ЧИСТОТА ПРОФЕСІЙНОГО

МОВЛЕННЯ
Підготував студент
Кафедра соціальної роботи та
соціальної педагогіки
Групи СР-11
Бадун Максим
 ЗМІСТ
 Введення
 Чистота професійного мовлення
 Чистота мови як показник мовної культури людини
 Порушення чистоти мови
 Слова-паразити
 Просторіччя
 Варваризми
 Жаргонізми
 Канцеляризми
 Діалектизми
 Висновок
 Список літератури
 ВВЕДЕННЯ
• Мова - це соціально оброблена, історично мінлива знакова система, яка служить основним засобом спілкування і
представлена ​різними формами існування, кожна з яких має принаймні одну з двох форм реалізації - усну та письмову.
Мова являє собою поліфункціональну систему, що має справу з інформацією - з її створенням, зберіганням і
передачею. Сучасна українська мова - це національна мова українського народу, форма української національної
культури. Він входить до групи слов'янських мов, які утворюють окрему гілку в індоєвропейській системі мов і діляться
на три підгрупи: східна (мови російська, українська, білоруська), західна (мови польська, чеська, словацька, Лужицькі),
південна (мови болгарська, македонська, сербсько-хорватська, словенська). Сучасна Українська мова являє собою
історично сформовану мовну спільність і об'єднує всю сукупність мовних засобів українського народу, в тому числі всі
українські говірки і прислівники, а також різні жаргони. Вищою формою національної української мови є
українська літературна мова, яка має ряд ознак, що відрізняють його від інших форм існування мови: оброблена,
нормированность, широта суспільного функціонування, загальнообов'язковість для всіх членів колективу, різноманітність
мовленнєвих стилів, які використовуються в різних сферах спілкування.
українська літературна мова має дві форми - усну та письмову, які характеризуються особливостями як з боку лексичного
складу, так і з боку граматичної структури, оскільки розраховані на різні види сприйняття - слухове і зорове. Письмовий
літературна мова відрізняється від усного більшою складністю синтаксису, переважанням абстрактній лексики, а також
лексики термінологічної, переважно інтернаціональною за своїм використання. Сучасна українська літературна мова - це
мова художньої літератури, науки, преси, радіо, телебачення, театру, школи, державних актів.
Найважливішою особливістю сучасної українська літературної мови є його чистота, а це означає,
що склад словника літературної мови суворо відібраний із загальної скарбниці національної мови; значення і вживання
слів, вимова, правопис, а також утворення граматичних форм підкоряються загальноприйнятому зразком.
Тому основною метою даної роботи є характеристика такого поняття як "чистота мови", розглядається її значення для
сучасної літературної мови, а також детально аналізуються різноманітні порушення чистоти мови (просторіччя,
варваризми, жаргонізми, слова-паразити, канцеляризми, діалектизми).
 ЧИСТОТА ПРОФЕСІЙНОГО
МОВЛЕННЯ

Чистота мовлення – це повна відповідність нормам літературної мови. Для чистоти

мовлення важливими є правильна літературна вимова, вживання слів, що відповідають
літературній нормі. У чистому мовленні не вживаються діалектизми, лайливі слова, слова-
паразити тощо. Чистота мовлення на рівні вимови досягається суворим дотриманням
орфоепічних норм (вимова голосних і приголосних звуків, звукосполучень, наголос у
словах). Тому недопустимі такі порушення:лі[т´]ература (требалітература),зеркало (треба
[дз]еркало),нéнависть(треба ненáвисть),випáдок(требавúпадок) тощо. Чистота мовлення
залежить від дикції (чіткої, виразної вимови).
Найпоширенішими помилками у вимові, що заважають чистоті мови, є неправильні
наголоси, невиправдане “акання” та впливи інших мов, переважно російської. Руйнують
чистоту мовлення лексичні засоби, якщо використовуються неточно, стилістично
невмотивовано. Це насамперед діалектні, просторічні, жаргонні слова, канцеляризми і
професіоналізми, лайливі й вульгарні слова.
ЧИСТОТА МОВИ ЯК ПОКАЗНИК МОВНОЇ
КУЛЬТУРИ ЛЮДИНИ
В області лексики взаємини системи мови і норми значно складніше, оскільки змістовний план тут панує
над планом вираження. Виникає проблема правильності як проблема смислової точності
і стилістичної доречності слова у висловлюванні при вживанні синонімів,
паронімів, фразеологічних зворотів і т.п. У зв'язку з цим важко говорити саме про норму щодо вибору слів і
їх значень, тому що норма зазвичай наказує те чи інше рішення як єдино правильне. А вибір слова і його
значення, як правило, не наказує жорстко і категорично й залежить від рішення, яке свідомо прийме
говорить або пише. Цей вибір регулюється зазвичай не нормою, а доцільністю - принципом, який діє
досить м'яко і разом з тим вимогливо, задовольняючи потреби мовного спілкування.
У той же час лексична норма існує як інструмент дотримання чистоти літературної мови.
Багато дослідників виділяють чистоту як особливу якість мови. Але по своїй суті чистота - це один із
проявів правильності, яке відбилося у дотриманні лексичних норм, бо чистої називають мова, вільну від
лексики, що знаходиться за межами російської літературної мови: варваризмів,
жаргонізмів, діалектизмів, слів-паразитів і т.п. Чистота як гідність мови грунтується на мовних нормах,
але виявляється, як правило, на мовному рівні.
Чистота - це якість мови, яке, за його недотримання, що виявляється самим помітним для слухачів. Цікаво
те, що "засміченість" мови в інших помічають навіть ті, хто сам не дотримується цієї вимоги.
Недолік чистоти мови часто викликає роздратування, оскільки вживання тих чи інших "нечистих",
"брудних" коштів викликає етичну та естетичну "гидливість" і неприйняття, а це відбивається на
комунікативних відносинах - порушується (не виникає) взаєморозташування партнерів один до одного,
отже - страждає спілкування в цілому.
 ПОРУШЕННЯ
ЧИСТОТИ МОВИ
Основна маса сучасних порушень чистоти мови пов'язана з вживанням грубих, просторічних слів,
ненормативної лексики, варваризмів, жаргонізмів, слів-паразитів і канцеляризмів, а діалектизми
останнім часом рідко зустрічаються в мові городян.
Всі ці групи лексики об'єднує те, що в якості порушників "чистоти" вони зазвичай є чужорідними,
іностілевие включеннями в мову. Іншими словами, для того, щоб вони розцінювалися як своєрідні
"плями", потрібно, щоб "основна тканина" тексту була "чистою", тобто щоб в основі мови лежав
російська літературна мова з стилістично нейтральною лексикою. В іншому випадку - якщо вся мова
складається переважно з жаргонізмів - вона цілком буде знаходитися за межами російської
літературної мови. Для оцінки допустимості чи недопустимості використання жаргонізмів,
варваризмів та ін вже названих груп лексики важливо визначити мету, з якою вони включені в мову, і
вже з цих позицій аналізувати, чи є кожен з названих способів порушення чистоти мови помилкою чи
ні. Функції використання цих груп лексики настільки різні, що лінгвісти часом істотно розходяться в
оцінці їхньої ролі у мові і в мові. Розглянемо основні груп лексики, здатної засмітити мова.
 СЛОВА-ПАРАЗИТИ

• Найбільш часто зустрічаються в мові і, безумовно, засмічують її слова-паразити, які

ще називають "нав'язливими словами", словами-пустушками і т.п.
Їх особливістю є те, що самі по собі вони, як правило, входять до складу
загальновживаної лексики літературної мови, але якщо вони використовуються в мові,
не несучи звичайної своєї смислового навантаження, то засмічують мова своєю
порожнечею і беззмістовністю. Словами-паразитами є, наприклад: це саме, так би
мовити, ну це, ось, значить, приблизно, типу, як би та ін Словами-паразитами їх
робить вживання "не до місця" в будь-якій частині фрази, тим більше їх неодноразове (
часто навіть у межах одного речення) повторення.
Вживання слів-паразитів, за винятком передражнювання чи пародіювання, завжди
оцінюється слухачами негативно, оскільки словами-пустушками прикривається або
змістовна порожнеча, які труднощі з підбором слів. Тому слова-паразити, незважаючи
на їх загальновживані омоніми, перебувають за межами норм літературної мови і
свідчать про низьку культуру говорять в цілому (не лише мовної).
 ПРОСТОРІЧЧЯ
• Основним пластом російської літературної мови є слова загальновживані,
міжстильова. На тлі цієї стилістично нейтральної лексики різко виділяється лексика зі
зниженою стилістичним забарвленням - просторіччя.
До української просторічної лексики належать різко знижені слова, які знаходяться за
межами літературної норми. Серед них можуть бути форми, що містять позитивну
оцінку званих понять ("роботяга", "тямковитий" та ін), але набагато більше форм, що
характеризуються спрощеністю, грубуватістю і службовців зазвичай для вираження
різких негативних оцінок мовця до позначається поняттям, наприклад: "отетеріти
"(стомитися)," обдурити "(обдурити)," тоскний "(неприємний)," забруднений
"(брудний)," у чорта на куличках "," ні шкіри ні пики "та ін
Грубим порушенням літературних норм є також просторічні граматичні форми слів,
наприклад: "убечь", "лектора", "торта", просторічні вимова загальновживаних
слів: "кошти", "портфель", "секлетарь" та ін
Оцінити використання просторіччя обгрунтовано можна лише на основі
критерію функціональної виправданості, доцільності, який є основним для культури
мови.
 ВАРВАРИЗМИ
 Якщо просторіччя знаходяться на кордоні російської літературної мови внаслідок своєї усвідомлюваною
сниженности, то варваризми, на перший погляд, виконують прямо протилежну функцію - вони "кричать" про
освіченість автора промови і часом вживаються однаково часто як в усній, так і писемного мовлення. Однак
варваризми не в меншій мірі засмічують мова, тому що представляють собою іншомовні вкраплення, що
вживається в російській мові невиправдано, часто під впливом своєрідної моди.
Спори про іноземних словах йдуть, ймовірно, з часів усвідомлення російської мови як мови самостійного,
самобутнього. Підсумовуючи результати даних спорів можна сказати, що процес запозичення слів - явище
нормальне, а в певні історичні періоди - навіть неминуче. Але самі іншомовні слова можна розділити на дві
групи: одні - корисні, що позначають нові поняття і невідомі раніше предмети, інші - марні, що дублюють уже
наявні споконвічно російські найменування, а тому не збагачують, а засмічують мову.
У той же час заміна іншомовного слова російськими синонімами не завжди рівноцінна, а іноді й неможлива.
В даний час нашестя імпортних слів призводить до того, що, як зазначають фахівці, на зміну пішов "французько-
нижегородському жаргону" з'являється принижающих національна гідність "американо-ростовський сленг". При
цьому тривогу вселяє не саме вживання іноземних слів, а заміна американізму, наприклад, російської
традиційного мовного етикету. Тепер вважається нормальним запитати впав людини: Ти о'кей? Ти в
порядку? Ти впевнений? Замість Чи не забилися ви? Чи не потрібно чимось допомогти? І т.п.
З комунікативної точки зору вживання іноземного слова - це справа удачі. З одного боку, важливо оцінити, чи
правильно воно вжито, з іншого - чи зрозуміло, чи доступне адресату, чи не призведе воно до порушення
комунікативних етичних норм, тому що включення в мову незнайомого чи незрозумілого іноземного слова може
бути розцінено адресатом як засіб підкреслити перевагу автора промови.
ЖАРГОНІЗМИ
Жаргон - соціальна різновид мови, що використовується вузьким колом носіїв мови, об'єднаних
спільністю інтересів, занять, становищем у суспільстві.
У Лінгвістичному енциклопедичному словнику дається така характеристика жаргону: жаргон - це
різновид мови, використовуваної переважно в усному спілкуванні окремою відносно стійкою
соціальною групою, яка об'єднує людей за ознакою професії, положення в суспільстві, інтересів і т.д.
Історично відомі в Україні дворянський, купецький жаргони, жаргони різних груп ремісників,
що знайшли відображення в російській класичній літературі.
У сучасній російській мові виділяють молодіжний жаргон, або сленг (англ. Slang - слова і вирази, які
вживаються людьми певних професій або вікових груп), жаргони професійні, в місцях позбавлення
волі використовується і табірний жаргон.
Молодіжний жаргон.
Найбільшого поширення в наш час отримав молодіжний жаргон, популярний у студентів, в
учнівської молоді, у підлітків. Жаргонізми, як правило, мають еквіваленти в загальнонародному
мові: "общага" (гуртожиток), "шпори" (шпаргалки) та ін Поява багатьох жаргонізмів пов'язано з
прагненням молоді яскравіше, емоційніше висловити своє ставлення до предмета, явищу. Звідси такі
оціночні слова: "чудово", "очманілий", "іржати", "балдіти", кайф "та ін Всі вони поширені тільки в
усному мовленні і нерідко відсутні в словниках (з чим пов'язані різночитання в написанні деяких
жаргонізмів).
Причини живучості молодіжного жаргону - це слабо осмислене прагнення відчути і зберегти свій
особливий світ, відмінний від загального, "дорослого", "офіційного" світу, свою незалежність у
ньому; прагнення до мовотворення, до мовній грі, критична, глузлива, жартівлива налаштованість,
яка допомагає зберегти оптимізм і протистояти "ворожим" явищам (батьківської влади, учительської
повчальності, офіційному етикету і т.д.); юнацька бравада; наслідування та ін
 КАНЦЕЛЯРИЗМИ
• Бюрократизація всіх форм життя нашого суспільства в застійний період призвела до того, що в
української мові надмірно посилився вплив офіційно - ділового стилю. Елементи цього стилю,
невиправдано вживаються за його межами, називаються канцеляризмами. До них
належать характерні слова і вирази (наявність, через брак, на сьогоднішній день і т.д.), безліч
віддієслівних іменників (взяття, роздуття, недокомплект і т.д. ), отименние прийменники (у справі,
по лінії, за рахунок і т.д.).
Формулювання, що рясніють канцеляризмами і мовними штампами, допомагали йти від прямої
розмови на гострі теми, називати речі своїми іменами: Відзначалися окремі недоліки в справі розвитку
громадського тваринництва; Негативна сторона у справі діяльності підприємства полягає у випадках
випуску бракованих виробів.
Канцеляризми проникають не тільки в книжкову, але і в розмовну мову, в якій можна відзначити часом
безглузді поєднання стилістично несумісних слів. Абсурдність насичення розмовної мови
канцеляризмами стає очевидною, коли зустрічається їх пародійне вживання. Наприклад, уявімо собі,
що чоловік за обідом запитує дружину, ніж вона сьогодні займалася. У відповідь він чує: В першу
половину дня я прискореними темпами забезпечила відновлення належного порядку на житловій
площі, а також у призначеному для приготування їжі підсобному приміщенні загального
користування. У наступний період мною було організовано відвідування торговельних підприємств з
метою придбання нових товарів ...
ДІАЛЕКТИЗМ
И
• Під територіальним діалектом розуміють різновид цієї мови, яка вживається особами,
що проживають на певній території, і володіє певними рисами, що протиставили
особливостей інших діалектів.
У діалектах (гр. Dialectos - прислівник, говір) закарбувався самобутній мова
російського народу.
В окремих рисах місцевих говірок збереглися реліктові форми давньоруської мови, які
є найважливішим джерелом відновлення історичних процесів, що торкнулися коли - то
наша мова.
В даний час діалектизми побутують, в основному, в усному мовленні селянського
населення; в офіційній обстановці носії діалектів звичайно переходять на
загальнонародну мову, провідниками якого є школа, радіо, телебачення, література.
Діалекти відрізняються від загальнонародної національної мови різними рисами -
фонетичними, морфологічними, особливим слововживанням і абсолютно
оригінальними словами і словосполученнями, невідомими літературної мови. Це дає
підставу згрупувати діалектизми російської мови за їх загальними ознаками.
 ВИСНОВОК

Таким чином, чистота мовлення є показником не тільки мовної і загальної культури людини,
але і його смаку, почуття мови, відчуття міри.
Порушення чистоти мови відображає її шаблонність, призводить до збіднення мови,
недорікуватість, засміченню нелітературними елементами. Причому це відноситься і до
вживання без потреби іншомовних словами, і, як це не парадоксально, до понижених
елементів мови. Дану особливість цих полярних пластів зазначив лінгвіст Б.М. Головін. За
його словами, комунікативний якість мови - її чистота - отримує тлумачення і може бути
описано на базі співвідношення мови з літературною мовою і моральної стороною свідомості
людини. Чистої можна назвати таку промову, в якій немає чужих літературної мови елементів
(перш за все слів і словосполучень) і немає елементів мови, що відкидаються нормами
моральності
 СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Головін Б.М. Основи культури мовлення. - М., 1988.

2. Земська Е.А. Українська розмовна мова: лінгвістичний аналіз і проблеми
навчання. - М., 1987.
3. Лінгвістичний енциклопедичний словник / Гол. ред. В.Н. Ярцева. - М., 1990.
4. Петров О.В. Риторика. - М., 2004.
5. Розенталь Д.Е., Голуб І.Б., Теленкова М.А. Сучасна українська мова. - М.,
1997.
6. Укпаїнська мова та культура мови / За ред. В.І. Максимова. - М., 2003.
7. Ушакова Т.М., Павлова Н.Д., Зачесова І.А. Мова людини у спілкуванні. - М.,
1989.
8. Чешко А.А. Українська мова. - М., 1981.