Загальні питання зіставного мовознавства.

Зіставна лінгвістика як наука і як навчальна

дисципліна.
Зіставна лінгвістика, типологія, характерологія й
універсологія.
ЛЕКЦІЯ 1-2.
 1. Зіставна лінгвістика як наука і як навчальна
дисципліна
1.1. Предмет і завдання зіставної лінгвістики. Місце
зіставної лінгвістики в системі наук про мову
План 1.2. Практичне значення зіставної лінгвістики
Покликання на курс 2. Зіставна лінгвістика, типологія,
на платформі
характерологія й універсологія
дистанційного
навчання: 2.1 Типологія, її зміст і завдання
https://moodle.npu.edu.u
a/course/view.php? 2.2 Типологія і зіставна лінгвістика
id=6899 2.3 Типологія і характерологія
2.4 Універсологія
 Література

1.Верба Л.Г. Порівняльна лексикологія англійської та української мов / Л.Г. Верба. – Вінниця : Нова Книга, 2008. – С.
88–103.
2.Кочерган М. П. Контрастивна семантика на порозі нового тисячоліття / М. П. Кочерган // Проблеми зіставної
семантики. – К. : Вид. центр КДЛУ, 2001. – Вип. 5. – С. 3–8.
3.Кочерган М. П. Загальне мовознавство : підруч. [для студ. філол. спец. вищ. навч. закл.] / М. П. Кочерган. – [2-е
вид., випр. і доповн.]. – К. : ВЦ "Академія", 2003. – 464 с. – (Серія "Альма-матер").
4.Кочерган М. П. Основи зіставного мовознавства : підруч. [для студ. філол. спец. вищ. навч. закл.] / М. П. Кочерган.
– К. : ВЦ "Академія", 2006. – 424 с. – (Серія "Альма-матер").
5.Корунець І.В. Порівняльна типологія англійської та української мов : навч. пос. – Вінниця : Нова Книга, 2003 – 464
с.
6.Левицкий А. Э. Сравнительная типология русского и английского языков : учеб. пос. / А. Э. Левицкий,
Л. Л. Славова. – [2-е изд., испр. и доп.]. – К. : Освіта України, 2007. – 272 с.
7.Селіванова О.О. Лінгвістична енциклопедія. / О.О. Селіванова. – Полтава : Дозвілля-К, 2010. – 844 с.
 1.1. Предмет і завдання зіставної лінгвістики. Місце зіставної
лінгвістики в системі наук про мову

Термін зіставне мовознавство в лінгвістичних працях уживається в різних значеннях. Часто його
тлумачать як комплекс лінгвістичних дисциплін, які використовують зіставлення (відносять
порівняльно-історичне, ареальне, типологічне мовознавство, перекладознавство і зіставне мовознавство
у вузькому розумінні).
Доцільнішим видається всі науки, що ґрунтуються на порівнянні мов, називати порівняльним
мовознавством, а термін зіставне мовознавство використовувати для позначення лінгвістичної науки,
що вивчає спільне та відмінне у мовах.
Саме така тенденція превалює в сучасній лінгвістичній літературі: терміни зіставне мовознавство і
контрастивна лінгвістика вживаються як синоніми.
Інше дискусійне питання – це розмежування окремих лінгвістик: контрастивної (лінгвістики, яка
вивчає контрасти, розбіжності, відмінності) і конфронтативної (лінгвістики, яка вивчає відмінності й
подібності). Але підстав їх розмежовувати, насправді, немає, оскільки контраст може бути помічений
лише на тлі подібностей.
 1.1. Предмет і завдання зіставної лінгвістики. Місце зіставної
лінгвістики в системі наук про мову

У наш час широко використовують ще термін порівняльна (зіставна) типологія.

Наприклад, В.Г. Гак визначає її як «розділ мовознавства, який вивчає мови в
зіставленні з іншими мовами з метою встановлення особливостей, властивих даним
мовам, а також подібностей і відмінностей між мовами». Це визначення нічим не
відрізняється від визначення зіставного мовознавства. З огляду на це вживання такої
синонімічної назви для зіставного мовознавства є зайвим, оскільки будь-яка типологія
уже передбачає порівняння. До того ж термін мовна типологія звичайно вживається в
іншому значенні (вчення про структурні типи мов).
Нині все більшого поширення набуває термін зіставне мовознавство (зіставна
граматика, зіставна морфологія, зіставна лексикологія тощо).
Така традиція в лінгвістиці обумовлює узагальнене визначення зіставного
мовознавства.
 1.1. Предмет і завдання зіставної лінгвістики. Місце зіставної
лінгвістики в системі наук про мову

Зіставне мовознавство (контрастивна лінгвістика, конфронтативна лінгвістика) — розділ

мовознавства, який вивчає дві чи кілька мов незалежно від їхньої спорідненості з метою виявлення їх
подібностей і відмінностей на всіх рівнях мовної структури (фонологічному, морфологічному, синтаксичному,
лексико-семантичному).
Загалом будь-яка людська мова характеризується трьома різновидами конститутивних властивостей:
універсальні (властиві всім або більшості мов),
типологічні (властиві тільки певній групі мов, що утворюють мовний тип) та
індивідуальні (характерні лише для певної мови).
Виявити ці ознаки мов можна лише шляхом їх порівняння (зіставлення).
Ключовим у зіставному мовознавстві є поняття мовного контрасту (термін В. П. Нерознака), або категорії
контрастивності (термін В. Г. Гака).
Мовний контраст (категорія контрастивності) — специфічна особливість структури мови, яка стає
такою за умови зіставлення з іншою мовою (одне й те саме явище при зіставленні однієї мови з іншою може
виступати як специфічне контрастне явище (категорія), а при зіставленні з іншою втрачати цю контрастність).
 1.1. Предмет і завдання зіставної лінгвістики. Місце зіставної
лінгвістики в системі наук про мову

Об’єкт – зіставного мовознавства є будь-які дві чи більше мов незалежно від їх

генеалогічної й типологічної природи.
Предмет – спільні і відмінні / специфічні характеристики у зіставлюваних мовах.
Що більші відмінності у структурі (типі) мов, то яскравіший контраст, виявлення
якого є основним завданням зіставного мовознавства. Однак для науки не менше
значення має виявлення прихованих особливостей близьких за походженням і
структурою мов. Їхні специфічні ознаки в багатьох випадках можуть бути помічені
лише за умови їх контрастивного аналізу.
Контрастивні дослідження переважно пов’язані з синхронічним аспектом мови
(зіставне мовознавство досліджує мови на синхронному зрізі, тобто різні мови
зіставляються на певному часовому відтинку без урахування їхніх попередніх станів).
 1.1. Предмет і завдання зіставної лінгвістики. Місце зіставної
лінгвістики в системі наук про мову

Синхронно-порівняльний метод (контрастивний аналіз, конфронтативний, зіставний,

зіставно-типологічний та ін. синоніми) дає змогу виокремити контрастивну лінгвістику в
самостійну галузь.
Розрізняють теоретичну і прикладну контрастивну лінгвістику. Насправді зіставне мовознавство
ставить перед собою теоретичні й практичні завдання.
До теоретичних завдань зіставного мовознавства належать:
1) виявлення подібностей і відмінностей між мовами, збігу і розбіжностей у використанні мовних
засобів;
2) встановлення особливостей кожної із зіставлюваних мов, які залишились непоміченими при
внутрішньому їх вивченні;
3) дослідження характерних для зіставлюваних мов тенденцій;
4) визначення міжмовних відповідників і лакун;
5) розкриття причин подібностей і відмінностей;
6) верифікація дедуктивних універсалій на матеріалі зіставлюваних мов.
 1.1. Предмет і завдання зіставної лінгвістики. Місце зіставної
лінгвістики в системі наук про мову

Практичні (лінгводидактичні) завдання зіставного мовознавства охоплюють:

1) визначення методичної релевантності подібностей і відмінностей між зіставлюваними
мовами;
2) встановлення характеру міжмовної інтерференції;
3) виявлення труднощів у навчанні нерідної мови;
4) визначення меж застосування зіставлення як прийому навчання нерідної мови;
5) опрацювання процедури міжмовного зіставлення як прийому навчання нерідної мови.

Відповідно до перелічених завдань виокремлюють два напрями:

1) зіставне дослідження мов з теоретичною метою і
2) зіставне дослідження мов з лінгводидактичною метою.
 1.1. Предмет і завдання зіставної лінгвістики. Місце зіставної
лінгвістики в системі наук про мову

Отже, з одного боку, зіставні дослідження спрямовані на теоретичну галузь

характерологічної типології, а з іншого — на практичні потреби перекладу і викладання
іноземних мов.
Більшість сучасних контрастивних праць присвячена зіставному дослідженню
окремих мовних елементів, категорій, підсистем. У такий спосіб готується ґрунт для
майбутніх синтезованих більш-менш повних контрастивних описів мов.
До актуальних завдань контрастивної лінгвістики належать також дослідження
найзагальніших закономірностей розбіжностей, які виявляє контрастивний аналіз.
 1.1. Предмет і завдання зіставної лінгвістики. Місце зіставної
лінгвістики в системі наук про мову

Щоб визначити статус зіставного мовознавства, необхідно з’ясувати його зв’язки з

іншими напрямами дослідження мови і його місце серед дисциплін філологічного циклу.
Насамперед це стосується галузей, які використовують порівняння і зіставлення як
основний метод дослідження:
порівняльно-історичного мовознавства, яке вивчає генетичну спільність
(спорідненість) мов у їх розвитку;
ареальної лінгвістики (лат. area — площа, простір), яка розглядає вторинну
спорідненість («свояцтво») мов, мовні союзи, територіальну спільність мовних явищ
незалежно від їхньої генетичної спільності;
типологічної лінгвістики, яка на основі вивчення спільного і відмінного в мовах
класифікує мови за типами.
 1.1. Предмет і завдання зіставної лінгвістики. Місце зіставної
лінгвістики в системі наук про мову

Кореляція (співвідношення) зіставного мовознавства з порівняльно-історичним полягає в тому, що

обидва здійснюють порівняння мов.
Однак мета цих порівнянь різна. Якщо порівняльно-історичне мовознавство зорієнтоване на визначення
ступеня спорідненості, спільності походження мови, реконструювання (відтворення) мови-основи (прамови),
з якої розвинулися досліджувані споріднені мови, встановлення законів, за якими йшов цей розвиток , то
зіставне мовознавство ставить за мету виявлення збігу і розбіжностей у структурах мов, у способах
вираження одних і тих самих значень і розрізнення функцій однотипних елементів структури мови .
Зіставне мовознавство визначає відношення контрасту на всіх мовних рівнях: діафонію (фонологічні
розбіжності), діаморфію (граматичні розбіжності), діасемію (семантичні розбіжності) і діалексію (лексичні
розбіжності). Типологічні подібності не обов’язково пов’язані безпосередньо з генетичною спорідненістю
мов.
Різною є і сфера застосування зіставного і порівняльно-історичного мовознавства. Зіставне мовознавство
вивчає будь-які мови, а порівняльно-історичне — тільки споріднені.
 1.1. Предмет і завдання зіставної лінгвістики. Місце зіставної
лінгвістики в системі наук про мову

На відміну від зіставного мовознавства ареальна лінгвістика має своїм завданням

охарактеризувати територіальний розподіл мовних особливостей, виділити ділянки взаємодії мов,
дослідити процеси мовної конвергенції, виявити у мовах, що контактують, ізофони (фонетичні
ізоглоси), ізолекси (лексичні ізоглоси), ізосеми (подібний семантичний розвиток) тощо, тобто дати
ареальну характеристику особливостей мов, які перебувають у контактах на певній території,
розкрити закономірності мовних контактів.
Від типології зіставне мовознавство відрізняється онтологічно (за суттєвими характеристиками
предмета дослідження) і епістемологічно (за сукупністю принципів і прийомів дослідження). На
відміну від зіставного мовознавства типологія вивчає процеси паралельної зміни мов.
Останнім часом помітним став зв’язок зіставного мовознавства з новим напрямом
лінгвістичних досліджень — корпусною лінгвістикою, предметом вивчення якої є великі масиви
мовних даних, представлених у електронному вигляді.
 1.1. Предмет і завдання зіставної лінгвістики. Місце зіставної
лінгвістики в системі наук про мову

Тісний зв’язок має зіставне мовознавство з теорією перекладу (перекладознавством), яка,

власне, і є науково обґрунтованим зіставленням двох мов. Переклад розглядають як складову
частину контрастивної лінгвістики.
Спільним для контрастивної лінгвістики і перекладу є те, що процес перекладу за своїм
характером аналогічний процесу контрастивного аналізу, оскільки перекладач відшуковує
еквівалентні форми вираження певного смислу в іншій мові. Тобто переклад — це перетворення
вихідного тексту при збереженні смислу. До того ж переклад має зберігати і форму викладу.
Принципова відмінність зіставного мовознавства і перекладу в тому, що зіставне
мовознавство досліджує значення (елементи мовної структури), а переклад — смисли
(мовленнєве явище, яке має ситуативну зумовленість). Для автора перекладу важливо, щоб
переклад був еквівалентним у комунікативному, а не сигніфікативному плані. Зіставне
мовознавство порівнює систему з системою, а переклад — текст із текстом.
 1.1. Предмет і завдання зіставної лінгвістики. Місце зіставної
лінгвістики в системі наук про мову

Зіставне мовознавство пов’язане зі стилістикою через зіставну

стилістику. Стилістика однієї мови може бути зіставлена зі стилістикою
іншої чи інших мов, що є предметом зіставної стилістики.
Зіставна стилістика показує, що в різних мовах існують різні способи
вираження одного й того самого змісту, що, наприклад, німецька мова
«дієслівна», французька — «іменна», «абстрактна»; індоєвропейські
мови в цілому протиставляють субстанцію і її форму (чашка чаю), а
індіанські мови об'єднують їх у понятті «явище» (чаєчашка).
 1.1. Предмет і завдання зіставної лінгвістики. Місце зіставної
лінгвістики в системі наук про мову

З нелінгвістичних дисциплін зіставне мовознавство найтісніше пов’язане з

психологією, історією культури і соціологією.
Психологія відіграє важливу роль у процесі навчання другої мови, і саме в цьому
зіставне мовознавство змикається з нею.
Безсумнівним є вплив культури на своєрідність лексико-фразеологічних засобів
мови, на особливості її нормативно-стилістичної системи (стилістичне розшарування
мови) та мовленнєвий етикет, тому стилістичні збіги і стилістичні розбіжності
потребують культурологічного пояснення.
Зв'язок зіставного мовознавства із соціологією виявляється в тому, що мови можна
зіставляти в соціолінгвістичному плані на основі їхньої характеристики за сферами
вживання.
 1.2. Практичне значення зіставного мовознавства

Для вивчення іноземних мов. Виникнення контрастивної лінгвістики зумовила

потреба вивчення іноземних мов, що не втратило своєї актуальності й у наш час. Одним
із чинників, які перешкоджають успішному навчанню іноземної мови, є негативний
вплив рідної мови. Цей вплив може бути усунутий шляхом зіставного аналізу рідної
мови й тієї мови, якою оволодівають.
Однак роль рідної мови слід розглядати не лише в негативному плані (як заваду,
причину інтерференції), а й у позитивному (як сприяння в засвоєнні іноземної мови).
Позитивний вплив рідної мови полягає в тому, що вона може служити основою для
аналогії. Принцип зіставлення — це один із найефективніших прийомів поступового
усунення негативного впливу рідної мови.
 1.2. Практичне значення зіставного мовознавства

Останнім часом учені-методисти почали використовувати національно зорієнтовані

(за іншою термінологією, регіональні) методики викладання іноземних мов.
Національно зорієнтована методика, яка ґрунтується на даних зіставного аналізу
мов, створює переваги для процесу навчання: забезпечує підвищення ефективності й
інтенсифікації навчального процесу, можливість розширення навчального матеріалу,
швидшого і глибшого його засвоєння, зменшення можливості інтерференції й
використання позитивного перенесення, підвищення культури мовлення.
Зіставний аспект дає також змогу визначити, коли необхідно у процесі
представлення мовного матеріалу йти від форми до змісту (за наявності аналогій, у
викладі явищ, легких для засвоєння), а коли від змісту до форми (за відсутності
аналогії, значних відмінностей, труднощів матеріалу для певної національної
аудиторії).
 1.2. Практичне значення зіставного мовознавства

Внесок зіставного мовознавства в теорію мовної типології полягає в тому, що зі

спостережень за подібностями й відмінностями мов зародилася їх типологічна
класифікація, метою якої є встановлення типів мов на основі специфіки їхньої
структури, тобто на основі ознак, вибраних як такі, що відображають найважливіші риси
мовної структури.
Контрастивна лінгвістика має практичне значення в перекладі. Результати
контрастивного опису лексичної, граматичної і стилістичної систем двох мов
полегшують працю перекладача, даючи змогу побачити всі розбіжності на різних рівнях
мови і можливі варіанти їх передачі.
 1.2. Практичне значення зіставного мовознавства

Важливе значення має зіставне мовознавство для лексикографії. Зіставний аналіз систем мов необхідний
для укладання перекладних словників. Лексикографічна робота над двомовними словниками по суті є й
роботою із зіставлення мов.
Подібно до зіставного мовознавства лексикографічний процес можна поділити на етап аналізу й етап
синтезу (подача еквівалентних одиниць іншої мови). Як зіставне мовознавство, так і двомовна лексикографія
(перекладні й диференційні словники) досліджують системи двох мов одночасно й ґрунтуються на
внутрішньосистемних і міжсистемних зіставленнях.
Так, зокрема, виявлена залежність між структурним типом мови і найбільш раціональними і доцільними
принципами укладання словника. Особливо це стосується питання про необхідну граматичну інформацію,
якою супроводжується слово в словнику.
У наші дні активізувались дослідження національно-мовних картин світу.
Такі дослідження стали можливими завдяки зіставному мовознавству, бо специфіку концептуалізації світу
кожною мовою найлегше можна виявити шляхом зіставлення мов.
 1.2. Практичне значення зіставного мовознавства

Отже, результати зіставного мовознавства мають практичне застосування в усіх

випадках, коли йдеться про міжмовне перекодування інформації.

Прикладне значення зіставного мовознавства постійно зростає.

Воно розширює сферу свого застосування, що пов'язано:
1) із зростанням ролі міжмовної комунікації в усіх її виявах (інтернаціоналізація
європейських стандартів освіти, підвищення ефективності викладання іноземних
мов, а також вимог до перекладу в різних сферах діяльності);
2) з переміщенням інтересу лінгвістики на сферу мовленнєвого вживання й
емпіричних даних у мовознавчому дослідженні;
3) з виникненням корпусної лінгвістики, яка відкрила дослідникам можливості
суцільного аналізу матеріалу.
 2.1 Типологія, її зміст і завдання

У процесі розвитку зіставного мовознавства від нього поступово відокремилися інші різновиди
міжмовних досліджень: 1) типологія, 2) характерологія й 3) універсологія.
Типологія – розділ лінгвістичної типології, або типології мов. Є широке і вузьке розуміння типології.
У широкому розумінні типологія мови – це сфера мовознавства, яка порівнює мови з метою
виявлення загальних закономірностей мовної будови (Празька лінгвістична школа); враховує загальну
структуру мови: уникаючи звернення до ізольованих рис подібності і відмінності, типологія розглядає
всі особливості мови в їх ієрархії.
Вузьке тлумачення типології обмежується характеристикою будови певних мов чи окремої мови і
навіть окремих її рівнів.
Прикладом такого розуміння типології є формулювання назв праць: Лекомцева М. Й. Типологія структур слога
в славянских языках. — М., 1968; Раевский М. В. К вопросу о типологии консонантных систем современных
германских языков//Структурно-типологическое описание современных германских языков. — М., 1966.
 2.1 Типологія, її зміст і завдання

Незважаючи на розбіжність у трактуванні типології в усіх її інтерпретаціях спільним є

порівняльне вивчення структурних і функціональних властивостей мов. Це дає змогу
виявити структурну спільність певних сукупностей мов і на цій основі створити їх типологічну
класифікацію, а також вивчити специфіку мов на тлі тих спільних рис, що властиві певній групі
мов або всім мовам.
Отже, метою типологічних досліджень є: ідентифікувати і класифікувати відповідно до
спільних і відмінних ознак досліджувані явища; визначити ізоморфні та аломорфні ознаки в
зіставлюваних мовах; встановити на основі ізоморфних рис типові мовні структури і типи мов;
представити на основі отриманих даних реальну наукову класифікацію мов світу.
З урахуванням різних розумінь типології сформульовано її визначення.
Мовна типологія (грец. typos — форма, зразок і logos — слово, вчення) — порівняльне
вивчення структурних і функціональних властивостей мов незалежно від характеру генетичних
відношень між ними.
 2.1 Типологія, її зміст і завдання

На сучасному етапі виокремилося кілька різновидів типології.

Залежно від обсягу досліджуваного матеріалу розрізняють загальну і конкретну
типології.
Загальна типологія вивчає найзагальніші проблеми, пов’язані з виявленням
сукупності спільних рис, що характеризують усі мови світу, тобто спільні властивості,
спільні зміни, спільні процеси у мовах незалежно від їх генетичної природи (наприклад,
спільні риси у структурі фонологічних систем, спільні риси у структурі тексту тощо).
Конкретна (часткова) типологія досліджує проблеми вужчого характеру, тобто
типологічні характеристики однієї мови або обмеженої групи мов; окремі рівні або
елементи мовної структури.
Щодо рівнів мови в лінгвістичній типології виокремлюють фонетичну, фонологічну,
морфологічну, синтаксичну та інші типології. У фонетичній типології виділяють як
окремі підрозділи суперсегментну типологію, предметом якої є зіставне вивчення
інтонації, тону, наголосу, і символічну типологію, яка досліджує звукосимволізм.
Типологію, яка вивчає рівні мови, називають рівневою, або аспектною.
 2.1 Типологія, її зміст і завдання

Залежно від кількості розглядуваних мов розрізняють універсальну типологію, яка

намагається охопити всі мови світу, і спеціальну, що розглядає конкретні мови.
З огляду на спрямування дослідження на виявлення структурних чи функціональних
рис мов виокремлюють структурну типологію, яка вивчає внутрішню організацію
мови як системи, і функціональну, що розглядає мови і мовні явища крізь призму
функцій і сфер уживання.
Структурну типологію залежно від напряму дослідження поділяють на формальну і
контенсивну. Формальна типологія орієнтується тільки на план вираження, а
контенсивна (змістова, семантична) — на семантичні категорії мови і способи їх
вираження.
По суті контенсивний підхід є ономасіологічним підходом. Тому-то деякі вчені
замість термінів формальна і контенсивна типологія вживають терміни семасіологічна й
ономасіологічна типологія.
 2.1 Типологія, її зміст і завдання

За метою дослідження розрізняють:

інвентаризаційну типологію, за предметом якої є констатація структурних
подібностей і відмінностей між мовами;
імплікаційну типологію, яка інтерпретує системи мов у плані
сумісності/несумісності структурних характеристик і в плані переважання певних рис
(надання переваги певним типам структурної доцільності як мовних систем узагалі, так і
окремих їхніх рівнів);
таксономічну (класифікаційну) типологію, яка здійснює класифікацію мов за
певними типами.
 2.1 Типологія, її зміст і завдання

Окремо виділяють і інші класифікації типологій.

Віднесення мов до певного типу на основі інвентаризаційно-типологічних даних є предметом
фрагментарної типології (subsystem typology), і таксономічна належність мови в цьому разі є
ковзкою, змінною. Віднесення мови до певного типу на основі імплікаційно-типологічних даних
— предмет цільносистемної типології (whole-system typology) і належність мови до певного
типу в цьому випадку має стабільний характер.
Домінантна типологія визначає мовний тип на основі домінантних ознак.
Типологічна характеристика мови змінна. З часом мова може втрачати деякі типологічні риси
(наприклад, утрата носових голосних у слов'янських мовах, за винятком польської; втрата двоїни
в більшості слов'янських мов; зміна характеру наголосу: тональний → силовий, фіксований →
нефіксований тощо, перехід синтетизму в аналітизм тощо). Ці питання є предметом історичної
типології, яка вивчає принципи еволюції мовних типів.
 2.1 Типологія, її зміст і завдання

Тип мови визначається на основі типових рис, які переважають. У цьому аспекті важливою є
квантитативна типологія, яка оперує не абсолютними якісними параметрами, а
статистичними індексами, що відображають ступінь наявності в різних мовах певної якісної
ознаки. Ці ознаки можна представити на шкалі типологічних ознак (індекс
синтетичності/аналітичності, індекс префіксації тощо).
Навчання іноземних мов потребує дослідження й опису основних типологічних особливостей
усіх рівнів іноземної й рідної мов, що передбачає виявлення важливих структурних відмінностей
іноземної мови від рідної, з якою постійно порівнюють іноземну мову і від якої відштовхуються.
Цей вид дослідження отримав назву порівняльна типологія рідної та іноземної мов. Однак
такий термін є невдалим, оскільки дублює термін зіставна (контрастивна) лінгвістика.
Типологічний підхід до вивчення мов слід відрізняти від генетичного й ареального.
 2.1 Типологія, її зміст і завдання

Генетичне (порівняльно-історичне) мовознавство має справу зі спорідненими мовами, ареальне

зі «свояцтвом» мов, а типологічне — з ізоморфізмом.
Генетичне мовознавство досліджує процеси мовної дивергенції, ареальне — процеси мовної
конвергенції, а типологічне — процеси паралельної зміни мов.
Предметом генетичного мовознавства є структурні й матеріальні елементи споріднених мов,
збережені в процесі дивергенції (розходження споріднених мов в результаті соціально-історичних
умов) прамовного стану;
ареального — структурні й матеріальні елементи, набуті мовами в процесі їх конвергенції
(зближення і збіг двох мов унаслідок контактування),
типологічного — структурні й матеріальні елементи мовного ізоморфізму, незалежні від процесів
дивергенції чи конвергенції і зумовлені належністю мов до особливих типологічних класів.
Типологічно однорідними бувають і генетично віддалені мови.
 2.1 Типологія, її зміст і завдання

Типологічна класифікація, на відміну від генеалогічної, не має конкретного зв'язку з

історією.
У типологічній класифікації кількість груп мов і їх склад буде різним залежно від
кількості і певного вибору мовних фактів, використаних для зіставлення [Гринберг
1963].
 2.2 Типологія і зіставна лінгвістика

Уперше спробу визначити співвідношення зіставного мовознавства і типології

здійснив В. Скалічка: типологія бере за основу порівняння окремі компоненти
системи, але вивчає їх у всіх мовах або в якомога ширшій спільності мов, а зіставна
лінгвістика порівнює тільки дві мови, але за всіма елементами системи. Типологічний
аналіз акцентує на способі представлення і ґрунтується на залученні широкого мовного
матеріалу, а зіставний лише констатує відмінності у способі представлення [Скаличка
1989: 29—30].
Принципова відмінність між зіставним мовознавством і типологією в завданнях, які
ставить перед собою кожна з цих дисциплін: завдання типології — встановлення
мовного типу для подальшої класифікації мов і виявлення того, як узагалі може бути
влаштована, упорядкована мова, а завдання зіставної лінгвістики вужче: вона порівнює
факти двох чи кількох мов із метою виявлення збігів і розбіжностей [Гак 1989: 7].
 2.2 Типологія і зіставна лінгвістика

В. П. Нерознак відмінність між зіставним мовознавством і типологією вбачає в

тому, що на відміну від типології контрастивна лінгвістика здійснює попарно
зіставлення мовних систем на всіх рівнях незалежно від генетичної чи типологічної
належності зіставлюваних мов із метою виявлення їх структурних і функціональних
особливостей, подібностей і відмінностей (контрастів) [Нерознак 1987 : 15—16].
Складність визначення межі між зіставним мовознавством і типологією
зумовлена кількома причинами:
1) недавньою їх диференціацією;
2) застосуванням одного і того самого методу аналізу — зіставного (його ще
називають типологічним і зіставно-типологічним);
3) єдиною теоретичною основою.
 2.2 Типологія і зіставна лінгвістика

По суті, відмінності між зіставним мовознавством і типологією полягають у

цільовій настанові.
Однак ці два напрями «співпрацюють».
Типологія бере факти, здобуті зіставним мовознавством, а зіставне
мовознавство спирається на досвід типології щодо пояснення взаємозалежності
мовних явищ.
Можна стверджувати, що нині типологічний підхід до мови зайняв головне
місце у філологічному аналізі проблем контрастивної лінгвістики [Деже 1989:
180].
 2.2 Типологія і зіставна лінгвістика

Г. А. Климов різницю в цих розділах мовознавства вбачає в різних аспектах

мовного ізоморфізму (збіг форм вираження категорій у зіставлюваних мовах) й
аломорфізму (розбіжність форм вираження категорій у зіставлюваних мовах).
Зіставне мовознавство розглядає будь-які ознаки структурної подібності і
неподібності мов незалежно від їхньої типологічної релевантності. Специфіка
зіставного мовознавства в тому, що воно не потребує ключового для типології
поняття мовного типу [Климов 1983: 21].
Отже, основна відмінність між типологією і зіставним мовознавством у їхніх
цілях: для типології — це встановлення мовного типу, а для зіставного
мовознавства — контрастів на тлі спільних ознак.
 2.3. Типологія і характерологія

У межах синхронного порівняння мов, крім власне типологічного і зіставного,

формується характерологічний дослідницький підхід.
Характерологія — розділ лінгвістичної типології, який вивчає в типологічному
аспекті окремі явища в системах обмеженої кількості генетично споріднених і
неспоріднених мов.
Започаткував характерологію В. Матезіус у 1928 р.
Мета характерології — виявити особливості конкретної мови або групи мов,
виділеної на основі найрізноманітніших критеріїв порівняння, тобто визначити
внутрішню типологічну специфіку конкретної мови чи групи мов.
 2.3. Типологія і характерологія

Характерологія досліджує суттєві особливості певної мови в певний період і виявляє

імплікативні відношення між цими особливостями (з однією особливістю пов’язуються
різнорідні, але суттєві явища мови).
Деякі вчені заперечують правомірність характерології однієї мови, бо головним
прийомом типологічного дослідження є порівняння мовних структур. Однак це не
обґрунтовано, бо за характерологічного підходу дослідник орієнтується на загальні
властивості мови (світову мову), і відправною точкою, основою порівняння може
служити мова-еталон.
 2.3. Типологія і характерологія

Спільним для зіставного мовознавства, типології й характерології є сам спосіб

порівняння, однак у першому випадку цей спосіб є контрастивним, у другому —
типологічним, у третьому — характерологічним.
Спільним є також встановлення диференційних ознак, однак набір цих ознак для
зіставного мовознавства, типології й характерології різноспрямований.
Характерологія описує будь-які структурні ознаки, які можуть скласти будь-який їх
набір (відкритий клас) в обмеженому завданнями дослідника складі мов.
Типологія встановлює закритий список диференційних структурних ознак відкритого
класу мов.
 2.3. Типологія і характерологія

Ю.В. Рождественський запропонував схему, яка наочно показує відмінності між

характерологією і типологією [Рождественский 1969: 44]:

характерологія типологія

список диференційних ознак відкритий закритий

список мов закритий відкритий

 2.3. Типологія і характерологія

Методика характерології полягає в тому, що дослідник, аналізуючи матеріал за

заданим списком відповідно до мети лінгвістичного дослідження, виявляє набір
суттєвих ознак. Характерологія має справу тільки з важливими ознаками в певній мові
на певній стадії її розвитку.
І в контрастивній лінгвістиці, і в типології, і в характерології в центрі уваги —
відношення подібності й відмінності у структурі зіставлюваних мов.
Однак у кожному конкретному випадку виступають різні аспекти цих відношень.
Зіставне (контрастивне) мовознавство досліджує ознаки структурної подібності й
відмінності незалежно від типологічної релевантності.
І для характерології, і для зіставного мовознавства також релевантні такі базові
поняття, як «тип мови» або «клас».
 2.4. Універсологія

У теорії і практиці лінгвістичних досліджень усе виразніше простежується відмежування від

власне типології універсології.
Універсологія (лінгвістика універсалій) — напрям досліджень, зорієнтований на виявлення
найзагальніших структурних характеристик мови, які виокремлюють її з-поміж інших
природних і штучних сигнальних систем.
Так, у всіх мовах є голосні і приголосні фонеми. Факт наявності голосних і приголосних має
загальний, універсальний характер. У переважній більшості мов є форма теперішнього часу
дієслова. І хоча, наприклад, в англійській мові існує дві форми, рівнозначні українському
теперішньому часу, а в українській, російській, французькій і німецькій мовах тільки одна, все
одно форма теперішнього часу має загальний, універсальний характер. У всіх мовах світу думки
виражаються реченнями. У кожній мові є власні імена.
 2.4. Універсологія

Спільні для всіх або для більшості мов риси називають універсаліями.
Мовні універсали визначають на основі трьох параметрів:
1) спільність властивостей усіх мов на відміну від «мови» тварин;
2) сукупність змістових категорій, що виражаються певними засобами в мові;
3) спільність властивостей самих мовних структур.
Прикладом мовної універсалії першого типу може бути така: людською мовою
можна легко породжувати й сприймати нову інформацію;
другого — в усіх мовах виражені відношення між суб'єктом і предикатом, є категорії
посесивності, оцінки, множинності.
 2.4. Універсологія

Найбільша кількість універсалій належить до третього типу:

1) в мові не може існувати менше десяти і більше вісімдесяти фонем;
2) якщо в мові є троїна, то обов'язково є й двоїна;
3) якщо є протиставлення приголосних за твердістю/м'якістю, то немає поліфонії
голосних;
4) якщо слова тільки односкладові, то вони одноморфемні і в мові наявний музикальний
наголос;
5) якщо в мові є флексія, то є й дериваційний афікс;
6) якщо в мові суб’єкт стоїть перед дієсловом і об’єкт стоїть перед дієсловом, то в ній є
відмінки;
7) якщо в мові є прийменник і немає післяйменника, то іменник у родовому відмінку
розташовується після іменника в називному відмінку;
8) якщо в мові є категорія відмінка, то є й категорія числа.
 2.4. Універсологія

Універсалії показують, що в мові може бути і чого в мові не може бути. Іншими словами, вони
визначають ті обмеження, які накладаються на мову, і демонструють спільність принципів
побудови всіх мов. Очевидно, універсалії зумовлені особливостями фізіологічної будови
мовленнєвого апарату (фонетичні універсалії) й існуванням єдиних для всього людства способів
осмислення дійсності.
Існує кілька класифікацій універсалій, за основу яких взято різні критерії.
За методикою встановлення розрізняють:
– дедуктивні універсалії (встановлюються шляхом припущення і є обов’язковими для всіх мов);
– індуктивні (встановлюються емпірично і є в усіх відомих мовах).
За поширенням у мовах виокремлюють:
– абсолютні, повні (які не мають винятків);
– статистичні, неповні (позначають явища високого ступеня ймовірності, але не охоплюють
усі мови; їх ще називають фреквенталіями).
 2.4. Універсологія

З огляду на характер універсалій виділяють:

– прості, елементарні, які констатують наявність або відсутність чогось (у всіх
мовах є X);
– складні, імплікаційні, які визначають певну залежність між різними явищами
(якщо в мові є X, то в ній є У).
За часовим критерієм розрізняють:
– синхронічні (характерні для сучасного стану мов);
– діахронічні (стверджують однакові закономірності змін у всіх мовах).
Наприклад:
найпізніший дієслівний час — майбутній;
спершу виникають вказівні, особові й питальні займенники, а відтак зворотні,
присвійні, неозначені й заперечні.
 2.4. Універсологія

Діахронічний характер мають переважно лексико-семантичні універсалії, як-от:

в усіх мовах слова зі значенням «тяжкий» (вага) набувають значення «трудний»,
слова зі значенням «довгий» – «тривалий» (час),
слова зі значенням «короткий, невеликої довжини» – «нетривалий»,
слова зі значенням «гіркий» (смак) — «сумний, болісний, печальний»,
слова зі значенням «солодкий» (смак) — «приємний»,
слова зі значенням «кислий» – «який виражає незадоволення, сумний, тужливий»,
слова зі значенням «твердий» — «стійкий, непорушний» (про людину, характер, слова тощо),
слова зі значенням «м'який» — «лагідний, покірливий» і «приємний для сприйняття, не
різкий» (про звук, голос, погляд, рух, усмішку),
слова зі значенням «гострий» — «який сильно діє на органи відчуття» (про смак, запах) і
«розвинутий, витончений, рафінований» (про слух, зір, пам'ять),
слова зі значенням «тупий, невідточений» — «розумове обмежений»,
 2.4. Універсологія

слова зі значенням «тяжкий» (про вагу) — «який спричиняє фізичні й душевні страждання» і
«який виявляється у вищому ступені» (спека, хвороба, горе),
слова зі значенням «легкий» (про вагу) – «простий, доступний для розуміння, не важкий для
виконання»,
слова зі значенням «пустий» (незаповнений) — «неглибокий, незмістовний»,
слова зі значенням «тонкий» — «витончений, вишуканий, елегантний» тощо.

Спостерігаються й однакові фонетичні зміни.

Так, чергування [к] — [ч] було характерним для давньоруської, староанглійської, шведської та
інших мов.
Редукція закінчень у ненаголошених складах мала місце в багатьох мовах світу.
Діахронічні універсалії мають велику прогностичну силу: дають змогу прогнозувати зникнення
одних явищ і появу інших. Вони також допомагають реконструювати колишні мовні факти.
 2.4. Універсологія

Універсалії й унікалії — два полюси на шкалі подібностей і відмінностей мов. Немає

мов, які б не мали спільних ознак зі всіма іншими мовами, але немає й мов, які б не мали
власних, властивих тільки їм рис. Універсологія змикається із загальним мовознавством,
яке вивчає загальні закономірності будови мови, а вивчення унікалій є предметом
конкретного мовознавства.
Знання універсалій необхідне мовознавцям, які працюють у галузі ареальної
лінгвістики, типології та історичної реконструкції. Стверджувати про ареальне
зближення, генетичну близькість чи запозичення мовного явища можна лише тоді, коли
доведено, що це не є універсалією.
 Висновки

Розглянувши співвідношення зіставного (контрастивного) мовознавства, типології, характерології й

універсології, можна зробити висновок, що відмінність між ними головним чином полягає в розподілі
завдань.
Завданням типології передусім є виявлення ізоморфізму мов, що об'єднує їх у певні типологічні
класи. Явища аломорфізму типологія використовує також, але як критерії, які виокремлюють різні
типологічні класи мов. Оскільки відношення структурного ізоморфізму й аломорфізму певною мірою є і
в полі зору зіставного мовознавства, характерології й універеології, то вирішальним критерієм їх
розмежування можуть слугувати різні аспекти мовного ізоморфізму й аломорфізму.
Зіставне мовознавство розглядає будь-які ознаки структурної подібності/відмінності мов незалежно
від їхньої типологічної релевантності.
Характерологія розглядає будь-які структурні риси мов, також не звертаючись до поняття мовного
типу і обмежується певним способом окресленим колом мов.
Універсологія досліджує ізоморфізм, який поширюється на всі чи більшість мов світу. Однак ці
різновиди мовознавчих досліджень тісно пов'язані між собою, і тому контрастивні дослідження повинні
враховувати дані типології, характерології й універсології.