1. Текст як об’єкт лінгвістики.

Текст –– це одне з ключових понять і найбільш досліджуваних явищ у сучасній

науці. Він вивчається і досліджується такими напрямами гуманітарних наук, як
лінгвістика, літературознавство, комунікативістика, семіотика, структуралізм,
текстологія, теорія тексту тощо. Кожна з цих наук розглядає текст з певного
аспекту. Отже, текст постає як багатогранна й синтетична структура. Для
філологічного підходу властиве широке розуміння природи тексту, що
організовується як породження, поставання, формування з мовотворчого
процесу та об’єднання в певну структуру мовних знаків та одиниць, що мають
значеннєве, смислове навантаження.
Багатогранність поняття «текст» дозволяє мовознавцям виділити в ньому те, що
є основним, розкриває онтологічні та функціональні особливості цього
лінгвістичного явища. Текст – це результат процесу творення мовлення, що
характеризується завершеністю, об’єктивований у вигляді письмового
документа, літературно оброблений відповідно до типу цього документа,
складається із назви (заголовка) та низки особливих одиниць (надфразових
єдностей), об’єднаних різними типами лексичного, граматичного, логічного та
стилістичного зв’язку, має визначену цілеспрямованість і прагматичну
установку. Із цього визначення випливає, що під текстом слід розуміти не
зафіксоване на папері усне мовлення (спонтанне, неорганізоване та
непослідовне), а особливий різновид творення мовлення, що має параметри,
відмінні від параметрів усного мовлення.
Текст є свідомо організованим результатом мовленнєвого процесу; він
настільки складне й різнобічне явище, що з’явилася необхідність врахувати і
його розмитість, і невизначеність у процесі визначення тих чи тих системних,
онтологічних і функціональних особливостей тексту. У тексті як результаті
процесу творення мовлення виділяються такі риси (параметри, ознаки), на
основі яких можливо вибудувати ідеальну модель цього об’єкта лінгвістичного
дослідження. Однією з визначальних ознак тексту є його закономірність.
Усне мовлення має лише звукову реалізацію, розраховану на слухове
сприйняття; воно лінійне, це рух, процес. Дискретність усного мовлення
спостерігається лише в зафіксованому вигляді. Однак його фіксація не є текстом
у тому розумінні, яке подане у визначенні. Текст – це не спонтанне мовлення;
він імпліцитно розрахований на слухове сприйняття, це не лише рух чи процес,
а й має ознаку стабільності.
На думку мовознавців, текст характеризується подвійною природою – станом
спокою та руху. Представлений у послідовності дискретних одиниць, текст
перебуває у стані спокою, а ознаки руху виявляються в ньому імпліцитно. Коли
ж текст відтворюється (читається), він перебуває у стані руху, і тоді ознаки
спокою виявляються в ньому імпліцитно. Під час читання тексту відбувається
перекодування повідомлення – розраховані на зорове сприйняття сигнали коду
трансформуються у слухові сигнали, повністю не втрачаючи при цьому
характеристик першого коду.
Дослідники тексту намагаються визначити найбільш загальні параметри цієї
лінгвістичної одиниці. Так, мовознавець Ц.Тодоров виділяє їх три – вербальний,
синтаксичний та семантичний.
 Вербальний відповідно утворюється конкретними реченнями, які
формують текст.
 Синтаксичний визначається взаємовідношеннями частин останнього.
 Семантичний – відображає глобальний зміст тексту й визначає ті частини,
на які цей зміст розпадається.

Н.Енквіст зводить лінгвістичні параметри тексту до трьох основних – тема

(topik), фокус (focus) і зв’язок (linkage). Тема – це основний зміст тексту, фокус
слугує для виділення його маркованих елементів (слова, словосполучення,
речення, стилістичні прийоми), а зв’язок є засобом поєднання різноманітних
відрізків висловлення. Деякі мовознавці виділяють позиційний параметр,
темпоральний, мотив (motif) тощо. Зазначені параметри тексту є, безсумнівно,
важливими характеристиками останнього й можуть лягти в основу ознак цієї
лінгвістичної одиниці. Однак більшість із перерахованих не є дистинктивними
показниками тексту, адже такі параметри, як вербальний, синтаксичний,
семантичний, темпоральний, тема, фокус, зв’язок та мотив, притаманні
мовленню взагалі. Без них не відбувається процес комунікації. Отже, якщо як
дистинктивні ознаки тексту визнати перераховані вище, то доведеться
ототожнювати такі поняття, як мовлення і текст.
Текст як семантична структура аналізується в кількох загальних аспектах, що
відбивають суть комунікативного процесу: ,,продукт реального, живого процесу
текстотворення (знакової діяльності) та продукт професійного текстотворення,
як свідомо регульованої самим автором власної знакової активності. Якщо в
першому випадку текст стає природним витвором мови, то в другому – імітація
під природність процесу текстотворення: автор свідомо попрацював над
добором текстових засобів для вираження актуальності теми, її розробки
розкриття, композиції тощо’’.
Мова як засіб комунікації та одночасно засіб реалізації думки має у своєму
статичному та динамічному виявах, у своїх формах відображати закономірності
мисленнєвого процесу, який у свою чергу є відображенням явищ об’єктивної
дійсності ,, не як дзеркальний мертвий акт’’. Дослідження закономірностей
мисленнєвого процесу – це завдання логіки, а їхньої реалізації в мовних
процесах – завдання лінгвістики. Текст як факт мовленнєвого акту
характеризується системністю. Він є завершеним повідомленням, яке має свій
зміст, організований за абстрактною моделлю однієї з існуючих в літературній
мові форм повідомлень (функціонального стилю, його різновидів та жанрів),
має свої дистинктивні ознаки.
Зміст щодо тексту набуває свого термінологічного вживання. Як термін
граматики тексту його відносять лише до інформації в тексті загалом; смисл –
до думки, повідомлення, яке передається в реченні або надфразовій єдності;
значення – до морфем, слів, словосполучень та синтаксичних конструкцій. Як
будь-яка абстрактна модель, модель тексту не може охопити всі ознаки об’єкта
дослідження. У моделях тексту по-особливому виявляються дистинктивні
ознаки досліджуваної одиниці, яким повною мірою можна присвоїти ранг
граматичних категорій тексту.
Усі ці категорії отримують конкретні форми реалізації. Наприклад, форми
категорії інформативності – це розповідь, розсуд, опис (ситуація, дія, природа,
особа) тощо. Категорія інтеграції реалізується: 1) у формах підпорядкування
одних частин тексту іншим, формах, які збігаються і не збігаються з формами
підпорядкування, характерними для речення; 2) у стилістичних прийомах; 3) у
синонімічних повторах та ін.; категорія ретроспекції виявляється як
композиційними, так і лексичними засобами.
Розглядаючи категорії тексту як категорії граматичні, мовознавці визнають, що
не всі вони притаманні будь-якому тексту і не завжди наявні там, де обов’язково
мають бути. Так, наприклад, модальність тексту в творах Е.Хемінгуея майже
дорівнює нулю, хоча емотивна проза не вільна від суб’єктивно-модального
параметра. Для розпізнавання тієї чи тієї категорії в тексті необхідно
зупинитися на одній психолінгвістичній проблемі, без якої багато понять теорії
тексту не отримують аргументованого висвітлення. Це сприйняття тексту, яке
тісно переплітається із загальною теорією комунікації. Читач читає письмовий
текст з метою зрозуміти його загальний зміст; це вимагає від нього
накопиченого життєвого досвіду, який підказує йому провідну ідею твору,
концептуально-змістову інформацію останнього.
Художні тексти – фольклорні твори, повісті, оповідання, романи, п’єси –
естетично впливають на читача. Текст може викликати різноманітні слухові,
зорові, смакові та тактильні образи, які часто не усвідомлюються як такі, що
несуть додаткову інформацію. Уподібнення читання твору діалогу між автором
і читачем дозволяє розглядати проблему тексту з боку запрограмованого
повідомлення в широкому розумінні цього слова. Здатність читача вести діалог
з автором залежить від його життєвого досвіду, літературної ерудиції, від
виробленого вміння критично ставитися до прочитаного та інших причин. В
основі цієї здатності лежить загальне розуміння структурних параметрів тексту,
адже структурність є невід’ємним атрибутом усіх реально існуючих об’єктів і
систем.
Багато параметрів тексту виражені лише імпліцитно – це підтекст,
концептуально-змістова інформація тощо. Імпліцитні граматичні категорії
інтерпретуються в світлі загальної теорії тексту, яка вбачає у великому об’єкті
те, що є взаємодією частин цілого і може логічно інтерпретуватися.
Розглядаючи параметри (граматичні категорії) тексту і виявляючи його
типологічні риси, слід урахувати принципові розбіжності між художніми
текстами і нехудожніми – офіційними документами, науковою прозою та
газетною інформацією. У кожному із функціональних стилів мови будуть
представлені не всі граматичні категорії, окрім того, вони по-різному будуть
реалізовуватися. У художньому творі, наприклад, естетико-пізнавальна функція
трансформує всі інші функції мови.
Текст як результат процесу творення мовлення може досліджуватися з погляду
відповідності/невідповідності загальним закономірностям, які розглядаються як
інваріанти текстів кожного із функціональних стилів. Таке індуктивне
дослідження, на думку лінгвістів, допоможе визначити загальну типологію
тексту. У зв’язку з цим порушується питання щодо ,,правильності тексту,,.
Під ,,правильними’’ розуміють такі тексти, в яких зміст відповідає назві тексту
(заголовку), їхня літературна обробка характерна для цього функціонального
стилю, надфразові одиниці логічно поєднані, наявні цілеспрямованість і
прагматична установка.
Поняття правильності важливе й тому, що воно дає змогу виявити
інваріантність і варіантність різних типів текстів. Правильність уможливлює
формалізацію останніх за умови їхнього різноманіття. Завдання, яке стоїть
перед мовознавцями, – побудувати цілісну абстрактно-теоретичну модель
тексту, яку можна було б застосувати до всіх текстів. Домінує змістова складова
тексту, методи формалізації якої з погляду мовного вираження ще остаточно не
розроблені. Окрім того, багато текстів мають здатність виражати не лише те, що
підлягає інтерпретації, а й те, що залучене в текст асоціаціями та конотаціями.
Більшість текстів з погляду їх організації прагне до дотримання норм,
характерних для цієї групи текстів (функціональних стилів), цим самим не
дозволяє порушувати правильність тексту. Це не стосується художніх текстів,
які хоч і підпорядковуються загальноприйнятим нормам організації, однак
зберігають значну частку ,,активного безсвідомого,, яке впливає на характер
організації висловлювання.
Щоб осягнути закономірності тексту, необхідно побачити впорядкованість у
видимій невпорядкованості; враховуючи глибинні внутрішні зв’язки,
проаналізувати явища й подати їх у певній системі. Актуальною залишається
необхідність поглиблення та уточнення низки аспектів системно-структурного
вивчення тексту як лінгвістичної одиниці.

2. Складнопідрядні речення. Ознаки, типи, складові.

Складнопідрядним називається таке речення, в якому одна частина речення
(підрядна) підпорядковується другій (головній) і з’єднується з нею сполучником
підрядності або сполучниковим словом та інтонацією. який? Люблю народ,
якого силу ніхто не зломить у віках. Люблю народ, якого силу ніхто не зломить
у віках. (П.Воронько)
Головною називається пояснювальна, незалежна частина, підрядною –
пояснююча, залежна частина. геть ідіть з дороги. Головне речення – геть ідіть з
дороги; підрядне – коли вам страшно. Підрядне речення пояснює головне і
відповідає на питання коли? Коли вам страшно, коли? Коли вам страшно, геть
ідіть з дороги. (Леся Українка)
Складнопідрядному реченню властиві дві й більше граматично залежні одна
від одної предикативні частини (інша назва – простих речення), одна з яких –
головна, всі інші – підрядні, тобто залежні від головної.
Перша ознака. Тож компонентами складнопідрядного речення є головне (лише
одне) і підрядне (може бути кілька) речення. При цьому підрядні речення
залежні від головного і пояснюють головне речення в цілому чи один із його
членів. У більшості випадків від головного речення до підрядного можна
поставити питання.
Напр.: Молодих сучасників вже не влаштовувала якість освіти, оскільки
більшість випускників після закінчення престижних навчальних закладів
залишалася без роботи.
Схема: [ = – ], (оскільки – = ). Питання від головного до підрядного: Чому?
У наведеному складнопідрядному реченні перша частина – головне речення, а
друга – підрядне, яке пояснює все головне речення. Як це можна визначити?
Потрібно поставити запитання від головного до підрядного речення, як-от:
Чому молодих сучасників вже не влаштовувала якість освіти? Відповіддю на це
запитання й буде все підрядне речення: Оскільки (синонімічні варіанти бо, тому
що) більшість випускників після закінчення престижних навчальних закладів
залишалася без роботи.
Друга ознака. Підрядне речення приєднується до головного двома способами:
А) за допомогою підрядних сполучників: як, наче, щоб, бо, оскільки, хоча та ін.;
Напр.: Суховієм величали його сивовусі запорожці, хоча на час обрання Петра
Суховієнка гетьманом було йому всього близько 24 років.
Б) за допомогою сполучних слів, роль яких виконують самостійні частини мови,
зокрема: відносні займенники: хто, що, який, чий, котрий, скільки;
Напр.: Чому б гетьмана Сагайдачного не зобразити з піднятим у руці мечем,
який (додаток, оскільки можна підставити: меча він отримав…) він отримав з
рук королевича Владислава у 1621 р. як нагороду за успішні дії під Хотинською
фортецею.
Прислівники займенникового походження: де, куди, звідки, коли, чому,
наскільки.
Напр.: Вирішальний бій між коронним і козацьким військами відбувся біля р.
Солониці, де (обставина, оскільки можна підставити: там, на березі річки…) С.
Жулкевський від 24 травня до 8 червня безперестанно штурмував оборонний
табір запорозького війська, організований новообраним гетьманом.
Як відомо, сполучники відрізняються від сполучних слів тим, що вони НЕ є
членами речення, а сполучні слова – повноправні члени речення.
Як відрізнити сполучник від сполучного слова:
  На сполучник ніколи не падає логічний наголос.
 Підрядні речення зі сполучними словами можна перебудувати на питальні
речення, а із сполучниками – не можна.
 З метою перевірки сполучне слово можна замінити іншим словом, яке є
самостійною частиною мови. Сполучник такою самостійною частиною
мови ніяк не заміниш. Тож сполучне слово завжди є членом речення.
Напр.: Друзі підійшли до лісу (Якого?), що (він, ліс) виднівся здалеку.
Схема: [ – = ], (що = ).
У цьому складнопідрядному реченні питання ставимо від головного речення до
залежного. Що як засіб зв’язку головного речення з підрядним є сполучним
словом, оскільки, по-перше, на нього падає логічний наголос; по-друге,
підрядне речення можна перетворити на питальне: «Що виднілося здалеку?»;
по-третє, що є підметом, доказом чого є можлива його заміна на повнозначні
слова «він», «ліс».
Третя ознака. У головному реченні можуть використовуватися такі вказівні
слова, які є членами речення:
А) вказівні займенники, зокрема: цей, той, такий, стільки;
Б) означальні займенники, зокрема: весь, всякий, кожний;
В) вказівні прислівники, зокрема: так, там, тут, туди, звідти, тоді, доти, тому,
настільки.
Ці вказівні слова в головному реченні пояснює підрядне речення.
Напр.: Юність відзначається тим, що в неї світлі думки беруть верх над
чорними.
Четверта ознака. Прості речення в складнопідрядному реченні як за замістом,
так і інтонаційно є не завершеними, тому термін «просте речення в складному»
є умовним. Доцільніше вживати інший термін – «частина складнопідрядного
речення».
Варто пам’ятати, що інтонаційно завершеним є все складнопідрядне речення, а
підрядна частина у вимові виділяється паузою.
П’ята ознака. Підрядна частина може стояти в препозиції, тобто перед
головною, в постпозиції, тобто після головної, або в середині головної частини
складнопідрядного речення.
Види складнопідрядних речень:
  Складнопідрядні речення з підрядними з'ясувальними
 Складнопідрядні речення з підрядними означальними
 Складнопідрядні речення з підрядними обставинними
Складнопідрядні речення з підрядними з'ясувальними
Підрядні з'ясувальні речення — це підрядні речення, які відповідають на
питання відмінків: «хто?» «що?» «кого?» «чого?» «кому?» «чому?» «кого?»
«що?» «ким?» «чим?» «на кому?» «на чому?» Підрядні з'ясувальні речення
приєднуються до головного речення за допомогою сполучних слів: «хто»,
«який», «чий», «котрий», «де», «куди», «як»; та сполучників: «що», «щоб»,
«мов», «ніби», «наче», «неначе». «Раптом виявилось, що Павка великий
винахідник-конструктор» (Олександр Копиленко).
Складнопідрядні речення з підрядними обставинними
Підрядні обставинні речення — це підрядні речення, які відповідають на ті ж
питання, що й обставини в простому реченні.
Підрядні речення місця
Підрядні речення місця вказують на місце або напрям дії, про яку йдеться в
головному реченні і відповідають на питання «де?» «куди?» «звідки?» або
займенника, що пояснюється.
Вони стосуються всього головного речення, проте можуть уточнювати
обставину місця, виражену вказівним словом (прислівниками «там», «тут»,
«туди», «звідти», «скрізь», «всюди»).
До головного речення підрядні місця приєднуються сполучними словами «де»,
«куди», «звідки» («Іди туди, звідки прийшов»).
Підрядні речення часу
Підрядні речення часу вказують на час місця дії, про яку йдеться в головному
реченні і відповідають на питання «коли?» «відколи?» «доки?» «з якого часу?»
«як довго?»
Вони стосуються головного речення в цілому і приєднуються до нього
сполучними словами «як», «як тільки», «ледве», «коли», «поки», «доти»,
«скоро», «під час того як», «після того як».
Вказівними словами в головному реченні можуть виступати прислівники
«тоді», «відтоді», «доти» («Він повернувся додому тоді, коли все скінчилося»).
Підрядні речення способу дії і ступеня
Підрядні речення способу дії вказують на спосіб (характер) дії, про яку йдеться
в головному реченні і відповідають на питання як? яким способом?
Вони пояснюють один із членів речення і приєднуються до нього сполучниками
«як», «що», «щоб», «аж», «ніби», «наче», «неначе», «мов», «немов», «ніж»,
«чим…тим» та сполучними словами «скільки», «наскільки», «як».
Вказівними словами в головному реченні можуть бути прислівники «так»,
«настільки», займенником «стільки» («Сергій подивився на Ольгу (так), наче
вперше її побачив»).
Підрядні порівняльні речення
Підрядні порівняльні речення вказують на місце або напрям дії, про яку йдеться
в головному реченні і відповідають на питання «як?» «як саме?» «подібно до
чого?»
Вони пояснюють усе головне речення і приєднуються до нього сполучниками
«як», «ніби», «неначе», «мов», «немов», «немовби», «немовбито» («Хмари
насувалися, наче великі хвилі»).
Підрядні порівняльні речення можуть бути неповними («Ніби від землетрусу,
здригнулася вся земля»).
Підрядні речення причини
Підрядні речення причини вживаються для вираження порівняння і
відповідають на питання «чому?» «через що?» «з якої причини?»
Вони пояснюють головне речення в цілому і приєднуються до нього
сполучниками «бо», «тому що», «через те що», «від того що», «завдяки тому
що», «оскільки».
Вказівними словами у головному реченні можуть виступати прислівники
«тому», «затим», сполука «через те»: «Прилинь, сизий орле, бо я одинокий»
(Т.Шевченко).
Підрядні речення мети
Підрядні речення мети вказують на мету дії, про яку йдеться в головному
реченні і відповідають на питання «для чого?» «з якою метою?» «навіщо?»
Вони стосуються всього головного речення і приєднуються до нього за
допомогою сполучників «щоб», «для того щоб», «з тим щоб», «аби», «хай».
Вказівними словами у головному реченні можуть бути сполуки «для того», «на
те», «з тим»: «Я посланий, щоб виконать закон» (Леся Українка).
Підрядні умовні речення
Підрядні умовні речення вказують на умову, за якої можливо те, про що йдеться
в головному реченні і відповідають на питання «за якої умови»?
Вони пояснюють усе головне речення і приєднуються до нього за допомогою
сполучників «якщо», «коли» (можна замінити на «якщо»), «коли б» (можна
замінити на «якби»), «якби», «як», «аби», «тільки б».
Вказівним словом у головному реченні може бути прислівник «тоді» («Як рясно
квітує горобина, то добрий буде урожай»).
Підрядні допустові речення
Підрядні допустові речення вказують на те, всупереч чому відбувається дія у
головному реченні і відповідають на питання «незважаючи на що»?
Вони стосуються головного речення в цілому і приєднуються до нього
сполучниками «хоч» («хоча»), «дарма що», «попри те що», «як не», «куди не»,
«хай» («нехай»): «Олена, хоч і була гострою на слово, змовчала».
Підрядні наслідкові речення
Підрядні наслідкові речення вказують на наслідок того, про що йдеться в
головному реченні. Підрядні наслідкові речення не відповідають на питання.
Вони пояснюють головне речення в цілому, завжди стоять після нього і
приєднуються до нього сполучником «так що»: Теплий туман стелився по полю
і наливав балку по самі вінця, так що дерева потопали в ньому (Михайло
Коцюбинський).
До підрядних наслідкових близькі за значенням підрядні супровідні речення.
Вони приєднуються до головного речення займенником «що» у різних
відмінках («Досить холодно, щоб іти так далеко»)
За будовою серед складнопідрядних речень розрізняють два основні
структурно-семантичні типи:
1. Складнопідрядні речення нерозчленованої структури (нерозчленовані,
одночленні) – це такі складнопідрядні речення, підрядна частина яких
відноситься до одного слова або словосполучення головної частини, зв’язок
підрядної частини з головною в них здійснюється за допомогою асемантичних,
функціональних сполучників і співвідносних слів.
Підрядна частина у складнопідрядних реченнях нерозчленованої структури
пояснює слова чи словосполучення головної частини, яке потребує доповнення,
уточнення, розширення, конкретизації, а сама головна частина таких речень,
потребуючи уточнення, доповнення, продовження, не може функціонувати без
підрядної. Наприклад: Ви знаєте, як липа шелестить у місячні весняні ночі? (П.
Тичина).
До складнопідрядних речень нерозчленованої структури належать:
складнопідрядні речення з підрядними присубстантивно-атрибутивними
(означальними); займенниково-співвідносні (означально-займенникові);
з’ясувальні.
2. Складнопідрядні речення розчленованої структури (розчленовані, двочленні)
– це такі речення, підрядна частина яких відноситься до всієї головної частини в
цілому і пов’язується з нею за допомогою семантичних сполучників.
Зв’язок між предикативними частинами у складнопідрядних реченнях
розчленованої структури не такий тісний, як у реченнях нерозчленованої
структури: головна частина їх може існувати окремо, без підрядної частини, яка
не є необхідним продовженням головної. Наприклад: Темнота важчала, ніби
самі гори змикалися над головою (О. Гончар).
До складнопідрядних речень розчленованої структури належать речення з
підрядними часу, умови, причини, мети, місця, наслідковими, допустовими,
порівняльними, а також складнопідрядні речення з підрядними супровідними.
Підрядні частини цих речень, як і обставинні другорядні члени, вказують на
різні обставини, в яких відбувається дія головної частини, виявляється стан або
ознака, несучи в собі одночасно додаткові значення чи відтінки.
Приклади складнопідрядних речень:
 Підрядне означальне.
Раптом вітер зняв хмару пилу, яка закрила все (М. Коцюбинський).
 Підрядне з'ясувальне.
Я люблю, коли ми лежимо на печі, а у печі під нами булькотить борщ (М.
Вінграновський).
 Підрядне обставинне.
Малі дерева схожі на дорослих, як діти на своїх батьків (М.Сингаєвський).
Підряднообставинні речення:
  Місця. Будь там, де ти є.
 Часу. Він почекав, поки вагон зрушив з місця.
 Способу дії і ступеня. Кожен живе так, як він хоче.
 Порівняльне. Хмари насувалися, наче великі хвилі.
 Причини. Я зробив це через те, що люблю.
 Мети. Ми приїхали сюди, щоб відпочити.
 Умовне. Якщо добре попрацюєш, одержиш нагороду.
 Допустове. Хоч і не рідний він, але добра душа.
 Наслідкове. Вже ніч, так що краще не виходь.

3. Словосполучення. Складні випадки скорочення.

Складноскорочені слова утворюються з усічених основ слів і бувають:
– частково скорочені – формуються з однієї чи кількох усічених основ і повного
слова: медінститут, педрада, Донвугілля, Укртелеком;
– складові скорочення – в одному слові сполучаються початкові частини усіх
слів словосполучення: міськком, виконком, юннат, головбух, завмаг;
– телескопічні скорочення – утворюються з початкової частини першого слова
словосполучення та кінцевої другого: рація (із ра-діостан-ція), біоніка (із біо-
логія та електрон-іка), військкомат (військ-овий ком-ісарі-ат).
Складноскорочені слова пишуться з великої літери, якщо вживаються на
позначення конкретних одиничних установ, і з малої, коли виступають
родовими назвами: Кабміну країни, Мінтранс України, облпрофрада.
Скорочення на позначення осіб за посадою пишуться разом: заввідділу,
старпом, завгар, завкафедри.
Змішані (комбіновані) скорочення
Змішані (комбіновані) скорочення – складаються із абревіатур та усічених основ
слів і пишуться за традицією: КрАЗ, КамАЗ, ДонДУ, ХарБТ, НДІторгмаш,
райвно, міськвно.
Умовні графічні скорочення слів
Графічні скорочення – це скорочення слів тільки на письмі. Їх слід відрізняти
від абревіатур. Так, вони відзначаються специфічним оформленням,
позначаються здебільшого малими буквами (і т. д., та ін.), утворюються шляхом
усічення частин слова, без якої слово не перестане бути зрозумілим, або за
традицією. Може зберігатись написання великої і малої літер, дефіс, скорочення
в межах одного документа повинні бути уніфікованими.
Існує декілька типів графічних скорочень слів:
1. Крапкові – скорочуються лише на приголосну, пишуться з крапками на місці
скорочень: ін., див., напр., акад., канд. техн. н.
Скорочення на голосну можливе, коли вона початкова (о., в. о., з. а., з. е. н., к. е.
н.). Не можна скорочувати слова на м’який знак (селянський – сел., селян.,
селянськ.). При збігу двох однакових приголосних скорочення треба робити
після першого: стін. календар, ден. норма.
2. Дефісні – скорочується середина слова, а його початок і кінець записують
через дефіс: р-н, ін-т, ун-т, б-ка, вид-во.
3. Скіснолінійні (дробові) – скорочуються окремі словосполучення, крапки не
ставлять: а/с, ж/м, б/у (що був у вжитку), в/о (виробниче об’єднання), з/в (заочне
відділення), о/с (особовий склад), п/р (поточний рахунок).
4. Нульові (курсивні) – це умовні позначення одиниць і величин виміру, валют
тощо; вживаються лише після цифрових (числових) виразів; крапки не
ставляться: 12 т, 59 кг, 250 г, 50 м, 25 мм, 5 л, 8 га. Скорочення на позначення
часових проміжків можуть писатися як із крапками, так і без них: 1год. 15 хв. 10
сек., 8 год. 10 хв. 25 сек. (в поясненнях до формул чи у спеціальній літературі
слово секунда скорочується тільки на перший приголосний: с).
5. Комбіновані – утворюються поєднанням кількох типів графічних скорочень,
наприклад, крапкових з дефісними (пів.-зах., під.-сх.), скіснолінійних з
крапковими (п/полк. (підполковник), тел./факс (телефон-факс), П.І.П./б
(прізвище, ім’я, по батькові) тощо. Графічні скорочення, як правило, не
подвоюються, виняток становлять: рр. (роки), пп. (пункти), тт. (томи), сс.
(сторінки).
Найбільш вживаними графічними скороченнями у текстах є:
– назви посад, вчених ступенів, звань: дек., доц., проф., акад.;
– поштові скорочення: обл., р-н, м., с., ж/м, вул., буд., кв.;
– умовні позначення одиниць і величин виміру: см, мм, км, кг, т, л;
– традиційні текстові скорочення: і т. д., т ін., гл. (глава), див. (дивись), дод.
(додаток), мал. (малюнок), у т. ч. (у тому числі), ч. (частина);
– назви документів: накл. №, квит. №;
– офіційні форми звертань: тов., п.;
– скорочені назви міст для опису літературних джерел: Д. – Дніпропетровськ, К.
– Київ, Л. – Львів, О. – Одеса, М. – Москва, СПб. – Санкт- Петербург, Т. –
Тернопіль, Х. – Харків.
Слід пам’ятати, що загальноприйняті графічні скорочення вживаються лише
при найменуваннях, яких стосуються: інж. Іванов С. П., акад. Захаров Є. П., вул.
Титова (але: „На зборах виступив головний інженер заводу”, „Ця вулиця
найдавніша”). Надмірне використання скорочень в одному тексті не покращує
його, а навпаки спотворює, наприклад: НП сталася на ПУ пів.-схід. міської РМС
через порушення ПТБ інж. п. Забродою В. С.

Не можна скорочувати:
а) імена та імена по батькові (крім ініціалів); скорочення допускається лише при
наявності у тексті однакових прізвищ: Гр. Тютюнник; Г. Тютюнник;
б) псевдоніми: не П. Мирний, а Панас Мирний, не Л. Українка, а Леся Українка;
в) подвійні прізвища: не Р.-Корсаков, а Римський-Корсаков, К.-Карий, а
Карпенко-Карий.
г) назви процесів і видів робіт: не анал., а аналіз, не побуд., а побудова.
Скорочення типу P.S. (після сказаного) та N.В. (запам’ятай, зверни увагу) у
текстах офіційних документів не вживають.
Приклади складноскорочених слів:
Міністерство охорони здоров’я – МОЗ;
завідувач господарства – завгосп;
та інші – та ін.;
професійна спілка – профспілка;
універсальний магазин – універмаг;
Львівський автомобільний завод – ЛАЗ;
будівельно-монтажне управління – БМУ;
область – обл.;
міліметр – мм;
район – р-н.
Практичне завдання
У відповідності до ст. 10 Конституції України => відповідно до ст. 10
Конституції України;
згідно чинного законодавства => згідно з чинним законодавством;
у залежності від ухвали => залежно від ухвали;
по відношенню до представників бізнесу => щодо представників бізнесу;
не дивлячись на протести => незважаючи на протести, попри протести;
у порівнянні з минулим місяцем => порівняно з минулим місяцем.
Вірна відповідь => правильна відповідь;
приймати (прийняти) міри => вживати (вжити) заходів;
тимчасово призупинити співпрацю з партнером => тимчасово припинити
співпрацю з партнером.

Порушено норму: слід уникати перекладу-кальки з російської мови.

Існуюче законодавство => чинне законодавство;
існуючі ціни => теперішні ціни;
виконуючий обов'язки директора => виконувач обов’язків директора;
страйкуючі на майдані люди => люди, що страйкують на майдані;
з наступаючим Новим роком => з настанням Нового року!/ з передноворіччям! /
з прийдешнім Новим роком!;
головуючий (зборів, засідання) => голова (зборів, засідання);
організуючий центр => організаційний центр;
відстаючий учень => слабкий учень;
біжучий рядок => рухомий рядок.
Порушено норму: Дієприкметники активного стану теперішнього часу на -учий
(-ючий) не є характерними для сучасної української літературної мови.
Замість активних дієприкметників краще вживати:
1) прикметники з суфіксами -льн-, -н- ;
2) іменники;
3) підрядні означальні речення;
4) дієприслівникові звороти.