Порівняльно-історичний

метод у мовознавстві
 Підґрунтям до зародження
цього методу була поява в
XVI–XVII ст. перших
граматик національних мов
і словників, оскільки це дало
поштовх до порівняльного
аналізу різних мовних
одиниць та систем.
 Також відкриття англійським
сходознавцем В.Джоунзом у 1786 році
санскриту наблизило мовознавців до
створення порівняльно-історичного
методу. Наголошувалося на близькості мов,
яка могла виникнути тільки в результаті їх
походження зі спільного джерела. Про це
писав також наприкінці XVIII ст.
Ф.Шлегель у праці “Про мову і мудрість
індійців”.

Відмічалися подібні риси в морфології

санскриту, латинської, грецької, перської
та германських мов, проте вони не
отримали систематизації та наукового
обґрунтування.
Лише в XIX ст. з виникненням
порівняльно-історичного
методу, в якому порівняння
стало засобом, а історичний
підхід до мови – головним
принципом дослідження, були
пояснені відповідності
індоєвропейських мов та
відтворено процес їх розвитку.
Виникнення порівняльно-історичного мовознавства
пов’язано з іменами німецьких лінгвістів Ф. Боппа,
Я.Грімма, датського мовознавця Р. Раска та
російського дослідника О. Востокова.
У 1816 Ф. Боппом уперше була
описана система дієвідміни
санскриту в порівнянні з
грецькою, латиною, перською
та германськими мовами, та
доведено спільність їх
походження.
 У праці “Дослідження
походження давньопівнічної
або ісландської мови” Р.Раск
довів спорідненість
германських мов, а також
провів паралелі між ними та
іншими індоєвропейськими
мовами.
 Велика роль у розробці
порівняльно-історичного
методу належить Я.Грімму,
який, описуючи граматику
німецької мови, у виданні
“Німецької граматики”
(Deutsche Grammatik)
використав метод
порівняння з іншими
германськими мовами.
 Заслугою О.Х.Востокова стало
відкриття генетичної
спорідненості слов’янських мов
(“Рассуждения о славянском
языке, служащие введением к
грамматике сего языка,
составляемой по древнейшим
оного письменным
памятникам”).
 У другій половині ХІХ ст. стрімкого
розвитку в порівняльно-історичному
мовознавстві набули славістика,
балтистика, романістика, іраністика,
кельтологія, індологія, семітологія.
 Карл Бругман Бертольд Дельбрюк Йоганес Щмідт Герман Остхоф Герман Пауль

Особливим етапом удосконалення порівняльно-історичного методу був

молодограматичний (Г. Пауль, I. Шмiдт, К. Бругман, Б. Дельбрюк, Г. Остхоф)
– ІІ пол. XIX ст.–І пол. ХХ ст. Увагу сфокусували на вивченні конкретних
фонетичних, граматичних і лексичних явищ. Була висунута теза, що всі
фонетичні зміни відбуваються відповідно до законів, що не знають
виключення, а якщо девіації спостерігаються, то вони викликані дією
іншого закону. Щоб пояснити виключення з правил, молодограматики
звернулися до принципу аналогії, який був викладений у книзі Г. Пауля
“Принципи історії мови”.
 З нових позицій написана
праця Антуана Мейе (1916)
“Основні особливості
германської групи мов”, у
якій він намагався
реконструювати реальну
динаміку мовного розвитку
і показати особливості
германських мов.
 У 1871 Бертольд
Дельбрюк випускає
збірку “Синтаксичні
дослідження”
 У 1879 вийшла праця
Фердінанда де Соссюра
“Мемуар про первинну
систему голосних в
індоєвропейських
мовах”.
У 1897 Мішель Бреаль
випускає “Досвід
семантики”.
 В 1897 Геогр Венкер почав укладати
атлас діалектів німецької мови
Він розробив анкету-опитування, в якій
було 40 речень-запитань, і цю анкету
розіслали в 40 тисяч населених пунктів
Німеччини. Анкета була адресована
місцевому вчителю німецької мови,
мешканцю даної місцевості, носієві
даного діалекту. Він повинен був всі ці
40 речень перекласти діалектом свого
населеного пункту.
 У подальших розробках порівняльно-
історичний метод ґрунтується на
дослідженні синтаксису та семантики,
теорії номінації, діалектології. Починаючи
з 20-х рр. XX ст. нові методики
порівняльно-історичного методу
спираються на структурні, ареальні,
типологічні, статистичні методи, метод
глотохронології (М. Сводеш). Розпад
індоєвропейської мовної сім’ї вивчається
за допомогою комплексного методу
системно-типологічної реконструкції.
 Регулярність
Генетична
Значущість встановлених Фонетична Семантична
спільність
порівнюваних під час закономірніст закономірніст
порівнюваних
одиниць порівняння ь ь
одиниць
відповідностей

Принципи
порівняльно-історичного
методу
 Генетична спільність
порівнюваних одиниць:

Мовні одиниці, які порівнюються,

розглядаються як наслідки
неоднакового розвитку однієї і тієї ж
первісної одиниці в різних мовах.
 Значущість порівнюваних
одиниць:

Історичне порівняння звуків можливе

тільки тоді, коли порівнюються не
самі ці звуки ізольовано, а значущі
слова або морфеми, до складу яких
вони входять.
Регулярність тих відповідностей,
які було встановлено під час
порівняння:

Звукова подібність, яку ми помічаємо

в порівнюваних одиницях, не
повинна бути випадковою, тому слід
переконатися, що вона існує і в ряді
інших аналогічних випадків.
 Фонетична закономірність:

У кожному випадку ті звукові

відповідності, які спостерігаються як
регулярні, повинні мати конкретне
фонетичне пояснення, тобто треба
довести, що така регулярна
відповідність справді могла історично
скластися як наслідок розвитку
одного первісного звука.
 Семантична закономірність:

Навіть тоді, коли звукові

відповідності є закономірними і
регулярними, слід ще проаналізувати
ті семантичні співвідношення, які
існують між порівнюваними словами
або морфемами. Звичайно, значення
слів може з часом дуже змінюватися
(пор., наприклад, семантичний
розвиток від д.англ. sead – ситий до
суч.англ. sad – сумний), але всі такі
розходження в значенні слова
повинні знайти задовільне пояснення
як наслідок історичного переходу
одних значень в інші.
 Методика аналізу
порівняльно-історичного
методу
Доказ
Зовнішня і матеріальног Визначення
внутрішня о Визначення ареалу
реконструкці споріднення хронології мовних
я мовних явищ
фактів
 Доказ матеріального
споріднення мовних фактів:

Вирішальне значення має

регулярність і системність
відповідностей.
 Зовнішня і внутрішня
реконструкція:

Відновлення першоджерела,
архетипу виробляється на
підставі порівняння мовних
одиниць родинних мов
(зовнішня) або різноетапних
фактів однієї мови (внутрішня).
 Визначення хронології:

в основному відносної, тобто

послідовності чи одночасності
мовних фактів по відношенню
один до одного.
 Визначення ареалу мовних
явищ:

Кожне мовне явище має свої

межі поширення, з’ясування
яких є однією з важливих вимог
порівняльно-історичного
методу.
Недоліки порівняльно-
історичного методу

Не дає змоги точно

датувати відтворюване
явище

Не охоплює більш-
менш повно
досліджувану мову

Аналізують тільки ти
явища, які в
порівнюваних мовах є
спільними, але він не
придатний для аналізу
тих явищ, які в них є
різними
Недоліки порівняльно-
історичного методу

Досліджуються тільки
наслідки мовного
розходження, але не
можна пояснити
результати сходження
мов.

Не придатний для
вивчення мов
аморфної будови і так
званих ізольованих
мов

Недостатньо
використовує дані
інших наук
Дякую за увагу!