Василь Стус

Усім відомо, що Василь Стус був учи-

гелем. Після закінчення педагогічного

інституту в місті Сталіно (тепер До-

нецьк) та служби в армії він викладав

українську мову та літературу в Гор-

лівці. Радянська влада вважала укра

їнську мову «неперспективною» і всі-

ляко витісняла її зі шкільної програми

Батьки учнів нерідко писали заяви на

звільнення своїх дітей від вивчення

української. Тож Василь Стус нама-

гався зробити свої уроки цікавими та

привабливими, використовуючи те, що

ми зараз називаємо сторітелінгом: він

розповідав дітям історії з української

минувшини та читав власні поезії. Так

учні принаймні чули українську мову i

не втрачали інтерес до неї.

Навчився жити і плідно пра-

цювати у повній ізоляції

1з 47 років життя 13 Василь Стус про-
вів у слідчих ізоляторах, камерах-оди-
ночках, карцерах та на каторжній ро-
боті. Коли Стуса заарештували вдруге
у 1980 році, його засудили до 10 років
примусових робіт та 5 років заслання
5 із цих 15 років він не мав жодного
побачення з рідними: за різні «про-
зини» йому заборонили візити дру-
жини, сестри, сина. Попри це поет не
припиняв писати, навіть у багаторічній
ізоляції.

Писав таборові блоги

Останні тексти поета — це таборові

блоги (так їх називає автор книжки
«Справа Василя Стуса» історик Ва-
хтанг Кіпіані). Це роздуми Стуса про
життя та історії людей, які разом із
ним відбували покарання. Щоб прихо-
вати ці тексти від наглядачів табору
Стус писав їх дрібнесеньким почерком
на тонких смужках технічного паперу
Ці 16 нотаток не мали шансів поба-
чити світ, якби не дружина литов-
ського політв'язня Баліса Гаяускаса
Ірена. Вона на собі вивезла тексти
Стуса на свободу. Згодом їх видали
під назвою «З таборового зошита»