Українська лiтературна вимова i наголос: Cловник-довiдник / За ред.

М. А. Жовтобрюха. – К.: Наук. думка, 1973. – 724 с.

Словник містить близько 50 тисяч слів і відбиває найпоширенішу українську

літературну вимову без зазначення можливих її варіантів.
Зафіксована вимова характерна для нормального темпу мовлення (не уповільненого і
не швидкого), ознаками якого виступають чітко і ясно вимовлювані звуки.
До реєстру Словника внесено такі слова української літературної мови:
а) загальновживані назви предметів, дій, стану, ознак тощо;
б) назви осіб за професією;
в) назви народностей;
г) назви людей за місцем проживання (жителів обласних міст України і деяких інших
великих міст);
д) географічні назви (країн, материків, океанів, морів, великих міст, гір, рік, озер,
заток, проток, каналів, пустель і под.);
є) уживані в офіційному побуті імена людей та деякі імена по батькові, вимова яких
часто порушується в сучасному українському мовленні: Андрійович, Сергіївна тощо;
є) спеціальні слова, що поширилися в загальновживаній мові у зв’язку з розвитком
науки, техніки, з виникненням нових понять: кібернéтика, автоматизáція, мікропóле,
облікóвувати і под.
Словник охоплює групи споріднених слів із різним місцем наголошення і різною
вимовою типу писáти, пúсаний, стояти, стóячи; слова, в наголошенні яких часто
трапляються помилки: кіломéтр, вúпадок, вимóва, íноді, пізнáння, читáння тощо; слова, що
однаково пишуться, але по-різному наголошуються і мають відмінні значення: зáв’язка і
зав’язка, вибігáти і вúбігати; відприкметникові іменники, зокрема ті, що мають по-різному
наголошені співвідносні форми типу бéзлад і безлáддя, бéзцінь і безцíнність; співвідносні
прикметникові форми з різними суфіксами типу баклажáнний і баклажáновий: найбільш
поширені іменники і прикметники з суфіксами емоційної оцінки: білéнький, білéсенький,
товстелéзний; присвійні прикметники з суфіксами -ів, -ин: бáтьків, невíстчин; суплетивні
форми вищого ступеня порівняння прикметників: крáщий, гíрший тощо; складні слова, що
мають основний і побічний наголоси: зерносхóвище, вельмишанóвний.
Основними джерелами для укладання Словника були «Українсько-російський
словник», т. І–VI (К.„ 1953–1963); «Російсько-український словник» т. І–НІ (К, 1968);
«Словник наголосів» М. І. Погрібного (К., 1964); «Сучасна українська літературна мова.
Фонетика» (К., 1969); «Словарь ударений для работников радио и телевидения» (М., 1967);
лексична картотека Інституту мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР.
У роботі над Словником-довідником використано також праці мовознавців
Л. А. Булаховського, О. Н. Синявського, М. А. Жовтобрюха, М. Ф, Наконечного,
П. П. Коструби, В. М. Веселовської та ін., присвячені акцентологічним і орфоепічним
питанням української мови.
Зразки словникових статей:

баба, би, мн. бабú, бабíв [íў] і баб, бабáм ∆ дві бáби.

бік, бóку, мн. бокú, бокíв [к'íў], бокáм, бокáми, по бокáх ∆ два бóки; на бік (присл.
нáбік); з бóку на бік; за бік; у бóці, у бокý; на бóці, на бокý; з обóх бóків; по обúдва бóки; на
всі чотири бóки; брáтися в бóки; рвати бóки від сміху; вúлаяти на всі бóки; з усíх боків.