Вступ

Мова – це не тільки засіб спілкування, мова – це дух та історія кожного

народу. У світі є близько 5000 мов і, порівнюючи їх, можна знайти як багато
відмінного, так і достатньо спільного, візьмемо за приклад українське слово
«ворона»: рос. ворона, серб. врана, болг. врана, польськ. wrona, чеськ. vrana,
словацьк. vrana. Та прикладів, на справді, можна навести безліч. Вченні
вважають: така спільність між мовами може бути пов’язана з їхнім спільним
«предком» — мовою-основою, або прамовою (індоєвропейською).

Проте спиратися лише на словникові зв’язки не є надійним критерієм,

адже є усім відомий термін – запозичені слова (іншомовні слова, які, в ході
еволюції мови, засвоїлися в ній) тому схожість певних слів тієї чи тієї мови
не завжди є показником їхньої спорідненості.

Найкращим варіантом для аналізу спорідненості мов є морфема –

«частина слова, що має власне закінчення <…> і повторюється в інших
словах з тим самим чи подібним значенням <…> є спільним, родовим
терміном і для кореня, і для суфікса, і для префікса, і для частки тощо» (Є. Д.
Поліванов, 383).

Саме тому для кращого розуміння, вивчення, пізнання різних мов

науковці протягом значного періоду намагатися угрупувати їх. Зараз є багато
способів класифікації мов, в їх основи покладені певні ознаки, до прикладу:
типологія мови, її приналежність до того чи того мовного ареалу тощо. Проте
найчастіше розглядають генеалогічну класифікацію мов.
Історія створення генеалогічної класифікації

Генеалогічна класифікація мов – це вивчення і групування мов світу на

основі споріднених зв'язків між ними, тобто це походження мови, її зв’язок з
іншою прамовою. Дуже важливим аспектом у її створені є історія народу,
адже без неї ми не зможемо вивчити історію мови, яку ми досліджуємо.
Передусім, велику роль у генеалогічній класифікації відіграє порівняльно-
історичний метод, мета якого полягає: 1) у встановленні спорідненості мов,
їх спільного походження шляхом порівняння слів, звуків і граматичних
форм; 2) у реконструюванні слів і граматичних значень у мові-предку; 3) у
встановленні закономірностей у зміні слів, звуків і граматичних форм після
розходження мов.

Ще у XVI-XVII ст. учені намагалися довести спорідненість тогочасної

сучасної мови з певною давньою. До прикладу, у 1538 р французький учений
Гвілельм Постеллус намагався довести походження всіх мов від
давньоєврейської. У 1610 р. Йосиф Юстус Скалігер зробив першу
класифікацію мов у своїй праці "Думки про європейські мови", де виділив 11
груп мов: грецьку, латинську, тевтонську, слов'янську, албанську, ірландську,
британську, татарську, угорську і баскську. Ще одне дослідження було
зроблено у 1666 р. хорватом Юрієм Крижаничем, який опублікував
"Граматичні дослідження про російську мову", де навів фонетичні
відповідники між слов'янськими мовами і на цій основі зробив їх
класифікацію.

У 80-х роках XVI ст. італієць Філіппо Сассеті, проживаючи в Індії,

ознайомився з санскритом – давньою індійською мовою. Вважається, що
саме це стало поштовхом розвитку генеалогічної класифікації мов. Пан
Сассеті припустив, що якраз італійська мова має певну спорідненість зі
санскритом. Як приклад він навів такі слова: санскр. dva "два" — італ. due,
санскр. tri "три" — італ. tre, санскр. sarpa "змія" — італ. serpe.
 Досліджував цю давню мову і британський філолог Вільям Джонс, він
сказав: "Санскрит, яким би не був його вік, має надзвичайну структуру; він
досконаліший від грецької, багатший від латинської і перевершує ці мови за
витонченістю. Однак його подібність із цими мовами, яка не могла
виникнути випадково, настільки сильна, що жоден мовознавець при
дослідженні всіх трьох мов не може не дійти висновку, що вони виникли з
одного джерела, яке вже не існує". Так сформувалося порівняльно-
історичний метод вивчення та дослідження мов.

Схожі дослідження проводилися протягом другої половини XVIII-

кінця XIX століття. Німецькі мовознавці: Фрідріх Шлегель у своїх
дослідженнях порівнював морфеми; Франц Бопп – дієвідміни санскриту,
грецької, латинської та готської мов, а у 1833 році написав «Правильну
граматику індогерманських мов»; Якоб Грімм, вивчаючи германську
філологію, створив «Граматику німецької мови»; Август Шлейхер дослідив
не лише германські, але й балтійські мови, а також створив родове дерево, де
показав які мови мають тісний зв’язок з індоєвропейською; Йоганн-Каспар
Цейс – кельтські мови; Фрідріх Діц – романські. Серед науковців інших
національностей є датський мовознавець Расмус-Крістіан Раск у своїй праці
«Дослідження давньопівнічної мови» (1815) дійшов висновку, що ісландська
мова має споріднені зв’язки з норвезькою, шведською, датською, німецькою,
грецькою мовами, але аж ніяк не з гренландською, баскською та кельтською.
Російський та австралійський мовознавці Олександр Христофович Востохов і
Франьо Міклошич вивчали слов’янські мови.

Великий внесок у вивчення історії мов зробив і російський учений

Михайло Васильович Ломоносов. Він стверджував про існування так званих
«рідних» та «нерідних» мов, а яскравим прикладом щодо цієї теорії
мовознавець називав очевидну схожість різних мов. Згодом, Ломоносов, в
ході його досліджень, дійшов висновку щодо складності історичних шляхів
формування мов.
 З плином часу завдяки цим дослідникам сформувалася генеалогічна
класифікація мов – основне досягнення порівняльно-історичного методу
досліджень. І вже з XIX ст. стала можлива її детальна розробка.
 Індоєвропейські мови

Індоєвропейські мови є найбільш «популярні» серед населення усього

світу, адже станом на 1985 рік нею розмовляло більше половини населення
Землі. До індоєвропейських мов входять індійська, іранська, слов’янська,
балтійська, германська, романська, кельтська, грецька, албанська, вірменська,
анатолійська та тохарська мови.

До індійської мови, якою розмовляють 761 млн. 075 тис. осіб. Належать
такі мови: гінді (182 млн. осіб), урду (58 млн. осіб), бенгалі (189 млн. осіб),
панджабі (майже 56 млн. осіб), лахнда, сіндхі (19 млн. 720 тис. осіб),
раджастхані (до 80 млн. осіб), гуджараті (44 млн. осіб), маратхі (64 млн. 783
тис. осіб), сингальська (13 млн. 220 тис. осіб), Непалі (16 млн. 56 тис. осіб),
біхарі, орія (31 млн. осіб), кашмірі (3,4 млн. осіб), циганська (5 млн. осіб).

До цієї групи належать також і мертві мови: санскрит, палі та пракрити.

Мовами іранської групи спілкуються 80 млн. 415 тис. осіб. До них

належать перська (31 млн. 280 тис), таджицька (7,2 млн. осіб), афганська (25
млн. осіб), балучі, курдська, осетинська, татська, ягнобська, талиська і мертві
давньоперська, авестійська, пехлеві, мідійська, парфянська, хорезмійська,
согдійська та скіфська.

Слов'янськими мовами користуються 290 млн. 475 тис. осіб. Виділяють

три підгрупи слов'янських мов: східну, західну і південну. До східної
належать такі мови: українська (41 млн. осіб), російська (200 млн. осіб) та
білоруська (більше 10 млн. осіб). До західної – польська (44 млн. осіб),
чеська (12 млн. осіб), словацька (5 млн. осіб), кашубська, лужицька (до 100
тис. осіб) і мертві полабська та поморська мови. До південної – належать
болгарська (9 млн. осіб), македонська (2 млн. осіб), сербська (13,5 млн. осіб),
хорватська (7 млн. осіб), словенська (2 млн.осіб) і мертва старослов'янська
мови.
 До балтійської групи належать литовська (3 млн. осіб), латиська (1,5
млн. осіб) і мертва прусська мови.

Германські мови поділяють на три підгрупи: північногерманську

(скандинавську), західногерманську і східногерманську. В свою чергу
північногерманська виділяє такі мови: датську, шведську, норвезьку,
ісландську і фарерську. До західногерманської групи належать англійська,
голландська, фламандська, фризька, німецька їдиш. До східногерманської -
готська мова, та мертві: бургундська, вандальська, гепідська, герульська

Виділяють три підгрупи романських мов: центральну, західну та

східну. До центральної належать французька, італійська, ретороманська та
сардинська мови.До західної - іспанська, португальська, каталонська та
провансальська мови. До східної – румунська та молдавська.

У кельтській групі мов виділяють три підгрупи: гойдельську, бриттську

і галльську. До годельської належать ірландська, шотландська і мертва
менська мови. До бриттської - бретонська, валлійська і мертва корнська
мови. До галльської - галльська мова.

До грецької групи відносять новогрецьку і мертву давньогрецьку мови.

До албанської - албанська мова.

Вірменську групу представляє єдина вірменська мова.

До анатолійської групи індоєвропейської сім'ї належать мертві

хеттська, лувійська, палайська, карійська, лідійська і лікійська мови

До тохарської групи належить мертва тохарська мова.

 Висновок

Генеалогічна класифікація мов – класифікація мов, в основу якої

покладено певну спорідненість та подібність тих чи тих мовних груп і
підгруп. Вона об’єднує схожі мови у, так звані, мовні сім’ї, які теж
поділяються на підгрупи – гілки. До прикладу, найбільш популярна сім’я мов
– індоєвропейська, однією з її гілок є германські мови.

Вивчати спільні риси мов допомагає порівняльно-історичний метод,

який показує, що така схожість багатьох мов виникла шляхом диференціації
діалектів. Ця диференціація з’явилася внаслідок переселень, мігрувань, змін
кордонів, заселень чужоземцями інших земель тощо. Адже не випадково так
багато мов мають спільну граматичну будову, подібності у словах, вимові і
т.д. Це вже наштовхує на думку, що колись була прамова, що поклала основу
для інших, сучасних та мертвих мов. Проте, в ході досліджень з’ясувалося:
чим старіші мови, тим більш схожими вони є. Мовознавці вважають, що це
пов’язане з розвитком людства, бо ж ми рухаємося вперед та розвиваємося,
як наслідок, створюються нові слова, вирази, а отже, стає явною різниця між
давніми мовами та сьогоденними. Саме таку різницю та подібність мов
вивчає і пояснює генеалогічна класифікація.