2.

Культура і цивілізація

Проблема співвідношення цивілізації та культури багатоаспектна, досі філософи не дійшли

єдиної думки про те, як співвідносяться ці поняття. Пов'язано це з тим, що обидва терміни
мають багато значень. Доволі часто поняття «культура» та «цивілізація» трактуються як
синоніми. Це не зовсім так, хоча у чомусь значення цих понять перетинається. Найчастіше
під цивілізацією розуміється сукупність матеріальних та духовних досягнень суспільства у
його історичному розвитку, а не лише матеріальна культура. Розвиток цивілізації
супроводжується всебічним перетворенням етичних систем, що призводить до кардинальних
змін у соціальних відносинах. Поруч із трансформацією соціальних відносин змінюються і
світоглядні принципи. Вже на ранніх етапах розвитку цивілізацій моральний порядок
забезпечується самостійним соціальним інститутом, що включає ієрархічний
шар священиків, храми, державні культи, певне розуміння надприродного світу, в якому боги
отримують ієрархічну організацію, що відображає складність земних соціальних порядків.
Слово «цивілізація» походить від латинського «civilis», що означає громадянський,
громадський, державний. У XVII - XVIII століттях "цивілізованість" визначалася як
протилежність "дикості". У ХІХ столітті під цивілізацією стали розуміти не тільки як
історичний процес, а й вже досягнутий стан суспільства, як ступінь соціального прогресу, що
йде після дикості і варварства. Найбільш розвиненою цивілізацією був тип суспільства, що
склався на той час у європейських країнах. Ця відмінність зустрічається вже у роботах
німецького філософа Іммануїла Канта. І. Кант вважав, що цивілізація починається із
встановлення людиною правил життя та поведінки. Цивілізована людина вихована,
чемна й уважна. Культура ж це не просто зразки поведінки. Вона передбачає певну міру
моральності. Культурна людина слідує «золотому правилу» етики: «Не роби іншому того,
чого не бажаєш, щоб зробили тобі». І. Гердер, надавав поняттю «цивілізація» низку
різноманітних значень. Серед них: здатність одомашнювати тварин, освоювати нові землі,
звівши ліси, розвиток наук, мистецтв, ремесел та торгівлі, нарешті, політика. Уявлення
Гердера у всьому збігаються з думками Канта, який пов'язував успіхи культури з успіхами
розуму, вважаючи їх кінцевою метою утвердження загального світу. На початку XIX століття
слово "цивілізація" починає вживатися у множині. Це говорить про визнання різноманітності
та відмінностей у цивілізаційному устрої народів на різних історичних етапах. Протягом
усього ХІХ ст. виходять ґрунтовні праці вчених, що розглядають цивілізації різних країн та
періодів як комплексний стан суспільства, в якому культура грає значну, але не єдину роль.
Згодом поняття цивілізації стали відрізняти від культури. У побуті цивілізацією стали
називати сукупність матеріальних та соціальних благ, що є результатом розвитку суспільного
виробництва. Філософ ХХ.ст. О.Шпенглер вважав стадію цивілізації кінцем розвитку будь-
якої культури. Ця стадія характеризується високим рівнем розвитку науки і техніки,
занепадом у галузі літератури та мистецтва, виникненням мегаполісів. Саме тоді, на думку
Шпенглера, народ втрачає “душу культури”, відбувається глобалізація всіх сфер
життєдіяльності та його змертвіння, формується прагнення світового панування, що і є по
суті внутрішнім джерелом загибелі культури. З цього погляду культура є внутрішнім
духовним змістом цивілізації, а сама цивілізація лише зовнішня матеріальна оболонка
культури. До найбільш відомих теорій цивілізацій відноситься, також, теорія А. Тойнбі.
Вчений стверджував, що справжньою областю історичного аналізу мають бути суспільства
«локальні цивілізації», що мають як у часі, так і в просторі довжину більшу, ніж національні
держави. Таких «локальних цивілізацій», що розвинулися, Тойнбі налічує понад двадцять. Не
заперечуючи поступального розвитку людства, Тойнбі бачив його насамперед у духовному
вдосконаленні, у релігії, яка в ідеалі має стати єдиною загальнолюдською релігією. Тобто, за
концепціями Тойнбі під цивілізацією розуміється і культурно-історичний тип із властивою
йому єдиною релігійною системою (наприклад, за такого підходу виділяються християнська,
буддистська, мусульманська цивілізації).
Отже, порівняльний аналіз понять «цивілізація» і «культура», дозволив зробити важливий
висновок, що не всі явища життя можна віднести до культури. Якщо у концепціях філософів
минулих століть ці поняття вживалися як синоніми й багато філософів схильні були
звинувачувати культуру у всіх нещастях людства, то розведення понять
культури й цивілізації в ХХ ст. допомогло зберегти уявлення про культуру як галузь вільної
творчості людей. За деякими філософами не культура, а цивілізація з її війнами,
експлуатацією, забрудненням довкілля та іншими антикультурними явищами руйнує
духовний світ людини та загрожує життю.