Практична робота мовознавства

1.Порівняльно-історичний метод як основа для створення генеалогічної класифікації мов

Походження багатьох слів будь-якої окремо взятої мови часто залишається для нас не зрозумілим тому, що в
процесі розвитку мови втрачалися стародавні зв'язку між словами, змінювався фонетичний вигляд слів. Ці
стародавні зв'язку між словами, їх давнє значення дуже часто можна виявити за допомогою родинних мов.

Нині у світі за різними даними нараховується від 2,5 до 7 тис. мов (за даними інтернету 1999 р. — 6703 мови).

Точно визначити кількість мов неможливо, оскільки відмінність між різними мовами і діалектами однієї мови
умовна. Мови світу розрізняють за структурою, кількістю їх носіїв, наявністю писемності, ступенем їх вивчення,
суспільними функціями.

У сучасному мовознавстві є такі класифікації мов :

- Генеалогічна. – Соцілінгвістична. – Типологічна. – Ареальна.

Генеалогічна класифікація мов – це вивчення і групування мов світу на основі споріднених зв'язків між ними ,
тобто на основі спільного походження від якоїсь однієї прамови.

У сучасній лінгвістиці існують різні методи дослідження мов :

- Описовий -Структуриний

- Порівняльно-історичний - Зістаний

Генеалогічна класифікація базується на порівняльноісторичному методі, мета якого полягає:

1) у встановленніспорідненості мов, їх спільного походження шляхом порівняння слів, звуків і граматичних

форм;

2) у реконструюванні слів і граматичних значень у мові-предку;

3) у встановленні закономірностей у зміні слів, звуків і граматичних форм після розходження мов.

Порівняльно-історичний метод належить до найдавніших . Його об’єктом є лише споріднені мови , а головне
завдання полягає у вивченні і встановленні мовних законів за якими споріднені мови розвивались у минулому.

Так, наприклад, в старослов'янській і інших російських - небо, в латинських - nebula "туман", німецькому - Nebel
"туман", давньоіндійському -nabhah "хмара" коріння, відновлювані в загальній формі * nebh - є генетично
тотожними. Генетичне тотожність мовних елементів в декількох мовах дозволяє встановити або довести
спорідненість цих мов, оскільки генетичні, тотожні елементи дають можливість відновити (реконструювати)
єдину форму минулого мовного стану.

Вчені – у зошиті ( виписати , вивчити , розказати ) .

Так поступово склалося порівняльно-історичне мовознавство і його чи не основне досягнення — генеалогічна

класифікація мов. За генеалогічною класифікацією мови світу поділяютьна сім'ї (максимальні об'єднання
споріднених мов), сім'ї —на групи (гілки), групи — на підгрупи, а вже в підгрупах виділяють конкретні мови.
Ізольовану мову, генетичних зв'язків якої не вдалося знайти, вважають окремою сім'єю.

У наш час виділяють приблизно 200 сімей мов, із них 22 — у Євразії, 20 — в Африці, інші — в Америці, Австралії,
Новій Гвінеї. Найвідомішими і найпоширенішими мовними сім'ями є індоєвропейська, семіто-хамітська,
кавказька, фінно-угорська, самодійська, тюркська, монгольська, тунгусо-маньчжурська, китайсько-тибетська,
тайська, аустронезійська, аустроазіатська.
2. Теорії моногенезу і полігенезу та їх вплив на створення генеалогічної класифікації

Важливу роль у розв'язанні проблеми походження мови відіграють гіпотези походження людини — гіпотеза
моногенезу і гіпотеза полігенезу.

Прихильники гіпотези моногенезу схиляються до думки, що людина (а отже, й мова) виникла десь в одному
місці земної кулі. Це означає, що спочатку була тільки одна мова. В процесі її розвитку відбувалися певні зміни,
інші мови утворювалися шляхом поділу первісної. Цей поділ багаторазово повторювався.

Одним з перших гіпотезу моногенезу почав розробляти італійський мовознавець Альфредо Тромбетті (1866—
1929).

Її прихильниками є німецький мовознавець Бернгард Розенкранц (нар. 1903), американський лінгвіст Моріс
Сводеш (1909—1967), російські лінгвісти В. Іванов, О. Леонтьєв, М. Марр, український мовознавець О.
Мельничук, сучасний український мовознавець Юрій Мосенкіс.

Спираючись як на мовні, так і на антропологічні свідчення, представники гіпотези полігенезу припускають, що

людина (і мова) виникла у двох точках земної кулі — у Східній Африці (ностратична мовна група) і в Південній
Азії (синокавказька мовна група). Ця ідея й породила ностратичну гіпотезу. Значний внесок у її розробку
здійснив датський мовознавець Хольгар Педерсен (1867—1953), який запровадив і її назву. Переконливо
обґрунтував спорідненість ностратичних мов російський мовознавець Володимир Ілліч-Світич (1934—1966).

Проблема походження мови дуже складна. Проте у XX — на початку XXI ст. усе виразніше окреслюються шляхи
її розв'язання. Ключем до вирішення цієї проблеми є ідея переходу від тваринних звуків стадної стимуляції до
людських звуків суспільної регуляції.

3. Назви основних груп у індоєвропейській сім’ї

Індоєвропе́йські мо́ ви — найпоширеніша сім'я споріднених мов, які вважаються нащадками

праіндоєвропейської. Представлена на всіх населених континентах Землі, число носіїв перевищує 2,5 млрд. За
гіпотезами деяких сучасних лінгвістів, є частиною макросім'ї ностратичних мов.

Термін індоєвропейські мови був уперше запроваджений англійським дослідником Томасом Юнгом в 1813
році. У німецькомовній літературі частіше використовується термін індогерманські мови. Іноді раніше
індоєвропейські мови називалися «арійськими», проте зараз цим терміном називається підсім'я
індоєвропейських мов, що включає нуристанську гілку та індоіранські мови.

Належність окремих мов і мовних груп до сім'ї індоєвропейських мов визначається на підставі подібності їхньої
структури, досліджуваної за допомогою порівняльно-історичного методу і пояснюваної як результат їх
походження від єдиної у минулому індоєвропейської прамови.

За ознаками ближчої спорідненості індоєвропейські мови поділяються на групи мов і окремі мови на рівні груп.

Існує 7 груп живих індоєвропейських мов і 3 окремі мови, до яких належать також відомі з історії
близькоспоріднені з ними мертві мови, що були попередніми етапами розвитку сучасних мов або належали до
відповідних груп як самостійні мови.

Найбільшу групу живих індоєвропейських мов становлять індійські мови — 96, якими розмовляє понад 770 млн
людей. До них належать мови гінді та урду , бенгалі, пенджабі, маратхі, гуджараті, орія, асамі, синдхі, циганська
та ін., а також мови шастр (священних текстів) — ведійська і санскрит, на яких збереглося багато письмових
пам'яток.

До групи іранських мов належать живі мови — перська (фарсі), таджицька, дарі (фарсі-кабулі), афганська
(пушту), осетинська, ягнобська, курдська, белуджійська, талиська, ряд памірських мов та ін. (всього 81 млн
носіїв) і мертві мови — авестійська, мідійська, давньоперська, середньоперська (пахлеві), парфянська,
согдійська, хорезмійська, скіфська, аланська, сакська (хотанська). На підставі ряду спільних структур, ознак
іранські мови об'єднуються з індійськими в індоіранські мови: є припущення щодо їхнього походження від
колишньої мовної єдності.

Слов'янська група мов поділяється на 3 підгрупи (понад 290 млн носіїв):

- східну: українська, російська, білоруська;

- західну: польська, чеська, словацька, верхньолужицька, нижньолужицька, полабська мова (зникла на початку
XVIII ст.);

- південну: Західна підгрупа: сербохорватська, боснійська, сербська, хорватська, чорногорська, словенська

мова, прекмурська.

Східна підгрупа: болгарська, македонська, староцерковнослов'янська, церковнослов'янська, місцеві різновиди,

в тому числі київський ізвод.

Група балтійських мов складається з живих мов — литовської і латиської (4,3 млн. носіїв.) і мертвих — пруської,
ятвязької, куршської та ін. З огляду на особливу структурну близькість балтійських мов до слов'янських
припускається існування у минулому якогось виду балто-слов'янської мовної спільності .

До групи германських мов (бл. 550 млн. носіїв) належать живі мови: англійська — друга (після китайської) за
поширеністю у світі, німецька, нідерландська, фризька, люксембурзька, африкаанс, їдиш, шведська, данська,
норвезька, ісландська, фарерська і мертві — готська, бургундська, вандальська, гепідська, герульська та інші.

Романська група мов (576 млн. носіїв) представлена живими мовами — французькою, провансальською
(окситанською), італійською, сардинською , іспанською, каталанською, португальською, румунською,
аромунською, ретороманською, рядом креольських мов. Усі романські мови розвинулися на основі латинської
мови, літературна форма якої відома тепер за численними писемними пам'ятками і застосовується досі як мова
католицької літургії та (обмежено) як міжнародна мова науки. Латинська мова разом з мертвими мовами
оскською й умбрською утворювали групу італьських мов.

Кельтська група мов складається з малопоширених живих мов — ірландської, гельської (шотландської),
валлійської, бретонської, менської, корнської і мертвих кельтіберської, лепонтійської, галльської. У минулому
кельтські мови були поширені на великій території Європи — від нинішньої Великої Британії до Карпат і Балкан.
У структурі кельтських мов є ряд спільних ознак з італьськими мовами, з якими їх звичайно об'єднують у
загальнішу італо-кельтську групу.

Грецька мова (12,2 млн. носіїв) посідає серед індоєвропейських мов окреме місце на рівні мовної групи. В її
історії виділяються давньогрецький (давньогрецька мова) і середньогрецький (візантійський) періоди.

Албанська мова (4,9 млн. носіїв) генетично пов'язана з мертвими іллірійською та мессапською мовами.

Вірменська мова (понад 6 млн. носіїв) вважається наступницею колишньої мови хайаса-арменів у складі
держави Урарту.

Численними писемними пам'ятками представлені дві групи повністю вимерлих індоєвропейських мов —
анатолійська, або хетсько-лувійська і тохарська.

4.Германська група мов

Германські мови — група споріднених мов індоєвропейської мовної родини. Мови германської групи у
спілкуванні використовують понад 550 мільйонів людей. Найпоширеніші з них — англійська та німецька.

Германські мови традиційно поділяються на три підгрупи:

Пінічна підгрупа : Також відома, як скандинавська підгрупа. До її складу входять шведська і діалекти (ґетамол,
норлендска, ельвдалск т. і.), данська, норвезькі офіційні мови а діалекти (букмол, нюношк, ріксмол, трендешк,
нордношк і т. д.), ісландська, фарерська мови.
Західна підгрупа : Мовами, що належать до цієї групи є англійська, фризька, люксембурзька, нідерландська,
німецька, їдиш, африкаанс.

Східна підгрупа : До цієї підгрупи належать згаслі германські мови — готська, бургундська, вандальська,
гепідська, герульська мови.

Наука, що займається вивченням германських мов, зветься германська філологія або германістика.

Область первісного формування германських племен - південь Скандинавії, півострів Ютландія та Шлезвіґ-
Гольштайн: далі вони розвивалися на тлі численних міграцій їх носіїв, особливо в 2-5 ст., в епоху "великого
переселення народів".

Характерні особливості германських мов порівняно з іншими індоєвропейськими: динамічний наголос на

першому (кореневому) складі слова, редукція ненаголошених складів, спільногерманський зсув приголосних,
широкий ужиток внутрішньої флексії (аблаута або чергування голосних) як морфологічного засобу (анг. tooth -
teeth), 2 відміни прикметників.

5. Характеристика угорської,естонської,литовської та латвійської мов

Есто́нська мо́ва — мова естонців, офіційна мова Естонії і Європейського Союзу. Рідна для понад 900 тис. людей
в Естонії та десятків тисяч за її межами. Естонська мова використовується в окремих селах Кримського
півострова, Абхазії, діаспорних поселеннях у Швеції, США й Канаді. Писемність на основі латинського алфавіту.

Естонська мова разом із фінською та угорською та іншими мовами належить до фіно-угорських мов уральської
мовної сім'ї.

В естонській мові 9 голосних і 16 приголосних звуків, багато дифтонгів. Властиві три ступені довжини в голосних
і приголосних. Головний наголос падає на перший склад слова. За морфологічною структурою естонська мова
— флективно-аглютинативна. Імена відмінюються по числах і відмінках, граматичний рід відсутній. Дієслово
має відмінювальні й невідмінювальні форми. Синтаксичні зв'язки слів виражаються головним чином
граматичними формами окремих слів і службовими словами. Кількість прийменників невелика. Порядок слів у
реченні відносно вільний.

Угорська мова (рідше мадярська) — рідна мова угорців, належить до фіно-угорської сім'ї мов, де разом з
мовами ханти і мансі складає угорську групу. Угорська мова є офіційною в Угорщині та Євросоюзі; значні групи
населення, що розмовляють угорською мовою, є в сусідніх Словаччині, Румунії та Сербії; мова поширена також
в Україні (на Закарпатті). Писемність на основі модифікованого латинського алфавіту.

В угорській мові є чимало давніх запозичень, зокрема з іранських та тюркських мов, а також пізніших із
німецької, французької, італійської та англійської. Через складне відмінювання іменників та дієслів угорську
мову вважають за одну з найскладніших у світі.

Лито́вська мо́ва — мова литовців, офіційна мова Литви й одна з офіційних мов Євросоюзу. Литовською мовою
розмовляє близько трьох мільйонів осіб (більша частина проживає в Литві). Належить до балтійської групи
індоєвропейської сім'ї мов разом із сучасною латиською мовою, мертвими прусською і ятвязькою мовами.

Перші писемні пам'ятки литовської мови з'явилися досить пізно, в XVI столітті, проте навіть сучасна литовська є
вельми архаїчною (особливо у сфері іменного відмінювання). Фонетично і морфологічно консервативна
литовська значно ближча до прабалтійської мови, ніж інновативна латиська.

Литовська мова поділяється на два основних наріччя: аукштайтське і жмудське. Сучасна літературна литовська
мова базується на діалекті західних аукштайтів.

У литовській 45 приголосних і 13 голосних фонем (включно з тими, що зустрічаються тільки в запозиченнях). Для
приголосних характерна кореляція за м'якості — твердості, голосні розрізняються за довготою. Наголос
рухомий і тонічний, на письмі зазвичай не позначається. За морфологічним строєм литовська — флективна і
синтетична мова. Синтаксис характеризується відносно вільним порядком слів, базовим є порядок SVO. Лексика
здебільшого споконвічна, серед запозичень переважають слов'янізми та германізми.
Для запису мови використовується модифікована латинська абетка, в якій 32 літери.

Лати́ська або латві́йська мо́ва, також (latviešu valoda) — одна з балтійських мов, рідна мова більшості латишів,
державна мова Латвії та з 1 травня 2004 — одна з офіційних мов Європейського Союзу.

Разом з литовською, прусською і ятвязькою латиська походить від прабалтійської мови.

Справила вплив на становлення більшості європейських мов: англійської, німецької, польської, української
тощо. Фактично є мертвою мовою ; проте на практиці широко використовується як мова міжнародного
спілкування серед науковців, літераторів, освітян. Церковна латина залишається офіційною мовою Святого
Престолу та Католицької церкви римського обряду. Вивчається у школах усіх рівнів Європи та Західного світу.

Латинська разом з оскською та умбрською мовами утворює італьську гілку індоєвропейської сімʼї мов. У процесі
історичного розвитку давньої Італії латинська мова витіснила інші італьські мови і з часом зайняла панівне
становище в західному Середземноморʼї. Зараз латина належить до так званих мертвих мов, подібно до
санскриту, давньогрецької та інших.