Рух Опору в Україні

Виконала: студентка групи 6.0717

економічного факультету
Гнідкова Анастасія
Розгортання руху Опору в Україні
Антифашистський рух Опору став складовою частиною
загальної боротьби з окупантами. В Україні він був
представлений трьома політичними течіями:
• керованим радянською владою партизанським і
підпільним рухом;
• військовими формуваннями бульбівців, бандерівців
і мельниківців. об'єднаними з часом в ОУН-УПА;
• двома польськими
арміями: прорадянською Армією Людовою і
підпорядкованою лондонському еміграційному
уряду Армією Крайовою, що вели боротьбу з
гітлерівцями, в тому числі на українських теренах.
 Радянське підпілля і
партизанський рух в Україні
Незважаючи на кривавий нацистський терор, до партизанської й підпільної боротьби
ставали найбільш мужні люди, переважно комуністи, комсомольці та бійці Червоної
Армії, які потрапили в оточення. У складних умовах підпілля, щодня піддаючи себе
смертельному ризику, вони збирали на полях недавніх боїв кинуту зброю, готували
мережу явок, шукали і налагоджували зв'язок з «Великою землею» (так називали
радянську територію за лінією фронту), розмножували та поширювали
антифашистські листівки.
Після розгрому фашистських військ під Москвою ситуація в партизанському русі
почала змінюватись. Війна набувала затяжного характеру. Радянське керівництво,
враховуючи ситуацію на фронтах, переглянуло свою воєнну доктрину. Необхідно
було створити масовий партизанський рух. який би відтягував на себе значні сили
ворога, створював йому труднощі та перешкоди в тилу.
З цією метою 30 травня 1942 р. при Ставці Верховного Головнокомандування було
створено Центральний штаб партизанського руху (ЦШПР) на чолі з першим
секретарем ЦК КП(б) Білорусії П.Пономаренком. Услід за цим стали створюватися
республіканські й обласні штаби партизанського руху.
У травні 1942 р. виникає Український штаб партизанського руху (УШПР) на чолі
зі Т.Строкачем.
 Постать
Строкач Тимофій Амвросійович (1903-1963) – один із
організаторів партизанського руху на Україні. Генерал-
лейтенант (1944). Учасник Громадянської війни. З 1924
– в Прикордонних військах. З березня 1941 – заступник
наркома внутрішніх справ УРСР. З червня 1941
керував створенням винищувальних батальйонів і
партизанських загонів на Україні. Учасник оборони
Києва та Москви. У 1942-1945 рр. очолював
Український штаб партизанського руху. З 1945 р. – на
державній роботі. Член ЦК КПУ (1938-1959). Депутат
Верховної Ради СРСР (1937-1958). З 1957 р. – у
відставці. Нагороджений трьома орденами Леніна,
трьома орденами Червоного Прапора, орденом
Суворова першого ступеня, орденом Вітчизняної війни
першого ступеня, двома орденами Червоної Зірки.
УШПР розгорнув активну роботу, спрямовану на забезпечення дій партизанських
загонів, переправляючи літаками в партизанські краї зброю, боєприпаси, засоби
зв'язку, пропагандистську літературу, поліграфічну техніку та спеціалістів з
ведення «лісової війни».
Партизанському керівництву вдалося здійснити координацію бойових дій як між
окремими партизанськими загонами, так і узгодити їх з діями частин регулярної
армії. Під керівництвом Українського штабу партизанського руху визвольна
діяльність народних месників активізувалася.
За матеріалами Українського штабу партизанського руху на середину 1943 р. тільки в
Україні діяло 46 великих партизанських з'єднань, близько 2 000 загонів і диверсійно-
розвідувальних груп. У бойових діях взяло участь до 100 тисяч чоловік.
Український штаб партизанського руху надавав допомогу партиза­нам на
території Чехо-Словаччини. Польщі та Румуни. У його спеціальних школах і центрах
пройшли підготовку сотні поляків, чехів і словаків.  Терор окупантів викликав опір
населення, сприяв створенню партизанських загонів. Там, де 1941 р. німців дехто
зустрічав ще як визволителів, в 1942 р. вже закладав міни.
Негативну роль в масовому розгортанні руху Опору в Україні на першому етапі війни
відіграло сталінське керівництво.
Певний час Сталін з недовірою ставився до керівників партизанських загонів
України, обережно й упереджено сприймав всю інформацію, яка надходила з
республіки. Провідні посади в УШПР зайняли представники Москви. «Апарат
Українського штабу комплек­тувався, як правило, без участі ЦК КП(б)У, внаслідок
чого на деякі, навіть командні посади заступили випадкові люди, які не знали
України, її соціальних і національних особливостей», – зазначалося в одному з
партійних документів.
Думка Сталіна змінилась на користь українських партизан тільки після його
особистої зустрічі в Москві з відомими організаторами антифашистського руху
Опору в Україні.
Після цього поліпшилось матеріально-технічне забезпечення партизанських загонів і
з'єднань, бійців, які відзначились у боях, на­городжували орденами й медалями.
Партизанський рух в Україні набув масового характеру.
У серпні 1942 р. партизанським угру­пованням Ковпака, Федорова, Сабурова було
поставлено завдання перейти з Брянських лісів на Правобережну Україну для
розгортання там всенародного партизанського руху.
Під час партизанських рейдів були знищені десятки ворожих гарнізонів, розгромлені
формування поліцаїв, порушені комунікації та тилове забезпечення вермахту.
У жовтні 1942 р. почався рейд партизанських з'єднань С.Ковпака й О.Сабурова з
північних районів Сумської області в райони Київської і Житомирської областей.
У лютому-березні 1943 р. глибокий рейд південними областями України розпочали
партизанські з'єднання під командуванням М.Наумова.
В березні рейд із Чернігівської у Волинську область здійснило партизанське
з'єднання під командуванням О.Федорова.
 Постать
Ковпак Сидір Артемович (1887-1967) –
радянський державний діяч. Один із керівників
партизанського руху. Двічі Герой Радянського
Союзу (1942, 1944). Генерал-майор (1943).
Учасник Громадянської війни. З 1937 р. – голова
Путивльського міськвиконкому. Підчас війни
(1941-1945) командував одним з найбільших
партизанських з'єднань. Член підпільного ЦК
КПУ. Здійснив п'ять рейдів по німецьких тилах.
Всього партизанські з'єднання Ковпака пройшли
понад 10 тис. км, знищили гарнізони ворога в 39
населених пунктах. З 1946 р. – міністр оборони
УРСР. З 1947 р. – заступник голови Президії
Верховної Ради України. У 1946-1967 рр. –
депутат Верховної Ради СРСР. Нагороджений
чотирма орденами Леніна, орденом Червоного
Прапора, орденом Суворова першого ступеня,
орденом Богдана Хмельницького першого
ступеня.
Постать
Федоров Олексій Федорович (1901-
1989) – радянський державний діяч, один із
керівників партизанського руху. Двічі Герой
Радянського Союзу (1942, 1944). Генерал-
майор (1943). Учасник Громадянської війни. З
1938 р. – перший секретар Чернігівського
обкому партії. З 1941 р. – депутат Верховної
Ради СРСР. З березня 1943 р. – депутат
Волинського підпільного обкому партії,
одночасно командир партизанського
з'єднання, яке діяло в Україні, Білорусії та
Брянських лісах. У 1944-1949 рр. очолював
Херсонський, з 1950 р. – Ізмаїльський, з
1952 р. – Житомирський обкоми КПУ. У 1957-
1979 рр. – міністр соціального забезпечення
УРСР.
Для продовження бойових дій на півночі України були залишені партизанські
з'єднання під командуванням П.Куманька та М.Попудренка.
Під керівництвом Штабу партизанського руху в серпні 1943 р. була проведена одна з
найбільших операцій, що мала стратегічне значення. Розпочалась «рейкова війна»
на основних залізничних магістралях, якими пересувалися під Курськ гітлерівські
дивізії. Українські партизани вивели з ладу тисячі кіло­метрів залізниць, тим самим
перешкодивши нацистам перекинути до лінії фронту людські резерви, військову
техніку, боєприпаси.
Восени 1943 р., в період підготовки радянських військ до форсування Дніпра,
партизани України разом із партизанськими загонами Росії, Білорусії, Молдавії взяли
участь в операції «Концерт», під час якої були знищені залізничні колії, засоби зв'язку,
що на якийсь час паралізувало передислокацію військ вермахту.
«Велика лісова війна» (так називали боротьбу партизанських загонів) була
складовою частиною Великої Вітчизняної війни. За німецькими даними, майже 10%
сил вермахту були зайняті бороть­бою з партизанами.
У складних умовах ворожого тилу боролось з нацистами і антифашистське підпілля.
В літопис героїчних справ зробила також свій внесок підпільно-партизанська
організація «Народна гвардія» ім. Івана Франка, яка діяла в західних областях
України: Львівській, Дрогобицькій, Станіславській (тепер Івано-Франківській) і
Тернопільській.
Організація об'єднувала понад 600 чол. її бійці знищили понад 30 військових
ешелонів, 10 промислових підприємств, 6 військових складів фашистів. Членами
організації розповсюджувались листівки антифашистського змісту українською і
польською мовами. Підпільники і партизани від імені народу скарали на смерть
фашистських катів України: помічника Коха – Функа, його радників –
 Вінтера і Шнайдера, нацистського віце-губернатора Галичини Бауера та ін.
Особливо активний опір оку­пантам чинила молодь. Юнаки і дівчата стали найбільш
масовими учасниками радянського руху Опору.
Безстрашно боролися з ворогом члени підпільної організації «Партизанська
іскра» в селі Кримки на Миколаївщині. її очолили учитель В.Моргуненко, учні-
старшокласники П.Гречаний і Д.Дяченко. Підпільники нападали на поліцаїв, чинили
диверсії на залізниці, визволяли з концтаборів військовополонених. У лютому 1943 р.
організація була викрита ворогом, а її члени – заарештовані.
Героїчну боротьбу в тилу ворога вели підпільні організації в м.Сталіно (нині
Донецьк) на чолі з учителем історії С.Матьокіним, у м. Ніжин, яку
очолював Я. Батюк, краснодонська «Молода гвардія», командиром якої
був І.Туркенич. У спеціальних донесеннях поліції та СД відзначалось, що в Україні
«більшість молодих людей є фанатичними більшовиками».
Окрилене перемогами радянських військ, натхненне активіза­цією партизанської і
підпільної боротьби, в рух Опору з часом включилося майже все населення
окупованої України. Мешканці республі­ки саботували проведення господарських
робіт, уникали відправки в Німеччину на роботу, допомагали партизанам.
 Висновки
Мета: Визволення від загарбників
Відновлення радянської влади
Організаційне оформлення: 1941-1942 рр. партизанські загони,
з`єднання; радянське підпілля (3 500 підпільних організацій і груп)
Чисельність: 40-200 тис.
Командири: С.Ковпак, О.Сабуров, О.Федоров, М.Наумов.
Очолював штаб партизанського руху в Україні – Т.Строкач.
Основні райони дій: Українське Полісся, Чернігівщина, Сумщина
Специфіка бойових дій: Діяльність партизан як правило
підпорядковувалась і узгоджувалась з потребами фронту: диверсії
на залізницях, удари по воєнним об`єктам, розвідка, допомога у
переправі через річки тощо. Найбільші координовані операції
партизан: “Рейкова війна” і “Концерт” по зриву перевезень
воєнних грузів на залізницях, а також рейди великих партизанських
з`єднань по тилах ворога.