Professional Documents
Culture Documents
Брати Горині
Брати Горині
У грудні 1944 року радянська влада депортувала Михайла разом із матір'ю до Сибіру. Але
по дорозі на заслання їм вдалося втекти й легалізуватися в Ходорові, де Михайло пішов
працювати на завод. Там 1949-го хлопець закінчив школу.
Родина Горинів у 1950 році. Внизу –
мати Стефанія, брат Микола, батько
Микола. Вгорі – Михайло та Богдан.
Навчався на відділенні логіки і філософії Львівського державного
університету. Ще під час навчання долучився до поширення листівок про
боротьбу УПА, зблизився з колом таких же «незгодних». На 5-му курсі за
відмову вступити в комсомол Михайла виключають із університету. Щоб не
засмучувати батьків, хлопець не поїхав додому, а влаштувався у
фольклористичну експедицію. Повернувшись напередодні 1 вересня,
дізнався, що ректором став академік Євген Лазаренко. Юнак прийшов до
нього на прийом, розповів про себе, після чого ректор розпорядився
прийняти в нього іспити і поновити в університеті. У цьому ж 1954 році на
українське відділення філологічного факультету ЛДУ вступає його брат,
Богдан Горинь.
Ще під час навчання Михайло
Після візиту до Львова у
Горинь долучається до
1962-му Івана Світличного,
педагогічної діяльності.
Івана Дзюби, Миколи
Працював учителем логіки,
Вінграновського та Івана
психології, української мови і
Драча Михайло Горинь
літератури, завідував районним
налагоджує тісні контакти з
методкабінетом, був інспектором
шістдесятниками,
Стрілківського райвно.
розповсюджує політичну
Організував першу в СРСР
літературу, яка видавалася за
експериментальну науково-
кордоном, та самвидаву. У ті
практичну лабораторію
часи КГБ почало
психології і фізіології праці при
демонстративне стеження за
Львівському заводі
львівською інтелігенцією.
автонавантажувачів.
У серпні 1965 року його заарештовують, знявши з дружиною з потяга «Сімферополь-Львів» за 40 км від
дому. Його звинувачують в антирадянської агітації і пропаганді, і в квітні 1966 р. засуджують на шість років
таборів суворого режиму. Разом з ним на лаві підсудних опиняються його брат Богдан, Михайло Осадчий
та Мирослава Зваричевська.
Після звільнення в 1971 році для нього закриваються всі двері для роботи за фахом. Щоб не
потрапити знову за грати через статтю про «дармоїдство», Горинь змушений працювати
машиністом на будівництві хімкомбінату в Рівному, а потім ще п’ять років кочегаром у котельнях
Львова. Весь цей час Михайло спілкується з родинами політв’язнів, підтримує їх, чим може.
У 1976 році Михайло Горинь активно долучається до створення
Української Гельсінкської групи, працює над установчими
документами УГГ. Однак просить не записувати його до УГГ одразу. «Я
піду в другому ешелоні. Коли вас заарештують, тоді я піду», - сказав
тоді він.
Так воно і вийшло. Після того, як «першу десятку» УГГ арештували, Михайло
Горинь готував інформаційні повідомлення й вісники про репресії в Україні. У
серпні 1978 р. разом із В'ячеславом Чорноволом відновив часопис
«Український вісник». «Формально ми приймали його в Гельсінську групу на
Уралі, в Кучино, у дворику для прогулянок. А насправді, фактично, він був в
організації від самого початку», – гзгадував пізніше Василь Овсієнко.
Вдруге Михайла Гориня заарештували 3 грудня 1981 року. Не маючи доказів, КГБ підкидає йому в квартиру
фальшиві документи нібито Гельсінської групи, які «засвідчили», що він «продовжує антирадянську діяльність».
На знак протесту Горинь оголошує голодування і на 10-й день у нього стається серцевий напад. Попри це,
«справедливий радянський суд» присуджує 10 років позбавлення волі в таборах суворого режиму та 5 років
заслання. Покарання відбував у сумнозвісному таборі в Кучино, де протягом 1981-1985 років пішло з життя вісім
«політичних» в’язнів, серед яких Олекса Тихий, Юрій Литвин, Валерій Марченко, Василь Стус. Михайло Горинь мав
усі шанси стати наступним.
Оксана Мешко, Михайло Горинь та
Василь Овсієнко, приблизно 1990 рік
Михайло Горинь з дружиною
Ольгою та дітьми Тарасом та
Оксаною
Але розпочалася перебудова і в 1987 році Михайло Горинь одним з перших, як «не жилец»
після двох інфарктів, отримує помилування. У Чусовому його зустрічає брат Микола, якого
викликали для супроводу, побоюючись, щоб Михайло не помер у дорозі. Довідку про
помилування йому просто тицьнули в руки за воротами, бо принциповий в’язень
відмовлявся від «помилування» без реабілітації. Офіційної реабілітації Михайло Горинь
дочекався лише в 1990 році, уже в незалежній Україні.
Саме йому належала ідея «ланцюга Злуки» в січні 1990 року, коли сотні тисяч людей з
прапорами утворили символічний ланцюг єднання від Києва до Львова. Він же започаткував
Свято Козацької слави у 1990 році в Капулівці.
З Василем Овсієнком і патріотичною молоддю на Закарпатті, 1998 р.
З травня 1992 р. до жовтня 1995 р. Михайло Горинь очолював Українську Республіканську
партію. Після розпаду УРП 1997 р. став одним із засновників Республіканської Християнської
партії. З грудня 1992 р. очолював Конгрес національно-демократичних сил. У 2000-2006 роках
був головою Української Всесвітньої Координаційної Ради.
Помер Михайло Горинь 13 січня 2013 року. Похований на «Полі почесних поховань»
Личаківського цвинтаря у Львові.
Талановитий літературний критик і мистецтвознавець. В першій
половині 60-х рр. був одним із найяскравіших представників
покоління шістдесятників, про що свідчать його численні виступи в
колах творчої інтеліґенції та публікації того часу.