Втрачена Австрія в найкращому змісті…

Під час панування Австро-Угорщини Буковина була серед усіх австрійських

провінцій однією із найбільш багатонаціональних. За цим показником вона
займала перше місце, хоча і була найменшою коронною землею Австрійської
імперії. На території краю проживало 9 націй, кожна з яких вважала Буковину
своєю батьківщиною, незважаючи на те, якою мовою вона розмовляла.
Австрійський письменник Карл Еміль Францоз називав Буковину найцікавішим
краєм в культурно-історичному відношенні. Не можна сказати, що окремі
народні групи тут злилися в одну рідкісну переливчасту течію – навпаки – кожна
народна група зберегла свої особливості. І якщо вони не змішалися, то вони
доповнювали одна одну, і таким чином утворилася своєрідна форма, своєрідний
відтінок соціального життя / 4, 112 /.
У публікаціях останнього часу зустрічаються різноманітні характеристики
Буковини: “правильне горно народів”, “оаза мирного співжиття”, “поліетнічний
біотопос”, “фантастична суміш етносів, релігій і мов”, “Швейцарія Сходу”,
“модель об´єднаної Європи” . Це повязано з підвищеним інтересом Австрії,
особливо за останнє десятиліття, до колишньої втраченої провінції, оспіваної
багатьма австрійськими, єврейськими, румунськими та українськими митцями.
Багато з них були змушені покинути свій рідний край у звязку із розпадом
Австро-Угорської імперії і приходом румунської, а пізніше радянської влади на
Буковину. Будучи поза межами своєї батьківщини, вони згадують про неї, як про
щось надзвичайне та незабутнє, як про край, де пройшло їхнє дитинство і де так
мирно співіснувало багато націй. Цьому можуть позаздрити сьогодні багато
європейських країн. Звідси і походження згаданих вище крилатих фраз про
Буковину та її столицю Чернівці, яку часто називають “маленьким Парижем” або
“маленьким Віднем”.
Яскравим прикладом ностальгічних спогадів про втрачену Австрією Буковину є
книга Ґеорга Дроздовського “Damals in Czernowitz und rundum“, який працював у
видавництві газети „Kleine Zeitung“ у Карінтії (Австрія). У цій книзі він згадує
своє дитинство, описує дружнє співіснування усіх націй, які на той час проживали
на Буковині. Велику увагу він звертає у розділі „Wie man bei uns so redete“ на те,
що не тільки німецька мова надавала запозичення, тобто мала вплив на
українську, румунську, польську та інші мови на Буковині. Вона в той же час
активно їх приймала, причому як на рівні розмовного варіанта, так і на
діалектному рівні. Саме завдяки цим лексичним запозиченням і виник особливий
розмовний варіант німецької мови на Буковині – “Bukowiner Deutsch“. Ґ.
Дроздовський називає його „das Bukowinerische“.
К. Е. Францоз / 4, 381-382 / порівнював Буковину 1880 року із Швейцарією: В
Європі є тільки дві країни, які можуть похвалитися такою мирною атмосферою і
взаємною злагодою між народами: Швейцарія і Буковина. Тільки на Буковині
здійснилася заповітна мрія Йозефа Великого про країну, яка об´єднана через
спільне виховання. Це край, який не тільки має німецьку національність, але й
німецьку культуру.
В колишній столиці Буковини, на південно-східному краї Галичини, так і
кишить будівлями, які набагато більше пасують Відню чи Ґрацу, а не місцевості
шістсот кілометрів на північний захід від Одеси. Більша частина таких Чернівців
заново відбудована як австрійське колоніальне місто, після того, як в середині
ХІХ століття були зруйновані спустошливими пожежами єврейський квартал та
деякі частини старого міста. Так як греки в античні часи зробили Сіцілію своєю
Америкою, так само австрійці створили у ХІХ столітті на Буковині свій
внутрішньоавстрійський еміграційний край. Різними обіцянками та зниженням
податків заманювалися переселенці до Прута / 2, 66-67 /. Було навіть досить
престижно отримати дозвіл, щоб емігрувати на Буковину, так як перспективи на
новоодержаних землях були набагато більшими ніж на той час в Австрії чи
Німеччині.
Ґ. Дроздовський / 3, 9 / писав у своїх спогадах, що Буковина завжди
залишатиметься австрійською провінцією: “Denn mit dem dunklen Tag und seiner
verdunkelnden Stunde hörte die Bukowina noch lange nicht auf, Österreich zu sein“.
Він називає цей край “оазою Сходу”. За його словами, Буковина відображала
велику Австрію.
„ Das Vielerlei der Nationalitäten, die sich in dieser reizvollen Landschaft aufhielten,
ließ den Vergleich zu: Wir waren viele in einem und kamen prächtig miteinander aus“ /
3, 20 /.
У 1910 році у Чернівцях була для кожної нації середня школа. Цим
підкреслювалася великодушність в національних інтересах. Не існувало якогось
певного мовного примусу, навіть застереження щодо правил переходу
залізничних колій були написані трьома мовами.
В результаті багатонаціональності краю, спостерігається схрещення різних
національних культур на Буковині– хоч, можливо, і не так активно, як раніше –
також у міжвоєнний та повоєнний час. Скажімо, на студентських балах у
Німецькому домі, які регулярно влаштовувалися студентськими товариствами,
можна було зустріти представників усіх народностей Буковини / 8, 90 /. Коли у
20-ті роки до Чернівців прибула на гастролі знаменита єврейська трупа із Вільно,
то її вистави також відбувалися на сцені Німецького дому. І навпаки, блискучі
проповіді євангелістського пастора, пізніше єпископа, доктора Віктора Глонді
постійно приваблювали єврейську інтелігенцію, яка була для нього найбільш
вдячною аудиторією / 3, 37 /. Корінні чернівчани ще й сьогодні пам´ятають
талановитого актора-аматора Василя Чупку, який з однаковим успіхом грав у
спектаклях німецькою, румунською та українською / 3, 469 /.
Буковина стала за часи Австро – Угорщини багатомовним суспільством. Дедалі
більшого поширення набуває двомовність з відповідним розподілом за сферами
вживання: німецька мова для офіційного та прилюдного вжитку, українська – для
родинного, хатнього. Німецькомовна освітянська громадськість володіла в
більшості крім німецької мови ще однією з крайових мов і цим сприяла
подоланню мовних бар´єрів інших національностей. А столиця Буковини, місто
Чернівці, стало чарівним центром культурних течій, де “буковинська німецька
мова” (“Bukowiner Deutsch“) була переважаючою розмовною мовою та мовою
спілкування усіх народів / 7, 153-169 /.
 Ґ. Дроздовський / 3, 105-106 / пише слідуюче про угрупування Прутана:
“Громадяни різних націй виявляли себе німецькою мовою… Ми були душею і
тілом – німці, румуни, євреї, поляки, угорці і українці, а ще деякий час належав до
нас вірменин”.
На Буковині не існувало мовних барєрів, але в результаті співіснування
багатьох мов залишився їх вплив одна на одну. Якщо в сімї розмовляли,
наприклад, трьома мовами, то відбувалося схрещення цих мов, тобто зявлялися
мовні інтерференції, змінювалося звучання окремих слів, переймалися навіть
звороти та запозичувалася. побудова речень.
Багато буковинських письменників були багатомовними: вже згадувані О.
Кобилянська та Ю. Федькович, Л. Сімігінович-Штауфе, С. Воробкевич, М.
Розенкранц, Є. Ярошинська, О. Маковей та інші.
Мозес Розенкранц – нестор німецькомовної поезії на Буковині. Він був
багатомовним – знав єврейську, українську, німецьку, польську, румунську. Ось
його висловлювання: “Власне в мене немає рідної мови, ні німецьку, ні
українську або румунську як такою я назвати не можу. В моєму батьківському
домі розмовляли упереміж українською, єврейсько-німецькою та польською”. Але
німецька мова відкрила для нього перспективи в майбутнє / 6, 90 /.
Йозеф Бурґ пише і тепер виключно німецькою мовою. Він ідентифікує себе
просто як буковинець: “Коли я народився, Австро – Угорщина була моєю
батьківщиною, а Відень - столицею. В дитинстві Буковина належала Румунії, і
доля краю визначалася у Бухаресті. У зрілому віці я пережив приєднання
батьківщини до Радянського Союзу, і всі важливі постанови укладалися у Москві,
а тепер, коли я вже старий, Україна є моєю батьківщиною, а столицею - Київ…
Але я, в першу чергу, - буковинець, і в моїх творах живе і дихає Буковина” / 6,
107 /.
Йосифа Бурга вважають посланцем України в Європі, а в Україні –
представником Європи. За заслуги у розвитку культури і взаєморозуміння між
народами Йосеф Бург нагороджений найвищими відзнаками таких європейських
держав як Австрії та Німеччини, а також отримав нагороду від керівництва
держави Ізраїль.
Роза Ауслендер / 1, 135 / називала Чернівці у своїх спогадах “австрійським
містом”, в якому “німецька мова була розмовною і культурною мовою і
залишилася рідною для більшої частини населення”.
Можна сказати, що так, як німецька мова була спільною мовою всіх
національностей, так і німецька література стала зв´язуючим елементом у
суспільстві.
Культурні взаємосхрещення знаходять свій вияв у мовній інтерференції – у
проникненні у твори німецькомовних авторів українських, румунських,
польських, єврейських слів, морфологічних і синтаксичних форм. Це помітно в
гумористичних оповіданнях та локальних замальовках Франца Порубського, у
«культурних образках Конрада Пекельмана, у віршах та прозі Ґеорґа
Дроздовського, в книгах Ггегора фон Реццорі, в поезіях Рози Ауслендер, Пауля
Целана / 5, 270 /.
Інший приклад із цього ж ряду – німецькі синтаксичні конструкції Ольги
Кобилянської та Юрія Федьковича, коли запозичуються німецькі слова і вирази у
твори українських авторів, як наслідок двомовності письменників.
Поступово утворюється українська за походженням освічена соціальна верства,
яка через свою двомовність залишає відкритими створені й закріплені
попередніми періодами канали проникнення германізмів до української мовної
системи.
Мирна атмосфера та взаємна злагода між народами Буковини призвела до того,
що Буковину називали “моделлю обєднаної Європи”. І хоч коронна австрійська
земля Буковина була найменшою з усіх інших земель Дунайської монархії, вона
стала найцікавішою в культурно-історичному відношенні. Ностальгічні спогади
відомих буковинських митців, які змушені були покинути свою батьківщину,
повертають молоде покоління в “оазу мирного існування” ХІХ століття. Для них,
за словами Ґ. Дроздовського, - Буковина – це втрачена Австрія в найкращому
змісті, вони до останнього вважатимуть себе, насамперед, буковинцями, як
відомий письменник Йосеф Бург.
Молодому поколінню Буковина нагадує про Австрію своєю архітектурою, а
також відбитками у мові, тобто запозиченими лексичними конструкціями, яких з
кожним роком стає все менше.

Zusammenfassung

Die Bukowina ist in der kulturhistorischen Beziehung das interessanteste Land in

Europa. Die Bukowina widerspiegelte nach den Worten von G. Drozdowski das große
Österreich. „Die Oase im Osten...“ nennt er dieses Land. Das kleinste Kronland ist für
bukowinische Schriftsteller, die nach dem Zerfall der Österreichisch-Ungarischen
Monarchie ihre Heimat verlassen haben, das verlorene Österreich im schönsten Sinne…
Die Bukowina wurde zu einer vielsprachigen Gesellschaft. Die Angehörigen
verschiedener Nationen fanden sich in der deutschen Sprache. Die Zweisprachigkeit
oder die Mehrsprachigkeit der Bukowiner führten zur Entlehnungen verschiedener Art.
Література

1. Ausländer R. Erinnerungen an eine Stadt // Wortreiche Landschaft.-Leipzig,

1998.
2. Baier L. Ostwestpassagen. Kulturwandel – Sprachzeiten.-München, 1995.
3. Drozdowski G. Damals in Czernowitz und rundum. Erinnerungen eines
Altösterreichers.-Kärnten, 1984.
4. Franzos K. E. Aus Halb-Asien. Culturbilder aus Galizien, Bukowina,
Russland und Rumänien.-Band 2.-Stuttgart, 1880
5. Рихло П. До проблеми синтезу буковинської культури // О Bukowinie. Razem
czy oddzielnie? Red. Kazimierz Feleszko.- Warszawa, 2000.
6. Stefan S. Das ich in diesen Raum hineingeboren wurde… Gespräche mit
deutschen Schriftstellern aus Südosteuropa.-München, 1997.
7. Turczynski E. Geschichte der Bukowina in der Neuzeit.-Wiesbaden, 1993.
8. Zukermann R. Was ich unbedingt betonen möchte, ist, daß wir Zionisten
Waren // Czernowitz is gewen an alte jidische Schtot…: Überlebende
Geschichte.-Czernowitz: Molodyj Bukowynez, 1998.
9. Немецко – русский словарь.-Москва, 1992.