як
об’єкту оподаткування. Термін "податковий облік", розрахунок прибутку
визначається Законом України "Про оподаткування прибутку
підприємств".
Кожна господарська операція повинна бути заздалегідь
зареєстрована в документах, які є єдиним джерелом даних
бухгалтерського фінансового обліку. Будь-яка операція, незафіксована
у відповідному документі, є незаконною, як незаконним є і складання
бухгалтерського документа без здійснення операції.
Бухгалтерський фінансовий облік є суцільним обліком який
охоплює всю господарську діяльність і є безперервним в часі. У
бухгалтерському фінансовому обліку діяльність суб'єкта
господарювання узагальнено відображають як систему різнорідних,
але взаємозв'язаних об'єктів – майна і грошових коштів підприємства,
зобов'язань і капіталу, господарських процесів і фінансових
результатів. Узагальнене відбувається в єдиному грошовому
вимірюванні (з паралельним використанням інших вимірників:
натуральних, трудових і т. п.) шляхом суцільного спостереження і
вимірювання всіх змін даних об'єктів.
 Натуральними вимірниками є одиниці вимірювання об’єктів, які
визначаються їх природними властивостями (об’ємом, вагою,
довжиною, площею і т. ін.). Таким одиницями можуть бути кілограми,
метри, штуки. Вони використовуються головним чином для обліку
кількості матеріальних цінностей, але користуватися ними можна лише
для обліку однорідних предметів. Таким чином за допомогою
натуральних вимірників не можуть бути отримані узагальнюючі
показники, які характеризують різні засоби підприємств.
Трудові вимірники використовуються для підрахунку кількості
витраченої праці і враховуються в одиницях витраченого часу:
робочий день, нормо-година і т. ін. За допомогою трудових вимірників
обчислюються показники продуктивності праці, контролюються норми
виробітку, нараховується заробітна плата.
На відміну від натуральних трудовий вимірник часто дозволяє
порівнювати між собою деякі різнорідні величини: наприклад, витрати
на виробництво 1 тонни сталі або 1 тонни зерна можна розрахувати в
нормо-годинах.
Грошові вимірники застосовуються для обчислення всіх
господарських явищ в єдиному вимірнику. Використання грошових
вимірників обумовлене існуванням товарно-грошових відносин в
ринковій економіці.
Використання грошового вимірника дає можливість
узагальнювати в єдиному вимірюванні всі ресурси, зобов'язання,
витрати і результати господарської діяльності підприємств. Оскільки
бухгалтерський облік повинен відображати різноманітну інформацію і
видавати узагальнені відомості про діяльність підприємства, то всі дії і
події, що викликають зміни в структурі активів і зобов'язань, в
бухгалтерському обліку обов'язково відображаються в грошовому
вимірнику, хоча у багатьох випадках грошовий вимірник
застосовується в обліку разом з натуральними і трудовими
вимірниками.

1.2. Мета, функції та принципи бухгалтерського обліку

Мета бухгалтерського обліку в найбільш загальному вигляді

може бути визначена як інформаційне забезпечення ефективної
діяльності підприємства, збереженню активів і захисту його інтересів.
 Відповідно до цієї мети бухгалтерський облік вирішує наступні
завдання:
отримання точної і своєчасної інформації про наявність і рух всіх
ресурсів підприємства для забезпечення їх збереження і ефективного
використання;
достовірне і точне визначення фінансових результатів діяльності
підприємства і його рентабельності, як основних показників
ефективності роботи в умовах ринку;
постійний контроль за ефективним і раціональним використанням
матеріальних, трудових і грошових ресурсів конкурентоспроможності
продукції, що випускається, і послуг, що надаються;
захист економічної інформації від конкурентів і третіх осіб, які
можуть завдати шкоди діяльності підприємства;
якісне складання і своєчасне надання звітності, визначеній
діючим законодавством.
Бухгалтерський облік виконує наступні функції – інформаційну,
контрольну, захисну, функцію зворотного зв'язку і аналітичну.
Інформаційна функція полягає в створенні точної і об'єктивної
інформації про активи, зобов'язання і власний капітал підприємства,
характер і результати господарської діяльності.
Контрольна функція полягає в постійній перевірці на основі
облікових даних законності здійснюваних операцій, збереженні засобів
і забезпеченні точності створюваної економічної інформації.
Захисна функція полягає в побудові системи бухгалтерського
обліку так, щоб протиправні дії могли бути своєчасно виявлені на
підприємстві через систему обліку і контролю.
Функція зворотного зв'язку полягає в тому, що планова і
нормативна інформація в зіставленні з фактичними даними дає
управлінському персоналу можливість своєчасно виявляти відхилення
від нормального ходу виробничого процесу і впливати на нього в
потрібному напрямі. Ця функція є однією з основних у
внутрішньогосподарському (управлінському) обліку.
Аналітична функція полягає в створенні інформаційної бази для
фінансового і внутрішньогосподарського аналізу на підприємстві.
Бухгалтерський облік і створювана на його базі фінансова
звітність ґрунтуються на наступних основних принципах:
 повне освітлення – фінансова звітність повинна містити всю
інформацію про фактичні і потенційні наслідки господарських операцій
і подій, здатних вплинути на рішення, які приймаються на її основі;
автономність – кожне підприємство розглядається як юридична
особа, відособлена від його власників, у зв'язку з чим особисте майно і
зобов'язання власників не повинні відбиватися у фінансовій звітності
підприємства;
послідовність – постійне (з року в рік) застосування
підприємством вибраної облікової політики. Зміна облікової політики
можлива тільки у випадках, передбачених національними
положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, і повинне бути
обґрунтоване і розкрите у фінансовій звітності;
безперервність – оцінка активів і зобов'язань підприємства
здійснюється виходячи з припущення, що його діяльність
продовжуватиметься далі;
нарахування – для визначення фінансового результату звітного
періоду необхідно порівняти доходи звітного періоду з витратами,
здійсненими для отримання цих доходів. При цьому доходи і витрати
відбиваються в бухгалтерському обліку і фінансовій звітності у момент
їх виникнення незалежно від дати надходження або сплати грошових
коштів;
превалювання суті над формою – операції враховуються
відповідно до їх суті, а не тільки виходячи з юридичної форми;
єдиний грошовий вимірник – вимірювання і узагальнення всіх
господарських операцій підприємства в його фінансовій звітності
здійснюється в єдиній грошовій одиниці.
Дотримання вище наведених принципів обліку сприяє процесу
формування та надання користувачам достовірної та своєчасної
інформації про діяльність підприємства для прийняття управлінських
рішень.
Згідно Закону України «Про бухгалтерський облік» всі
підприємства (крім бюджетних установ) можуть належати до
мікропідприємств, малих, середніх або великих підприємств.
Критерії визнання суб’єктами підприємництва наведено у табл. 1

Критерії визнання суб’єктами малого підприємництва
Мікропідприємства
Мікропідприємства – показники
яких на дату складання річної
фінансової звітності за рік, що
передує звітному, відповідають
щонайменше двом з таких критеріїв:
• балансова вартість активів —
до 350 0000 євро;
• чистий дохід від реалізації
продукції (робіт, послуг) — до
700 000 євро;
• середня кількість працівників —
до 10-ти осіб.
Малі підприємства
Малими – які не відповідають
критеріям для мікропідприємств та
показники яких на дату складання
річної фінансової звітності за рік, що
передує звітному, відповідають
щонайменше двом з таких критеріїв:
• балансова вартість активів —
до 4 000 000 євро;
• чистий дохід від реалізації
продукції (товарів, робіт,
послуг) — до 8 млн євро;
• середня кількість працівників
— до 50-ти осіб.
Великі підприємства
Великими – не відповідають
критеріям для середніх і показники на
дату складання річної фінансової
звітності за рік, що передує звітному,
відповідають щонайменше двом з
таких критеріїв:
• балансова вартість активів —
понад 20 000 000 євро;
• чистий дохід від реалізації
продукції (товарів, робіт,
послуг) — понад 40 000 000
євро;
• середня кількість працівників
— понад 250-ит осіб.
Таблиця 1
Суб’єктами
мікропідприємництва є юрособи —
суб’єкти господарювання будь-якої
організаційно-правової форми та
форми власності, у яких середня
кількість працівників за звітний
період (календарний рік) не
перевищує 10-ти осіб та річний дохід
від будь-якої діяльності не
перевищує суму, еквівалентну 2 000
000 євро, визначену за
середньорічним курсом НБУ.
Суб’єктами малого
підприємництва є: 
юридичні особи — суб’єкти
господарювання будь-якої
організаційно-правової форми та
форми власності, у яких середня
кількість працівників за звітний
період (календарний рік) не
перевищує 50 осіб та річний дохід від
будь-якої діяльності не перевищує
суму, еквівалентну 10 мільйонам
євро, визначену за середньорічним
курсом НБУ.
Суб’єктами великого
підприємництва є юридичні особи —
суб’єкти господарювання будь-якої
організаційно-правової форми та
форми власності, у яких середня
кількість працівників за звітний
період (календарний рік) перевищує
250-ти осіб та річний дохід від будь-
якої діяльності перевищує суму,
еквівалентну 50 000 000 євро,
визначену за середньорічним курсом
НБУ.
Продовження табл. 1
 Середні підприємства

Середніми є підприємства, які Інші суб’єкти господарювання

не відповідають критеріям для малих належать до суб’єктів середнього
підприємств та показники яких на підприємництва.
дату складання річної фінансової
звітності за рік, що передує звітному,
відповідають щонайменше двом з
таких критеріїв:
• балансова вартість активів —
до 20 мільйонів. євро;
• чистий дохід від реалізації
продукції (товарів, робіт,
послуг) — до 40 млн євро;
• середня кількість працівників
— до 250 осіб.

Новоутворені підприємства під час визначення відповідності

критеріям застосовують показники на дату складання річної фінансової
звітності. Якщо підприємство однієї з наведених категорій за
показниками річної фінансової звітності протягом двох років поспіль не
відповідає наведеним критеріям, воно відноситься до відповідної
категорії підприємств.
Для визначення відповідності критеріям, встановленим у євро,
застосовується офіційний курс гривні щодо іноземних валют (середній
за період), розрахований на підставі курсів Національного банку, що
встановлювалися для євро протягом відповідного року.
Суб’єкти підприємницької діяльності, яким відповідно до
законодавства надано дозвіл на ведення спрощеного обліку доходів і
витрат, ведуть бухгалтерський облік і подають фінансову звітність у
порядку, встановленому законодавством про спрощену систему обліку
і звітності.

1.3. Державне регулювання бухгалтерського обліку та

облікова політика

Основними нормативно-правовими документами, які визначають

правові основи регулювання, організації і ведення бухгалтерського
обліку є Закон України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність
в Україні» від 16.07.99 р. №996 – ХІV та розроблені на його основі
Положення (стандарти) бухгалтерського обліку (П(С)БО.
 Регулювання питань методології бухгалтерського обліку
здійснюється Міністерством фінансів України, яке затверджує
національні Положення (стандарти) бухгалтерського обліку, інші
нормативно-правові акти, що до ведення обліку та складання
фінансової звітності. Причому інші нормативні акти з бухгалтерського
обліку діють лише у частині, що не суперечить вище названим
Положенням (стандартам) бухгалтерського обліку (П(С)БО).
Державне регулювання бухгалтерського обліку в Україні
здійснюється з метою :
створення єдиних правил ведення обліку та складання
фінансової звітності, які є обов'язковими для всіх підприємств та
гарантують і захищають інтереси користувачів;
удосконалення бухгалтерського обліку та фінансової звітності.
Міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, в межах
своєї компетенції, відповідно до галузевих особливостей розробляють
на базі національних Положень (стандартів) бухгалтерського обліку
методичні рекомендації з їхнього застосування.
При Міністерстві фінансів України як дорадчий орган створюється
методологічна рада бухгалтерського обліку. До її складу входять
висококваліфіковані науковці, фахівці міністерств та підприємств,
представники громадських організацій, бухгалтерів і аудиторів. Метою
створення методологічної ради є:
організація розробки та розгляду проектів національних
Положень(стандартів) і інших нормативно-правових актів щодо
ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності;
удосконалення організаційних форм і методів бухгалтерського
обліку в Україні;
методологічне забезпечення впровадження сучасних технологій
збору й обробки обліково-економічної інформації;
розробка рекомендацій щодо вдосконалення системи підготовки,
перепідготовки і підвищення кваліфікації бухгалтерів.
Відповідно до законодавства України бухгалтерський облік є
обов’язковим видом обліку, що ведеться кожним підприємством.
Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, повинні
ґрунтуватися на даних бухгалтерського обліку.
Особливості ведення обліку на підприємствах визначаються
обліковою політикою.
 Облікова політика – це сукупність принципів, методів і
процедур, які використовуються підприємством для складання та
подання фінансової звітності.
Облікова політика розробляється кожним підприємством
самостійно. Вона є складовою частиною фінансово-господарської
діяльності. Для того, щоб звітність була зрозумілою користувачам,
вона повинна містити інформацію про облікову політику підприємства
та її змінах. Розкривається облікова політика у примітках до фінансової
звітності.
Основною метою облікової політики є забезпечення користувачів
достовірною інформацією про фінансово-майновий стан підприємства
та результати його діяльності, необхідної для прийняття управлінських
рішень. Оскільки фінансова звітність формується на підставі даних
бухгалтерського обліку, а бухгалтерський облік повинен вестися на
усіх підприємствах повсякденно, то кожному підприємству на початку
своєї діяльності необхідно сформувати свою облікову політику та
закріпити її у відповідному наказі.
При виборі облікової політики необхідно враховувати такі
фактори:
організаційно-правову форму підприємства та форму власності;
галузеву належність;
розміри підприємства та наявність структурних підрозділів;
стратегію фінансово-економічного розвитку;
особливості технології виробництва та маркетингової стратегії;
кадрове забезпечення та соціально-економічні умови діяльності
підприємства;
кон’юнктуру ринку та економічний стан в країні;
стан законодавчої бази (особливо податкового законодавства).
Послідовне проведення підприємством прийнятої облікової
політики є одним із найважливіших завдань бухгалтерського обліку. Її
зміна можлива лише у випадках передбачених національними
Положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку і повинна бути
обґрунтована та розкрита у фінансовій звітності.

1.4. Предмет бухгалтерського обліку

 Найбільш характерною ділянкою застосування бухгалтерського
обліку є підприємство, яке відповідно до чинного законодавства
повинне вести його в повному об'ємі і володіти закінченою системою
організації бухгалтерського обліку.
Господарська діяльність підприємств складається з окремих
процесів (виробництво і надання послуг, матеріально-технічне
забезпечення, реалізація і ін.), які здійснюються за допомогою певних
господарських ресурсів (основних засобів , матеріалів, грошових
коштів), які складають їх матеріальну основу. У свою чергу ці процеси
складаються з окремих господарських операцій (купівля-продаж,
витрати предметів праці, нарахування заробітної плати і т. п.) основою
яких є зміна в структурі активів і зобов'язань підприємства тобто зміна
однієї форми на іншу. Бухгалтерський облік повинен давати повні і
достовірні відомості про наявність ресурсів, які має в своєму
розпорядженні дане підприємство.
Тому предметом бухгалтерського обліку є господарські операції
– дії або події, що викликають зміни в структурі активів і зобов'язань, а
також у власному капіталі підприємства.
Суть предмету бухгалтерського обліку визначається через його
об'єкти, які можна за економічним змістом і призначенням розділити
на:
1) ресурси підприємства (активи);
2) джерела їх утворення (капітал і зобов'язання);
3) господарські процеси;
Відповідно до НП(С)БО ресурси підприємства підрозділяються
на групи:
необоротні активи;
оборотні активи;
групи вибуття необоротних активів, утримуваних для продажу.
До необоротних активів відносяться активи, термін
використання яких більше 1 року (12 місяців) с дати балансу, а саме:
основні засоби, нематеріальні активи, довгострокові інвестиції,
довгострокова дебіторська заборгованість, інші необоротні активи.
Оборотні активи – це активи, термін використання яких менше 1
року (12 місяців) с дати балансу, а саме: запаси, дебіторська
заборгованість, грошові кошти і їх еквіваленти, витрати майбутніх
періодів, інші оборотні активи. У складі витрат майбутніх періодів
відображаються витрати, що мали місце протягом поточного або
попередніх звітних періодів, але належать до наступних звітних
періодів.
Групи вибуття необоротних активів, утримуваних для
продажу включають активи, щодо яких прийнято рішення про їх
продаж стороннім організаціям та здійснено їх перевід до складу
оборотних активів.
До джерел утворення відносяться:
власний капітал;
довгострокові зобов’язання та забезпечення;
поточні зобов’язання та забезпечення;
зобов’язання по групі вибуття необоротних активів, утримуваних
для продажу.
Власний капітал включає такі види капіталу як: статутний,
резервний, неоплачений, додатковий, пайовий, вилучений капітали та
нерозподілений прибуток (непокритий збиток).
До довгострокових зобов’язань та забезпечень, відносяться
такі зобов’язання, термін погашення за якими більше 1 року (12
місяців) с дати балансу, тобто: довгострокові кредити, довгострокові
фінансової зобов’язання, залишки коштів цільового фінансування і
цільових надходжень, які отримані з бюджету та інших джерел,
витрати на оплату майбутніх відпусток, гарантійні зобов'язання та
відстрочені податкові зобов’язання.
До поточних зобов’язань та забезпечень включають
зобов’язання, термін погашення яких менше одного року (12 місяців) з
дати балансу, тобто, це короткострокові кредити, кредиторська
заборгованість, поточні зобов’язання за розрахунками (з бюджетом, по
оплаті праці, страхування тощо) та інші поточні зобов’язання. У складі
доходів майбутніх періодів відображаються доходи, що отримані
протягом поточного або попередніх звітних періодів, але належать до
наступних звітних періодів.
Зобов’язання по групі вибуття необоротних активів,
утримуваних для продажу включають зобов’язання по активам щодо
яких прийнято рішення про їх продаж стороннім організаціям та
здійснено їх перевід до складу оборотних активів.

1.5. Метод бухгалтерського обліку

 Метод бухгалтерського обліку – це способи і прийоми з
допомогою яких вивчається предмет бухгалтерського обліку тобто
господарська діяльність підприємства, в основі якої лежить
моделювання фактів такої діяльності.
В бухгалтерському обліку за допомогою метода досліджуються,
обмірковуються та аналізуються факти господарського життя.
Еволюцію процесу моделювання в бухгалтерському обліку можливо
представити як рух його елементів, які узагальнюють окремі факти
господарського життя (документування) до відображення всієї
фінансово-господарської діяльності підприємства (баланс).
Метод бухгалтерського обліку складається із наступних
елементів.
1.Елементи первинного спостереження за об'єктами
бухгалтерського обліку .
До них відносяться документація та інвентаризація.
Для того щоб вивчати і досліджувати об'єкти бухгалтерського
обліку, узагальнити і порівняти інформацію про їх, необхідно,
насамперед, організувати первинне спостереження і реєстрацію даних
про ці об'єкти. Результати первинного спостереження повинні бути
зафіксовані на матеріальному носії інформації.
Отже, документація – це засіб реєстрації результатів
спостереження за об'єктами бухгалтерського обліку.
У практиці господарювання відбуваються також зміни в складі
об’єктів бухгалтерського обліку, як, наприклад, природний збиток
матеріалів, що зберігаються, розкрадання, що не можуть бути
оформлені документально в ході самого процесу. Такі явища можна
виявити тільки шляхом зіставлення фактичної наявності цінностей з
даними бухгалтерського обліку. Фактичну наявність можна встановити
лише в процесі інвентаризації. Інвентаризація являє собою спосіб
виявлення фактичної наявності ресурсів, джерел і господарських
процесів з даних бухгалтерського обліку.
Таким чином, документація і інвентаризація забезпечують
контроль за збереженістю об’єктів бухгалтерського обліку.
2.Елементи вартісного виміру об’єктів бухгалтерського обліку.
До них відносяться оцінка та калькуляція.
 Для узагальнення і порівняння в обліку різних його об’єктів
необхідно їх виміряти єдиним вимірником. У бухгалтерському обліку
єдиним виступає грошовий вимірник.
Для одержання узагальнюючих показників у єдиному вимірнику
всі об’єкти бухгалтерського обліку, виражені в натуральних показниках,
перераховуються за діючими цінами у вартісні показники. Витрати
праці і інші об’єкти обліку, виражені в трудовому вимірнику,
перераховуються в грошовий за нормами та ставками оплати праці.
Такий прийом називають оцінкою, тобто оцінка – це спосіб грошового
виміру об’єктів бухгалтерського обліку.
Вартісний вимір інформації не може обмежитися тільки оцінкою.
Для управління господарськими процесами мати інформацію про
витрати підприємства на виробництво одиниці продукції, робіт і послуг.
Таку інформацію можна одержати за допомогою спеціального
розрахунку, що прийнято називати калькуляцією. Калькуляція являє
спосіб числення собівартості продукції, робіт і послуг.
3.Елементи взаємозалежного відображення, узагальнення і
порівняння інформації про об’єкти бухгалтерського обліку.
До них відносяться рахунки та подвійний запис.
Для забезпечення збереження інформації про стан об’єктів
бухгалтерського обліку, а також для спостереження за змінами, що
відбуваються в складі засобів, джерел і господарських процесів,
необхідно узагальнювати і відбивати результати спостереження.
Таке узагальнення і відображення об’єктів бухгалтерського обліку
досягаються за допомогою рахунків і подвійного запису.
Рахунки бухгалтерського обліку – це спосіб відображення
наявності і руху об'єктів бухгалтерського обліку.
Подвійний запис – це спосіб відображення на рахунках
бухгалтерського обліку різних змін, що відбуваються в складі ресурсів
підприємства, джерел і господарських процесів після кожної
господарської операції.
4. Елементи повного узагальнення інформації про об’єкти
бухгалтерського обліку.
До них відносяться баланс та звітність.
Системність бухгалтерського обліку припускає не тільки локальне
(у рахунках), але і повне узагальнення і порівняння всієї інформації
про стан об’єктів обліку, що характеризують результати всієї
господарських засобів і їхніх джерел.
Баланс являє собою спосіб угруповання й узагальнення
наявності ресурсів підприємства, джерел їх формування і
господарських процесів на визначену дату в грошовому вимірнику.
Періодичне узагальнення інформації про господарські процеси й
інші найважливіші об’єкти бухгалтерського обліку забезпечується в
бухгалтерській звітності.
Звітність – це спосіб одержання підсумкових показників про
роботу підприємства за визначений період часу.
Бухгалтерська фінансова звітність відображає наростаючим
підсумком ( за перший квартал плюс за другий, третій і четвертий –
одержуємо за рік) майновий і фінансовий стан підприємства,
результати господарської діяльності за звітний період.
Типові форми бухгалтерської звітності й інструкції про порядок її
заповнення розробляються і затверджуються Міністерством фінансів
України за узгодженням з державним комітетом зі статистики України.
Для всіх підприємств звітним роком вважається період з 1 січня
по 31 грудня включно.
Підприємства подають квартальну і річну бухгалтерську звітність.
Бухгалтерські звіти підписуються керівником і головним бухгалтером
підприємства.
Усі перераховані елементи методу бухгалтерського обліку є дуже
важливими, взаємозалежні, доповнюють один одного. Так, наприклад,
баланс є найбільш важливою формою бухгалтерської звітності, що
складається на підставі записів на рахунках. У свою чергу, записи на
рахунках здійснюються на підставі відповідних оформлених документів
методом подвійного запису.

Контрольні питання для самоперевірки

1. Навести поняття господарського обліку.

2. Розкрити сутність і значення господарського обліку.
3. Навести види господарського обліку.
4. Перерахувати вимірники, що застосовуються в обліку.
5. Навести поняття бухгалтерського обліку.
6. Як ви розумієте мету бухгалтерського обліку?
 7. Які завдання вирішує бухгалтерський облік?
8. Перерахувати функції бухгалтерського обліку.
9. Дати визначення фінансового та управлінського обліку.
10. Навести основні характерні риси фінансового та
управлінського обліку.
11. Перерахувати принципи бухгалтерського обліку.
12. Навести приклади, що ілюструють принципи бухгалтерського
обліку.
13. З якою метою здійснюється державне регулювання
бухгалтерського обліку в Україні?
14. Які установи здійснюють державне регулювання
бухгалтерського обліку в Україні?
15. Розкрийте основну мету облікової політики.
16. Які фактори впливають на вибір облікової політики?
17. Предмет бухгалтерського обліку та його об'єкти.
18. Класифікація ресурсів підприємства за складом та
розміщенням.
19. Класифікація ресурсів підприємства за джерелами утворення.
20. Що таке метод бухгалтерського обліку?
21. Які основні елементи методу бухгалтерського обліку та їх
сутність?