Етнічна ідентичність.

Формування і
вплив
виконала Адаменко Катерина
35 прпс
 Формування етнічної ідентичності
особистості
Етнічна ідентичність формується в процесі історичного розвитку
етносу. Вона проявляється як відчуття належності до певної етнічної
спільноти, однаковості з іншими її членами внаслідок спільності
історичної пам'яті, спогадів про єдиних предків та емоціональних
зв'язків з батьківщиною, а також спільності основних компонентів
культури, що звичайно виявляється у солідарності з членами цієї
спільноти. Найчастіше етнічну ідентичність розглядають як  результат
когнітивно-емоційного процесу самоусвідомлення людиною себе як
представника конкретного етносу та певний ступінь ототожнення з
цим етносом і відособлення від інших етносів
 В процесі формування етнічної ідентичності дитина проходить
ряд етапів від дифузної до реалізованої ідентичності і результатом
цього процесу є емоційно-оціночне усвідомлення своєї
приналежності до етнічної групи в підлітковому віці. Але етнічна
ідентичність підлітка не статичне, а динамічне утворення, так як
процес її становлення не закінчується підлітковим віком, а
продовжується впродовж багатьох років, в ході яких вона може
змінюватися, переживати кризи, зникати і виникати заново.
 Існують різні підходи і теорії, які описують
розвиток етнічної ідентичності.
У своїх працях Т.Г. Стефаненко виділяє п’ять
етапів розвитку етнічної ідентичності в процесі
етногенезу:
 перший характеризується усвідомленням членами
первісної спільності своєї спорідненості по крові
або шлюбу, коли люди розуміють, що пов’язані
між собою певним горизонтальним спорідненим
зв’язком, який виникає в даний момент їх
існування і не випливає від далеких предків;
 другий виникає, коли відбувається усвідомлення
спільністю свого єдиного походження, тобто
первісна спільність приходить до висновку, що
має одного загального предка, і це усвідомлення
виражається в ідеї вертикальної спорідненості та
появою міфів про  походження даного народу від
далеких предків-героїв і культ їх духів;
 третій знаменується появою ідеї про спільність території, на якій
проживає даний народ;
 четвертий характеризується появою почуття спільності історичної
долі, коли група усвідомлює, що має історію свого розвитку, що
починається з життя далеких предків;
 п'ятий свідчить про появу і розвиток етнічної ідентичності через
ототожнення групою себе з мовою, на якій вона говорить, і
культурою, яка була створена нею за весь  попередній період
етногенезу і продовжує створюватися в даний момент існування.

В сучасному світі людина найчастіше розвивається не в

моноетнічному, а в поліетнічному середовищі, коли навколо неї
співіснує різноманіття відокремлених  один від одного етнічних
культур і традицій, які мають певний вплив на формування її
етнічної ідентичності.
 В результаті розвитку в поліетнічному середовищі можуть
виникати наступні типи етнічної ідентичності:
 моноетнічна ідентичність, коли людина однозначно і точно
усвідомлює свою етнічну приналежність до конкретної етнічної
спільноти;
 біоетнічна ідентичність проявляється як усвідомлення людиною
своєї приналежності двом етнічним групам одночасно, найбільш
типовою причиною виникнення такої ідентичності є змішані
шлюби;
 маргінальна етнічна ідентичність найчастіше розглядається як
нездатність людини точно ототожнити себе з конкретною етнічною
групою
Згідно Г.У. Солдатової  формування етнічного в особистості
зумовлене сукупністю взаємозв’язаних процесів, серед яких
виділяють: процес етнічної ідентифікації, який розглядають як
ототожнення та самовизначення особистості через етнічну групу;
процес міжетнічної диференціації, під яким розуміють  розділення
«своєї» і «чужих» етнічних груп і усвідомлення присутності в них
певних міжетнічних відмінностей, серед яких можуть бути різні
традиції, цінності, норми, мова і культурна специфіка; процес
усвідомлення ставлення до «своєї» і «чужим» етнічним групам .
Етнічна ідентичність включає в себе як усвідомлені, так і
несвідомі компоненти, ось чому описані процеси можуть
відбуватися як на рівні свідомості, так і несвідомо.
 В процесі свого становлення етнічна ідентичність проходить ряд етапів, які
співвідносяться з етапами психічного розвитку дитини. Одним з перших концепцію
розвитку  усвідомлення дітьми власної належності до етнічної групи
обґрунтував  Ж. Піаже.
Дослідник проаналізував дві сторони одного процесу:
1) формування поняття "Батьківщина";
2) образу "інших країн" та "іноземців".

Розвиток етнічної ідентичності розглядався Ж. Піаже у вигляді створення

когнітивної моделі, що пов'язана з поняттям "Батьківщина". Проявами знань про
етнічні явища виступали етнічні почуття.
Науковець виділив три етапи становлення етнічної ідентичності:
в 6-7 років дитина набуває перші фрагментарні та несистематичні знання про
власну етнічну належність. Найважливішими у цьому віці є сім'я та безпосереднє
соціальне оточення, а не країна і етнічна група;
у 8-9 років дитина чітко диференціює себе зі своєю етнічною групою, висуває
підстави для ідентифікації – національність батьків, місце проживання, рідну мову.
На цьому етапі зароджуються національні почуття;
в молодшому підлітковому віці (10-11 років) етнічна ідентичність формується у
повному обсязі, а саме, з-поміж особливостей різних народів дитина виділяє
унікальність історії, специфіку традиційної побутової культури.
 На трансформацію етнічної ідентичності впливають чинники, що
пов'язані із змінами у житті суспільства. Основними чинниками розвитку
етнічної ідентичності в індивіда є:
1) особливості етнічної соціалізації в сім'ї, школі, найближчому
соціальному оточенні;
2) специфіка етноконтактного середовища (етнічна
гомо/гетерогенність);
3) статусні відносини між етнічними групами. Залежно від соціального
контексту, межі формування етнічної ідентичності, навіть у дітей, можуть
прискорюватися чи уповільнюватися.
На усвідомлення людиною власної етнічної належності передусім
впливає те, в якому середовищі вона існує – в поліетнічному чи
моноетнічному.
Ситуація міжетнічного спілкування надає індивіду більше можливостей
для набуття знань про особливості своєї та інших етнічних груп, сприяє
розвиткові міжетнічного розуміння і формування комунікативних
навичок. Дитина, яка живе в моноетнічному середовищі, значно раніше
усвідомлює свою етнічну належність.
 Суттєво відрізняється і ступінь прояву етнічної належності у дітей, які
живуть у гетерогенних середовищах. Зокрема, було експериментально
встановлено те, що етнічна ідентичність сильніше виявляється у тих дітей,
які розвиваються в чужому культурному середовищі, що значною мірою
відрізняється від їх власного середовища. На розвиток етнічної ідентичності
впливають і знання дитини про те, до якої етнічної спільності вона належить
– до групи більшості чи групи меншості. Зазвичай, у дітей з етнічної
меншості процес формування етнічної ідентичності розпочинається раніше,
оскільки вони більше освідомленні про домінантну культуру за допомогою
ЗМІ та особистісних контактів.
На противагу, в культурі більшості такі контакти і знання можуть бути
відсутніми взагалі. Однак знання меншості про відмінності між кількома
культурами та усвідомлення власної належності до етнічної групи меншості
не є свідченням того факту, що діти надаватимуть перевагу своїй групі та
визнаватимуть власну належність до неї.
Під час процесу соціалізації, тобто передачі новому поколінню норм і
цінностей соціокультурного середовища, у представників усіх етнічних
меншин відбувається внутрішньогрупова орієнтація. Тобто, з віком в дитини
з'являються знання про міжетнічні відмінності, що сприяють реалістичному
визначенню дитиною власної належності до певної групи. 
 Етнічні стереотипи
Проблема етнічних стереотипів – одна з найактуальніших проблем
психології, яка завжди викликала у дослідників підвищений інтерес. Це
явище, з одного боку, є засобом консолідації членів спільноти, з другого
– маркером опозиції свій/чужий; а відтак етнічні стереотипи відбивають
певні упередження стосовно представника іншої етнічної спільноти.

Етнічні стереотипи впливають на емоційну сферу людей; на процес

спілкування між представниками різних етносів та субетносів –
наприклад, західних і східних українців. Спілкування між субетносами
може набувати гострих конфліктних форм, і психологи пояснюють це
так званим «нарцисизмом малих відмінностей», тобто виставлянням
гіпертрофованих розбіжностей задля утвердження «осібної»
ідентичності своєї групи.
 У наукових працях не існує єдиного визначення етнічного стереотипу.
Дослідники зазначають, що їх виникнення пов’язане явищем
етноцентризму — схильність сприймати всі життєві явища крізь призму
своєї культури та інтерпретувати з позиції своєї етнічної групи, взятої за
еталон.
Д. Кац і К. Брейлі визначають стереотип наступним чином. це стійке
уявлення, що мало узгоджується з тими реаліями, які воно прагне
показати, і що випливає з властивості спочатку визначити явище, а
потім вже його спостерігати
За визначенням І.В. Данилюка, «етнічний стереотип – спрощений,
схематизований, емоційно забарвлений і надзвичайно стійкий образ
етнічної групи, племені, народності, нації, будь-якої групи людей, що
пов’язані спільним походженням і відрізняються певними рисами від
інших людських груп, що стосується всіх її представників;
схематизована програма поведінки, яка є типовою для представника
певного етносу»
 Щодо структури етнічних стереотипів: вона є досить сталою. Етнічний
автостереотип є складовою частиною етнічної самосвідомості, в структурі
якої виділяють 2 компоненти: когнітивний (уявлення про минуле і сьогодення
свого народу) та емоційний (національні почуття). Психологи зазначають, що
етнічні стереотипи є стійкими і навіть ригідними до нової інформації. Також
важливими ознаками етнічних стереотипів є образність і схематичність,
символічність, ілюзорність і суб’єктивність. Британський психолог
Г. Теджфел вважає, що етнічні стереотипи з одного боку, виступають
чинником консолідації, згуртованості етнічної групи («ми – хороші», «вони –
погані»), з іншого – за їх допомогою можна пояснити (а головне –
виправдати) свою поведінку щодо інших етнічних спільнот . Такий підхід
може бути дуже вигідним для політичної еліти, яка у такий спосіб знімає з
себе будь-яку відповідальність і легітимізує свої подальші дії.

Необхідно зазначити, що найбільш розроблену концепцію структури

етнічних стереотипів запропонував Л. Едвардс, який виділяє чотири
компоненти: зміст - ті характеристики, які приписуються групі; однаковість;
спрямованість: позитивна чи негативна; інтенсивність – рівень
упередженості.
Серед найбільш суттєвих властивостей етнічних стереотипів за
класифікацією В. Євтуха, виділяють: емоційно-оцінювальний
характер; стійкість та ригідність до нової інформації;
узгодженість, тобто високий ступінь єдності уявлень членів групи
як про власну етнічну групу, так і інші етнічні групи.
Важливо згадати про схематичність етнічних стереотипів. Це
обумовлено тим, що, узагальнюючи схожі суспільно-культурні
явища, вони з'єднують їх в єдину категорію, скорочуючи кількість
відмінностей, які характеризують дане явище.
Таким є когнітивний компонент етностереотипу; однак більшість
дослідників емоційно-оціночний компонент як домінуючий.

До впливових рис етностереотипів відносять узгодженість та

спрощеність, що й забезпечує їх інформативну функцію. У
багатьох випадках музика, фільми, література та засоби масової
інформації пропагують типові характеристики етнічної групи.
 Психологічні основи міжетнічних відносин
Сучасна світова наука не має однозначністю і чіткістю в позначенні розглянутій
області, і внаслідок цього терміни «міжгрупові відносини», «міжгруповое поведінка»,
«міжгруповое взаємодія» і навіть «груповий конфлікт» найчастіше вживаються майже
як рівнозначні.
Міжетнічні відносини - це не тільки відносини суперництва або співробітництва між
групами. Вони включають в себе і відношення до самих групам, які проявляються в
уявленнях про них, - від позитивних характеристик до забобонів. Важливу роль у
витлумачених таким чином міжгрупових відносинах відіграє інформація, з легкістю
поширювана всілякими засобами комунікації і створює своєрідну «іншу реальність» у
суб'єктивному світі людини. До того ж відносини між групами можуть виникати,
існувати і навіть розвиватися і без безпосередньої взаємодії між ними, що часто можна
спостерігати в реальному житті.
Міжгрупові відносини - це відносини між групами, в тому числі, етнічними, тобто це
відносини, об'єктом і суб'єктом яких є групи. 
Особливої уваги заслуговує досить специфічний механізм міжгрупового
сприйняття - внутрішньогруповий фаворитизм, що полягає в тенденції
благоприятствовать власній групі і її членам при порівнянні з іншими
зіставляється з нею групами.  Одним із прикладів внутрішньогрупового
фаворитизму є етноцентризм як притаманне людям властивість
«сприймати і оцінювати життєві явища крізь призму традицій і цінностей
власної етнічної групи, яка виступає в якості якогось еталона або
оптимуму».

М. Бруер і Д. Кемпбелл виділили основні показники етноцентризму:

- Сприйняття елементів своєї культури як «природних» і «правильних», а
елементів інших культур як «неприродних» і «неправильних»;
- Розгляд звичаїв своєї групи в якості універсальних;
- Оцінка норм, ролей і цінностей своєї групи як незаперечно правильних;
- Уявлення про те, що для людини природно співпрацювати з членами
своєї групи, надавати їм допомогу, віддавати перевагу свою групу,
пишатися нею і не довіряти і навіть ворогувати з членами інших груп 
 Для груп характерна різна ступінь вираженості етноцентризму.
Серединногруповий і зовнішньогруповий фаворитизм можна
представити у вигляді двох полюсів, і кожен конкретний випадок
міжетнічного сприйняття може бути розташований в тій чи іншій мірі
близькості до одного з них. Полюса відповідно символізують, з одного
боку, диференціацію у формі протиставлення, що передбачає
упередженість по відношенню до інших груп. З іншого боку
континууму - диференціація у формі зіставлення - полюс, що
характеризує миролюбну нетотожність. У цьому випадку своя група
може бути пріорітетом в одних сферах життєдіяльності, а чужа - в
інших, і при цьому не виключається критичність по відношенню до
діяльності і якостям обох груп.
 Міжетнічні конфлікти являють собою одну з форм міжгрупових
відносин, конфронтацію між двома або кількома етносами (або їх
окремими представниками). Такі відносини характеризуються, як
правило, станом взаємних претензій і мають тенденцію до наростання
протистояння аж до збройних зіткнень і відкритих воєн.
Дослідники пропонують найрізноманітніші класифікації етнічних
конфліктів. Самою загальною класифікацією служить поділ етнічних
конфліктів на два види за особливостями конфронтуючих сторін:
1) конфлікти між етнічною групою (групами) і державою;
2) конфлікти між етнічними групами.
Ці два види конфліктів вчені часто узагальнено називають
міжнаціональними, розуміючи під ними будь протиборства між
державами та субдержавного територіальними утвореннями, причиною
яких є необхідність захисту інтересів і прав відповідних націй, народів
чи етносів.
 Але найчастіше міжетнічні конфлікти класифікують по цілях, які
ставлять перед собою залучені в конфлікт сторони в боротьбі проти
будь-яких обмежень для однієї з них:
- Соціально-економічні, при яких висуваються вимоги громадянської
рівноправності (від прав громадянства до рівноправного
економічного становища);
- Культурно-мовні, при яких висунуті вимоги зачіпають проблеми
збереження або відродження функцій мови і культури етнічної
спільності;
- Політичні, якщо беруть участь в них етнічні меншини домагаються
політичних прав (від автономії місцевих органів влади до
повномасштабного конфедералізма);
- Територіальні - на основі вимог зміни кордонів, приєднання до
іншого - родинному з культурно-історичної точки зору - державі чи
створення нової незалежної держави
На думку багатьох психологів, причини міжетнічних конфліктів повинні
розглядатися в рамках існуючих соціальних теорій. Пошук мети та причин
виникнення міжетнічних конфліктів змушує звернути увагу на одну з
перших соціально-психологічних концепцій, створену В. МакДугалл, що
приписують прояви колективної боротьби так званому «інстинкту
забіякуватості». Подібний підхід часто називають гідравлічної моделлю,
оскільки агресивність, на думку В. МакДугалла, не є реакцією на
роздратування, а у вигляді якогось імпульсу, обумовленого природою
людини, завжди присутній в його організмі. Саме гідравлічна модель
психіки стала основою для розвитку З. Фрейдом ідеї про причини війн в
людській історії. З Фрейд вважав, що ворожість між групами неминуча,
оскільки конфлікт інтересів між людьми дозволяється тільки за допомогою
насильства. Людина володіє деструктивним потягом, яке спочатку
направляється усередину (потяг до смерті), а потім прямує на зовнішній
світ, і тому воно благотворно для людини. Ворожість благотворна і для
залучених до неї груп, оскільки сприяє стабільності, встановленню почуття
спільності у цих груп. Саме благотворність ворожості для людини, групи
або навіть об'єднань груп, на думку З. Фрейда, призводить до неминучості
насильства.
 У ході конфлікту зростає значення двох важливих умов соціального
конкуренції:
1. Члени свого етносу сприймаються як більш схожі один на одного, ніж вони є
насправді. Акцент на серединногруповій схожості призводить до
деіндивідуализації, що виражається в почутті власної анонімності і
недиференційованому відношенні до окремих представників чужої групи.
Деіндивідуалізація полегшує здійснення агресивних дій по відношенню до
«супротивникам».
2. Члени інших етносів сприймаються як такі, що більш відрізняються один від
одного, ніж вони є насправді. Часто культурні і навіть мовні кордони між
етнічними спільнотами невизначені і важко вловимі. Але в конфліктній
ситуації суб'єктивно вони сприймаються як яскраві і чіткі.
 Російський етнопсихолог Г. У. Солдатова виділяє
чотири фази міжетнічної напруженості:
 латентну,
 фрустраційную,
 конфліктну,
 кризову.
 Латентна фаза напруженості - це в цілому нормальний
психологічний фон не тільки етноконтактних, але і будь-яких інших
ситуацій, пов'язаних, як правило, з елементами новизни або
несподіванки. Латентна фаза міжетнічної напруженості існує в будь
багатонаціональному суспільстві. Сама по собі ситуація латентної
міжетнічної напруженості припускає позитивні відносини. Це означає,
що якщо в суспільстві й існують які-небудь проблеми, то їхні причини
не зв'язуються з міжетнічними відносинами. Значення етнічної
приналежності визначається виключно конкретною ситуацією
міжособистісного спілкування і характеризується відносною
адекватністю.  У міжетнічному взаємодії, як і в будь-яких інших
позитивних міжособистісних відносинах, поєднуються як
кооперативні, так і змагальні процеси. Але навіть на цьому рівні
відсутня емоційна нейтральність. Перехід соціальної ситуації в іншу
площину міжгрупових відносин здатний задати новий рівень емоційної
напруженості. Яскравим прикладом цього може служити факт розпаду
СРСР, де латентна напруженість при всій колишній благопристойності
міжетнічних відносин раптом виявила свій потужний вибуховий
потенціал.
Фрустраційна фаза напруженості має в своїй основі відчуття гнітючої
тривоги, відчаю, гніву, роздратування, розчарування. Негативні переживання
підвищують ступінь емоційної збудженості людей. На цій стадії напруженість
стає зримою і проявляється у формах побутового націоналізму («чорні»,
«вузькоокі», «чурки» та ін.). Фрустраційна напруженість з
внутрішньогрупового простору поступово проникає в міжгрупові відносини.
Основною ознакою фрустраційної напруженості вважається зростання
емоційного збудження. Збільшення чисельності фрустрованих особистостей
підвищує рівень афективної зарядженості суспільства. У результаті стає
можливим «запуск» процесів емоційного зараження і наслідування.
Наростання інтенсивності фрустраційної напруженості прямо пов'язане з
рівнем соціальної напруженості в суспільстві і її трансформацією в міжетнічну.
Це означає, що в якості джерела фрустрації починають сприйматися інші
етнічні групи. І хоча ще не конкретизований реальний конфлікт інтересів,
групові позиції вже позначені. Етнічні межі стають відчутними, зменшується їх
проникність. Підвищується значимість в міжетнічної комунікації мовних,
культурних і психологічних факторів. На даному етапі в масовому етнічному
самосвідомості закладаються основні психологічні параметри міжетнічної
напруженості: залежність, ущемлення, несправедливість, ворожість, винність,
несумісність, суперництво, недовіра, страх.
Конфліктна фаза напруженості має раціональну основу, так як
між протиборчими сторонами на цьому етапі виникає реальний
конфлікт несумісних цілей, інтересів, цінностей і т. Д. Посилення
міжетнічної напруженості формує міжгруповое взаємодія
переважно за типом суперництва, яке і провокує зростання
антагонізму між етнічними групами. Масовий психоз на основі
процесу психічної інфляції породжує групову реакцію так званого
«войовничого ентузіазму» як форму соціального захисту, яка
передбачає активне вступ у боротьбу за значущі соціальні
цінності, і в першу чергу за ті, які пов'язані з культурною
традицією. На даному етапі процеси етнічної мобілізації груп
різко прискорюються і досягають найбільшої визначеності.
Поодинокі випадки прояву побутового негативізму змінюються
масовими, і, крім того, значно скорочується дистанція між
негативними образами і відповідними діями. Чим більша кількість
людей заражено процесом психічної інфляції, тим більше
з'являється «войовничих ентузіастів» - націоналів.
 Кризова фаза напруженості з'являється тоді, коли міжетнічні
конфлікти вже неможливо врегулювати цивілізованими методами і
в той же час ці конфлікти на даній фазі вимагають негайного
вирішення. Головні відмінні ознаки кризової фази - страх,
ненависть і насильство. Ненависть і страх тісно пов'язують етнічні
групи і стають провідними двигунами поведінки людей, а
насильство перетворюється на головну форму контролю сторін
один за одним. Саме тому дану фазу міжетнічної напруженості
можна позначити як насильницьку. У кризовій фазі психічна
інфляція досягає своїх крайніх меж і за інтенсивністю, і по широті
поширення. Загальний рівень емоційного збудження зростає до
такого ступеня, коли емоції стають потужним спонуканням до дії
та ірраціональної основою підвищеної активності, що отримала
назву соціальної параної. Одним з найважливіших ознак соціальної
параної є втрата зворотного зв'язку. У свою чергу важливою
причиною втрати зворотного зв'язку, т. Е. Зв'язку з реальністю, є
неконтрольований страх як найважливіший стимул активних дій.
У кризовій ситуації міжетнічної напруженості ірраціональність
поведінки особливо властива психопатичним особистостям
параноїдального складу, які виступають центральними суб'єктами
емоційного зараження.
Психологія розрізняє кілька стадій етнічного конфлікту:
1. Стадія конфліктної ситуації, на якій суперечності виникають
між етнічними групами, що мають несумісні цілі.
2. Стадія усвідомлення конфліктної ситуації, тобто стадія, на якій
протиборчі сторони усвідомлюють несумісність своїх інтересів і
мають відповідну мотивацію поведінки.
3. Стадія конфліктної взаємодії - найбільш гостра, емоційно
напружена, що характеризується переважанням ірраціональності.
Висновок
Ідентичність етнічна — відчуття належності до певної етнічної спільноти,
однаковості з іншими її членами внаслідок спільності історичної пам'яті, спогадів
про єдиних предків та емоціональних зв'язків з батьківщиною. У ході комунікацій
між етнічними групами відбулося формування етнічних стереотипів.

Етнічний стереотип – спрощений, схематизований, емоційно забарвлений і

надзвичайно стійкий образ етнічної групи, племені, народності, нації, будь-якої
групи людей, що пов’язані спільним походженням і відрізняються певними
рисами від інших людських груп, що стосується всіх її представників;
схематизована програма поведінки, яка є типовою для представника певного
етносу.

Поділ на “ми” і “вони”, дух егоцентризму етносів та інші причини призводять до

міжетнічних конфліктів.
 Джерела
https://osvita.ua/vnz/reports/politolog/16729/
https://evnuir.vnu.edu.ua/bitstream/123456789/14069/1/%
D0%97%D0%B0%D0%B3%D0%B0%D0%BB%D1%8C%
D0%BD%D0%B0%20%D0%B5%D1%82%D0%BD%D0%
BE%D0%BB%D0%BE%D0%B3%D1%96%D1%8F.pdf
http://
www.rusnauka.com/10_DN_2012/Psihologia/12_106701.doc.
htm
Дякую за увагу!