Практичне заняття № 1 функціональних стилів і стилістичних засобів у споріднених
Стилістика як лінгвістична наука мовах, і стилістику індивідуального мовлення, орієнтовану на
1.Стилістика та її різновиди. Становлення стилістики
та культури мовлення як наукових галузей.
Поняття стилістики визначає два різних об’єкти. По-перше,
стилістика – це певний мовний рівень, а саме сукупність
мовних засобів, що виражають стилістичне значення. По-
друге, стилістика є розділом мовознавства, що вивчає
вказану властивість мовних знаків.
Курс цей безпосередньо пов’язаний з проблемами
функціонування мови в суспільстві, науковим
обґрунтуванням правил організації мовних одиниць залежно
від вибору типів мовлення у різних сферах суспільної
комунікації, питаннями підвищення культури усного та
писемного мовлення.
Стилістика мовних ресурсів розгалужується на
фоностилістику, словотвірну, граматичну, лексичну та
фразеологічну стилістику, кожна з яких орієнтована на опис
додаткових стилістичних значень, створюваних ними
стилістичних ефектів елементів різних мовних рівнів, їхнього
функціонального навантаження у відповідних сферах
спілкування.
Разом із тим виокремлюють функціональну стилістику,
яка ґрунтується на узагальненому розумінні стилю
повідомлення та досліджує систему функціональних стилів і
підстилів, визначає їхні стильові домінанти й описує
сукупність мовних засобів, властивих кожному зі стилів, а
також значні масиви текстів, об’єднаних функцією, жанром
тощо; зіставну стилістику, спрямовану на порівняння
дослідження закономірностей і мовних ресурсів
індивідуальних стилів майстрів художнього слова.
На перетині функціональної й індивідуальної
стилістики виникла стилістика тексту, яка орієнтована на
аналіз специфіки текстової організації.
Прагматичний підхід до стилістичних явищ зумовив
виникнення стилістики декодування, яка вивчає сприйняття й
розуміння адресатом стилістичного навантаження тексту,
стилістичних фігур і їхнього поєднання.
На тлі теоретичної стилістики існує практична
стилістика, а синхронне вивчення стилів і засобів мовлення,
поєднане з дослідженням еволюції стилів, змін стилістичної
забарвленості лексикону, здійснюється в межах історичної
стилістики.
Становлення лінгвістичної стилістики починається із
праць Ш. Баллі, який у своєму «Трактаті із французької
стилістики» (1909 р.) висунув концепцію спільних для всіх
носіїв мови стилістично забарвлених позначень афективних
категорій.
Лінгвістична стилістика отримує статус самостійної
галузі мовознавства в Празькій лінгвістичній школі (30-40 рр.
ХХ ст.), де формується функціональний аспект стилістики на
підставі залежності функціональних стилів від мети (функції)
акту мовлення (праці В. Матезіуса, Б. Гавранека й ін.).
2.Предмет і завдання курсу. Місце у системі вузівських
дисциплін.
1
 Стилістика – це інтегральна мовознавча наука,
предметом її є система мовних засобів, спрямованих на
ефективну реалізацію комунікативно-прагматичних функцій
мови. Матеріалом стилістики (джерелом стилістичного
аналізу є цілий текст, а метою – виявлення системності
авторського вибору використовуваних мовних засобів усіх
рівнів. І хоч текст є об’єктом вивчення й інших дисциплін,
зокрема лінгвістики тексту, а проте стилістика досліджує
насамперед ті мовні засоби, які забезпечують ефективність
мовної діяльності. До уваги беруться одиниці всіх рівнів, але
розглядаються не субстанціальні чи структурні їх
особливості, а передусім – особливості функціонування.
Таким чином стилістика вивчає не окремі сегменти мовної
структури, а всю мовну систему в динаміці та взаємодії всіх
її елементів.
Стилістика головним чином цікавиться функціями
комунікативно-прагматичними, що притаманні мовленнєвим
творам-текстам як засобу досягнення різних практичних
цілей.
Відповідно до розмежування мови й мовлення
розрізняють стилістику мови, спрямовану на опис мовних
підсистем (функціональних стилів), і стилістику мовлення,
яка вивчає відхилення від мовної норми в окремих текстах.
Як галузь лінгвістики стилістика вивчає принципи
використання різнорівневих мовних засобів, спрямованих на
досягнення певного прагматичного результату залежно від
особливостей сфери спілкування.
Стилістика як наука досліджує, в який спосіб
потрібно вживати мовні засоби, щоб висловлювати думку
відповідно до того, в яких умовах і з якою метою будується
певний текст.
Як розділ мовознавства стилістика вивчає:
- закономірності існування і структурну будову
суспільно зумовлених різновидів мови – функціональних
стилів;
- мовні одиниці щодо їх додаткового експресивно-
стильового забарвлення;
- взаємодію різних рівнів словесно-виразових засобів
у конкретному тексті, зв’язок їх із позамовними чинниками;
- типологію стильової специфіки текстів.
Відповідно завдання курсу полягають у тому, щоб
вивчити стилістичні ресурси мови, засвоїти стилістичні
норми, зрозуміти норму як історичну й функціональну
змінну категорію, пізнати співвідношення онтологічних і
власне стилістичних проблем, навчитися
диференціювати стилістичні помилки і виправляти їх,
оволодіти принципами грамотного, стилістичного
мотивованого моделювання текстів у межах заданого
стилю.
Таким чином, традиційна стилістика вивчає стиль як
одну з форм системної мовної варіативності. Її метою є
встановлення стилістичного потенціалу мовних одиниць, що
відповідають певним функціональним стилям. У 60-70 рр. ХХ
ст. структурно-статичний опис стилістичних ефектів
поступається комунікативно-динамічному аналізові тексту в
його реальному функціонуванні. Текст розглядається як
динамічна система, що здатна адаптуватися до мінливих умов
комунікації та відбивати їх у своїй мовній структурі. При
2
цьому стиль трактується як комунікативна, функціонально-
прагматична якість тексту.
3.Форми існування національної мови: літературна мова,
мова фольклору, діалекти.
Під загальнонародною чи національною мовою розуміють
сукупність усіх мовних засобів, якою користується певний
народ, нація. До складу національної мови входить, по-
перше, літературна мова, по-друге, позалітературні засоби.
Літературна мова – основна частина національної мови,
частина її засобів, яка відшліфована, опрацьована майстрами
художнього слова, а також науковцями різних галузей,
діячами культури, мовознавцями і літературознавцями.
Позалітературні засоби – це територіальні діалекти,
соціальні діалекти, просторіччя, фольклорні засоби, застарілі
слова, індивідуально-авторські новотвори.
4.Поняття норми літературної мови в орфоепії,
лексиці, фразеології, граматиці. Загальне поняття про
стилістичну норму.
Мовна норма визначає літературну мову. Норма – це
сукупність мовних засобів, що відповідають темі мови й
сприймаються її носіями як зразок суспільного спілкування
у певний період розвитку мови і суспільства. Це прийняті в
суспільно-мовленнєвій практиці освічених людей правила
вимови звуків, наголошування слів, слововживання,
словозміни, словопорядку тощо, орфографічні й
пунктуаційні правила для писемного мовлення. Мовна
норма – обрані з числа варіантів мовної реалізації,
уніфіковані, свідомо фіксовані й найбільш поширені
традиційні зразки (стандарти) засобів мови і правил їхнього
вживання. Мовна норма є результатом колективної
діяльності мовців, але ґрунтується на індивідуальному
використанні мови. Мовна норма стихійно регулюється
мовним середовищем і періодично підлягає зміні.
У випадках, коли використання мовних засобів різними
носіями мови є ідентичним, мовна норма кваліфікується як
природна; коли такої ідентичності немає, норму визначають
штучно.
Мовна норма виявляється у шкалі оцінок
правильності, доречності й естетичної гармонійності.
Наслідком визначення мовних норм є кодифікація у
граматиках і словниках, що фіксують уже усталені в мові
явища.
Мовна норма протиставлена узусу як аспекту реалізації
мовної системи. Мовна норма є ознакою літературної мови,
хоч нормативність останньої є відносним явищем, оскільки
літературна мова є динамічною системою, що має механізм
збагачення, поповнення, розвитку.
Зокрема, одним із таких механізмів є демократизація –
поповнення літературної мови за рахунок народно-розмовної
форми існування мови, що здебільшого не є внормованою.
У діалектах, просторіччі, жаргоні норми не існує, однак
її замінює традиція використання мовних засобів.
. Норми – категорія історична, змінна, діючи в
конкретний час як стабільні, вони все ж динамічні і можуть
зазнавати змін. В орфоепії, граматиці норми орієнтуються на
зразок, модель, еталон, у лексиці ж вияв, реалізація норми
підпорядковується ще й змістові, залежить від контексту,
адже тільки в ньому правильно можна використати омоніми,
3
синоніми, пароніми, фразеологізми. Стилістичні норми
регулюють застосування стилістично та експресивно
забарвлених або нейтральних мовних засобів відповідно до
змісту й мети мовлення, умов спілкування, вимог стильового
різновиду.
5.Основні поняття і категорії стилістики.
Основним у стилістиці і вихідним для багатьох інших
стилістичних понять є поняття стилю.
Стиль висловлення (фрази, повідомлення, тексту) – це
його змістова властивість, сформована за принципом вибору
способів передачі змісту. Стиль висловлення відображає
позицію суб’єкта мовлення, особисте ставлення і формує
конототивний рівень знаковості мови. У стилі висловлення
відображається суб’єкт мовлення, а це одночасно носій:
загальнонародної мови, професійного мовлення, говірки
територіальної чи соціальної, певного рівня і напряму
культури, можливо, мистецького стилю – романтик,
модерніст, неокласик, певного емоційного, творчого стану. У
результаті на предметно-логічний (денотативно-
десигнативний) зміст нашаровується супровідний –
конототивний, який і є власне стилістичним. Елементарними
частинами конототивного змісту є стилістичні значення
окремих одиниць мови, які в сукупності становлять стиль
висловлення.
Стиль – парадигматична ознака мовленнєвої системи;
організація мовних засобів, принципи їхнього відбору й
інтеграції в мовленні і стереотипних способів комунікативної
взаємодії, зумовлена певною сферою спілкування на підставі
суспільно усвідомленого вибору.
Відповідно до типу стилістики стиль отримує різні
атрибути й модифікує свій зміст.
Мовний стиль у стилістиці мови, на відміну від
стилістики мовлення, є усвідомленою суспільством
підсистемою в системі загальнонародної мови, закріпленою
за тією чи іншою ситуацією спілкування, яка історично
склалася й характеризується набором засобів вираження і
певним принципом їхнього відбору.
У сучасних мовах існує три крупних стилі мови:
нейтральний, більш високий книжний і більш знижений
розмовний (фамільярно-розмовний, розмовно-просторічний).
Мовленнєвий (функціональний) стиль кваліфікують
як суспільно усвідомлену сукупність прийомів уживання,
відбору та сполучення мовленнєвих засобів, функціонально
зумовлену соціально значимою сферою спілкування. Система
функціональних стилів кожної мови залежить від зовнішніх
і внутрішніх чинників. Перші представлені історією
становлення національної літературної мови, мовною
ситуацією, мовною політикою, розвитком науки, техніки,
літератури й мистецтва, політичним, економічним і
культурним станови країни. Внутрішні чинники являють
собою відповідні закономірності системи мови, що
визначають її стилістичну диференціацію, наприклад, її
морфологічний тип, характер варіативності, порядку слів і т.і.
Стилістичним значенням називають додаткове,
супровідне до лексичного та граматичного значення мовної
одиниці. Розрізняють стильове та стилістичне значення.
Стильове значення мовної одиниці показує, в якому
функціональному різновиді ця одиниця постійно вживається,
4
до якого відноситься, за яким закріпилась як його стилетвірна
одиниця.
Стилістичне значення діє в межах стильового на тлі
стилістично нейтральних мовних засобів і характеризується
конкретною оцінністю, емоційністю, експресією. Воно
виникає в результаті асоціативно-образного переосмислення
значення, нашарування твірної семантики суфіксів,
ситуативного використання слів.
Стилістичні значення і конотації бувають кількох
типів, залежно від того, який додатковий до основної
інформації компонент переважає в мовній одиниці .
Аксіологічне (оцінне) стилістичне значення
співвідноситься з оцінно-раціональним сприйняттям світу,
виражає закріплене традицією оцінне ставлення до денотата
за принципом „позитивне - негативне”: благочестя - підлість,
краса – потворство.
Емотивне (емоційне) стилістичне значення
співвідноситься зі сферою емоційно-чуттєвого сприймання і
закріплює узагальнені емоційні характеристики денотатів:
матусенька, красень, жерти, страховище. Емоційне
стилістичне значення тісно пов’язане з оцінним і часто є
результатом оцінного або комбінацією з ним. Не кожний
зміст має однакові емотивні потенції. Зміст також може бути
позбавлений експліцитної емотивності, наприклад, у текстах
наукового, професійно-виробничого мовлення.
Найбільшою мірою емотивність тексту створюється
особою мовця, його темпераментом, почуттями й емоціями та
умовами і ситуацією спілкування. Емоційно-експресивна
інформація тексту крім загального чуттєвого тону
висловлення може передаватися низкою одиниць різних
рівнів дискретно або в комплексі. Вона може бути в ядрі
лексичного значення слова-поняття (хвала – ганьба),
виявлятися у вигляді супровідного емоційного елемента
через афікси (вербиченько, сестронька), виникати в
словосполученні й реченні унаслідок семантичних
перетворень, ускладнень, образного осмислення
концептуального змісту тексту.
Образно-експресивне стилістичне значення
співвідноситься зі сферою чуттєво-образного сприймання
мовців, при якому предмети сприймаються за якимись
інтенсивно вираженими експресивними ознаками.. ці ознаки
можуть передаватися через інший предмет, якому вони
первісно належать або в якому сильніше виражені: відьма,
шляпа, бджілка, не всі дома тощо. Такі мовні одиниці
називаються експресивами, або експресемами. В об’ємі
значення експресеми поєднуються в різних співвідношеннях
компоненти оцінні, емоційні, волюнтативні, образні,
естетичні. Таким чином на ґрунті первинної номінації
постійно виникають вторинні змісти й номінації, які
звертають на себе увагу реципієнта, активізують їх мислення,
викликають почуттєве напруження.
Функціональне стилістичне значення породжується у
слові тією функцією, яку воно виконує у процесі комунікації
і з якою закріплюється у свідомості мовця на основі
постійних асоціацій з певною сферою суспільної діяльності.
Цієї конотації набувають ті слова, які постійно вживаються зі
сталим значенням у певних мовленнєвих ситуаціях.
Функціональне стилістичне значення ще називається
стильовим, тому що саме за його наявністю і якістю
розшаровуються мовні одиниці на стильові різновиди
5
літературної мови, які й стали називатися функціональними
стилями. З погляду стилістики функціональне стилістичне
значення серед усіх інших стилістичних є головним, оцінні,
емоційні та експресивні, образні входять до функціональних
стилістичних значень.
Отже, основні ознаки стилістичного значення такі:
1) стилістичне значення виникає і формується переважно під
дією зовнішньомовних чинників: суспільних, соціальних,
національно-культурних, естетичних, індивідуально-
особистісних тощо і меншою мірою – внутрішньомовних.;
2) для мови як системи провідними є лексичні й граматичні
значення, а стилістичні супроводжують їх відповідно до
комунікативних потреб мовців переважно вже в процесі
функціонування мови у різних сферах життя;
3) стилістичні значення динамічніші, історично рухливіші,
часто виникають на основі уявних приписуваних ознак.
4) стилістичні значення можуть мати імпліцитне вираження,
бути позбавлені формальних показників;
5) стилістичне значення тісно пов’язане з контекстом.
Виникає стилістичне значення в контексті спочатку як
конотація, потім закріплюється шляхом відтворення з цією
самою конотацією у типових текстах, набуває стійкого
стилістичного значення і переходить в узуальне стилістичне
значення літературної мови.
Конотація – додатковий компонент значення мовної
одиниці, що доповнює її предметно-логічний зміст
суб’єктивними відтінками оцінки, емоційності,
експресивності, функціонально-стилістичної забарвленості, а
також відтінками, зумовленими соціальними, ідеологічними,
культурними, ситуаційними аспектами комунікації.
Майже всі стилістичні парадигми формуються на
опозиції експресивного і неекспресивного.
Експресивність (лат. вираження) – 1) ознака
інтенсивності значення слів за шкалою зменшення та
збільшення різних денотативних і конотативних ознак,
зокрема, логічного змісту, оцінок й емотивності.
Експресивність переважно пов’язана з різними видами оцінок
й емоціями суб’єкта мовлення й виступає засобом
увиразнення тексту. Експресивність в цьому значенні
вважається ширшою за емоційність за рахунок
експресивізації логічних компонентів.
2) У вузькому розумінні експресивність ототожнено з
одним із конотативних відтінків семантики мовних одиниць
поряд із емоційністю, оцінкою й функціонально-
стилістичною забарвленістю.
Експресивність виявляється на різних рівнях мови:
фонетичному як нерелевантні для мови зміни звуків,
тип вимови, просодичні засоби, звукопис (асонанс,
алітерація);
морфемному як сукупність зменшувальних і
збільшувальних, пестливих і пейоративних афіксів;
лексичному як масив повнозначних слів з експресивним
компонентом, модальних слів, вигуків, часток, а також
синонімічні шкали із градацією експресивності;
граматичному у транспозиції граматичних категорій
(наприклад, використання однієї форми способу дії або часу
у значенні іншої);
синтаксичному як зміна порядку слів, еліпсис,
парцеляція, приєднання, повтори, градація, варіювання
актуального членування тощо.
6
 У мовленнєвих актах експресивність може
породжуватися їхніми непрямими типами.
Експресивність у комунікативній сфері представлена
широким спектром пара вербальних засобів.
У текстах експресивність репрезентована тропеїчними
характеристиками, стилістичними прийомами й ефектами,
висуванням, стилізацією тощо.
Експресивність є семантико-стилістичною властивістю
мовних одиниць, психологічно і соціально вмотивованою,
яка забезпечує цим одиницям повноцінне функціонування і
створення стилістичного значення, фону, ефекту.
Емотивність – 1) складник конотативного компонента
в семантичній структурі мовної одиниці, який репрезентує
емоційне ставлення носіїв мови до позначеного. Емотивність
може формувати й денотат значення слова, що створює
суперечність у розгляді денотата й конотата при встановленні
межі між ними (наприклад, емоційна лексика).
Емотивність у вигляді особливого значення
притаманна вигукам як емоційним сигналам.
Емотивність пов’язана з іншими відтінками конотата:
оцінкою, експресивністю, функціонально-семантичною
забарвленістю.
2) текстова категорія, підпорядкована інформативності
або модальності, яка виражає емоційне ставлення адресанта
(автора), його функції у тексті, дійових осіб; імовірні емоції
реального чи модельованого авторською свідомістю
гіпотетичного читача щодо описуваних подій, явищ,
персонажів, їхньої поведінки й актуалізується за допомогою
емоційно заряджених текстових компонентів – емоціогенних
маркерів. Емотивність є ознакою не лише художніх, а й
наукових, політичних, релігійних, спортивних тощо.
Практичні вправи
1. Проаналізуйте подані визначення і доведіть, що поняття
«порівняльна стилістика» безпосередньо стосується
вибраного вами визначення.
1. Досліджує стилістичну систему національної мови з
погляду сучасних потреб мовного спілкування і відповідності
стилістичних явищ та засобів нині чинним літературним і
стилістичним нормам. (сучасна, або синхронна,
стилістика)
2. Вивчає національне та інтернаціональне в
стилістичних системах національних мов, розкриває причини
та обґрунтовує шляхи збільшення інтернаціонального
лексичного фонду у національних мовах, виявляє спільне і
відмінне у формуванні функціональних стилів тощо.
(порівняльна стилістика)
3. Вивчає закономірності функціонування національної
мови відповідно до потреб суспільства, ситуації спілкування.
(функціональна стилістика)
2. Проаналізуйте подані визначення методів і доведіть, що
«метод семантико-стилістичного аналізу» безпосередньо
стосується вибраного вами визначення.
1. Полягає у визначенні кількісних ознак мовних явищ.
(кількісні (квантитативні) методи)
7
 2. Полягає в тому, що на місце вжитих автором слів
або виразів, конструкцій вставляють зі стилістичною
метою нові. (метод стилістичного експерименту)
3. Полягає у виявленні співвідношення мовних засобів,
якими експресивно виражається інтелектуальний,
емоційний чи естетичний зміст мовлення до змісту
інформації. (семантико-стилістичний метод)
3. Встановіть, зразком якого функціонального стилю є
пропонований уривок. Знайдіть і підкресліть стилістично
марковані одиниці. Обґрунтуйте вибір.
1. Тихою ходою, ледве ступаючи натомленими ногами
по свіжій ріллі, йшов парубок Семен Ворон. Сиві круторогі
воли, помахуючи рогами головами, поспішали з гори в долину
на спочинок, бо Семен нині трохи припізнився, доорюючи
панський лан. Справді було нерано. Осіннє сонце давно вже
сховалось за горою, забрало з собою й проміння; лиш холодне
небо кидало на чорну землю блакитне сяйво, дихало холодом
й вогкістю.
Сумна та непривітна картина була перед очима в
Семена: справа і зліва, скільки оком захопиш, чорніли
свіжою ріллею зорані на зяблю гори, а в ярах та видолинках
було ще чорніше, ще сумніше... Десь далеко, край небосхилу,
здіймалась сива імла, виповняла повітря... Чорними ярами
покотився білий туман, одежа вкрилась дрібненькою
росою... (М. Коцюбинський).
(Художній стиль – це особливий функціональний
різновид писемної мови, стиль художньої літератури. Він
поєднує в собі елементи всіх інших стилів літературної
мови, трансформує і переосмислює їх, передбачає
використання діалектизмів, жаргонізмів, неологізмів,
застарілих слів та інших складників, якщо це
вмотивовано потребою мистецького зображення
дійсності. Художній стиль обслуговує духовно-естетичну
сферу життя народу.
Основні ознаки: образність, поетичність, естетика
мовлення, експресія як інтенсивність вираження,
зображувальність.)
4. Визначте стиль, сферу використання та призначення
поданого тексту. Назвіть основні ознаки та проаналізуйте
мовні засоби.
Застольний етикет – це повага до товариства і до
самого себе, зручність, гігієна, приємний вигляд і традиції;
це ознака вихованої, тактовної сучасної людини. Тож радимо
ознайомитися з деякими правилами.
Сиди прямо трохи нахилившись вперед. Не
жестикулюй, не поправляй зачіску, не підпирай підборіддя.
Під час їжі руки зайняті приборами або вільно лежать на
колінах. Не слід класти лікті на стіл, бо розставлені руки
заважатимуть тим, хто сидить поруч, на столі можуть
бути тільки кисті рук. Намагайся їсти безшумно, спокійно,
не переганяй і не відставай від інших. Губи витирай
серветкою. Жуй із закритим ротом. З повним ротом не
смійся і не розмовляй. Перш ніж відпити з келиха, проковтни
їжу.
Більшість страв їдять, користуючись виделкою та
ножем. Закінчивши їсти, ніж і виделку треба покласти на
тарілку горизонтально і паралельно одне одному ручками
праворуч. Ложку тримають між великим та вказівним
8
пальцями. До рота підносити не вузьким кінцем і не боком, а
трохи навскіс. Сіль беруть спеціальною лопаточкою або
кінчиком ножа, гірчицю чи хрін – ложечкою (Ж. Петрочко).
(Публіцистичний стиль – це стиль засобів масової
інформації (преси, радіо, телебачення), які покликані не
тільки висвітлювати різноманітні суспільно-політичні
проблеми, а й формувати громадську думку. Головна
функція цього різновиду мовлення – інформативно-
пропагандистська та агітаційна і часткове поєднання
ознак наукового та художнього стилів. Отже,
визначальною ознакою цього стилю є вдалий синтез
логізації викладу із емоційно-експресивним
забарвленням; він характеризується доступністю,
полемічністю викладу, образністю, експресивністю та
афористичністю.
Основні мовні засоби: широке використання суспільно-
політичних та соціально-економічних термінів; точні
найменування (подій, дат, місцевості, учасників);
запозичення; емоційно-оцінні слова, словосполучення;
перифрази; багатозначна образна лексика, що має оцінну
спрямованість.)
5. Укажіть, до якого стилю належать тексти візитки,
резюме, рекомендаційного листа, прес-релізу та
схарактеризуйте вимоги, що ставляться до оформлення
цих текстів.
(Офіційно-діловий стиль (ОДС). Основне призначення
– регулювати ділові стосунки мовців у державно-
правовій і суспільно-виробничій сферах, обслуговувати
громадські потреби людей у типових ситуаціях.
Найголовніші ознаки – документальність (кожен
офіційний папір повинен мати характер документа),
стабільність, високий ступінь стандартизації, лаконізм,
точність, сувора регламентація тексту, майже
цілковита відсутність емоційності та образності і будь-
якого вияву індивідуальності автора.
Основні мовні засоби: використання спеціальних
термінів – мовних штампів, кліше, канцеляризмів
(напр., розпорядження, протокол, нижчепідписаний,
супровідний, високі договірні сторони, відповідно
до ..., згідно з розпорядженням тощо); відсутність
емоційно-експресивної лексики; висока частотність
уживання абстрактних іменників на -ість, -
ання (розпорядження, стягнення, чинність,
організованість, недоторканість і т. ін.); переважання
інфінітивних, неособових дієслівних форм (ухвалити,
заслухати, подається, організовується тощо); типове
вживання ускладнених речень, нанизування кількох
підрядних тощо; розщеплені форми присудків
(здійснити перевірку, провадиться набір, прийняти
рішення, надати допомогу і т. ін.); чітка організація
тексту – поділ на параграфи, пункти, підпункти)
9
6. Поясніть, жанрами якого стилю є трактат, памфлет,
передова стаття, прокламація, звернення. Доповніть цей ряд
іншими жанрами цього стилю.
(Стаття в журналі, газеті, нарис, фельєтон, інтерв'ю,
репортаж, виступ на радіо, зборах, телебаченні, промова,
доповідь.
Публіцистичний стиль – це стиль засобів масової
інформації (преси, радіо, телебачення), які покликані не
тільки висвітлювати різноманітні суспільно-політичні
проблеми, а й формувати громадську думку. Головна
функція цього різновиду мовлення – інформативно-
пропагандистська та агітаційна і часткове поєднання
ознак наукового та художнього стилів. Отже,
визначальною ознакою цього стилю є вдалий синтез
логізації викладу із емоційно-експресивним
забарвленням; він характеризується доступністю,
полемічністю викладу, образністю, експресивністю та
афористичністю.)
7. Поясніть, за допомогою яких лексичних засобів твориться
колорит тексту.
Тихою ходою, ледве ступаючи натомленими ногами по
свіжій ріллі, йшов парубок Семен Ворон. Сиві круторогі воли,
помахуючи рогами головами, поспішались з гори в долину на
спочинок, бо Семен нині трохи припізнився, доорюючи
панський лан. Справді було нерано. Осіннє сонце давно вже
сховалось за горою, забрало з собою й проміння; лиш холодне
небо кидало на чорну землю блакитне сяйво, дихало холодом
й вогкістю.
Сумна та непривітна картина була перед очима в
Семена: справа і зліва, скільки оком захопиш, чорніли свіжою
ріллею зорані на зяблю гори, а в ярах та видолинках було ще
чорніше, ще сумніше... Десь далеко, край небосхилу,
здіймалась сива імла, виповняла повітря... Чорними ярами
покотився білий туман, одежа вкрилась дрібненькою
росою... Вогкий холод зціплював кров у жилах, доймав до
костей... Вгорі – темне, непривітне небо, долі – холодна,
мокра земля – і більш нічого... (М. Коцюбинський).
8. Прочитайте текст. Визначте тип мовлення. Випишіть
слова, що мають конотативні значення. З`ясуйте вид
конотації (узуальна чи оказіональна) та спосіб її вираження.
Україна. Скільки сумних і веселих спогадів зринає у моїй
уяві при одному цьому слові… Так-бо, тут де не ступни,
усюди натяк на славне минуле наших предків. Скільки ж бо
було тут великих героїв! Скільки
зав’язувалося і розв’язувалося гучних справ! Скільки разів
лунали в повітрі волання і стогони переможених та пісні і
вигуки переможців! А скільки разів землю поливала кров
християнська, засівала кістки людські! Багатостраждальна
Україна… І це було вже на світанку її історичного існування,
за того часу, котрий звичайно називають удільновічовим,
дотатарським. Але що настало по тому? Великий морок
обліг тоді нашу Україну. Та після довгих років страждань у
її надрах зародилася і виросла могутня сила. Міцне тілом,
могутнє духом низове лицарство, мов буря, носилося
степами, морськими хвилями і всією просторою Україною,
всюди залишаючи кривавий слід і всюди страшною
10
помстою віддячуючи ворогам дідівської віри і свого народу –
татарам, туркам та полякам. (Художній стиль.)
ТЕСТ
1. Що не входить у предмет стилістики?
а) засвоєння теоретичних засад курсу;
б) вивчення стилістичних ознак мовних одиниць усіх
рівнів;
в) зниження культури мовного спілкування;
г) формування мовного чуття та естетичного смаку
мовців;
ґ) характеристика стилів української літературної мови.
2. До головної проблеми лінгвостилістики можна віднести:
а) недостатню кількість мовних стилів;
б) вивчення мовного стилю як основного поняття;
в) велику кількість мовних стилів;
г) усталення мовних засобів публіцистичного стилю;
ґ) засміченість офіційно-ділового стилю кальками,
суржиком.
3. Який метод у стилістиці є найпоширенішим і
традиційним?
а) семантико-стилістичного аналізу;
б) зіставлення;
в) стилістичного експерименту;
г) опису;
ґ) узагальнення.
4. Метод стилістичного експерименту полягає:
а) у виявленні співвіднесення мовних засобів, якими
експресивно
виражається інтонаційний, емоційний, естетичний зміст
мовлення до змісту інформації;
б) в узагальненні понять;
в) у замінні вжитих автором слів, виразів зі
стилістичною метою на нові;
г) в систематизації мовних засобів;
5. Структура стилістики не зумовлюється її
а) предметом;
б) вченими та їхніми працями;
в) проблематикою;
г) методами дослідження;
ґ) головними завданнями.
6. Хто з вчених у стилістичній системі виділив таких 3 кола
досліджень, як проблематику, завдання, категорії?
а) Л. Кравець;
б) В. Ващенко;
в) І. Білодід;
г) С. Єрмоленко;
ґ) В. Виноградов.
7. Що вивчає стилістика мови?
а) стилістичні засоби і розвиток стилів;
б) використання стилістичних засобів в суспільній чи
індивідуальній мовній практиці;
в) елементи стилю художнього твору, стилю письменника,
стилю певного літературного напрямку;
г) функціонування стилів мови у різних видах діалогічного
і монологічного мовлення;
ґ) відмінності між різними жанрами і суспільно
зумовленими видами усного і писемного мовлення.
8. Функціональна стилістика вивчає:
11
 а) національне та інтернаціональне в стилістичних
системах національних мов, розкриває причини збільшення
інтернаціонального лексичного фонду у національних мовах;
б) мову як спосіб творення і вираження думки, способів
пізнання світу;
в) сучасні потреби мовного спілкування, стилістичні явища
і засоби нині чинним літературним і стилістичним нормам;
г) закономірності функціонування національної мови
відповідно до потреб суспільства, ситуації спілкування та
функціонування стилів.
ґ) стилістичне розшарування і диференціацію мовних
одиниць у межах певного говору.
9. Якого виду стилістики не існує?
а) сучасної;
б) минулої;
в) порівняльної;
г) історичної;
ґ) діалектної.

12