Непарадна сторона життя Левка Григоровича Лук’яненко

Народився і ріс Левко в селі Хрипівка на Чернігівщині разом з двома

братами і сестрою. До батьків завжди звертався на "Ви" і з особливою повагою.
Тато Грицько Лук’яненко був мовчазний і не любив владу. Шанував знання і
замість додаткової пляшки горілки до свята купував книжку. А ще був
майстром на всі руки: міг і хату збудувати, і все для неї – від граблів до даху.
Мати Наталка Лук’яненко була протилежністю до чоловіка. У селі її
прозвали "адвокатка" – була балакуча і принципова. Дітям повторювала: "З
віршів хліба не їдять. Учіте арифметику". І любила співати – саме від матері
Левко вперше почув "Ще не вмерла Україна".
Батьки Левка були козацького роду. На будинку матері навіть була
табличка "Козак Никифор Скойбидо" – це її дівоче прізвище.
Голодомор пережила вся сім’я, бо батькам вдалося сховати трохи їжі.

Безтурботної юності в Левка не було. У сьомому класі він провчився два

місяці і його забрали в армію.
Запевняв: страшно йому не було. Зброю любив, а тікати не було сенсу –
забрали б знову.
Спочатку служив у Чернігові, потім – Новгород-Волинський, Житомир,
Київ. У 1945 році перевели в Австрію, де був до 1949-го. Потім Грузія і
Закавказзя. Аж до 1953-го.
В Австрії Левко рік провчився в школі автомеханіків. Техніку знав добре,
тому переважно поринав у читання.
Згадує, що в Україні тоді помирали з голоду, а він день за днем
безпомічно спостерігав, як через Баден ешелони везуть українську пшеницю в
Європу.

За кілька років він вступив до комсомолу і партії, закінчив самостійно

сьомий клас, у вечірній школі в Нахічевані, в Азербайджані, здобув середню
освіту. А в 1953 році вступив на юрфак Московського університету імені
Ломоносова. Вважав, що без відповідної освіти своєму народові не зможе
допомогти.
 Але в Москві він почувався дискомфортно. За час навчання його сім разів
назвали "хохлом". Це були колеги, які так "жартували". Левко,
віджартовуючись, називав їх "кацапами", на що вони смертельно ображалися.

У 1958 році Левко Лук’яненко разом з активістами Степаном Віруном і

Василем Луцьківим створили підпільну партію "Українська Робітничо-
Селянська Спілка" (УРСС). Вони швидко знайшли однодумців, але боротьба
тривала недовго – у 1961 році більшість із них заарештували.
Львівський обласний суд засудив Лук'яненка до розстрілу за
звинуваченням у тому, що він "з 1957 року виношував ідею відриву УРСР від
СРСР, підривав авторитет КПРС, зводив наклепи на теорію марксизму-
ленінізму".
Через 72 доби суд замінив розстріл на 15 років позбавлення волі. І
Лук’яненка перевезли до концтабору в Мордовії.

У січні 1976 року Левка звільнили з в’язниці й привезли у Чернігів, де в

нього була квартира. За політв’язнем одразу встановили нагляд з квартири
поверхом вище, попередньо виселивши квартирантів.
У вересні 1976 року Микола Руденко запропонував Лук’яненку створити
Українську Гельсінську групу. Засновниками стали 10 людей. Фундаторів
швидко почали арештовувати один за одним. Не оминула ця доля і Левка.
Загалом за своє життя він провів у тюрмах і концтаборах 27 років. З них
450 днів – у приміщеннях камерного типу і карцерах.

У кінці 80-х його помилували. Тоді ж він очолив Українську

республіканську партію (УРП) і став співавтором Акту про незалежність
України.
У грудні Левко Лук’яненко балотується в президенти й займає третє
місце. “Я, звичайно, розумів, що переможе комуніст Кравчук. Його знає
Україна, усі обкоми, райкоми. Усі ЗМІ в його руках”. Але в президенти пішов
свідомо: “Я використав цей період на всю котушку, щоб донести
націоналістичну ідею. Об’їздив усі області. Кожен виступ закінчував
словами “Ваша справа, за якого президента голосувати, але молю:
проголосуйте за незалежність України».
Він ніколи не тримався за посади. У травні 1992-го став Надзвичайним і
Повноважним послом України в Канаді, аби налагодити підтримку молодої
держави з-за океану. Але вже у листопаді 1993-го через незгоду з рішенням
президента Кравчука про поділ із Росією Чорноморського флоту подав у
відставку. Він був народним депутатом чотирьох скликань. Але 15 червня 2007
року не лише склав депутатські повноваження задля розпуску Верховної Ради,
але й відмовився висуватись на позачергових виборах.

Левко Лук’яненко – автор півтора десятка книг, у 2016-му отримав

Шевченківську премію за 13-томну книгу “Шлях до відродження”, яку писав 27
років! Квінтесенція праці – українці мають усвідомити принаймні три тези:
Російська імперія вичерпала себе, згнила зсередини і має згинути; незалежність
України – справедлива й морально виправдана; за свою свободу нація мусить
боротися, отже, необхідні українці, ладні жертвувати життям за спільну справу.
Тож від початку війни на Донбасі Лук’яненко часто їздив на фронт, передавав
бійцям книги, зокрема і власні.
Указом Президента Ющенка 2005 року “за незламну волю, громадянську
мужність і самовідданість у відстоюванні ідеалів свободи і демократії”
Лук’яненку присвоєно звання Героя України з врученням ордена Держави. Він
був Академіком АН вищої школи України (з 2001-го), почесним доктором
права Альбертського університету (1993, Канада). Нагороджений орденом
князя Ярослава Мудрого V ступеня (2007, за наполегливість у донесенні до
світової спільноти правди про голодомори в Україні), орденом “За заслуги” ІІІ
ступеня (1992); медаллю ім. Святого Володимира “Борцям за волю України”
(1991, СКВУ).

7 липня 2018 року стало відомо, що Левко Лук'яненко потрапив у

реанімацію клінічної лікарні «Феофанія» з інсультом і запаленням легень.
Пізніше того ж дня Левко Лук'яненко помер у лікарні «Феофанія».
Його було відспівано у Володимирському соборі й поховано на
Байковому кладовищі.
 Цитати Левка Лук’яненко
"Козаки боролися проти ворогів, за Україну. Якщо я належу до цього
козацького дерева, то питання одне: я гнилий пагін чи здоровий? Я
зганьблю свій рід чи ні?"

" …я почав уважніше придивлятися до цих російських інтелігентів.

Взаємини росіянина й українця вони уявляють як взаємини вершника і коня:
з погляду вершника справедливо, що він на коні, з погляду коня справедливо,
що вершник на його спині.
Яке ж може бути співжиття з таким народом?"

"Після проголошення незалежності почала діяти арифметика. Так,

комуністи проголосували за незалежність. Але залишилися при владі. Хто б
їх усунув? Самі себе вони не усунуть. А опозиції була третя частина…
Тому закони проходили в їхній редакції, а не нашій. І ми втратили вплив. В
України не вийшло переходу від колоніального стану до незалежності. Було
переповзання. Воно до сьогоднішнього дня не завершилося".

"Мойсей виводив євреїв з єгипетської неволі 40 років. Водив їх по пустелі,

поки не померли старі люди і не народилося нове, вільне покоління. Старе
ж тягнуло в Єгипет, бо там давали їсти і роботу. От у нас є нове
покоління, яке народжується в умовах свободи. Прискорити прогрес майже
неможливо".

Інформацію підготував
Валерій ДИМЧЕВСЬКИЙ
11-а