Консультація для батьків

«Роль сім’ї у соціалізації дитини з особливими освітніми потребами»

Ми не такі, як всі, ми трохи інші, -

Коли нам важко, тихо пишемо вірші
І просимо: не треба нас жаліти,
А тільки серцем варто зрозуміти.
Повірте в нас, повірте в наші сили,
Щоб в себе ми повірити зуміли,
Щоб ожила в серцях у нас надія,
Щоб у душі не гаснув вогник мрії.

Сім’я виступає найважливішим інститутом соціалізації дитини, і від

розвитку виховного потенціалу родини, рівня її адаптивних можливостей і
життєвої позиції кожного із членів залежить, наскільки цей процес буде
позитивним і наскільки ефективно відбуватиметься реабілітація дитини з
особливими освітніми потребами. Коли батьки дізнаються про
інвалідність дитини або інше хронічне захворювання, вони вступають у
життя, повну сильних емоційних переживань, важких виборів, взаємодії з
різними фахівцями та постійної потреби в інформації і послугах. Спочатку
батьки можуть розгубитися, відчути себе самотніми, не знаючи, з чого
почати, де шукати інформацію, просити допомоги і розуміння. Реакція -
неприйняття: «це не могло трапитись зі мною». Неприйняття швидко
змінюється злістю, яка може бути спрямована на медичних працівників,
які розповіли вам про інвалідність дитини. Страх - ще одна реакція. Люди
більше бояться невідомості, ніж популярності, точна інформація про
діагноз та перспективи дитини в майбутньому лякає менше, ніж
невідомість. Далі йде вина, вина і занепокоєння з приводу того, що вони -
батьки - могли стати причиною інвалідності дитини. Розчарування. Той
факт, що дитина недосконала, зачіпає батьків і кидає виклик їх системі
цінностей. Це почуття разом з уявленнями про дитину, які були до того,
можуть призвести до неможливості прийняти дитину, як цінну, як
особистість. У такий період, коли стільки різних почуттів переповнюють
серце батьків, складно виміряти, наскільки те чи інше почуття. І вже
згодом батьки починають усвідомлювати свою відповідальність, однак
відчувають себе безпорадними в питаннях догляду, виховання дитини,
звертаються до спеціалістів. Стадія адаптації: батьки «прийняли»
ситуацію, починають будувати життя з урахуванням того, що в сім'ї
дитина з особливими освітніми потребами. Не всі батьки проходять саме
через таку послідовність відчуттів. Але при всій складності ситуації дуже
важливо для батьків розуміти ті почуття та емоції, які вони відчувають,
розуміти, що вони не одні і можуть зробити конструктивні дії. Сім’я – це
мікросоціум, в якому формуються моральні якості дитини, її відношення
до людей, уявлення про характер міжособистісних взаємин. Саме батьки
прийнявши дитину з особливими потребами, перші починають процес
соціалізації. Якщо в родині панує оптимістичний настрій, то впевненість у
своїх силах і можливостях матиме і дитина. Повсякденне життя сім’ї має
передбачати участь дітей з особливими освітніми потребами у всіх видах
домашніх справ: прибирання, миття посуду, допомога по господарству
тощо. Батьки при цьому мають бути терплячі, доброзичливі, однак не
варто допускати вседозволеності, відсутності будь-яких обмежень.
Позитивна атмосфера в родині, захищеність батьківською любов’ю дає
змогу бути вимогливими, але не конфліктними. Найбільше ви зможете
допомогти дитині, коли розумітимете та цінуватимете її сильні сторони та
особливі потреби. Дитина стає більш впевненою і спокійною, коли розуміє
свою особливість та значимість. Пам'ятайте, це ваша дитина, і це
найголовніше. Любіть свою дитину і отримуйте задоволення від нього.
Для дитини сімейне виховання представляє унікальну умову її
нормального розвитку. Важко переоцінити роль сім’ї в процесі розвитку
всіх сторін психіки дитини, починаючи від елементарних моторних
навичок і закінчуючи становленням його інтелекту, емоційної сфери,
системи інтересів і цінностей, світогляду й особистості в цілому. Сім’я
виступає найважливішим фактором соціалізації, під якою розуміється
складний процес засвоєння дитиною культурно-історичного досвіду. Що
ми можемо зробити, щоб світ став кращим? Головне, необхідно
пам’ятати: людина з особливими потребами – така ж людина, як і всі,
тільки жити їй набагато важче, ніж людині, яка немає вад здоров я! ….

Люди, на землі
Спішіть добро творити,
Щоб нам не згинути у морі зла!
Щоб кожен міг серед краси прожити
У царстві справедливості й добра.
 Консультація для батьків «Виховуємо помічників»

Як привчати дитину до самообслуговування

З раннього віку необхідно привчати дитину до самообслуговування, до

прибирання своїх іграшок, до допомоги своїм рідним у домашній роботі.
Діти легко і з великим задоволенням наслідують працю батьків,
виконують доручення дорослих. Спочатку їм просто цікаво. А поступово,
якщо в сім'ї систематично заохочують до праці, хвалять за невеликі
досягнення, у них виникає бажання допомогти дорослим, складаються
трудові навички і звички, проявляється працелюбність.
Молодший вік - сприятливий період, під час якого формуються цінні
якості, необхідні людині. На основі правильного трудового виховання,
отриманого в молодшому віці, у дітей розвиватиметься бажання
працювати і в старшому віці. Своєчасне трудове виховання необхідне і
для підготовки дитини до школи, і в школі,де зміст навчання і життя
пов'язані з працею.
Для дитини характерне прагнення до активної діяльності. Дорослим
важливо давати правильний напрямок цієї активності і самостійності,
організовуючи ігри дітей, різні заняття, посильний труд, а також
спостереження праці дорослих.
Діти, як правило, з охотою виконують будь-яку роботу, пов'язану з
домашнім господарством. Самообслуговування їх заохочує не завжди.
Дитина обов'язково повинна закінчити почату роботу і виконати її охайно.
Потрібно підтримувати ініціативу, яку проявляє дитина до праці. Потрібно
виховувати інтерес до результатів праці, тобто знаходити радість і
задоволення від закінченої справи.
Дитина, у якої життєвий досвід дуже малий, потрібно вчити працювати.
Показ, розповідання, заохочення, нагорода, заохочення до спільної праці
- види роботи, за допомогою яких можна навчити і привчити дитину до
праці, потрібно враховувати її емоційність, бажання гратися.
Враховуючи, що гра і праця дитини тісно пов'язана, потрібно
використовувати гру для заохочення дитини до праці, виховання бажання
працювати.
Слід відзначити, що ремонтувати іграшки потрібно разом з дітьми,
заохочувати до ремонту і виховувати вміння ремонтувати,працювати
разом. Це виховує у дитини бережливість.
Виходячи з дому з дитиною, потрібно привчити її складати свої ігри та
іграшки перед цим. Необхідно проявити вимогливість до своїх дітей і
вчасно вміти проконтролювати їхню роботу.
 Всі види праці, які під силу дитині, цінні для його різнобічного,
фізичного і психічного розвитку, для формування особистості.

Ознайомлення з працею дорослих, зі світом професій дає дітям

конкретні знання, сприяє вихованню поваги до праці, викликає інтерес.
Але не слід забувати, що нікому не вдалося виростити працелюбну
людину шляхом лише бесід про важливість праці і спостережень за
працею інших. Тільки працюючи дитина оволодіває навичками і вміннями,
отримує відчуття задоволення від зробленого своїми руками. Праця не
потребує агітації, Ії потрібна реалізація. І початком на цьому шляху є
залучення сина або доньки до обслуговування себе своїми силами.
З самообслуговування починається трудове виховання дитини.
Звичайно, умивання, одягання, самостійне вживання їжі лише умовно
можна розглядати у змісті трудового виховання. Проте, будучи базою,
основою самообслуговування потребує до себе великої уваги.
Багато батьків впевнені, що коли вже дитина має деякі навички та
вміння із самообслуговування, то удосконалювати їх не обов'язково. Так
залишаються не зовсім використані можливості самообслуговування, у
дітей складаються нейтральні відношення до обов'язків, пов'язаних з
самообслуговуванням.
У сім'ях, де на належному рівні приділяють увагу розвитку навичок і
вмінь з самообслуговування, діти вмілі, спритні. Вони легко, без допомоги
дорослих наводять порядок у ігровому куточку, витирають вологою
ганчіркою пил, допомагають накривати стіл до обіду, застеляють свої
ліжка. Інших сім'ях батькам доводиться бачити безпорадність своїх дітей.
Працю із самообслуговування вважають нераціональною, монотонною.
Але ця праця - необхідність. І коли дитина не хоче, з тих чи інших причин,
працювати, вихід один - зацікавте її естетикою результату роботи :
прибрав постіль - вона не пилиться, в кімнаті порядок; склав іграшки - в
ігровому куточку порядок, багато місця для інших ігор в кімнаті; вимив
руки після їжі - чистий рушничок, одяг, іграшка, книжка. Через
осмислення, значимість результату повинно проходити осмислення
самого процесу праці.
Важливо приділяти більше уваги якості виконаної роботи - чи чисто,
охайно, чи правильно. Не слід фіксувати на перших етапах увагу на
швидкості. Швидкість прийде потім, коли вміння автоматизується.
Пояснення батьків краще сприймаються, коли супроводжуються
наглядним показом. Чим менша дитина, тим легше її навчити
обслуговувати себе за допомогою гри - цікавої, зрозумілої.
 Неправильно, якщо проблема самообслуговування в сім'ї вирішується
так : дорослі сказали - і крапка. Слід стимулювати бажання обслуговувати
себе ( тільки маленькі нічого не вміють самі, а ти вже дорослий. Спробуй
сам попрати носову хустинку, і ти побачиш, що у тебе вийде так само
гарно, як і в мене); важливо розкрити і моральний аспект проблеми
самообслуговування (Виконуючи роботу сам, ти звільниш від зайвої праці
близьку людину. Тим самим ти турбуєшся про неї, їй допомагаєш);
звернути увагу на осмислення роботи (кожна людина обслуговує себе
сама, і тим більше поваги до неї). І якщо дорослі донесуть до свідомості
дитини ці три важливі моменти, можна розраховувати, що уже в
дошкільному віці дитина навчиться обслуговувати себе.
Але турботливі мами часто кожного дня прибирають іграшки дитини,
витирають взуття, одягають і роздягають дитину, годують,прибирають.
Якраз з цього і починається утриманство дитини.
Деякі батьки вважають, що не слід вчити дитину, як правильно
виконувати дії. Ні, батьки повинні виступати інспекторами, вимогливими і
добрими. Коли ж починати залучати дитину до самообслуговування і які
норми фізичного навантаження дитини в процесі самообслуговування?
Завдання і вміння вміщені в програмі виховання. Але не слід
регламентувати трудову діяльність дітей вдома. Слід дозволити дитині
вимити підлогу у своїй кімнаті, коли у дитини є бажання.
Умови і обставини життя кожної сім'ї диктують свої нормативи і вимоги
до навичок самообслуговування. На основі вивчених вікових та
індивідуальних особливостей своєї дитини, з урахуванням можливостей
дорослих. Складу сім'ї, традицій, що склалися, можна виробити свої
нормативи.
Автоматизм навичок самообслуговування виникає у дітей тим
швидше, чим ретельніше і головне - більш творчо ми їх формуємо.

Слід привчити дитину до правила : «Побачив непорядок - прибери, а

не чекай виконання іншим членом сім'ї».
Слід дати дитині зрозуміти. Що вона вміє виконувати дії і обов'язки по
господарству, тому що засвоєння навичок домашньої праці проходить
краще, коли дитина впевнена в собі, і в неї нема комплексу
неповноцінності за невміння. Будинок повинен бути місцем, де зігрівають
серця.
 Консультація «РОЛЬ ГАДЖЕТІВ У РОЗВИТКУ МОВЛЕННЯ ДИТИНИ»

Для розвитку мовлення дитини, перш за все, необхідно створити

сприятливі умови. Найголовніше - якомога більше говорити з дитиною.
Вона повинна постійно чути мову, звернену до неї, а не з екрану
телевізора.
Для цього слід постійно коментувати всі побутові ситуації і події життя
дитини. Наші діти ростуть в нових умовах тотальної зайнятості батьків, і,
на жаль, їх проблеми - породження нових умов життя дорослих, їх
стрімкого життя і відсутність часу. Ця зайнятість часто вибирає інновації,
які, на перший погляд, можуть бути зручними і для батьків, і для дітей.
Сучасний мобільний телефон або гаджет можуть слугувати
«палочкою-виручалочкою». Безумовно, за той проміжок часу, поки в
руках у дитини заповітний планшет або телефон, мама встигає зварити
борщ, випрати і повісити білизну, нагодувати молодшого братика, тата і
навіть вигуляти собаку. Але, як правило, у дитини, яка рано пізнала
принади "комп'ютерного життя ", - не тільки проблеми з мовленням, вона
розкоординована, у неї яскраво виражені спалахи агресії, проблеми з
харчуванням, засинанням, вона довго не може заспокоїтися при
мінімальному роздратуванні.
Важливо розуміти, що мозок маленької людини розвивається в
послідовності, яка передбачає якісні переходи від одного ступеня
розвитку до іншого, де кожна попередня є основою подальших ступенів
або стадій розвитку. Предметно-маніпулятивна діяльність - основна в
періоді дитинства, за якою слідує предметна. Дитина в цей період
розвивається за рахунок дослідження предметів з навколишнього світу. І
в цей період реальний кубик в руках дитини безпосередньо розвиває
його. Він може взяти його в руку, в рот, лизнути, кинути на підлогу,
постукати їм по іншому кубику і т.п. Але кубик на екрані планшета не
володіє набором властивостей, необхідних дитині, і, природно, не може
стимулювати розвиток мозку, дати розуміння властивостей і якостей
предметів. Адже властивості всіх віртуальних предметів однакові -
плоский гладкий екран! І гордість, з якою батьки вихваляються один
одному про те, як спритно їх малюк управляється з планшетом, -
абсолютно хибний посил. Комп'ютерні ігри можна вводити в діяльність
дитини тільки після того, як вона освоїла традиційні види дитячої
діяльності - малювання, конструювання, сприйняття.
Коли дитина навчиться самостійно грати в звичайні дитячі ігри -
рольові, маніпулятивні, моторні, логічні. Про розвиток дрібної моторики -
окрема розмова. Багато хто вже знає, що розвиток дрібної моторики
якимось дивним чином впливає на розвиток мови, і мами з чисто
материнським завзяттям змушують малюків працювати пальчиками.
Дійсно, мозок людини влаштований так, що, говорячи простою
мовою, ділянки головного мозку, що відповідають за мову і дрібну
моторику, пов'язані, і, розвиваючи одну ділянку, ми стимулюємо розвиток
іншого. Але дрібну моторику неможливо розвивати, не розвиваючи
загальну, а це - вміння дитини вправно і скоординовано рухатися.
Наприклад, кидати і ловити м'яч, стрибати, рухати синхронно руками,
ходити по сходах і по "брівці". Іноді прості вправи на координацію рухів -
ліплення, малювання олівцями, застібання ґудзиків, шнурування - можуть
серйозно стимулювати розвиток мови.
Сучасні дослідники виявили багато чинників, які свідчать про шкоду
гаджетів для дитини, зокрема: затримка мовленнєвого розвитку, втрата
контролю над емоціями, зниження пізнавальних здібностей, зниження
рухливої активності, погіршення моторики, проблеми зі сном та
самотність «з машиною» на відміну від прогресу в області комунікації. Як
не дивно, уникання спілкування, віддаючи пріоритет планшету, буває не
тільки у дітей, а й у дорослих. На прийомі у психолога не рідко зараз
можна чути скарги дітей про те, що мами з ними мало спілкуються через
те, що постійно граються в планшеті.
Отже, можемо підвести підсумок: живе спілкування з дитиною
надзвичайно важливе для її розвитку, замінити його не можна нічим,
навіть передовими інноваційними технологіями. Тож, використовувати
гаджети для розвитку дитини потрібно дозовано, ретельно підбираючи
ігри і визначаючи для цього не довгий проміжок часу.
 КОНСУЛЬТАЦІЯ ДЛЯ БАТЬКІВ
«ЯК ФОРМУВАТИ У ДІТЕЙ ЗНАННЯ ПРО НАВКОЛИШНІЙ СВІТ»,
ЯКЩО У ВАС ОСОБЛИВА ДИТИНА

ПОРАДИ БАТЬКАМ
Важливим складником інтелектуального розвитку дитини є її загальна
обізнаність про навколишній світ — знання, відповідно до віку, про деякі соціальні
явища, живу й неживу природу. У дітей із особливими освітніми потребами ці знання
обмежені. Нерідко дитина, яка ходить до початкової школи, слабо розрізняє свої
прізвище й ім’я, не знає черговості пір року, найпоширеніших пташок, тварин і рослин.
Це зумовлено особливістю розвитку пізнавальної сфери дитини із ООП.
Недосконале сприймання, знижена пізнавальна активність призводять до того, що
малюк багато чого не помічає навколо себе. Якщо ж предмет не виділяється, то не
виникає і потреби називати його, а, отже, словниковий запас дитини не поповнюється.
Закономірно, що збіднене уявлення про навколишній світ неминуче гальмує розвиток
мовлення.
Початком засвоєння знань про навколишній світ є формування образів та
уявлень про конкретні предмети і явища та їх мовленнєве позначення. Це відбувається
під час безпосереднього сприймання предмета дитиною. Наприклад, погладжуючи
рукою м’яку пухнасту шерстку кішки, дитина чує словесні позначення від дорослого:
«м’яка пухнаста шерстка», «білі лапки й грудка». Безпосереднє відчуття м’якості,
зорове сприймання забарвлення й мовленнєве їх позначення допомагає дитині
зрозуміти і засвоїти ці образи. Отже, предмети, які сприймаються, повинні позначатися
словом, але слово завжди має бути підкріплене чуттєвим досвідом.
Формуючи у школяра знання про навколишній світ, батькам слід обов’язково
домагатися тісного зв’язку між відчуттям і словом, сприйманням і словом, уявленням і
словом.
Збагачення дитини уявленнями про навколишній світ починається з побуту.
Будь-яка робота по господарству дорослого є чудовою нагодою для навчання малюка.
Наприклад, ви готуєте на кухні обід. Попросіть дитину допомогти Вам.
Розкажіть своїй дитині, які страви будете готувати. «Спочатку, ми зваримо борщ
і компот, приготуємо салат, насмажимо котлет. Ти допоможеш мені помити овочі й
фрукти». Покажіть і назвіть овочі, які берете для приготування борщу. Потім, запитайте
дитину: «Які ми взяли овочі, щоб зварити борщ?», «Як одним словом можна назвати:
буряк, моркву, цибулю, картоплю?». Розповідаєте, як готують салат: «Ось ти помив
овочі для салату, тепер я поріжу помідори, огірки, перець, цибулю. Яким одним словом
їх можна назвати? Тепер ти овочі посоли, полий олією і перемішай». «Давай
приготуємо компот. Які фрукти ми покладемо в компот?» Показуєте й допомагаєте
дитині їх назвати, потім перепитуєте: «Як разом називаються яблуко, груша, слива?».
Нагодою для розвитку дитини з ООП може стати прибирання дорослим шафи для
посуду, прання та прасування білизни, якась «чоловіча» робота, наприклад, ремонт
праски чи електричного дзвінка.
Спостерігаючи й беручи участь у праці батьків, дитина на власному чуттєвому
досвіді засвоює цілу низку предметів навколишнього оточення та їх назви, дізнається
про їх призначення, засвоює елементарні поняття.
 Консультація для батьків дітей з ООП
«Вплив сім’ї на розвиток та виховання дитини з особливостями
психофізичного розвитку»

Вправа «Що робить мою дитину щасливою?» (що приносить

задоволення, чому радіє і т. д.) Батьки малюють сонечко, пишуть в середині ім’я
дитини, а на промінчиках чому їх дитина радіє.
Рефлексія:
- Ваші відчуття коли ваша дитина радіє?
- Як часто ваша дитина радіє?
Саме ви як батьки знаєте найкраще свою дитину. Ви знаєте чому він
посміхається, радіє, а чому навпаки сторониться, боїться, що приносить йому
дискомфорт. Саме ви як батьки (мама і тато) є найближчі для вашої дитини і він
вам довіряє на всі 100 %.
Сім’я дитини з освітніми особливими потребами є її першим
соціалізуючим інститутом. Процес дорослішання дітей такої категорії
проходить з великими труднощами та у дещо сповільненому темпі, його також
можна розділити на етапи:
І етап соціалізації – входження дитини в соціум. Першою сходинкою є
адаптація її в сім’ї. Успішність цього процесу залежить від того, наскільки
адекватно члени родини реагують на проблеми дитини і допомагають у їх
подоланні. Виникаючі труднощі – результат неправильної позиції батьків та
інших членів сім’ї.
ІІ етап соціалізації – це перебування дитини у спеціальному закладі.
Важливу роль має відіграти такт педагогів, повага до дитини з особливими
освітніми потребами. Завдання батьків налаштування дитини на перебування у
закладі. Знову ми бачимо важливість нових змін у житті дитини виконують
члени родини.
ІІІ етап соціалізації – адаптація дитини та її сім’ї власне у суспільстві,
(пошук інших сімей з подібними проблемами, встановлення контактів, пошук
своєї «соціальної ніші»).
Гармонійна внутрісімейна атмосфера розцінюється як корекційне
середовище для дитини.
Сім’ї, в яких виховуються діти з ООП живуть під вантажем багато
чисельних проблем, не кожен батько чи мати виявляються здатними прийняти
недугу дитини, адекватно реагувати на постійно виникаючі проблеми. Відомо,
що психотравмуюча ситуація здійснює негативний вплив на психіку батьків та
ускладнює їхнє відношення до дитини. Декого з батьків існуюча ситуації ламає.
А власне саме особистісні якості батьків визначають можливості соціалізації
дітей та адаптації до життя, тобто їхнє майбутнє. Важливою є наявність у
батьків такої важливої якості як стресостійкість, саме вона необхідна для
підтримки дитини. Відсутність же цієї якості вказує на нездатність батьків
здійснювати виховання та соціальний супровід власної дитини протягом всього
життя, взаємодіяти з фахівцями різного рівня чи навпаки, свідчить про
схильність до аутизації по відношенню до дитини чи соціуму. (тобто
відстороненню)
Життєво важливим і необхідним чинником успішності дитини з
особливостями психофізичного розвитку є достатній рівень освіченості батьків.

Що ж потрібно для успішної соціалізації дитини з ООП?

1. Своєчасно навчати дитину умінням та навичкам, які відповідають віку
дитини;
2. Стимулювати пізнавальну активність. Грати ігри, які відповідають
особливостям дитини.
3. Підтримувати зв'язок з вихователями та спеціалістами закладу. Цікавитись
поведінкою, не боятись задавати питання та звертатись за порадами.
4. Розширювати кругозір дитини не лише на дидактичному матеріалі
(настільних іграх, книжках, фільмах), а й у різних життєвих ситуаціях.
5. Стимулювати дитину до того , що його цікавить.

Які ж основні умови успішного виховання дітей з особливими потребами?

1. Важливо створити у сім’ї здоровий мікроклімат, правильну тональність і
загальну спрямованість.
Головне, щоб сім’я була дружна, цілеспрямована, радісна, де
пануватиме атмосфера взаємодопомоги, щирості, тепла, справжньої турботи.
2. Довіряти дитині та надавати можливість діяти самостійно.
Довіра сприяє самовихованню дитини, її самовдосконаленню. Відверті,
довірливі стосунки між батьками й дітьми роблять мікроклімат у сім’ї
благополучним.
3. Виховувати поважне ставлення дітей до найстарших членів родини – бабусі й
дідуся.
4. Узгодження і єдність усіх сімейних вимог .
Головне правило: ні за яких обставин не допускайте в сім’ї різних дій,
неузгоджених впливів.

Дотримуючись основних умов виховання дітей, батьки можуть

використати такі правила:
1. Незважаючи на інвалідність дитини, потрібно ставитися до неї як до дитини з
особливими потребами, яка потребує спеціального навчання, виховання та
догляду.
2. Використовуючи спеціальні рекомендації, поради та інструкції дефектолога,
психолога, логопеда поступово і цілеспрямовано:
– навчайте дитину різних способів спілкування;
– навчайте основних правил поведінки;
– розвивайте навички самообслуговування;
– формуйте вміння, що допоможуть подолати стреси;
– виявляйте і розвивайте творчі здібності вашої дитини;
– розвивайте зорове, слухове, тактильне сприйняття за допомогою гри.
3. Створіть у сім’ї середовище емоційної безпеки:
– виховуйте дитину в атмосфері любові, поваги та добра;
– дотримуйтеся постійного режиму дня;
– позбавтеся усіх чинників, що можуть спричинити у дитини страх чи негативну
емоційну реакцію.
4. Відвідуйте групи підтримки і взаємодопомоги, де можна полегшити почуття
ізоляції, емоційну тривогу, поділитися як своїми успіхами так і проблемами.
5. Виховуючи дитину з особливими потребами, треба навчитися:
– поважати свою дитину;
– сприймати її такою, як вона є;
– дозволяти їй бути собою;
– хвалити і заохочувати до пізнання нового;
– стимулювати до дії через гру;
– розмовляти з дитиною, слухати її, спостерігати за нею;
– підкреслювати її сильні властивості;
– впливати на дитину проханням – це найефективніший спосіб давати їй
інструкції.

Виховання та розвиток кожної дитини відбувається за певних умов і під

впливом інших осіб.
Але головним завданням сімейного виховання є гармонійний розвиток
дитини, підготовка її до життя в соціальних умовах. Звичайно, не існує єдиної
формули успішного виховання дітей у сім’ї – це завжди залежить від рівня
моральності й духовної культури батьків, їхніх життєвих планів, ідеалів, вчинків
та сімейних традицій.
Кожному, хто виховує дітей з особливими потребами, завжди треба
пам’ятати слова великого вченого І. Павлова:
“…Ніщо не залишається непорушним, а все завжди може змінитися на
краще. Аби тільки були створені відповідні умови ” .
 Консультація для батьків на тему :
«Поради батькам щодо взаємин з дитиною з особливими
освітніми потребами (ООП)»

Дитина із особливими освітніми потребами потребує постійної

батьківської підтримки. Підпорядкувати таку дитину
загальноприйнятим правилам поведінки в суспільстві неможливо,
тому треба навчитися взаємодіяти і спілкуватися з нею.
Пам’ятайте, що дитина не винна в тому, що вона особлива.
Особливості такої поведінки в кожному конкретному випадку
зумовлені певними причинами: проблемами під час вагітності
матері, ускладненням під час пологів, психосоціальними причинами
(стиль виховання в сім’ї).
Ніколи не жалійте дитину через те, що вона не така, як усі.
Даруйте дитині свою любов та увагу, однак не забувайте про
інших членів родини, котрі її теж потребують.
Не дивлячись ні на що, зберігайте позитивне ставлення і
уявлення про свою дитину.
Усвідомте, що виховання та навчання дитини з особливими
освітніми потребами – це довготривалий, складний процес, що
потребує Вашого уміння, терпіння, знання.
Навчіться давати інструкції: вони повинні бути короткими, не
більше 3-4 слів. В іншому разі дитина просто «виключиться» і не
почує Вас.
У повсякденному спілкуванні з дитиною із особливими
освітніми потребами уникайте різких заперечень, тому що такі діти є
імпульсивними і відразу ж відреагують на заборону непослухом або
вербальною агресією. В цьому випадку треба говорити з дитиною
спокійно і стримано, бажано дати можливість вибору для малюка.
Для підняття самооцінки, віри дитини в свої можливості –
хваліть її за успіхи і досягнення, навіть самі незначні.
Якщо дитина втомилася – дайте їй невеликий відпочинок, або
займіть її іншою діяльністю.
У взаєминах з дитиною не допускайте «вседозволеності»,
інакше дитина буде маніпулювати Вами. Чітко визначіть і обговоріть
з дитиною, що можна, а що не можна робити вдома, в дошкільному
закладі.
 Разом з дитиною визначте систему заохочень і покарань за
хорошу і погану поведінку. Визначіть систему правил поведінки
дитини в групі дошкільного закладу, вдома. Просіть дитину вголос
промовляти ці правила.
Старанно, своєчасно виконуйте побажання і завдання
педагогів. Не нехтуйте порадами педагогів щодо необхідності
консультування та лікування у лікарів–фахівців.
Намагайтеся щоденно закріплювати завдання, по можливості,
в ігровій формі. Допомагайте дитині, але не виконуйте завдання за
неї.
Не вимагайте від дитини більше, ніж вона може.
Пам'ятайте, що дитина коли-небудь подорослішає і їй
доведеться жити самостійно. Готуйте її до самостійного життя.
Говоріть з нею про майбутнє.
 Консультація для батьків на тему:
«В чому полягає батьківська підтримка для дитини
з особливими освітніми потребами»

Шановні батьки! Найбільше ви зможете допомогти дитині, коли

розумітимете та цінуватимете її сильні сторони та особливі
потреби. Дитина стає більш впевненою і спокійною, коли розуміє свою
особливість та значимість. Залежно від міри розуміння вашої дитини
шукайте способи, як допомогти їй усвідомити та працювати з її
унікальними сильними сторонами й освітніми потребами. Підбадьорюйте
дитину, більше звертайте увагу на її сильні сторони – це допоможе
сформувати адекватну самооцінку. Здібності є в усіх дітей, їх потрібно
лише виявити і розвивати. Будьте готові допомагати дитині, однак, за
найменшої можливості, посилюйте її незалежність. Підбадьорюйте та
заохочуйте дитину, щоб виховати у неї впевненість.
Хваліть дитину завжди за конкретну дію, будьте красномовними:
• «Ти дуже добре зробив …»
• «Я бачу, що ти набагато краще вчишся, коли …»
• «Я помітив покращення в …»
• «Хочеш, попрацюємо разом над …»
• «Я дуже ціную твою значну роботу та зусилля, витрачені на …»
• «Я бачу, ти добре попрацював над …»
• «Дякую, що ти ретельно виконав завдання…»

Як заохочувати дитину до впевненості та самостійності:

- складіть список усіх сильних сторін і потреб своєї дитини та часто
користуйтеся ним;
- якщо можливо, допомагайте вашій дитині висловлювати свої думки.
Для зразка висловлюйте перед нею свої думки вголос;
- наголошуйте на позитивному: визначайте, підтримуйте та
формуйте сильні сторони своєї дитини. Створюйте ситуації, де ці
сильні сторони можуть якнайкраще виявлятися. Визнання та
похвала від інших утворюють міцне підґрунтя для навчання нових і
незнайомих навичок чи виконання завдань. Уникайте порівнянь
дитини з іншими дітьми, оскільки це нівелює унікальність кожної
особистості;
- надавайте вашій дитині можливості навчитися нового – займатися
спортом чи рукоділлям. Дітям потрібно відчувати, що вони щось
вміють або знають, як робити;
 - створюйте для своєї дитини та підтримуйте ситуації, в яких вона
відчуватиме задоволення від допомоги іншим;
- сформуйте стабільні зразки суспільної поведінки. Вони допоможуть
дітям почуватися більш захищеними і краще вирішувати низку
соціальних проблем;
- вдома прищеплюйте своїй дитині позицію «я можу», щоб вона
впевнено випробовувала нові навички. Коли дитині не вдається
досягати успіху, намагайтеся виробити в неї ставлення до цього як
до навчання, а не як до поразок. Запитуйте: «Чого ти навчився?»
або «Що ти зробиш інакше наступного разу?».

Навчайте дитину навичок прийняття рішень.

Впевненість приходить тоді, коли дитина має навички вирішення
проблем для прийняття правильних життєвих рішень. Дітям потрібен
набір навичок, які б допомагали приймати рішення у мінливих умовах
життя.
Щоб допомогти своїй дитині вирішувати проблеми, застосовуйте
просту модель їх вирішення:
1. Використовуйте стратегію заспокоєння – перед прийняттям рішення
порахуйте до десяти або застосуйте дихальну техніку.
2. Визначте проблему. Нехай ваша дитина висловить існуючу проблему
своїми словами. Можливо, вам треба поставити їй запитання, щоб
допомогти у цьому.
3. Сформулюйте можливі шляхи вирішення. Не критикуйте жодну ідею.
4. Звузьте варіанти, відкинувши ті з них, які будуть незручними або
непосильними для вашої дитини.
5. Зважте всі «за» та «проти» тих варіантів, що залишилися, а потім
виберіть найкращий з них. Запитайте: «Що буде, якщо ти спробуєш ось
так?».
6. Обговоріть, що слід робити для втілення цього рішення і як діяти в разі
виникнення проблем.
7. Після прийняття рішення дійте.
8. Оцініть це рішення. Наскільки вдалим було прийняте рішення? Що
наступного разу можна зробити по-іншому? Чого ви навчилися?
Формуйте
таким чином навички вирішення проблем у своєї дитини.
9. Обговоріть шляхи співпраці та активної роботи з партнерами для
пошуку взаємовигідних рішень.

Формуйте комунікативні навички дитини

 Покращення комунікативних навичок дитини підвищує її шанси
стати впевненою, незалежною та успішною дорослою людиною.
Ефективні комунікативні навички дають змогу дітям висловлювати свої
потреби та побажання, розвивати соціальні стосунки.
Як будувати комунікативні навички вашої дитини:
1. Заохочуйте свою дитину висловлювати власні ідеї, почуття, думки та
погляди, а самі уважно слухайте. В сім’ї обговорюйте події під час вечері,
поїздок на машині, прогулянок або перед сном.
2. Слухайте свою дитину. Додавайте кілька слів, щоб підбадьорити,
заохотити до спілкування. Коли навички активного слухання
моделюються вдома, дитина, ймовірно, повторюватиме їх під час свого
спілкування з іншими.
3. Заохочуйте дитину ставити запитання.
4. Давайте дитині змогу спілкуватися з різноманітними людьми: сусідами,
членами родини, молодшими дітьми чи професіоналами.
5. Для тренування комунікацій у різноманітних ситуаціях використовуйте
рольові ігри.

Стимулюйте дружні стосунки

Дітям з особливими освітніми потребами можуть знадобитися
підтримка та заохочення для налагодження дружніх стосунків.
Взаємодіючи з іншими людьми, діти вчаться вирішувати свої власні
конфлікти, розуміти суспільні рамки, здобувати повагу інших і розвивати
чуттєвість до унікальних потреб інших людей.
Як розвивати дружні стосунки:
• Обговорюйте елементи дружби – повагу, довіру, задоволення,
прийняття.
• Заохочуйте дітей запрошувати їхніх друзів до себе додому.
• Запросіть друга вашої дитини на якусь сімейну подію.
• Запропонуйте групи, команди чи організації, до яких може приєднатися
ваша дитина – часто дружба виникає в організаціях, де в дітей є спільні
інтереси.
• Заохочуйте дитину ставити запитання та демонструвати інтерес щодо
інших людей.

Навчайте обстоюванню власних інтересів

Обстоювати власні інтереси - означає висловлюватися та вживати
активні дії для покращення ситуації. Вперше діти набувають навичок
обстоювання власних інтересів під час спостереження, як це роблять за
них батьки, шкільний персонал та інші люди. Чудовим способом
підготовки дітей до самостійного життя є моделювання ефективного та
співробітницького обстоювання власних інтересів. Діти, які навчилися
обстоювати власні інтереси в юному віці, краще підготовлені до
самостійності у старшому віці.

Як навчати дитину навичкам обстоювання власних інтересів:

-Починайте змалечку обговорювати сильні сторони та освітні потреби
вашої дитини, а також спостерігайте, коли вона вчиться найкраще.
-Якомога раніше починайте залучати дитину до зустрічей з учителями.
Допомагайте своїй дитині готуватися до зустрічей або розмов з
учителями та до інших ситуацій, що стосуються навчання. Виділіть час,
щоб допомогти своїй дитині записати необхідні для обговорення теми.
Якщо потрібно, проведіть рольову гру або моделювання ситуації.
-Допомагайте дитині встановлювати відповідні та реалістичні освітні цілі
та переглядайте результати після їх досягнення.
-Якомога більше залучайте дитину до оцінювання її діяльності.
-Допомагайте дитині бути підготовленою та організованою.
-Заохочуйте свою дитину сповіщати іншим, що зусилля помічені й
належним чином оцінені. Здатність позитивно впливати на інших –
важлива складова обстоювання власних інтересів. Створюйте
можливості спілкування з ровесниками, які мають особливі потреби – діти
зможуть у них також вчитися. Відеозаписи успішних результатів можуть
бути сильним стимулом для деяких дітей (та їхніх сімей).
-Усвідомлюйте, як нелегко обстоювати власні інтереси та підтримуйте
намагання своїх дітей.
-Розумійте, що навички обстоювання власних інтересів слід
демонструвати, практикувати в рольових іграх, тренувати та оцінювати.
-Надавайте активну підтримку в початковій та середній школі, щоб
отримати високі результати самостійної поведінки в старшій школі.
-Радьтеся з учителями своєї дитини щодо стратегій і пропозицій для
навчання навичок обстоювання власних інтересів.
 Консультація для батьків на тему :
“Самооцінка дитини”

Самооцінка — це оцінювання людиною самого себе, своїх

можливостей, ставлення до себе. І складається таке ставлення, як
мозаїка, з безлічі окремих шматочків.За допомогою самооцінки
здійснюється саморегуляція поведінки особистості. Саме в цей період у
дитини з’являється інша логіка мислення. Вона здобуває не лише знання
і вміння, але й певний соціальний статус. Змінюються інтереси, цінності,
життєвий устрій дитини,відбувається перебудова всієї системи відносин
дитини з дійсністю, виникає нова структура відносин, система «дитина -
дорослий» диференціюється:шкільний молодший вік передбачає ігрову
та навчальну діяльність. А навчальна діяльність починається з
оцінювання. Діти, орієнтуючись на оцінку вчителя, вважають себе і своїх
товаришів хорошими чи не дуже хорошими, наділяючи представників
кожної групи певними якостями. Оцінка успішності, по суті, є оцінкою
особистості в цілому і визначає соціальний статус дитини.У добре
встигаючих дітей в основному формується завищена самооцінка. У
невстигаючих і дуже слабких дітей систематичні невдачі та низькі оцінки
знижують впевненість у собі. Їх самооцінка розвивається своєрідно. Якщо
їм запропонувати оцінити свою роботу, більшість з них оцінить її вищим
балом, ніж вона заслуговує. При цьому вони орієнтуються не стільки на
досягнуте, скільки на бажане: «Я ж не гірший за всіх, мене також можуть
похвалити».У дітей із заниженою і низькою самооцінкою часто виникає
почуття власної неповноцінності і навіть безнадійності. Стверджуючись в
посильних для неї видах діяльності, дитина підтримує неадекватно
завищену самооцінку компенсаторного характеру. Але навіть в тих
випадках, коли діти компенсують свою низьку успішність успіхами в інших
областях, почуття неповноцінності, прийняття позиції відстаючого ведуть
до негативних наслідків.В процесі життя і взаємодії з оточуючими дитина
засвоює значущі для неї точки зору інших людей і, присвоюючи їх,
формує самосвідомість.Великий вплив на формування самооцінки
дитини має поведінка батьків: надмірна любов та увага можуть викликати
патологічне самоспостереження та іпохондрію у дитини; вседозволеність,
надмірна турботливість має безпосереднє відношення до виникнення
неврозів у дітей.Ставлення до дитини, що складається у батьків, формує
розвиток власного образу Я і ставлення до себе. Свій образ і відношення
батьки транслюють дитині або в прямій словесній формі, або в
опосередкованій формі — прикладом своєї поведінки. Це вони роблять
або свідомо, з виховною метою, або неусвідомлено.Образ і самооцінка,
навіювані дитині, можуть бути позитивними (дитині говориться, що вона
добра, відповідальна, розумна, здібна тощо) та негативними (черства,
нездібна, зла тощо). Часто батьки вдаються ще до одного різновиду
навіювання — містифікації. Містифікація — це навіювання батьками того,
що їм необхідно, у що вони вірять. Одна з форм містифікації —
приписування, які можуть бути позитивними і негативними.Звичайно,
негативні судження батьків про своїх дітей можуть мати під собою
реальний грунт в поведінці або рисах дитини, однак, транслюючись в її
свідомості, у вигляді називання речей своїми іменами, батьківських
вироків, ці батьківські оцінки починають визначати самосвідомість дитини
зсередини. Дитина або погоджується з цією думкою свідомо чи
неусвідомлено, або розпочинає боротьбу проти неї.Прийнятлива, уважна,
любляча поведінка батьків у стосунках з дитиною породжує позитивне
самосприйняття; несприйнятлива, неповажна, байдужа поведінка веде до
несприйняття самого себе, переживання своєї малоцінності і
непотрібності.В результаті у дитини формуються певні установки як до
себе, так і до інших людей. Умови виховання приводять до формування в
її самосвідомості однієї з чотирьох установок:- я хороший — ти поганий;-
я хороший — ти хороший;- я поганий — ти поганий;- я поганий — ти
хороший.Існує думка про те, що вже первинно самовідношення
передбачає діалогізм — ставлення до себе і його будова не може бути
зрозумілою без ставлення до іншого.Батькам важливо зайняти правильну
позицію по відношенню до успіхів та невдач дитини. Якщо дитина
невпевнена в своїх силах та можливостях, важливо підбадьорити її,
запевнити, що при докладанні певних зусиль вона ліквідує свій неуспіх. А
коли з’являються перші перемоги, слід обов’язково їх відмітити. Якщо
дитина самовпевнена, хвалькувата, необхідно позитивно оцінювати її
успіхи, відмітити і недоліки.Батькам не потрібно пов’язувати окремий
вчинок з загальною оцінкою особистості дитини. Наприклад, якщо дитина
сказала неправду, не можна говорити, що вона брехлива. Негативні
вислови батьків про своїх дітей закріплюються в свідомості і
трансформують самооцінку. Тому роль сімейного виховання дуже
важлива у формуванні самооцінки. Адже уявлення про себе складається
задовго до того, як дитина прийшла до школи.Значна залежність
самооцінки дитини від того, наскільки дружна і згуртована у неї сім’я. Діти
з заниженою самооцінкою частіше виростають в неповних або
неблагополучних сім’ях. В сім’ях із здоровим психологічним кліматом у
ставленні між батьками та дітьми виростають діти з адекватною
самооцінкою.Самооцінка, яка склалася у дитини в сім’ї , суттєво
позначається на тих установках, з якими вона приходить в школу, з її
ставленням до успіхів та невдач у навчанні та спілкуванні.Велику роль у
формуванні самооцінки дитини відіграє стиль сімейного виховання,
сімейні цінності. Діти з завищеною самооцінкою виховуються за
принципом кумира сім’ї, в обстановці некритичності і досить рано
усвідомлюють свою виключність. В сім’ях, де ростуть діти з високою, але
не завищеною самооцінкою, увага до особистості дитини (інтереси,
смаки, друзі) поєднується з достатньою вимогливістю. Тут не практикують
принизливі покарання і охоче хвалять, коли дитина цього заслуговує. Діти
з заниженою (не обов’язково дуже низькою) самооцінкою користуються
вдома великою свободою. Але ця свобода, по суті, — безконтрольність,
наслідок байдужості батьків до дітей і один до одного. Батьки таких дітей
включаються в їх життя тоді, коли виникають проблеми: мало цікавляться
їх захопленнями, друзями, переживаннями.Залежність від поглядів
батьків чітко проявляється і у рівні домагань та очікувань. При
оптимальних відносинах у сім’ї і рівень очікувань щодо дитини високий, а
рівень домагань — помірний; гіперопіка веде до пониження рівня
очікувань, гіперконтроль і недостатнє сприйняття ведуть до підвищення
обох рівнів, фрустрація потреб дитини формує низький рівень очікувань і
високий рівень домагань.Діти чітко усвідомлюють батьківські впливи і
гостро реагують на суперечності між явним вербальним впливом і
опосередкованим. Батько може твердити, що він любить дитину, цінує її,
а своєю поведінкою демонструвати протилежне.На думку Л. Виготського,
саме з дошкільного віку починає складатися самооцінка дитини, яка
опосередковує її ставлення до себе, інтегрує досвід її діяльності та
спілкування з іншими людьми. Це є найважливішою властивістю
особистості, що забезпечує контроль за власною діяльністю з точки зору
нормативних критеріїв, організацію своєї поведінки відповідно до
соціальних норм. Самооцінка відображає не тільки знання дитини про
результати досягнень, його уявлення про власні можливості, а й
ставлення до себе як до виконавця вимог вчителів, батьків, як до носія
нових особистісних якостей (старанність, наполегливість, акуратність,
кмітливість та ін.). Самооцінка дітей особливо залежить від оцінки їхньої
діяльності й поведінки дорослими (батьками, вчителями). Дитина ніби
дивиться на себе очима дорослого, визнає його авторитет, незаперечно
приймає його оцінки. Тому часто, характеризуючи себе як особистість,
дитина повторює лише те, що чув про себе від дорослих.Для
формування ставлення до свого Я дитині необхідні зовнішня інформація
про себе, увага до себе тих, хто її оточує. Тому вона прагне привернути
до себе увагу іноді найдивнішими (з погляду дорослого) способами,
конфліктуючи з однолітками, порушуючи дисципліну.Для самооцінки
дитині властиві стійкість і недостатня адекватність. Дитина творить свій
образ відповідно до соціальних уявлень про моральні, естетичні та
фізичні якості людини. Його емоційно-ціннісне ставлення до себе
пов'язане із впевненістю в тому, що він хороший. Переживання та
усвідомлення дитиною себе як такого, що заслуговує визнання
навколишніх, спонукає його до подальшої активності. Якщо в навчальних
ситуаціях дитина отримуватиме переважно негативний досвід, це може
спричинити формування не тільки негативного уявлення про себе як про
дитину, а й негативну загальну самооцінку.У процесі формування в дітей
правильного самоусвідомлення важливо враховувати, що найкраще діти
пізнають себе в діяльності, яку виконують. А для правильного розуміння
себе, осягнення джерел свого успіху їм необхідно навчитися бачити себе
з боку. Тому вже змалечку рекомендується спрямовувати увагу дітей на
те, як вони працюють, чи достатньо старанні й дисципліновані, чи не
марнують свого часу, чи доцільні прийоми використовують для
досягнення успіху.На формування правильного самоусвідомлення
впливає також спільна діяльність, що дає змогу дитині відчути себе
учасником суспільно корисної праці, порівнювати результати своїх
старань з успіхами інших, усвідомити свій внесок у загальну справу.
Працюючи в колективі, дитина бачить і розуміє, на що він здатний,
осмислює не тільки наслідки своєї праці, а й себе в ній. Спільна
діяльність формує в дитини уявлення про себе серед інших.
Що робити батькам, аби самооцінка дитини була адекватною
-Не порівнювати дитину з іншими дітьми.
-Не сварити і не карати фізично.
-Частіше хвалити (за справу).
-Говорити про те, як ви її любите, й доводити свою любов реальними
справами.
-Підтримувати дитину, якщо в нього щось не виходить, або він почав нову
справу.
-Уникати фраз: «Ти робиш усе неправильно», «У тебе не виходить» тощо.
 «ПОРАДИ ДЛЯ БАТЬКІВ ДІТЕЙ З ОСОБЛИВИМИ ОСВІТНІМИ
ПОТРЕБАМИ В ЕКСТРЕНІЙ СИТУАЦІЇ»

Якщо в сім’ї дитина з інвалідністю, то екстрені ситуації й навіть

перебування вдома під час воєнного стану вимагає значно більше
витримки та психологічного ресурсу.
Проте, це стосується будь-якої ситуації, коли є дитина з
інвалідністю чи особливими освітніми потребами. Тож до всіх порад щодо
підготовки до надзвичайної ситуації потрібно включити ще кілька пунктів.
Зокрема, до тривожної валізки, окрім базових речей має додатися
низка інших речей. Ось про що потрібно пам'ятати батькам, які виховують
дитину з інвалідністю:
Стратегічна аптечка на 3-4 тижні з найбільш необхідними ліками,
особливо якщо стан здоров’я вимагає їх регулярного вживання. Якщо ви
цього ще не зробили, то варто створити невеличкий стратегічний запас
медикаментів, щоб їх вистачило на 3-4 тижні.
Спеціальне харчування для дитини, якщо вона має певні
особливості харчової поведінки (суміші, пюре тощо);
Засоби гігієни для дітей, які мають труднощі з туалетом: памперси,
одноразові пелюшки, засоби від пролежнів та опрілостей;
Спеціальне обладнання. Якщо є потреба і можливість, під час
евакуації варто взяти спеціальні ліжка, ноші, крісла колісні тощо.
Щодо дітей, які мають розлади аутичного спектру та/або психічні
порушення розвитку, тут варто якомога заздалегідь підготуватися до
ситуацій, коли будуть чутні вибухи або доведеться спускатися у
бомбосховища. Батьки, які пережили такий досвід у 2014-2015 роках
радять:
Збудувати халабуду з ковдр і подушок у куті будинку чи квартири,
де стіна не є несучою і періодично привчати дитину накриватися та
перебувати там по кілька (десятків) хвилин там. Якщо буде надзвичайна
ситуація, то потрібно сховатися у таке міні-укриття.
Навушники для сенсорно чутливих дітей. Користуйтеся ними і
привчайте дитину, якщо цього ще не відбулося.
Зберігати спокій. Діти з розладами аутичного спектру сильно
реагують на настрій, поведінку, слова батьків. Вони все віддзеркалюють.
Тому найважливіше – самим бути спокійними, впевненими, не панікувати
і не проявляти жодних надмірних емоцій. Ви маєте бути такими як
завжди.
По можливості, дотримуйтесь режиму дня. Рутина – дуже важлива!
Коли немає потреби йти в укриття - готуйте їжу, прибирайте, читайте
книжки – робіть все, що ви робите кожного дня.