1

Конотопська спеціалізована школа I-III ступенів №3

Історія

Степан Бандера і «бандерівщина»:

(де)конструкція імперського міфу

Виконала:
Назаренко Дарія, учениця 11 класу
Вчитель:
Литвиненко Зоя Валеріївна
учитель історії

2022
 2

ВСТУП

Коротко про Степана Бандеру.............................................................................3

Хто такі бандерівці...............................................................................................5
Як воювали бандерівці......................................................................................5
Що казали про себе самі бандерівці.................................................................7
Міфи про Степана Бандеру..................................................................................9
Міф 1:..................................................................................................................9
Міф 2:................................................................................................................11
Міф 3:................................................................................................................13
Міф 4:................................................................................................................14
Висновок..............................................................................................................17
Джерела...............................................................................................................18
 3

Коротко про Степана Бандеру

Степан Бандера – український політичний діяч,
один з чільних ідеологів і теоретиків українського
націоналістичного руху, голова Проводу ОУН-Б.
Народився Степан Андрійович Бандера 1 січня
1909 року в Старому Угрині, що в Івано –
Франківській області в родині греко-католицького
священика.
З 1919 по 1927 рік Бандера навчався в Стрийській
гімназії. Після її закінчення, в 1928 році він
поступає на агрономічне відділення Високої
політехнічної школи у Львові. Там Степан Бандера провчився вісім
семестрів, але так і не здав дипломного екзамену через свою політичну
діяльність.
З 1930 року стає членом ОУН, глибоко пройнявшись її ідеологією. В 1932 –
1933 роках Степан Андрійович стає замісником та керівником Краєвої
екзекутиви, так званим комендантом Української Військової Організації
(УВО).
У червні 1934 року польська поліція арештовує Степана Андрійовича
Бандеру та інших членів ОУН. Під час Варшавського процесу їх судили за
приналежність до ОУН та за організацію політичних акцій. Степана
Андрійовича було засуджено до
ув’язнення у в’язницях в містах Кельц,
Вронках та Берестю, де він почергово
відсидів до 1939 року. Навіть там він
залишався провідником ОУН та
підтримував зв’язок із підпіллям.
У зв’язку з нападом Німеччини на
Польщу, ситуація на дільницях, де
перебували в’язні стала настільки критичною, що в’язнична адміністрація
поспіхом евакуювалась і тим самим всі ув’язнені вийшли на свободу.
 4

Паралельно з цим помирає провідник ОУН Євген Коновалець та Провід

ОУН очолює Андрій Мельник, полковник.
Повернувшись в лави ОУН, Степан Бандера почав вимагати його
звільнення та змінення тактики організації. Такі події сприяли виникненню
серйозного конфлікту. Його наслідком стало відокремлення від ОУН групи
людей, що підтримували Бандеру та утворення в квітні 1941 року
організації ОУН-Б.
Він проводив активну боротьбу проти Москви та Радянської влади, за що
Радянський уряд бачив у ньому небезпечного ворога.
Внаслідок такої ситуації Степан Бандера постійно змінює місце
проживання, переїжджаючи з місця на місце. Остаточно він облаштувався у
місті Мюнхен, де навчалася його донька. Там він провів останні роки свого
життя за підробним паспортом на ім’я Штефана Попеля.
15 жовтня 1959 року його вбив агент КДБ Богдан Сташинський,
вистріливши йому в обличчя зі
спеціального пістолету струмінь
ціанистого калію. Через п’ять днів
його поховали на мюнхенському
цвинтарі.

Богдан Сташинський
 5

Хто такі бандерівці

Потворний міф про «кривавих бандерівців» – один із «страшних»
кремлівських міфів другої половини ХХ століття, російські пропагандисти
анітрохи не вагаючись, перетягли і в століття ХХІ. Навряд чи в нього вірять
у Кремлі – він радше розрахований на невибагливий електорат, уражений
«побєдобєсієм». І гебістська брехлива маячня працює. Не лише в росії, а по
всьому світу, бо й зараз мільйони вірять в міф про «бандерівців – кривавих
посібників нацизму». Мабуть, це найефективніша кампанія з дезінформації,
принаймні, за останні 100 років. І боротися з ним можна лише в один
спосіб: розповідати правду.

І ще. За брехнею дещо криється: давній чекістський страх і давня

смертельна образа. Міф про бандерівців насправді приховує глибоку
психологічну травму кремля. Тобто, тут чиста психопатологія і аж ніяк не
політика. Бандерівці – це і один із кремлівських стигматів, який час від часу
кровоточать (нині спостерігаємо фазу загострення), і скрєпа «руського
міра» водночас. 

Як воювали бандерівці

Так, принципів Магатми Ганді оунівці не сповідували. Затиснуті трьома

репресивними режимами – польським, німецьким, радянським, вони
навчилися чинити опір. Опір відчайдушний і максимально жорстокий.
Вони вчіплялися в свою Україну, як тільки могли. Звідси і максималістське
гасло: «Україна – понад усе!». У військових і політичних постановах
Другого великого збору ОУН ідеться не тільки про обов’язок її членів
боротися за незалежність Української держави, але й про силовий захист
всього українського: нації, мови, культури і традицій. Як будь-яка
національно-визвольна війна, вона відбувалась у найгостріших формах.
Про жорстокість бандерівців написано чимало сторінок радянського
агітпропу. Але ця жорстокість була спрямована передусім проти окупантів,
зрадників і тих, хто був агентурою режиму. Проти народу бандерівці ніколи
не виступали, та й не могли виступати, адже на нього тільки і спирались, і
 6

самі були його частиною. І ще: не можна забувати з ким саме вони
боролися. Так, ледве не біля кожного комуністичного райкому в Західній
Україні був цвинтар, на якому ховали ліквідованих бандерівцями гебістів і
партійних секретарів. Але в ОУН вважали: було за що, про компроміси не
йшлося.

Ілюстрацій
не фото: один із підрозділів УПА

У щоденнику Олександра Довженка записано його розмову з кимось із

слухачів Московських вищих партійних курсів. Той описував свої
«подвиги» в Західній Україні: «Одного націоналіста я повісив униз головою
й палив на повільному вогні, вирізав з нього шматки м’яса… а він, гадюка,
так і вмер, вигукуючи «Слава Україні!» От гадюка. Скільки я їх
перемучив…».
 7

Що казали про себе самі

бандерівці

Наприкінці 40-их років, завдяки

радянській пропаганді, розголос про
«кривавих бандерівців» прокотився по
всьому СРСР. Його також поширювали
і солдати, які були задіяні в операціях
МГБ. Тож в українських націоналістів
виникла ідея розповісти про себе
самим.

Вичерпну відповідь про те, хто такі

бандерівці, давала брошура «Хто такі
бандерівці та за що вони борються», написана Петром Федуном
(Полтавою), видана російською і українською мовами в 1948 році. Тож хто
такі бандерівці? Бандерівці – це українські повстанці, які борються за
Самостійну Україну.

Брошура відкривалася гаслом-закликом: «Свобода народам і людині!» А

далі доволі детально розповідалося, якої ідеології, яких поглядів
дотримуються бандерівці: «За побудову безкласового суспільства, за
справжнє знищення експлуатації людини людиною… За демократію, проти
диктатури і тоталітаризму, за свободу слова й зібрань… За забезпечення
національним меншинам України всіх прав…» І жодного сліду
 8

«людиноненависницьких теорій», які досі

приписують українській визвольній боротьбі
гебістська пропаганда.

Програмний оунівський документ "Хто такі

бандерівці і за що вони борються". Цю
агітаційну брошуру підготував Петро
Федун-"Полтава" - керівник Головного
осередку пропаганди ОУН, полковник УПА,
один із чільних ідеологів та пропагандистів
націоналістичного руху.

Варто сказати дещо й про автора – легендарного Петра Полтаву. Він був
провідним ідеологом збройного підпілля ОУН. Автор брошури про
бандерівців та інших праць, зокрема й «Концепції Самостійної України»
був настільки небезпечний для «совєтів», що на його пошук і ліквідацію в
1951 році було кинуто понад чотири тисячі чекістів із майже сотнею собак
(хіба ж не нацистські методи полювання на людину?).

На момент загибелі Петру Полтаві було лише 32 роки.

Петро Федун- «Полтава»
 9

Міфи про Степана Бандеру

Міф 1:
Бандера воював на стороні нацистської Німеччини

Такі звинувачення ‒ основний елемент радянської пропаганди проти ОУН

та УПА. Попри тисячі документів, десятки досліджень про антинацистську
боротьбу українських націоналістів, цей міф для багатьох існує досі.

У межах пропаганди Степан Бандера розглядався як мало не головний

приспішник Гітлера. Тим часом Бандера скептично оцінював можливість
німецької співпраці у відродженні України. Це стало одним із ключових
моментів у його дискусії зі старшими членами ОУН, яка закінчилася
розколом організації. Адже Андрій Мельник та деякі інші учасники
визвольних змагань 1917-20 рр., опираючись на досвід 1918 р., були
переконані, що співпраця з Німеччиною може привести до незалежності.

Степан Бандера головною вважав опору на власні сили, а зовнішню

допомогу розглядав лише як варіант. Не довіряючи німцям, 1940 р. через
свого брата Олександра він вів перемовини з міністром закордонних справ
Італії Чіано щодо підтримки українського визвольного руху. Крім того,
розроблялася концепція створення фронту поневолених народів.
Актуальність таких кроків посилювала міжнародна ситуація після 23
серпня 1939 р., коли Німеччина стала союзником головного ворога ОУН ‒
СРСР.

Пакт Молотова ‒ Ріббентропа довів, що для відновлення Української

держави не слід покладатися на німців. Тому 30 червня 1941 р. ОУН під
керівництвом Бандери проголосила Акт відновлення незалежності України
без жодного узгодження із "союзниками". Попри наявні в ньому
дипломатичні дифірамби Гітлеру, німці добре зрозуміли, що їх просто
ставлять перед фактом.
 10

Акт проголошення державності України

Оскільки підготовка документа здійснювалася таємно, його проголошення

стало для окупаційної німецької влади "громом серед ясного неба". За
кілька днів, після консультацій із Берліном, гестапо заарештовує Ярослава
Стецька, Степана Бандеру й інших діячів. Бандера і Стецько відхилили
вимоги німців про відкликання Акту, а тому обоє опинилися у концтаборі
Заксенгаузен (за 30 км від Берліна).

3 липня 1941 р. відбулася розмова керівника ОУН із заступником

держсекретаря генерал-губернаторства Радом (Чехословаччина), нацистом
Ернстом Кундтом: 32-річний учорашній політв'язень, керівник підпільної
організації українців проти чиновника Третього рейху. У відповідь на
звинувачення в неузгодженості дій націоналістів із німецьким
керівництвом Бандера бере на себе повну відповідальність за Акт і додає:
"Всі мої накази не залежали від будь-якого розпорядження чи згоди
німецьких властей. Видаючи свої накази, я не покладався на жодні німецькі
власті, ані на їхнє погодження, але тільки на мандат, який я отримав від
українського народу".

І 10 липня 1941 р. Акт було опубліковано у пресі.

Із 11 липня 1941 р. нацисти заборонили будь-яку політичну діяльність

українським організаціям, зокрема маніфестації на підтримку Акту 30
червня. А вже у вересні німецька поліція безпеки провела масові арешти
 11

оунівців, за ґратами опинилися майже 2 тис. осіб. У відповідь залишки

керівництва ОУН(б) ухвалюють рішення про перехід у підпілля,
активізацію антинімецької пропаганди й підготовку збройного повстання
проти окупантів.

Вдруге після 1936 р. Бандера поставив себе перед обличчям смерті. Далі
був арешт, що мав "допомогти" змінити рішення, концтабір Заксенгаузен як
покарання за те, що це рішення не було змінене.

1944 р., програючи на східному фронті, нацисти спробували відновити

загравання з українцями, тому й залишили Бандеру живим. Його вивезли із
Заксенгаузена і поселили як арештанта в будинку під Берліном. Він не мав
інформації про події на фронтах, про справи в Україні. Цим пробували
скористатися німці, запропонувавши очолити пронімецький український
комітет, "освятити" черговий колабораціоністський проєкт. Бандера
відмовився, не дозволивши використання його самого та всього
визвольного руху для реалізації чужих інтересів.

Міф 2:
Бандера був авторитарним керівником

Принциповість і непоступливість часом подаються як авторитаризм,

нездорові амбіції чи "вождистські замашки". Для довершення образу
Бандери як авторитарного лідера "однозначно стверджують" про
несприйняття ним демократичних цінностей у масштабах організації й
держави.

Бандера був амбітним. Він формувався в епоху, коли авторитарні тенденції

домінували, державами керували вожді, фюрери та дуче. Та саме Бандера
очолив опозицію, яка піднялася проти "вождизму" в ОУН. Він і
"крайовики" протиставилися спробі становлення автократії в організації на
чолі з Андрієм Мельником.

Бандера вивів на керівні ролі Романа Шухевича, Василя Кука, Романа

Кравчука, Дмитра Грицая, Ярослава Старуха та інших, які очолили
визвольний рух уже після його ув'язнення, забезпечили тривалу боротьбу
 12

підпілля. У Проводі Бандери рішення приймала більшість, кожен голос мав

значення.

УПА

В одному з листів в Україну Бандера писав: "В кожному Проводі, який я

провадив, зокрема в Проводі ЗЧ (Закордонних частин) ОУН існував і
дальше існує такий порядок: всі рішення приймаються більшістю голосів.
Голоси всіх членів Проводу рівні. Справи вирішуються після всебічної
дискусії. Кожен член проводу має право піддавати під розгляд і вирішення
Проводу кожну справу... Це елементарні засади функціонування Проводу, і
ніколи не було в нас думки застосовувати інший метод".

Бандера прагнув до домінування власної політсили, та не робив цю мету

головною. Його принцип "нашою перемогою є перемога наших ідей"
реалізовувався на практиці: утворений в червні 1941-го уряд (Українське
державне правління) складався з керівників різних політсил.

Сьогодні часто вважають, що Бандера, будучи в ув'язненні, "пропустив

визрівання в ОУН демократичних тенденцій". Це неправда. Адже процес
визрівання демократії в ОУН почався ще в 1940 р., під керівництвом самого
ж Бандери. Гасло "Свобода народам! Свобода людині!" вперше прозвучало
в маніфесті ОУН у грудні 1940 р.
 13

"Бандера авторитарний вождь, який не визнає демократичних норм" ‒ це

звинувачення його опонентів із ІІ пол. 1940-х рр. на еміграції, що
закидалося в політичній боротьбі. При цьому одним із "головних речників
демократизації" представлявся Микола Лебідь, усунений із поста
провідника ОУН в 1943 р... за авторитаризм. На жаль, багато істориків
прийняли цей закид, не намагаючись перевірити його з допомогою
доступних джерел.

Міф 3:
Бандера спровокував розкол серед українських націоналістів

"Руїна", "розкол", "братовбивство" ‒ ці поняття російська пропаганда подає

мало не як архетипічні для українців, варто лише згадати ім'я Бандери.
Насправді ж ці негативні явища типові для бездержавних націй, які стають
об'єктом зовнішніх маніпуляцій політиків та спецслужб, і не варто вбачати
в них щось типово українське.

Очевидно, не обійшлося без маніпуляцій і в розколах ОУН,

відповідальність за які списують на Степана Бандеру.

Якщо в питанні розколу 1940 р. поки не доведено зовнішнє втручання, то в

розколі 1954 р. вони є. Ця подія мала об'єктивні чинники (особисті та
організаційні непорозуміння), та
безпосередньою причиною стали
фальсифікації КДБ і тривала оперативна гра
проти української еміграції від імені України.

Тут важливо оцінити вчинки самого Бандери. І

в 1940 р., і в 1954 р. він намагався не
допустити розколу: у першому випадку не раз
звертався до Андрія Мельника, у другому ‒
сам полишив керівництво організацією задля
збереження її цілісності.

Андрій Мельник
 14

Датою розколу по лінії бандерівці-мельниківці вважають 10 лютого 1940 р.

‒ день створення Революційного проводу на чолі з Бандерою. Хоча ще
кілька місяців потому тривали спроби залагодити конфлікт, обидві течії
працювали в одному приміщенні на вул. Зеленій у Кракові. Та силове
захоплення будинку бійцями Зиновія Книша, що був на боці Мельника, і
позбавлення бандерівців доступу всередину спалило всі мости.

Потім були роки взаємної ворожнечі та звинувачень, найважче з яких ‒

звинувачення бандерівців у вбивстві провідних членів ОУН(м) Сеника і
Сціборського. Ця справа досі нерозкрита, та важко не помітити аналогій із
подіями 1957 та 1959 р. Тоді вбивства Ребета і Бандери теж подавалися як
"братовбивчі розбірки" серед українських націоналістів. Та сенсаційне
зізнання кілера від КДБ Сташинського показало справжніх замовників та
виконавця злочинів.

Цікаво, що конфлікт 1940 р. став імпульсом для розвитку руху. Адже

керувати прийшли люди, готові до еволюції світогляду, геополітичних
уявлень та методів боротьби. Ці люди, яких згодом назвали "бандерівцями",
вивели український визвольний рух на новий рівень розвитку,
перетворивши його в загальнонаціональний.

Міф 4:
Бандера ‒ "лише символ", і не брав особистої участі у визвольній
боротьбі

Є стереотип, що Бандера не є національним героєм, адже "безпосередньо не

брав участь у визвольній боротьбі": адже спочатку був в'язнем польських
тюрем, згодом ‒ німецького концтабору, а потім політичним емігрантом,
який не мав змоги впливати на ситуацію в Україні.

Та історичні факти свідчать про безпосередню роль Бандери в українському

визвольному русі. Він приєднав Українську військову організацію в ОУН,
чим завершив формування Організації, яке тривало з 1929 р. Він вивів на
новий рівень діяльність ОУН у І пол. 1930-х рр. Під його керівництвом
ОУН провела низку бойових та пропагандистських акцій, які зробили цю
організацію популярною і в Україні, і за її межами.
 15

Його активна діяльність в 1939-1941 рр. заклала основи для подальшого

розвитку руху. Велика кількість військових та організаційних вишколів
підготувала кадри для розгортання повстанської армії. Тоді ж закладено
ідейні засади, які забезпечили розвиток ОУН із підпільної організації в
загальнонаціональний визвольний рух.

Під керівництвом Бандери мережу ОУН розгорнуто майже у всіх країнах,

де жили українці, ‒ у Західній Європі, Північній та Південній Америці,
Австралії. Створені ОУН громадські організації (Спілка української молоді,
Організація оборони чотирьох свобод України, Ліга визволення України)
захищали права українців у світі. Через бандерівські видання ("Шлях
перемоги", "Визвольний шлях", "Гомін України" та інші, що виходили
майже у всій діаспорі) проводилася інформаційна кампанія ‒ світ чув
правду про Україну та українців.

Бій УПА (ілюстративне фото)

Лідерство Бандери визнавали керівники визвольного руху в Україні. На

подання Романа Шухевича його обрали членом Бюро Проводу ОУН в 1945
р., програмний текст провідного ідеолога визвольного руху Петра Федуна
називався "Хто такі бандерівці і за що вони борються", тисячі повстанських
 16

листівок звершувалися гаслом "Хай живе Степан Бандера", відомий

художник-гравер Ніл Хасевич зробив його портрет, підписавши "Другові
Провіднику".

В Україні не ставили під сумнів авторитет Бандери як керівника визвольної

боротьби. Визнавали його й ті, хто боровся проти визвольного руху. Термін
"бандерівці" став фактично офіційним і використовувався в документах
Компартії та НКВД‒КДБ. Совєти до кінця життя Бандери вважали його
небезпечним ворогом і пішли на його ліквідацію в 1959 р. ‒ вже коли
визвольний рух в Україні було придушено і радянська влада
відмежовувалась від злочинів Сталіна.

Бандера так описував свої переживання: "Мушу Вам щиро сказати, що мені
дуже важко. Гнітить мене невимовно те, що з моїм ім'ям зв'язується
найбільші цінності нашої боротьби, куплені працею, великими жертвами і
кровію Найкращих Друзів. Чуюся негідним служити за символічне
зосередження тих вартостей українського визвольного руху. Під тим
моральним тягарем людина слаба, все бачить, як мало сама внесла до
спільних надбань, яка безмежна різниця між власним вкладом, власною
спроможністю і власною вартістю та тим, що має репрезентувати й
очолювати... Змістом мойого життя досі була боротьба, так і мусить
бути дальше. Не можу боротьби репрезентувати, коли не беру в ній
участі. На репрезентанта "за склом" не надаюся".

Степан Бандера так і не зміг повернутися на поле бою, змушений до кінця

життя нести цей хрест ‒ бути символом. Прізвище Бандера з іспанської
перекладається як "прапор", що стало його життєвою місією.

В Україні сьогодні виходить багато літератури про Бандеру: діяльність у

підпіллі, боротьбу, тюрми, концтабори, відвертий виклик окупантам,
принесене в жертву особисте життя, репресовану родину, смерть від рук
КДБіста. Але часто бракує висновків із цих фактів. Можливо, настане час,
коли Бандера знову стане символом того, що українцям не треба оглядатися
на когось, формулюючи свої погляди на минуле чи майбутнє.
 17

Висновок
Упродовж десятків років москва, немилосердно фальшуючи історію,
конструювала ворожий образ українця. Колись «бандерівцями» називали
всіх, хто зі зброєю в руках до останнього боровся з радянською владою за
незалежність України. В російському агресивно-пропагандистському
лексиконі вони фактично замінили «мазепинців», популярний термін навіть
на початку ХХ століття. За СРСР бандерівцями почали називали всіх без
винятку галичан. А нині – всіх українців.

Ще до путінської доби, російський шовініст Костянтин Затулін, депутат

російської Держдуми кількох скликань, обурюючись фактом ратифікації 25
грудня 1998 року в Думі Договору про дружбу, співробітництво і
партнерство між Росією і Україною писав: «Не «братня слов’янська
держава», а політично у найвищий спосіб організована бандерівщина – ось
що за пташеня вилупилося на наших очах з Української Радянської
Соціалістичної Республіки. Не бачить цього лише сліпий. А бандерівець –
не брат росіянину!». Сьогодні ми стали свідками того, як затулінські
марення стали офіційною політикою РФ.

Великою мірою Кремлю не вдалося перемогти ні Бандеру – навіть підло

вбивши його у 1959 році, підіславши в Берлін професійного убивцю – ні
сотні тисяч українських повстанців, які поклали життя за Українську
державу за майже 15 років відчайдушного спротиву, практично без надії,
посередині байдужої Європи, яка хотіла чимшвидше забути про війну.

Але вона – Україна – вивільнилася від радянського рабства і повстала в

1991 році. Самодостатня і незалежна. Вона є і буде. І за нею – майбутнє.
Натомість у нащадків сталінських чекістів – лише спорохнявілий страх.
Тож бійтеся бандерівців, здригайтеся при згадці про них до самої своєї
безславної смерті, рашистські окупанти!
 18

Джерела
1. https://www.ukrinform.ua/rubric-ato/3444141-comu-i-ak-kedebistami-
bulo-stvoreno-mif-pro-banderivciv-posibnikiv-nacizmu.html
2. https://dovidka.biz.ua/stepan-bandera-biografiya-korotko/
3. https://uk.wikipedia.org/wiki/
%D0%A4%D0%B5%D0%B4%D1%83%D0%BD_%D0%9F
%D0%B5%D1%82%D1%80%D0%BE_%D0%9C%D0%B8%D0%BA
%D0%BE%D0%BB%D0%B0%D0%B9%D0%BE
%D0%B2%D0%B8%D1%87
4. https://armyinform.com.ua/2021/01/01/lyudyna-yak-prapor-czikavi-fakty-
z-zhyttya-lidera-oun-stepana-bandery/
5. https://www.5.ua/suspilstvo/mify-i-pravda-pro-stepana-banderu-
povstantsia-imia-iakoho-i-dosi-boiatsia-rosiiany-223947.html
6. https://www.unian.ua/lite/holidays/den-narodzhennya-stepana-banderi-abo-
chomu-svyato-1-sichnya-simvol-vizvolennya-ukrajini-11657965.html
7. https://www.dw.com/uk/stepan-bandera-liudyna-mif-natsionalnyi-heroi-
kolaborant-a-62327538/a-62327538
8. http://ukrpohliad.org/komentari/pro-banderu-ta-banderivtsiv.html