РЕНЕСАНС

Батьківщиною ренесансу традиційно вважають Італію:

Ренесанс – основні середньовічна естетика завжди сприймалася в цій країні
як щось чуже, і до 13— 14 ст. остаточно вийшла з моди.
архітектурні риси Для італійців, прямих спадкоємців Римської імперії,
природною альтернативою готичному (тобто
«германському») мистецтву було відродження
давньоримської культурної традиції.
У 1420-ті рр. італійські митці захопилися античною
історією, міфологією, літературою. Мода на «класику»
повною мірою торкнулася й архітектури.
Треба, однак, урахувати, що зодчі ренесансу не прагнули
до справді точного відтворення античної архітектури.
Античні ідеї (гармонія, врівноваженість, симетрія)
цікавили їх набагато більше, ніж античні форми, та й
уявлення про давньоримську архітектуру в італійців 15
ст. були досить своєрідними.
Крім того, над культовим зодчеством ренесансу тяжіла
досить важлива обставина — релігія. У той час не
можна було навіть подумати про те, щоб збудувати
католицький собор у формах язичницького еллінського
храму! Однак обмеження, як це часто буває, лише
стимулювали творчість. Геніально об'єднавши античний
ордер із добре знайомим італійцям візантійським
куполом, архітектори епохи Відродження створили
новий тип культової споруди, що пережив своїх творців
на століття.
Рустування кутів і цоколів (внизу) —
характерна риса архітектури ренесансу.
Міцна кам'яна кладка (почасти просто
намальована)була покликана підкреслити
неприступність будинку, замку, фортеці.
Історія мистецтв свідчить, що бажання
прикрасити споруду в такий спосіб виникає
лише за дуже неспокійних часів
Основні риси архітектури епохи Відродження такі:
• у плануванні будівлі переважає радіальна симетрія: храм зазвичай має форму
рівноконечного (грецького) хреста з куполом у центрі, замок — форму
правильного чотирикутника з вежами по кутах; будівля складається з підкреслено
правильних геометричних фігур.
Типовий ренесансний фасад включає прямокутний ризаліт, трикутний
фронтон і кругле вікно-люкарну;
• у декорі переважає елегантна лаконічність. Використовуються античні ордерні
мотиви або рослинний орнамент; широко застосовується декор у вигляді розеток,
раковин, картушів із рельєфами або присвятними написами. Колони
використовуються рідко, їх заміняють
пілястри (прямокутні вертикальні виступи) й аркади з півциркульними
прорізами;
• вікна відіграють важливу роль в оформленні фасаду, найчастіше будучи єдиною
прикрасою стін. Форма віконного прорізу — півциркульна або прямокутна;
лиштва — з геометричним або квітковим орнаментом. Популярним елементом
стає сандрик (мініатюрний фронтон або карниз, розташований безпосередньо
над вікном);
• основний будівельний матеріал — м'який камінь, що піддається різьбленню, а
також випалена цегла. Стіни штукатуряться або облицьовуються шліфованим
каменем. Для пізнього Відродження характерне декорування цоколів, кутів або
навіть усієї стіни ваговитим рустом.
 Людяна архітектура
У пошуках «земної» та «людяної» естетики майстри італійського
відродження різко критикували готичне мистецтво. На їхню думку, готика
пригнічувала людину, вселяла їй містичний жах, позбавляла віри у власні
сили. Сьогодні навіть важко зрозуміти, як могла спасти на думку подібна
нісенітниця: усякий, хто хоч раз бував у справжньому готичному соборі,
знає, як там багато світла та простору, який святковий настрій створюють
стрункі колони, легкі склепіння, гра променів світла на вітражах...
А ось в архітектурі ренесансу неважко помітити «гнітючі» тенденції: гладкі,
нескінченно довгі стіни, прорізані монотонними рядами маленьких
квадратних вікон, стали улюбленим прийомом в архітектурі Іспанії епохи
інквізиції. Тоталітарні режими 20 ст. також широко користувалися цією
«людяною» естетикою: багато споруд сталінського періоду разюче нагадують
іспанські палацо б століття.
Найбільш виразні та своєрідні пам'ятки ренесансу на
території України були створені в Галицьких землях,
зокрема у Львові, куди місцеве начальство
запросило італійських майстрів (нині відомі лише
їхні українські прізвиська: Павло Римлянин, Петро
Галицький
Італьчик, Павло Щасливий тощо). На той час
італійські зодчі трудилися по всьому світі й, ренесанс
потураючи смакам замовників, створювали
дивовижні «коктейлі» зі стилістики ренесансу та
місцевих архітектурних традицій. Варто лише
згадати Московський кремль, весь ансамбль якого
створили італійські майстри.
В українських землях італійці також широко задіяли
місцеві мотиви, створивши по суті самостійний
стиль, називаний нині галицьким ренесансом.
Фасади храмів, виконаних у цьому стилі,
прикрашали троянди, виноградні грона, зірки та
сонячні знаки, що немов зійшли з української
вишиванки. Цивільні будівлі декорувалися
різьбленими портретами власників, а також
фігурами воїнів і хижих звірів, які оберігали будинок
від вторгнення. Галицький ренесанс був дуже
«земним» і зворушливонаївним, але саме це надає
йому невимовної чарівності.
Каплиця Трьох Святителів (м. Львів)
Ця маленька капличка — один із кращих зразків
галицького ренесансу, результат дивного
синтезу італійської та української архітектури.
Каплицю було зведено архітектором Петром
Красовським на замовлення православної
громади Львова. Планування храму типове для
української народної архітектури: прямокутний
об'єм, звернений фасадом на південь, вінчають
три грановані куполи, з яких найбільшим є
центральний. Тридільність фасаду
підкреслюють ренесансні пілястри. Каплиця
примикає одним боком до північної стіни
Успенської церкви, іншим боком — до вежі
Корнякта. Після пожежі в 1671 р. її було знову
відбудовано. В 1846— 1847 рр. каплицю
реставрували, тоді ж вона була з'єднана з
церквою. В оформленні порталу, фризу та
віконних лиштв переважають народні мотиви:
декоративні колони покриті різьбленими
виноградними гронами; такі ж грона
прикрашають і всю внутрішню поверхню
куполів.
Успінський собор (м. Львів), 1591 — 1629 рр.
Успінська церква у Львові була побудована
ще в 1421 р., але в 1527 р. згоріла. Руїни
храму відновив у 1547— 1559 рр. архітектор
Петро Італьчик, але і його будівлю
незабаром було зруйновано. В 1591—
1629рр. храм був знову відновлений за
планом Павла Римлянина. Успінський
собор будувався для православної громади,
тому в його плануванні були використані
традиційні для України тридільність і
трибанність. Стіни храму були
розчленовані пілястрами й віконними
арками, масивний доричний антаблемент
прикрашений різьбленими метопами (з
розетковим декором).
Під час будівництва храм був білосніжним, однак згодом лицювальний вапняк
стемнів, що надало будівлі деякої похмурості. У 1572— 1578 рр. поряд із храмом
Успіння було побудовано триярусну дзвіницю, що надовго стала архітектурною
домінантою Львова. її проект виконав Петро Барбон, а кошти на будівництво
надав грецький купець Костянтин Корнякт, у зв'язку з чим дзвіниця згодом
одержала прізвисько «вежа Корнякта».
Каплиця Боїмів (м. Львів), 1609— 1615 рр .
Цей унікальний пам'ятник, що відбиває
найвищий зліт мистецтва галицького
ренесансу, було зведено за проектом Андрія
Бермера. Каплицю було побудовано як родову
усипальницю багатої львівської родини Боїмів;
загалом у ній поховано 14 членів цієї фамілії. В
огляду планування, пам'ятка влаштована
досить просто: це невелика чотирикутна
бдівля, увінчана широким ренесансним
куполом із двома круглими вікнами в барабані.
Унікальності споруді надає її скульптурне
оформлення, більшість елементів якого
виконав майстер із Кракова Гануш Шольц.
Весь західний фасад каплиці являє собою
єдину архітектурно-скульптурну композицію,
основу якої утворюють фігури апостолів Петра
і Павла й три євангельські сцени. Композицію
доповнюють зображення біблійних пророків,
картуші з біблійними цитатами та жанрові
сценки. Скульптурні елементи зв'язані воєдино
шістьма різьбленими колонами,
декоративними консолями, фризами та
пілястрами.
Каплиця Боїмів. Каплиця Боїмів. Каплиця Боїмів.
Загальний вигляд Фрагмент фасаду. Купол каплиці.
з північного Композиція Образ Христа
фасаду. Вигляд з «Зняття з хреста» Засмученого
ратуші

Внутрішня чаша куполу

каплиці Боїмів з трьома
Круглі вікна
рядами кесонів
Високе
Відродження
«Високим відродженням» називають
період найвищого розквіту власне
ренесансної естетики, період
захоплення чистими античними
формами. В Італії цей стиль був
розовсюджений у 1500— 1560 рр., в
українські землі він прийшов значно
пізніше. Будівлі в італійському стилі
часто замовляли польські магнати
католицького віросповідання, які
прагнули підкреслити «європейський
шик» своїх резиденцій і храмів
усипальниць.
В будівництві зникає сувора, змагаюча
до неба готика й повертаються погідні
форми античного, греко-римського
будівництва, з його гармонією
просторових мас і орнаментикою. В
житті, літературі й образотворчості
центром стає людина, повна своєї
фізичної краси й сили та духовного
здоров’я. Цей напрям названо
Відродженням, або Ренесансом, а
випадок хотів, щоб його поява в нас
зійшлася з нашим культурно-
національним і політичним
відродженням.
 Вплив Відродження на культуру в
Україні
У мистецтві Ренесанс — назва стилю, що прийшов на зміну готиці, в
Україні - на початку XVI — пол. XVII ст., за доби розвитку міст і
зростання міщанського стану. Пам'ятки Ренесансу характеристичні
насамперед для західної області України, зокрема для Львова, до якого
приїздили кваліфіковані майстри з мистецьких центрів Італії (Кастіліо
Петро, Італієць Петро, Красовський Петро, Римлянин Павло й ін.) і
Німеччини (Пфістер Йоганн, Горст Генріх, Шольц Гануш та ін.).
Костел і монастир бернардинів (Львів).

 Костел і монастир бернардинів (Львів). 

Епоха Ренесансу помітно вплинула на
архітектуру й образотворче мистецтво, які
розвивалися у контексті європейських
архітектурних традицій і зазнали вагомого
впливу ідей християнства. Архітектурні пам'ятки
України цієї доби можна поділити на три групи:
оборонні споруди, споруди-замки; церковне
будівництво.
Стиль італійського Ренесансу прийшов в Україну
розмірно скоро, й то трьома дорогами.
Найраніша вела через Польщу та Закарпаття.
Вже в 1510 р. польський король Жигмонт І
закликає до Кракова форентійського архітектора
Франческа делля Лоре, а відтак Береччія, творця
величавої «Жигмонтівської» каплиці на Вавелі. З
Кракова ренесансова «мода» поширилася на схід.
Другий посередній шлях ішов з півдня, через
Словаччину й Закарпатську Русь.
Маньєризм
Поняття «маньєризм» викликає постійні суперечки серед
мистецтвознавців: одні вважають його самостійним стилем,
інші — одним із варіантів переходу між ренесансом і бароко.
В образотворчому мистецтві маньєризм проявився в
захопленні чуттєвістю, пишними формами й театральними
позами (саме звідси походить поняття «манірність»). У
літературі цей стиль заявив про себе химерністю мови та
пафосними сюжетами.
Для архітектури маньєризму характерне посилення ролі
зовнішнього декору, пластичне насичення фасадів і поява
«першої ластівки бароко» — вигадливих спіралей-волют. У
той же час, архітектурний вигляд будівлі залишається
типово ренесансним, тому говорити про специфічну
«архітектуру маньєризму» можливо далеко не завжди.