СЕМІНАР 8

КЛАСИФІКАЦІЯ МОВИ

1. МОВИ СВІТУ

Нині у світі за різними даними нараховується від 2,5 до 7 тис. мов. Точно визначити кількість мов неможливо,
оскільки відмінність між різними мовами і діалектами однієї мови умовна. Мови світу розрізняють за:
Структурою
Кількістю їх носіїв
Наявністю писемності
Ступенем їх вивчення
Суспільними функціями.
У мовознавстві існують різні класифікації мов світу за їх структурою. Є мови з
Давньою писемністю (санскрит, грецька, італійська, німецька, українська )
Молодописемні (киргизька)
Існують і ті що не мають писемності (мови тубільного населення Африки, Австралії та Америки).
Різняться мови й ступенем їх вивчення. Це стосується і живих, і мертвих мов. Неоднаковим є й функціональне
навантаження мов. Деякі мови виконують лише функцію:
Розмовно - побутового спілкування (племінні мови Африки, Австралії, Америки).
Є мови національні, що обслуговують усі сфери діяльності нації (чеська, словацька, польська, , українська).
Є мови, які обслуговують декілька націй. Німецькою користуються німці, австрійці та швейцарці.
Деякі мови є мовами міжнаціонального спілкування (російська).
Існують і міжнародні (світові) мови, зокрема англійська, арабсь'ка, іспанська, китайська, французька і
російська.
Їх вивчають у загальноосвітніх і вищих навчальних закладах різних країн як іноземні мови. Генеалогічна
класифікація мов - вивчення і групування мов світу на основі споріднених зв'язків між ними (на основі
спільного походження від якоїсь прамови). Цей принцип базується на існуванні регулярних системних фонет.,
грамат. і лекс. відповідностей, що закономірно повторюються у спорід. мовах.
Споріднені мови виникли шляхом диференціації діалектів однієї первісної мови, яку називають прамовою або
мовою-основою (напр., сучас. слов’янські мови походять від колишньої спільнослов'ян., або праслов'янської,
мови). Диференціація мов є наслідком різних соціальних причин, у тому числі міграції племен, завоювань,
змін держ. кордонів, етн. змішування і т. ін. Спорід. мови об'єднують у підгрупи, групи (гілки), сім'ї, або
родини, а також в одиниці вищої ієрархії — надродини (гіперсім'ї). Напр., українська мова належить до
східнослов'ян. підгрупи слов'ян, групи індоєвропейської родини мов, яку окр. вчені об'єднують разом з ін.
родинами в ностратичну (бореальну) надродину.На відміну від плюраліст, типологічної класифікації мов,
генеалогічна класифікація мов існує у вигляді єдиної схеми для кожної окр. родини й інколи схематично
зображається у вигляді генеал. дерева, але реальні відношення між мовами однієї родини складніші, ніж їх
подає схема.

2. ГЕНЕАЛОГІЧНА КЛАСИФІКАЦІЯ МОВ

Цей принцип базується на існуванні регулярних системних фонетичних, граматичних і лексичних

відповідностей, що закономірно повторюються у споріднених мовах. Споріднені мови виникли шляхом
диференціації діалектів однієї первісної мови, яку називають прамовою або мовою-основою (напр., сучасних
слов’ян, мови походять від колишньої спільнослов’янської, або праслов’янської, мови). Диференціація мов є
наслідком різних соціальних причин, у тому числі міграції племен, завоювань, змін державних кордонів,
етнічних змішування і т. ін.
Споріднені мови об’єднують у підгрупи, групи (гілки), сім’ї, або родини, а також в одиниці вищої ієрархії —
надродини (гіперсім’ї). Напр., укр. мова належить до східнослов’янської підгрупи слов’ян, групи
індоєвропейської родини мов, яку окр. вчені об’єднують разом з ін. родинами в ностратичну (бореальну)
надродину.

Генеалогічна класифікація базується на порівняльно-історичному методі, мета якого полягає: 1) у встановленні

спорідненості мов, їх спільного походження шляхом порівняння слів, звуків і граматичних форм;
2) у реконструюванні слів і граматичних значень у мові-предку ;
3) у встановленні закономірностей у зміні слів, звуків і граматичних форм після розходження мов.

3.ТИПОЛОГІЧНА (МОРФОЛОГІЧНА) КЛАСИФІКАЦІЯ МОВ

Типологічна класифікація мов - класифікація, яка ґрунтується на виявленні подібності й відмінності будови
мов незалежно від їх генетичної спорідненості (на основі подібності й відмінності не в самому мовному
матеріалі, а в принципах його організації).
Вони поділяються на:
КОРЕНЕВІ (аморфні, ізолюючі)
АГЛЮТИНАТИВНІ
ФЛЕКТИВНІ (фузійні)
ПОЛІСИНТЕТИЧНІ (багатоскладові, інкорпоруючі)

Ізолятивні (кореневі) мови - мови, які не мають афіксів і граматичні значення виражають способом
прилягання одних слів до інших або за допомогою службових слів.
У цих мовах немає різниці між коренем і словом. Звідси й назва кореневі мови. Слово не відмінюється, тому не
має в собі жодних показників свого синтаксичного зв'язку з іншими словами в реченні. Воно є ніби
ізольованим, звідки другий термін - ізолятивні мови. Основний синтаксичний спосіб зв'язку - прилягання.
Речення, таким чином, являє собою певну послідовність незмінних і неподільних на морфеми слів-коренів.

Класичними зразками цього типу мов є писемна давньокитайська і в'єтнамська. До них також належать і
тибетська, бірманська, малайська, тагальська, яванська, бамана, сучасна китайська мова
Граматичні відношення між словами в цих мовах передаються інтонацією, службовими словами, порядком
слів.

Аглютинативні мови - мови, в яких граматичні значення виражаються особливими афіксами - приклейками.
Афікси-приклейки позначають час, особу, число, спосіб, відмінок та інші граматичні значення. Кожен із
афіксів-приклейок має тільки одне суворо визначене значення. Приклейки суто механічно приєднуються
(приклеюються) до слова-основи. Таким чином, слово стає багатоморфемним, але межі між окремими
морфемами зберігаються чіткими, що не допускає фонетичних змін на стику морфем.
Розташовуються афікси в порядку за принципом: від афіксів із широким значенням до афіксів із конкретним і
вужчим значенням.
До аглютинативних мов належать усі тюркські, фіно-угорські, ескімоська, грузинська, японська, корейська,
банту, суахілі, монгольські, тунгусо-маньчжурські та інші мови Африки, Азії та Америки.
Щоб мати конкретне уявлення про аглютинативний тип мов, наведемо деякі приклади з тюркських і угорської
мов.

Флективні мови - мови, в яких у вираженні граматичних значень провідну роль відіграє флексія (закінчення).
На відміну від аглюнативних мов, де афікси (приклейки) є однозначними, стандартними і механічно
приєднуються до повних слів, у флективних мовах закінчення є багатозначним (у слові стол-a закінчення -а
має три значення: чоловічий рід, однина, родовий відмінок), не стандартним (значення родового відмінка
можуть виражатися й іншими закінченнями: земл-і, сім-ей), приєднується до основи, яка зазвичай без флексії
не вживається (земл-я, чорний, зв-емо), і органічно зливається основою, утворюючи єдиний сплав, внаслідок
чого на стику морфем можуть відбуватися різні зміни (рук-а, руц-і; роб-ити -- робл-ю; киянин -- киян-и).
Формальне взаємопроникнення контактуючих морфем, яке призводить достирання меж між ними, називають
фузією (від лат. Fusio "сплавлення"). Звідси друга назва флективних мов -- фузійні.
Флективні (фузійні) мови поділяють на синтетичні та аналітичні.
СИНТЕТИЧНІ МОВИ - мови, у яких граматичне значення синтезується з лексичним у межах слова
(граматичне значення виражається за допомогою флексій і формотворчих афіксів, чергування звуків і
суплетивізму).
АНАЛІТИЧНІ МОВИ - характеризуються тенденцією до окремого (аналітичного) вираження лексичних і
граматичних значень (лексичне значення виражене повнозначними словами, а граматичне -- службовими
словами, порядком слів, інтонацією

До синтетичних мов належать українська, російська, білоруська, польська, чеська, литовська, німецька,
старослов'янська, санскрит, давньогрецька, латинська, готська та ін.

Аналітичними мовами є всі романські, англійська, датська, таджицька, новоперська, гінді, урду та ін. Із
слов'янських до аналітичних належать болгарська та македонська мови (див. болг. Майката на Ботев "мати
Ботева", да пием "випиймо", сегашно време на глаголите от първо спрежение "теперішній час дієслів першої
дієвідміни").
Інкорпоративні (полісинтетичні) мови

Інкорпоративні або полісинтетичні мови - мови, в яких різні частини висловлення у вигляді аморфних слів-
основ (коренів) об'єднані в єдині складні комплекси, сукупність яких оформляється службовими елементами.
Речення в цих мовах нагадують складні слова, через що їх можна було б назвати словами-реченнями.
До полісинтетичних мов належать чукотська, ітельменська, коряцька і більшість мов корінного населення
Північної Америки (до цього типу мов не належать ескімоська та алеутська мови, хоча в деяких підручниках їх
помилково характеризують як полісинтетичні).
Класичною інкорпоративною мовою є чукотська, на прикладі якої проілюструємо своєрідність цього типу мов.
Так, наприклад, для вираження значення так званого супровідного відмінка в чукотській мові служить конфікс
гама, в середину якого включають необхідні в кожному конкретному випадку іменники, прикметники,
займенники тощо:
гапо)гзма "зі списом"
гаторпо]гдма "з новим списом"
гатанпо]гдма "з добрим списом"
гапдлюднтдпоігша "з металічним списом"
гавацкзтпо']гдма "з кістяним списом"
гатанпдли)днтдпо]гдма "з добрим металічним списом"
гапали)днтаторпо)гама "з металічним новим списом"
Як бачимо, граматична побудова висловлювання водночас виявляється завершенням граматичної побудови
слова.
Одиницею будови полісинтетичних мов є не слово і не речення, а щось середнє, що прийнято в мовознавстві
називати інкорпоративним комплексом.
Отже, інкорпорація - явище морфолого-синтаксичне. Це ще одне свідчення того, що типологічну класифікацію
не можна вважати суто морфологічною.

4. АРЕАЛЬНА І ФУНКЦІОНАЛЬНА КЛАСИФІКАЦІЯ МОВ

Ареальна класифікація. ареальна(Від лат. Агеа - площа, простір) класифікація мов полягає в складанні
мовної карти світу, ареалів поширення окремих мов або груп мов. Ця класифікація є складовою частиною
ареальної лінгвістики - розділу мовознавства, що досліджує за допомогою методів лінгвістичної географії
розповсюдженням мовних явищ в просторі і часі. Одним з центральних понять ареальної лінгвістики виступає
мовної або діалектна ареал,тобто межі розповсюдження окремих мовних явищ і їх сукупностей, а також
окремих мов або груп мов. В результаті вивчення ареалів виявляються області поширення і взаємодії не тільки
окремих мовних явищ, а й мов, діалектів і ареальні спільнот - мовних спілок.
поняття мовного союзув ареальної лінгвістики тісно пов'язане з мовними контактами. Мовний союз - це
особливий тип мовної спільності, що включає в себе різні мови в межах одного географічного простору. Ці
мови характеризуються загальними структурними ознаками, отриманими протягом тривалого часу спільного
співіснування.
Функціональна класифікація.Лінгвістична карта сучасного світу тісно переплітається з його
адміністративно-політичною картою: мови світу різняться за кількістю мовців на них людей, і по регіонам
поширення, і за образом громадським функцій, і по авторитету в своїй державі і за його
межами. функціональні,або соціально-функціональні,або просто соціологічні,класифікації мов, як правило,
багатопланові, оскільки в них необхідно враховувати безліч постійних і змінних факторів в співвідношенні
мову і суспільство. Спроби дати закінчену функціональну класифікацію мов були не завжди успішними саме в
силу багатофакторності підстав подібної класифікації.
Вважають, що повна функціональна класифікація мов може бути побудована з обов'язковим урахуванням ряду
критеріїв. Основні з них такі: кількість носіїв живих мов; число живих і мертвих мов в світі; поширення мов за
межами етнічних територій, роль кожного з них у сучасному світі; письмові та неписьменні мови; природні та
штучні мови; суспільні функції мов, форми їх існування. Так, зі зв'язків мови з етнічною спільнотою виділяють
мови народностей, племінні мови і національні мови. Поширеність мови за пределемі етнічної території та її
роль в сучасному світі дають підстави виділяти місцеві мови, регіональні мови, які обслуговують певні
регіони, мови міжнаціонального спілкування і багатьма світовими мовами. До останніх найчастіше відносять
робочі мови ООН- англійська, російська, французька, китайська, іспанська та арабська. По функціях, які мова
виконує в суспільстві, формам його існування виділяють літературні мови і діалекти, державні мови, культові,
або ритуальні, мови і т.д.
Важливим в функціональної класифікації мов є поняття мовної ситуації. під мовною ситуацієюзазвичай
розуміють функціональну спільність мов і їх варіантів, які обслуговують певний соціум: етнічну спільність,
держава, політико-територіальне об'єднання. За кількістю використовуваних в соціумі мов розрізняють
одномовні і багатомовні мовні ситуації. На земній кулі переважають багатомовні мовні ситуації, коли в одному
соціумі спільно функціонують два-три-чотири мови.

5. СОЦІАЛЬНА ОБУМОВЛЕНІСТЬ РОЗВИТКУ МОВ

Ідея соціальної обумовленості мовної еволюції аж ніяк не нова. Вона випливає з аксіоми, згідно з якою мова є
явище суспільне, а коли це так, то, природно, розвиток мови не може бути повністю автономним: воно так чи
інакше залежить від розвитку суспільства. Питання полягає в тому, як саме зміни в суспільному житті
впливають на зміни в мові, який механізм цього впливу.
Відповідь на це питання ми знаходимо в роботах ряду вітчизняних і зарубіжних вчених. Особливе місце в
цьому ряду займають праці Євгена Дмитровича Поліванова (1891 - 1938), якому належать багато новаторські
для його часу думки про соціальну обумовленість розвитку мови. Дещо з висловлювався Е. Д. Поліванова в
1920-і рр. отримало відгук і подальший розвиток лише через багато років - в 60-70-і рр. XX ст. Для розуміння
сучасного стану соціолінгвістики корисно з'ясувати, що з лінгвістичного спадщини, видатного вченого
сприйняли нинішні дослідники мови.
Соціолінгвістичних концепція Е. Д. Поліванова
Розглядаючи питання про соціальну обумовленість мови, Е. Д. Поліванов не раз указував, що в минулому
мовознавці приділяли недостатню увагу соціальних причин мовних змін. У кращому випадку це робилося
декларативно, а в конкретних лінгвістичних дослідженнях "соціальна сторона мовного процесу на ділі
залишалася майже без уваги" Насправді ж наука про мову повинна бути не тільки природно-історичної, а й
соціологічної.
Найважливішим компонентом соціологічної лінгвістики Є. Д. Поліванов вважав теорію мовної еволюції,
точніше, ту її частину, яка повинна мати справу з з'ясуванням соціальних причин мовних змін. Вказуючи на
завдання вивчення процесів, що відбувалися в російській мові після 1917 р, як на одну з актуальних завдань
вітчизняного мовознавства, він підкреслював, що для розуміння цих процесів і для передбачення їх розвитку в
майбутньому необхідно "загальне вчення про еволюцію мови <... > Інакше кажучи, ми потребуємо
лінгвістичної історіологіі ", тобто, пояснював Е. Д. Поліванов, в навчанні" про механізм мовної еволюції "
Надаючи великого значення соціальному контексту, в якому розвивається мова, Е. Д. Поліванов в той же час
застерігав від фетишизації соціальних чинників, від спроб все в мові пояснювати впливом економічних і
політичних сил (такий підхід був характерний для марризму). У мові діють і його внутрішні закони, "що
встановлюються для мови поза часом і простором", соціальними ж факторами буває "зумовлена кінцева мета
мовного розвитку"
У розвитку мови, вважав Е. Д. Поліванов, складно взаємодіють власне мовні, внутрішні, і зовнішні, соціальні
фактори. Характер цієї взаємодії і роль кожної групи факторів він детально аналізує в ряді своїх робіт. Він
приходить до висновку, що соціальні чинники не можуть змінювати природу мовних процесів, але від них
"залежить рішення
1) бути або не бути такого роду мовної еволюції загалом;
2) видозміну відправних пунктів розвитку”
Хід мовного розвитку Е. Д. Поліванов порівнював з роботою поршнів паровоза. Подібно до того, як будь-якої
громадський зрушення не може змусити поршні рухатися не паралельно, а перпендикулярно рейках, який-
небудь фактор економічного або політичного характеру не може змінити напрямок фонетичних та інших
процесів, т.с. "Щоб, наприклад, замість ц або ч (з к пом'якшеного) вийшов якийсь інший звук - ф, х, е або т.п.

Соціальні чинники впливають на язик не безпосередньо. Основний шлях їх впливу, на думку Є. Д. Поліванова,
такий: "Економіко-політичне зрушення видозмінюють контингент носіїв мови (або так званий соціальний
субстрат) даного мови чи діалекту, а звідси випливає і видозміну відправних точок його еволюції"
У сучасних соціологічних і соціолінгвістичних дослідженнях орієнтацію розмовляють мовою будь-якої однієї
суспільної групи пов'язують з поняттям соціального престижу: чим більше престижний статус групи в очах
всіх інших членів даного соціуму, тим імовірніше, що саме її мова здатна служити зразком для наслідування.
Такий соціально престижної мовної підсистемою зазвичай є мова найбільш культурної частини суспільства,
однак за певних умов шкала оцінок може зрушуватися в бік інших соціальних груп. Так, в злочинному
середовищі високим престижем користуються ті, хто володіє злодійським жаргоном.
Вироблення єдиного спільної мови, про яку говорить Є. Д. Поліванов, йде нерівномірно на різних ділянках
мовної системи. Це пояснюється тим, що рівні структури мови - лексика, фонетика, морфологія, синтаксис -
неоднаково сприйнятливі до впливу соціальних факторів. Найбільшою мірою піддаються такому впливу
лексика і фразеологія:
зміни в житті суспільства відбиваються в цих сферах мови як нових найменувань і зворотів, в переосмисленні
старих слів, в запозиченнях і т.п. "Лексика (з фразеологією) - єдина область мовних явищ, де сам зміст
культури (даного колективу в дану епоху) відображається більш-менш безпосередньо. Ось чому тут швидше за
все (навіть в межах мови одного і того ж покоління) може виявлятися результат соціально економічної мутації.

При обгрунтуванні тези про прямому і безпосередньому впливі соціальних чинників на лексику і фразеологію
Е. Д. Поліванов звертав увагу переважно на кількісні зміни в словнику, на зміни в його складі (головним
чином на догляд одних слів і поява інших, нових). Накопичуючись, ці кількісні зміни в подальшому привели і
до якісних зрушень в лексико-семантичній системі російської мови: до зміни в смислових (парадигматичних і
синтагматичних) зв'язках між словами різних класів і груп, в їх стилістичної прікреплеппості і емоційному
забарвленню, до нових видів взаємодії загальновживаної і термінологічної лексики і т.п. 1
Природно, що на тому незначному часовому відрізку, який розглядав Е. Д. Поліванов, аналізуючи зміни в
російській мові, таких якісних зрушень статися ще не могло. І дослідник нічого про них не говорить, навіть,
але відношенню до майбутнього російської мови.
Звертаючись до змін на інших рівнях мовної структури - в фонетиці і морфології, Е. Д. Поліванов висуває дві
тези:
1) явища цих рівнів в набагато меншому ступені, ніж лексика, проникні для впливу соціальних чинників;
2) кількісні накопичення фонетичних рис в індивідуальних "мовах", які говорять лише дуже повільно,
поступово приводять до якісних змін в загальній фонетичній системі мови.
Обумовлені соціальними зрушеннями мовні нововведення накопичуються нерівномірно не тільки на різних
рівнях мовної структури, по і в різній мовному середовищі. Одні групи розмовляючих консервативні,
послідовно дотримуються старої норми (як, наприклад, велика частина інтелігенції), в промові ж інших
спостерігається змішання різнорідних чорт - літературних, діалектних, просторічних, професійних. Це ставить
перед вченими питання про необхідність вивчати "соціально-групові діалекти". Е. Д. Поліванов не тільки чітко
показав, для чого потрібна така вивчення, а й дат цікаві приклади опису характерних ознак деяких соціально-
мовних підсистем в своїх роботах "Фонетика інтелігентського мови", "Про фонетичних ознаках соціально-
групових діалектів і, зокрема , російського стандартного мови "та інших.
Соціолінгвістичних концепція мовної еволюції, яку Е. Д. Поліванов послідовно відстоював у багатьох своїх
роботах, була вільна від деяких помилок. Одні з них можна пояснити впливом "духу часу" (таке, наприклад,
його думка про класовий характер літературної) мови, про те, що їм володіє панівний клас суспільства), інші -
перебільшенням ролі соціальних чинників у розвитку мови в епохи корінних перетворень в суспільстві . Так,
Е. Д. Поліванов вважав, що в епоху революційних катаклізмів темп мовної життя прискорюється. Як показали
подальші дослідження російської та інших мов, темп мовної еволюції багато в чому залежить від рівня
розвитку літературної мови - чим більше він розвинений, тим повільніше тими відбуваються в ньому змін.
Вплив Е. Д. Поліванова па розвиток теорії мовної еволюції і на становлення соціолінгвістики виявилося
настільки глибоким, що без посилань на сто ідеї і праці досі не обходиться жодне серйозне соціолінгвістичний
дослідження, що стосується проблем еволюції мови.

6. ЗОВНІШНІ ТА ВНУТРІШНІ ЗАКОНИ РОЗВИТКУ МОВИ

У сучасному мовознавстві поняття законів розвитку мови не визначене досить чітко, так як багато мовні зміни
не утворюють постійної висхідній лінії, пов'язаної з розвитком мови. У найзагальнішому плані закони
розвитку мови визначають як постійні і закономірні тенденції в розвитку мов шляхом їх вдосконалення. При
цьому розрізняють зовнішні чинники, що впливають на розвиток мови, і внутрішні стимули його еволюції,
пов'язані з особливостями мовної системи.
Зовнішні закони розвитку мови. обумовлюються соціальними факторами, які впливають і на розвиток мови,
і на характер його функціонування. Виділяють два основних соціальних процеси, дві головні соціальні
тенденції в розвитку мови-диференціацію і інтеграцію
Диференціація збільшує число мов, інтеграція, навпаки, скорочує їх кількість.
Диференціація та інтеграція є соціальні мовні процеси, так як розбіжність і сходження мов, їх змішання і
схрещування пояснюються економічними, військовими, політичними та іншими громадськими чинниками.
Саме ці причини породжують своєрідність мов, виступаючи в якості зовнішніх закономірностей їх історичного
розвитку. В результаті переселення народів, їх торгових контактів, воєн, змін в соціальному і економічному
устрої відбуваються зміни функцій і структури тієї чи іншої мови.
У структурі мови прояв зовнішніх законів безпосередніше за все виявляє себе в лексиці. Так, лексика
англійської мови відбила процеси схрещування мови англосаксів і норманів: слова німецького походження
позначають явища побутові, сировину, землеробські терміни; слова французького походження відносяться до
сфери права, військової справи, мистецтва, державного правління. В такому розподілі лексики відбивається
соціальне дроблення суспільства тієї пори, оскільки завойовники склали еліту суспільства, а корінне населення
утворило переважно шар хліборобів і ремісників. В епоху Відродження італійська мова справив великий вплив
на лексику ряду західноєвропейських мов, так як саме в цей період Італія переживала бурхливий економічний і
культурний розвиток, а ідеї Відродження поширювалися по всій Європі.
Звуковий лад мови і його граматична система, хоча і в меншій мірі і не так явно, відображають вплив
зовнішніх законів на розвиток тієї чи іншої мови. Наприклад, звук [ф] спочатку в російській мові існував як
особливість запозичених слів: фарисей, лютий, філософ і т.п. З плином часу цей звук став виступати як
позиційний варіант фонеми в: [ф]Торніке, любо [ф '] ь  і т.п. Невідмінювані іменники в російській мові
спочатку складали особливу групу запозичених слів. З плином часу кількість таких слів збільшилася, багато
хто з них були засвоєні мовою. В результаті в російській мові виникла граматична група невідмінюваних
іменників.
Розрізняють спонтанне вплив суспільних факторів на розвиток мови і свідомий вплив суспільства на мову. До
цілеспрямованому впливу суспільства на мову відноситься перш за все мовна політика держави, покликана
сприяти найбільш ефективному функціонуванню мови (мов) в різних сферах його застосування. У сферу
втручання суспільства в розвиток мови включають також створення писемності і алфавітів, розробку
термінології, правил орфографії і пунктуації та іншу нормалізаторскіх діяльність.
Таким чином, зовнішні умови - стихійні або свідомі - завжди впливають на мову, мову ж відповідає на ці
вимоги так, як дозволяють внутрімовні можливості.
Внутрішні закони розвитку мови. Якщо розглядати історичне розвиток не мови в цілому, а його різних
структурних сторін, наприклад, фонетики та граматики, його окремих одиниць і категорій, то далеко не завжди
можна побачити пряму залежність розвитку мови від розвитку суспільства. Важко, наприклад, пояснити
втрату носових голосних східнослов'янськими мовами прямим впливом на мову з боку суспільства.
Неможливо вивести зміни російської дієслівної системи з умов економічної, політичної або культурної життя
російського суспільства тієї епохи. Ці специфічні закономірності розвитку одиниць і категорій мови отримали
найменування внутрішніх законів розвитку мови. Внутрішніми законами обумовлюються перш за все зміни в
фонетиці і граматичному ладі мови.
Як і все в мові, звукова його сторона піддається змінам протягом історії. Змінюється звуковий образ окремих
слів і морфем, їх фонемний склад. Наприклад, в російській мові зникли існували колись носові голосні, в
результаті двох палаталізацією відбулася зміна заднеязичних приголосних г, к, х в певних умовах в ж, ч,
ш и з, ц, с.
Тривалий період у розвитку потрібно для зміни складової організації мови. Такі зміни відбуваються протягом
століть. Всі закриті склади той чи інший спосіб протягом певного періоду перебудовувалися в відкриті склади.
Надалі закон відкритого складу став порушуватися, і в сучасних слов'янських мовах знову представлений
закритий склад. Зі зміною складової організації в слов'янських мовах пов'язано і розвиток наголоси. Так,
вільний словесний наголос слов'янської пори в сучасних чеській і словацькій мовах замінилося фіксованим
наголосом на початковому складі слова. У польській мові наголос стало фіксуватися на передостанньому
складі.
Граматика мови також схильна до історичних змін, які можуть мати різний характер. Вони можуть стосуватися
і всієї граматичної системи в цілому, і лише певних граматичних категорій і форм. Наприклад, в романських
мовах колишня латинська система відміни і відмінювання поступилася місцем аналітичним формам вираження
граматичних значень за допомогою службових слів і порядку слів. У російській мові протягом XIV-XVII ст.
перебудувалася дієслівна система часів - від восьми стародавніх до трьох новим. У граматичному розвитку
мають також місце зміни за аналогією, які виражаються в уподібненні одних граматичних форм іншим. Так, в
історії російської мови в результаті дії закону аналогії замість п'яти стародавніх типів відмінювання
залишилося три відміни.