МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Інститут філології
Кафедра слов’янської філології

Сучасна білоруська література в Україні:

контакти, перекладацька і наукова рецепція

Реферат
студентки ІІ курсу магістратури,
освітньої програми «Східнослов’янська філологія та
англійська мова: теоретичні і прикладні студії:
білоруська та українська мови і літератури»
Понурок Іванни Василівни
викладач:
кандидат філологічних наук,
доцент кафедри слов’янської філології
Погребняк Олена Альбертівна

КИЇВ – 2022
 ЗМІСТ
Вступ

1. Сучасна білоруська поезія в Україні…………………………………………5

1.1. “Бум-Бам-Літ” – антологія білоруської поетичної революції………5

1.2. Творчість Вальжини Морт в українській рецепції…………………..7
1.3. Андрій Хаданович у перекладах українських авторів…………..8
1.4. Марія Мартисевич і її поема “Амбасада”…………………………10

2.  Сучасна білоруська проза в Україні……………………………................12

2.1. Василь Биков та переклади українською мовою………………………12
2.2. Рецепція творчості Альгерда Бахаревича……………………………14
2.3. Сприйняття доробку В.Орлова в українському літературному
середовищі……………………………………………………………………15
2.4. Нобелівська лауреатка Світлана Алексієвич та рецепція її творчості в
Україні………………………………………………………………………17
3. Сучасна білоруська драматургія в Україні: переклади та постановки в
театрах ………………………………………………………………………..19
4. Сучасна білоруська дитяча література в українських
перекладах…………………………………………………………………….22
5. Висновки……………………………………………………………………25
6. Список використаної літератури та джерел ………………………………..26
7. Додатки…………….........................................................................................29

2
 Вступ
Сучасна література Білорусі – різноманітне і самобутнє явищем у своїх
художніх напрямках, пошуках та здобутках. Вона багата особливими та
самобутніми творчими індивідуальностями письменників, що дозволяє
говорити про естетичну вагомість і різноплановість мистецтва слова.

У спектрі різноманітних контактів важливу роль відіграє культурний

обмін як засіб пізнання світу, духовного розвитку. Культурні зв’язки між
народами були їх важливою складовою та невід’ємною частиною.
Закономірність міжнаціонального спілкування у культурній сфері полягає у
тому, що обмін цінностями відбувається як взаємовплив [29].

На увагу заслуговують білорусько-українські культурні відносини.

Зміцненню літературних зв’язків двох слов’янських народів сприяли особисті
знайомства, які стали новою формою культурних взаємовідносин між
представниками української й білоруської творчої інтелігенції. Їхнє
спілкування стало важливою складовою націотворчого процесу.

Білоруська література сьогодні доволі активно ввійшла в український

книжковий ринок із його мікроскопічними накладами для чужоземних авторів.
Тих, кому цікава проза, поезія, есеїстика, драматургія та дитяча література
нашого північного сусіда, стає в Україні щороку більше. Українсько-білоруські
(і навпаки) міжлітературні зв’язки аж надто тісні, як, наприклад, у випадку
шлюбу Сергія Пістончика з Оленою Степаненко.

Білоруські сучасні поети й прозаїки мають в нашій країні невелику, але

вдячну і чутливу аудиторію. Принаймні, Володимир Орлов, Андрій Хаданович
або Альгерд Бахаревич вже можуть похвалитися клубами своїх фанатів в
Україні, хай не надто чисельними, але все ж відданими.

Таким чином, мета реферату – виявити сучасні білоруські твори в

Україні, їх переклади та наукове сприйняття.

Відповідно до поставленої мети необхідно виконати такі завдання:

3
 - виділити твори сучасної білоруської поезії в Україні;
- охарактеризувати прозовий доробок білоруських письменників у
перекладах українців;
- проаналізувати сучасну білоруську драматургію в українські
рецепції;
- виявити переклади сучасної білоруської дитячої літератури.
Для реалізації цілей дослідження використовувався описовий метод, а
також методи критичного аналізу літературних джерел.

4
 1. Сучасна білоруська поезія в Україні

Сучасна білоруська поезія – це потужний сегмент модерної літератури.

Новий, цікавий, контраверсійний. Білоруські письменники мають те, про що
вже починають забувати українські: вони не шукають порятунку в стосунках зі
владою. А митець, його протиставлення владі – це є норма. І вони у цьому сенсі
досягли дуже цікавих успіхів [15].
Сучасна білоруська поезія – це живий організм, який розвивається. Її
внесок у європейську спадщину унікальний.
На сьогоднішньому етапі доволі зростає інтерес українських читачів та
науковців до білоруської поезії. Видаються антології, з’являються все нові і
нові перекладацькі доробки. Кількість творів білоруських письменників в
українському середовищі невпинно зростає. Проте улюбленицями української
аудиторії залишаються Вальжина Морт, Андрій Хаданович, Марія Мартисевич
та інш.
1.1. “Бум-Бам-Літ” – антологія білоруської поетичної революції

11 липня 2021 року в рамках фестивалю “День білоруського мистецтва в

Києві” відбулася презентації трьох білорусько-українських видань. Одне з них
– антологія білоруської поетичної революції “Бум-Бам-Літ” видавництва “Люта
Справа” (дод. 6). Збірку упорядкував український поет, перекладач і
літературознавець В’ячеслав Левицький. Своєю чергою, автором передмови
став український письменник Сергій Жадан, давно знайомий із «бум-бам-
літівцями» особисто.
Про книжку на BookForum'і розповів директор видавництва “Люта
Справа” Андрій Гончарук: “Ми починали не з того, щоб перекладати білорусів
українською, а навпаки – хотіли інтегрувати сучасну молоду
нонконформістську українську культуру в білоруський простір. І ми спершу
перекладали українських авторів білоруською. Далі ми зрозуміли, що треба
працювати у двох напрямках. В Мінську я познайомився з білоруськими
видавництвами й видавцями. Ми приятелюємо й маємо змогу обмінюватися
5
книжками. Ми знаємо, що такі видавництва як “Галіяфы” чи “Люта Справа”
не мають великої кількості топових назв, які б були бестселерами. Але ми
готові обмінюватися правами й це ще питання майбутнього, оскільки зараз їм
всім не до того. Вони намагаються якось виживати. Ми всі втрапили в ковідну
історію, яка значно ускладнила всім життя, а у них ще й політична ситуація,
крім усього іншого, яка заважає розвиватися і бути вільними. Бо без свободи
ніяке мистецтво не може проявитися повною мірою” [33, c. 4]
Згідно з анотацією рух об’єднав юних панків і перформерів, винахідників
чудернацького транслогізму та любителів чорного гумору, прибічників
найактуальніших західноєвропейських художніх практик і майбутніх
дослідників спадщини білоруських репресованих митців. Із такої «вибухової
суміші» постав феномен, який значно випереджав свій час.
Книжка охоплює доробок 18 «бум-бам-літівців» (як поезію, так і
маніфести, есеї, спогади, щоденникові нотатки). Дехто з авторів, зокрема
Ольгерд Бахаревич та Вальжина Морт, а також Валентин Акудович, Левон
Вольський, Віктор Жибуль, Серж Мінскевич, уже відомі українському читачеві.
При цьому творчість Михася Башури, Юрася Борисевича, Дмитра Вишньова,
Всеволода Горячка, Олени Києні, Артема Ковалевського, Сергія
Патаранського, Іллі Сіна, Ганни Тихонової, Олеся Туровича, Дениса
Хвостовського до того часу не була широко представлена в Україні [8].
Відповідно до задуму упорядника, антологія сформована як поколіннєвий
проєкт. Представники «Бум-Бам-Літу», що приголомшували білоруську
публіку сміливими експериментами та розгортали певну поетичну революцію,
будучи двадцяти- й тридцятирічними, заговорили голосами українських поетів,
котрі заявили про себе у 2000-х – 2010-х роках. Разом із Левицьким уміщені
твори переклали: Ігор Астапенко, Ярослав Гадзінський, Дарина Гладун, Яніна
Дияк, Віктор Іщенко, Дмитро Лазуткін, Лесик Панасюк, Богуслав Поляк,
Сергій Рубнікович, Ірина Сажинська, Юлія Стахівська, Олексій Шендрик,
Павло Щириця. Водночас, оскільки видання є двомовним, над перекладом
українських текстів працювали Уладь Ленкевич і Сергій Прилуцький.

6
 Прикметно, що в дизайні, який розробив Андрій Гончарук, гармонійно
поєднані біло-червоно-біла та червоно-чорна гами. Внутрішній бік
суперобкладинки становить собою плакат із символічним малюнком Анни
Звягінцевої, котрий засвідчує і підтримку нинішнім протестам у Білорусі, і
солідарність із митцями – руйнівниками канонів у цілому. Окрім того, в
оформленні книжки використано світлини поетки та фотографині Юлі
Тимофєєвої з ефектними мінськими краєвидами.
Завершує антологію післямова упорядника, яка не лише окреслює
історико-літературну сутність «Бум-Бам-Літу», а й змушує замислитися над
паралелями між українською та білоруською культурою 90-х.
1.2. Творчість Вальжини Морт в українській рецепції

Вальжина Морт (нар. 1981 р.) – найбільш знана на міжнародній

літературній сцені білоруська поетка і перекладачка. Народилася в Мінську, з
2005 року мешкає в Америці. У дитинстві вона хотіла стати співачкою, але
потім зрозуміла своє справжнє призначення. Пише білоруською та
англійською. Вірші Вальжини обома мовами настільки потужні й самобутні, що
білоруська та американська культури сперечаються за право вважати її своєю.
Авторка поетичних книжок білоруською: «Я тоненькая як твае вейкі» (2005) і
«Эпідэмія ружаў» (2017). В США вийшли друком її книжки Factory of Tears
(2008, двомовна, з білоруської перекладена разом з Елізабет Олкерс Райт і
Францом Райтом) і Collected Body (2011, англомовна).
Із білоруською Вальжина Морт уперше зіткнулась у п’ятому класі школи.
Проте через якийсь час зрозуміла, що лише цією "політично неоднозначною"
мовою зможе повноцінно самореалізуватися. Білоруська стала темою її
агресивних балад та жалобних пісень – літаній. Вірші повторюють її життєві
маршрути – від дитинства в суворих радянських реаліях до подорожей до
Берліна та Нью-Йорка. Лаконічність чергується із гнівним пафосом. Морт
експериментує із такими формами як колискова, опера, агітпроп.

7
 «Поезія – це швидше світ образів, а не сюжетів чи тем, – зізнається
Вальжина Морт. – Тому я ганяюсь за образами. Адже в одному вірші можна
обговорювати дуже багато тем, навіть усі можливі теми» [11, c. 7].
Український поет Остап Сливінський вважає, що Вальжина Морт «поєднує в
собі традиційну для західної, особливо для американської поезії наративність,
коли поет оповідає історію, і характерну для Східної Європи, особливо для
слов'янської поезії мелодійність, фольклоризм.» [33, c. 3]
В Україні книжка поезій Вальжини Морт “Епідемія троянд” вийшла
2019 року у видавництві “Люта справа” (в перекладі Л. Панасюка та Д. Гладун).
Це наразі єдина перекладена українською мовою книжка поетеси (дод. 1). Сюди
ввійшли тексти зі збірки “Эпідэмія ружаў” в останній авторській редакції та
нові поезії, яких ще не бачили читачі по обидва боки Атлантики. Це дуже жива
поезія: несподівана, іронічна, інтелектуальна, сексуальна, моторошна,
зворушлива, справжня [10].
Сергій Жадан так висловився про книгу Вальжини Морт: «Дивовижна
книга про наш час і про нашу пам’ять. Книга, під якою можуть підписатись
усі, хто далі намагається говорити своєю мовою, у часи, коли вже ніхто
нікого не слухає. Книга про те, як знаходити втрачене й цінувати віднайдене.
Дуже вчасна книга. Особливо для нас» [10, c. 15].
1.3. Андрій Хаданович у перекладах українських авторів

Андрій Хаданович – відомий білоруський поет, перекладач, філолог.

Живе й працює в Мінську. Автор десяти поетичних книжок, остання за часом
— «Школа травы» (2019). Перша книжка віршів Хадановича була опублікована
в українському перекладі: «Листи з-під ковдри» (Київ: Факт, 2002). У Києві
була також опублікована його збірка вибраних віршів білоруською мовою:
«From Belarus with Love» (Київ: Факт, 2005). Інші твори поета: «Старыя
вершы» (Мінськ: Логвінаў, 2003), «Лісты з-пад коўдры» (Мінськ: Логвінаў,
2004), «Землякі, альбо Беларускія лімэрыкі» (Мінськ: Логвінаў, 2005),
«Бэрлібры: гісторыя ў чатырох фільмах» (Мінськ: Логвінаў, 2008). Вірші

8
перекладались також на російську, польську, англійську, латиську, литовську,
німецьку, словацьку мови.
Його перша книжка вийшла в Україні у перекладах Сергія Жадана, Івана
Лучука, Дзвенислави Матіяш, Мар’яни Савки і Максима Стріхи. Сам
Хаданович залюбки перекладає українську поезію і прозу.
Наведемо перекладений уривок поезії А. Хадановича “Сто років
самотності”, здіснений Дмитром Лазуткіним:
вірю в прогнози погоди і власному оку
від спеки не буде спочинку спеці не скажеш відбій
ніби в запій я входжу у гарячінь глибоку
мінус надія бути в ній разом – мені й тобі
зранку шаманю ганяю хмари над головою
часом клинить думки але заклинає рука
і хмари йдуть без конвою і шиють сюжети канвою
на краєвидах липневих художника-мандрівника [14, c. 4]
Сергій Жадан та Андрій Хаданович доволі довгий період часу
приятелюють. На мистецькому фестивалі «Ї» вони презентували свої книги.
“Білоруський мужчина” Андрія Хадановича українською та “Украінскія
авіялініі: выбраныя вершы” Сергія Жадана білоруською вийшли у
тернопільському видавництві. Для харків’янина це перша книга іноземною
мовою, яка вийшла в Україні. “Книги нам запропонував видати Юрко
Завадський. Він сказав, що от є така ідея, є можливість. Ми подумали: чому б
і ні? Зараз їх видали і будемо думати, що з ними робити далі. Якщо з книгою
Андрея все простіше, вона може розповсюджуватись в Україні, оскільки вона
українською мовою, то що робити з моєю книгою, яка білоруською, поки що
незрозуміло”, – розказує письменник Сергій Жадан [27, c. 8].
Знайомі письменники вже понад 10 років. Відтоді і перекладають вірші
один одного. “Мені здається, що це і школа для мене класна, а з іншого боку
мені здається, поезія Жадана дуже-дуже потрібна зараз білоруському читачу.
Поету, аби чогось навчився, просто читачу, тим, хто перестає читати, бо

9
Жадан сам по собі класний популяризатор літератури, поезії, читання”, –
говорить письменник Андрій Хаданович [27, c. 6].
Перекладачем та хорошим другом поета є Олександр Ірванець.
“Хадановіч, безперечно, поет номер один у Білорусі останніх років з десять.
Літературознавці, які розбираються в літературі глибоко і паралельно,
стверджують, що він один зробив у білоруській поезії стільки, як «бу-ба-
бісти» і Жадан разом узяті в українській”, – переконаний Олександр Ірванець.
Щодо авторського стилю білоруса, Ірванець стверджує: “Тут саме час
схарактеризувати стиль А.Хадановича. Він близький до стилю харків'янина
Сергія Жадана. Дехто називає це постмодерном – постійне явне чи приховане
цитування-перецитовування, натяки, алюзії, гра слів, чи "бубабістське
жонглювання", як ще називає цю манеру письма автор передмови до збірки
"Листи з-під ковдри" патріарх Бу-Ба-Бу Юрій Андрухович. Слід одразу ж
зазначити, що переклад такого тексту - та ще на мову таку близьку, як
українська - завдання не з легких. Перекладач не один раз спіткнеться,
затнеться, - й то саме з причини тієї оманливої близькості.” [16, c. 9]
На думку деяких критиків, поезія Хадановича – важлива подія сучасної
білоруської літератури; в його творчості, що відзначається багатством мови,
стилістичними експериментами, досягнення східноєвропейської «книжної»
поезії елегантно сплітаються з елементами сьогоденної культури.
1.4. Марія Мартисевич і її поема “Амбасада”

Марія Мартисевич – білоруська поетка, есеїстка, перекладачка,

літературознавиця. Авторка книжок «Цмокі лятуць на нераст: эсэ ў вершах і
прозе» (2008), «Амбасада: вершы свае і чужыя» (2011), поеми «Сарматыя»
(2019). Перекладає з англійської, російської, чеської, польської та української
мов (зокрема, переклала білоруською твори Сергія Жадана, Богдана-Ігоря
Антонича, Любка Дереша).
У Білорусі поема “Амбасада” вийшла окремим виданням, а в Україні
була перекладена Анастасією Живковою і вміщена в журналі «ШО» за січень

10
2014 року (дод. 2). Ось монолог Алєни, героїні поеми, яка хоче виїхати з
Білорусі на Захід, у якусь Полабську республіку, державу, котра входить в ЄС і
водночас є близькою, такою собі «іншою Білоруссю»:
Квитки у руці,
страхові у руці, реву,
як зарізана корова по нездоєнім молоці.
Не вантажиться пошта сьогоднячки,
не приатачується атач,
але, найголовніше, сонечку,
найголовніше — ти не плач.
Не плач, моє дитятко, не плач, мій рідний синок,
подарую тобі цей чарівний червоний совок.
З нього золотий пісок
До формочки вибігає,
Хто має такий совок, той право має.
Поганих діток з руки
можна бити прямо в чоло,
маєш совок такий — у житті тобі повезло.
Той поміж діток нарком,
хто має совок такий,
Таким червоним совком
можна спиняти полки.
Цим совком, милий
з осені до весни
можна саджати «іли» на аеродром лісний.
Гуляйся, синку, як маєш,
гуляйся совком до пори,
коли ми совок закопаєм
в підніжжя Дзержинської гори,
коли я перемелю зубами,

11
 прогризу, прокушу кордон
і на Потсдамерпляц,
на Курфюрстендамі тебе народжу [17, c. 23].
Українські літературознавці стверджують, що доробок Марії Мартисевич
цікавий і чималий, але «Амбасаду» хочеться рекомендувати як зразок поезії
соціальної й приватно-інтимної водночас. Це твір про любов – до рідного краю,
до дитини, до світу.
2. Сучасна білоруська проза в Україні

Сучасна білоруська проза живе клопотамі про час, національну долю, яка
відбивається на життях окремих людей. Вона визначається пильною увагою до
особистості людини та повсякденних проявів життя. Справжні досягнення
сучасної прози значні. Поширилося річище «воєнної» прози. Багато творів
присвячено морально-етичним і філософським проблемам післявоєнного
періоду. Відчутнішою стала потреба звернення до минулого, до історичних
подій, які оцінюються з точки зору сучасників.
Поряд із традиційними в сучасній білоруській літературі з’явилися нові
теми. Це насамперед чорнобильська тема, а також сталінські репресії 1930-х рр.
Гостріше постає питання життя села, його проблем. Про необхідність
бережливого ставлення до природи, про сенс людського життя.
Найяскравішими представниками сучасної білоруської прози в
українському середовищі є Василь Биков, Альгерд Бахаревич, Володимир
Орлов, Світлана Алексієвич.
2.1. Василь Биков та переклади українською мовою

Василь Биков – відомий білоруський письменник, учасник Другої

світової війни.
Письменник почав писати прозу про війну в період 1950-1960-х років. У
1959 р. вийшла друком його повість «Журавлиний крик», у 1961 р. – повість
«Третя ракета». Згодом з’явилися нові твори: «Сотников» (1970), «Обеліск»

12
(1971), «Дожити до світанку» (1972), «Вовча зграя» (1974), «Піти й не
повернутися» (1978), «Знак біди» (1982), «Кар’єр» (1986) та ін. В його прозі
порушуються проблеми громадянського обов’язку, морального вибору,
здатності зберегти особисту гідність, совість і честь під час важких
випробувань країни та світу. Маючи великий фронтовий досвід, письменник
намагається максимально наблизити свої сюжети до читачів. Щиро й
проникливо він пише про долю різних людей, які опинилися на війні. На
прикладі одного-двох воєнних епізодів і незначної кількості персонажів він
розгортає художню картину великої трагедії. Проте й у скрутних обставинах
його найкращі герої не втрачають здатності вірити, кохати, бути людьми.
Першим перекладачем повістей В. Бикова українською мовою був М.
Шумило («Третя ракета», 1964). Згодом українські переклади творів В. Бикова
зробили Г. Вігурська («Альпійська балада», 1965), М. Цівина («Обеліск»,
«Дожити до світанку», «Сотников», 1975-1976), О. Жолдак («Вовча зграя»,
1975), М. Шудря («Свояки», 1979) та ін.
У 2015 році Олександр Ірванець переклав збірку оповідань В. Бикова
«Ходільці» (дод. 3): «Другою книжкою, яку я переклав у 2005-му, була збірка
оповідань-притч білоруського класика Васіля Бикава «Пахаджане» –
«Ходільці». Я вибрав саме «ходільців», бо «ходоки» явно не пасували. А для
Бикава це була остання художня проза, і була вона дуже відмінна від
створеного ним попередньо величезного масиву романів і повістей про війну.
Повчальні, дещо риторичні й невеликі тексти складають цілісну збірку, де
автор під різними кутами оглядає й обдумує ситуацію, в якій опинився
білоруський народ після того, як обрав собі першого (і єдиного по сьогодні)
президента». [12, c. 5]
У 2019 році Тетяна Кобржицька переклала повість «Мертвим не болить».
Літературознавиця, донька соліста Львівської опери В'ячеслава Кобржицького
у 1960-х вийшла заміж за білоруського критика В'ячеслава Рагойшу. Живе в
Мінську. Викладає на кафедрі україністики Білоруського державного
університету. «"Мертвим не болить" найбіографічніший твір Василя Бикова, –

13
розповідає Тетяна В’ячеславівна. – Епізоди післявоєнного СРСР чергуються з
окопною правдою. Кіровоградська операція, 1944 рік. Пораненого лейтенанта
відправляють у тил ворога, повинен конвоювати трьох полонених німців. Двох
із них губить, наштовхується на німецьку танкову частину. Його знову
ранять. Після війни біль не зникає. Приїздить у Мінськ на 20-річчя Перемоги.
Не може поселитися в готель, бо в місто наїхала партійна номенклатура.
Гостро реагує на формальне ставлення до свята, в якому справжні ветерани
залишилися непотрібні. Пересічний читач може подумати, що книжка про
біль військового, заслуги якого не визнають. Бикову не за це болить. Хоче
показати ставлення до людини в СРСР.» [13, c. 18]
2.2. Рецепція творчості Альгерда Бахаревича

Альгерд Бахаревич – білоруський письменник і перекладач.

38-річний білорус нині живе в Гамбурзі. Пише виключно білоруською.
Ним видано вже цілу низку романів, які мали успіх у Білорусі. Однак у певний
момент письменник не витримав скутої атмосфери цієї країни та виїхав до
Німеччини. Роман “Сорока на шибениці” вийшов у 2010 році німецькою
(видавництво Leipziger Literaturverlag). Це автобіографічний твір, погляд на
Білорусь очима емігранта, ностальгічні роздуми. І хоча це не документальна
книга й ніде не фігурує назва країни та міста Мінська, навіть недалеким стає
зрозуміло, про які населені пункти йдеться.
Альгерд Бахаревич продовжує видаватися в Німеччині. Однак дає вельми
критичний вирок білоруській літературі, адже вона поки не видала жодного
автора світового калібру. З ним частково погоджується і Вальжина Морт, яка
мешкає в США: “Сучасна білоруська література дуже класна, різнобічна та
молода. Однак щодо більш старої літератури, то тут бракує авторів, які б
відповідали нашій білоруській традиції. Проблема, що для мене як молодого
білоруського автора стояла дуже гостро, це відсутність традиції, яка б мене
зачепила. Тому що мені була цікавою природа Білорусії. Польська й російська
традиції достатньо метафізичні, інтелектуальні. Мені ж хотілося написати

14
про білоруські пейзажі, природу. Щоб знайти вчителів у цьому, мені довелося
звертатися до інших літературних традицій: англійських, ірландських”. [19, c.
33]
Дослідженням творчості А. Бахаревича займалася Г.А. Улюра [32].
В Україні існують переклади таких творів білоруського письменника:
• «Білоруси на кришталевих кулях» (пер. Лариса Андрієвська) [2]
• «Дар заїкання» ( пер. Богдана Матіяш) [3]
• «Найновіша історія Полісся» (пер. Богдана Матіяш) [5]
• «Абсолютний слух» (пер. Богдана Матіяш) [1]
• «Німці. Кебаби. Чорний» (пер. В’ячеслав Левицький) [6]
• «Останнє слово дитинства. Фашизм як спогад» (пер. Ія Ківа) [7]
• «Жлобин, meine Liebe» (пер. Василь Білоцерківський) [4].
У чернівецькому “Видавництві 21” вийшла книжка Ії Ківи “Ми
прокинемось іншими”. Це розмови із сучасними білоруськими письменниками
про минуле, теперішнє і майбутнє їхньої країни. Одним із героїв видання став
46-річний Ольгерд Бахаревич.
2.3. Сприйняття доробку В.Орлова в українському літературному
середовищі

Одним із провідних сучасних білоруських письменників є Володимир

Орлов – відомий і як поет, і як прозаїк. За фахом він історик. У Білорусі в нього
вийшло чимало науково-популярних книг – “Х віків білоруської історії”,
“Країна Білорусь” тощо.
Орлов лишається істориком і в поезії, і в своїй художній прозі. Він вільно
оперує фактами, які може знати лише фахівець, інтерпретуючи їх часто під
парадоксальним кутом зору. Також у його поезіях історичні реалії виступають,
як тло для перебігу фабули. І взагалі, більшість віршів Орлова – сюжетні,
насичені дією. Історичність переплітається із сучасністю, сон – із явою.

15
 Письменнику належить низка художніх творів на історичну тематику.
Стосуються вони історії Білорусі. Орлов залишається істориком, навіть коли
описує близькі нам часи.
Твори письменника фактично під забороною в Білорусі. Його не
друкують державні видавництва, а його книжки не беруть державні книгарні.
Він друкується у приватних видавців, невеликими накладами і переважно
сам розпродує свої книжки на зустрічах із читачами, часто теж влаштованими
нелегально.
За есей “Незалежність – це...” Орлова судили на початку 2020 року. Він
отримав чималий грошовий штраф.
Твори Орлова перекладалися українською мовою й друкувалися
українськими видавництвами. Зокрема, в 2021 році у видавництві «Старого
Лева» вийшла збірка його прози під назвою «Краєвид з ментоловим
ароматом» (в перекладі Олександра Ірванця) [30].
У збірці є й містика, й іронічна антиутопія, й антиколоніальний дискурс.
Володимир Орлов не лише прозаїк, а й поет, історик, есеїст та віце-президент
Білоруського ПЕН-клубу. Директорка «Видавництва Старого Лева» Мар’яна
Савка розповіла, що ідею книжки обговорювали вже кілька років. Але був
нюанс: автор із тих чи інших причин не приїхав би в Україну на презентацію
книжки, а просувати книжку без автора наживо вкрай складно. Аж ось
з’явилась інформація, що Орлов відвідає «Книжковий Арсенал»: «Українські
читачі не дуже люблять імена, які вибиваються за вже відомі їм рамки. І якщо
це ім’я вірменського, азербайджанського, грузинського, білоруського
письменників, то це "не дуже добре". У нас було чимало ситуацій, коли
прекрасні книжки малих літератур не "злітали", а ми ж не можемо видавати
книжки, щоб вони стояли на складі. Ми б тоді не були комерційно успішними, а
ми намагаємось такими бути, не видаючи при цьому якийсь треш», – зазначає
Савка [30, c. 23]
Відкривається книга повістю, яка й дала їй назву. Цей твір сповненою
містики і передчуття розкриття таємниці. У “Краєвиді…” майже нема

16
персонажів. Це повість про ідеальну жінку, за кохання до якої треба дорого
заплатити.
Уже наступний твір збірки, “Сибірська повість”, написана зовсім інакше.
Ця повість і наступні за нею “Полоцькі оповідання” являють Орлова-реаліста,
жорсткого і правдивого. Проте при зовнішній жорсткості, письменник все ж
буває дуже ліричним, зокрема в спогадах про дитинство.
Завершує збірку “Орден Білої Миші”. Це дотепна історія, в якій Король
невеликої за європейськими розмірами конституційної монархії розмовляє з
єдиним у його королівстві Письменником. Останній перемагає у цьому
поєдинку, а сам твір приваблює поєднанням антиутопії із досвідом самого
автора тексту, який і далі змушений жити в межах «королівства». Не важко
здогадатися, що тут йдеться про сучасну Білорусь і її «довічного правителя».
Крім того, у видавництві “Люта Справа” вийшла перекладів віршів
Орлова, збірка “Все як і раніше, лише імена змінилися”, і ще у 2005 році у
видавництві “Факт” вийшла проза Орлова “Реквієм для бензопилки” (дод. 4),
обидві у перекладі Ірванця [31].
2.4. Нобелівська лауреатка Світлана Алексієвич та рецепція її
творчості в Україні

На українських землях, та не тільки на них, відомою є Світлана

Алексієвич – білоруська письменниця, Нобелівський лауреат у галузі
літератури (2015).
Вона народилася у 1948 році (31 травня) в Україні, в місті Івано-
Франківську, який тоді ще називався Станіслав. Потім родина Алексієвичів
жила в одному із сіл Вінницької області. Мати – українка.
Батько Світлани був білорусом, тому після демобілізації з армії вирішив
повернутися на батьківщину і виїхав з родиною до села Копаткевичи
Петриківського району Гомельської області. Саме там Світлана закінчила у
1965 році середню школу. Далі вона деякий час працювала вихователем,
вчителем історії та німецької мови, кореспондентом газети “Прыпяцкая

17
правда”, а 1967 року поступила на факультет журналістики Білоруського
державного університету.
Далі працювала в районній газеті “Маяк коммунизма” маленького селища
Бяроза. За рік перейшла до мінської “Сельской газеты”, а потім отримала
посаду керівника відділу нарисів та публіцистики органу Спілки письменників
Білорусі журналу “Нёман”. 1983 року її прийняли до Спілки письменників
СРСР.
Першу свою книжку “У війни не жіноче обличчя” Світлана написала
1983 року. Вона вже була зроблена у фірмовому стилі авторки, якому та не
зраджувала все своє подальше життя: магнітофонні записи інтерв’ю багатьох
жінок-учасниць Другої світової війни були відредаговані та доповнені
авторським коментарем, який пояснював читачу мораль цих історій. Повість
друкували паралельно в російському журналі “Октябрь” та білоруському
“Нёман”. У 1985 році книжку видали у декількох видавництвах і за п’ять років
продали близько двох мільйонів екземплярів.
Радянська критика шпетила Світлану за "натуралізм", "пацифізм" та
"розвінчування героїчного образу радянської жінки". Але всі ці звинувачення
були вкрай незначними порівняно із тим, що сталося з її першою, так і
невиданою книжкою “Я поїхав із села” (монологи людей, які покинули рідні
місця). За вказівкою відділу пропаганди білоруського ЦК, готовий набір книги
знищили в друкарні. Світлану звинуватили в антипартійних поглядах та
погрожували звільнити з роботи.
Врешті письменниця отримала за свою книжку про жінок-військових
орден “Знак пошани”, який і став її першою літературною нагородою.
Письменниця дуже критично налаштована до політики президента
Олександра Лукашенка. Після його приходу до влади державні видавництва
Білорусії припинили випуск її книжок. Це стало однією з причин її еміграції до
Європи. З 2000 року письменниця жила в Італії, Франції та Німеччині, з 2006
року – у Швеції. 2013 року Алексієвич повернулася до Білорусі. У письменниці
немає власної родини, вона виховує доньку своєї рано померлої сестри.

18
 Світлана Алексієвич стала першим нобелівським лауреатом в історії
незалежної Білорусії, першим з 1987 року російськомовним письменником
(після Йосипа Бродського), який отримав Нобелівську премію з літератури.
В українському перекладі опубліковано кілька книжок Світлани
Алексієвич: “Чорнобильська молитва: Хроніка майбутнього” (пер. Оксани
Забужко) [26] від Видавничого Дому “Комора”, “Цинкові хлопчики” (пер.
Тетяна Комлик та Дзвінка Торохтушко) [24], “Час second-hand (кінець червоної
людини)” (пер. Леся Лисенко) [25], “У війни не жіноче обличчя” (пер.
Володимир Рафєєнко) [23], “Останні свідки. Соло для дитячого голосу” (пер.
Леся Лисенко) [22].
Особливо тепло відгукувалася про творчість Світлани Алексієвич Оксана
Забужко. Так пише письменниця про “Чорнобильську молитву”: “У тілі
України з’явилася ще одна, після Чорнобильської, "зона відчуження" –
окуповані території Донбасу, – і несподівано виявилося, що Алексієвич
написала книжку не тільки про Чорнобиль – про те, чим він був і став для
білорусів, – а й, куди більшою мірою, про "русскій мір", тоді ще званий
"радянським": про його внутрішню, генетичну запрограмованість на
катастрофу як прямий наслідок системно здійснюваної серед населення
"зачистки мізків"”. [26, c. 8]
Оксана Забужко також привітала С. Алексієвич із отриманням
Нобелівської премії та розповіла про ідею написання своєї книги: “З вереском і
вистрибом вітаю Світлану Алексієвич з Нобелем!!! (я знала, я знала! – тільки
до останньої хвилини забобонно боялась промовити вголос!))))) А фото це -
пам'ятне, "з секретом": Нью-Йорк, квітень 2005 р., Салман-Рушдівський I
World Voices Festival. Саме того дня, з нашої "розмови на даху" народилась
ідея "Let My People Go" - без Світлани цієї книжки не було б, за що я їй
несамовито вдячна! (Як і за написану на моє прохання передмову до нашого
"Літопису самовидців: Дев'ять місяців українського спротиву" - хто ще не
читав і хоче зрозуміти, в чому полягає ЛІТЕРАТУРНЕ новаторство
Алексієвич, - мерщій до книгарні!))".” [20, c. 148]

19
 3. Сучасна білоруська драматургія в Україні: переклади
та постановки в театрах

Сучасна білоруська драматургія мала особливий шлях розвитку,

відмінний і від сусідніх України й Польщі, й від Росії, під впливом якої
значною мірою розвивалася. Справді, соціально-політичний тиск суспільства,
де час відносної свободи виявився надто швидкоплинним, вплив тоталітарної
влади унеможливлював органічний різновекторний розвиток драматургії. Адже
русифікація, на відміну від України, була не лише зовнішньою, а й значною
мірою внутрішньою, а будь-яка спроба вільнодумства жорстко каралася. Тому
проблема ідентичності, самобутності білоруської драми була, можливо, ще
більш загостреною, ніж в Україні.
Наприклад, на початку 1990-х найбільш знаковий драматург і
кіносценарист 1970- 80-х років Олексій Дударєв продовжує бути «флагманом»
у Білорусі й у 1992 році очолює союз театральних діячів. Проте тематика й
стилістика його п’єс міняється. Якщо раніше переважала актуальна тематика,
то в 1990-х він переходить більшою мірою в історичну хроніку, як більш
«безпечну» зону. Варто зазначити суттєву різницю векторів історичної драми в
Білорусі й Україні. Зокрема, вітчизняна драма відновлювала раніше
замовчувані сторінки – голодомору, репресій, Чорнобильської катастрофи,
повертала табуйовані імена й цінності, але майже повністю витіснила на
маргінеси ті сакралізовані в радянський період історичні події, як Революція
1917 та Друга світова війна. Натомість у білоруській культурі знаковою
лишалася саме остання війна, найбільш фатальна катастрофа, яка водночас
утримувала радянську героїку. Олексій Дударєв продовжує військово-
патріотичну тематику (як-от: п’єси «Рядові», «Ти пам’ятаєш, Альоша»,
кіноповість «Брестська фортеця») у рамках існуючої ідеології. Проте автор
поступово здає позиції у театральному просторі, лишаючись у старій
стилістичній парадигмі «добре зробленої п’єси» і не пропонуючи суттєвих
новацій [28].
20
 На українській сцені також виникають постановки його п’єс, зокрема «У
сутінках» у Дніпрі.
Серед інших авторів цього покоління, яких складно об’єднати якоюсь
єдиною тенденцію, оскільки кожен має свій напрям і особливості стилістики, –
Анатолій Делендик. Автор понад 30 п’єс, який почав писати у стилістиці
пізнього соцреалізму, у 1990-х переорієнтовується на «добре зроблену п’єсу»,
як-от: «Хочу бути мільйонером», «Дурепа» та інші.
Серед драматургів середнього покоління, які прийшли саме в час
формування й утвердження незалежності Білорусі, варто зупинитися на
творчості Сергія Ковальова, чия збірка «Інтимний щоденник» українською
мовою вийшла друком в Україні, а п’єси ставилися на наших сценах. Зокрема,
О.Миколайчук образно характеризує суть його творчості: «Серед них хочеться
виділити драматурга Сяргея Кавальова, який попри фактичну еміграцію до
Люблінського університету, як могутній коваль і неперевершений майстер
своєї справи продовжував «кувати» рідне слово для шанувальників
вітчизняного театру» (Миколайчук, 2016, с.121) [28]. Справді, Сергій
Ковальов – один із небагатьох драматургів, хто послідовно пише саме
білоруською мовою і акцентує особливий шлях білоруської драми.
Серед представників нового покоління можемо зазначити таких авторів
як Андрій Курейчик, Павел Пряжко, Костянтин Стешик, Ніколай Рудковський,
Андрєй Щуцький, Діана Балико. Ці драматурги не складають єдиної тенденції,
адже всі вони мають свої оригінальні особливості [28].
Активним учасником сценічного процесу став Ніколай Рудковський –
драматург, режисер, актор, ведучий, музичний редактор. Знання театрального
фаху зсередини дало можливість створювати сценічні, ігрові тексти – його
твори неодноразово ставилися в Білорусі й за кордоном. Сам автор поділяє свої
твори на трилогії: «трилогія мрій», «трилогія війни», трилогія кохання». Перша
знакова п’єса «Жінки Бергмана» з першої трилогії була поставлена в Театрі
Білоруської драматургії – вона йшла до прем’єри аж 8 років, але після неї
здобула чимало призів і відзнак, ставилася і в Україні (м.Рівне). Автор

21
пропонує складну й парадоксальну ситуацію – головна героїня без слів, тобто
пропонується виражений конфлікт між вербальним і невербальним планами
п’єси, зовнішнім і внутрішнім, свідомим і підсвідомим. Новаторством у
документальній драмі стала позиція «пост» відносно неонатуралізму.
Напевне, найбільш успішним серед свого покоління за творчою
реалізацією не лише в Білорусі, а й за її межами (про що свідчить і запрошення
як патрона країни на найбільшому фестивалі-бієнале новітньої драми у
Вісбадені) можемо назвати Андрія Курейчика. Драматург, кіносценарист,
журналіст, а за фахом – юрист і режисер, він має і досвід спортсмена-борця «у-
шу» (тренером був його батько), що також сприяло його позиції лідера.
Творчість А.Курейчика є різнорідною й різновекторною. В Україні театри
ставили переважно його ранню «добре зроблену» п’єсу «Обережно, жінки»,
написану в жанрі реалістичного фарсу із драматичною ситуацією, яка
обертається навколо конкуренції в позашлюбних стосунках і помсти за обман
[28].
Формування стилістичної ідентичності новітньої білоруської драматургії
відбувається паралельно до формування нової етнічної ідентичності.
4. Сучасна білоруська дитяча література в українських
перекладах

В Україні також представлена і сучасна білоруська дитяча література. Це,

передусім, твори Наталії Харитонюк, Оксани Спринчан, Наталії Бабіної.
Наталя Харитонюк – одна з найпомітніших білоруських письменниць і
перекладачок покоління 2000-х років. Авторка трьох книжок прози, що
побачили світ у культовому мінському видавництві “Логвінаў”, зокрема збірки
для дітей “Казки старого Адамкова” (2018; включена до короткого списку
премії Цьотки, 2019). Друкувалась у часописах “Дзеяслоў”, “ARCHE”, “Паміж”.
Лауреатка премії “Дебют” імені Максима Богдановича Білоруського ПЕН-
центру (2010). Її роман входив до довгого списку найпрестижнішої незалежної
відзнаки Білорусі – премії імені Єжи Ґедройця (2013).
22
 “Казка про те, як Святого Миколая забороняли” – зразок літератури для
дітей, яка не уникає гострих тем (дод. 5). У творі змальовано перемогу чуда над
терором і тоталітарними ідеями. Герої книжки зіштовхуються з жорстокими
«людьми в чорному» й абсурдними переслідуваннями за поєднання кольорів,
від чого не вбезпечений навіть святий. При цьому Харитонюк, розгортаючи
динамічний сюжет, осмислила реалії сучасної Білорусі з належними фантазією
та дотепністю. У підсумку постала новітня урбаністична казка, зрозуміла
найширшій аудиторії [9]. 
На окремий коментар заслуговує оформлення видання. Досвідчені
художниця Лизавета Гончарова та дизайнерка під псевдонімом Паречка
створили взірцевий різдвяний вімельбух із продуманою системою образів і
делікатним символізмом.
Переклад цієї книги українською мовою здійснив В’ячеслав Левицький.
Оксана Спринчан (23 серпня 1973, Лунинець, Берестейська область) –
білоруська письменниця.
Закінчила філологічний факультет БДУ, аспірантуру Інституту літератури
імені Я. Купали НАН Білорусі, навчалася у Білоруському колегіумі. Працювала
ведучим науковим редактором редакції літератури і мистецтва видавництва
“Білоруська Енциклопедія”, з 2006 редактор у видавництві “Художня
література”. Член СБП (2005). Директорка Поетичного театру “Арт. С”. Має
дочку Альжбету (нар. 2007). Жінка Яроша Малишевського. Колекціонує жаб.
Авторка книги поезії “Вірші від О. (Вершы ад А.)” (2004), “ЖиваЯ”
(2008), SMS-п'єски з антрактом-розмовою по телефону “Дорога і Шлях” (у
співавторстві з філософом Олесем Антипенком, 2006), книги для дітей
“Незвичайна енциклопедія білоруських народних інструментів” (співавторка з
Ярошем Малишевським, 2010), “Татусь Ярош, мамуся Оксана, дочечка
Альжбета. Повний ексклюзив (Таташ Яраш, мамана Аксана, дачэта
Альжбэта. Поўны эксклюзіў)”, 2013 [21].

23
 Частина віршів Оксани Спринчан покладена на музику. Деякі вірші
перекладені на українську і сербську мови. На українську мову перекладено
збірку “Кава з українським медом” (пер. Миколи Мартинюка).
Наталія Бабіна (15 травня 1966, Заказанка) – українська та білоруська
письменниця і журналістка українського походження.
Народилася 1966 року в українському селі Заказанка Берестейської
області Білорусі. Її родина мешкала на стику державних кордонів – Білорусі,
Польщі та України. Бабіна каже, що народилася на межі цивілізацій – старої і
нової, ще встигла застати архаїчний сільський лад.
Закінчила два класи в школі села Прилуки (Берестейський район), потім
вчилася в школі № 13 м. Берестя. Після школи за порадою батьків стала
вчитися на інженера в Мінському політехнічному інституті. Після закінчення
працювала інженером на заводі “Цветотрон” (Берестя), на заводі імені Леніна
(Мінськ).
Згодом працювала в поліщуцькій газеті “Збудінне”, потім інженерно-
технічним працівником у державній газеті “Звязда”. З 1994 року постійно
співпрацює з білоруською незалежною газетою “Наша Ніва”, з 2007 – штатний
журналіст газети.
Художні твори почали друкувати з 1994 року. Пише прозу та
публіцистику білоруською й українською мовами. Друкувався у білоруських
журналах “ARCHE”, “Дзеяслоў”, газетах “Звязда”, “Наша Ніва”; в українських
журналах “Сучасність”, “Кур'єр Кривбасу”, “Над Бугом і Нарвою”, газеті
“Поступ”. Твори було перекладено польською, чеською, українською мовами
[18].
Доробок Наталки Бабіної виділяються твердою білоруською
національною позицією. Одночасно в пресі та інтернеті вона наполегливо і
послідовно відстоює погляди про українськість Берестейщини.
В квітні 2014 року стала головою створеного з її ініціативи Товариства
української літератури при Спілці білоруських письменників, головною метою

24
діяльності якого є сприяння українсько-білоруським літературним зв'язкам.
Товариство видає білорусько-український альманах “Справа”.
Українською мовою перекладені такі твори Н. Бабіної:
 “Рибгород” ( пер. Божена Антоняк)
 “Три колони” ( пер. Анатолій Івченко)
 оповідання “Тетяна Янівна та її агава”, “Боснія і Герцоговина, або
Європа великих фараонів”, “Скельця, скельця…”, “Бал у Бересті”,
“Дамочки середнього віку”(пер. Анатолій Івченко) [18].

25
 5. Висновки

Відповідно до вищевикладеного матеріалу та поставлених цілей ми

дійшли до висновку, що кількість творів сучасної білоруської літератури
нестримно збільшується в українському літературному просторі.
Найбільше представлено сучасної білоруської поезії (антологія «Бу-Ба-
Бу», Вальжина Морт, Андрій Хаданович, Марія Мартисевич та інш.).
Різноманітна тематика сучасної білоруської прози існує в перекладах
українських діячів. Передусім, це – творчість Василя Бикова, Альгерда
Бахаревича, Володимира Орлова, Світлани Алексієвич та інш.
Сучасна білоруська драматургія в Україні представлена творчість Олексія
Дударєва, Антолія Делендика, Сергія Ковальова, Ніколая Рудковського, Андрія
Курейчика.
Наталія Харитонюк, Оксана Спринчан, Наталя Бабіна – представники
сучасної білоруської дитячої літератури в Україні.
Яскравими перекладачами творчості білоруських письменників є В.
Левицький, О. Ірванець, С. Бажан, О. Забужко, А. Івченко, І. Астапенко, Я.
Гадзінський, Д. Гладун, Я. Дияк, В. Іщенко, Д. Лазуткін, Л. Панасюк, Б. Поляк,
С. Рубнікович, І. Сажинська, Ю. Стахівська, О. Шендрик, П. Щириця та інш.

26
 6. Список використаної літератури та джерел

1. Альгерд Бахаревич, Абсолютний слух/ переклад: Богдана Матіяш

(«Потяг 76», Дванадцятий рейс)
2. Альгерд Бахаревич, Білоруси на кришталевих кулях/ переклад:
Лариса Андрієвська. – «Сучасність», № 8, 2006.
3. Альгерд Бахаревич, Дар заїкання/ переклад: Богдана Матіяш –
«Київська Русь».
4. Альгерд Бахаревич, Жлобин, meine Liebe/ переклад: Василь
Білоцерківський– «Критика», № 7-8, 2018.
5. Альгерд Бахаревич, Найновіша історія Полісся/ переклад: Богдана
Матіяш – «Критика», № 7-8, 2007.
6. Альгерд Бахаревич, Німці. Кебаби. Чорний/ переклад: В'ячеслав
Левицький – «Критика», № 5-6, 2017.
7. Альгерд Бахаревич, Останнє слово дитинства. Фашизм як спогад/
переклад: Ія Ківа// Pen Ukraine, 29.12.2020
8. Бум-Бам-Літ: антологія білоруської поетичної революції/В.
Левицький, С. Жадан – К.: Люта Справа, 2021
9. В українському перекладі вийшла різдвяна антитоталітарна казка
/[Електронний ресурс]. – Режим доступу:
http://bukvoid.com.ua/news/books/2021/12/23/101743.html
10. Вальжина Морт, Епідемія Троянд / переклад: Дарина Гладун, Лесик
Панасюк. – Київ: Люта Справа, 2019 – 168 с.
11. Вальжини Морт «Епідемія троянд» /[Електронний ресурс]. – Режим
доступу: https://chytomo.com/vidbudetsia-prezentatsiia-knyzhky-valzhyny-mort-
epidemiia-troiand/
12. Василь Бикав, Ходільці / переклад: Олександр Ірванець. – Київ:
Факт, 2005 – 196 с.
13. Василь Биков. Мертвим не болить : роман / Василь Биков ; пер. з
білорус. Тетяни Кобржицької.  – К. : Знання, 2019.  – 285 с.  – (Голоси Європи).

27
 14. Вірші Андрія Хадановича у перекладі Дмитра
Лазуткіна/[Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://litcentr.in.ua/load/300-
1-0-2956
15. Вірші білоруських поетів /[Електронний ресурс]. – Режим доступу:
https://chytomo.com/ty-dykhatymesh-inshym-povitriam-virshi-biloruskykh-poetiv/
16. Ірванець і Хаданович частували лучан найкращими віршами
/[Електронний ресурс]. – Режим доступу:
https://www.volynnews.com/news/culture/irvanets-i-khadanovich-chastuvaly-luchan-
naykrashchymy-virshamy/
17. Марія Мартисевич, Амбасада/ переклад:  Анастасія Живкова. –
Київ: журнал «ШО», 2014 року – 76 с.
18. Наталя Бабіна/[Електронний ресурс]. – Режим доступу: Бабіна
Наталя Василівна — Вікіпедія (wikipedia.org)
19. Нові книжки українських видавництв про Білорусь: між
правозахистом, солідарністю та ринком/[Електронний ресурс]. – Режим
доступу: https://cs.detector.media/community/texts/184588/2021-10-03-novi-
knyzhky-ukrainskykh-vydavnytstv-pro-bilorus-mizh-pravozakhystom-solidarnistyu-
ta-rynkom/
20. Оксана Забужко/[Електронний ресурс]. – Режим доступу:
https://www.facebook.com/oksana.zabuzhko/
21. Оксана Спринчан /[Електронний ресурс]. – Режим доступу:
Спринчан, Аксана — Википедия (wikipedia.org)
22. Світлана Алексієвич. Останні свідки. Соло для дитячого голосу
(«Червона людина. Голоси утопії» #2). Переклад з російської: Леся Лисенко.
Київ: Дух і Літера 2016. 368 c.
23. Світлана Алексієвич. У війни не жіноче обличчя («Червона людина.
Голоси утопії» #1). Переклад з російської: Володимир Рафєєнко. Харків: Віват.
2016. 400 c.

28
 24. Світлана Алексієвич. Цинкові хлопчики («Червона людина. Голоси
утопії» #3). Переклад з російської: Тетяна Комлик та Дзвінка Торохтушко.
Харків: Віват. 2016. 368 c.
25. Світлана Алексієвич. Час second-hand (кінець червоної людини)
(«Червона людина. Голоси утопії» #5). Переклад з рос.: Леся Лисенко. Київ:
Дух і Літера. 2015. 456 c.
26. Світлана Алексієвич. Чорнобильска молитва: хроніка майбутнього
(«Червона людина. Голоси утопії» #4). Переклад з рос.: Оксана Забужко. Київ:
КОМОРА. 2016. 288 c.
27. Сергій Жадан та Андрей Хадановіч презентували свої книги у
Тернополі/[Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://tv4.te.ua/sergij-
zhadan-ta-andrej-hadanovich-prez/
28. Сучасна білоруська драма у пошуках ідентичності /[Електронний
ресурс]. – Режим доступу: http://www.kurbas.org.ua/projects/almanah15/33.pdf
29. Українсько-білоруські літературні взаємини та їхнє відображення в
інтернет-просторі /[Електронний ресурс]. – Режим доступу:
https://elib.institutemvd.by/bitstream/MVD_NAM/4624/1/Iryna%20Zelenenka.pdf
30. Уладзімєр Арлов, Краєвид з ментоловим ароматом/переклад:
Олександр Ірванець. – Київ: ВСЛ, 2021 – 280 с.
31. Уладзімєр Арлов, Реквієм для бензопилки / переклад: Олександр
Ірванець. – Київ: Факт, 2005 – 272 с.
32. Улюра Г.А. Як зроблений білоруський мігрантський роман (за
«Холодним серцем» Альгерда Бахаревича// Наукові праці: науково-методичний
журнал. – Вип. 264. – Т. 276. Філологія Літературознавство. – Миколаїв : Вид-
во ЧДУ ім. П. Могили, 2016. С. 46-51
33. Що почитати з білоруської літератури /[Електронний ресурс]. –
Режим доступу: https://chytomo.com/iak-zhyvie-bilorus-irvanets-pro-ukrainski-
pereklady-mort-bykova-j-albom-khadanovicha/

29
 7. Додатки

1. Вальжина Морт

2. Марія Мартисевич «Амбасада»

3. Василь Биков «Ходільці»

4. В.Орлов «Реквієм для бензопилки»

6. Антологія «Бум-Бам-Літ»

5. Наталка Харитонюк

30