МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ ЛІСОТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ УКРАЇНИ

кафедра соціології та культурології

Тези до статті Марії Пантилюк та Ірини Гайдаєнко

«Становлення і розвиток українського правопису в інтерпретації І. Огієнка»

Виконала:
студентка групи МК-11
Олійник Х. Б.

Перевірив:
доцент кафедри
Денис І. З.

Львів – 2023
 Іван Огієнко – видатна особистість в українській науці, зокрема в мовознавстві. Його
дослідження рідної мови, її соціальних функцій та зв'язку з іншими гуманітарними
науками зробили його невід'ємною постаттю у науковому світі.
 Його наукові зусилля спрямовані на дослідження історії мови, її системи та виражальних
можливостей, що знайшли вияв у численних монографіях та публікаціях.
 Серед важливих праць Івана Огієнка вирізняються твори, такі як "Історія
церковнослов’янської мови", "Граматико-стилістичний словник Шевченкової мови",
"Історія українського друкарства" та інші, які глибоко досліджують різні аспекти
мовознавства.
 Центральне місце в спадщині Огієнка займає його фундаментальна праця "Історія
української літературної мови". Це детальний аналіз розвитку української мови,
літературної форми та правопису, що став важливим внеском у розуміння історії мови.
 Філологічна праця Огієнка включає цікаву та достовірну періодизацію розвитку
української літературної мови, що охоплює період від княжої доби до кінця ХХ століття.
 Окреме місце у дослідженнях вченого займає історія українського правопису, яка
включає детальний аналіз орфографії та інших аспектів правопису української мови.
 Стаття має на меті ознайомлення сучасного філолога з історією українського правопису,
яку І. Огієнко інтерпретує. Це допомагає розширити та доповнити наші знання, отримані
із радянських джерел.
 Огієнко визначав основні ознаки всеукраїнської соборної літературної мови, вказуючи на
її чистоту, культурність, правильність, народність та боротьбу із засмічуванням. Його
вимоги до мовців та використання архаїзмів визначають структуру правопису.
 Огієнко вирішив показати історію становлення українського правопису, акцентуючи роль
учених та письменників у цьому процесі. Зазначено необхідність долання труднощів і
навіть заборон, що перешкоджали розвитку правопису.
 І. Огієнко наголошує на цікавості вивчення давніх слов'янських племен, які відзначалися
володінням писемності з найдавніших часів. Автор визначає цю систему як "доісторичне
руське письмо" і посилається на історичні пам'ятки, підтверджуючи його існування.
 Огієнко звертає увагу на вплив давнього болгарського правопису, який був запозичений з
Болгарії і існував українською мовою з істотними змінами аж до нового часу. Цей
правопис, відомий як Костянтинівський, легко адаптувався до української вимови.
 Автор зазначає, що Костянтинів правопис служив українському письму тривалий час,
завдяки його легкій адаптації до української вимови, зокрема, заміні букв ѣ і е.
 Процес розвитку правопису вплинув на певну модернізацію систем. Огієнко аналізує
правопис Євфиміївської системи, введеної у XIV столітті для відображення змін у живій
мові. Ця система залишалася активною до початку XVII століття.
 Огієнко розглядає конфлікт між Євфиміївським та Костянтинівським правописом,
вказуючи на те, що Євфиміїв правопис штучно пристосовувався до українського, але
Костянтинів правопис залишався впливовим і переважаючим.
 Відзначається поява нових літер, таких як ґ, яку Євфиміїв правопис взяв із новогрецької
мови. Цей процес свідчить про "українізацію" староболгарського правопису та його
придатність для української мови.
 Аналізуючи історію розвитку писемного мовлення в Україні, Огієнко підкреслює, що
український правопис має свої давні традиції, що свідчать про його оригінальність та
самобутність, засновані на національних рисах писемної культури.
 Огієнко стверджує, що українці спокійно прийняли нове письмо, а традиційна кирилиця
залишилася лише в церковних книгах.
 Українська мова отримала підтримку в виданнях Києво-Печерської друкарні, де
культивувався український правопис. Проте цей період відзначився гонінням на
українську мову, що в другій половині XIX століття призвело до її повної заборони.
 Гоніння на українську мову призвело до призупинення розвитку українського правопису
протягом майже століття, аж до виходу "Енеїди" І. Котляревського.
 Із виходом "Енеїди" І. Котляревського, за словами Огієнка, українська мова стала
літературною.
 Огієнко визначає О. Павловського як батька нового правопису, автора першої граматики
української мови у 1818 році. Його інновації включали заміну давніх о, е, ѣ на їх сучасні
варіанти.
 Поступово в формуванні українського правопису Огієнко визнає важливість внеску О.
Павловського та підтримки П. Кулішем, який активно пропагував фонетичний підхід.
 Українські вчені і письменники розробляли різні правописи, такі як "Кулішівка,"
"Драгоманівка," "Желехівка," "Грінченківка," що обговорювалися Огієнком з історизмом
та об’єктивністю.
 Огієнко відзначає позитивний вплив "Записок південно-західного відділення
Географічного товариства" (1873) на український правопис. Цей вплив був корисним,
хоча такий прогресивний правопис швидко був заборонений у 1876 році.
 М. Драгоманов здійснив спроби удосконалення правопису у Женеві, пропонуючи
нововведення, такі як "ja" замість "я" та "jє" замість "є," але ці інновації не здобули
підтримки в Україні.
 Мовознавець Є. Желехівський у 1886 році випустив «Малоруссько-німецький словар», де
використав фонетичні написання, що отримали підтримку в Україні, особливо в Галичині
й на Буковині.
 У 20-х роках ХХ століття, під час існування Української Народної Республіки, виникла
потреба у створенні нової правописної системи, що призвело до участі І. Огієнка у
складанні першого правописного кодексу.
 Як міністр освіти за часів Центральної Ради, І. Огієнко отримав завдання скласти короткі
правила українського правопису, що призвело до створення «Правил українського
правописання» в 1919 році.
 І. Огієнко розглядає різні етапи розвитку правопису, включаючи академічний правопис
1920-1921 рр., академічну систему 1928 р., та новий академічний правопис 1945 р.
 І. Огієнко детально аналізує академічну систему українського правопису 1928 року, яка
стала однією з причин припинення «українізації» та призвела до трагічних подій в
Україні в 30-х роках.
 Огієнко об’єктивно оцінює умови, що призвели до створення нового українського
правопису та описує історію його створення.
 Огієнко визначає тривалу боротьбу за правопис і мову в Україні, яка триває до сучасних
часів, зокрема під час формування нації, та наголошує прогнозовану актуальність його
слів з праці «Наука про різномовні обов’язки».
 Найбільші дискусії в історії українського правопису викликало написання іншомовних
слів. Існували два підходи до їхньої вимови - східноукраїнський і західноукраїнський.
 Дискусія, а пізніше харківська правописна конференція 1929 р., призвели до
компромісного правопису, що легалізував складні правила написання іншомовних слів.
 І. Огієнко лояльно оцінює цей процес, констатуючи наявність двох правописів та
необхідність вибору одного з них. Він висловлював перевагу академічному правопису.
 Варіант правопису М. Скрипника отримав підтримку в еміграції, тоді як академічний
продовжував удосконалюватися. Робота над новим академічним правописом тривала з
1942 року.
 І. Огієнко позитивно оцінює новий академічний правопис 1945 року, відзначаючи
бажання його розробників зберегти традиції та одночасно вказуючи на політику
русифікації, зокрема вигнання букви Ґ.
 Закінчуючи огляд історії українського правопису, І. Огієнко зауважує наукову цінність
цього екскурсу, який дозволяє оцінити сучасні процеси розвитку української мови та її
правописної системи.
 Нинішній правопис, заснований на фонетичних та традиційно-семантичних принципах,
враховує найкращі традиції та висловлюється сподівання на подальший розвиток
української мови та її правопису.
 МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ ЛІСОТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ УКРАЇНИ

кафедра соціології та культурології

Тези до статті Володимира Рафаєнко

«Як мова визначає пам’ять»

Виконала:
студентка групи МК-11
Рубаха Л. С.

Перевірив:
доцент кафедри
Денис І. З.

Львів – 2023
 Розмова та комунікація – як шлях до подолання нестачі досвіду в
українській мові
 Не ми володіємо мовою, а вона нами
 Відмова від написання книг російською мовою
 Мова є щастям, а не проблемою
 Ніколи не треба захищати від мови, але треба захищати від людей
 Люди не здатні до виховання -кожен бачить те, що в нього в серці
 Важливо триматися за поняття «Батьківщина», тому що доброта, краса та
істина — універсальні, і немає окремої правди для кожної статі, племені,
роду, крові.
 Значення має самоідентифікація в кожен конкретний момент життя
 Мова — це наша фізіологія, те, що нас будує
 Мова як причастя, вона володіє нами
 Людина, і називається людиною, бо вона може виходити зі своїх
натурально даних обставин
 Мова сама по собі не забезпечує людяності людині
 Нема краси, нема доброти, нема совісті. Але ця здатність людини до
вчинків поза емпірикою й робить людину людиною.
 Наше буття є поза межами мови.
 Мова — інструмент, який лише проявляє ці невидимі обставини життя,
долі, свідомості, щоби натякнути, що Всесвіт не зводиться до предметів
та обставин.
 Мова — приводить нас до думок, підводить до зустрічі з вічністю.
 Наше життя — на поверхні є сюжетним та історичним, у сенсі —
придатним до переказу.
 Пам’ять — не архів, не папка з документами. Пам’ять — це здатність у
певну конкретну мить відновити те, чим є ти сам.
 Кожен акт пам’яті — це абсолютна творчість.
 Наша свідомість — це яскрава й суцільно потойбічна річ.
 Від мови безпосередньо залежить пам’ять. І минуле, яке ти нібито
прожив, теж змінюється, коли змінюється мова.
 Мова — це код, який може трансформувати не лише тебе тут і тепер, а й
усе твоє життя, починаючи з перших дитячих спогадів. Це не лише
радісно, але й дуже трагічно