Стус Василь Семенович (1938-1985 рр.

) 
Народився 6 січня 1938 року в селі Рахнівка Гайсинського району Вінницької області,
нині Україна (тоді Українська РСР, СРСР) в селянській родині, був четвертою дитиною в
сім'ї. У 1944—1954 роках Василь навчався в Донецькій міській середній школі № 265 і
закінчив її зі срібною медаллю. Потому вступив на історико-філологічний
факультет педагогічного інституту міста Сталіно. У студентські роки Стус постійно й
наполегливо працював у бібліотеці. Разом із Олегом Орачем, Володимиром
Міщенком, Анатолієм Лазаренком, Василем Захарченком, Василем Голобородьком був
членом літературного об'єднання «Обрій». Закінчивши 1959 навчання з червоним
дипломом, три місяці працював учителем української мови й літератури в
селі Таужне Кіровоградської області, після чого два роки проходив службу в армії
на Уралі. Під час навчання і служби почав писати вірші. Тоді ж відкрив для себе
німецьких поетів Ґете і Рільке, переклав близько сотні їхніх творів. Ці переклади було
згодом конфісковано і втрачено. У 1961—1963 роках викладав українську мову та
літературу в середній школі № 23 м. Горлівки. Згодом працював підземним плитовим
на шахті «Октябрьська» в Донецьку.  Почав літературну кар'єру, подав до видавництва
свою першу збірку. Захоплювався Максимом Рильським і Миколою Бажаном, перекладав
Рільке. Здавалося б, життєва дорога вже визначилася.
Але хрущовська відлига закінчувалася, заморозки поновної сталінізації дошкуляли все
більше. І незгодні заявили про свою позицію.
Василь Стус був членом київського Клубу Творчої Молоді, який устиг зробити дуже багато
для реабілітації здобутків двадцятих років. Вечори пам'яті Миколи Куліша, Леся Курбаса
оберталися фактично політичними маніфестаціями. 4 вересня 1965 року на прем'єрі
фільму Сергія Параджанова "Тіні забутих предків" у кінотеатрі "Україна" Іван Дзюба
повідомив зі сцени про арешти української інтелігенції.
Василь Стус та В'ячеслав Чорновіл закликали всіх, хто протестує проти репресій, встати.
Відтоді усі вони опиняються під невсипущим поліційним наглядом.
Поступово поширюється самвидав. 1970 року В'ячеслав Чорновіл започатковує у Львові
нелегальний часопис "Український вісник", у якому публікуються й вірші Василя Стуса.
Ув'язнення
Протестні листи, звернення передають за кордон, вони з'являються у демократичній
західній пресі.
Влада, яка видавала себе за оплот свободи, мусила якось виправдовуватися. І -
посилювати репресивний тиск. Уперше Василя Стуса арештували 12 січня 1972 - тоді
пройшла ціла хвиля "різдвяних" ув'язнень. Повернувшись восени 1979 року до Києва,
приєднався до Гельсінської групи захисту прав людини. Попри те, що його здоров'я було
підірване, Стус заробляв на життя, працюючи робітником на заводі. Спочатку, з жовтня
1979 по січень 1980 року — формувальником II розряду ливарного цеху на заводі ім.
Паризької комуни, а після цього і до арешту — в цеху № 5 українського промислового
об'єднання «Укрвзуттєпром» фабрики взуття «Спорт», намазувальником затяжної
кромки на конвейєрі.
У травні 1980 був знову заарештований, визнаний особливо небезпечним рецидивістом і у
вересні засуджений на 10 років примусових робіт і 5 років заслання. Вийти на свободу
йому вже не судилося. 28 серпня 1985 року Стуса відправили до карцеру за те, що він,
читаючи книгу в камері, сперся ліктем на нари (хоча це й не порушення режиму; офіційна
причина, за свідченням співв'язнів поета, була наклепом[17]). На знак протесту він
оголосив безстрокове сухе голодування.Помер уночі проти 4 вересня, можливо, від
переохолодження. За офіційними даними, причина смерті — зупинка серця.