Етноцентризм – властивість індивіда, соціальних груп і спільнот (як носіїв етнічної самосвідомості) сприймати й

оцінювати життєві явища крізь призму традицій і цінностей власної етнічної спільності, що ви- ступає як певний
загальний еталон.

Етноцентризм існував упродовж всієї історії людства. Коріння цього явища слід шукати в первісній
історії суспільства. За однією з версій, це є суто біологічні, тваринні інстинкти та страхи, що залишились
у людини від напівтваринних предків.

Учені, що працюють у галузі соціобіології, передумовою етноцетризму вважають внутрішньогрупову

афіліацію, що призводить до поділу світу на “своїх” і “чужих”, на “нас” і “них”.

Як і в більшості тварин, афіліація в людини–

прагнення особи бути в товаристві інших людей;
потреба людини у створенні теплих, емоційно значущих відносин з іншими людьми.

пов’язана з консолідацією групи як біосоціальної системи, що формує її територіальну поведінку.

Інакше кажучи, людина, з одного боку, прагне до гармонійного життя всередині своєї спільноти, а з
іншого – максимально ізолюватися від сусідів.

Отож на основі внутрішньо групової афіліації формуються цілісність цієї спільноти й водночас певне
вороже, ізоляціоністське ставлення до сусідніх.

Саме тоді і починає проявлятися етноцентризм – схильність сприймати всі життєві явища через призму
своєї культури та інтерпретувати з позиції своєї етнічної групи, яка розглядається як еталон, тобто при
деяких перевагах. Для етноцентризму характерна співчутлива фіксація рис своєї групи, хоча вона не
обов’язково припускає формування ворожого ставлення до інших груп.

Форми прояву етноцентризму бувають різними: від ідеї історичної місії й вибірковості власного народу
до почуття потоптаної національ- ної гідності, від патріотизму до расизму і шовінізму.

Расизм – ідеологія, котра виходячи з біологічних особливостей людських рас, намагається довести їхню
психічну нерівноцінність, обгрунтувати поділ на “вищі” раси, які нібито творять культуру, і “нижчі”,
нездатні до культурного прогресу.

Шовінізм (франц. chauvinisme) – крайня форма націоналізму, яка полягає у войовничій проповіді
винятковості, “обраності” своєї нації щодо інших, протиставленні її інтересів інтересам інших народів.
Назва походить від імені солдата наполеонівської армії Ніколя Шовена (фр. Nicolas Chauvin), що став
відомим унаслідок жорстокого ставлення до завойованого арабського населення під час єгипетської
експедиції французької армії (1799-1801).

Наша власна культура задає нам когнітивну матрицю для розуміння світу, так звану “картину світу”.
Якщо ми весь час живемо в одній культурі, то природним для нас буде вважати свою культуру певним
еталоном.

Сутність феномена етноцентризму в світлі відносин “свій – чужий” можна пояснити, спираючись на
думку відомого російського мислителя Миколи Трубецького: “При спостереженні над представни- ком
“не нашої” культури ми будемо розуміти із його набутих психічних рис тільки такі, які є й у нас, тобто
зв’язані з елементами культури, спільними йому і нам... Психіка народів з культурою, яка несхожа на
нашу, буде нам завжди здаватися елементарнішою, аніж наша влас- на”.

Дослідження з етноцентризму, яке провели дослідники під керівництвом американського антрополога

Джозефа Кемпбелла, показали, що всім людям властиво:

· вважати все, що відбувається у їхній культурі, природним і правильним, а в інших – неправильним;

· розглядати звичаї своєї групи як універсальні: що добре для нас, то добре і для інших;
· вважати норми, ролі і цінності своєї групи безумовно правильними;

· вважати допомогу членам своєї групи і кооперацію з ними природною;

· пишатися своєю групою;

· діяти так, щоб представники своєї групи відчували себе переможцями;

· відчувати неприязнь по відношенню до зовнішніх груп.

Ці ознаки етноцентризму мають місце за наявності сформованої позитивної етнічної ідентичності.

Однак бувають випадки, коли стосовно своєї групи висловлюється скепсис і визнання вищості чужої
групи. Це явище внутрішньогрупового приниження отримало назву етнічного самоприниження, або
антиетноцентризму.

Найбільш поширеними формами етноцентризму є:

американоцентризм (американська винятковість) – ідеологія, яка возвеличує Сполучені Штати й

обґрунтовує їх спеціальну місію і місце у сучасному світі;

афроцентризм – ідеологія, яка підкреслює важливість африкан- ських народів у сучасному розвитку,
зокрема у культурі, філософії й цивілізації;

євроцентризм – система поглядів на світ з європейської перспективи з наголошенням на перевазі

європейських культурно цивілізаційних цінностей над цінностями інших континентів і народів;

сіноцентризм – етноцентрична перспектива, що розглядає Китай як унікальне явище й відводить йому

домінуючу роль у розвитку сучасного світу;

толерантний етноцентризм – система поглядів представників тієї чи тієї етнічної спільноти на людське
довкілля з точки зору своєї спільноти, однак не підкреслює перевагу своєї спільноти над іншими й може
слугувати підґрунтям для безконфліктної взаємодії.

В сучасній Україні набирає силу україноцентризм – світоглядна позиція, центральними тезами якої є
гордість за власну країну, здоровий патріотизм, поміркований громадянський націоналізм (тобто
націоналізм, що консолідує, а не роз’єднує), взаємодопомога між громадянами, висока самосвідомість
українців, винищування комплексу ме- ншовартості та водночас недопущення зарозумілості й
етноегоїзму.

Етноегоїзм – відчуття “природного” пріоритету цінностей та інтересів однієї етнічної групи над іншими, прагнення
забезпечити своїй нації (етносу) привілеї за рахунок інших.

Позиція етноцентризму безперечно вигідна для самого етносу тим, що спільнота визначає власне місце
як центральне серед інших народів, зберігає і посилює власні культурні риси і культурну ідентичність.
Однак, з іншого боку, крайні форми етноцентризму можуть провоку- вати насилля і агресію стосовно
інших народів.

Етноцентризм, за Д. Мацумото, буває двох типів: гнучкий та негну- чкий. Гнучкий етноцентризм не
означає, що ми відмовляємося від власних культурних фільтрів, коли вчимося проявляти гнучкість, а
знаходимо способи вносити у них додатки, щоб полегшити собі бачення світу з різних точок зору. Ми не
втрачаємо себе у цьому процесі,

чого обґрунтовано побоюються багато людей, – скоріше, ми набуваємо нові навички та знання.
Прикладом гнучкого етноцентризму можуть слугувати результати проведеного ще в 1959 р. Інститутом
суспільної думки Геллапа кроскультурного дослідження в Афінах, Хельсінкі, Йоганесбурзі, Копенгагені,
Амстердамі, Делі, Нью-Йорку, Осло, Стокгольмі, Торонто, Західному Берліні та Відні. У ході
дослідження були поставлені такі питання:

· який народ має найвищий культурний рівень?

· в якого народу найсмачніша кухня?
· де найкрасивіші жінки?
· в якого народу найпотужніша національна гордість?

Що стосується кухні, всі народи віддали перевагу власній. Найкрасивіші жінки, на думку берлінців –
шведки, віденців – італійки, датчан – німкені, в інших країнах віддали перевагу власним жінкам. Греки,
голландці, індійці, американці, норвежці, шведи, німці і австрійці вважали, що найвищий культурний
рівень їхній власний.
стосується національної гордості, більшість голосів зібрала Англія, тільки греки, індійці і американці
назвали самих себе, а фіни – шведів. Очевидно, що люди в принципі здатні критично поставитися до
своєї на- ціональної культури й позитивно оцінити щось чуже.

Альтернативою цьому процесу набуття гнучкості є негнучкий етноцентризм. Це поняття належить до

традиційного уявлення про етноцентризм як нездатність вийти за межі власних культурних фільтрів при
інтерпретації поведінки оточуючих. Негнучкий етноцентризм може корінитися у незнанні процесів,
необхідних для набуття іншої культурної точки зору, або у відмові брати участь у подібному процесі.

При цьому стає зрозумілим, що саме негнучкий етноцентризм може розвиватись до рівня ідеології
тероризму, в чому і виявляється ге- нетичний взаємозв’язок між етноцентризмом, націоналізмом та
всіма формами терористичного радикалізму.

Конструктивною формою етноцентризму можна вважати демонстрацію переваги більш високого

статусу своєї культури, не пов’язану із запереченням інших культур. Прикладом такої етноцентричної
орієнтації може бути класичний еволюціонізм в етнології, що посідає позиції європоцентризму і вважає
всі інші культури менш розвиненими. У межах цієї концепції з’явилися та набули поширення в ЗМІ
терміни “країни, що розвиваються” та “розвинуті країни”. Останній є еталонною категорією, що
охоплює США та європейські країни.

КУЛЬТУРНИЙ РЕЛЯТИВІЗМ
Протилежним етноцентристському підходові виступає культурний релятивізм.

Культурний релятивізм (від лат. relativus – відносний) – ствердження рівноправності всіх типів культур,
переконаність у тому, що оцінка окремого елемента культури (звичаю, норми, цінності) можлива тіль- ки в межах
тієї культури, з якої він походить.

Основним аргументом критики виступає теза про неможливість і недоцільність зрівнювати

технологічний розвиток з моральним і розумовим, адже кожна культура має свій унікальний спосіб
пристосування до умов середовища, який цілком адекватний будь-якому іншому способу.

Формування позиції культурного релятивізму відіграло значну роль у боротьбі з європоцентризмом і

європейською нетерпимістю до іно- культурності, що, безсумнівно, позитивно вплинуло на саму
європей- ську культуру, збагативши її досвідом комунікації з іншими культурами.

На сьогодні культурний релятивізм є широко розповсюдженою по- зицією у західноєвропейському і

американському суспільстві. Незале- жно від рівня розвитку, будь-яка культура визнається складною,
цін- ною і самобутньою, як і будь-яка інша, що має вищий рівень розвитку.
З точки зору культурного релятивізму, кожна культура – це уніка- льне явище, тому вона повинна
розглядатися на основі прийнятих у ній стандартів. Однак дотримання принципу культурного
релятивізму інколи спричиняє труднощі та питання. Наприклад, якщо в деяких культурах існує
ритуальний канібалізм, чи повинні ми ставитись до цього як до нормального прояву культурної
різноманітності? В бага- тьох сучасних східних суспільствах жінки і досі не мають рівних з чо- ловіками
прав. Чи повинні ми відмовитися від негативної оцінки дис- кримінації жінок лише на основі поваги до
чужих традицій?

Будь-який культурний зразок (звичай чи норма, цінність чи обряд), яким би “диким” він не здавався
представнику іншої культури, може бути зрозумілим лише в контексті власної культури. Розуміння
змісту того чи іншого звичаю не означає його схвалення та прийняття. Якщо ж все, що здається
“неправильним”, відкидається, розуміння іншої культури стає просто неможливим.

Приклади культурного релятивізму

Концепція культурного релятивізму охоплює широку область людських
взаємодій, вірувань, цінностей і практик. Наприклад, це пояснює, чому те, що
становить сніданок, змінюється від місця до місця. У більшості африканських
будинків ніколи не снідають без чашки чаю, кави або каші, тоді як у США
типовий сніданок складається з зернових, молока і бутербродів з яйцями і
беконом.

У деяких частинах світу нагота вважається невід'ємною статевою річчю, коли

люди інтерпретують її як сексуальний показник. Проте, в деяких місцях
існування ню на публіці - це нормальна частина життя. У цьому випадку буття
ню не вважається сексуальною пропозицією, а відповідним станом тіла. У
місцях, де панує іслам, очікується ретельне покриття тіла.

Інші культурні відмінності, які необхідно терпіти, включають роль різних членів
сім'ї, релігії та релігійних практик, а також керівництва громади. У деяких
будинках жінки приурочені до кухні і пишаються тим, що вони виконують свою
роль у такому середовищі, а в деяких організаціях жінки заохочуються до
лідерства та залучення до того, що можна вважати «чоловічими полями».

Ксенофобія і етнофобії
Ксенофобія” (від грец. ksenos – чужий та phobos – страх, відраза) – нав’язливий страх перед чужими; неприязнь,
нетерпимість до пред- ставників іншої культури, віри, раси або до чужого, незнайомого. У науковій фантастиці
ксенофобія – це неприязнь до інопланетян.

Ксенофобія виступає як опредмечена, матеріалізована, підкріплена ідеологічною концепцією ілюзія

чужого і незнайомого, разом з усві- домленою безпорадністю перед ним, коли з’являється той самий
фан- тастичний страх, що звільняє від будь-якої відповідальності за напря- мок думок, а в крайніх
екстремальних станах – і за образ дій. Психологи розглядають ксенофобію як негативне, емоційно
насичине, ірраціональне за своєю природою (але прикривається псевдораціональним обґрунтуванням)
ставлення суб’єкта до певних людських спільнот та до їх окремих представників – “чужаків”, “інших”,
“не наших”.
Вона виявляється у відповідних соціальних установках суб’єкта, забобонах і упередженнях, соціальних
стереотипах, а також у його світогляді в цілому.

Найяскравішими прикладами ксенофобії служать: расизм, гомофобія,

релігійний екстремізм і сексизм.

Приклади ксенофобії:
 

 Діяльність Ку-клукс-клану (вбивства чорношкірих)

 Єврейський холокост
 Діяльність нацистських організацій (ненависть до інших рас і націй)
 Індійська кастова система (поділ людей на вищі та нижчі класи)
 Дискримінація за статевою ознакою (приниження жінок)
 Нетерпимість до представників сексуальних меншин (гомофобія)
 

Розрізняють дві основні форми ксенофобії:

· страх спрямований на групу всередині суспільства, що вважається чужою та шкідливою для

суспільства (наприклад: нові іммігранти, біженці, євреї, роми);

· негативне ставлення до культурних ресурсів, що є чужими тій чи іншій групі.

Причини зростання ксенофобних настроїв наступні:

· погіршення соціально-економічного стану населення;

· крайня форма політизації національних проблем;
· наявність негативної історичної пам’яті;
· відсутність традицій управляння міжнаціональним процесами.

Етнофобія є різновидом ксенофобії як загального явища та виступає у вигляді нетолерантного ставлення

до представників інших соціальних груп за расовою або етнічною ознакою. У деяких випадках, людина
проявляє етнофобію у відношенні до свого власного народу.

ê Етнофобія (від грец. ethnos – народ; phobos – страх, відраза) – нега- тивне сприйняття та ставлення особи до
представників іншої етнічно- сті, їх культури, традицій, звичаїв з підкресленням своєї переваги.

У повсякденній реальності етнофобія виявляється, зокрема, в побу- туючих зневажливих “кличках”

різних етносів: чорнозаді (про кавказ- ців), чурки, урюки (про середньоазіатів), жиди (в російській мові
це слово має гостро зневажливу конотацію) тощо. Нерідко етнофобії кон- центровано виявлялись у
деяких соціальних і професійних сферах.
Ойкофілія (грец. oíkos – дім, середовище і filia – любов, схильність) – прив’язаність до рідного дому, батьківської
землі. “ойкофі- лією”, тобто прив’язаністю до родинного дому і батьківської землі, яка йде в парі з
обґрунтованим почуттям своєрідної, а отже, виняткової цінності власної духовної спадщини.

Патріотизм (від грец. patris – батьківщина) – моральний та політичний принцип, соціальне почуття, виявом якого є
любов до батькі- вщини й готовність підкорити свої особисті інтереси її інтересам. Етнічний патріотизм – лояльне,
віддане ставлення до своєї етнічної спільноти (етнічності) й здійснення дій, спрямованих на її підтримку й розвиток.

Націоналізм (від франц. nationalisme) – світоглядний принцип, спе- цифічний стан свідомості представників того чи
того етносу; ідеологія і напрямок політики, базовим принципом яких є теза про цінність на- ції як найвищої форми
суспільної єдності та її первинності в державо- творчому процесі. Відрізняється різноманіттям течій, деякі з них
суперечать одне одній.

Ойкофобія (грец. oíkos – дім, середовище і phóbos – страх, відраза) – розлад особистості, який проявляється як
небажання, відраза, а часто і ненависть до власної, рідної спільноти, особливо родинної, націона- льної і
цивілізаційної.

ксеноманія – надмірна пристрасть до всього чужоземного та ойко- фобія, тобто “ненависть до свого
дому”, коли особистість втрачає кон- такт з рідною культурною спадщиною; не відчуває солідарності з
гру- пою, в якій перебуває (лише фізично), а перш за все з народом, реаль ність існування якого дуже
часто заперечує; зв’язки, які з’єднують її від народження чи виховання вона сприймає як небажаний
тягар і надлишкове зобов’язання, яке бентежить, з якого вона прагне якнай- швидше і якнайкраще
“визволитися”.

Ксеноцентризм (від грец. xenos – чужий) – схильність етнічної свідо- мості (індивіда, соціальних груп або спільнот)
сприймати цінності, норми, традиції, спосіб життя іншого народу як більш привабливі і достойні, ніж власні.

Ксенофілія (від грец. xenos – чужий та filia – любов, схильність) – любов і схильність до невідомих речей і людей,
чужого і чужинців.

Ксеноцентризм, пропагує нібито універсальну і найбільш оптима- льну для всіх народів західну
культуру, при цьому свій етнос вважаєть- ся нездатним на досягнення і меншовартісним. Тобто йдеться
про позицію, протилежну етноцентризму. Так само як і етноцентризм, ксеноцентризм має своє історичне
підґрунтя і, як правило, формується у тих народів, які протягом тривалого часу перебували у цілковитій
залежності або під гнітом інших народів та зазнавали умисної культур- ної асиміляції. Потужна хвиля
ксеноцетризму щодо західноєвропейської та амери- канської культури піднялась у країнах СНД,
починаючи з 1980-1990-х років, коли відновились міжнародні зв’язки після “холодної війни” і ставлення
до іноземців виявляло комплекс меншовартості пострадян- ської людини.

Прикладом ксенофілії може бути придбання дорогих іноземних то- варів, тоді як вітчизняні товари
коштують набагато дешевше, а порів- няно з іноземними не програють їм в якості. Деякі товари майже
фе- тишизуються споживачами. Відомо, наприклад, що в Сполучених Штатах Америки значно вище
цінується французька чи італійська мо- да, ніж продукція власних дизайнерів одягу, як і японська
техніка. У певному сенсі це – зворотний бік етноцентризму: люди ставляться до виробів, стилів, зразків
поведінки або ідей, характерних для свого сус- пільства, як до нижчих, порівняно з тими, які
циркулюють в іншому.

Багато країн сучасного світу відчувають посилений вплив на свою культуру західного способу життя та
масової культури, що спричиняє невдоволення і критику широких верств населення на адресу урядів
своїх держав, які належним чином не здійснюють нічого супроти вестернізації (від англ. west – захід) .
Під вестернізацією розуміється процес зростання впливу культури і політики західних країн на життя
сучасного людства, навʼязування західного способу життя всім народам. Вестернізація певним чином
призводить до посилення соціальних і національних суперечностей у світі, оскільки спирається на ідею
ліквідації національних барʼєрів в економіці, неминуче залучаючи на- ціональні економіки до світового
ринку, де перемагає найсильніший унаслідок жорсткої конкурентної боротьби.

Етнокультурна (міжетнічна) толерантність (від латин. tolerare – терпіти) – терпиме ставлення представників однієї
етнічної спільноти до представників іншої спільноти, до відмінних культурницьких тра- дицій, готовність до
позитивної взаємодії з носіями різноманітних ет- нічностей.