Практичне заняття № 7-8.

Українська діалектна лексика

План
1. Типи діалектних відмінностей у лексиці. Різновиди лексичних
діалектних відмінностей протиставного типу: а) власне лексичні, або
словникові; б) лексико-семантичні; в) лексико-словотвірні; г) лексико-
фонетичні; д) лексико-акцентологічні.
Серед діалектних відмінностей у лексиці, якщо виходити із принципу
співвідносності, слід розрізняти два типи: 1) протиставні (співвідносні), 2)
непротиставні (неспіввідносні).

Непротиставні лексичні діалектні відмінності полягають у наявності в певному

говорі слів, яких немає в інших говорах, через те, що вони не мають
відповідних предметів чи понять. Основна маса непротиставних лексичних
діалектизмів – це переважно термінологічна лексика, пов’язана зі спеціальними
галузями господарства, зі специфікою економіки й побуту певного краю, його
географічним положенням, із специфікою матеріальної культури тощо.

Так, наприклад, у говорах Закарпатської області: кукурýдза (киндирúц’а,

тиндирúц’а, мелáй та ін.) і картóпля (крýмпл’і, р’íпа, бýл’ба), час збирання цих
культур позначається спеціальними термінами: лáман’а чи ламан’á (час
збирання кукурудзи), бран’á (час збирання картоплі). Назви одягу в районі
Карпат: лéйбик (лáйбик), кептáр, пéтек та ін.; та назви специфічних місцевих
страв: кулéша, дз’áма, суканúц’а тощо.

Простиставні лексичні діалектні відмінності полягають у тому, що для

позначення того самого предмета чи поняття в різних говорах вживаються різні
слова або слова, утворені від того самого кореня, але з різними словотвірними
афіксами, чи слова з такими особливостями їх фонетичного оформлення, які не
випливають із фонетичних закономірностей цих говорів тощо.

Серед протиставних діалектних відмінностей, залежно від їхнього характеру,

виділяють кілька різновидів: 1) власне лексичні, або словникові; 2) лексико-
семантичні; 3) лексико-словотвірні; 4) лексико-фонетичні.

Слова власне лексичного різновиду становлять помітний шар діалектної

лексики на всій території України. Вони виявляються в тому, що в різних
говорах для позначення тієї ж самої речі, предмета, поняття тощо вживають
зовсім різні слова, утворені за наявними в мові моделями від інших коренів.

Так, наприклад, для такої сільськогосподарської культури, як картопля, в різних

українських говорах знаходимо порівняно велику кількість назв: картóпл’а,
картóфл’а, картóхл’а, картóпа, картóшка, картóфел’, картóхі тощо (південно-
східні, частково південно-західні та поліські говори) – бýл’ба, бýл’а, бýл’ва
(поліські, частково південно-західні говори) – барабóл’а (південно-західні
говірки, зокрема подільські, частково наддністрянські та буковинські) – рíпа
(деякі південно-західні, зокрема покутські і частково північнобуковинські та
східнозакарпатські говірки) – крýмпл’і (західна частина карпатських говорів),
біб (деякі наддністрянські та інші говірки) – кумпітéра (деякі південні
середньозакарпатські говірки) тощо. Різні діалектні назви для рослини дереза:
повíй – бісинá – чортоплýд – дерúплід – дарморíс – л’íція та ін.; назви для
дзеркала: дзúркало, зúркало – гл’адúло тощо.

Найчастіше появу таких утворень можна, очевидно, пояснювати тим, що в

свідомості носіїв певного говору протягом ряду поколінь закріплювалися з
різних причин інші асоціації з тими чи іншими предметами, речами тощо, інші
ознаки їх, ніж у носіїв інших говорів тієї ж мови.

Немало існує діалектних слів, які виникли внаслідок перенесення в силу якоїсь
асоціації назви одного предмета на інший. Такими є, наприклад, південно-
західні діалектні назви картоплі (ріка, біб), загальна назва для грибів – губи, що
відома в багатьох південно-західних, а також поліських говорах.

Певна частина діалектних слів власне лексичного різновиду виникла внаслідок

збереження в окремих говорах давньої лексеми, в той час як і в інших говорах
з’явився новотвір, що став і літературною нормою; пор.: південно-західне
району Карпат л’íтос’ – поліське л’íетос’ – торік, південно-західне вýйко,
стрúйко, вýйна, стрúйна – дядько, тітка. Частина ж діалектних слів цього
різновиду з’явилася внаслідок запозичення окремих лексем із суміжних говорів
інших мов, сфера поширення яких обмежилася лише деякими говірками.
Такими є, наприклад, численні мадяризми в середньозакарпатських говірках
типу лóйтра (драбина), танґерúц’я, кендерúц’я (кукурудза); полонізми в
багатьох південно-західних говірках типу кобíта (жінка, дружина), уцтúвий
(чесний); германізми в тих же говірках типу áнцуґ (костюм), шýстер (швець),
тáшка (сумка).

Серед протиставних діалектних відмінностей у лексиці спеціальної уваги

заслуговують лексико-семантичні діалектизми – слова, що звучать однаково,
але мають зовсім відмінні значення. Іноді до них відносять усі слова-омоніми:
середньозакарпатське кóпил (незаконнонароджений, байстрюк), що є
румунським запозиченням (copil) у зіставленні з літературним українським
копил (складова частина саней), чи пáніка – пані, господиня, пор. з
літературним українським пáніка – жах, що за походженням є грецизмом.
Лексико-семантичні діалектизми – це слова однієї етимології, які хоч і звучать
однаково, але в різних говорах тієї ж мови виступають з різними значеннями;
пор.: південно-західне гостúнець – великий битий шлях і літературне та
південно-східне гостúнець – подарунок.

Виникнення й розвиток різних значень того ж самого слова в різних говорах

якоїсь мови зумовлюється відносною ізольованістю певного говору від інших
говорів цієї ж мови в процесі її історичного розвитку.

Лексико-семантичні діалектизми могли розвинутися в місцевих говорах по-

різному: 1) шляхом збереження давнього значення слова при звуженні чи
розширенні його в літературній мові; пор.: винó – виноград, винó
(середньозакарп.) при літ. винó – напій; 2) шляхом розширення значення слова
та перенесення назви з одного суміжного чи подібного предмета на інший, як
наприклад: кáша – каша, крупа (середньозакарп.) при літ. кáша; 3) шляхом
утрати давнішого значення слова й перенесення його на інший предмет, як
наприклад: обíд – сніданок (середньозакарп.) при літературній обíд; 4) шляхом
запозичення слова із близькоспоріднених мов за наявності такого ж слова, але з
іншим значенням у літературній мові та в інших діалектах; пор.: новúнка –
газета (середньозакарпат.) при літературній новúнка, запозичено з чеської мови.

Найчисленнішими в лексичній системі діалектної мови є слова лексико-

словотвірного різновиду. Характерною ознакою їх є те, що при спільній з
відповідними словами інших говорів кореневій морфемі діалектне слово
відрізняється словотвірними афіксами або порядком компонентів слів.

Діалектні слова цього різновиду в українських словах можуть розрізнятися: 1)

суфіксами (пор. у карпатських говорах: ворожúл’а – ворожка, у поліських:
горóдне – городина, овочі; татýхно – тато; у подільських: пóловин’ – полум’я;
лéжма – лежачи); 2) префіксами (пор.: у подільських говірках: нáрушно –
зручно; у поліських: сýпорка – підпірка, запрáва – приправа); 3) відсутністю чи
наявністю афікса (наприклад, у подільських: зáморока – морока, пізнáти –
впізнати); 4) одним із афіксів чи афіксами при суфіксально-префіксальному
словотворенні (пор.: у поліських говірках: нáгинками – нагинці; у подільських:
наустójачки – стоячи); 5) порядком елементів композитів (пор.: у карпатських
говорах: морúмух; у волинських: морúмуха, марéмуха – мухомор-гриб).

Окремий варіант лексичних відмінностей становлять слова

лексикофонетичного типу, які розрізняються особливостями звукового складу,
спричиненими несистемними, нерегулярними фонетичними явищами.
Творення діалектних слів лексико-фонетичного типу спричинюється різними
спорадичними замінами звуків (наприклад, у правобережнополіських говорах:
замін – жасмин; у середньозакарпатських: прóлуб – проруб), метатези
(наприклад, правобережнополіських: рапýз – пазур, хпáти – пхати), явищами
гіперизму (наприклад, у слобожанських: от’ýг – праска, у подільських: оловá –
голова), аферези (зáдно – за одно).

Деякі вчені серед протиставних відмінностей у лексиці виділяють ще лексико-

акцентологічні, що полягають у різному наголошуванні того ж слова в різних
діалектах.
2. Склад діалектної лексики з погляду її походження
Діалектна лексика українських говорів за своїм походженням може бути двох
основних типів: у ній виділяють, по-перше, архаїчні елементи, а по-друге –
інновації. Діалектні слова-архаїзми є спільнослов’янськими (праслов’янськими)
чи спільносхіднослов’янськими (прасхіднослов’янськими) словами, що
збереглися в українських говорах до наших днів, не ставши при цьому
надбанням словникового складу нової української літературної мови.

На діалектні слова цього типу особливо багаті південно-західні, а також

поліські діалекти. (Напр.: вуй, уй, вуйко, уйко – дядько, материн брат; стрий,
стрийко – дядько, батьків брат; вепр, випир’ – кабан, дикий кабан (пор. д.-рус.
вепрь, болг. вепър, польськ. wiepsz та ін.); з поліських діалектів: ратáй, орáтый
– орач (пор. д.-рус. ратай, білор. ратай, рос. діал. ораты(а)й,ст. польськ. rata\ та
ін.); чёл’ад’ – молодь (пор. д.-рус.челядь, польськ. czeledz’, болг. челяд та ін.;
пор. також півд.-зах. укр. чёл’ад’, чйл’ад’, чёл’ід’, чел’адник та ін.); поліськ.
укр. л’іетос’, л’іетас – торік тощо).

Серед діалектних слів-архаїзмів важко виділити власне давньоруські,

спільносхіднослов’янські елементи.

Найбільший шар діалектної лексики українських говорів становлять діалектні

слова-інновації, що виникли свого часу на ґрунті окремих говорів і через своє
вузьколокальне поширення виявилися поза словником нової української
літературної мови. Діалектні слова-інновації суто місцевого, власне
діалектного, творення властиві українській діалектній мові на всій території її
поширення.

Значний шар діалектної лексики, зокрема лексики окраїнних українських

говорів, становлять слова, запозичені з інших мов, що не стали надбанням
словникового складу літературної української мови, очевидно, через
вузьколокальну обмеженість свого вживання.
Діалектні слова-запозичення також можна віднести до типу інновацій, що
виникли на діалектному ґрунті, обмеживши сферу свого побутування окремою
говіркою чи певними говорами. Діалектні слова-запозичення та джерела
їхнього походження в різних українських говорах виявляються далеко не
однаковими, вони фонетично й граматично оформлені згідно із
закономірностями відповідних українських діалектів. (Так у галицьких,
волинських і подільських говірках південно-західних говорів переважно
діалектні слова-запозичення – полонізми і германізми; в карпатських –
мадяризми, германізми, словакізми, полонізми, румунізми, тюркізми; в
буковинських і гуцульських – румунізми, тюркізми, германізми; полонізми:
варта (польськ. warga) – губа (в подільських говірках: варт – борода,
підборіддя; варґатий – товстошиїй, з гладким підборіддям); кобíта (польськ.
kobieta) – дружина, жінка).

Зрозуміло, що сфера побутування різних слів-запозичень не однакова. Так,

якщо деякі з відзначених слів-запозичень мають досить широке поширення в
південно-західних говорах (пор.: тюркізми чíчка, легін’; мадяризми ґáзда,
мáрга; германізм фáйний; румунізм дармóй тощо), то вживаність словакізмів
обмежується переважно західно-карпатськими говірками, а основна маса
мадяризмів трапляється лише в південнокарпатських говірках.

3. Запозичення у структурі діалектної лексики.

Запозичення у структурі діалектної лексики є поширеним явищем, коли слова
або вирази з одного діалекту використовуються в іншому. Це може відбуватися
через контакт між різними діалектами або через вплив масової культури, медіа
або міграції населення. Запозичення діалектної лексики може надати мові
багатства та різноманітності, а також відображати культурні особливості різних
регіонів.

Наприклад, українська мова має різні діалектні варіанти, такі як галицький,

поліський, південний, північний тощо. Запозичення у структурі діалектної
лексики може полягати у використанні специфічних слів, фраз або виразів, що
характерні саме для цього діалекту. Наприклад, у галицькому діалекті можуть
вживатися такі слова, як "комарик" (маленький комар) або "тягнибока"
(нахабна людина), які можуть бути менш поширеними у інших діалектах. Такі
слова можуть потрапити до загального вжитку, особливо у писемній мові або у
вимові, через вплив літературної та медійної культури.

4. Архаїчні риси лексики українських діалектів.

У галузі реконструкції праслов’янського мовного стану за останні сорок років
зроблено чимало: реконструйовано й встановлено генезис та еволюцію
граматичних (іменних і дієслівних) і фонетичних парадигм, словотвірних гнізд,
схарактеризовано морфонологічні та словотвірні моделі, відновлено елементи
синтаксису й фразеології. Колосальних зусиль докладено для реконструкції
лексичного складу праслов’янської мови, виділенню в ньому
спільнослов’янських і діалектних, інноваційних і архаїчних утворень,
слов’янсько-неслов’янських лексичних ізоглос, які характеризували
відношення протослов’янських діалектів і діалектів інших індоєвропейців у
добу, що передувала виокремленню самостійних давніх індоєвропейських мов,
та ізоглос, що визначають давні ареальні контакти праслов’ян з кельтами,
германцями, іранцями, італійцями та ін. у найдавніший період існування
окремих індоєвропейських мов.

Для досягнення всіх цих результатів проведено велику підготовчу роботу, для
чого залучалися всі доступні дослідникам лексичні матеріали. Зрозуміло, що
будь-яке дослідження в галузі мовної реконструкції залежить від кількості
матеріалу, тому введення в обіг нових фактів часто доповнює, збагачує фактами
картину мовної ситуації, яку раніше лише окреслювали, або вносить суттєві
корективи в усталені погляди на різні проблеми. І навіть при таких солідних
здобутках, які має слов’янське мовознавство в галузі вивчення
праслов’янського мовного стану, праслов’янська лексична спадщина багатьох
слов’янських ідіомів ще або не дістала етимологічного опису взагалі, або ж
дістала його лише фрагментарно.

До таких слов’янських ідіомів належать українські говірки Закарпаття, лексичні

ресурси яких, незважаючи на використаний в етимологічній літературі та ЗССЯ
1 солідний матеріал з місцевої (закарпатської) діалектної лексики (у тому числі
матеріали дипломних робіт, дисертаційних праць з української діалектології,
зібрання діалектної лексики І. Верхратського, СГУ), досі належним чином не
враховано. Це зумовлено об’єктивними причинами, серед яких— відсутність у
багатьох дослідників доступу до нових матеріалів польових експедицій з
української діалектології та відсутність нових словників карпатської діалектної
(апелятивної, ономастичної) лексики. Щоправда, друга причина нині постає
вже не настільки гостро, оскільки останнім часом все-таки з’явилися словники
окремих українських говірок закарпатського (і не тільки) ареалу, які
постачають нові лексичні матеріали для реконструкції праслов’янського шару в
місцевому діалектному словнику й осмислення ролі українських діалектів
Закарпаття в історії формування слов’янських (і неслов’янських) мов
карпатського ареалу, їхнього місця в праслов’янському діалектному просторі.
Важливість лексики українських говірок Закарпаття (і карпатської діалектної
зони взагалі) для вивчення праслов’янської спадщини слов’янських мов
визначається її реконструктивними можливостями.
1. Передусім слід виділити закарпатські діалектизми, які розширюють наші
уявлення про ареал групи праслов’янських лексем. Ідеться про те, що для ряду
архаїчних слов’янських слів, які до цього часу відзначалися лише в одній чи
кількох мовах західно- та/або південнослов’янської груп, насправді існують
буквальні чи близькі східнослов’янські відповідники. Реєструються вони саме в
українських діалектах Закарпаття.

2. Так само лексика українських говірок Закарпаття заповнює лакуни в статтях

ЭССЯ, зокрема в тих, де прототипи реконструйовано на лексичному матеріалі
окремих мов західно-, південнослов’янської груп та російської (інколи —
білоруської) мови (в деяких випадках близькі форми представлені
давньоруськими пам’ятками), а український матеріал відсутній. .

3. Окремим питанням постає процедура виявлення й етимологічної

характеристики лексичних збігів у кількох дистантних ареалах, тобто
віддалених діалектних ареалах, які не мають спільних кордонів, тому наявність
у їхніх межах спільних утворень архаїчного вигляду не може вважатися
результатом запозичення чи наслідком взаємодії цих ареалів протягом
історичної доби. У зв’язку з цим, по-перше, вважаємо за необхідне звернути
увагу на вузькі лексико-фразеологічні ізоглоси, репрезентовані лексиконом
українських говірок Закарпаття та російським діалектним словником: березове
масло «бійка в дитинстві» (Бевка, 33) ~ рос. дать берёзовой каши
«відлупцювати (про дітей)», вестйс,е «щастити» (Жеґуц, Піпаш, 30) ~ рос.
(безособ.) везёт «щастить, таланить», замоложуєс'е «захмарюється» (там же, 59)
~ рос. діал. замолаживать «захмарюватися» (ЕСУМ, 3, 503: [молодитися]; укр.
*замоложувати тут подане як реально не засвідчене), чепірдати «криво йти»
(Жеґуц, Піпаш, 160) ~ рос. діал. акмол. пердять «перемотувати» (з етимоном
*рьг(1- «заплітати, звивати (> мотати)»; див. далі), гуц. шкреміткй «відпадки з
мосяжі, які полишаються по виробленню ціточок, бобриків, копитців по
усипанню хрестів і т. ін. та по спилованню короставок» (Шухевич, 285),
ошкремёток «мале дитя (зневажливе)» (Жеґуц, Піпаш, 106) ~ рос. діал. псков.,
твер. шкреметка «черепок», оскреметка «т. с.» < *{й)кгете1ъка8. Значення цієї
групи лексем засвідчує філіацію первісного «дрібниця, дрібний уламок,
частка».
5. Особливості традиційної лексики діалектів.
Особливості традиційної лексики діалектів можуть бути досить різноманітними
і залежать від конкретного діалекту, його історії, географічного розташування
та культурного середовища. Однак, деякі загальні особливості традиційної
лексики діалектів можна виділити:
  Архаїчність: Деякі слова та вирази у діалектній лексиці можуть бути
застарілими або архаїчними у стандартній мові. Це може бути зумовлено
збереженням старовинних форм або втратою контакту зі стандартною
мовою.
 Індигенітет: Діалектна лексика часто відображає специфічні особливості
регіону або групи людей, які спілкуються на цьому діалекті. Вона може
містити слова, які використовуються лише в цьому конкретному регіоні
або серед цієї конкретної групи людей.
 Термінологія: В діалектах часто існує спеціалізована термінологія, яка
використовується для позначення конкретних предметів, явищ або
процесів, характерних для даного регіону або способу життя.
 Фразеологізми та вирази: Діалектні вирази та фразеологізми можуть
відрізнятися від стандартної мови або навіть мати унікальний сенс для
користувачів цього діалекту. Вони можуть відображати культурні та
історичні особливості регіону.
 Фонетичні особливості: Діалектна лексика також може включати слова,
які відрізняються за звучанням від стандартної мови через фонетичні
особливості регіону, такі як специфічний акцент, звуконаслідування або
зміна звуків.

Ці особливості визначають унікальний характер та відмінності діалектної

лексики від стандартної мови і роблять її цікавою та різноманітною для
вивчення та дослідження.

6. Діалектні відмінності у фразеології.

В українській діалектній мові наявні всі типи фразеологічних одиниць, що
властиві літературній мові. Більше того, в основній своїй масі фразеологізми
діалектної мови повністю збігаються з фразеологізмами літературної мови або
відрізняються від останніх якимось із компонентів (пор.: літ. бракує клéпки і
буковинське бракуje дóґи, що пояснюється функціонуванням у буковинських
говірках відповідно до літ. лексеми клепка румунізму дóґа тощо).

Діалектні відмінності у фразеології української мови безсумнівні. Адже

фразеологізми творяться на основі словникового складу, який відрізняється в
різних українських говорах. У живому мовленні постійно виникають стійкі
словосполучення, і процес фразеологотворення доцільно досліджувати якраз на
матеріалі діалектної мови як винятково усної форми мовлення, бо саме в ній
найкраще простежується виникнення фразеологізмів. До того ж діалектна мова,
що існує в різноманітності варіювання своєї структури й легше піддається
впливові як із боку літературної мови, так й інших говорів тієї ж самої мови та
суміжних говорів інших мов, дає можливість наочніше простежити виникнення
таких цікавих і важливих із погляду дослідження фразеологізмів явищ, як
фразеологічна синонімія.

Серед фразеологізмів української діалектної мови виділяється незначна за

обсягом група фразеологізмів церковно-релігійного походження, наявністю
якої відрізняється частина південно-західних говорів (пор. у мовленні
найстаршого покоління: Jéзус Марijа – лишенько, Боже мій, слава Йсу –
добридень, слава Богу тощо).

Структура фразеологізмів в окремих говорах часто буває відмінною, а за своїм

походженням вони не так уже й рідко виступають як різні. Так, своєрідними за
своєю структурою є, наприклад, закарпатські фразеологізми типу мájy (мáву,
мáу), д’áку (бажаю, хочу), не мáйу (мáву, мáу) д’áки, не мájу (мáву, мáу) т’áмки
(не пам’ятаю) та ін., буковинські, галицькі та взагалі південно-західні дáти пýду
(налякати, нагнати страху), брáтис’а(-и) на штýки (жартувати) та ін.,
буковинські гнýти (плести) бандúґи (байдúґи), гнýти хараманá (базікати,
говорити дурниці) та ін., правобережнополіське з тим же значенням харманй
плести та ін., волинсько-поліське тропу добúтис’ (додуматися),
середньонаддніпрянське баглаjі напали, баглаjі бити (лінощі напали,
залінуватися) та ін.

Фразеологізми, звичайно, виникають на ґрунті питомого лексичного матеріалу,

але вони можуть завдяки незамкнутості як фразеологічної, так і лексичної
системи запозичуватися з інших джерел, часто не однакових для різних говорів.
Усе це створює сприятливий ґрунт для розвитку фразеологічної синонімії, що, в
свою чергу, відкриває широкий простір для контамінації фразеологізмів. Пор.
синонімічний ряд фразеологізмів із значенням «байдикувати»: бáйдики (бáйди,
байдакú) бити – бáйдики стріл’áти – бáйдики гонúти – баглаjí бúти – бóмки
(блóмки) збивáти – бóмки бúти – бóмки стріл’áти – хáньки мjáтu та ін., з яких
літературною формою є бáйдики (бáйди), баглаї’ бити і хáньки м’яти, а
діалектними всі інші, зокрема південно-західний фразеологізм з опорним
словом-полонізмом бóмки; пор. також фразеологізм із значенням «базікати,
говорити дурниці»: теревéні прáвити – теревéні точúти – теревéні розвóдити –
точúти л’áси – jазикóм плестú – jазикóм молóти – jазúк чесáти – розпустúти
ханькú – байдúґи (бандúґи) плéсти (півд.-зах.) – байдúґи гнýти (півд.-зах.) –
гнýти хараманá (півд.-зах.) – харманú плестú (правобережнополіське) тощо.

До фразеології у широкому розумінні належать також прислів’я, приказки й

подібні вирази, які, хоч і не становлять власне фразеології, проте, будучи
усталеними структурами, не можуть залишатися поза увагою, бо в різних
українських говорах вони відчутно розрізняються (пор. закарпатські: у л’іс
(хашчу) дрыва не воз’ат; шкода (чкода) у болото воду л’ати та ін. і шкода у
криниц’у (керниц’у) воду носити, даремно у море воду лити тощо, засвідчені в
інших українських говорах).
7. Програми-питальники для збирання діалектних матеріалів. Різновиди
питальників.
Увага до діал. членування стимулювала нові обстеження говірок; тому з кін. 19
— поч. 20 ст. розпочалося інтенсивне укладання спец. програм, за якими
здійснювалося збирання діал. матеріалу (найдетальнішою була «Програма для
збирання діалектичних одмін української мови» К. Михальчука, Є. Тимченка,
1909; її варіант — «Программа для собирания особенностей малорусских
говоров» К. Михальчука, А. Кримського, 1910; короткі програми О.
Синявського, 1924, 1927; Є. Тимченка, 1925; Діалектологічної комісії УАН,
1926; пізніше — «Програма для збирання матеріалів до Діалектологічного
атласу української мови» Б. Ларіна, 1948, 1949; «Програма для збирання
матеріалів до Лексичного атласу української мови» Й. Дзендзелівського, 1984,
1987; створювалися питальники для підготовки регіон. описів, атласів,
словників). Оцінка фонет., а також морфол. рівнів структури говірок як
найбільш інформативних для розв’язання проблем діал. членування відбилася
на більшості полірівневих питальників — вони здебільшого спрямовують на
запис фонетики і словозміни.

Збирання діал. матеріалу за питальниками наблизило укр. Д. до аналізу говірки

як системи. У дослідженнях найповніше представлена інформація про фонет.
систему (переважно без використання експерим. даних), менше — про
граматичну, про синтаксис, просодію, словотворення; лексика і фразеологія
окр. діалектів відображена у словниках і описах: поліських діалектів [Лисенко
П. С. Словник поліських говорів. К., 1974; Никончук М. В. Матеріали до
лексичного атласу української мови (Правобережне Полісся). К., 1979; Його ж.
Сільськогосподарська лексика правобережного Полісся. К., 1985; Євтушок О.
Народна будівельна лексика Західного Полісся. Рівне, 1990]; бойківського
(Онишкевич М. Й. Словник бойківських говірок, ч. 1 — 2. К., 1984; Матеріали
до словника буковинських говірок, в. 1 — 6. Чернівці, 1971 — 79); окр.
наддністрянських, південноволинських говірок (Горбач О.
Північнонаддністрянська говірка й діалектний словник с. Романів Львівської
області. Мюнхен, 1965, та ін.).

Характер подання матеріалів в описах — переважно диференційний відносно

структури літ. мови, добір явищ спрямований на використання Д. в
глотогенетичних дослідженнях. Систем. описом охоплено лише фонол. рівень
окр. говірок (праці О. Лешки, Л. Калнинь, Л. Масленникової, А. Залеського); на
морфол. рівні опис зводиться насамперед до встановлення локал. типів
парадигм відмінювання. Результатом досліджень у галузі описової Д. стало
з’ясування просторової диференціації укр. мови, вияв репертуару
функціонально чи генетично співвідносних одиниць (Гриценко П. Ю. Ареальне
варіювання лексики. К., 1990). Створено узагальнюючі праці про укр. діалекти
(Жилко Ф. Т. Говори української мови. К., 1958; Його ж. Нариси з діалектології
української мови. К., 1955, 1966; Бевзенко С. П. Українська діалектологія. К.,
1980; Лесів М. Українські говірки у Польщі. Варшава, 1997). У галузі істор. Д.
вивчено історію багатьох явищ закарп. говору (Панькевич І. Нарис історії
українських закарпатських говорів. Прага, 1958: Дэже Л. Очерки по истории
закарпатских говоров. Будапешт, 1967), генезис гуцульского, покутського
діалектів (Кобилянський Б. В. Діалект і літературна мова: Східнокарпатський і
покутський діалекти, їх походження і відношення до української літературної
мови. К., 1960), походження середньонаддніпр. діалекту (Німчук В. В.
Проблема українського діалектогенезу. В кн.: Проблеми сучасної ареалогії. К.,
1994); свідчення ін. говорів для з’ясування явищ, зафіксованих пам’ятками,
залучаються спорадично. Описами та регіон, атласами охоплено маргін. ареали
укр. діал. мови; здійснено синхронні описи укр. говірок Румунії (О. Горбач, І.
Панькевич, 1. Петруц, І. Робчук, М. Павлюк, К. Регуш та ін.), Сх. Словаччини
(О. Брох, В. Гнатюк, І. Панькевич, О. Горбач, В. Латта, О. Лешка, З. Ганудель,
М. Штець, М. Муличак, М. Дуйчак, Н. Вархол та ін.), Польщі (В. Курашкевич,
Л. Оссовський, М. Лесів, А. Григор’єв, Я. Токарський, В. Шимановський, Ф.
Чижевський).

Практичні завдання
1. Опрацюйте словникові статті «Лексико-семантична система»,
«Тематичний словник», «Питальник діалектологічний» за енциклопедією
«Українська мова» (Київ, 2000. С. 282, 627, 443).

2. Опрацюйте статтю «Рибальська лексика у формуванні гідронімів,

прізвищ і прізвиськ в українській мові» (Р. Міняйло, 2021). Наведіть приклади зі
своєї говірки і прокоментуйте вислів: «Поділ лексики говірки на тематичні
групи зумовлений передусім усталеною сегментацією позамовного простору,
яка існує у свідомості діалектоносіїв; не останню роль відіграють і практичні
міркування дослідників, зокрема щодо можливості реалізувати задум – зібрати
й описати лексику відповідного тематичного кола… Практична цінність
сегментації лексичної системи на тематичні чи лексико-семантичні групи
виявляється у тому, що неозора сукупність лексики говірки вкладається у
береги, стає доступною для опису як цілість, яку можна подати як
структурно упорядковану, зробити придатною для аналізу» (Гриценко П. Ю.
Українська діалектна лексика : реальність і опис (деякі аспекти)).
В цьому вислові автор наголошує на тому, що поділ лексики говірки на
тематичні групи виникає внаслідок вже встановленої структури позамовного
простору, яка існує у свідомості мовців даного діалекту. Це означає, що люди
спонтанно організовують свою мову за різними тематичними або
семантичними критеріями відповідно до їхнього досвіду та потреб.

Далі автор зазначає, що дослідники також впливають на цей процес,

вирішуючи, як краще зібрати та описати лексику даного діалекту. Це може
включати практичні міркування щодо тематичних груп слів, які дослідники
обирають для аналізу.

Зазначається, що практична цінність такого підходу полягає в тому, що він

дозволяє структурувати лексичну систему діалекту, роблячи її більш
доступною для аналізу та опису. Такий підхід дозволяє розглядати лексичні
одиниці як цілісну систему, яка може бути систематизована та аналізована за
певними критеріями, що полегшує дослідження мови в контексті конкретного
діалекту.

Наведіть приклади прізвиськ домашніх тварин. Чи у всіх назвах так ж прозора

семантика, як у поданому тексті?
О‫׀‬та ‫׀‬Мурка, шо з ‫׀‬Лисойі ‫׀‬Гори вер‫׀‬нулас' // ну шо // ‫׀‬йіла кур‫׀‬чат ма
‫׀‬
лих // чоло‫׀‬вʼік не ‫׀‬видержаў і за‫׀‬віз ў ‫׀‬Лису ‫׀‬Гору // це ж д‫׀‬вацʼатʼ пйатʼ кʼі
‫׀‬
лометрʼіў // проǐ‫׀‬шоў ‫׀‬мʼісʼацʼ / а во‫׀‬на приǐш‫׀‬ла / ўсʼа ў рипйа‫׀‬хах / г‫׀‬рʼазна / ху
‫׀‬
дʼушча / страш‫׀‬на // то йі‫׀‬йі ўже ǐ не т‫׀‬рогали // і во‫׀‬на ў ‫׀‬Лисій ‫׀‬Горʼі поум
‫׀‬
н'ішала / білʼш кур‫׀‬чат не т‫׀‬рогала // то на ‫׀‬нейі Лисо‫׀‬горсʼка ка‫׀‬зали //
(Інформант: Сагайдак Лідія Петрівна, с. Піщаний Брід Добровеличківський р-н,
Кіровоградська обл.).

3. Прочитайте подані тексти. Визначіть, лексика яких тематичних груп і

якого регіону записана в цих текстах. Послуговуючись словниками (тлумачним,
фразеологічним, діалектним тощо), зʼясуйте походження відповідних лексем.

3.1. йа / |фаĭна ха|з’аĭка / бо ў|м’ійу ро|бити ўс’о по ха|з’аĭству // |мойа |мамка

наў|чила ми|не ва|рити / пеик|ти / мас|тити / б’і|лити // йа ро|билам ў пеи|карни /
пеик|ла хл’ібп // йа хот’ ўже |дужи ста|ра / но і ў|дома пеи|чу хл’ібп / |мойа |дочка
н’е // та|ко з|вечора про|с’ійу му|ку ў ба|н’ак / приго|тоўл’у ўс’о за|ран’е // на |
ранок розсроб|л’айу |т’істо // да|йу дзер // йа в’ід’ігр’і|вайу квас|не моло|ко на
сир то |дзером за|м’ішую хл’ібп // тог|ди да|йу |йаĭц’і / д|р’іжч’і / |соли // |поки |
т’істо п’ід|ходи / йа па|л’у ў пеи|чи // бл’аш|ки |машчу о|л’ійом / в’іроб|л’айу
хл’ібп і кла|ду ў бл’аш|ки // ко|ц’убоў в’ігор|тайу гран’ на краĭ // ло|патоў са|жайу
хл’ібп ў п’іч і загор|тайу бл’аш|ки г|ранеиў // ко|ли хл’ібп с|п’ікси / то йа в’іби|вайу
ĭго на |чистиĭ руш|ник // |дужи |л’убл’у го|речу ш|к’ірку зс х|л’іба // (Інформант:
Тимочків Марія Василівна, 1935 р.н., освіта – 9 кл., с. Мельниця-Подільська,
Борщівського р-н, Тернопільська обл.).
3.2. те|пер ше про |л’ікарс’к’і рос|лини розс|кажу / м|н’атка / пеирцеи|ва м|н’ата
во|на |дужеи |добре пома|гайе в’ід жоу|лудка / заспо|койуйе |нерви і йак л’а|
гайнеш с|пати |випити то сон |добре ўда|йец’а // ро|машка |л’ікарска то во|на |
рани |гогіт’ і вие|мочуйеш ў н’і і |тожеи пйеш йак ў сеиреи|дин’і бо|лит / виепие|
вайеш по т|рошки с|к’іл’ко там чи п’іўста|кана чи ста|канчик / |випила і |добре
пома|гайе // з’в’іро|б’іĭ |тожеи |добра |л’ікарска рос|лина / |добре пома|гайе і в’ід
про|нос’іў і так |випиети |добре пома|гайе / подорож|ник |тожеи |добре пома|
гайе / то |тожеи |л’ікарска рос|лина / подорож|ник приекла|дайец’а до бо|л’учого
|
м’іс’ц’а / в’ін вие|т’агуйе жар // (Інформант: Шкула Галина Онуфріївна,
1941 р.н., освіта – 7 кл., с. Бубнівка, Городоцький р-н Хмельницька обл.).
3.3. ў‫ﺍ‬досв’іта ў ки‫ﺍ‬нцие ‫ﺍ‬л’утого зачи‫ﺍ‬налиес’а парни‫ﺍ‬кие // ко‫ﺍ‬палие г‫ﺍ‬лиебок’і jа
‫ﺍ‬мие і заки‫ﺍ‬далие jіх ко‫ﺍ‬н’ачием г‫ﺍ‬ноjем // ‫ﺍ‬виламие толо‫ﺍ‬чилие і р’іў‫ﺍ‬н’алие гн’іĭ //
перес’і‫ﺍ‬валие чорно‫ﺍ‬зем і заси‫ﺍ‬палие нием парни‫ﺍ‬кие // з‫ﺍ‬верхие ‫ﺍ‬сипалие перег‫ﺍ‬н’іĭ / і
пиерие‫ﺍ‬м’ішувалие око‫ﺍ‬лотамие // jак прог‫ﺍ‬р’іjец’а зем‫ﺍ‬л’а / вис’і‫ﺍ‬валие про
‫ﺍ‬к’іл’чеине на‫ﺍ‬с’ін’а / jак пос‫ﺍ‬ходе то jо‫ﺍ‬го в’ідкри‫ﺍ‬валие і поли‫ﺍ‬валие і по‫ﺍ‬лолие // на
о‫ﺍ‬б’ід в’ідкри‫ﺍ‬валие / ‫ﺍ‬нан’іч приекри‫ﺍ‬валие // jак п’ідрос‫ﺍ‬ла ро‫ﺍ‬сада / ў т‫ﺍ‬раўн’і вие
‫ﺍ‬сажувалие вие‫ﺍ‬ламувалие трие ра‫ﺍ‬зи на ‫ﺍ‬л’іто // ‫ﺍ‬переидт ‫ﺍ‬петра ла‫ﺍ‬малие с‫ﺍ‬п’ідні
лиест‫ﺍ‬ки і во‫ﺍ‬зилие на п’ід‫ﺍ‬вод’і ў кол‫ﺍ‬госп // з ‫ﺍ‬воза зн’і‫ﺍ‬малие т’у‫ﺍ‬т’ун гол‫ﺍ‬камие
на шпа‫ﺍ‬гат // на шпа‫ﺍ‬гат сие‫ﺍ‬л’алие дв’і ‫ﺍ‬голкие // но‫ﺍ‬силие на су‫ﺍ‬ш’ілку і розпраў
‫ﺍ‬л’алие ‫ﺍ‬кожниеĭ лиес‫ﺍ‬точок шоб неи с‫ﺍ‬париеўс’а // шпа‫ﺍ‬гатие з т’ут’у‫ﺍ‬ном ч’іп
‫ﺍ‬л’алие до ла‫ﺍ‬тин / jа‫ﺍ‬ких бу‫ﺍ‬ло ‫ﺍ‬дес’ат’ // дв’і ‫ﺍ‬ж’інкие ч’іп‫ﺍ‬л’алие ‫ﺍ‬шварие // jід‫ﺍ‬на
пода‫ﺍ‬вала // jак ‫ﺍ‬висохнеи т’у‫ﺍ‬т’ун jо‫ﺍ‬го ўjа‫ﺍ‬залие посеиреи‫ﺍ‬дин’і / а з двох бо‫ﺍ‬к’іў
зр’і‫ﺍ‬залие // з‫ﺍ‬р’ізаниеĭ т’у‫ﺍ‬т’ун к‫ﺍ‬лалие на п’ід‫ﺍ‬воду і во‫ﺍ‬зилие ў кол‫ﺍ‬госпну ко
‫ﺍ‬мору // і так скла‫ﺍ‬далие і ‫ﺍ‬першу ‫ﺍ‬ламку / і д‫ﺍ‬ругу / і т‫ﺍ‬рет’у / і чеит‫ﺍ‬верту // зие
‫ﺍ‬моjу ‫ﺍ‬п’ісл’а ўс’і‫ﺍ‬jеjі кол‫ﺍ‬госпноjі ро‫ﺍ‬ботие сорту‫ﺍ‬валие т’у‫ﺍ‬т’ун на чо‫ﺍ‬тирие сор
‫ﺍ‬ти / в’ід наĭк‫ﺍ‬рашчого до наĭ‫ﺍ‬г’іршого // ‫ﺍ‬пот’ім ‫ﺍ‬п’ісл’а сорту‫ﺍ‬ван’а скла‫ﺍ‬далие
т’у‫ﺍ‬т’ун ў ‫ﺍ‬т’уки // обви‫ﺍ‬валие jо‫ﺍ‬го веи‫ﺍ‬ретками і в’ідпраў‫ﺍ‬л’алие на з‫ﺍ‬дачу // за
ц’у ро‫ﺍ‬боту полу‫ﺍ‬чаў кол‫ﺍ‬госп ‫ﺍ‬гарн’і г‫ﺍ‬рош’і // (Інформант: Мазур Надія Яківна,
1922 р.н., неосвічена, с. Антонівка, Новоушицький р-н Хмельницька обл.).

3.1. Текст містить лексику, характерну для діалекту Тернопільської області

України. Наприклад, слова "пеикарня" (пекарня), "мука" (борошно), "дзер"
(частка), "б’іла" (білка), "пал’у" (палити), "піч" (піч), "гранеи" (вулиця),
"лоштак" (ложка) є характерними для цього регіону.

3.2. У цьому тексті використано лексику, що властива Хмельницькій області

України. Наприклад, слова "л’ікарська" (лікарська), "піерцевавати"
(перцювати), "в’ідкривати" (відкривати), "з’в’іробий" (звіробій), "схваріти"
(зварити) є типовими для цього регіону.

3.3. Цей текст містить лексику, характерну для українського діалекту, який
вживається у різних регіонах. Серед них можна виділити слова "перегані"
(грані), "підплав" (підліток), "підсіпати" (підсмажувати), "підірти" (підрізати),
"чижчінь" (чужинці), "чицнути" (чіпляти).

4. Знайдіть у запропонованих текстах лексичні діалектизми. Визначте, до

якого з наріч української мови належить тексти:
1. [дуп’ìру ж сватé хóчут’ wз’áти з дружóк йакóгос’ гостúнц’а / то вунé
wже чатýйут’ / гл’ад’áт’ над моулоудóйу / хóчут’ wпáсти на с’ім раднì // тоуд’ì
дружк’ì мýс’ат’ скупэ′ти раднó // пóсл’а тóго бáт’ко і мáти бэрýт’ wбраскá і
бýлку хл’ìба і стойáт’ дл’а столá / а напрóт’іw йіх стаwл’áйе дрýжба молодéх і
йіх бáт’ко з мáтерейу благослоwл’áйе // тоуд’ì вже вс’і с’ідáйут’ на пудвóди /
доп’ìру бáт’ко бэрé бýлку хл’ìба / мáти бирé жэ′тоу на тар’ìлку // бáт’ко йде
вперìд / а мáти йде за бáт’ком з жэ′тоум і wсипáйі йіх // йак вунé с пудв’ì ра
рýшат’ / тоу тоуд’ì цук’éрками / гурìхами / сéмначком мо улоудá назáд сэбé сúпле
/ к’éдайе // на доурóз’і і wстричáйут’ пирипóйум // пирэп’ій дл’а тóго / шчо
мулудэ′й бирé д’ìwчину // йак вунэ′ за пирэп’ìй заплáт’ат’ / тоу той пирэп’ìй
бэрýт’ сватэ′ / а йак нэ заплáт’ат’ / тоу пирэп’ій зистайé на м’ìсц’і //]
2. [у серéдини робúли самú пол’áки / і добри грóши заробл’áли / йа вам
скажý // бáло і йа wден’ заробл’áw злóтуw штúри // а w концú селá стойáw
трахтúр / то чáсто ми / шо заробл’áли / то половúну там остаwл’áли // погáно
булó тúл’ко грóши получáт’ / бо роспúсувац’ц’а ни муот // пóкул’тих хрэсту′w
настáвиш / то wпрúйіш // а w шкóли йа ни однóйи зимú не буw // бáт’ко ни
пускáли // багáто булó товáру пáсти / а пастухé наймáт’ни хотúли //
зрештойу йакá то булá шкóла // на сэлó буw тúл’ко йідéн вучúтел’ //]
5. У поданому тексті знайдіть обрядові фразеологічні одиниці, з’ясуйте
їхнє значення та особливості вжитку.
|
Перше веи|с’іл’а спраў|л’али / у су|боту в’інкоп|летиени прие|ход’ат д’іў|чата та
до моло|дойі плеи|тут в’і|ночок з бар|в’інку йак |будут ў неи|д’іл’у моло|ду ўби|
рати бо веи|сіл’а ўс’о ро|били ў неи|д’іл’у |першеи ĭ понеи|д’ілок // ў неи|д’іл’у то
то плеи|тут в’і|ночки дл’а моло|дойі шоб йі|йі ўбие|рати / а |пот’ім |вечеиром
прие|ходеи моло|диĭ до моло|дойі з с|войіми бо|йарами і моло|да бе|ре старос|
т’іў / с|тароста ĭ с|ваха ĭ дружш|ки / друж|би і неи|се со|рочку до моло|дого і
там с’ват|куйут / гу|л’айут / с’п’і|вайут / то|д’і розс|ход’ац’і по до|мах // ў неи|
діл’ю ўже веи|с’іл’а / прие|ходеи моло|диĭ до моло|дойі / почи|найіці’і веи|сіл’а // |
першеи / не хо|дили до |церкви до ш|л’убу / а |т’іл’ко |розспис’ / п’іш|ли розспие|
салис’ до с’іл’і|ради і ўс’о // з|вичаĭ та|киĭ буў / шо не готу|валис’а йак |зара / а
ск|ромне веи|с’іл’а |було / л’у|диĭ не |дужеи ба|гато зап|рошували і веи|с’іл’а |було
ск|ромнеи / хто шо маў |тойе нала|диў і так в’ідбу|вали то веи|с’іл’а / і ше на д|
ругиĭ ден’ / а |пот’ім ше ў в’іў|торок |були |гос’т’і ĭшли до моло|дого / йак моло|
да п’іш|ла до моло|дого то до моло|дого ў|гос’т’і / а йак|шо моло|диĭ п’і|шоў до
моло|дойі то до моло|дойі ў|гос’т’і / в’іў|торок і сеиреи|да то |гос’т’і так м’і|
н’алис’а // та|к’і бу|ли веи|с’іл’а / веи|с’іл’а |були |б’ідн’і ў там|т’і ро|ки |п’іс’л’а
в’іĭ|ни / бо не |було та|ких |роскош’іў йак |зара // (Інформант: Шкула Галина
Онуфріївна, 1941 р.н., освіта – 7 кл., с. Бубнівка, Городоцький р-н,
Хмельницька обл.).

6. У поданому тексті знайдіть назви ігор та забав. Наведіть власні

приклади.
Ми ў дие|тинств’і г|ралиес’а к|ласу / |пекара г|ралиес’і / мн’а|ча кие|дали / |сонц’а
г|ралиес’і / вон та|ких і коп’і|йок г|ралиес’і / |шоби |було чим г|ратиес’і // жмур|ка
г|ралиес’і / заў|йазували |вочи / д’іў|чата от х|лопц’іў хо|валиес’і / а йа по|том шу|
кала йіх / ко|го наĭ|ду |ран’че / крие|чали / йа ўже йе // во|так ми |д’ецтво про|
водиели // а |гонтика так г|рали / пйат’ ко|п’ійок / так йак би |зара п|йата куо|
п’іĭка / ота|ких |було пйат’ |гонциек’іў / і рос|тел’ували ну на т’ім|во / на йа|к’іс’
хус|тин’і чи ва|рет’і / і так п’іткие|дали дого|ри / а д|ругиĭ беи|реш п’ітстаў|
л’айеиш |руку / шоп там |тойе зла|пати / |шоби |було два ў ру|ц’і і |так |пока ўс’іх
пйат’ неи по|лапайеиш // |сонце / ро|били та|к’і к|л’ітки / йак от |ш’іпки ў |в’ікнах
/ о / і так ские|дали шкло ку|сочок і так на од|н’і ну|з’і пеиреис|какували тих
ш’іс’т’ кл’іто|чок // і клас так |само / ро|били / на |водн’і но|з’і і ски|дали шкло і
ска|кали ў йід|ну к|л’іточку / тог|ди ў д|ругу і так т|рет’у / так йіх |було ш’іс’т’
кл’іто|чок і ў |кажду к|л’ітку тра на од|н’і но|з’і |було сту|пити і ска|кати // а |
пекара г|ралис’і во|так / б|рали |бучки / закла|дали ку|сочок |бучка тоĭ|во ў |земл’у
і кие|дали патие|ками // кот|роĭ / кот|ре з’іб|йе / з|начиет’ / йак йа |кинула |перша
неи з|била / ки|дайе хто то д|ругиĭ / |шоби з|бити ку|сочок |того патеич|ка // от
та|к’і |йігри / бо теи|пер ўже йеи|накше / а тог|ди ўже і|накших неи |було //1 (с.
Завалійки, Волочиський р-н, Хмельницька обл.)