Українські перекладацькі

школи
Підготувала: курсантка групи 7-021 Гідик Інна
Українська школа
художнього перекладу почала
формуватися давно, коли
активізувалися культурні та
духовні зв'язки українців з
іншими народами, передусім
за часів поширення
християнства. Для історії
України це був надзвичайно
важливий чинник розвитку,
умова долучення до
загальноєвропейського
культурного процесу.
Кирило та Мефодій були й
першими художніми
перекладачами, які
працювали на слов'янському
терені. Переклади
здійснювали
старослов'янською
(церковнослов'янською)
мовою, але вони мали
величезний вплив на
виникнення перекладацької
традиції в Київській державі.
У 1517—1519 рр. була
перекладена й надрукована
руською мовою Біблія Руська.
Найвизначнішим перекладом
Святого Письма українською
мовою стало Пересопницьке
Євангеліє (1556-1561).
Згодом цю благородну справу
продовжили багато видатних
українців, серед яких були П.
Куліш, І. Нечуй-Левицький, І.
Пулюй, І. Огієнко (митрополит
Іларіон) та ін.
 Науковою базою освіти,
зокрема перекладацтва, була
Києво-Могилянська академія
о (заснована 1632 р.), яка
виховувала діячів культури
не лише для України, а й для
інших країн. Проте з
ліквідацією Академії (1817)
перекладацька справа
рор занепала. У XVIII ст.
особливого значення
набувають переклади й
переспіви Г. Сковороди
творів Овідія та Горація.
Ганебний Валуєвський
циркуляр (1863),
прийнятий у Російській
імперії, обмежив
друкування творів
українською мовою,
значно погіршив умови
для розвитку
художнього перекладу
Найяскравішою постаттю
другої половини XIX ст. в
галузі українського перекладу
був М. Старицький. Він
перекладав казки Г. К.
Андерсена, байки І. Крилова,
«Сербські народні думи й
пісні», «Гамлета» В. Шекспіра
й інші його твори, вірші О.
Пушкіна, М. Лермонтова, М.
Некрасова, В. Жуковського, С.
Надсона, А. Міцкевича, Дж.
Байрона, Г. Гейне та багатьох
інших відомих письменників
Почесне місце в царині
українського перекладу
посідають І. Франко та Леся
Українка. Високоосвічені
знавці стародавніх і
багатьох сучасних мов, вони
мали можливість
ознайомитися в оригіналах
з найкращими творами
світової літератури й
відбирали її зразки для
перекладу відповідно до
своїх нахилів і вподобань.
Новим кроком у формуванні
української школи
художнього перекладу була
творчість неокласиків на
чолі з М. Зеровим. Його
перекладацька спадщина
складається з творів
давньоримської та
давньогрецької поезії, А.
Міцкевича, Ф. Петрарки, Ш.
Бодлера, П. Беранже, Дж.
Байрона, О. Пушкіна, І.
Буніна, В. Брюсова, А.
Чехова та ін.
У сучасний період, коли
розширюються культурні
зв'язки між державами,
значення художнього
перекладу зростає. Нині
плідно працюють на
перекладацькій ниві такі
українські митці, як В.
Шовкун, П. Перебийніс, О.
Сенюк, Б. Антоняк та ін.