ДИФЕРЕНЦІАЦІЯ ПОНЯТЬ «СТИЛЬ» ТА «КОЛОРИТ (ТОНАЛЬНІСТЬ)» МОВИ

У кожній літературній мові, яка обслуговує багато сфер суспільного життя, для найкращого здійснення
процесу спілкування сформовано своєрідні «підмови» – функціональні стилі. Отже, стилі мови – це типи її
функціонування, її структурно-функціональні варіанти, які обслуговують різні види людської діяльності і
відрізняються один від одного сукупностями та системами ознак, достатніми для інтуїтивного розпізнавання
цих варіантів у мовленнєвому спілкуванні.
Терміни «стиль мови» і «стиль мовлення» синонімічні. Все ж у мовознавчій теорії і в мовленнєвій
практиці їх потрібно розмежовувати. Стиль мови – різновид літературної мови; один із своєрідних способів
використання літературної мови. Поняття «стиль мови» засвідчує високий рівень розвитку мовних засобів,
їх багатство, уніфікацію, відпрацьованість, унормованість у межах певного стилю мови. Це оцінка мовних
засобів кожного із стилів. Термін «стиль мовлення» акцентує на конкретному – усному й писемному –
функціонуванні, динаміці специфічних мовних засобів, які належать до окремого стилю. Стиль мовлення –
функціонально-стилістичне використання тих мовних одиниць, з яких сформувався кожен із стилів мови.
Коли йдеться про стилістичні можливості, виражальні засоби сучасної української літературної мови як
цілісної системи, доцільно вживати термін «стиль мови» , а термін «стиль мовлення» застосовувати тоді,
коли це стосується конкретного комунікативного використання окремою особою мовних елементів певного
стилю. Стилі мови не становлять замкнутих систем, між ними існує взаємодія, вони впливають один на
одного.
Відображення цих термінів можна побачити в іншому понятті – функціональному стилі.
Функціональний стиль – історично сформована система мовних засобів, використовуваних в тій чи іншій
сфері людського спілкування; різновид літературної мови, що виконує певну функцію в спілкуванні; це
суспільно усвідомлений внутрішньо цілісний спосіб використання мови, принцип вибору і комбінування
мовних засобів, який забезпечує реалізацію функції суб'єктивно-духовного впливу. Стиль мови формується
мовцями в результаті послідовного добору мовних засобів відповідно до соціально-комунікативної мети,
умов, ситуації і змісту спілкування.
Традиційно виділяють п'ять стилів мови: офіційно-діловий, науковий, публіцистичний, художній,
розмовний. Оскільки суспільні функції мови часто переплітаються, то і стилі мови не є відособленими один
від одного, кожен із них має в собі елементи іншого. Крім того, в будь-якому стилі мови переважають
загальномовні, міжстильові засоби, хоч кожному з них властиві специфічні елементи з однаковим
стилістичним забарвленням, з єдиними нормами слововживання.
Науковий стиль. Основна його функція – передача і отримання інформації. Тексти цього стилю містять
наукову інформацію, яку треба донести до різних верств суспільства. Наукові тексти характеризуються
логічною послідовністю викладу, впорядкованою системою зв'язків між частинами, прагненням до
однозначності. Оскільки наука оперує не образами, а поняттями, наукові тексти насичені абстрактною
лексикою.
Офіційно-діловий стиль. Основна його функція (як і наукового) – повідомлення, регулювання ділових
відносин у суспільстві. Цей стиль функціонує переважно у писемній формі як засіб, що задовольняє потреби
офіційного спілкування в державному, суспільному, політичному, господарському житті, в ділових
стосунках між інституціями й установами, в громадській, виробничій та іншій діяльності окремих членів
суспільства. З офіційно-діловим стилем маємо справу в текстах указів, законів, наказів, розпоряджень,
звітів, ухвал, у діловому листуванні. Характерні його риси: виразна логіка викладу, високий ступінь
стандартизації мовних засобів, майже повна відсутність емоційності та образності, широке використання
безособових і наказових форм, застосування особливої термінології і специфічних синтаксичних
конструкцій (стандартних мовних формул, кліше).
Публіцистичний стиль. Основна його функція – вплив, агітаційна спрямованість, націленість на
досягнення певного результату чи відгуку. З огляду на призначення публіцистичного стилю – формування
громадської думки – визначальною його рисою є вдале поєднання логіки викладу з емоційно-експресивним
забарвленням. Характерна риса цього стилю – орієнтація на усне мовлення. Публіцистичному стилеві
притаманні чіткі політичні оцінки, авторська позиція, широкий вияв авторської індивідуальності.
Художній стиль становить собою складний сплав, у якому відображається все багатство національної
мови. Тут можливе поєднання елементів усіх стилів літературної мови, а також діалектизмів та інших
складників, якщо це вмотивовано потребами мистецького зображення. Однією з важливих категорій у
структурі художнього твору є образ автора.
Розмовний стиль є найдавнішим стилем будь-якої національної мови, оскільки виконує функцію
безпосереднього спілкування. Решта стилів – явища набагато пізнішого часу. Найбільша відмінність між
книжно-писемними (якими є попередні чотири) та розмовним стилем полягає в умовах спілкування.
Розмовним стилем користуються в побуті, в неофіційному й офіційному спілкуванні, в навчальній, науковій,
виробничій, суспільно-політичній та в інших сферах життя. Широко представлені елементи цього стилю в
публіцистиці, ще ширше в красному письменстві.
Крім функціональних стилів, в українській мові виділяються й інші стильові різновиди, основою
класифікації яких є неоднакове експресивне забарвлення, характерне для того чи іншого мовлення. За
допомогою такого забарвлення виявляються різне ставлення того, хто говорить, до висловлюваного, різний
тон і колорит висловлюваної думки.
Колорит – це певна тональність тексту, яка закладається мовцем, з метою викликати у слухача
відповідний настрій, емоції, тон спілкування. Кожний текст більшою чи меншою мірою містить у собі
стилістичний колорит своєї доби, хоча ми не завжди його й помічаємо, тому що самі живемо в колориті цієї
доби. Колорит може залежати від умов і ситуації спілкування, особистості мовця, соціальних і рольових
характеристик його
Розрізняють такі колоритно-стильові різновиди мови: урочисто-офіційний, інтимно-ласкавий,
ввічливий, фамільярний, жартівливий, сатиричний. Вони не збігаються з функціональними стилями, хоч
можуть накладатися на них.
Урочистий стиль характеризується вживанням слів і словосполучень з піднесеним емоційним змістом,
окличних речень. Урочисте забарвлення мови найчастіше виявляється в публіцистичному й ораторському
стилях, іноді також у художньому й епістолярному.
Офіційне забарвлення властиве діловому і зрідка приватному листуванню, а іноді й усному розмовному
мовленні. Воно створюється вживанням офіційних звертань (слів з офіційно-ділової мови, описових
синтаксичних зворотів), а також тим, що в такому листуванні немає займенників першої і другої особи
однини тощо.
Інтимно-ласкаве забарвлення досягається насамперед використанням слів із суфіксами пестливості та
вживанням епітетів із пестливим значенням і простих синтаксичних конструкцій, властивих розмовному
мовленні. Воно доречне у розмовно-побутовому, епістолярному і художньому мовленні для вираження
інтимної близькості, симпатії і подібних почуттів.
Стиль ввічливості у мові досягається вживанням слів із значенням пошани до особи, якій адресується
висловлювання, а фамільярний тон характеризується наявністю слів і словосполучень, які підкреслюють
перебільшену невимушеність, надмірну розв’язність та безцеремонність у ставленні до своїх
співрозмовників. Емоційне забарвлення ввічливості або фамільярності може виявлятися в епістолярному та
розмовно-побутовому стилях літературної мови.
Жартівливий, або гумористичний колорит надається мові вживанням слів у невідповідному до
ситуації значенні, контрастно-комічними зіставленнями, перебільшенням якостей осіб і предметів, про які
йдеться у висловлюванні, невідповідними змістові висловленої думки висновками та іншими подібними
засобами. До такого емоційного забарвлення вдаються в художніх творах та в розмовно-побутовому
мовленні.
Сатиричний, емоційний тон найчастіше спостерігається в публіцистичному, ораторському і
художньому мовленні, а іноді й у розмовному. Найголовнішим мовним засобом сатири є вживання слів, за
допомогою яких виражається презирство і зневага до потворних вчинків, обурення ними, а також глузливі
означення-епітети, порівняння, архаїзована лексика і синтаксичні конструкції, влучні дотепи тощо.
Потрібно розуміти різницю між стилем мовлення та його колоритом (тональністю). Якщо поняття про
стиль є досить чітким, то колорит легше за все зрозуміти саме при порівнянні зі стилем. Якщо останній – це
більш об'ємний елемент мовлення, то колорит – його складова. Наприклад, церемонія вручення дипломів
може мати як серйозне забарвлення, так і більш легкий, невимушений характер.
Стилі мовлення та його забарвлення були, залишаються та надалі будуть дуже важливим елементом
людської комунікації. Саме ці аспекти мови дозволяють людям розуміти один одного, дотримуючись усіх
правил етикету та ввічливості що, у наш час, є вкрай важливим для підтримування як робочих, так і
дружніх відносин між людьми.