Тема: Суржик

Суржик — елементи двох або кількох мов, об'єднані штучно, без дотримання норм
літературної мови. Близький до понять жаргон, креол. Первісно термін «суржик» вживався
переважно щодо українсько-російського суржику. Переважно це «побутове мовлення», в
якому об'єднано лексичні та граматичні елементи різних мов без дотримання норм
літературної мови. Походить від слова, яке позначає буквально — «Суміш
зерна пшениці, жита, ячменю й вівса »

Українсько-російський суржик поширений у побутовому спілкуванні жителів багатьох

регіонів України, а також місцевостей на території росії, де проживає українське населення.
За даними досліджень Київського міжнародного інституту соціології, у 2003 р. поширеність
подібної «суржикомовності» серед дорослого населення різних регіонів України становила
від 2,5 % (Західний регіон) до 21,7 % (Східно-Центральний регіон), а загалом по Україні —
близько 12 % . Але варто враховувати, що через очевидні проблеми з проведенням чіткої
межі між «суржикомовністю», вживанням окремих елементів суржику і «чистою»
україномовністю такі оцінки кожного року можуть зростати. Окрім того в західному регіоні,
на відміну від східного, поширеніший польсько-український, рівно як і значніша
різноманітність крайових діалектів аналогів котрим не існує в інших областях.
Слід також звернути увагу на існування з давніх-давен діалектів, які були проміжними між
діалектами староруської мови та які склали основу сучасної літературної української (та
білоруської) мови, і діалектами, що склали основу сучасної літературної російської мови.
Варто зауважити, що українська мова зазнавала впливу багатьох інших мов:російської,
польської, турецької, тощо. Втім, нічого страшного в цьому немає. Навпаки, подібним
чином будь-яка мова збагачується. Але заміна величезної кількості українських слів
російськими, призвела до суттєвого порушення мовного коду нації.Від самого початку
колонізації України Росією, почалася і мовна експансія, яка століттям за століттям сприяла
поступовій девальвації української мови.

Російська була мовою держави: бюрократичної машини, школи, церкви. Натомість

українська вичавлювалася на маргінес доти, допоки не стала «мужицькою мовою». Вже
перша козацька еліта – старшини, полковники, які потяглися з України на Московщину –
служити російським царям – переходили на російську. Без знання російської не можна було
зробити кар’єри, тож доводилося мімікрувати. Але якщо ті, хто «осів» у російських
столицях, розмовляли російською, то ті, хто перебували на російській службі в Україні –
заговорили суржиком.

Сприяла поширенню суржика і солдатчина. Мільйони українців, які пройшли спочатку через
царську, а згодом і радянську армію, піддалися потужній русифікації. Нахапались, як
казали в давнину, «наче Сірко бліх», русизмів. З 30-х років все робилося для того, щоб
українську мову максимально наблизити до російської. Насилля здійснювали і щодо
української лексики, і щодо граматики. Сотні питомо українських слів були фактично
репресовані – викинуті зі словників, замінені на штучні русизми. Можна сказати, що суржик
починався з академічних словників – на найвищому лінгвістичному рівні, а потім проникав
все глибше і глибше – в мову українців.

Ще один чинник, який сприяв «суржику» України – урбанізація. Міста були потужними
центрами русифікації за радянської влади. Під час перепису населення 1930 року понад 1
млн 300 тисяч громадян радянської України, які зазначили власну національну
приналежність як українську, рідною мовою назвали російську. І, знову ж таки, це не була
чиста російська, – це була, за словами Миколи Скрипника, мішана мова – «три чверті
російською і одна чверть українською». Скрипник мав намір провести не тільки
українізацію, але й дерусифікацію. Втім, чим це все закінчилося відомо – шельмуванням
українського комуніста і, зрештою, його самогубством.
В Україні не було регіону, якого б не зачепила русифікація. Невдовзі «кволенький
український голосок» (за совами Валер’яна Підмогильного) був остаточно «затоптаний».
Апогею русифікація сягнула в брежнєвські часи 70-ті. Відомий український перекладач,
науковець Андрій Содомора називав Радянський Союз «російськомовним суржикомовним
простором»..

Влітку 2004 року в Києві відбувся навіть імпровізований «Суд над суржиком», організований
Асоціацією захисту української культури «Український світанок». Суржик звинуватили у
« державній зраді, розтлінні молоді, забрудненні довкілля». Його спочатку засудили, а
потім виправдали, визнавши, що «Суржик є безневинним. Дозволяється спілкуватися ним
всім суржиконосцям».

Тож суржик – це легко і емоційно. Іноді вульгарно. Іноді дотепно. Як наприклад у Гуся,
створеного ілюстраторкою Надією Кушнір. Інколи дуже смішно – як у Подерв’янського. Але
ніколи не красиво і не вишукано. Суржик постійно змінюється. Пропорції української – все ж
даються взнаки 30 років незалежності – стають дедалі більші, і все більше в ньому
англіцизмів. Це теж прикмета часу.А ще суржик не стоїть на місці, він вже і на Сході, і а на
Заході. Так, саме «суржиком» нині спілкується значна частина західноукраїнських людей.

Але Українській мові відступати нікуди вона надалі буде витісняти суржик з нашої красивої,
милозвучної мови.

Джерела:
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D1%83%D1%80%D0%B6%D0%B8%D0%BA
https://www.ukrinform.ua/rubric-society/3408444-surzik-i-cistota-abo-comu-ce-
vidvratitelno.html