Лекція 2.

Стиль як основне поняття стилістики

1. Стиль як функціональний різновид мови. Історичний розвиток стилів української

літературної мови. Стиль викладу. Експресивні стилі.
2. Стильові норми.
3. Функціональна стилістика як учення про функціональні стилі. Природа
функціональних стилів.
4. Мовні та позамовні фактори формування функціональних різновидів мови.
5. Система функціональних стилів сучасної української мови.

1. Поняття “стиль”, “функціональний стиль”, “функціональностильова система”

являють собою вихідні терміни стилістики і потребують чітко окресленого розуміння.
“Словарь-справочник лингвистических терминов” [М., 1985] фіксує 4 значення терміна
“стиль”: 1) різновид мови, що характеризується особливостями у відборі, сполученні та
організації мовних засобів відповідно до завдань спілкування; 2) сукупність прийомів
використання засобів мови, характерна для певного письменника, твору, жанру; 3) відбір
мовних засобів за їхнім експресивно-стилістичним забарвленням; 4) побудова мовлення
відповідно нормам слововживання та синтаксису. Близьким до цього є тлумачення даного
терміна в “Лингвистическом энциклопедическом словаре”: 1) різновид мови, закріплений
традицією за однією з найзагальніших сфер соціального життя, що відрізняється від
іншого різновиду лексикою, граматикою, фонетикою (нейтральний, високий і низький
стилі); 2) те саме, що й функціональний стиль; 3) загальноприйнята норма, звичний спосіб
реалізації певного типу; 4) індивідуальна манера, спосіб, яким витворено певний твір; 5)
стан мови у стильовому відношенні в певну епоху. иль”, або “ідіостиль”.
Експресивні стилі виділяються за характером наявних елементів експресії, і
традиційно вирізняють стилі високий і знижений, фоном для яких служить стиль
нейтральний, позбавлений експресії. Залежно від мети і життєвої ситуації мовлення буває
не лише емоційно нейтральним. Тому, ураховуючи характер експресивності мовних
елементів, поряд із функціональними стилями вирізняються їх емоційно-експресивні
різновиди: урочистий, офіційний, фамільярний, інтимно-ласкавий, гумористичний
(жартівливий), сатиричний (в’їдливий, ущипливий, дошкульний), саркастичний, тобто
вкрай злобливий, глузливий тощо. Вчення про експресивні стилі як науки про три роди
промов і стилі їх виголошення ( високий, середній, низький) мало свій початок в античній
риториці, зокрема в риториках Арістотеля, Цицерона. Ці експресивні стилі властиві
кожній національній мові, але на кожному відтінку історичного розвитку вони набувають
характерних ознак, змінюючи свою природу. Колишні експресивні стилі, що були власне
структурно-функціональними стилями, перестали існувати у УІІІ ст.
Стилі викладу. Методи стилістики. З погляду організації і викладу мовного
матеріалу стилісти розрізняють такі стилі викладу: лаконічний, лапідарний і періодичний,
оповідний ( звичайний). Лаконічний стиль - стиль викладу із короткими, здебільшого
простими, непоширеними або малопоширеними реченнями. Специфікою лапідарного
стилю – використання глибокої думки, яка замикається у словах. В опозиції до цих стилів
викладу перебуває періодичний стиль, особливістю якого – багаточленна система
суджень, оформлених різнотипними структурами простих речень з різними видами
ускладнення та різнотипними видами складних речень.
2. Відомо, що літературна мова є нормативним, поліфункціональним,
загальнонародним варіантом національної мови на відміну від просторіччя та діалектів,
які є некодифікованими, монофункціональними та територіально обмеженими.
Унормованість – визначальна ознака літературного мовлення. Як загальна категорія,
мовна норма обіймає норми орфоепічні, орфографічні, пунктуаційні, норми
слововживання, синтаксичні норми. Всі вони регламентуються практикою вживання мови
(т. зв. узусом) та нормалізаторською роботою авторитетних мовознавців. Крім
загальнолітературних, або структурно-мовних норм, існують ще норми стильові, або
функціонально-мовленнєві. Стильові норми – це норми вживання мовних засобів
відповідно до їх стилістичного забарвлення та комунікативної функції. Основу стильових
норм складають принципи та прийоми мовленнєвої творчості, спрямовані на досягнення
доцільності мовлення, потрібного комунікативного ефекту. Загальними критеріями
стилістично довершеного мовлення є правильність, точність, виразність. Стильові норми
допомагають оптимізувати практичне використання мови в певній комунікативній сфері
суспільного життя, регулюючи: а) відбір мовних засобів (чи відповідає мовна одиниця
даному стилю), б) сполучуваність їх між собою, в) співвідношення та частотність
міжстильових та стилістично маркованих елементів. Порушення стильових норм
призводить до появи стилістичних помилок.
3. Функціональна стилістика вивчає а) закономірності функціонування мови у
різноманітних сферах спілкування, які відповідають тим чи іншим різновидам людської
діяльності та спілкування, а також б) мовленнєву системність утворюваних при цьому
функціональних стилів, норми відбору та поєднування в них мовних одиниць . Самі ж
функціональні стилі – це такі різновиди літературної мови, які функціонують у тих чи
інших соціально значимих сферах суспільно-мовленнєвої практики людей і особливості
яких зумовлені особливостями спілкування в цих сферах 2 . Природа функціонально-
стильових різновидів мови зумовлюється об’єктивною реальністю. Водночас принципи
виділення та класифікації функціональних стилів значною мірою залежить від точки зору,
обраної тим чи іншим дослідником. Функціональний стиль не безпосередня мовна даність,
а наукова абстракція, для досягнення якої слід відібрати та оцінити багато різних фактів,
урахувати цілий ряд позамовних чинників. Лінгвісти одностайні в констатації наявності
різних функціональних типів мовлення, розбіжності виникають при підходах до
з’ясування характеру й ролі тих факторів, що формують функціональний стиль.
4. Більшість учених визнає залежність функціональностильової диференціації мовлення
від найважливіших сфер мовного спілкування. За М. Долежалом, спільна діяльність
людей має чотири сфери, що характеризуються своїми цілями: 1. Рекогносцитивна сфера
– одержання нового знання. 2. Директивна сфера – регуляція поведінки членів суспільства
або окремих соціальних груп. 3. Естетична сфера – створення текстів-об’єктів естетичного
сприйняття. 4. Контактна сфера – встановлення і підтримка безпосередніх контактів
членів суспільства.
Мовна своєрідність функціонального стилю є похідною зусиль комунікантів досягти в
процесі спілкування певної мети. Комунікативна сфера, тобто така ділянка соціальної
мовної комунікації, в якій мовлення набуває специфічних стильових рис, визначає тип,
стильовий різновид мовлення загалом. На рівні мовної структури характер комунікативної
сфери виявляється опосередковано. Серед основних сфер використання мови найчастіше
називають суспільно-політичну діяльність, науку та освіту, адміністративно-виробничу
діяльність, масову інформацію, приватне спілкування. Отже, комунікативну сферу
визначають, з одного боку, певний різновид суспільної діяльності, з іншого – певні типи
текстів, що функціонують у певних інституціях. Стильовою строкатістю відзначається
сфера масової інформації. Наявність певної комунікативної сфери є необхідною, але
недостатньою умовою існування відповідного функціонального стилю.
Всякий функціональний стиль формується під впливом сукупної дії цілого ряду
екстралінгвістичних чинників, а саме: форми вияву мови (усна//писемна), виду мовлення
(діалог//монолог), способу комунікації (масова//особиста) та ін. Саме вони різним чином
впливають на мовну структуру текстів і визначають їхню мовну стильову специфіку.
В плані лінгвістичному стилі різняться системами усталених особливостей відбору та
застосування мовних засобів. У них є різними як набір специфічних мовних засобів, так і
співвідношення активності використання стилістично нейтральних елементів. Характерні
мовні елементи відіграють важливу, але не визначальну роль у формуванні
функціональних стилів. Основним джерелом їхньої специфіки є нейтральні мовні засоби,
тобто такі, що позбавлені специфічного стильового забарвлення. Традиційна (від М.
Ломоносова) теорія стилів ґрунтувалася переважно на якісних відмінностях стилетворчих
мовних засобів.
У творенні функціональних стилів беруть участь елементи всіх шарів і всіх мовних
рівнів. Стильова система мови спирається більшою мірою на кількісні відмінності у
використанні нейтральних елементів.
5. Загальноприйнятої класифікації функціональних стилів сьогодні немає, однак в
практиці вузівського й шкільного викладання найчастіше подають усталений перелік
стилів. Для характеристики функціонально-стильової системи сучасної української мови
важлива форма мовлення – усна чи писемна. В усній мові, до якої традиційно відносять
розмовно-побутовий і ораторський стилі і яка зазнає впливу нелітературних засобів,
інших мов, засвідчуються некодифіковані елементи. До книжно-писемного різновиду
української мови належать науковий стиль, публіцистичний, художній стиль, офіційно-
діловий стиль, епістолярний і конфесійний стилі. До цього переліку деякі дослідники
додають в окремий функціональний різновид інформаційний стиль . Діагностуючі риси
кожного стилю за єдиною схемою, складеною за єдиним принципом. Така логіко-
понятійна схема дозволяє враховувати основні позамовні та мовні параметри: 1) сферу
використання, 2) функціональну спрямованість, 3) мовну функцію, 4) стильові риси, 5)
форми існування, 6) мовні ознаки – лексичні, морфологічні, синтаксичні, композиційно-
мовленнєві. З огляду на це до списку стилів можуть бути включені: офіційно-ділове,
наукове, публіцистичне, інформаційне, розмовно-побутове мовлення.

Література:
1.Пономарів О. Стилістика української мови: Підручник. – 3-тє вид., переробл. і доповн. –
Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2000. – С. 3 – 34.
2. Капелюшний А.О. Практична стилістика української мови: Навчальний посібник. – Вид
2-ге, перероблене. – Львів: ПАІС, 2007. – С. 7 – 26.
3. Капелюшний А.О. Стилістика. Редагування журналістських текстів: Практичні заняття.
– Львів: ПАІС, 2003. – С. 7 – 20.
4. Волкотруб Г. Практична стилістика української мови: Навчальний посібник. –
Тернопіль: Підручники і посібники, 2009. – С. 23 – 46.
5. Коваль А.П. Практична стилістика сучасної української мови. – К.: Вища школа, 1987. –
С. 5 – 7.
6. Мацько Л.І., Сидоренко О.М., Мацько О.М. Стилістика української мови: Підручник / За
ред. Л.І.Мацько. – К.: Вища школа, 2003. – С. 3 – 30, 241 – 303.
7. Дудик П.С. Стилістика української мови: Навчальний посібник – К.Видавничий центр
«Академія», 2005. – С.54 – 116.
8. Зарицький М.С. Стилістика сучасної української мови: Навчальний посібник. – К.:
Парламентське вид – во, 2001. – С. 25 – 33.
9. Стахів М. Український комунікативний етикет: Навч.- метод. посіб. – К.: Знання, 2008.
– 245 с.
10. Ющук І.П. Українська мова: Підручник. – 4-е вид. – К. : Либідь, 2008. – 640 с.

Додаткова
1. Єрмоленко С.Я. Стилістика сучасної української літературної мови в контексті
слов’янських стилістик // Мовознавство. – 1998. – №2 – 3. – С. 25 – 36.
2. Пентилюк М.І. Культура мови і стилістика. – К: Вежа, 1994. – С. 100 – 102.
3. Лозова Н.Є., Фридак В.Б. Дзвона чи дзвону? або –а(я) чи –у(ю) в родовому відмінку:
Словник-довідник. – К.: Наук. думка, 2007. – 168 с.
4. Головащук С.І. Словник наголосів: Понад 20 000 слів. – К.: Наук. думка, 2003. – 320 с.