Тези лекції на тему:

Глобалізаційний та цивілізаційний підходи до розуміння сучасного

суспільства. Світ-системний аналіз І.Уолерстайна

1. Відмінність глобалізаційного та цивілізаційного піддів до

розуміння історії
Глобалізаційний та цивілізаційний підходи до історії
принципово розрізняються тим, що перший обґрунтовує
єдність людської історії, пов’язаність та наступність її різних
епох, другий – наполягає на відмінності культурно-
цивілізаційних форм життя людства і заперечує їх
спадкоємність. Перший підхід розробляється у працях
просвітників, насамперед, І. Канта, В. Ф. Гегеля, К. Маркса,
сучасних мислителів О. Кожева, Ф. Фукуями, І. Уолерстайна.
Другий представлений у роботах розробників ідеї Росії як
«євразійської цивілізації», що поєднує східні та європейські
культурні цінності і форми життя, мають спільну історію,
територію та державні інститути (П. Савицький, М.
Трубецькой та їх сучасний послідовник О. Дугін). Однак,
цивілізаційний підхід розробляють також англійський історик
А. Тойнбі, німецький «консервативний революціонер» О.
Шпенглер, сучасний американський політичний мислитель С.
Гантінгтон. Останній поєднує глобалізаційний і
цивілізаційний підходи для розуміння сучасного суспільства,
насамперед, сучасних міжнародних відносин, вважаючи, що
зіткнення цивілізацій у сучасному світі обумовлено
глобалізацією і притаманними останній міграцією і
домінуванням Заходу у економіці, політиці і культурі
сучасного світу.
2. Цивілізаційний підхід до розуміння історії і сучасних
міжнародних відносин (на прикладі концепцій О.
Шпенглера і С. Гантінгтона)
О. Шпенглер розрізняє культуру і цивілізацію,
розуміючи ці феномени за аналогією з живим організмом який
виникає, розквітає і занепадає. Цей підхід він називає
морфологічним на відміну від історичного. Виникнення
культури він пов’язує із формуванням її «душі»,
«прасимволів», що визначають певне особливе сприйняття
простору, часу, призначення людини, відносин між людьми,
державного устрою, розуміння чисел, моралі і права тощо.
Культура живе, поки існування людей відповідає її особливим
формам сприйняттям світу і занепадає, коли вони
«вичерпуються», перетворюючись на цивілізацію. Остання
розглядається як завершення, сутінки культури, коли культура
перетворюється на техніко-економічні засоби виробництва і
правила поведінки, які люди виконують автоматично, за
звичкою, та які позбавлені духу культури. Навіть демократія у
сучасній західній культурі перетворюється у сприйнятті людей
із цінностей, за які варто боротися, на процедуру, правила гри.
В існуванні людства О. Шпенглер виокремлює 8 культур,
які досягли зрілості, але ж були і є приреченими на занепад, а
саме: єгипетська, індійська, вавилонська, культура майя,
китайська, арабо-візантійська, аполлонівська (давньо-грецька і
римська), фаустівська (західноєвропейська). Ці культури
можуть створюватися на одних і тих же географічних
територіях, але вони не мають спадкоємності і наступності у
відносинах між собою. Західноєвропейська (фаустівська)
культура не успадковує греко-римську (аполлонівську)
культуру, бо вони мають відмінні прасимволи. За О.
Шпенглером, головним прасимволом аполонівської культури є
гармонійне тіло як людини, так і космосу, а також
мікрокосмосу в якості ідеальної держави. Головний прасимвол
фаустівської культури є прагнення до нескінченості, яке
проявляється у пізнанні, сприйнятті простору, часу, чисел як
ірраціональних тощо. Перехід культури до цивілізації автор
пов’язує з матеріалізмом та імперіалізмом. Перший означає
втілення культури у техніку та економіку, товари, послуги і
капітали. Другий – розповсюдження своїх цивілізаційних
зразків (не тільки техніки і технології, а і прав та свобод, форм
державного устрою тощо) на інші народи і території. З позиції
свого цивілізаційного підходу О. Шпенглер критикує концепції
історії В. Ф. Гегеля і К. Маркса, звинувачуючи їх
просвітницьке розуміння історії у європоцентризмі і
прогресизмі.
С. Гантінгтон застосовує цивілізаційний підхід саме до
розуміння специфіки сучасного суспільства, насамперед,
природи конфліктів і війн у сучасному глобалізованому світі.
Сьогодні ми схильні розглядати їх в термінах етнічних,
національних, економічних, релігійних протистоянь в середині
національних держав, або як боротьбу самих національних
держав за ресурси, політичну та ідеологічну гегемонію у світі.
Але С. Гантінгтон вважає, що джерело конфліктів і війн
історично змінюється. Якщо після Вестфальського миру у
європейському просторі формуються суверенні національні
держави та війни між «правителями» перетворюються
(особливо інтенсивно після Французької революції) на війни
між національними державами, то Перша світова війна
запускає процес ідеологічної війни, противниками якої були
комунізм, нацизм і ліберальна демократія, а після Другої
світової війни і знищення нацизму холодна війна відбувається
у формі протистояння ліберальної демократії і комунізму. На
думку вченого, причиною сьогоднішніх конфліктів і, навіть,
кровавих війн, є зіткнення цивілізацій. Він виокремлює такі
сучасні цивілізації: західна цивілізація, індуїстська, ісламська,
конфуціанська, латиноамериканська, православно-слов’янська,
японська, можливо, африканська (автор сумнівається у єдності
такої спільноти як африканська цивілізація).
Що ж виступає критерієм визначення і особливостей
цивілізацій? Відповідь Гантінгтона – культура. Культура, як
релігійна, так і секулярна, формується історично і визначає
характер відносин людини і бога, індивіда і держави, чоловіка і
жінки, батьків і дітей, розуміння свободи і обов’язків індивіда
і держави. Цивілізація є більш фундаментальною і загальною
спільнотою людей, скріпленою приналежністю до певної
культури, ніж етнічна спільнота, нація або клас і партія з їх
ідеологією. Цивілізаційна ідентичність є сьогодні більш
глибокою і широкою, ніж етнічна, національна або соціальна-
класова та ідеологічна. Чому саме сьогодні цивілізаційна
ідентичність стала причиною, яка сприяє конфлікту
цивілізацій? С. Гантінгтон пояснює це різними чинниками, які
можна назвати вимірами і характеристиками сучасної
глобалізації: економічним, воєнно-політичним і ціннісним
домінуванням західної цивілізації, протест проти якого
(особливо після деколонізації і зникнення імперій) стає
чинником усвідомлення елітами інших націй і народів
необхідності розвиватися своїм, «не західним шляхом»;
міграцією і позбавленням прив’язки мігрантів до місця
проживання, національної держави; дискримінацією мігрантів
у приймаючих країнах, що викликає повернення до релігійного
фундаменталізму у формі захисту своєї ідентичності.
Сьогодні саме релігійно-цивілізаційна ідентичність більш
глибоко розділяє людей, ніж національна або ідеологічна, бо
можна одночасно бути напів-французом (мати французьке
громадянство) і напів-алжирцем (за походженням), але не
можна бути напів-католиком або напів-мусульманином. Розпад
Югославії продемонстрував, що ані економічні, ані політично-
ідеологічні причини не були визначальними його чинниками.
Саме цивілізаційні протистояння православних сербів і
мусульманських косоварів і боснійців, до якого ще
приєдналася католицька Хорватія, стали тими цивілізаційними
конфліктами, які призвели до зникнення на мапі світу
Югославії. Цивілізаційні розломи можуть проходити як
всередині держави, так і між державами та групами (блоками і
союзами) держав.
3 Світ-системний аналіз І. Уолерстайна і неподолані
протиріччя лібералізму
І. Уолерстайн є прибічником розуміння історії як єдиного
процесу, в який поступово включаються всі народи і держави.
Всесвітня історія у сенсі взаємозв’язків всіх народів і держав
світу формується тільки з епохи Великих географічних
відкриттів, внаслідок яких виникає торговий капіталізм, і
остаточно встановлюється через набуття переваги економічних
зав’язків у формі світового ринку товарів, послуг, капіталів і
робочої сили над воєнно-політичними союзами. До цього (у
Європі та інших регіонах світу) існують світ-імперії, в яких
основними силами, що об’єднують різні території і народи з
відмінними культурними ідентичностями і господарськими
укладами, є воєнно-політичні зв’язки. Світ-систему, що
поєднує сучасні регіони і народи світу саме економічними
зв’язками, автор вслід за К. Марксом, називає капіталізмом.
Але І. Уолерстайн критикує формаційну концепцію історії К.
Маркса, згідно якої людство внаслідок прогресу продуктивних
сил та обумовлених цим прогресом змін виробничих відносин
необхідно проходить такі історичні етапи (які у теорії К.
Маркса визначаються як суспільно-економічні формації):
первісне суспільство, рабовласництво, феодалізм, капіталізм і
комунізм (через соціалізм як перехід до комунізму).
Уолерстайн закидає Марксу, що той не розглядає капіталізм
саме як світ-систему, що поступово втягує всі регіони світу у
систему капіталістичних відносин, хоча суб’єктами політичних
відносин у процесі формування світ-системи стають окремі
національні держави.
Капіталізм як світ-система виникає разом із становленням
нерівного поділу праці між різними регіонами світу, що
поділяються на країни і держави ядра системи, напівпериферію
та периферію. Ядро світ-системи складають ті країни і
держави, які мали і мають переваги у технологічно-
економічному розвитку і використовують інші регіони світу в
якості ринку збуту товарів, джерела дешевої робочої сили і, як
наслідок, джерела прибутку, функцію яких виконують країни
периферії. У процесі еволюції капіталізму змінювалася
гегемонія (у сенсі технологічно-економічного панування)
різних країн ядра у такому порядку: Голандія (Об’єднані
Провінції), Англія, Сполучені Штати Америки. Напівпериферія
представлена тими країнами, яким вдалося модернізувати свою
економіку, тобто побудувати промисловість, і таким чином
стати більш незалежними від країн ядра і претендувати теж на
свої ринки збуту і джерела робочої сили (Радянський Союз,
Японія, Китай, Аргентина, Бразилія, «азійські тигри»). На
периферії світ-системи знаходяться держави, що постачають
сировину і робочу силу.
На думку І. Уолерстайна, вже у минулому столітті світ-
система вичерпала свої можливості розвитку, що проявляється
у падінні двохполярного світу і гегемонії США, а також кризі
ліберальної ідеології. Акцентуємо у вагу на останньому.
Лібералізм Уолерстайн називає геокультурою світ-системи,
тою системою цінностей та політику їх застосування, що панує
у всіх країнах Землі, вимушених діяти за логікою капіталізму.
За цією логікою діяв і СРСР, який мав своїх сателітів у
третьому світі, допомагаючи їм модернізувати економіку і
отримуючи таким чином політичний та ідеологічний вплив на
ці країни. Тим самим він тільки підтримував існування світ-
системи. Геокультура капіталізму сформувалася після
Французької революції: до ідеї універсальних прав і свобод
англійських та американських лібералів французи додали два
важливих принципа: ідею нормальності соціальних змін і
суверенітету народу. Головним протиріччям лібералізму як
системи цінностей та практики їх застосування є як раз
суперечність між універсальним змістом цих цінностей
(універсальні права і свободи індивідів та універсальне право
на самовизначення народів) і практичного їх застосування. На
практиці у політиці ліберали зовсім не визнавали
універсальності цих прав і свобод, обмежуючи права і свободи
певних груп людей як в середині своїх держав, так і не
визнаючи права на суверенітет і політичне самовизначення тих
народів і націй, які ще «не доросли» і є «недостатньо
розумними» для застосування цих прав. На думку І.
Уолерстайна, починаючи з 1968 року геокультура капіталізма
втрачає свою легітимність, а у кінці минулого століття вона
перестає бути «геокультурою розвитку», тобто не дає нових
горизонтів (ідеалів, цінностей) для подолання тих протиріч і
проблем, які світ-система і породила (бідність одних і
надприбутки інших, соціально-економічну нерівність країн
ядра і периферії, що тільки поглиблюється, війни за ресурси та
перерозподіл сфер економічного та політичного впливу,
екологічну проблему тощо). Потрібен, за І. Уолерстайном,
проект нової геокультури.