Василь Кук

Василь Кук був другом Степана Бандери і

останнім керівником УПА. КДБ зробило його в очах багатьох
українців зрадником. Але навіть вороги визнавали його
незламність і вірність Україні. Лише у часи незалежності
нашої держави стала відома вся правда і його визнали
героєм.
Василь Кук був найстаршою дитиною у сім’ї Степана та
Параскевії Куків, що мали шестеро дітей: п’ять синів і одну
доньку. Навчаючись в Золочівській гімназії, в 1930 році
Василь вливається в ряди "Юнацтва" і незабаром стає членом
ОУН. Після закінчення гімназії в 1932 році вступає на
правничий факультет Католицького університету в Любліні.
Вчився там не довго у зв’язку з арештом польською поліцією.
Після звільнення з в’язниці в 1936 році продовжує працювати
в ОУН у нелегальних умовах. У підпіллі займається
видавничою діяльністю спочатку на Бережанщині, а потім –
на Холмщині. Після падіння Польщі у 1939 році перебуває на
окупованій німцями території, де проходить курс військового
вишколу, організованого ОУН. З квітня 1941 року стає
провідником Організації Українських Націоналістів.
З метою відновлення Української держави і проголошення
акту про цю подію в Києві Василь Кук з групою активістів
намагається добратися до столиці, але в серпні 1941 року його
заарештовують німці. Разом зі своїм сподвижником Дмитром
Мироном йому вдається втекти від гітлерівців. Після цього
керівництво ОУН направляє Василя Кука до
Дніпропетровська, де він очолює екзекутиву ОУН Півдня
України і тривалий час після німецької окупації успішно
бореться з більшовиками.
Потім Василь Кук (псевдо "Коваль", "Леміш") став членом
Генерального секретаріату Української Головної Визвольної
Ради (УГВР). У 1947 році він виконував функції заступника
Голови проводу ОУН Романа Шухевича (Тараса Чупринки).
Після загибелі останнього, в 1950 році наш земляк стає
головнокомандувачем УПА. У жовтні 1952 р. йому було
присвоєно військове звання "генерал-хорунжий УПА".
 Впродовж 1954-1960 рр. перебував в ізоляторах центральних
тюрем КДБ у Києві та Москві. З настанням хрущовської
"відлиги" був звільнений з тюрми у 1960 році і залишений у
Києві під наглядом КДБ. Незабаром екстернатом закінчив
філософський факультет Київського держуніверситету.
Працював у Центральному державному історичному архіві, в
Інституті історії АН України, звідки був звільнений як
неблагонадійний. Василь Кук, проживаючи у Києві, часто
виступав з лекціями про національно-визвольну боротьбу,
підтримував контакти з ріднею на Бузеччині та навідувався
до родини у Красне.
Помер 9 вересня 2007 р. на 95-му році життя. Похований у
рідному Красному поруч з Могилою борцям за волю України.