7 чудес України

Києво – Печерська Лавра

Ки́ єво-Пече́ рська ла́ вра — київський

православний монастирський комплекс. Один із
найбільших християнських центрів України,
визначна пам'ятка історії та архітектури. Києво-
Печерська лавра належить державі, а релігійні
організації користуються нею на правах оренди
Заснована 1051 року як печерний монастир за
межами Києва. Свою назву отримала від печер,
де оселилися перші його мешканці
У середньовіччі був оплотом православ'я Русі.
1592 року став ставропігією Вселенського
патріархату Константинополя. 1688 року став
лаврою. У ранньому новому часі перетворився на
центр паломництва православних.
В 1994 (в списку об'єктів значиться 1990 рік) та
2023 році разом із Софійським собором внесений
до переліку Світової спадщини ЮНЕСКО
На території Верхньої лаври діє Національний
Києво-Печерський історико-культурний
заповідник (від 1996 року). Власне монастир
знаходиться на території Нижньої лаври.
Пам'ятка перебуває під юрисдикцією
Софія Київська

Софійський собор, або Софія Київська,

також Софіївський собор— визначна пам'ятка
історії та архітектури України, розташована на
Софійській площі міста Києва. Збудований у 1017–
1037 роках на замовлення і коштом київського
князя Ярослава. Названий на честь Святої Софії,
Премудрості Божої, відомої в (старо)київському,
(старо)українському і (старо)руському фольклорі
також як «Баба Софія з Києва». Мав статус
катедрального собору. З перервами був
резиденцією київських митрополитів (
православних та унійних). До середини 13 століття
використовувався як головна церква Русі, місце
поховання великих князів київських. При соборі
велося літописання, була створена перша
бібліотека. Занепав у 14 столітті. Відновлений
стараннями митрополита Петра Могили і гетьмана
Івана Мазепи. Був головним храмом Софійського
монастиря (з 1638). Складова Національного
заповідника «Софія Київська» (з 1934). Поєднує
візантійський і бароковий архітектурні стилі. Одна з
небагатьох уцілілих споруд часів Русі. Пам'ятка
української архітектури та монументального
Дендропарк(Софіївка)

Парк заснований у 1796 році польським магнатом Станіславом

Щенсним Потоцьким на честь дружини красуні-грекині Софії,
і подарований їй до дня іменин в травні 1802 року. Ідея
спорудження парку в романтичному стилі з використанням
римської та грецької міфології належала самій Софії.
Місце, на якому було створено парк «Софіївка», аж до 1796
року являло собою пагорби майже без рослин, де протікав
струмок, що починався поблизу села Війтівка (тепер
Родниківка). Береги струмка, затиснуті гранітними брилами,
мали за прикрасу лише декілька дерев. В долині, де тепер ми
бачимо розбиту колону, росли дві старі груші й десяток верб.
Навколишні пагорби, вкриті скелями були місцем, де шукали
собі поживи всі тварини. Долина, яка починалася від Красної
Греблі, простягалася аж до нижньої частини Умані. Це чудове
місце з прохолодними, прозорими й цілющими джерелами
колись називалась Кам'янкою, і було настільки привабливим,
що учні василіанського колегіуму обрали його для своїх розваг
та ігор.

Долина з природними виходами граніту - ось чим удостоїла

природа це прекрасне місце. Щоразу, оглядаючи з пагорбів
навколишні дивовижні місця, граф Фелікс Потоцький і Софія з
захопленням мріяли, що вміла рука може створити із цієї дикої
степової природи. А тепер, споглядаючи парк, ми бачимо
неперевершений шедевр кохання, природи та мистецтва.
Заповідник Кам’янець

Ще 23 березня 1928 у Харкові Рада Народних Комісарів почали бути поганими

старовинними фортечними спорудами, Руською та Польською брамами, вежею
Стефана Баторія було оголошено державним історико-культурним заповідником і
передано з усім майном, що мало історико-культурне значення, у відання наркомату
освіти УРСР.
Проголошення фортеці заповідником стало важливим, але тільки першим кроком до
визнання заповідною всієї території Старого міста. Але поки це сталося, місто зазнало
непоправних утрат: більшовицька влада ще до війни стерла з лиця землі низку
прекрасних храмів: Вірменський Миколаївський, Іоанно-Предтеченський, Казанський,
Троїцький у Старому місті, Олександра Невського — на Новому плані.
Чимало пам'яток було пристосовано під потреби виробництва. Так, 1959 створюваний
електромеханічний завод розмістили в приміщеннях колишнього Кармелітського
монастиря. З перших повоєнних років ткацька фабрика експлуатувала будинок
Подільської духовної семінарії, тютюнова фабрика — фортечні казарми, а швейна
фабрика і досі на повну потужність використовує будинок окружного суду.
20 лютого 1967 Рада Міністрів УРСР видала Постанову, в якій, зокрема, передбачено
створити історико-архітектурний заповідник у Кам'янці-Подільського (інші міста,
названі в постанові — Київ, Львів, Луцьк, Білгород-Дністровський, Новгород-
Сіверський).
Постановою від 18 травня 1977 Рада Міністрів УРСР оголосила, що Старе місто
Кам'янця-Подільського — це «Кам'янець-Подільський державний історико-
архітектурний заповідник» (ДІАЗ).
Указом Президента України від 30 квітня 1998 Кам'янець-Подільський ДІАЗ
перетворено на Національний історико-архітектурний заповідник «Кам'янець».
14 жовтня 1998 Міністерство культури й мистецтв, а наступного дня Державний
комітет будівництва, архітектури та житлової політики затвердили (за поданням
Хмельницької облдержадміністрації) Положення про НІАЗ. Згідно з цим Положенням,
НІАЗ «Кам'янець» є національним закладом культури у підпорядкуванні Хмельницької
облдержадміністрації. А основними завданнями НІАЗу є охорона належних йому
об'єктів, організація реставрації та використання пам'яток, регенерація архітектурного
середовища, пам'яткоохоронна, науково-дослідницька, культурно-освітня робота для
популяризації містобудівельної архітектурної спадщини Старого міста як
національного культурного надбання.
Директор заповідника (від 3 вересня 1987) — Василь Володимирович Фенцур, член
 Хотинська Фортеця

Хоти́ нська фортеця — середньовічна укріплена

фортифікаційна споруда в Хотині (Чернівецька область,
Україна), збудована русо-влахами за господарювання
Мушатів у Молдавському князівстві на межі XIII–XVIII століть
на місці руського городища (Х—ХІІІ).
Ця твердиня на правому березі Дністра була однією з
наймогутніших у тогочасній Східній Європі, важливим
оборонним і торговельним пунктом Молдавії в часи господаря
Олександра Доброго.
У списку руських міст далеких і близьких (XIV) згадують
як Хотѣнь на Днѣстрѣ.
Після занепаду Київської Русі та Галицько-Волинського
князівства, Хотинська фортеця перебувала в юрисдикції
багатьох державних утворень — Молдавського князівства,
Королівства Польського, Османської та Російської імперій. У
цей період вона стає відомою й під іншомовними назвами:
пол. Twierdza Chocim, рум. Cetatea Hotin, тур. Hotin Kalesi,
рос. Хотинская крепость.
У ХІХ ст. твердиня втратила своє стратегічне значення, і 1856
її було скасовано як військовий об'єкт.
У 1960-тих комплекс споруд фортеці отримав статус пам'ятки
архітектури 12 жовтня 2000 утворено державний історико-
архітектурний заповідник «Хотинська фортеця».
За підсумками всеукраїнської акції Хотинську
фортецю визнано одним із «семи чудес України».
Острів Хортиця
Хортиця – місце унікальне, овіяне
легендами, міфами і переказами
різних епох. Тут піднімаються на
земну поверхню граніти, вік яких
перевищує 2,5 мільярда років, саме
тут знаходяться кургани –
ровесники єгипетських пірамід і
стародавні храми – кромлехи.
Це місце сили, куди тисячі людей
приходять підзарядиться життєвою
енергією, а «Запорозька Січ» -
символ епохи козацької вольниці,
військової доблесті і самобутності
українського народу.
Бузький Гард
Інформація про унікальний природний
ландшафт нинішнього НПП була відома
далеко за межами України ще у 1920
роках. 1929 року в журналі
«Краеведение» (Ленінград) було
опубліковано Перелік ділянок і окремих
об'єктів природи, що потребують
охорони, що містився на той час у
картотеці Комісії з охорони природи,
пам'яток мистецтва, побуту і старовини
при Ленінградській групі Центрального
Бюро Краєзнавства. Для друку витяг по
всіх одиницях тодішнього СРСР
підготував А. П. Васильківський.
Інформація про урочище також
включена до статті в переліку 250
найважливіших об'єктів природи, що
потребують заповідання в СРСР