БОРИС ГРІНЧЕНКО

ВИКОНАЛА: ЯБЛОНСЬКА В.В. ФЛ22-1

 ДИТИНСТВО
Б.Д. Грінченко народився 9 грудня 1863 р. на хуторі
Вільховий Яр на Харківщині, тепер Сумської області
у родині відставного офіцера із збіднілих дворян.
Сім’я володіла 19 десятинами землі, переважно лісу,
та водяним млином. Батько добре знав українську
мову, але спілкувався нею тільки з селянами, дома ж
розмовляли тільки російською. Але хлопчик змалку
полюбляв слухати мелодичну, поетично-лагідну
рідну мову. Грамоті він навчився в сім’ї і досить рано
— перечитав все, що було в батьківській бібліотеці і
під впливом прочитаного почав писати вірші.
 ЮНІСТЬ
У 1874 р. поступив до Харківської реальної школи. В цей час формується
суспільно-політична позиція Б. Грінченка-юнака, його тяжіння до
революційного народництва. Варто згадати, що Харків був одним з найбільших
центрів антицаристської діяльності народників.
Саме тоді, під впливом "Кобзаря" він починає збирати та записувати почуті
пісні, легенди, казки та ін. фольклорні матеріали. "Першими вчителями
літературними" Б. Грінченко називає В. Скотта, Д. Байрона, В. Гюго, О. Пушкіна,
М. Некрасова, О. Кольцова. Саме вони сприяли формуванню вольового
характеру письменника.
29 грудня 1879 р. 16-річного юнака було заарештовано за "чтение и
распространение" забороненої книжки С. Подолинського "Парова машина". Як
наслідок, йому було заборонено навчатись в вищих учбових закладах.
 Після року заслання на батьківському хуторі Б.
Грінченко повертається до Харкова в пошуках
роботи. Він наполегливо працює над собою,
готуючись до екстернату у Харківському
університеті. У 1881 р. Б. Грінченко успішно склав
екзамен. Народницькі ідеї полонили душу юного
поета і педагога, і він із запалом кинувся у вир
громадських справ, продовжуючи вперто
вдосконалювати свої знання з історії рідного краю,
мови, культури.
Одержавши право працювати в школі, Б. Грінченко
прагнув свої знання використати на освітній ниві за
зразками народної педагогіки та світової науки про
виховання. Але дійсність внесла свої корективи.
Молодого вчителя посилають на роботу у відстале
село, в якому живуть російські переселенці. Ця
школа у Введенському запам’яталась назавжди.
ОСОБИСТЕ ЖИТТЯ
У 1883 році, після літніх курсів вчителів він
одержав посаду у селі Олексіївці
Зміївського повіту. У Змієві на вчительських
курсах Борис Грінченко познайомився із
молодою вчителькою Марією Миколаївною
Гладиліною. Ця зустріч у його житті була
найважливішою. Щирі задушевні розмови,
спільні інтереси, листування зблизило їх так
що вони називали одне одного лише по-
родинному: "Сестро Марусю", "Брате
Борисе". На початку 1884 р. він одружується
з Марією Миколаївною, яка стала йому
вірним другом і соратником у всіх справах,
а згодом — письменницею і перекладачем.
 БРАТСТВО ТАРАСІВЦІВ
1891 року засновано Братство тарасівців, активним діячем якого невдовзі став
Грінченко. Братство тарасівців — перша українська політична організація, що стояла
на Засадах самостійності України.
Мета організації — згуртувати всі національні сили на боротьбу за самостійну Україну,
за єдність, соборність усієї України.
 ВИДАВНИЧА СПРАВА
Дуже велику увагу приділяє Б.Д.
Грінченко видавничій справі — 50
книжок для народу неймовірно
великим тиражем для того часу — 200
тисяч примірників. І це в умовах
жорстокої заборони, коли не
дозволялось видавати українські
книжки. Одне з найкращих видань
чернігівського "серіалу" — це " Кобза"
Грабовського. Саме на цей час
припадає підготовка і видання
тритомної праці (1400 стор.) з
українського фольклору .
 СЛОВНИК УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ
Борис Грінченко відомий у багатьох
сферах української науки і культури. Але
серед багатьох здобутків Б.Д.Грінченка є
праця, яка дозволяє назвати його
видатним і навіть унікальним ученим.
Це "Словарь української мови" (К., 1907-
1909), створений і відредагований ним
протягом двох з половиною років на
початку нашого століття (загальний
обсяг слів – 68 тисяч). Цей словник має
для української науки і культури таке ж
значення, як словник В.І.Даля для
російської, словник Лінде для польської,
словник Гебауера для чеської.
ІСТОРІЯ СТВОРЕННЯ СЛОВНИКА
Відомо, що історія словника, який приніс
Грінченкові особливе визнання, сягає часів
«Основи» — першого українського громадсько-
політичного та літературно-мистецького журналу,
що виходив у 1861–62 роках у Петербурзі. Власне П.
Куліш оголосив про намір надрукувати український
словник. Він вже повідомив прізвища осіб, які
сприяли йому в зборі матеріалу — Т. Шевченко, М.
Костомаров, О. Маркович та інші. Однак робота
затрималась, а зібрані матеріали потрапили 1864
року до Києва. Тут під керівництвом П. Житецького їх
почали опрацьовувати місцеві літератори й вчені.
Робота над словником то жвавішала, то затихала. На
кінець XIX століття вже важко було назвати когось із
відомих українських діячів, котрі не внесли своєї
частки у формування картотеки
 МАТЕРІАЛИ ДЛЯ “СЛОВНИКА…” ЗБИРАЛИ
УПРОДОВЖ ТРИВАЛОГО ЧАСУ ТАКІ ВІДОМІ
УКРАЇНСЬКІ ВЧЕНІ, ПИСЬМЕННИКИ,
КУЛЬТУРНІ ДІЯЧІ, ЯК:

І Т.Д.
М. Костомаров Г. Барвінок
 На той час Борис Дмитрович Грінченко був широко відомий по всій Україні як
громадський діяч, літератор, знавець української мови. Але він мав лише звання народного
учителя, а не був дипломованим ученим. Через це «патентовані філологи» не погоджувалися
передати редагування словника «самоукові». Та це були формальні причини. У першу чергу
на перешкоді стала нетерпимість Б. Грінченка до «старих українофілів». Однак багато хто
розумів, що Б. Грінченко «як окремий робітник – однак не має собі тепер рівного».
 Слід зазначити, що словникарська праця здавна перебувала у колі
інтересів письменника. Ще тринадцятирічним, будучи учнем третього класу
Харківського реального училища, він почав складати український словник.
Вчителюючи у приватній школі X. Д. Алчевської, разом з дружиною М.
Загірньою збирав народну лексику, а 1888 року на сторінках журналу «Зоря»
порушив питання про необхідність прискорення роботи над словником.
Разом з дружиною вони опрацювали в той час 16 тисяч слів і довели
словник до літери Д. Збереглися й списки 113 джерел, з яких подружжя,
працюючи в Олексіївці, вибирало слова. Нарешті великий працелюб
отримав можливість здійснити свою мрію. Беручись до словника, зізнався
він у листі до Д. Ткаченка від 34.06.1902 року: «…думав я, що се справді буде
редактування, однак зараз же виявилося, що се буде складення нового
словаря з того матеріалу, який дали «Киевская старина» та з свого...». І далі:
«Бачите, в сьому словарі тільки 52 тисячі слів, а се ж мізерія перед
справжніми скарбами нашої мови».
 Охоче вводив упорядник у словник
матеріали власних кореспондентів. Так, у
листі до І. Франка він просив надіслати йому
«терміни, що в'яжуться з добуванням нафти». У
редагований ним словник він збирав мовне
багатство всієї тогочасної України — як
Східної, так і Західної. Його друзі та однодумці
подивляли, з якою посвятою, наполегливістю
працював Б. Грінченко над словником. У його
київському помешканні, здавалося, не було
незайманого місця, скрізь: на столі, кріслах,
канапі, на підлозі, наче очікуючи, коли їх
позбирає великий сподвижник українського
слова, позліталися диво-птиці — слова
великого європейського народу. В листі до В.
Гнатюка Б. Грінченко напівжартома писав:
«Словарь роблю... і руками, і ногами, і зубами.»
Правопис Грінченка ліг в основу правопису, схваленого правописною комісією на чолі з
професором Іваном Огієнком у 1918 – 1919 рр. Більшість з відстоюваних Б. Грінченком
правописних правил входять і до сучасного діючого правопису. Працював як історик та
теоретик української графіки і орфографії, його правописні праці до сьогодні не
втратили своєї цінності як джерела з історії появи ряду букв українського алфавіту та
історії української орфографії. Під час перебування у Києві Б. Грінченко не тільки
працював над словником, а й займався громадською діяльністю. В 1905-1907 роках його
діяльність здебільшого зосередилася навколо організації української преси і товариства
"Просвіта"
 Грінченко тяжко пережив смерть своєї доньки Анастасії та згодом її сина. Він починає
хворіти і у вересні 1909 року виїздить разом з дружиною на лікування до Італії. Південне
місто Оспедаленні стало його останнім життєвим притулком. 6 травня 1910 р. не стало
видатного українського письменника, вченого, освітнього і громадського діяча.
Похорони відбулися 9 травня у Києві на Байковій горі.