План

Вступ…………………………………………………………………………3
1. Загальна характеристика права приватної власності на ліси………….5
2. Об’єкти й суб’єкти права приватної власності на ліси……………….11
3. Права й обов’язки власників лісів……………………………………...15
4. Підстави, порядок і особливості виникнення й припинення права
приватної власності на ліси……………………………………………………..20
Висновки…………………………………………………………………...23
Список використаної літератури……………………………………….25
 3

ВСТУП

Актуальність обраної теми. Відповідно до ст. 1 Лісового кодексу

України, ліси України (далі – ЛК України) є її національним багатством і за
своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно
водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні,
виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в
лісових ресурсах.
Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких
категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно
від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають
під охороною держави.
У державній власності перебувають усі ліси України, окрім лісів, які є
у комунальній або приватній власності. У комунальній власності
перебувають ліси в межах населених пунктів, окрім лісів, що перебувають у
державній або приватній власності. Ліси в Україні можуть перебувати у
приватній власності.
Найбільш дискусійним є питання права приватної власності на ліси.
Дослідженням теоретичних питань права приватної власності на ліси
в Україні займались такі вчені, як Г.І. Балюк, М.М. Заверюха, І.І. Каракаш,
П.Ф. Кулинич, В.П. Непийвода, Я.В. Оніка, В.П. Печуляк, А.К. Соколова,
О.П. Чопик, С.М. Шершун, М.В. Шульга, Н.Г. Юрчишин та інші.
Мета і завдання досліджень. Метою роботи є дослідження права
приватної власності на ліси в Україні.
Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити такі завдання:
– розкрити загальну характеристику права приватної власності на
ліси;
– визначити об’єкти й суб’єкти права приватної власності на ліси;
– обґрунтувати права й обов’язки власників лісів;
 4

– зазначити підстави, порядок і особливості виникнення й

припинення права приватної власності на ліси.
Об’єктом дослідження – є дослідження суспільних відносин, що
виникають під час набуття, користування та припинення права приватної
власності на ліси у відповідності до чинного законодавства України.
Предметом дослідження – є дослідження права приватної власності
на ліси в Україні.
Методи дослідження. У роботі використовували такі методи:
порівняння, узагальнення, аналізу, логічний, об’єктивності, всебічності
розгляду даної теми роботи.
Наукова новизна одержаних результатів. В роботі
експериментально і теоретично досліджено :
– досліджено об’єкти й суб’єкти права приватної власності на ліси;
– розглянуто підстави, порядок і особливості виникнення й
припинення права приватної власності на ліси.
Теоретичне значення одержаних результатів. Теоретична цінність
роботи полягає у використанні отриманих результатів дослідження щодо
права приватної власності на ліси України.
Структура курсової роботи. Курсова робота виконана в обсязі, який
відповідає вимогам до такого роду робіт, та складається зі вступу, чотирьох
пунктів, висновків, списку використаної літератури.
 5

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРАВА ПРИВАТНОЇ

ВЛАСНОСТІ НА ЛІСИ

Право власності на лісові землі та ресурси в Україні реалізується в

формі публічної (державної та комунальної) і приватної власності. Усі форми
власності є рівноправними.
В Україні формування приватної власності на ліси штучно обмежене
умовами щодо площі земельних ділянок лісогосподарського призначення та
стану земель, що суперечить змісту права власності, яке полягає не в
кількості і не в назві правомочностей власника, а в тій мірі реальної
юридично забезпеченої та гарантованої влади, яка надається конкретному
власнику чинним законодавством [8].
Відповідно до ст. 56 Земельного кодексу України (далі – ЗК України),
землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній,
комунальній та приватній власності.
Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого
самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату
передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського
призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських,
фермерських та інших господарств.
Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть
набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних
угідь для залісення [1].
Питання визнання та юридичного визначення Українського народу
суб’єктом права власності на природні ресурси нині вимушено стало
об’єктом наукових досліджень в силу підвищення уваги до проблем
реалізації чинної Конституції України, спробами ревізії її положень та
пошуками нових ідей щодо змісту і здійснення народовладдя.
 6

Таке поширення зумовлене складністю та неоднозначністю наукової

інтерпретації передусім ряду конституційних положень, що втілюють
доктринальні (наукові) підходи та концепції щодо визнання
правосуб’єктності Українського народу у частині належності йому права
власності на природні ресурси [9].
Відповідно до ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне
повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території
України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної
(морської) економічної зони є об’єктами права власності Українського
народу [2].
Від імені Українського народу права власника здійснюють органи
державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених
Конституцією України.
Отже, первинним суб’єктом права власності на ліси є Український
народ. Згідно зі ст. 7 Лісового кодексу України (далі – ЛК України) ліси
можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності.
Відповідно до ст. 12 ЛК України, громадяни та юридичні особи
України можуть безоплатно або за плату набувати у власність у складі угідь
селянських, фермерських та інших господарств замкнені лісові ділянки
загальною площею до 5 гектарів. Ця площа може бути збільшена в разі
успадкування лісів згідно із законом [3].
Заслуговує на увагу положення ЛК України про те, що громадяни та
юридичні особи можуть мати у власності ліси, створені ними на набутих у
власність у встановленому порядку земельних ділянках деградованих і
малопродуктивних угідь, без обмеження їх площі.
Крім того, ліси, створені громадянами та юридичними особами на
земельних ділянках, що належать їм на праві власності, перебувають у
приватній власності цих громадян і юридичних осіб.
 7

Дане положення законодавства є надзвичайно позитивним, оскільки

стимулює громадян висаджувати ліси, що в подальшому матиме сприятливий
вплив на екологію [7].
І. І. Каракаш вважає, що конституційне закріплення народної
правосуб’єктності на природні ресурси має не стільки правовий, скільки
політичний характер; а тому, відзначаючи практичну неможливість
повсякденної реалізації повноважень власника Українським народом,
дослідник зауважує, що реально ці ресурси перебувають у необмеженому
володінні, користуванні та розпорядженні органів державної влади та
місцевого самоврядування без достатніх правових підстав [11, с. 83-85].
І. І. Каракаш далі розвиває концепцію делегування власником
природних об’єктів, яким за Конституцією України є Український народ,
права власності на ці об’єкти органам державної влади та місцевого
самоврядування разом з демократичним способом формування останніх.
Зрозуміло, що тут виникає необхідність урегулювання
природоресурсних відносин (у частині визначення суб’єкта права власності)
на основі концепції поділеної власності, що зумовлена насамперед
законодавчим визнанням численності суб’єктів права державної владності на
природні ресурси в особі органів влади всіх рівнів. Така концепція, за
задумом вченого, має виходити із принципу встановленої законом
рівноправності усіх органів державної влади та органів місцевого
самоврядування як суб’єктів права, що здійснюють повноваження власності
на природні багатства країни.
При цьому, І. І. Каракаш зауважує, що власність Українського народу
на природні ресурси «повинна ґрунтуватися не на поділі цілісної природи за
об’єктами або повноважень володіння, користування і розпорядження
природними ресурсами, а на розподілі функцій, пов’язаних з реалізацією
відповідних повноважень власності, між органами державної влади та
місцевого самоврядування різних рівнів» [11, с. 85].
 8

Питання приватної власності на ліси є неоднозначним. З одного боку,

приватна власність забезпечує стабільність та добробут суспільства, а в сфері
лісокористування стимулює більш раціональне використання та бережливе
ставлення громадян до належних їм лісових ресурсів, враховуючи цінність
лісу для навколишнього середовища та майбутніх поколінь.
З іншого боку, існує ризик, що приватна власність на ліси може
нанести шкоду лісовому фонду країни через неконтрольовану поведінку
власників, які будуть мати на меті лише короткострокові цілі.
Для вирішення даної проблеми державою має бути створена належна
нормативно-правова база та система заохочень за відповідальну поведінку
власників та покарань за зловживання. Важливо також забезпечити вільний
доступ населення до лісів, що перебувають у приватній власності.
У ЛК України передбачено, що громадяни мають право вільно
перебувати в лісах державної та комунальної власності, якщо інше не
передбачено законом. Питання щодо перебування громадян у лісах приватної
власності також повинно бути врегульовано нормами ЛК України.
Наступним елементом правового режиму лісів України є право
лісокористування. Право користування лісами здійснюється в порядку
постійного та тимчасового користування лісами. Найбільш актуальними на
сьогодні питаннями у сфері лісокористування є електронний облік деревини
та лісопродукції [8].
Право користування лісами здійснюється в порядку постійного та
тимчасового користування лісами (ст. 16 ЛК України).
Так, у постійне користування ліси на землях державної власності для
ведення лісового господарства без встановлення строку надають
спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим
державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено
спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.
У постійне користування ліси на землях комунальної власності для
ведення лісового господарства без встановлення строку надають
 9

спеціалізованим комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим

комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створені
спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.
Ліси надають в постійне користування на підставі рішення органів
виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, прийнятого в межах
їх повноважень за погодженням з територіальними органами центральних
органів виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони
навколишнього природного середовища (ст. 17 ЛК України).
Право постійного користування лісами посвідчується державним
актом на право постійного користування земельною ділянкою. Тимчасове
користування лісами може бути довгостроковим – терміном від одного до
п’ятидесяти років і короткостроковим – терміном до одного року (ст. 18 ЛК
України).
Довгострокове тимчасове користування лісами грунтується на
договорі про строкове платне використання лісових ділянок, які виділяють
для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних,
спортивних, туристичних і освітньо-виховних цілей, проведення науково-
дослідних робіт.
Довгострокове тимчасове користування лісами державної та
комунальної власності здійснюється без вилучення земельних ділянок у
постійних користувачів лісами на підставі рішення відповідних органів
виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, прийнятого в межах
їх повноважень за погодженням з постійними користувачами лісами і
територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань
лісового господарства.
Довгострокове тимчасове користування лісами приватної власності
здійснюється без вилучення земельних ділянок шляхом укладання між
власником лісів і тимчасовим лісокористувачем договору, який підлягає
реєстрації в територіальних органах центрального органу виконавчої влади з
питань лісового господарства.
 10

З метою посилення державного контролю в галузі охорони,

збереження, раціонального використання лісових ресурсів, вироблення
єдиного підходу щодо надання в тимчасове довгострокове користування
лісових ділянок, на підставі ст.ст. 18, 20, 21, 31 ЛК України тощо [3; 12; 17].
Таким чином, закріплення в законодавстві України поряд з правом
державної власності ще й права приватної та комунальної власності на ліси є
цілком обґрунтованим.
Щодо приватизації великих лісових масивів, які мають
експлуатаційне значення, Я. Коваль та І. Антоненко, вважають доцільним,
щоб з політичних мотивів (негативне ставлення до приватизації лісів значної
частини громадян України) впровадженню інституту приватної власності на
ліси передувала практика оренди державних лісових земель, при цьому
посилаючись на досвід Канади як на позитивний [14].
Тому, в процесі приватизації великих лісових масивів, які мають
експлуатаційне значення, а також пов’язаного з ними майна
лісогосподарських підприємств, провідне місце повинен посісти відкритий
продаж на конкурсних засадах. Перевага цього методу роздержавлення
полягає не лише в тому, що він забезпечує надходження найбільших коштів
від відчуження [8].
 11

2. ОБ’ЄКТИ Й СУБ’ЄКТИ ПРАВА ПРИВАТНОЇ

ВЛАСНОСТІ НА ЛІСИ

Відповідно до ст. 2 ЛК України, лісові відносини - суспільні

відносини, які стосуються володіння, користування та розпоряджання лісами
і спрямовуються на забезпечення охорони, відтворення та стале
використання лісових ресурсів з урахуванням екологічних, економічних,
соціальних та інших інтересів суспільства.
Об’єктом лісових відносин є лісовий фонд України та окремі лісові
ділянки.
До лісового фонду України належать лісові ділянки, в тому числі
захисні насадження лінійного типу, площею не менше 0,1 гектара.
До лісового фонду України не належать:
 зелені насадження в межах населених пунктів (парки, сади,
сквери, бульвари тощо), які не віднесені в установленому порядку до лісів;
 окремі дерева і групи дерев, чагарники на сільськогосподарських
угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.
До земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на
яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті
сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами,
комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в
установленому порядку та використовуються для потреб лісового
господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі,
на яких розташовані полезахисні лісові смуги. Віднесення земельних ділянок
до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно
до земельного законодавства.
Лісовими ресурсами є деревні, технічні, лікарські та інші продукти
лісу, що використовуються для задоволення потреб населення і виробництва
та відтворюються у процесі формування лісових природних комплексів.
 12

До лісових ресурсів також належать корисні властивості лісів

(здатність лісів зменшувати негативні наслідки природних явищ, захищати
ґрунти від ерозії, запобігати забрудненню навколишнього природного
середовища та очищати його, сприяти регулюванню стоку води,
оздоровленню населення та його естетичному вихованню тощо), що
використовуються для задоволення суспільних потреб.
Суб’єктами лісових відносин є органи державної влади, органи
місцевого самоврядування, юридичні особи та громадяни, які діють
відповідно до Конституції та законів України [3].
Ліси в Україні можуть перебувати також у приватній власності.
Суб’єктами права приватної власності на ліси є громадяни та юридичні особи
України. Вони можуть безоплатно або за плату набувати у власність у складі
угідь селянських, фермерських та інших господарств замкнені земельні лісові
ділянки загальною площею до 5 га. Ця площа може бути збільшена в разі
успадкування лісів згідно із законом.
Зацікавлені особи можуть мати у власності ліси, створені ними на
набутих у власність у встановленому порядку земельних ділянках
деградованих і малопродуктивних угідь, без обмеження їхньої площі. Ліси,
створені громадянами та юридичними особами на земельних ділянках, що
належать їм на праві власності, перебувають у приватній власності цих
громадян і юридичних осіб.
Право приватної власності на ліси зацікавлених осіб України виникає
з моменту одержання ними документів, що посвідчують право власності на
земельну ділянку, та їхньої державної реєстрації.
Документом, що посвідчує право приватної власності на ліси, є
державний акт на право власності на землю, виданий на відповідну земельну
ділянку. Це право підлягає державній реєстрації згідно із ЗУ «Про державну
реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень». Іншими
словами, в Україні існує правило - власник приватної землі є власником
приватного лісу [15].
 13

ЛК України встановлює вичерпний перелік підстав набуття права

приватної власності на ліси. Зокрема, згідно з ч. 1 ст. 12 ЛК України,
громадяни та юридичні особи України можуть безоплатно або за плату
набувати у власність у складі угідь селянських, фермерських та інших
господарств замкнені земельні лісові ділянки загальною площею до 5
гектарів. Ця площа може бути збільшена в разі успадкування лісів згідно із
законом [3; 19].
Цій нормі відповідає ч. 2 ст. 56 ЗК України, яка передбачає
можливість передачі у власність громадян і юридичних осіб земельних
ділянок лісогосподарського призначення площею до 5 гектарів.
Зазначене положення ЗК України є винятком, оскільки за загальним
правилом землі лісогосподарського призначення не можуть передаватись у
приватну власність із державної (п. «ґ» ч. 4 ст. 84 ЗК України) та комунальної
(п. «г» ч. 4 ст. 83 ЗК України) власності.
Також, громадяни та юридичні особи можуть мати у власності ліси,
створені ними на набутих у власність у встановленому порядку земельних
ділянках малопродуктивних угідь, без обмеження їх площі (ч. 2 ст. 12 ЛК
України).
Окрім того, в ч. 3 ст. 12 ЛК України окремо зазначено, що ліси,
створені громадянами та юридичними особами на земельних ділянках, що
належать їм на праві власності, перебувають у приватній власності цих
громадян і юридичних осіб. Вочевидь, у цій статті йдеться лише про
первинні способи набуття права власності на ліси [1; 3].
З огляду на положення п. 3 ч. 1 ст. 14 ЛК України, яким передбачено
можливість продавати або іншим шляхом відчужувати відповідно до закону
земельну лісову ділянку, а також ч. 1 ст. 9 ЦК України, згідно з якою
положення останнього застосовуються до відносин, що виникають у сфері
використання природних ресурсів, можливим також є і вторинне набуття на
підставі правочинів права власності на приватні ліси, які набуті відповідно до
ст. 12 ЛК України.
 14

Площа земельних лісових ділянок, набута за рішенням органів

місцевого самоврядування та органів державної влади відповідно до закону,
може бути збільшена в разі успадкування лісів згідно із законом (ч. 1 ст. 12
ЛК України) [3; 19].
У зв’язку з цим варто підтримати думку І.І. Каракаша про те, що слід
було б закріпити у ЛК України договірний і спадкоємний порядок щодо
набуття права приватної власності на ліси як самостійні об’єкти права .
Вважаємо цілком правильним та обґрунтованим твердження вченої
Я.В. Оніки про те, що об’єктом цивільного обороту і річчю з цивілістичної
точки зору є земельна лісова ділянка. Але, окрім лісового законодавства, ні
земельне, ні цивільне, у свою чергу, не оперують відповідним терміном.
Очевидно, що, згадуючи «земельну лісову ділянку», ЛК України має
на увазі сформовану відповідно до земельного законодавства «земельну
ділянку», а саме частину земної поверхні з установленими межами, певним
місцем розташування, з визначеними щодо неї правами (ч. 1 ст. 79 ЗК
України), з тією лише особливістю, що вона є одночасно лісовою, тобто
вкритою (або постійно чи тимчасово невкритою) лісом.
Так, відповідно до ч. 6 ст. 1 ЛК України земельною лісовою ділянкою
є земельна ділянка лісового фонду України з визначеними межами, яка
надається або вилучається у землекористувача чи власника земельної ділянки
для ведення лісового господарства або інших суспільних потреб відповідно
до земельного законодавства.
Таким чином, використовуючи термін «земельна лісова ділянка», ЛК
України відсилає до земельного законодавства і розмежовує, відповідно,
лісові й земельні правовідносини [1; 3; 10; 19].
 15

3. ПРАВА Й ОБОВ’ЯЗКИ ВЛАСНИКІВ ЛІСІВ

В Україні поки що існує обмеження щодо права приватної власності

на ліси іноземних громадян, осіб без громадянства та іноземних юридичних
осіб. Відповідно до ЛК України, ліси, одержані ними у спадщину, підлягають
відчуженню протягом одного року. Прикладом застарілості цього положення
і його неприйняття світовою спільнотою може бути Звіт робочої групи з
питань вступу України до світової організації торгівлі, у п. 31 якого
вказується на те, що у відповідь на конкретне запитання представник України
сказав, що іноземний інвестор не може володіти лісом в Україні,
посилаючись на ст.ст. 7 і 10 ЛК України.
Відповідно до ст.ст. 14-15 ЛК України, громадяни та юридичні особи,
у приватній власності яких є ліси, мають право:
1) власності на лісові ресурси та їхнє використання в порядку,
визначеному ЛК України;
2) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом;
3) продавати або іншим шляхом відчужувати відповідно до закону
земельну лісову ділянку;
4) споруджувати в установленому порядку виробничі та інші будівлі й
споруди, необхідні для ведення лісового господарства і використання лісових
ресурсів.
Громадяни та юридичні особи, які мають у приватній власності ліси,
зобов’язані:
1) вести лісове господарство на основі матеріалів лісовпорядкування
відповідно до ЛК України;
2) забезпечувати охорону, захист, відтворення і підвищення
продуктивності лісових насаджень, посилення їхніх корисних властивостей
та покращення родючості ґрунтів, виконувати інші заходи відповідно до
вимог лісового законодавства;
3) дотримуватися правил і норм використання лісових ресурсів;
 16

4) вести лісове господарство та використовувати лісові ресурси

способами, які не завдають шкоди навколишньому природному середовищу,
забезпечують збереження корисних властивостей лісів і створюють
сприятливі умови для їхньої охорони, захисту та відтворення;
5) вести первинний облік лісів, надавати в установленому
законодавством порядку статистичну звітність та інформацію про стан лісів і
використання лісових ресурсів;
6) забезпечувати охорону типових та унікальних природних
комплексів та об’єктів, рідкісних і таких, що перебувають під загрозою
зникнення, видів тваринного і рослинного світу, рослинних угруповань,
сприяти формуванню екологічної мережі відповідно до природоохоронного
законодавства.
Ці переліки не є вичерпними, і законодавством можуть бути
передбачені й інші права та обов’язки громадян і юридичних осіб, які мають
у приватній власності ліси. Право приватної власності на ліси припиняється в
разі припинення права власності на земельну лісову ділянку у випадках і в
порядку, встановлених законом.
Припинення права власності на ліси в разі добровільної відмови
власника від права власності на земельну лісову ділянку на користь держави
або територіальної громади здійснюється за його заявою до відповідного
органу в установленому законом порядку [3-4].
Слід враховувати, що важливим принципом юридичної
відповідальності за порушення лісового законодавства України у осіб, у яких
у приватній власності є ліси є те, що притягнення винних осіб до
адміністративної чи кримінальної відповідальності не звільняє їх від
цивільно-правової відповідальності у частині відшкодування шкоди,
заподіяної ними в результаті вчинення лісових правопорушень.
Екологічну шкоду усувають шляхом відновлення природних ресурсів,
відтворення природного об’єкта в натурі. Альтернативою є відшкодування
збитків, тобто компенсація грошового еквівалента, грошової оцінки
 17

негативних наслідків правопорушення - як тих, що вже виникли, так і тих, що

мають перспективний характер [14].
Відповідно до ст. 19 ЛК України, постійні лісокористувачі мають:
1) право самостійно господарювати в лісах;
2) виключне право на заготівлю деревини;
3) право власності на заготовлену ними продукцію та доходи від її
реалізації;
4) право на відшкодування збитків у випадках, передбачених
законодавством;
5) право здійснювати відповідно до законодавства будівництво доріг,
спорудження жилих будинків, виробничих та інших будівель і споруд,
необхідних для ведення лісового господарства.
Постійні лісокористувачі зобов’язані:
1) забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення
продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей,
підвищення родючості ґрунтів, вживати інших заходів відповідно до
законодавства на основі принципів сталого розвитку;
2) дотримуватися правил і норм використання лісових ресурсів;
3) вести лісове господарство на основі матеріалів лісовпорядкування,
здійснювати використання лісових ресурсів способами, які забезпечують
збереження оздоровчих і захисних властивостей лісів, а також створюють
сприятливі умови для їх охорони, захисту та відтворення;
4) вести первинний облік лісів;
5) дотримуватися встановленого законодавством режиму
використання земель;
6) забезпечувати охорону типових та унікальних природних
комплексів і об'єктів, рідкісних і таких, що перебувають під загрозою
зникнення, видів тваринного і рослинного світу, рослинних угруповань,
сприяти формуванню екологічної мережі відповідно до природоохоронного
законодавства;
 18

8) забезпечувати безперешкодний доступ до об'єктів електромереж,

інших інженерних споруд, які проходять через лісову ділянку, для їх
обслуговування.
Законом можуть бути передбачені й інші права та обов'язки постійних
лісокористувачів. Права та обов’язки тимчасових лісокористувачів на умовах
довгострокового користування передбачаються ст. 20 ЛК України. Тимчасові
лісокористувачі на умовах довгострокового користування мають право:
1) здійснювати господарську діяльність у лісах з дотриманням умов
договору;
2) за погодженням із власниками лісів, постійними лісокористувачами
в установленому порядку зводити тимчасові будівлі і споруди, необхідні для
ведення господарської діяльності;
3) отримувати продукцію і доходи від її реалізації.
Тимчасові лісокористувачі на умовах довгострокового користування
зобов’язані:
1) приступати до використання лісів у строки, встановлені договором;
2) виконувати встановлені обмеження (обтяження) в обсязі,
передбаченому законом та договором;
3) дотримуватися встановленого законодавством режиму
використання земель;
4) вести роботи способами, які забезпечують збереження оздоровчих і
захисних властивостей лісів, а також створюють сприятливі умови для
охорони, захисту і відтворення типових та унікальних природних комплексів
і об’єктів, рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів
тваринного і рослинного світу, сприяти формуванню екологічної мережі;
5) своєчасно вносити плату за використання лісових ресурсів;
6) не порушувати прав інших лісокористувачів.
Законом та договором можуть бути передбачені й інші права та
обов’язки тимчасових лісокористувачів на умовах довгострокового
користування.
 19

Права та обов’язки тимчасових лісокористувачів на умовах

короткострокового користування закріплюються ст. 21 ЛК України.
Тимчасові лісокористувачі на умовах короткострокового користування
мають право:
1) здійснювати використання лісових ресурсів з додержанням вимог
спеціального дозволу;
2) за погодженням із власниками лісів, постійними лісокористувачами
у встановленому порядку споруджувати тимчасові будівлі та споруди,
необхідні для зберігання і первинної обробки заготовленої продукції;
3) власності на заготовлену ними в результаті використання лісових
ресурсів продукцію та доходи від її реалізації;
4) на відшкодування збитків у випадках, передбачених
законодавством.
Тимчасові лісокористувачі на умовах короткострокового
користування зобов’язані:
1) здійснювати використання лісових ресурсів за встановленими
правилами і нормами;
2) вести роботи способами, які забезпечують збереження оздоровчих і
захисних властивостей лісів, а також створюють сприятливі умови для
охорони, захисту та відтворення лісів, охорони типових та унікальних
природних комплексів і об’єктів, рідкісних і таких, що перебувають під
загрозою зникнення, видів тваринного і рослинного світу;
3) своєчасно вносити плату за використання лісових ресурсів;
4) не порушувати прав інших лісокористувачів.
Законом можуть бути передбачені й інші права та обов’язки
тимчасових лісокористувачів на умовах короткострокового користування [3;
4-5].
 20

4. ПІДСТАВИ, ПОРЯДОК І ОСОБЛИВОСТІ ВИНИКНЕННЯ

Й ПРИПИНЕННЯ ПРАВА ПРИВАТНОЇ
ВЛАСНОСТІ НА ЛІСИ

Відповідно до ст. 3 ЛК України, лісові відносини в Україні

регулюються Конституцією України, Законом України «Про охорону
навколишнього природного середовища», цим Кодексом, іншими
законодавчими актами України, а також прийнятими відповідно до них
нормативно-правовими актами.
Лісові відносини, що виникають при використанні землі, надр, вод, а
також відносини щодо охорони, використання й відтворення рослинного та
тваринного світу, не врегульовані ЛК України, регулюються відповідними
законодавчими актами [3].
Як вже зазначалося, громадяни та юридичні особи України можуть
безоплатно або за плату набувати у власність у складі угідь селянських,
фермерських та інших господарств замкнені земельні лісові ділянки
загальною площею до 5 гектарів. Ця площа може бути збільшена в разі
успадкування лісів згідно із законом.
Громадяни та юридичні особи можуть мати у власності ліси, створені
ними на набутих у власність у встановленому порядку земельних ділянках
деградованих і малопродуктивних угідь, без обмеження їх площі.
Ліси, створені громадянами та юридичними особами на земельних
ділянках, що належать їм на праві власності, перебувають у приватній
власності цих громадян і юридичних осіб. Право приватної власності на ліси
громадян та юридичних осіб України виникає з моменту одержання ними
документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку, та їх
державної реєстрації.
Ліси, отримані у спадщину іноземними громадянами, особами без
громадянства та іноземними юридичними особами, підлягають відчуженню
 21

протягом одного року. Документом, що посвідчує право приватної власності

на ліси, є державний акт на право власності на землю, виданий на відповідну
земельну ділянку [3; 16].
Право приватної власності на ліси громадян та юридичних осіб
України виникає з дня державної реєстрації права власності на земельну
ділянку. Ліси, отримані у спадщину іноземними громадянами, особами без
громадянства та іноземними юридичними особами, підлягають відчуженню
протягом одного року [3].
Припинення права користування лісами регламентується ст. 22 ЛК
України. Підставами припинення права постійного користування лісами є:
1) припинення права користування земельною лісовою ділянкою у
випадках і порядку, встановлених законом;
2) використання лісових ресурсів способами, які завдають шкоду
навколишньому природному середовищу, не забезпечують збереження
оздоровчих, захисних та інших корисних властивостей лісів, негативно
впливають на їх стан і відтворення;
3) використання лісової ділянки не за цільовим призначенням.
Право тимчасового користування лісами припиняється у випадках,
передбачених статтею 78 ЛК України для припинення права використання
лісових ресурсів.
Слід зазначити, про існування лісового сервітуту, який
регламентується ст. 23 ЛК України. Лісовий сервітут - право на обмежене
платне або безоплатне користування чужою земельною лісовою ділянкою.
Громадяни мають право вільно перебувати в лісах державної та
комунальної власності, якщо інше не передбачено законом. Права власників
лісів або лісокористувачів можуть бути обмежені на користь інших
заінтересованих осіб на підставі закону, договорів, заповіту або за рішенням
суду.
Установлення лісового сервітуту не веде до позбавлення власника
земельної лісової ділянки, щодо якої встановлений лісовий сервітут, права
 22

володіння, користування та розпоряджання нею, а користувача - володіння,

користування.
Лісовий сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для
власника лісів або користувача земельної лісової ділянки, щодо якої він
установлений. Положення Цивільного та Земельного кодексів України
застосовуються до лісових сервітутів у частині, що не суперечить вимогам
ЛК України [3; 13; 16].
При цьому звертаємо увагу на те, що принцип визнання державою
прав на нерухомість (у тому числі лісів), що виникли до початку
функціонування системи державної реєстрації речових прав на нерухоме
майно, передбаченої Законом України «Про державну реєстрацію речових
прав на нерухоме майно та їх обтяжень», закладений у частині четвертій
статті 3 вказаного Закону, обумовлює, що звернення власників земельних
ділянок за проведенням державної реєстрації права власності на них в
Держаному реєстрі речових прав на нерухоме майно на підставі державних
актів, якими посвідчуються права власності на земельні ділянки ( у тому
числі лісів), відбуватиметься у разі, якщо оформлення права власності на
землю та його реєстрація були проведені згідно з чинним у відповідний час
законодавством, втім особа бажає укласти правочин щодо відповідної
земельної ділянки.
Державна реєстрація прав власності, реєстрація яких проведена
відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, під час
вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об’єктом незавершеного
будівництва проводиться нотаріусом, яким вчиняється така дія.
Крім того, власник землі може звернутися за державною реєстрацією
права, що виникло до 01.01.2013 року, з метою отримання всіх привілеїв, що
дає їх державна реєстрація у Державному реєстрі речових прав на нерухоме
майно (у тому числі лісів). Тобто, порядок виникнення права приватної
власності України визначається ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав
на нерухоме майно та їх обтяжень» [13; 18].
 23

ВИСНОВКИ

З вищевказаного дослідження можна зробити наступні висновки:

1. Запровадження в правову систему України приватної форми
власності на ліси має позитивне значення, оскільки стимулює суб’єктів
приватного права до здійснення лісорозведення.
Законодавством нині передбачено первинні та вторинні способи
набуття лісів у приватну власність.
Зокрема, статтею 12 ЛК України встановлено вичерпний перелік
підстав первинного набуття лісів у приватну власність: безоплатно або за
плату набувати у власність у складі угідь селянських, фермерських та інших
господарств замкнені земельні лісові ділянки загальною площею до 5
гектарів; шляхом створення громадянами та юридичними особами лісів на
набутих у власність у встановленому порядку земельних ділянках
деградованих і малопродуктивних угідь без обмеження їх площі; шляхом
створення громадянами та юридичними особами лісів на земельних ділянках,
що належать їм на праві власності.
Вторинними способами набуття лісів у власність громадян і
юридичних осіб є успадкування лісів згідно із законом, а також набуття за
цивільно-правовими правочинами.
2. Об’єктом лісових відносин (в тому числі приватних) є лісовий
фонд України та окремі лісові ділянки.
Суб’єктами лісових відносин є органи державної влади, органи
місцевого самоврядування, юридичні особи та громадяни, які діють
відповідно до Конституції України та законів України.
Суб’єктами права приватної власності на ліси є громадяни та
юридичні особи України.
3. За загальним положенням на правах приватної власності може бути
ліс, якщо він відповідає трьом чинникам: він знаходиться у складі угідь
селянських, фермерських та інших господарств (наприклад,
 24

сільськогосподарських кооперативів); лісова ділянка є замкненою; загальна

площа земельної лісові ділянки не перевищує 5 гектарів.
4. Відповідно до ст.ст. 14-15 ЛК України, громадяни та юридичні
особи, у приватній власності яких є ліси, мають право: власності на лісові
ресурси та їхнє використання в порядку, визначеному ЛК України; на
відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; продавати або
іншим шляхом відчужувати відповідно до закону земельну лісову ділянку
тощо.
Громадяни та юридичні особи, які мають у приватній власності ліси,
зобов’язані: вести лісове господарство на основі матеріалів
лісовпорядкування відповідно до ЛК України; забезпечувати охорону,
захист, відтворення і підвищення продуктивності лісових насаджень,
посилення їхніх корисних властивостей та покращення родючості ґрунтів,
виконувати інші заходи відповідно до вимог лісового законодавства;
дотримуватися правил і норм використання лісових ресурсів та ін.
Ці переліки не є вичерпними, і законодавством можуть бути
передбачені й інші права та обов’язки громадян і юридичних осіб, які мають
у приватній власності ліси.
5. Порядок виникнення права приватної власності України
визначається ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно
та їх обтяжень», відповідними положеннями набуття такого права
затвердженими КМУ та Державним агентствои лісових ресурсів України.
Припинення права користування лісами регламентується ст. 22 ЛК
України.
Підставами припинення права постійного користування лісами є:
припинення права користування земельною лісовою ділянкою у випадках і
порядку, встановлених законом; використання лісових ресурсів способами,
які завдають шкоду навколишньому природному середовищу, не
забезпечують збереження оздоровчих, захисних та інших корисних
властивостей лісів, негативно впливають на їх стан і відтворення тощо.
 25

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Земельний кодекс України: Закон України від 25.10.2001 р. № 2768-

III. Редакція від 16.10.2020 р. Офіційний веб-сайт Верховної Ради України.
URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#n458 (дата звернення:
16.01.2021).
2. Конституція України: Закон України від 28.06.1996 р. № 254к/96-
ВР. Редакція від 01.01.2020 р. Офіційний веб-сайт Верховної Ради України.
URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80
#Text (дата звернення: 16.01.2021).
3. Лісовий кодекс України: Закон України від 21.01.1994 р. № 3852-
XII. Редакція від 03.07.2020 р. Офіційний веб-сайт Верховної Ради України.
URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3852-12#Text (дата звернення:
16.01.2021).
4. Про врегулювання питань щодо спеціального використання лісових
ресурсів: Постанова КМУ від 23.05.2007 р. № 761-2007-п. Редакція від
12.12.2020 р. Офіційний веб-сайт Верховної Ради України. URL:
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/761-2007-%D0%BF#Text (дата звернення:
16.01.2021).
5. Про затвердження Порядку заготівлі другорядних лісових
матеріалів і здійснення побічних лісових користувань в лісах України:
Постанова КМУ від 23.04.1996 р. № 449-96-п. Офіційний веб-сайт Верховної
Ради України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/449-96-%D0%BF#Text
(дата звернення: 16.01.2021).
6. Балюк Г. І., Гетьман А. П., Ковальчук Т. Г. та ін. Науково-
практичний коментар Лісового кодексу України/за ред. Г. І. Балюк. Київ:
Юрінком Інтер, 2009. 368 с.
7. Бондарчук Н.В. Актуальні питання правового режиму лісів
України. Часопис Київського університету права. 2012/4. С. 276-279. URL:
 26

http://ir.znau.edu.ua/bitstream/123456789/3972/1/KUP_2012_4_276-279.pdf
(дата звернення: 16.01.2021).
8. Дейнека А.М. Право власності на ліси в Україні. URL:
file:///C:/Users/User-Ninjago/Desktop/433-%D0%A2%D0%B5%D0%BA%D1%
81%D1%82%20%D1%81%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%96-661-1-
10-20200504.pdf (дата звернення: 16.01.2021).
9. Дрозд В. Проблема власності на землю і особливості її вирішення в
Україні: курсова робота 2017. URL: http://dspace.wunu.edu.ua/bitstream/31
6497/30547/1/%D0%94%D1%80%D0%BE%D0%B7%D0%B4%20%D0%92._
%D0%A4%D0%90%D0%9C%D0%A1-21.pdf (дата звернення: 16.01.2021).
10. Каракаш І. І. Право власності та користування на землях
лісогосподарського призначення. Наукові праці національного університету
«Одеська юридична академія». 2012. Т. 12. С. 214-226.
11. Каракаш І. І. Право поділеної власності на природні ресурси у
законодавстві України. І. І. Каракаш: Право України. 2001. № 3. С. 80–85.
12. Клименко В.Д. Право власності на ліси. URL: https://www.d
ocsity.com/ru/pravo-vlasnosti-na-lisi/1597708/ (дата звернення: 16.01.2021).
13. Методичні рекомендації щодо документів, які посвідчують речові
права на земельну ділянку відповідно до законодавства. URL:
http://ddr.minjust.gov.ua/uk/90358f402baee27a859d72e98f030d29/metodychni_re
komendaciyi_shchodo_dokumentiv_yaki_posvidchuyut_rechovi_prava_na_zemel
nu_dilyanku_vidpovidno_do_zakonodavstva_shvaleni_kolegieyu_derzhavnoyi_re
estraciynoyi_sluzhby_ukrayiny_28_11_2012_protokol__2/ (дата звернення:
16.01.2021).
14. Непийвода В. П. Власність на ліси в Україні: сучасний стан та
перспективи реформування. URL: http://ekmair.ukma.edu.ua/bitstream/handle/
123456789/2130/Nepyivoda_Vlasnist%20na%20lisy%20v%20Ukraini.pdf?
sequence=1&isAllowed=y (дата звернення: 16.01.2021).
15. Право власності на ліси. URL: https://pidru4niki.com/15331025527
03/pravo/pravo_vlasnosti_lisi (дата звернення: 16.01.2021).
 27

16. Право приватної власності на ліси в Україні. URL: http://sv

s.co.ua/pravo-privatno%D1%97-vlasnosti-na-lisi-ukra%D1%97ni.html (дата
звернення: 16.01.2021).
17. Право приватної власності та її особливості на ліси України. URL:
http://www.vestnik-pravo.mgu.od.ua/archive/juspradenc13/part_2/18.pdf (дата
звернення: 16.01.2021).
18. Савчук О.О. Процедурні правовідносини у лісовому законодавстві
України. URL: http://dspace.nlu.edu.ua/bitstream/123456789/9407/1/Savchuk_
E_A_2015.pdf (дата звернення: 16.01.2021).
19. Смолярчук Р. Особливості набуття приватної власності на ліси в
Україні. URL: http://pgp-journal.kiev.ua/archive/2018/11/13.pdf (дата звернення:
16.01.2021).