Галицький печерський Свято-Миколаївський

чоловічий монастир «Галиця»

 
Галиця – один з існуючих монастирів на Дністрі, в Бакоті відбуваються
служби лише в певні дні, Лядова відроджується повільно та довго.

Переповняє  відчуття «високої» атмосфери спокою та благодаті. Заходить

сонце, над водами Дністра з’являється димка, в храмі йде служба.

Роздивляючись фотографії та картини монастирів зі святої гори Афон,

мимоволі проводяться паралелі з нашим монастирем на скелі – Галицьким. 
Любителі називати вторинними іменами всякі цікаві визначні місці в Україні,
обов’язково його назвуть Галицю «Українським Афоном»
Дорога до печери відлюдника повністю розмита дощем в той день, коли я
вперше відвідала монастир. Отже, з одного боку крута скеля, з другого
прірва. В печері прикрашено квітами, запалено свічки. Тут тихо та спокійно.
Ліворуч ніша, в якій був вівтар, праворуч в підлозі гробниця.

Перлина в скарбничку душі

Давайте зануримося в багатолітню історію монастиря. Колись в урочищі

Труфанова Криниця( пів км від сучасного монастиря) були поганські капища,
це підтверджується знайденими язичницькими амулетами.

Свідченням того, що тут вже існував у IX столітті до н. е культовий об'єкт є

археологічні дослідження. В урочищі Труфанова Криниця( пів км від
сучасного монастиря) були поганські капища, це підтверджується
знайденими язичницькими амулетами. А коли тривала реконструкція
монастиря, на його території працювала експедиція ЧНУ, яка досліджували
околиці та саме урочище Галиця. Під час вивчення однієї із келій монастиря у
кам'яній підлозі виявили яму, у якій були биті горщики чорноліської культури

Сам монастир ймовірно був заснований у XI-XII ст. До спустошення його

турками, в кінці XVIII ст.., монастир був відомий як Галицький скит, де
знайшли собі земний прихисток ченці.  Знахідки гончарного посуду, який
датується, ймовірно, ХV—XVI ст.. підтверджує що в цей час тут таки вирувало
життя.

Спочатку монастир був нібито Свято-Георгівським. А переназваний на честь

св. Миколая він був названий на честь дива, що сталося на день св. Миколая
1820 р. Вночі з 21 на 22 травня рибалки з с. Калюс (давньоруське місто, яке
спочиває під водами Дністра) помітили що зірки утворюють хрест прямо над
монастирем.
Скельний монастир відвідав на початку ХХ ст. подільський єпископ Димитрій
Самбіцький. В головній церкві спорудили новий престол та іконостас. Але
скит не був заселений ченцями.  У 30-х роках румунський уряд виділив
значні кошти для відновлення печерного монастиря. Тепер скит заселяється
ченцями. В 1943 року Свято-Миколаєвський монастир було закрито, а ченців
- розстріляно, їх тіла скинуто у Дністер.  Лише один з них зміг спастися. Він
дожив до 1965 року і встиг розповісти про ці страшні події. Більш ніж
півстоліття монастир стояв пусткою.

1996 року тут офіційно розпочалися розкопки та археологічні дослідження.

Крім основного чернечого скиту з 20 компактно розташованими
приміщеннями, існувало ще кілька груп печер, що їх у різних цілях
використовували ченці. Наскальні зображення на фризі одного з гротів на
лівому схилі Галицького яру — видряпані кимсь у сиву давнину хрести
різноманітних форм, окремі букви грецького алфавіту і навіть знак, що
нагадує давньоболгарську магічну монограму бога сонця. Виявлені поблизу
Галицького монастиря петрогліфи — унікальні й загадкові. Приміром, прості
чотирираменні хрести з округлими заглибленнями на кінцях один в один
схожі на ті, що ми бачили в церкві царя Сімеона (ІХ ст.) у болгарському
містечку Пліска, — розповідає чернівецький історик Богдан Рідуш. — Інший
хрест із розширеними раменами має безпосередні аналоги на урицькому
каменю на Сколівщині. Окрім хрестів та букв, на тій кам’яній стіні є ще
різноманітні лінії, які при комп’ютерному прорисовуванні складалися у
примітивні малюнки з фігур і навіть композицій, достовірно ідентифікувати
які поки не вдалося. Проте вони набагато давніші від хрестів, що їх
перекривають. Залишається відкритим і питання про час виникнення,
зокрема, самого печерного Галицького монастиря і взагалі цього унікального
скельно-печерного природо-архітектурного комплексу, відстань між крайніми
об’єктами якого — понад кілометр. Логічно припустити, що скит закладався у
давньоруську епоху, імовірно на місці дохристиянського святилища. (зі статті
Світлані Ісаченко «Дзеркало Тижня» та Корінний В.І., Страшевська Л.В.
«Скельні монастирі Середнього Подністров'я як комплексні геологічні та
культурно-історичні пам'ятки»)