Зіставне дослідження.

Історія методу, особливості,

принципи.
 За останніми даними, у світі функціонує більше 6000 мов.
І кожна з них має спільні і диференційні ознаки, що
виявляються через зіставлення елементів на всіх рівнях
мовної системи. У цілому, кожна мова характеризується
за трьома різновидами конституційних властивостей: 1)
універсальні (притаманні усім мовам світу); 2)
типологічні (властиві групі мов, що утворюють мовний
тип); 3) індивідуальні (характерні лише для однєї мови).

 Об’єктом зіставного мовознавства є будь-які дві чи

більше мов незалежно від їхнього генетичного і
типологічного статусу.
  Л. А. Булаховський,
 Ю. О. Жлуктенко
Історія зіставного мово-  І.  І. Ковалик
знавства сягає давнини, хоча
як самостійний напрямок воно  Г. П. Їжакевич
офор-милося у лінгвістиці в  О. С. Мельничук
50-ті роки ХХ ст. і пов’язане з  Й. Ф. Андерш
іменами  І. А. Стоянов
 Р. Ладо  Л. С. Паламарчук
 Дж.Ді П’єстро  В. Н. Бублик
 Г. Нікеля  В. М. Русанівський
 Я. Фісяка  В. М. Брицин,
 Л. Деже та ін.  В. Н. Манакін
 Н. Г. Озерова
 Л. В. Бублейник та інші.
 Підвалини зіставної лексикології заклав
Ш. Баллі (1865-1947). Саме цей швейцарський
лінгвіст у праці «Загальна лінгвістика і питання
французької мови» здійснив спробу зіставного
дослідження французької і німецької мов,
сформулювавши принципи контрас-тивного
вивчення мов у синхронії і зорієнтувавшись на
проблеми зіставної лексикології.

 Сучасний стан зіставних лексикологічних

досліджень не може задовольняти мовознавство
ХХІ ст., оскільки «саме лексика визначає
фундаментальні риси мовної структури».
 Будь-який лінгвістичний опис, пов'язаний із
виходом за межі однієї мови, передбачає
встановлення їх подібностей і відмінностей.
Для цього використовують зіставний метод.

 Зіставний метод (контрастивний,

типологічний) — сукупність прийомів
дослідження й опису мови через її системне
порівняння з іншою мовою з метою виявлення
її специфіки.
 Цей метод застосовується до вивчення будь-
яких мов — споріднених і неспоріднених.
 Подібно до описового методу він спрямований
на сучасний (певний) стан мови. Головним
його предметом є дослідження структури мови
в її подібностях і відмінностях.
 Ілюстрацією до використання зіставного
методу служать такі теми: «Граматичні
категорії дієслова в українській і англійській
мовах», «Специфіка частин мови в українській
та російській мовах» тощо.
 Зіставний метод спрямований передусім на виявлення відмінностей

між зіставлюваними мовами, він ніби є зворотним боком порівняльно-

історичного: якщо порівняльно-історичний метод має на меті

встановлювати відповідності, то зіставний насамперед шукає

відмінності, на що звернув увагу О. О. Реформатський: «Хоч у самій

техніці застосування вони [порівняльно-історичний і зіставний методи

— М. К.] можуть збігатися, «виходи» порівняльного і зіставного

аналізу різ­ні: перший зорієнтований на виявлення подібного, другий

— на виявлення різного» .
 Перше положення при встановленні принципів зіставного методу
- це суворе розрізнення зіставного і порівняльного методів.

 Порівняльний метод спрямований на пошук в мовах схожого, для

чого слід відсіювати різне. Його основний прийом:
використовуючи допоміжну діахронію, встановити різний зріз
синхронії «під зірочкою». Порівняльний метод повинен
принципово деіндивідуалізувати досліджувані мови в пошуках
реконструкції протореалій.

 Зіставний метод, навпаки, базується тільки на синхронії,

намагається встановити різне, властиве кожній мові окремо, і
повинен побоюватися будь-якого схожого, так як воно штовхає на
нівелювання індивідуального і провокує підміну чужого своїм.
Тільки послідовне визначення контрастів і відмінностей свого і
чужого може і повинно бути законною метою порівняльного
дослідження мов.
 Друге положення, що характеризує зіставний метод, можна
визначити наступними тезами:
 Теза про ідіоматичність мов, тобто твердження, що кожна мова
індивідуально своєрідна не тільки по відношенню до
«особливостей» своїх деталей, але і в цілому і у всіх своїх
елементах, в своєму «кресленні», як міг би сказати Е. Сепір.
 Теза про системність у відношенні і кожного ярусу мовної
структури, і всієї мови в цілому.
 Теза про те, що порівняння не може спиратися на одиничні,
розрізнені «відмінності» диспаратних фактів, а має виходити із
системних протиставлень категорій і рядів свого і чужого.
 Теза про те, що опора зіставлення аж ніяк не в пошуках уявних
тожеств свого і чужого, а навпаки, у визначенні того різного, що
пронизує зіставлення своєї мови і мови чужого.
 Теза, що визначає протиставлення свого чужому не взагалі, а лише
в двосторонньому (бінарному) зіставленні системи своєї мови і
даного чужого.
 Зіставний метод установлює між порівнюваними мовами
відношення контрасту на всіх мовних рівнях:
 діафонію (фонологічні розходження)
 діаморфію (гра­матичні розходження)
 діасемію (семантичні розхо­дження)
 діалексію (лексичні розходження).

 Вважається, що метод ефективний у вивченні споріднених

і, особливо, близькоспоріднених мов, оскільки їх контрастні
ознаки чітко виявляються на тлі подібних ознак.
 Хоч перші спроби зіставного вивчення мов
робилися ще у XVIII ст. і зіставний метод
повністю сформувався в ЗО—40-х роках XX ст.,
але й до цього часу не розв'язана проблема мови-
еталону (тла) зіставлення.

 Очевидно, жодна реальна мова не може бути

вибрана за основу, бо в разі такого підходу
матимемо образ другої мови в дзеркалі першої
(такий підхід доцільний лише в лінгводидактиці,
тобто для практичних потреб навчання іноземної
мови).
 Основою, еталоном зіставлення повинна
стати ідеальна мовна система, спеціально
сконструйована лінгвістом таким чином, щоб
у ній були представлені універсальні
властивості всіх мов.
 Вона повинна також бути зручною для
зіставлення з усіма мовами.
  Порівняння живих мов із єдиною мовою-
еталоном (посередником) позитивно вплинуло
б на результати дослідження: дало б змогу
отримати найбільш однорідні результати,
які б легко піддавалися зіставному
порівнянню.
 У цьому випадку набір відмінностей від мови-
еталону становив би специфічну
характеристику досліджуваної мови.
 На жаль, до цього часу така мова не сконструйована, хоча
пошуки розв'язання цієї проблеми тривають. Так, скажімо,
для зіставних досліджень лексичної семантики на роль
незалежної третьої системи пропонують
інтернаціональну за своїм характером когнітивно-
семантичну систему вселюдської мови — сукупність знань
про дійсність.

 Для реалізації цієї ідеї потрібно створити універсаль­ний

семантичний словник. Очевидно, це не буде зроблено в
недалекому майбутньому, бо для цього необхідно мати
семантичні словники якщо не всіх, то переважної
більшості мов світу. Ця робота тільки започатковується.
 Зіставний метод пов'язаний з
проблематикою мовної типології та
універсалій (ці мовознавчі категорії є
результатом застосування зіставного методу).

 Мовна типологія — порівняльне вивчення

структурних і функціональних особливостей
мов незалежно від їх генетичної природи.
Дякую за увагу!