Ткаченко Карина УФР-20

Етимологічні словники
1. 1) Етимологічний словник Української мови (1 том А-Г)
2) Мельничук О. С., Болдирєв Р. В., 1982;
3) Мета: подати основні відомості про етимологію (тобто, про
походження і генетичні зв’язки) слів української мови;
4) 572 с.
5) У словнику подаються лише відомості суто етимологічного характеру:
для слів, здавна успадкованих з праслов’янської мови, наводяться дані
про походження звукового складу їх основ (коренів) і про розвиток їх
семантики, починаючи з найдавнішого реконструйованого стану, а для
слів, запозичених українською чи давньоруською мовою з інших – наявні
дані про джерела і шляхи запозичення разом з найстислішою
етимологічною характеристикою відповідного слова в мові, що була
початковим джерелом запозичення.
6) Словникова стаття будується з таких частин: а) реєстрове слово; б)
фонетичні та словотворчі варіанти реєстрового слова і всі ті похідні від
реєстрового слова та його варіантів, які було визнано за доцільне
подавати в цьому Словнику під реєстровим словом (див.стор.7, 11-12); в)
етимологічні відповідники реєстрового слова з усіх слов'янських мов, у
яких вони зафіксовані; г) реконструйована форма реєстрового слова чи
його основи на різних етапах розвитку праслов'янської мови, починаючи
від найпізнішого і кінчаючи найдавнішим і, в разі потреби, пояснення до
цієї форми на рівні праслов'янської мови; д) етимологічно пов'язані з
реєстровим словом слова інших індоєвропейських мов, починаючи з
найближчих до праслов'янскьої фонетичних і словотворчих форм; на
початку чи в кінці цієї частини статті, залежно від конкретного характеру
матеріалу і зумовленого ним ходу викладу, подається, в разі можливості,
індоєвропейський корінь чи поширена основа; е) етимологічно пов'язані з
реєстровим словом слова семіто-хамітських чи урало-алтайських мов (де
можливо); є) бібліографія найважливішої літератури з питань етимології
відповідного слова чи спорідненх з ним слів слов'янських і інших мов,
якщо вона не була наведена вже в попередній частині статті.
7) арг. – арготичне;
Букв. – буквально;
Вим. – вимовляється;
Енкл. – енклітика;
Обл. – обласне;
Сірл. - середньоїрландська;
Ч. – чеська;
8) Перший том словника містить слова на літери А-Г, у ньому подається
етимологія і характеризується стан етимологічної розробки всіх зафіксованих у
ХІХ і ХХ ст. слів української літературної мови та діалектів, за винятком
найрегулярніше утворювальних похідних форм, пов'язаних із наведеними в
словнику, і застарілих або вузькофахових термінів іншомовного походження.
Розглядаються також власні імена людей, поширені на Україні. Для філологів
широкого профілю, мовознавців, фахівців з української та інших слов'янських
мов і всіх, хто цікавиться походженням слів, - наукових працівників,
викладачів, студентів.
9) Українсько - російський словник АН УРСР (К., 1953-1963), Словник
укріїнської мови Б. Д. Грінченка (Л., 1907-1909), Словник української мови П.
П. Білецького – Носенка (1843) та ін. (використано близько 30-ти
лексикографічних праць).

2. 1) Слов’янські особові імена українців.

2) Павло Чучка. Ужгород. 2011 рік.
3) Пропонована праця становить доступний виклад історії особових імен
українців та їх предків з посиленою увагою до імен давніших часів, за яких
особові імена слов’янського походження кількісно ще переважали над іменами
чужомовними, тобто запозиченими з інших мов, передусім із давньоєврейської,
давньогрецької, латинської та західноєвропейських, а також із числа
радянських заідеологізованих утворень.
4) У словнику проаналізувано 2000 імен. 436 стр.
5) До слов’янських імен українців відносимо лише:
А) генетично слов’янські імена, успадковані українцями з давньоукраїнської,
давньоруської чи праслов’янської мови;
б) імена слов’янської етимології, які побутують у більшості сучасних
слов’янських мов, але належність їх до імен праслов’янського фонду не є
доведеною;
в) власне українські іменні деривати новіших часів, утворені від слов’янських
основ (напр., Зореслав, Зоряна, Сніжана);
г) слов’янські особові імена, утворені від онімів інших класів, передусім від
слов’янських ойконімів, наприклад, Ґрозав, Ждимир, Щедрик, Світлана і т. П.

6) Усі слов’янські імена українців розглядаємо у двох частинах Словника:

спочатку чоловічі, а після них уже – жіночі імена. Як у першій, так і в другій
частині Словника імена розташовуємо в суворому алфавітному порядку,
відповідно до чинного українського правопису за принципом: одне ім’я – одна
словникова стаття. На правах окремої заголовної статті до реєстру заносимо та
розглядаємо тільки назви, гїйсьмово засвідчені в ролі власних особових імен
пам’ятками сучасної української, давньоруської чи староукраїнської
писемності, а саме:
а) двоосновні безафіксні слов’янські особові імена зразка Дом аж ир, Мстигой,
Радогост ь, Д звен и слава, Красимира;
б) відкомпозитні усічено-суфіксальні іменні та безсуфіксно-префіксальні
утворення зразка Миросик, Ростик, Славко, Бездѣд, Зоряна, Малуша, Нелѣпа;
в) відапеелятивні особові імена типу Горазд, Сокіл, Кудря, Руся, а також г)
особові імена, відтворювані нами на підставі давніх патронімічних та
ойконімічних слов'янських назв.
7) лат. – латинське
Лемк. – лемківське
Літ. – літературне
Літоп. – літописне
Луж. – лужицьке
Льв. – Львівщина
Давньоукр. – давньоукраїнське
Давньочес. – давньочеське
Дак. – дакійське
Двор. – дворянин
Дер. – дериват, похідне слово
Див. – дивись
Дит. – дитяче

8) Заголовні реєстрові імена виділяємо жирним шрифтом у формі називного

відмінка однини, яка відповідає нормативам сучасної української літературної
мови. У спірних правописних випадках біля імені наводимо також
рекомендоване закінчення родового відмінка однини. Напр., БЛАГА, -ГИ чол.
Р., МУДРА, -РИ чол. Р., ДРОБИШЕНЯ, -НЯТИ, чол. Р., МИЛГОСТЬ, -ТЯ чол.
Р., ХОТИМИСЛЬ, -ЛЯ чол. Р.
Ілюстративний матеріал з історії та географії кожного імені наводимо у вигляді
того аутентичного запису (тобто кирилицею або латиницею), яким ім’я
засвідчене в конкретній писемній пам’ятці без суттєвих змін запису оригіналу.
Отже, текстуальні ілюстрації наводимо без транскрибування чи
транслітерування навіть тоді, коли в латинських, угорських, польських записах
імені наявні диграфи, триграфи, квадраграфи чи дифтонги типу ае, cz, cs, sz, rz,
tsch, буквосполучення з ігреком, який часто виступає засобом пом’якшення
попереднього приголосного.

9) АБМУ – Акты Бориспольського мейскогоУряда 1612 – 1699 гг. С

предисловием А.В. Стороженко. – К., 1892. – 112 с.; Акты, относящиеся к
истории западной России / [Собр. И изд. Археограф, комис. СПб]; 1846 – 1852.
– Т. 1 – 5. ; Актова книга Житомирського Гродського уряду 1611 / / [Підг. До
вид. М. Матвіенко, В.М.Мойсіенко]. – Житомир, 2002.

3. 1) Nota bene. Естимологічний словник топонімів української мови.

2) В.В. Лучик. 2014 рік.

3) Для науковців, освітян, студентів, учнів і всіх тих, хто цікавиться

походженням власних географічних назв України.
Етимологічне дослідження й лексикографічне опрацювання топонімів
української мови, які впродовж багатьох віків функціонування
акумулювали важливу для різних наук мовну, фізико-географічну,
історичну, культурнуТта іншу інформацію, має важливе теоретичне й
практичне значення не лише для вітчизняного мовознавства, а й для
слов’янської та індоєвропейської компаративістики — для створення
національних і загальнослов’янських ономастичних словників,
енциклопедій, атласів тощо.

4) У словнику, що містить понад 2600 етимологічних статей, пояснено

походження близько 3700 сучасних та історичних топонімів.

5) Сучасні та історичні топоніми, які називають або називали раніше

найвідоміші географічні об’єкти України: міста, селища міського типу,
річки, озера, болота, гори, печери, ліси, заповідники, фізико-географічні
та історико-етнографічні території тощо.

6) Реєстрові топоніми виокремлено жирним шрифтом та розміщено за

алфавітом, а в текстах словникових статей вони, як і всі інші назви, твірні
слова, основи, морфеми, звуки, ілюстративний матеріал - виділено
курсивом. Після кожного реєстрового топоніма наведено дані, які
фактично становлять значення власної географічної назви: інформацію
про характер позначуваного об’єкта (річка, озеро, місто, селище міського
типу, гора, печера, ліс тощо), про його локалізацію на місцевості в межах
району й населеного пункту, про варіанти топоніма або інші сучасні та
історичні назви цього ж об’єкта, про джерела і час фіксації назв. Далі
запропоновані основні версії щодо походження топоніма з можливими
коментарями автора.

7) Болот. — болотний, болотяний,болотистий

босн. — боснійський
бот. — ботанічний
б. Р. — без року (видання)
букв. — буквальний, буквально
буков. — буковинський
в-во — воєводство
вдсх. — водосховище
відаг. — відагіонімний
відад’єкт. — відад’єктивний
відантроп. — відантропонімний

8) Більшість наведених географічних назв етимологічно вже

досліджували вітчизняні або зарубіжні ономасти, однак чимало топонімів
досі не має загальноприйнятого пояснення. Тлумачення етимології давніх
географічних назв, які утратили живі мотиваційні зв’язки, спираючись на
науково обґрунтовані гіпотези (реконструкції), що не завжди мають
історичне підтвердження або надійне мовне підґрунтя. Однозначно
встановити мотиваційні ознаки етимологічно затемнених топонімів
надзвичайно складно для більшості з них подано по кілька відомих
версій.