Люблінська унія 1596 р. та її наслідки для українських земель.

Висвітлювати це питання необхідно з того, що Люблінська унія була зумовлена такими основними
чинниками:

· тривалим досвідом Литовсько-Польських союзів XIV–XV ст. (Кревська унія 1385 р.,
Вільненська унія 1401 р., Городельська унія 1413 р.);

· загрозою з боку Московського князівства та Кримського ханства;

· династичними зв’язками між Литвою і Польщею;

· прагненням української шляхти здобути права, якими користувались польські шляхтичі

(наприклад, не сплачувати деякі податки);

· обмежити утиски з боку великих феодалів (магнатів, князів, панів) та місцевих

великокнязівських намісників.

У січні 1569 р., знекровлена Лівонською війною з Московською державою, Литва була змушена
піти на участь у спільному польсько-литовському сеймі, який мав винести остаточне рішення щодо
включення Литовської держави до складу Польщі. Люблінський сейм тривав протягом першої
половини року і тільки 1 липня 1569 р. було підписано акт про унію.

Основний зміст унії:

· Польща і Литва об’єдналися в єдину державу – Річ Посполиту;

· майже всі українські землі ввійшли до складу Польщі;

· державу очолював король, обраний на спільному сеймі;

· встановлювалися єдиний сейм і сенат, які мали збиратися у Варшаві;

· держава здійснювала єдину зовнішню політику, мала спільну монету;

· польські феодали могли мати землю в Литві, а литовські – в Польщі;

· державною релігією ставав католицизм;

· Литва зберігала обмежену автономію (мала окремий уряд, печатку, герб, адміністрацію,
суд, закони, військо).

Після укладення унії українські землі у складі Королівства Польського поділилися на шість
воєводств: Руське, Белзьке, Подільське, Волинське, Брацлавське, Київське. У 1635 р. було створене
Чернігівське воєводство. Управляли ними воєводи з дуже великими повноваженнями. На території
колишніх литовських земель продовжували діяти Литовські статути, попередня система
судочинства, "руська мова" як урядова.
Проте був й позитивний момент — майже усі етнічні українські землі ввійшли до складу єдиного
державного утворення, перестали існувати кордони, що заклало передумови для розвитку
загальноукраїнських процесів. Українсські землі залучиися до нових форм суспільного життя -
шляхетсякої демократії, місцевого самоврядування. Через Польшу на україну поширився західно-
європейський культурний вплив. Збільшувалася кількість навчальних закладів.

Негативними наслідками унії були: посилення польської експансії на етнічні українські землі,
остаточне закріпачення селян, руйнівний наступ католицизму, насильницька полонізація,
наростання соціальної напруги.

Для України Люблінська унія мала вкрай негативні наслідки. Опинившися під владою
кріпосницької й католицької Польщі, переважна більшість українських земель зіткнулися з
загрозою для самого існування українців як окремої народності.

Внаслідок унії польські магнати і шляхта здобули великі можливості для привласнення українських
земель, нещадного визиску селян і міщан та для духовного поневолення народу. Українському
народові доводилося докладати величезних зусиль, щоби не дати себе знищити чужій силі. Ці
зусилля виявилися в зародженні та діяльності українського козацтва, братств тощо.

Територія держави поділялась на шість воєводств: Руське, Белзьке, Волинське, Подільське,

Брацлавське та Київське. На чолі кожного з них був воєвода. Воєводства поділялися на повіти, які
очолювали старости, призначені королем. Представниками адміністративної влади були також
каштеляни (коменданти фортець).

Шляхта — назва дворянства у низці центральноєвропейських держав, передусім у Польщі.

Розвиток освіти в Україні в 14-17 ст.

Шкільна освіта в цей період тісно пов’язувалася з церквою, навчання було просякнуте
християнським віровченням. У школах, що існували при монастирях, церквах, благодійних
установах та в маєтках приватних державців, навчались діти не лише феодальної знаті і багатого
міщанства, а й селян та ремісників. Поряд із слов’яно-руською мовою вивчалась латинська.
Учителями, що називались наставниками або уставниками, найчастіше були дяки.

Важливу роль у загальнокультурному процесі на Україні відіграли братства – громадські організації

православних міщан у кінці XVI та XVII ст., коли розгорнулась уперта боротьба з католицькою
реакцією. Відомі Львівське братство, засноване близько 1585 p., Київське братство (близько 1615),
Луцьке братство (1617) та інші. За статутом братств, їх членом міг бути кожний православний, що
записався, незважаючи на місце проживання і соціальне походження. Під час вступу вносився
одноразовий внесок, так званий укуп, потім сплачувалися членські внески. Серед членів братства
були міські ремісники різного фаху: кушніри, кравці, купці, броварники. Провідну роль відігравали
багаті міщани. Братство виконувало різноманітні функції: із спільних коштів допомагало своїм
членам при хворобі, старості, в похоронах; на утриманні братств були церкви, шпиталі для
неімущих. Боронячи православну віру, братства рішуче виступали проти національного і
релігійного обмеження українців, організовували й утримували братські школи, викладання в яких
проводилося рідною мовою.

Релігійна роль братств була в перетворенні православної церкви на знаряддя для зміцнення своїх
позицій. Але в той самий час члени братств виступали проти необмеженої влади православних
єпископів.

Культурна діяльність братств мала прояв у створенні братських шкіл і друкарень. На базі братської
школи в 1632 році було створено Києво-Могилянську колегію, яка згодом перетворилася на
академію.

Викладання в школах проводилося переважно слов’янською мовою, але також викладалися

грецька та руська (українська) мови. Окрім мов учні вивчали арифметику, геометрію, діалектику,
поетику, риторику, музику та астрономію.

У братських школах могли навчатися всі. На відміну від єзуїтських шкіл учнів відрізняли за їхніми
успіхами в навчанні, а не за походженням. Серед методів навчання були навіть тілесні кари. Проте
до вчителів також були високі вимоги – від відмінної педагогічної підготовки до бездоганної
поведінки.

Отже, братські школи зробили великий внесок в культуру українського народу через ідеї
національної та релігійної свідомості, вивчення іноземних мов та друг підручників. Випускниками
братських шкіл стали відомі діячі освіти, політики, культури та мистецтва.

Особливе місце у національно-культурному русі, в розвитку освіти й науки того часу належить
Києву. У 1631 р. відомий церковний і освітній діяч Петро Могила заснував при Києво-Печерській
лаврі школу вищого типу, яку через рік було об’єднано з Київською братською школою і названо
Києво-Могилянською Колегією (з 1701 р. – Київська академія). Ця вища школа, зберігаючи
національні традиції шкіл України, прийняла програму і методи західноєвропейських університетів.
Викладання велося латинською мовою. Вивчалися сім вільних наук: граматика, риторика, поетика,
філософія, математика, астрономія і музика; курс навчання в академії тривав 12 років.

Завдяки добре поставленому вивченню малювання і музики, в академії розвинулась своєрідна

школа живопису, плекалось хорове мистецтво. У науково-навчальній діяльності велику роль
відіграла академічна бібліотека, яка вже з перших днів свого існування встановила широкі
міжнародні зв’язки.

Берестейська церковна унія: позитивні та негативні наслідки

Берестейська (Брестська) церковна унія 1596 р. - об'єднання православної церкви України та

Білорусі з католицькою церквою в 1596 р. при підлеглості православної церкви Папі Римському,
визнанні основних католицьких догматів і збереженні православної обрядності. Її було
проголошено на церковному соборі в Бресті. В результаті Берестейської церковної унії утворилася
Українська греко-католицька церква (уніатська церква ).
Внаслідок Берестейської церковної унії в українському суспільстві виникли гострі протиріччя на
підставі віросповідання. В ході боротьби за релігійну свободу посилився процес культурної і
політичної згуртованості українського народу. Захист православ’я став важливим гаслом
національно-визвольної боротьби наприкінці XVI — в середині XVII ст.

Вплив Берестейської унії на розвиток церковного життя в Україні:

· Після Берестейської унії 1596 р. українське суспільство розкололося. Православ’я офіційно

заборонене. Православні, які залишилися відданими своїй вірі, виступали не тільки проти
католиків, але й проти уніатів.

· За різними мотивами і за різних обставин кількість уніатів (греко-католиків) збільшувалася,

головним чином, у Галичині, де був сильнішим тиск католицизму.

· Греко-католицька церква не була зрівняна з католицькою.  Польські правлячі кола не хотіли

визнавати її через національну належність греко-католиків (адже вони були українцями),
але віддавали їй більшу перевагу, ніж православній. На чолі греко- католиків після смерті
першого голови цієї церкви Михайла Рогози на початку XVII ст. став митрополит Іпатій
Потій. Освічена і багата людина, він намагався довести, що українська церква завжди була
католицькою, а Берестейська унія 1596 р. тільки узаконила це. Резиденція митрополита
була у м. Вільно, тому що православні козаки не пускали його до Києва.

· Користуючись підтримкою короля і певної частини шляхти, греко-католики на чолі з

І.Потієм почали силою відбирати у православних храми і монастирі та віддавати їх до рук
греко-католицьких єпископів. Духовні посади давалися тільки греко- католикам, а
православних священиків силоміць змушували зрікатися православ’я і приймати греко-
католицизм.

· Православні обвинувачували греко-католиків у зраді православ’ю. Почалося взаємне

переслідування українців-православних і українців-греко-католиків. Це була гостра
боротьба ідей, в якій не існувало ніяких правил. Була гостра боротьба ідей, були
пограбовані і зруйновані церкви і монастирі, були криваві сутички, і не поодинокі.

· При митрополиті Йосипові Рутському (1613 – 1637 рр.) греко-католицька церква

переживала внутрішні зміни (реформи), що були спрямовані на зменшення впливу
католицизму, на боротьбу за чистоту грецького обряду богослужіння.

Наслідки підписання унії. Польській уряд вважав унію обов'язковою для всіх православних на
території Речі Посполитої. Православна релігія опинилася на становищі незаконної. Унія
насаджувалася силою. За допомогою Берестейської церковної унії польські пани й католицьке
духовенство сподівались денаціоналізувати й ополячити український і білоруський народи.
Українські та білоруські селяни, міщани, козаки стійко боролися проти нав'язування католицтва та
унії. Це була боротьба проти феодально-кріпосницького і національно-релігійного гніту, проти
панування шляхетсько-католицької Польщі. Вона мала національно-визвольний характер.
Внаслідок унії греко-католицька церква підпорядковувалась могутньому і авторитетному Риму,
відкривала шлях до цивілізованої Європи, частково рятувала українське право-слав’я від повного
окатоличення в Речі Посполитій, а в ХІХ-ХХ ст. рятувала і зберігала українство від повної полонізації
і русифікації. Проте не все духовенство згодилось на унію. Простий люд, а почасти й шляхта
виступили на захист право-славної віри. Найбільший опір чинили міщани Львова, Києва та інших
міст. В Придніпров’ї проти унії виступило запорозьке козацтво. На Прикарпатті головним
осередком православ’я був Скит Манявський. Берестейська унія та опозиція проти неї розкололи
суспільство на три церкви: православну, католицьку і уніатську (греко-католицьку), розділили
пізніше українські землі на лівобережні і правобережні; поляки використовували унію для повного
окатоличення українців, посилення феодального, національного гніту. Це не могло не привести до
великих кривавих повстань

Берестейська унія (1596) – це об’єднання православної і католицької церкви з ініціативи частини

українського православного духовенства при підтримці польських єзуїтських кіл. Українське
духовенство за допомогою унії хотіло здобути рівні права з польським, знать – посісти відповідне
становище в структурах управління, міщанство – отримати місце в цехах, магістратах, судах.
Берестейська унія мала також політичні мотиви: тісніше зв’язати Україну й Білорусь з Польщею і
нейтралізувати впливи Москви.

Основна ідея Берестейської унії – рівноправне об’єднання двох християнських церков,

збереження православних обрядів, національної мови, зрівняння прав католиків і православних.

Внаслідок унії греко-католицька церква підпорядковува-лась могутньому і авторитетному Риму,

відкривала шлях до цивілізованої Європи, частково рятувала українське право-слав’я від повного
окатоличення в Речі Посполитій, а в ХІХ-ХХ ст. рятувала і зберігала українство від повної полонізації
і русифікації

Причини укладення унії:

- прагнення католицької церкви розширити свій вплив і підпорядкувати православних Папі Рим-
ському;

- Річ Посполита вважала єдину віру чинником, що зміцьнює державу, і розцінювала унію як пе-
рехідний етап до чистого католицизму;

— православні духовенство і знать намагалися позбавитися нерівноправності з католиками,

посилити свої позиції', досягти зближення із західноєвропейською культурою.

Зміст Берестейської унії (1596 р.):

1) православна і католицька церкви об'єдналися в греко-католицьку (уніатську);

2) уніатська церква зберігала православні обряди, церковнослов'янську мову, право на митрополи-

чу та єпископські кафедри, право на одруження нижчого духовенства;

3) уніатська церква визнавала зверхність Папи Римського, учення католицької церкви;

4) уніатське духовенство зрівнювалося в правах із католицьким, звільнювалося від сплати податків;

5) шляхта та міщани, які прийняли унію, також зрівнялися в правах із католиками, набули права
обіймати посади в державних і міських урядах. Унію прийняли шість із восьми єпархій Київської

митрополії, а дві — Перемишльська та Львівська — за сто років по тому. Першим греко-

католицьким ми трополитом став Михайло Рогоза, а по його смерті — Іпатій Потій.

Наслідки укладення Берестейської унії:

— утворилася Українська греко-католицька церква, яка обстоювала національну ідентичність ук-

раїнців і чинила опір покатоличенню;

— почалася боротьба православних із греко-католиками, в українському суспільстві загострилися

релігійні суперечності;

— не відбулося обіцяне зрівняння в правах уніатів із католиками.