Модуль 1

Тема: Вступ. Структура і зміст курсу

Тип заняття: лекція
План
1. Структура стилістики.
2. Методологія та методи стилістичних досліджень.
3. Основні поняття стилістики.
4. Поняття «стиль» і «стилістика», «норма».
5. Стилістичне значення, його види.

Завдання: законспектувати теоретичний матеріал, вивчити основні

поняття теми.
Серед навчальних дисциплін, з допомогою яких формується фах
філолога, вчителя-словесника, журналіста, стилістиці належить особливе
місце. Нею завершується цикл лінгвістичних дисциплін.
Стилістика ніби проростає через усі рівні мовної структури й обирає
матеріал стилістично маркований або такий, що має стилістичні потенції.
Глибокими є тільки ті знання конкретної мови, які уже трансформовані у
стилістику цієї мови, у володіння мовою, в уміння і навички стилістично
диференціювати мовний матеріал відповідно до потреб спілкування, інтенції
мовця, рольових характеристик, умов і ситуації мовлення. Тому стилістику
лінгвісти часто називають вершиною науки про мову.
Стилістика національної мови як лінгвістична наука і навчальна
дисципліна досліджує і вивчає рівень розвитку національної літературної
мови, історичні етапи формування стилістичних засобів (історія літературної
мови — це історія її стилів), основні ознаки сучасного стану мови,
функціональні стилі мови — стильову і жанрово-стилістичну диференціацію
мовних одиниць, багатство і різноманітність виражальних засобів мови,
етику, естетику і культуру мовлення.
Стилістика мови акумулює в собі елементи загальнонаціональної
культури і водночас передає їх іншим видам і формам національної культури.
Є відносно молодою наукою, становлення її ще остаточно не
завершилося, багато понять і категорій стилістики ще уточнюються,
переформульовуються, по-різному трактуються вченими. Важко сказати, чи
буде колись у цій науці все впорядковано, оскільки у ній самій відбувається
 PAGE \* MERGEFORMAT 10

динамічний, постійний розвиток мови, мовних одиниць в інтерпретації

мовця і слухача, а це завжди може породжувати нові тлумачення й оцінки.
Структура стилістики, як і кожної науки, зумовлюється її предметом,
проблематикою, напрямами, аспектами і методами дослідження, головними
завданнями та умовами дослідної роботи. Чим складнішими і різнобічнішими
є ці чинники, тим розгалуженішою буде структура науки. В лінгвостилістиці
виділяють кілька стилістичних наук або їх розділів.
І. Загальна стилістика вивчає універсальні стилістичні засоби мови,
які є у багатьох мовах і мають спільні характеристики, закономірності
функціонування мови залежно від змісту, мети, сфери побутування.
Стилістика мови (мовних одиниць) вивчає стилістичні ресурси всіх мовних
рівнів: лексики, фразеології, морфології, синтаксису.
Предмет загальної стилістики включає два основних аспекти:1)
системно-структурний, що стосується будови і системи мови; 2)
комунікативно-прагматичний, пов’язаний із функціями мови, сферою
поширення.
Відповідно до цих аспектів виділяємо два розділи: функціональну
стилістику та стилістику мовних ресурсів.
Функціональна стилістика сформувалась у 50-60-х рр. 20 ст. і має
ключовим завдання визначення, формування і розвиток функціональних
стилів літературної мови. Об’єктом вивчення функціональної стилістики є
функціональні стилі (художній, науковий, публіцистичний, офіційно-
діловий, конфесійний, розмовний), їх класифікація, поділ на підстилі,
принципи поєднання мовних одиниць у кожному з них. Вона базується також
на теоретичних відомостях соціолінгвістики, психології, історії мови тощо.
Стилістика мовних ресурсів – традиційна, своє основне завдання
вбачає у повному описі стилістичних засобів національної мови, звідки
походить її інша назва – описова стилістика. Вона полягає: 1) у вивченні всіх
мовних рівнів з погляду додаткових стилістичних значень елементів мовної
системи; 2) співвідноситься з одиницями мовних рівнів, що визначає певне
коло проблем, зокрема, й щодо методів дослідження, властивих
фоностилістиці, лексичній стилістиці, словотвірній стилістиці, стилістиці
граматичній.
Фоностилістика вивчає звукову будову мови з погляду можливостей
створення додаткових стилістичних ефектів, зокрема, алітерацій, асонансів,
звуконаслідування, варіантів ритмомелодики у художньому стилі, а також
дотримання законів милозвучності української мови в різних
функціональних стилях.
 PAGE \* MERGEFORMAT 10

Лексична стилістика стосується функціонально-стильової

диференціації словникового складу, стилістичного використання різних
семантичних груп лексики, виявлення стилістичного потенціалу кожного
слова залежно від його місця у синонімічно-антонімічних відношеннях, від
текстового вживання, співвідношення з експресивними стилями (книжна,
розмовна, нейтральна лексика).
Стилістика граматична - розділ стилістики, що вивчає додаткові
стилістичні значення граматичних одиниць, їхні функціональні навантаження
у різних сферах спілкування, доцільність, ефективність використання
граматичних форм у кожному стилі. Стилістика граматична оперує
поняттями «варіанти», «паралельні форми», «синоніми». Термін «граматична
стилістика» оформився в українському мовознавстві в 70-80-х рр. ХХ ст. та
зосереджує увагу на виражальних можливостях граматичних форм,
конструкцій, здатності їх видозмінюватися, відтінюючи зміст висловленого,
надавати йому додаткового стилістичного змісту.
ІІ. Стилістика усної та писемної форми, стилістика мовлення.
Стилістика мовлення (функціональна) вивчає стилі мовлення – розмовний
і книжні (науковий, публіцистичний, офіційно-діловий, художній), а також
загальні ознаки стилю:
1) функцію висловлювання (спілкування, повідомлення);
2) завдання мовлення, мовленнєву ситуацію, тему й форму
висловлювання;
3) стильові риси (образність – відсутність образності, емоційність –
нульова емоційність);
4) мовні засоби (фонетичні, лексичні, словотвірні, морфологічні,
синтаксичні).
Стиль мовлення – це своєрідна сукупність мовних засобів, що свідомо
використовується мовцем за певних умов спілкування. До стилістичних
засобів належать багатозначні слова, слова з переносним значенням,
омоніми, антоніми, синоніми, пароніми, евфемізми і под. Це емоційно-
експресивні елементи мовлення, характерні для окремих текстів як засіб
вираження їх стилістичної функції.
Стилістика пов’язана з культурою мовлення. Стилістику й культуру
ділового мовлення єднає спільне завдання – збагатити мовлення кожної
людини, зробити його кращим, змістовнішим, правильнішим; без
систематизації й узагальнення знань зі стилістики не можна навчитися
правильно висловлювати думку з добором стилістично доцільних мовних
засобів у відповідності до ситуації мовлення.
 PAGE \* MERGEFORMAT 10

ІІІ. Стилістика художньої літератури досліджує взаємодію

літературної мови і різних стилів художньої літератури в історичному
розвитку. Сюди належить стилістика індивідуального мовлення (стилю)
письменника або окремого твору.
Літературознавча стилістика вивчає тільки стиль художніх творів,
образність художніх творів, в окремих випадках — мовні ознаки певного
літературно-мистецького напряму (романтизму, сентименталізму,
класицизму, реалізму).
ІV. Історична стилістика. Стилістична система національної мови,
як найбільш залежна від позамовних факторів і динамічна, є категорією
історичною. Тому може бути два аспекти дослідження стилістичної системи
конкретної мови — синхронний і діахронний.
Синхронний (або сучасний) аспект стилістики досліджує
стилістичну систему національної мови з погляду сучасних потреб мовного
спілкування і відповідності стилістичних явищ та засобів нині чинним
літературним і стилістичним нормам.
Дослідженням стилістичної системи в діахронному аспекті, тобто в її
історичному розвитку, займається історична стилістика. Вона вивчає
формування і розвиток стилів упродовж усіх етапів розвитку національної
мови, динаміку розвитку виражальних одиниць, часову і якісну зміну
конотації, хронологічно марковані стилістичні засоби; досліджує як історію
сучасних стилістичних засобів національної мови, причини їх появи, основні
етапи розвитку, так і стилістичні засоби минулих історичних епох у розвитку
конкретної мови або споріднених мов.
V. Діалектна стилістика. До сфери діалектної стилістики відносять
дослідження говіркового мовлення з погляду спеціального і доцільного
вибору, використання, розподілу в ньому мовних одиниць носіями говору
відповідно до функціонального призначення, комунікативної настанови,
тобто діалектна стилістика вивчає стилістичне розшарування і
диференціацію мовних одиниць у межах певного діалекту чи говірки. Інший
аспект діалектної стилістики полягає у з'ясуванні співвідношення
літературної мови і діалектів (чи діалекту) та його впливу на формування
літературної мови, вироблення її стилів, у вивченні стилістичної ролі
діалектизмів у межах стилю, найчастіше художнього.

Методи стилістичних досліджень стилістики

Методологія стилістики. Її сутність полягає в тій філософській,
світоглядно-теоретичній позиції, з якої осмислюються й висвітлюються
 PAGE \* MERGEFORMAT 10

проблеми сучасного й минулого життя мови, її походження, закономірності

розвитку. Методологія лінгвістики виявляється у двох основних
філософських концепціях мови — матеріалістичній та ідеалістичній.
Матеріалістична концепція передбачає трактування мови як своєрідного
матеріального явища, яке сформувалось об’єктивно: мова виникла з
природної потреби людей у спілкуванні, без втручання в цей процес
ідеальної сили. Мова, як і мислення, — явище історично змінне, підлягає
своєрідним соціально зовнішнім і внутрішнім (власне мовним) законам
розвитку. Ідеалістична концепція, на противагу матеріалістичній, сповідує не
матеріальне, а ідеальне походження мови, зумовлене надприродною силою.
Охоплює узагальнюючу частину знань про мову, її функції; передбачає
оцінний розгляд усіх виявів мови, таке використання її одиниць, яке
зумовлюється комунікативними потребами людини забезпечується
своєрідною матеріальною сутністю мови й мовлення.
Методи стилістики. У лінгвістиці, отже і в стилістиці,
використовують і загальнонаукові, і спеціальні методи дослідження — різні
способи осмислення мови, її структурних елементів, одиниць.
Серед спеціальних методів (методів мовознавства) найсуттєвішим є
порівняльно-історичний метод. Він поєднує в собі таку сукупність
прийомів і процедур вивчення окремої мови, якими встановлюється минуле,
історичний розвиток певної групи мов, спільне в їх лексиці, фонетичній і
граматичній системі. У стилістиці зі спеціальною дослідною метою
використовують і суто своєрідні методи аналізу того, що становить об’єкт і
предмет мовностилістичних явищ, функціонування мовних одиниць, а саме:
структурно-стилістичний метод; семантико-стилістичний метод;
статистично-стилістичний метод; порівняльно-стилістичний метод.
Основні поняття стилістики.
До основних термінів стилістики належать: «стилістика»,
«стилістична система мови», «стилістична структура мови»,
«стилістема», «стиль мови».
Стилістика – це лінгвістичне вчення про закономірне і всенародно
усталене функціонування мови, її основних структурних частин
(фонетичного складу, лексики, фразеології, граматичної будови), всіх мовних
одиниць, а також учення про мовні стилі, жанри, форми мови — усну й
писемну, про використання мовних одиниць з якнайбільшою
комунікативною доцільністю, з дотриманням при цьому властивих мовним
явищам усталених стильових і стилістичних норм, емоційно-почуттєвого й
 PAGE \* MERGEFORMAT 10

експресивного (виражального) забарвлення. Зважаючи на це, її можна

назвати «душею» кожної мови.
Семантично близькими є терміни «стилістична система мови» і
«стилістична структура мови».
Термін система (грец. «ціле, складене з частин») мови означає, що всі
мовні одиниці (фонетичні, лексичні, граматичні) перебувають між собою в
певній усталеній взаємозалежності. Найелементарніша й найменша системна
мовна одиниця — це слово Системність слова очевидна, оскільки не
допускає будь-якого вилучення чи перестановки фонем у ньому (інакше
слово зруйнується — вимовно, граматично і значеннєво). Ще повніше
системний характер мови виявляється в реченнях. Чим словесно
розгалуженіше речення, тим ширшою є системність його побудови з
різнотипних мовних одиниць. Стилістична система мови є явищем
загальномовним і має свій внутрішній поділ:
— фонетико-фонологічна система мови (система голосних фонем,
система приголосних звуків);
— лексична система мови;
— фразеологічна система;
— граматична (окремо морфемна, словотвірна, морфологічна і
синтаксична) система;
— графічна, орфографічна й пунктуаційна системи мови;
— система частин мови (іменників, прикметників тощо).
Кожна з мов однаково становить окрему систему, тобто певне
організоване ціле, утворене сукупністю однотипних і різнотипних мовних
одиниць як структурних елементів мови. Однак мови різняться не цим, а
своєю неповторною, індивідуальною структурою (лат. structura — побудова,
розміщення).
Структура мови — це своєрідне національне поєднання всіх мовних
явищ, ознак, завдяки яким мова утворилась і функціонує саме як рідна для
певного народу, нації; усе те, чим будь-яка мова відрізняється від усіх інших
мов. Наприклад, фонеми української літературної мови ні своєю кількістю, ні
— ще більшою мірою — якістю не збігаються з фонемами жодної іншої
мови. Отже, мови різняться одна від одної своєю структурою. У кожній мові
є багато таких ознак, яких немає в інших мовах. У системі мови потенційно
сконцентровані стилістичні можливості мови, а в структурі мови ці
можливості своєрідно реалізуються, втілюються.
Терміном «стилістема» доцільно називати функцію кожної окремої
мовної одиниці (окремого звука, морфеми, слова, словосполучення чи
 PAGE \* MERGEFORMAT 10

речення). Із певної кількості своєрідних стилістем формується стиль мови —

один з лексико-граматичних і стилістичних способів її вияву. Та ж сама
мовна одиниця (переважно слово) може бути поліфункціональною, тобто
здатною виконувати кілька, навіть багато функцій. Це простежується в
незліченній кількості багатозначних слів у кожній розвиненій мові.
Отже, виявлення й коментування найважливіших стилістичних
термінів (стилістика, стиль мови, стилістема та ін.) становлять основу для
розуміння всієї системи мовностилістичних одиниць.
Поняття «стиль», «стилістика», «норма»
Стилістика - розділ мовознавства, що вивчає стилі мовлення.
Стиль - різновид мови, що об'єднує мовні одиниці за їхнім
функціональним призначення у певну структуру.
Стилі мовлення:
 Розмовний
 Науковий
 Художній
 Офіційно-діловий
 Публіцистичний
 Конфесійний
Стилістичні норми — це мовленнєві норми, що регулюють правильне
вживання мовних засобів відповідно до мети висловлювання та мовленнєвої
ситуації. Для кожного стилю існують свої стилістично марковані засоби, і
вживати їх треба лише в тій мовленнєвій ситуації, якої вони стосуються..
Порушення стилістичних норм призводить до появи стилістичних
помилок. Вони є різновидом мовленнєвих помилок, як і лексичні,
морфологічні та синтаксичні. Стилістичні помилки виникають унаслідок
порушення мовцями трьох основних критеріїв — змістового, функційного й
естетичного.
Стилістична норма в мові — це та її функція, яка закріпилась за певною
мовною одиницею (фонемою, морфемою, словом тощо). Усі можливі
функції, що їх виконують усі одиниці мови як особливої цілісної системи,
становлять її стилістичний потенціал і багатство, одночасно і нормативність
як визначальну сутність літературної мови. Нормативність мови — це всі
елементи її структури, всі реальні параметри, форми і способи буття,
функціонування літературної мови. Вони реалізуються в безлічі
індивідуальних нормативних мовлень, які сукупно формують стилістичну
нормативність усенародної літературної мови.
 PAGE \* MERGEFORMAT 10

Серед понять стилістики, яка сформувалася в межах мовного розділу

риторики, стилістичне значення належить до найголовніших. Без нього не
обходиться жодна робота з лінгвостилістики. Стилістичне значення є
"робочим" поняттям практичної стилістики і практичної риторики. Часто
вважають, що конотація і стилістичне значення є тотожними поняттями.
Вони близькі, синонімічні, можуть бути взаємозамінними, але між ними
відчувається різниця як між ознакою (властивістю) і результатом дії чи вияву
цієї ознаки, тобто конотація – це ознака, властивість, здатність мовної
одиниці, а стилістичне значення - уже породжений цією здатністю результат,
значення.
Стилістичним значенням називають додаткове, супровідне до
лексичного та граматичного значення мовної одиниці. Воно обмежує
використання цієї одиниці певним стилем, типом мовлення чи видом тексту і
має стилістичну вартість - маркованість, якою й протиставляється
нейтральним значенням.
Стилістичне значення накладається на лексичне та граматичне і
здебільшого є залежним від лексичного. Воно є компонентом загальної
семантики мови.
Розрізняють стильове і стилістичне значення. Стильове значення
мовної одиниці показує, в якому функціональному різновиді (стилі) ця
одиниця постійно вживається, до якого відноситься, за яким закріпилась як
його стилетворча одиниця (заява, протокол - в офіційно-діловому; система,
синтез, дивергенція - у науковому; майбуття, крилатість, багаття спогадів,
мед самоти - у художньому тощо).
Стилістичне значення діє в межах стильового на тлі стилістично
нейтральних мовних засобів і характеризується конкретною оцінністю,
емоційністю, експресією. Воно виникає в результаті асоціативно-образного
переосмислення значення, нашарування твірної семантики суфіксів
(ріднесенький, багатющий, п’янюга), ситуативного використання слів.
Отже, стилістика як окрема лінгвістична теорія і мовленнєва практика
становить учення про функції, функціонування й використання мови.
Об’єктом стилістики сучасної літературної мови є функції всіх її складових,
елементів — фонем, морфем, слів, словосполучень, речень, функціональних
еквівалентів (замінників) речення, текстів як найоб’ємніших і структурно
найскладніших мовних і мовленнєвих реалій. Предмет цього курсу —
лінгвістична й лінгводидактична теорія і практика стилістики, які викладено
в друкованих працях зі стилістики.
 PAGE \* MERGEFORMAT 10

Термін українська стилістика як комплекс особливих лінгвістичних

знань стосується тільки української літературної мови і майже не
застосовний до українського діалектного мовлення, яке не всенародне,
територіально обмежене й не має законодавчо-всенаціональної
нормативності.
Мовних одиниць, які б не виконували жодної стилістичної функції,
немає. Навіть вимовляючи або записуючи окремий звук, людина робить це з
певною метою, щоправда, не завжди чітко усвідомлюваною.
Стилістика української мови як особливий розділ лінгвістики
доповнює знання про те, що вивчається в усіх інших розділах україністики —
науки про українську мову.
Стилістика, як і кожна з інших ланок (розділів, частин) лінгвістики,
послуговується особливим методом аналізу.
У стилістиці, як лінгвістичному вченні, одночасно діють її об’єктивні
явища, котрі сформувались і функціонують незалежно від волі окремої особи
(суспільна свідомість громадян, знання мови, мовленнєва культура), і явища
суб’єктивні, які витворюються окремою особою і слугують показниками її
індивідуальності, її неповторного Я.
Як і кожен інший розділ науки про мову, стилістика, її об’єкт, усі
функції, котрі властиві мовним одиницям, підлягають осмисленню в трьох
визначальних вимірах — філософському, загальнонауковому (індуктивному
й дедуктивному, аналізуючому й синтезуючому, спостережувальному,
експериментальному) і власне лінгвістичному (порівняльному, історичному,
порівняльно-історичному, зіставному, структурному, кількісно-
математичному тощо). Що ж до методики вивчення об’єктів стилістики,
тобто функцій, функціонування мовних одиниць, то вона повинна
грунтуватися, з одного боку, на раціональному застосуванні названих вище
методів дослідження, а з другого — узгоджуватись і доповнюватись
найумотивованішою технікою вивчення явищ мовної і мовленнєвої
стилістики в шкільному і вузівському викладанні.
Стилістика як особлива лінгвістична теорія й особлива мовленнєва
практика може бути тільки теоретично-практичною мовленнєвою сферою
діяльності та її осмислення, але не суто теоретичною чи тільки практичною,
бо теорія без практики бездіяльна, а практика без теорії «сліпа», фактично
неможлива без її теоретичного усвідомлення, засвоєння.

Література:
 PAGE \* MERGEFORMAT 10

1. Арешенков Ю. О. Стилістика української мови. Кривий Ріг: Кр ДПУ, 2000. С.

26–27.
2. Дудик П. С. Стилістика української мови: Навчальний посібник. — К.:
Видавничий центр «Академія», 2005. — 368 с. (Альма-матер).
3. Єрмоленко Є. Нариси з української словесності. Стилістика та культура мови. -
С.227.
4. І.С.Алєксєєва "Професійний тренінг перекладача". Видавництво "Союз", С.-П.,
2001.
5. Потебня О.О. Із записок з теорії словесності // Потебня О.О. Естетика і поетика
слова. - К., 1985. - С.124.
6. Стилістика української мови: Підручник / Л. І. Мацько, О. М. Сидоренко, О. М.
Мацько; За ред. Л. І. Мацько. — К.: Вища шк., 2003. — 462 с.