Мова є своєрідним живим організмом.

Він зазнає безперервного розвитку, але так само

постійно йому щось загрожує. Небезпечною для української мови впродовж тривалого
часу була імперська політика русифікації. Тяжкими є її наслідки. Змішанням
української та російської мов утворився суржик. Він став чи не найголовнішою
проблемою української мови у ХХІ столітті.
Так, результати дослідження, проведеного у 2012 році, показали, що кожен десятий
українець спілкується саме суржиком.

Суржик — елементи двох або кількох мов, об’єднані штучно, без додержання норм
літературної мови (нечиста мова).
Спілкування суржиком значно спотворює інформацію, оскільки мовець у цьому випадку
може вживати слово в лише йому відомому значенні та ще й у формі, яка не відповідає
загальноприйнятим граматичним нормам. Отож порозумінню суржик не сприяє.
Ось деякі з характерих для суржика особливостей:
• вживання русизмів замість нормативних українських відповідників: даже
(навіть), да (так), нє (ні), када (коли), нє нада (не потрібно), єлє (ледве),
щас/січас (зараз), всєгда (завжди), нікогда (ніколи), чуть-чуть (трішки), конєшно
(звичайно, звісно), навєрно (мабуть), напрiмєр (наприклад), допустім (припустимо),
мєжду (між), вмєсто (замість), вродє/будто (наче, начебто), імєнно (саме), рядом
(поруч), язик (мова), больнiця (лікарня), циплята (курчата), предохранітєль
(запобіжник), предсідатель (голова), почта (пошта), почтальйон (листоноша) тощо;
• “українізовані” форми російських дієслів – уїхав (поїхав), уволився
(звільнився), дівся (подівся), поняв (зрозумів), получав (отримував), щитав
(“вважав” або “рахував” залежно від контексту), отдав (віддав), включив (ввімкнув);
• “українізовані” форми російських числівників – первий/перва, послєдній;
• змішування українських і російських форм займенників – хто-то (хтось),
шо-то (щось), як-то (якось), які-то (якісь), який-то (якийсь), чого-то (чомусь,
чогось), кой-шо (щось), кой-які (якісь);
• порушення дієслівного керування, вживання прийменників і відмінків за
російським зразком – по вулицям (замість вулицями), на російській мові (замість
російською мовою), зошит по біології (замість зошит з біології);
• утворення найвищого ступеня порівняння прикметників і прислівників за
зразком російської мови – самий лучший (найкращий), саме тверде (найтвердіше);
• утворення від українських дієслів активних дієприкметників за
російським зразком – купивший, прийшовший, зробивший;
• слова і вирази, кальковані з російської – міроприємство, прийняти міри,
прийняти участь, так як, бувший у користуванні, на протязі, повістка дня, під
відкритим небом, або “насильно милим не будеш” (до речі, українською це буде – “на
милування нема силування”).

Суржик – це російсько-українська мовна мішанка. За російського царизму українську

мову забороняли століттями. Та навіть за переписом 1910 року на території сучасної
України понад 70% людей, навіть на сході, говорили українською.
За радянської влади українських селян, основних носіїв української, заморили
голодоморами. Письменників, вчителів – масово репресували. Українську мову
витіснили практично з усіх сфер життя. Її вивчення, на відміну від російської, не
давало жодних кар’єрних перспектив. Не знаючи до ладу жодної мови, українці
намагалися говорити російською, щоб «вивищитися». А на практиці виходив суржик –
продукт колоніального панування.
За дослідженням КМІС від 2012 року, суржиком спілкується від 11 до 18 відсотків
усього населення України. Від 2,5% у Захiднiй Українi до максимального показника в
21% у пiвденних та схiдних регiонах. Водночас, ця цифра показує лише тих, хто
усвідомлює свою суржикомовність.
Лише в Україні?
Однак, суміш мов характерна і для інших країн. У Білорусі – це трасянка, в Америці
– наприклад, спенгліш (суміш іспанської та англійської), або ж американсько-
російська мішанина: «Вам пісом ілі наслайсить?»; американсько-українська мішанина:
«Закрийте віндоу, ато чілдренята заіліють» та інші.
ВВС навіть створила окрему мовну службу, що мовить піджин-англійською – для
Західної і Центральної Африки. Нігерійський піджин – це суміш англійської,
іспанської, французької, португальської та мов західної Африки. І лише в Нігерії цю
мову знає понад 75 мільйонів людей.
Є мова літературна. Ми нею пишемо, читаємо і спілкуємося, наприклад, на навчанні. А
є мова жива. І в жодній країні світу більшість людей чистою, рафінованою,
професорською мовою не говорить. Усюди є домішки з інших мов, помилки та
неграмотність.
З одного боку, можна намагатися зменшити ці засмічення. З іншого – вивчити,
зрозуміти, з чого складається цей суржик, послухати бабусь, говірки яких
складаються з різних-різних мов. І використовувати його з гумором. Бо як-не-як, а
український суржик – унікальний.
А ще є теорія, що майбутня мова людства – це один суцільний глобальний суржик!

Скандальна українська письменниця Лариса Ніцой розповіла, чому в Україні з'явився

суржик та як вона до нього відноситься. За її думкою, український народ був
вимушений відмовлятися від рідної мови та говорити російською, аби вижити.

У письменниці спитали, як бути з тими українцями, які вважають своєю рідною мовою
російську. Ніцой розповіла, що чіткий мовний закон та просвітництво допоможе
мешканцям нашої країни. За її словами, колись українців "зґвалтували" чужою мовою.
"Вважаю, що ця проблема російськомовних – вина вчителів, які самі є подекуди
малоросами і не виховали, не донесли учням важливості української мови в житті
нашої держави. А також те, в який спосіб частині українців російська мова стала
рідною. Бо тією мовою українців колись "зґвалтували". Щоб вижити, українці змушені
були заговорити мовою ворога, який прийшов убивати", - вказала Ніцой.
Письменниця каже, що російські більшовики змушували українців говорити російською.
Люди відмовилися від рідної мови, аби не вмерти з голоду під час Голодомору та не
бути розстріляними під час "червоного терору", який відбувався після
трагічних подій 1932—1933 років.

Письменниця каже, що деякі українські слова просто заборонялися, тому люди були
вимушені говорити суржиком, бо таку мову розуміли російськомовні. Ніцой вважає, що
нині у суржику можна побачити й гарні риси.
Так, "московмовні" люди, котрі починають говорити українською, часто вживають
суржик, проте вони вже йдуть до того, аби говорити виключно державною мовою. За
словами Ніцой, цькувати за суржик не потрібно, проте потрібно казати, що вже
прийшов час повертатися в українську мову.

Боротися чи миритися?
Влітку 2004 року в Києві відбувся навіть імпровізований «Суд над суржиком»,
організований Асоціацією захисту української культури «Український світанок».
«Суддею» був Олесь Доній, «прокурором» – Юрій Покальчук, а «адвокатом» – Богдан
Жолдак. Суржик звинуватили у «проституції, державній зраді, розтлінні молоді,
забрудненні довкілля». Його спочатку засудили, а потім виправдали, визнавши, що
«Суржик є безневинним покручем. Дозволяється спілкуватися ним всім суржиконосцям».
Тож суржик – це легко і емоційно. Іноді вульгарно. Іноді дотепно. Як наприклад у
Гуся, створеного ілюстраторкою Надією Кушнір. Інколи дуже смішно – як у
Подерв’янського. Але ніколи не красиво і не вишукано. Це завжди кітч. Суржик
постійно змінюється. Пропорції української – все ж даються взнаки 30 років
незалежності – стають дедалі більші, і все більше в ньому англіцизмів. Це теж
прикмета часу (елементарне: «хелоу» і «сорі» у соцмережах).
А ще суржик не стоїть на місці. Як пише Юрій Андрухович, «цей… милий покруч,
химерний мішанець, кровозмісне дитя білінгвізму… вже не на Сході, а на Заході. Так,
саме «суржиком» нині спілкується значна частина західноукраїнської людності,
включно зі «свідомими галичанами». При цьому він справді зникає на Сході – разом із
«неперспективними» селами, містечками та вмираючими в них дідами й бабами. Отже,
«суржик» крокує на Захід, супроводжуючи великий похід великої, могутньої російської
мови. Українській же відступати нікуди – не до Польщі ж і не до Словаччини з
Угорщиною!»
От є таке фантасмагоричне суржикове слова «відвратітєльно». Краще, мабуть, про
нього самого, про суржик, щоби ще й смішно було, і не скажеш.
В одному інтервʼю журналістка Богдана Савчук сказала“Не іздівайтесь” з української
мови. Та розповіла «Чому важливо відмовитись від суржику?»
Навіть розуміючи, що суржик спотворює не тільки українську мову, а й інформацію,
яку хоче донести мовець, деякі люди все одно вважають його народним надбанням і
асоціюють з чимось рідним та своїм.
Але мало хто знає, що це також фактор, який впливає на нашу мовну ідентичність. Це
особливо актуально у час повномасштабної війни з Росією.
Один із міфів російської пропаганди ґрунтується на вигаданому твердженні, що
українська мова — це суржик, а справжньої літературної мови в українців досі немає.
Використання суржику в спілкуванні може навіть змінити значення інформації. Це
відбувається через те, що мовець може вживати слово у відомому тільки йому
значенні, до того ж із численними порушеннями граматичних норм.
Після повномасштабного вторгнення РФ в Україну для багатьох громадян питання мовної
самоідентифікації постало "ребром". Українці почали масово відмовлятися від
російської мови ще до 24 лютого. А вже березневе опитування показало, що лише 18%
громадян розмовляють у побуті виключно російською.
За три місяці війни тенденція до переходу на українську не лише зберіглася, але й
пожвавилася, ставши своєрідним мейнстримом. Лише в рамках проєкту "Єдині"
ініціативи "Навчай українською" вже перейшли або у процесі переходу на державну
мову понад 11 тисяч громадян.

Починаючи з 2014-року, коли більша частина українців не очікувала, що сусідня

країна яка коронувала себе «братським народом» для нас, буде так радикально
втручатися в революційний твіст нашої держави, таке питання кардинально примножило
до себе увагу. Саме тоді, штучна ворожнеча східної та західної частини українців,
російсько- та україномовних громадян почала давати свої рушійні плоди. І в
створеному понятті «західна» та «східна» Україна вина російщина, адже вона першою
розпочала ділити українців.
Мова стала зброєю. Стала новим ґрунтом для зародження сепарації в країні, яка
відносно нещодавно народилася та стала самостійною. Вербальність почала слугувати
найвпливовішим знаряддям на інформаційному полігоні. Почалося цькування українців
між собою, на яких дані події почали діяти підсвідомо, завдяки лише фоновим
знанням, поняттям та відчуттям. Парадигма людей змінилася: вони почали гостро
реагувати на самоідентифікацію українця через мову.
Але ж, у будь-якої патології можна віднайти зачатки. Навіть у соціально-культурної.