1

Міністерство культури України

Львівська національна музична академія ім. М. В. Лисенка
Кафедра сольного співу

ДИПЛОМНА РОБОТА
для здобуття освітньо-кваліфікаційного рівня «Магістр» на тему:

ХАРИЗМАТИЧНІСТЬ ОСОБИСТОСТІ ФРЕНКА СІНАТРИ У

КОНТЕКСТІ ФОРМУВАННЯ АМЕРИКАНСЬКОЇ ПОПУЛЯРНОЇ
МУЗИКИ ХХ СТОЛІТТЯ

Виконав:
студент V курсу
напряму підготовки 8.02020401
«Музичне мистецтво»
зі спеціалізації «Спів»
денної форми навчання
Григораш Юрій
Науковий керівник:
канд. мист., ст. викладач
Черевко К.П.

Львів -2016
 2

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………………
РОЗДІЛ 1. Творча особистість виконавця популярної музики...........
1.1. Феномен харизми…………………………………………………
1.2. Харизматичні риси поп-виконавця та їх вплив на слухача …..
РОЗДІЛ 2. Творча постать Френка Сінатри в контексті розвитку
американської популярної музики ХХ століття ……………………………
2.1 Основні складові американської музичної культури……………
2.2 Харизма Френка Сінатри як один з найважливіших чинників його
особистості ……………………………………………………………………..
2.3 Роль Ф. Сінатри у формувані американської поп-музики…………
ВИСНОВКИ………………………………………………………….…………
ДОДАТКИ……………………………………………………………………….
 3

ВСТУП

Історія сучасної американської популярної музики включає в себе

різноманітність традицій і дивовижних музичних винаходів. Американці
зробили свою музику популярною через фундаментальний процес обміну
між соціальними лініями, тими ж лініями , де формується та реформується
американська ідентичність, де зустрічаються, стикаються і змішуються
різні культурні традиції. Актуальність роботи полягає в тому,що за час
розвитку популярної музики в радянській та сучасній Україні, ніхто не
вивчав питання де вона утворилась звідки прийшла до нас, та хто стояв на
підвалинах її заснування. Переглядаючи та переслуховуючи старі записи
українських естрадних колективів 70-90рр. ХХ століття можна
констатувати факт, що стиль музики яку вони грали повністю
перекликається з тією музикою яку грали раніше у США. Давно відомим
фактом є те що в радянській Україні та СРСР в цілому забороняли у будь
якому вигляді відтворювати американську музику в її первинному виді. З
того часу всі пам’ятають відому у Союзі фразу: «Сьогодні ти граєш джаз,а
завтра державу продаш». Не зважаючи на те що в Україні ця музика на
сьогодні є надзвичайно розвинена, ніхто не намагався дослідити її витоки.
Дослідити засновників цієї музичної культури, оцінити їх внесок у світову
музичну культуру. Тому вважаємо за необхідність дослідити її створення
та формування, а також безпосередньо найяскравіші особистості у цьому
жанрі.
Метою роботи є спроба дослідити внесок Френка Сінатри у
розвиток популярної американської музики XX століття, та зосередитись
на усіх факторах його осбистості.
 4

Серед завдань дослідженя є:

̶ розглянути творчу особистість виконавця популярної музики;
̶ зосередити увагу на харизмі виконавця, як на одній з
найважливіших особливостей особистості;
̶ окреслити харизматичні риси виконавця популярної музики, та
їхній вплив на слухача;
̶ простежити історію формування американської популярної
музики XX століття;
̶ розгорнути «феномен харизми» Френка Сінатри як один з
найважливіших факторів його особистості;
̶ розкрити важливість ролі Френка Сінатри у розвитку
американської популярної музики ХХ століття;
Об'єктом дослідження є аспекти харизматичності особистості
Френка Сінатри, та його вплив на формування американської популярної
музики ХХ століття .
Матеріалом дослідження стали різнопланові музикознавчі, та
документальні джерела, статті та публікації українських та іноземних
музикознавців, книги біографів Френка Сінатри праці історико-оглядового
характеру, документальні стрічки відео та аудіо записи.

Теоретичною базою дослідження є роботи наступних дослідників:

- з психології , зокрема дослідників емоційної сфери в музиканта-
виконавця, зокрема: Рейковського Я., Карнегі Д. Ципін Г.М.
- з музикознавства, а саме композиторів-виконавців: Когана Г.М.,
Нейгауз Г.Г.
- присвячені дослідженням життя Ф. Сінатри а саме: Фелтон Е.,
Кеплен Дж.
 5

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше:

- проводиться дослідження аспекту харизми, як одного з основних
факторів формування музиканта-виконвця;
- виділено основні складові харизматичності;
- розглянуто основні складові американської музичної культури;
- простежено творчий шлях Френка Сінатри та вплив його
особистості на формування популярної американської музики;
Практичне значення одержаних результатів полягає у
можливості їх застосування у подальших дослідженнях усіх
аспектів творчої особистості музиканта–виконавця в цілому, а
також безпосередньому досліджені творчого шляху та феномену
харизматичності Ф. Сінатри.
Структура роботи – робота складається зі вступу, двох розділів,
висновків, списку літературних та документальних джерел, додатків.
 6

РОЗДІЛ 1
ТВОРЧА ОСОБИСТІСТЬ ВИКОНАВЦЯ ПОПУЛЯРНОЇ
МУЗИКИ

Творча особистість — це індивід, який володіє високим рівнем

знань, потягом до нового,оригінального, який вміє відкинути звичайне,
шаблонне. Формування творчої особистості, а в майбутньому музиканта-
виконавця зумовлена потребами сьогодення які не залежать від етапу
розвитку суспільства і культури. Розвиток та формування творчої
особистості відбувається в умовах навчального процесу музичного вищого
навчального закладу і на пряму залежить від вибору оптимальних форм і
методів навчання.
Якщо мова йде про виконавця в даному випадку популярної музики,
то розвиток його особистості в першу залежить від трьох методів
навчання: самопідготовки, роботи з педагогом та концертної практики.
Під час індивідуальних занять досвідчений педагог дає весь комплекс
вправ, настанов для розвитку особистості виконавця, самостійна робота
дає можливість проаналізувати та втілити весь цей комплекс, внести своє
бачення та відчуття в той чи інший твір та розвинути його відповідно до
своїх відчуттів та вподобань,  ознайомитись з різними виконаннями цього
твору відомими музикантами-виконавцями за посередництвом
прослуховування аудіо - та перегляду відеозаписів концертних виступів та
студійних робіт. А концертна та конкурсна діяльність дозволяє реалізувати
власний творчий потенціал, вчить втілювати художній образ музичного
твору у відповідності до власного задуму, дає можливість розвинути та
показати слухачеві свою інтерпретацію, яка ніколи не буде схожа на іншу.
 7

Виконавець популярної музики повинен не лише ідеально виконувати

музичний матер'ял, а й завдяки своїй харизмі заставити слухача як
найбільше повірити у те що саме його виконання є найкращим та
унікальним. Створити враження шоу, міні вистави.

1.1 Феномен Харизми

Спостерігаючи за глобальними подіями які відбуваються у

сучасному світі:мистецькими, культурними , політичними - зростає роль
харизматичних особистостей. У зоні особливої уваги мас-медіа перебуває
тип харизматичного лідера – представника шоу-бізнесу,кіноіндустрії,
політика, якому притаманні не стандартні риси, такі як: епатажність,
провокативність, не стандартне мислення, вміння бути в правильному
місці у правильний час.
У історії музично-виконавського мистецтва, можна зустріти
приклади яскравих особистостей, видатних артистів-музикантів, діяльність
яких дає можливість назвати їх харизматичними у повному обсязі цього
слова. Тому і виникає науковий інтерес до вивчення природи харизми, як
важливого фактору творчості музиканта-виконавця.
Багато психологів досліджуючи музичні аспекти виконавської
особистості, чомусь мало уваги приділяли саме фактору харизми
виконавця , та його впливу на слухача. Якщо задати питання про харизму
виконавця-як важливий фактор психологам та іміджмейкерам ми зможемо
спостерігати своєрідний «батл» між ними. Психологи зводять харизму до
частини вроджених та набутих психологічних рис, які в кінцевому
результаті призводять до здатності людини впливати на інших людей,
зацікавлювати їх собою та своїми поглядами на життя, вести за собою,це
підтверджує думку Д. Карнегі: « У спілкуванні людей значущим є все і
дрібниць не буває». [1, с.238].
 8

Якщо послухати думку іміджмейкерів, то вони твердять, що за

відповідного бюджету зможуть з будь кого «зліпити» супергероя і
стверджують що харизма це витвір людської уяви, плід маніпуляцій, та
вигаданий імідж. Характеризуючи емоційність виконавця та його
магнетичну силу, Г. Ципін писав: « Видатній особистості в мистецтві
притаманна частіше за все особлива притягуючи сила, вона вабить до себе
як магніт». [3, с.384].

Тому вважаю за необхідне розібрати поняття «Харизми», та

визначити усі аспекти цього поняття.
Харизма (грец. charisma – милість, божественний дар) у великому
тлумачному словнику української мови характеризується як «виняткова
обдарованість, високий авторитет, який базується на вмінні підкоряти
інших своїй волі. Харизматичний лідер – людина, наділена в очах її
прибічників авторитетом, що базується на вольових якостях її
особистості». Серед досліджень феномена харизми знаходимо три основні
підходи до обґрунтування харизматичного авторитету суспільної еліти:
ірраціональний (М. Вебер), психологічний (Г. Ле Бон, С. Московічі),
культурологічний (Е. Шизл, С. Айзенштадт). Отже, в основі
харизматичного лідерства лежить унікальна здатність окремих людей
притягувати до себе інших, викликати захоплення й зачаровувати.
«Харизматичний лідер стає пастирем, поводирем. І доти діє його
унікальний дар («зваба» за Г. Ле Боном), доки його почуття зливаються з
почуттями народної маси. Коли емоції вщухають, харизматичний
авторитет зникає або трансформується»
Одним з найважливіших факторів любого музиканта – є харизма, без
неї не можливо вийти на високопрофесійний рівень, та отримати визнання.
Л. Паваротті завжди казав: « глядач завжди пробачить любу зірвану ноту,
але ніколи не пробачить, якщо ти зі сцени не заставиш його повірити у
 9

тебе». Саме емоційна сфера є дзеркалом прояву харизматичного начала

музиканта-виконавця. Я. Рейковський, автор відомих робіт з психології
емоцій, пише: «Я вважаю, що в даний час існує значно більше, ніж раніше,
підстав для того, щоб розглядати емоції не як самостійні процеси, а як
прояв функціонування особистості в цілому» [2, c. 30]. Емоційний вплив
виконавця на слухачів має дуже важливе значення,оскільки будучи на
сцені музикант-виконавець повинен зігріти почуттями слухача, не робити
своє виконання надуманим абстрактним або формальним, бо в такому
випадку музика втратить свою емоційну силу та не принесе слухачеві
художньої насолоди, збіднити його сприйняття.

1.2 Харизматичні риси поп-виконавця та їх вплив на слухача

Слідкуючи за сучасним шоу-бізнесом, нажаль важко віднайти в

ньому цілісність та емоційне наповнення, художню лінію та будь яке
естетичне задоволення. Такі почуття виникають у мене коли вмикаєш
музичні канали на нашому телебаченні. В більшості випадків сучасне поп-
мистецтво спирається в основному не на музичне а на візуальне
сприйняття, це як на мене негативно в пливає на розвиток нашого
суспільства та на його світогляд, більше того можна сказати що воно
призводить до деградації нації. Переглядаючи музичні канали українського
ТБ в основному бачиш беззмістовні кліпи та чуєш беззмістовні пісні, з
простою гармонією алогічним текстом, та абсолютно без емоційним
наповненням. Усіх цих псевдо виконавців називають артистами однієї
пісні, або щось на кшталт цього. Тут спрацьовує дуже проста схема, є
гроші зняли кліп, є гроші запустили ротацію не телебачення, хоча в
кінцевому результаті це ні до чого не призводить і так званий
новоспечений артист залишається на низькосортній периферії, яка не дає
можливості розвитку як музиканта, постійних концертів, гастролей,
 10

визнання і так далі. Дуже мало топових українських виконавців можна

зараз виділити як таких, які роблять якісну, правильну, змістовну музику,
яку хочеться слухати та в никати в її зміст, я вже мовчу про її
україномовність. Це нажаль ще більший дефіцит в теперішньому шоубізі.
Для мене завжди був не зрозумілим фактор дефіциту української пісні у
теперішньому музичному житті, звідки взялась мода на російськомовну
музику, і чому вона має більшу популярність серед українського
споживача. Хоча як не дивно саме україномовні виконавці, яких до речі не
так багато, є якраз топовими на сьогоднішній день.
Якщо повернутись на років 20 назад, починаєш розуміти що в той
час музичний світ хоч не був очевидно таким розвиненим ,та не було таких
технічних можливостей як тепер, але сама музика по своїй суті була
естетичнішою, витонченішою та змістовнішою, несла в собі потужний
емоційний посил, мала визначену драматургію твору а тексти пісень
заставляли слухача іноді переосмислювати своє життя.
Можливо моя позиція є не притаманною, для людей мого віку, але як
на мене музика в першу чергу повинна бути наповнена глибоким змістом,
без нього вона мертва, тим більше якщо це пісні де є текст. Тому в таких
випадках хочеться згадувати про виконавців які своєю творчістю
підкорили увесь світ, та постійно своєю особистістю та життям заставляли
фанатів слідкувати за ними, купляти квитки на цілі концертні тури, а іноді
їздити за ними по всьому світу, писати про них статті, книжки та знімати
документальні фільми. Що ж відрізняє таких виконавців від усієї іншої
сірої маси?...як на мене це їх талановитьсь, харизматичність,
неординарність, емоційність, ерудованість велика працелюбність та
наполегливість у роботі яка в основному залишається за кадром, але без
якої не можливо досягти відповідних результатів.
У виконавській творчості поряд з емоціями, харизматичністю та
ерудицією не менш важливою є технічна, віртуозна сторона. Г. Нейгауз
 11

писав: « талант-це тісний союз трьох начал: емоцій інтелекту і техніки»

[4, с.528]. Я в свою чергу добавив би сюди і четвертий компонент-харизму
яка є ще одним джерелом випромінювання технічно-віртуозної сторони
виконавської діяльності , на мою думку це особлива риса, яка надає
виконавцю унікальності. Весь цей комплекс: харизматичність, емоції,
інтелект, віртуозність, відео пластичний ряд, акторська гра- є
особливостями особистості музиканта-виконавця. Помноживши ці якості
на енергетичний посил провокує активність публіки, заражає її , втягує в
активний процес,сприйняття та діалогу –«музикант-публіка».
Саме харизматичні риси виконавця мав на увазі Г. Коган, коли
писав, що артист «щойно вийшовши із-за куліс, зразу схоплює вас ніби за
барки. І, не запитуючи чи бажаєте, чи подобається вам те, що він робить,
починає – як різцем по мармуру – вирізати у вашій душі той образ, який
йому бачиться чи чується. Ваша душа – це той матеріал, із якого він
творить; він грає на ній значно більше, ніж на клавішах чи струнах. Ви
можете звиватись в його руках, стогнати і корчитись від болю, але
вирватись не зможете: він не відпустить вас, поки не вріже у вашу душу те
художнє бачення, яким одержима його душа. І, оговтавшись від наслання,
залишаючи концерт чи театр, ви можете скільки завгодно критикувати
почуте, виступати проти трактовки виконавця, але не зможете забути її,
відсторонитись від того образу, який волею артиста назавжди
відчеканений у вашій душі» [5, c. 204]. Важливість харизматичних рис
виконавця є основним чинником, особливо в наш час коли ринок
виконавців є перенасичений та підпадає під порівняння конвеєра чи
фабрики. Тому що емоційно «ранити» , вразити слухача, глядача може
лише той виконавець який не підпадає під будь які стереотипи.
Виконавська харизма, якщо її повноцінно використовувати, може
допомогти затушувати, а інколи перетворити в переваги усі недоліки
виконавця. Все залежить від вміння та самого переконання музиканта який
 12

стоїть на сцені, і як він вміє користуватись усіма своїми «прийомами».

Сила харизми дає владу над глядачем, заставляє підкоритись, гіпнотизує,
та вводить у своєрідний транс.
Надзвичайно важливим чинником для виконавця який знаходиться
на сцені є зворотнє сприйняття, без нього не може існувати жоден вид
художньої творчості. Музична творчість виконавця на сцені вимагає
зворотної творчості слухача у залі. Виконавець перебуваючи на сцені під
час виступу може коректувати свій задум концепції твору, відкликаючись
на емоційну реакцію глядачів у залі. Створення художнього образу та його
існування на сцені не можливе без глядачів у залі, без їх сприйняття та
емоційної відповіді, своєрідного діалогу. Художній образ розвивається та
викристалізовується в процесі постійного повторення тих чи інших
композицій та концертних програм, та завжди по різному , по новому
доходить до слухачів.
 13

РОЗДІЛ 2
ТВОРЧА ПОСТАТЬ ФРЕНКА СІНАТРИ В КОНТЕКСТІ
РОЗВИТКУ АМЕРИКАНСЬКОЇ ПОПУЛЯРНОЇ МУЗИКИ
ХХ СТОЛІТТЯ

2.1 Основні складові американської музичної культури

Американська популярна музика включає в себе безліч різних стилів,

які відображають всю повноту багатонаціонального населення країни.
Свій початок вона бере з 17 століття, вихідці з Англії, Іспанії та Франції,
Ірландії та Німеччини,котрі іммігрували у США , принесли з собою
унікальні стилі та інструменти. Кожна наступна група іммігрантів змогла
додати суміш музичних стилів, та культур. Афро-американські раби,
наприклад, привезли впливові музичні традиції, які були зосереджені на
складних ритмах та імпровізації. Американська музика зростала з сотні
груп корінних жителів та іммігрантів,тут і почалось схрещування в
американську популярну музику.
В кінці ХІХ – початку ХХ століття європейська музика вийшла на
новий етап розвитку. Слід зазначити, що для мистецтва загалом був
характерний інтенсивний пошук нових засобів виразності, експериментів,
виникло багато нових стильових течій.
Вагоме значення для становлення стилістики естрадної музики на
початку ХХ століття мав джаз, який виник на межі XIX–XX століть в
США як синтез африканської та європейської культур, що згодом отримав
світове поширення. Як музичний термін, слово «jazz» вперше з'явилося
1915 року, у зв'язку з новоорлеанським оркестром білих виконавців,
пізніше це слово з’являється у назві новоорлеанського оркестру Тома
 14

Брауна – «Том Браун Диксиленд Джаз Бенд», після чого термін «джаз»
швидко поширювався в Північній Америці, а згодом і по всьому світу .
Загалом, виділяють три основні джерела, з яких розвивався джаз:
спірічуелз і госпелз – духовні співи чорношкірих; блюз – розважальна
музика, яка виконувалась бродячими виконавцями; регтайм – фортепіанна
танцювальна музика.
Відправною точкою розвитку джазу вважається Новоорлеанський
джаз – мистецтво, що розвивалося у Новому Орлеані на початку XX
століття.
Терміном «новоорлеанський джаз» окреслюється, як хронологічний
період, що охоплює перше десятиліття ХХ століття, так і характерний
музичний стиль, який вважається історично першим джазовим стилем.
У 20-ті роки ХХ століття розпочалася ера диксиленду. Диксиленд
(англ. Dixieland, від неформальної назви американського «Півдня» Dixie) –
назва джазових ансамблів новоорлеанського стилю, в яких грали «білі»
музиканти. У зв'язку з расовою дискримінацією, що існувала в джазі до
другої половини 1930х років, «білі» музиканти виступали проти того, щоб
їхні колективи носили назву «новоорлеанський», оскільки це поставило б
їх поряд з негритянськими оркестрами, які грали в тому ж стилі [1].
Наступною у джазі була ера свінгу (1935-1946 рр.). Свінг (англ.
swing - погойдування ) – джазовий ритмічний малюнок, в якому тривалість
першої ноти з кожної пари із двох нот подовжується, а другої –
скорочується. [7, с.234].
Центром виступів високопрофесійних музикантів 30-х років стали
багато чисельні клуби на 52-й вулиці у Нью-Йорку. Вони символізували
собою «свінг».
В епоху великих оркестрів значну роль відігравали також і вокалісти.
Кожний оркестр прагнув мати у себе одного-двох співаків. Характер співу
був різним – від екстатичного, галасливо-образного «шаутс», характерного
 15

для блюзового вокаліста Джиммі Рашинга (Jimmy Rushing), який співав з

оркестром Каунта Бесі (Сount Вasie), до «крунінга» (співаки «мурлики») –
тихого, інтимного співу, характерного для Френка Сінатри (Frank Sinatra),
який дебютував на початку 40-х в оркестрі Томмі Дорсі (Tommy Dorsey).
Дослідник джазу Маршалл Стернс (1908-1966 рр.) у книзі «Історія
джазу» характеризує джаз як синтез «білої» та «чорної» музичної
культури. Він зазначає: "Передусім, де б ви не почули джаз, його завжди
значно легше впізнати, ніж описати словами… головними складовими цієї
музики є європейська гармонія, євро-африканська мелодія та
африканський ритм" [9, с.3]. Значний інтерес для нас становлять визначені
ним шість джерел синтезу джазу: ритми Західної Африки; негритянські
робітничі пісні (work songs, field hollers); негритянські релігійні пісні
(spirituals); негритянські світські пісні (blues); американська народна
музика минулих століть; музика менестрелів та вуличних духових
оркестрів [9, с.6].
Найбільшою особливістю Америки є те, що це держава полі
національна, відповідно у всіх гілках її розвитку ця особливість давалась у
знаки, музичну культуру це теж не оминуло. Зараз можна сміливо
стверджувати що в США за весь час формування держави змішувались
різні традиції, стилі, культури, та національності, саме це найбільше
вплинуло на її розвиток, дало можливість усім національним меншинам
не лише зберегти та розвивати свою музичну культуру, а й зіграти
важливу роль у формуванні музичного життя США та музичної культури
цієї держави в цілому.
На початку минулого століття в Америку масово іммігрували люди з
різних країн, та різних національностей. З собою вони привозили в США
свої традиції музику та вносили свій колорит у розвиток культури
Америки. Європейці, афро-американці, азіати –всі ці люди привозили із
собою свої знання, а якщо це були музиканти , то й свою музику, яка
 16

потім асимілювалась у американській музичній культурі, і яка власне

почала називатись саме американською. Джордж Гершвін (George
Gershwin) , Коул Портер (Coul Porter), Ірвін Берлін (Irving Berlin), Пол
Анка (Paul Anka), Генрі Манчіні (Henry Mancini) та багато інших
американських композиторів - так їх називає історія, були власне не
американцями, а дітьми батьків-іммігрантів, які втікали в США в пошуках
кращого життя. Френк Сінатра був таким самим, виходець з італійської
родини, батьки якого переїхали в США з Сицилії, а мати з Генуї. Всі ці
люди жили і творили в один час, і саме вони закладали фундамент
Американської популярної музики яка тоді лише починала свій розвиток.
Джо́рдж Ґе́ршвін  справжнє ім'я Яків Гершович
26.09 1898 -11.07.1937 американський композитор, піаніст . Народився
у Нью-Йорку , в сім'ї євреїв які імігрували з Одеси. Більшість своїх творів
композитор написав у співавторстві зі своїм старшим братом поетом
Айрою. Він писав як класичні твори, так і для Бродвею. Його твори мали
великий успіх серед публіки, а також виконавців, багато з них
використовували для фільмів. Ґе́ршвін є автором найвідоміших зразків як і
популярної так і класичної американської музики, серед них «Рапсодія у
стилі блюз» для фортепіано з оркестром, симфонічна сюїта «Американець
в Прарижі» та найвідоміша американська опера «Поргі і Без» своєрідним
саундтреком якої можна назвати колискову Клари «Summertime». Мало
хто знає але ця арія була написана Ґе́ршвіном на основі української
колискової «Ой ходить сон коло вікон» які автор почув у Нью-Йорку у
виконанні Українського Національного хору під керівництвом Олександра
Кошиця, який саме в той час мав гастролі в Америці.
І́рвінг Бе́рлін  справжнє ім'я — Ізраїль Ісідор Бейлін;
11.05 1888- 22.09 1989 — американський композитор, піаніст , автор понад
900 пісень, 19 мюзиклів і музики до 18 кінофільмів. Народився на
території Російської федерації м. Тюмень. Серед найвідоміших творів
 17

Берліна — гімн «Господи, благослови Америку» (God Bless America), що

вважається неофіційним гімном США (1918), пісня «Puttin' on the Ritz»
(Одягнений по останній моді) (1929), що вважається неофіційним
гімном Голлівуду а також «The White Cristmas» (Біле Різдво) -одна з
найвідоміших різдвяних пісень у світі, яка є культовою в Америці.
Пол Анка  30.07.1941, Оттава, Канада — американо-канадський
композитор ліванського походження, автор-виконавець і актор зірка
естрадного рок-н-ролу і кумир підлітків 1950-х років, який прославився
хітами «Diana» (Діана), «Lonely Boy» (Самотній хлопець) і «You Are My
Destiny» (Ти моя доля). Автор тексту англомовної версії пісні «My Way»
(Мій шлях)- одного з найвідоміших хітів ХХ століття.
Генрі Манчіні ( Енріко Ніколла Манчіні) 1924-1994рр. ̶
американський композитор, аранжувальник та диригент італійського
походження, один з найвидатніших композиторів в історії кіноіндустрії.
Розпочав свою кар’єру як піаніст в оркестрі Глена Міллера у 1940-х почав
писати музику до фільмів. Протягом життя написав музику майже до 500
фільмів, та 50 серіалів, багаторазовий лауреат премій «Греммі», «Оскар»,
та «Еммі», а також особливої винагороди «За життєві досягнення». Серед
найвідоміших творів Манчіні, музика до Рожевої Пантери, та пісня «Moon
River» (Місячна ріка) з кінофільму «Сніданок у Тіффані».

Всередині 30-тих років підчас піку «Великої депресії» вперше у

своїй історії джаз став найпопулярнішою музикою в Америці. Тепер джаз
називали по іншому-свінг, і це слово створило революцію.
Свінг який увійшов у всі концертні та танцювальні зали Америки
визначив музичні смаки цілого покоління американців. По всій країні
гастролювали безліч свінгових оркестрів, учасники яких ставали зірками
для пересічних громадян.
 18

Королем свінгу став як на диво «білий» американець, Бенні Гудмен

(Benny Goodman), після того як він зробив аранжування відомої
американської пісні Ірвінга Берліна «Blue Skies» (Сині небеса) Бенні
Гудмен став синонімом слова «свінг», та «популярність».
Бенні Гудмен народився в Чикаго в родині бідних єврейських
емігрантів з містечка Біла Церква, що під Києвом. Вчився грати на
кларнеті в школі при синагозі «Kehelah Jacob» і вже в юні роки став
віртуозом і виступав у різних колективах. Значний вплив на Бенні
справили новоорлеанські музиканти, такі як Джоні Доддс (Johnny Dodds),
Леон Ропполо (Leon Roppolo) і Джіммі Нун (Jimmy Noone).
Успіх Бенні Гудмена у свінгу порівнюють з успіхом Елвіса Преслі
(Elvis Presley)у рок-н-ролі. Обидва популяризували «чорну» музику серед
білої молоді. Слід зазначити, що значна кількість творів виконувалась і до
Гудмена оркестром Флетчера Хендерсона (Fletcher Henderson) і Бенні
Гудмен публічно виражав свою вдячність цьому Хендерсону, його оркестр
був маловідомим. З іншого боку Гудмен був не тільки віртуозним
виконавцем — він був надзвичайно талановитим кларнетистом і
новатором джазової епохи
У 20-30ті роки XX століття у Америці почалася свінгова лихоманка,
з'являлися оркестри за оркестрами, які боролися у так званих «батлах» за
звання бути найкращим бендом країни. У всіх танцювальних залах
Америки, а найбільше 52 вулиці у Нью-Йорку маси молодих американців
йшли в танцювальні зали аби послухати битви біг-бендів, та потанцювати
під цю музику. В глибоких куточках країни: Техасі, Оклахомі, Канзас-сіті,
та інших зароджувалась нова гілка свінгу. Яку розвивали чорношкірі
музиканти граючи ночами у танцювальних клубах. У цієї музики був
новий пульсуючий ритм, і вся вона була зшита з блюзу. Людиною яка
стала втіленням цієї нової музики та познайомила з нею всю країну звали
Каунт Бейсі .
 19

Каунт Бейсі ( Count Basie, справжнє ім'я — Вільям Джеймс Бейсі

(англ. William James Basie); 21 серпня 1904, Ред-Бенк, Нью-Джерсі — 26
квітня 1984, Холлівуд, Флорида) — американський джазовий піаніст,
органіст, знаменитий керівник біг-бенду. Бейсі був однією з найбільш
значних фігур в історії свінгу. Він зробив блюз універсальним жанром — в
його оркестрі звучали і швидкі блюзи, і повільні, і трагічні, і гротескові.
Музичні здібності виявив в ранньому дитинстві. Мати допомогла Бейсі
навчитися грати на фортепіано. Пізніше для занять запрошувалися
приватні викладачі музики . Бейсі не закінчив школу він мріяв про життя
мандрівника. Каунт більшу частину свого часу проводив у міському театрі,
де виконував разові доручення і робив усяку роботу, що давало йому
безкоштовний вхід на вистави. Він навчився управляти прожекторами для
шоу водевілів. Одного разу, коли піаніст не зміг приїхати на шоу, Бейсі
зайняв його місце. Граючи на слух, він швидко навчився імпровізувати
музику для шоу і німого кіно. З переїздом у Нью-Йорк Каунт Бейсі пірнає
у світ джазу який звучав у Гарлемі. Так починається його кар’єра .
Спочатку Каунт Бейсі гуртує навколо себе декількох музикантів і
створює маленький ансамбль який грає у клубах Гарлему. З кожним
роком цей ансамбль збільшується і з 1936 року він починає називатись
«Count Basie Orchestra» ( Оркестр каунта Бейсі)
А самого Бейсі після декількох виступів на радіо починають
величати «Каунт» (Граф). Серцем оркестру Каунта Бейсі була ритм секція,
ніким не перевершена в історії джазу: Це відомий контрабасист Уолтер
Пейдж (Walter Page) , Джо Джонс(Joe Jones)-ударні ,Фреді Грін (Freddie
Green -гітара, та сам Каун Бейсі за роялем, попри це деякий час з
оркестром Каунта Бейсі грав найвідоміший ударник в історії джазової
музики Бадді Річ (Baddy Rich). Його оркестр відзначався також і тим, що
всі музиканти грали без нот, всі аранжування вони тримали в голові, таким
не міг похвалитись жоден біг-бенд. У 1936 році оркестр Каунта Бейсі
 20

почув відомий на то час менеджер Джон Хемонд (John Hammond). Після

зустрічі Хемонда та Бейсі почався золотий етап для оркестру. Вони грали
усюди та з найвідомішими зірками того часу. Каунт Бейсі прославився
новаторством у створенні свінгової музики, він ввів у бенд гітару, та
навчив тихо грати ритм секцію, що дозволило створити правильний фон
для легких віртуозних соло у солістів. А за його вміння у оркестровому
стилі аранжування, бенд Бейсі запрошували у сюди: радіо телебачення,
пізніше озвучення всіх шоу програм та написання і виконання саундтреків
до фільму.
З оркестром виступали легенди джазу: Біллі Холідей (Billie Holiday),
Джиммі Рашінг (James Rushing) , Елла Фітцджеральд (Ella Fitzgerald),
Сара Воян (Sarah Vaughan), Джорж Бэнсон (George Benson), Тоні Беннет
(Tony Bennett), Френк Сінатра ( Frank Sinatra). Найкращі свої платівки та
музичні передачі Сінатра записав саме з оркестром Каунта Бейсі. Більше
того, Френк дозволяв Каунту Бейсі робити нові аранжування на відомі уже
хітові композиції . Таке міг собі позволити лише Нельсон Рідл, який майже
усе життя був керівником оркестру який виступав на сольних концертах
Сінатри. У 50-60 роках імена Каунта Бейсі та Френка Сінатри стояли на
перших місцях хіт парадів у Америці.
Найбільш юним та цікавим оркестром у XX столітті був оркестр
Куінсі Джонса. Який попри музичну кар’єру зробив феноменальну кар’єру
музичного менеджера, за яким числиться продюсування альбому який
продався найбільшим тиражем за всю історію музики — «Thriller»
(Трилер) — шостий студійний альбом Майкла Джексона.
Куінсі Джонс (Quincy Jones) -композитор, аранжувальник музичний
продюсер, трубач— у цій особистості поєдналось дуже багато талантів, 27
разовий володар премії «Греммі».
Його сім'я не мала ніякого відношення до музики, сам Куінсі любив
цю справу з дитинства з 10 років грав на трубі, та навчався у одній
 21

музичній школі разом з Реєм Чарльзом (Ray Charles). Далі був Бостонський
дім музики, та відкриття дару композитора. Вже після закінчення навчання
у нього замовляли пісні такі легенди американської музики як: Діна
Вашингтон (Dinah Washington),  Дюк Элінгтон (Duke Ellington), Джин
Крупа (Gene Krupa), Каунт Бейсі (Count Basie), Сара Воян (Sarah Vaughan)
та Рей Чарльз (Ray Charles).
У 1960 Куінсі створює власний біг-бенд, і попри усі позитивні
відгуки слухачів та музичних критиків оркестр за декілька років розпався.
Зате Куінсі Джонс почав займатися іншою сферою музики, це сольні
виконання, написання пісень, продюсування та музичний менеджмент, в
якому йому до тепер не має рівних. Це людина-глиба, що знаходить та
допомагає зробити перші кроки у музиці всім молодим даруванням
Америки .
Куінсі Джонс один з найбільш відомих продюсерів США, керував
своїм власним лейблом звукозапису «Qwest Records» (Квест Рекордс) , а
також очолював роботу компанії «Quest Broadcasting» — однієї з
найбільших радіо мовних компаній Америки.
Нельсон Рідл (Nelson Riddle ) ̶ американський аранжувальник та
керівник оркестрів. Багато музичних американських видань вважають
його найвидатнішим аранжувальником в історії американської музики.
Багато американський видань вважає його найвидатнішим
аранжувальником в історії американської музики. Був надзвичайно
активний у написанні музики для кіно, неодноразово номінувався на
премію «Оскар» за кращий саундтрек до кінофільму.
Найбільший вклад цього аранжувальника –це «безсмертна діяльність
з Френком Сінатрою. Рідл разом із Сінатрою працювали більше 20 років,
та записали понад 300 композицій. Усі найвідоміші хіти Сінатри були
заранжовані Нельсоном. Найбільші гастрольні тури, телепередачі, сольні
 22

концерти по усій країні ̶ це все було зроблено завдяки Нельсону Рідлу.

Без нього важко уявити всі хіти переспівані Френком за життя.
 23

2.2 Харизма Френка Сінатри- один з найважливіших чинників

його особистості

«Його називали губернатором, головою ради, голосом, вождем та

містером голубі очі….»[ з фільму «Відображення»,2005р ]
Френк Сінатра так давно і незламно очолює списки най-най артистів,
голосів що більше нагадує якесь артистичне божество, ніж живу людину.
Його ім'я дійсно першим спадає на думку, коли мова йде про тих людей-
символів, які в масовій свідомості безроздільно втілюють американську
музичну культуру. За величезною кількістю виданих Сінатрою записів, за
його майже безрозмірним каталогом, що невпинно збільшується рік від
року, легко пропустити саму суть його таланту. Між тим Сінатра - це не
просто улюбленець долі і популярний шоумен а, в першу чергу,
фантастичний інтерпретатор, сприйнятливий до вимог часу який зумів
зберегти кращі зразки американської музики декількох поколінь меломанів
усіх рас і національностей.
Відомий американський музикознавець Ерік Фелтон (Erik Falton)
писав: «Френк Сінатра вважався еталоном музичного стилю та смаку, пісні
у його виконанні стали класикою» .
Сінатра ніби заворожував собою співаючи зі сцени, і піснями
розповідаючи ніби про власне життя, він вводив в публіку в транс, і міг
маніпулювати нею як завгодно. Сила його харизми давала йому право на
владу і зобов’язувала підкорятись. Не даремно К. Станіславський писав,
що без взаємного спілкування актора та публіки не існує публічної
творчості: «Глядач створює, так би мовити, душевну акустику,натомість
артисти творять настрій на сцені, а глядачі – в іншій половині приміщення
театру. Тільки в цій насиченій атмосфері залу і сцени, як в банках з
електрикою, утворюється висока напруга почуттів, їх легка провідність і
 24

сприйняття. В такій атмосфері два зустрічних токи, які йдуть зі сцени і

глядацької зали, дають іскру живого спілкування, яка запалює зразу тисячі
сердець одночасно»
У Сінатри цей фактор завжди грав найважливішу роль, коли він
виходив на сцену в залі починались верески і божевілля дівчата втрачали
свідомість лише від того що бачили його, а він ще навіть не починав
співати. Завдячуючи своїй харизмі, а також надзвичайній виконавській
майстерності, Сінатра створив перший зірковий культ, це стало таким собі
шаблоном поведінки на сцені, який вивчають, та яким користуються
багато відомих зірок до цього часу. Глибина почуттів , переживань,
харизматичність, багатство емоційної палітри, демонічність, все це було
притаманне Френку Сінатрі. Коли він виходив на сцену, публіку починало
цікавити все, від віртуозної майстерності і образної сили гри артиста, до
того в чому знаходить своє вираження особистість виконавця, поведінка ,
харизма, зовнішня манера.
Сінатра завжди казав: « Будучи на сцені треба відчувати настільки
сильно, щоб усі навколо відчували теж саме». Він один з перших
естрадних виконавців, музикантів-харизматиків, який під час своїх
виступів демонстрував фантастичну віртуозність, винятковий розум, та
вражаючий артистизм. Його харизмі був притаманний винятковий
магнетизм, завдяки якому він підкорював усіх хто з ним спілкувався, бачив
та слухав його. Завдяки пафосу, харизмі, артистичній індивідуальності
Сінатра захоплював та підкорював слухачів та глядачів.
Однак, за всім цим стояла і клопітка праця. Відомим є факт
підготовки першого публічного концерту Френка Сінатри. Так, в грудні
1942 року він отримав пропозицію від менеджера кінотеатру «Парамаунт»
(Paramount) Боба Вайтмана (Bob Weitman), який запропонував Сінатрі
заспівати різдвяний концерт разом з Бінгом Кросбі (Bing Crosby) та
оркестром Бенні Гудмена ( Benny Goodman). Після дзвінка Боба
 25

Вайтмана, Сінатра прокидався щодня о пів на сьому ранку та йшов на

репетицію.
Перший публічний виступ Френка Сінатри як сольного виконавця
відбувся 31 січня 1943 року. Коли Френк вийшов на сцену, 5-ти тисячний
зал підірвався на ноги і аплодував стоячи, адже до цього люди чули
Сінатру лише по радіо, та зрідка по телебаченню. Успіх Сінатри був
настільки великим, що Бенні Гудмен не вірив побаченому. Саме з цього
виступу почалася справжня кар'єра Сінатри. Він проводить першу
самостійну сесію в студії і записує чотири сольні номери, один з яких –
«Night and Day» (Ніч та день) Коула Портера (Cole Porter) - зазначається в
чартах. У нього з'явилося власне шоу на радіо "Songs By Sinatra" (Пісні
Сінатри) і чимало пропозицій щодо концертів.
В очах молоді він втілював образ справжнього «ідола», якому ще
належить протягом багатьох десятиліть викликати неймовірний ажіотаж.
Компанії, які володіли правами на його ранні записи, величезним накладом
випускають платівки. Протягом двох років його пісні одна за іншою
атакують хіт-паради, дві з них, створені разом з Дорсі, стали хітами номер
один: «There Are Such Thing» (Така річ) і «In the Blue of the Evening»
(Блакитні вечори).
«Всім доброго ранку, мене звуть Френк Сінатра» [8,ст. 153] – його
перші слова в теле-шоу 1943 року.« Paramount» (Парамаунт) почав
створювати з Сінатри зірку. Постійні концерти з оркестром Бенні Гудмана,
теле –шоу, розважальні радіо передачі. На всіх біг бордах, під його фото
був напис: «Голос, який схвилював мільйони».
Автором цієї фрази був відомий менеджер Джордж Еванc (George
Evans), який вперше почув Сінатру в кінотеатрі «Парамаунт» . Він був як
магніт, який притягував до себе найкращих на той час, через нього
пройшли всі тогочасні зірки. Еванс спочатку не розгледів всієї величі
 26

таланту Сінатри, та після декількох концертів та переповнених залів, він

зрозумів, що це майбутня зірка.
Сінатра виходячи на сцену впливав на зал магнетично, особливо на
жінок, які дивились у його голубі очі , а після концерту вже були готові
народити від нього дитину. Він жив на сцені, інші просто співали пісні, а
він їх пропускав через себе, переживав, розповідав.
За два тижні Еванс зробив з Сінатри зірку номер № 1 в Америці.
Він був улюбленцем дівчат, в усій країні почали створювати фан-клуби
співака, цей період називали «Сінатроманія». Фанати не давали йому
спокою: майже щоденно Ненсі Сінатра (Nancy Sinatra) здирала любовні
листи з вікон їхньої квартири та підмітала плакати з порогу.
Френк постійно знімався у телеперадачах та на радіо, тепер ще й вів
хіт-парад, та свою власну рубрику. Не кожен американець міг дозволити
собі купити квиток у кінотеатр «Парамаунт», але у всіх в дома було радіо.
Так Голос Френка лунав з кожного будинку, так творилась історія його
сходження на п'єдистал слави .
Все більші зали, все більше концертів, зв'язки з мафією та
впливовими людьми, зйомки на телебаченні, Голівуд відчинив йому двері.
Сінатра ставав живою легендою. Іншим так просто це б не вдалось, він
просто був феноменом свого часу. Френку почали створювати його
власний імідж, його лице – як новий зразок американського «ідола».
Попри концерти у різних залах, Сінатра співав у найдорожчих клубах та
рестораціях країни, де відпочивали найбагатші та найвідоміші люди
тодішнього кримінального світу: гангстери, нарко-барони, кримінальні
авторитети. Зі всіма ними Френка знайомлять, і завдячуючи своїй харизмі
він скоро стає «своїм серед чужих». Саме мафія допомогла позбутись
кабального контракту з Томі Дорсі. Пізніше дочка Дорсі привідкрила
завісу історії сварок Сінатри та її батька. Вона згадувала як протягом
деякого часу щодня до їхнього дому дзвонили і погрожували Томмі,
 27

казали, якщо він не хоче втратити свою родину та дітей, нехай він дасть
спокій Френку. Є беззаперечні свідчення того, що героя Джоні Фонтейна у
фільмі «Хрещений Батько » списували саме з Сінатри. Про це теж
попіклувались його кримінальні друзі, які дуже хотіли бачити саме Френка
у фільмі про їхнє життя.
До кінця 1943 року з улюбленця тінейджерів і молодих дівчат
Сінатра перетворився в «ідола», кумира Американського шоубізнесу.
Лише декілька таких постатей існували до нього, але Сінатру вирізняли
впливовість та харизматичність. Френк був зіркою радіо, з великим
успіхом починалась кіно-кар'єра, його найчастіше крутили в шоу на студії
«Парамаунт». У той час вже було записано ряд концертів з симфонічними
оркестрами філармоній Клівленда, Лос-Анджелеса, Філадельфії. Серед 16
мільйонів молодих чоловіків, Сінатра зареєстрований першим у списку на
будівництво будинку в США.
1 січня 1944 року Сніатра юридично отримує статус жителя
Каліфорнії, цей статус він збереже до кінця свого життя. 1 січня він
запускає нове радіо-шоу на «CBS» (Сі-Бі-Ес) «Програма Френка Сінатри».
Відповідно до його вимог Голівуд транслював його у прямому ефірі. У
січні 1944 року Френк виступав на благочинному вечері на підтримку
єврейського будинку пристарілих у «Рузвельт Готел». Для Сінатри це був
не звичайний вечір, на тому концерті був присутній сам « Louis Bart
Mayer» Луіс Барт Маєр–білорус за походженням, один з перших кіно
продюсерів у історії, та один із засновників кіностудії «Metro-Goldwyn-
Mayer» ( Ме́тро-Го́лдвін-Ма́єр) і американської Академії
кінематографічних мистецтв і наук, яка по сьогоднішній день вручає
премію «Оскар». Після концерту він підійшов до своїх помічників і сказав:
« Я хочу цього хлопця» [8,ст.209]. В ті роки Сінатра знявся у першому
фільмі в якому зіграв сам себе «Дім в якому я живу»( The House I Live In)
та «Подвійний Динаміт»( Double Dynamite).
 28

До 1947 році Френк Сінатра втілював образ найбільшої

американської зірки. Але, як справжній трудоголік, темпів роботи не
зменшував. Цикли передач на радіо, п'ять значних ролей у кіно, в тому
числі в великобюджетному мюзиклі «On the Town»( На місто), регулярні
прицільні штурми пісенних хіт-парадів. Хіт номер один «Mam'selle»
(Мадмуазель) плюс ще десяток фіналістів Топ 10. Два міцних альбоми
«Songs by Sinatra» ( Пісні Сінатри) (1947) і «Christmas Songs by Sinatra»
( Різдвяні пісні Сінатри) (1948). Сінатра стає бажаним гостем на радіо, де
веде власне шоу «Meet Frank Sinatra» (Зустрінь Френка Сінатру) , а з
появою телебачення - і висхідна телезірка. Зі своєю легковажною вдачею
Френк брався за будь-які ролі, від наркомана, коханця, до героя війни та
спасителя власної держави Його вміння бути собою на знімальному
майданчику давало великі плоди.
Для посилення впливу на глядача Френк завжди використовував
елементи акторської гри. Сінатра знявся у понад 25 фільмах, постійні
перебування на знімальному майданчику, а також постійна імпровізація у
його шоу «Rat Pack» (Щуряча зграя) разом з Діном Мартіном та Семі
Девісом, на виступах яких публіка розривалась від сміху, давали
можливість Сінатрі не задумуючись виносити акторські елементи на свої
концерти.
В залежності від пісень він надзвичайно різко змінював образи, від
нещасного від втраченого кохання, п'яного чоловіка, до циркового шута,
клоуна, який постійно виробляв на сцені смішні піруети, або ж постійно
розказував анекдоти, від яких публіку розривало в залі. Він завжди сам вів
усі концерти, лише іноді дозволяв комусь говорити перше слово та
запрошувати його на сцену. Концерт для нього це як розмова зі старим
другом. Тут стиралась грань між спілкуванням з публікою та концертними
номерами .
 29

Попри усю геніальність і відкритись Сінатри «таємниця» його

творчості , «таємниця» його впливу на слухачів залишається до кінця не
розгаданою. За словами О. Маркової: «… музикант-виконавець за своїми
професійними показниками-«надлюдина»: він «грає»-« входячи» в над
повсякденні стани, в яких відчуття часу і швидкості-протікання останнього
кардинально протистоять побутовим нормативам [10, c. 55]. Під час
виконання творів на концерті Сінатра використовує всю палітру виразово-
емоційних засобів, він накладав яскраво виражений штам власної
художньої індивідуальності . Адже головним завданням було повести
публіку за собою, заставити її повірити, співпереживати, занурити її у
власний емоційний світ.
До кінця 40-х його популярність починає подавати перші ознаки
занепаду. У 1945 році Друга світова закінчується і Сінатра починає
відчувати зміни, які приходять в Америку. Покоління, яке повернулося з
війни не хотіло,
щоб їм нагадували що було раніше, вони хотіли дивитись у майбутнє, та
чекали на нові музичні стилі, які починали розвиватись. Пластинки почали
продаватись гірше, але попри це він працював як проклятий, іноді
приходилось виступати по 3 рази за ніч.
У 1952 році з Френком сталось те, що можна було б назвати
безповоротним занепадом його кар’єри . Одного вечора виступаючи в
«Шоу –Хаусі» в Нью-Йорку Сінатра пошкодив голосові зв’язки , виходячи
на сцену, він зміг лише прошептати :«Доброго Вечора!», та піти зі сцени,
діагноз: крововилив у зв’язки . Його життя лежало в руїнах, він не бачив
шляхів до повернення минулої слави.
Панацеєю від занепаду була не музика, з нею він мусів трохи
зав’язати , це було кіно. За роль Маггіо у фільмі «І нині, й повсякчас»
(From Here to Eternity) Завдячуючи своїй харизмі , таланту працелюбності
та віру у себе в березні 1954 Сінатра вийшов із церемонії нагородження
 30

премії «Оскар» з нагородою за кращу роль другого плану. І тепер він знову
був «На коні», він відродився з попелу немов Фенікс.
Псіля цого Сінатра змінив усе імідж, продюсерів, музикантів, це ще
у 1949 році Сінатра - сентиментальний виконавець балад, романтичний
ідеал молоді, в 50-ті це вже зовсім інший співак та актор, це дорослий
мужчина який переконливо співає про страждання, тому що сам їх
пережив. Сінатра далі з однаковою енергією записував як повільні балади
і любовні пісні, так і енергійні пісні, аранжовані для танцполу.
Новим творчим партнером Сінатри став аранжувальник і диригент
Нельсон Рідл (Nelson Riddle). У тандемі з ним співак записав ряд кращих
своїх робіт і пережив новий зліт популярності. Критики вважають, що цей
період життя співака був найкращим, він змінив все навколо себе,
музикантів, студію, агентів. Він знову отримав підтримку усього
американського суспільства, з'являвся на телебаченні у програмах лише з
найвідомішими зірками.
Перший хіт 1947 року «Young-at Heart» ( Хто молодий серцем)
незабаром став класикою. Зпродюсований Нельсоном Рідлом альбом
«Songs for Young Lovers» (Пісні для закоханих) , перша концептуальна
робота Сінатри, включав класику Коула Портера (Cole Porter), Роджерса і
Харта (Rodgers and Hart) в сучасних аранжуваннях. Чуттєве виконання
Сінатри, інтонаційне багатство його інтерпретації змушували заграти
новими фарбами романтичні мелодії і граціозні тексти пісень. Цей альбом,
як і виданий за його слідами «Swing Easy!» (Легкий свінг), піднявся в
першу п'ятірку хітів .

В кінці 50-х Френку Сінатрі, неперевершеному «ідолу» молоді,

довелося зіткнутися з жорсткою конкуренцією. Суперником став,
звичайно, Елвіс Преслі (Elvis Presley). 40-річному музикантові нереально
було змагатися з більш юним і таким зухвало талановитим артистом, в
 31

боротьбі за серця підлітків. Тим не менш списувати його з рахунків було

ще зарано. Якщо з однозначно забійними хітами справи у нього йшли не
ідеально, то в рейтингу альбомів його ім'я з'являлося регулярно.
Компіляція синглів «This Is Sinatra!» ( Це Сінатра) , випущена ним для
лейблу «Capitol», відзначилася в гарячій десятці і отримала золотий
сертифікат. У лідери рейтингу продажів вийшли дві платівки – «Come Fly
with Me» (Поелтіли зі мною) , присвячена подорожам, і «Swing
Easy!»(Легкий свінг)- колекція балад. Чудово почували себе в чартах ще
два лонг-плея 1958 року: «This Is Sinatra - Volume Two» (Це Сінатра-
Другий том) і «The Frank Sinatra Story» (Історія Френка Сінатри). Правда,
першу« Grammy» він отримав не за зміст, а за оформлення альбому «Only
the Lonely» (Лише для одиноких) . Журі відзначило дизайн і графіку
конверту. Але це був добрий початок. Наступна церемонія нагородження
«Grammy» стала для співака подвійно вдалою: його нова студійна спроба
«Come Dance With Me!» удостоїлася звання кращого альбому року, а
самого Сінатру увінчали лаврами як кращого вокаліста.
У грудні 1960 року він створює власну рекордингову компанію
«Reprise Records» (Реприза), де і проводить як мінімум половину
студійного часу. Звідси і така велика кількість релізів на початку 60-х (в
тому числі рекордні шість дисків 1962 року). Перший сингл Сінатри,
випущений лейблом «Reprise» , «The Second Time Around» ( Вдруге
навколо) організатори церемонії «Grammy» назвали найкращим записом
року.
До середини 60-х Сінатру почали неабияк тіснити вже не тільки той
самий Елвіс Преслі (в чарті синглів), але й непереможні (Бітлз) «Beatles» (у
рейтингу альбомів), змагатися з якими не під силу нікому. У Сінатри,
зрозуміло, залишалася своя постійна аудиторія, і досить велика. Та і його
талант діяв як і раніше гіпнотично. 1965-66 роки - час ще одного зльоту
популярності, третій пік в його півстолітній кар'єрі. За ці два роки співак
 32

п'ять разів отримував премію «Grammy», яка увінчала два тріумфальних

альбоми: «September of My Years» (Вересень моїх років) і «A Man and His
Music» (Людина та його музика) -огляд його творчої кар'єри , а також два
сингли: «It Was a Very Good Year» ( Це був чудовий рік) і «Strangers in the
Night» (Незнайомці в ночі) - безсмертну класику пісенного жанру - за
кращий вокал. Альбом «September of My Years» (Вересень моїх років),
симбіоз вокального джазу, традиційної та сучасної поп-музики, швидко
очолив рейтинг продажів і досяг платинового статусу.
До кінця 60-х Сінатра продовжував запускати на музичну орбіту
добротні релізи, жоден з яких не був проігнорований публікою. І хоча у
другій половині 60-х йому в спину вже щосили дихали представники
молодої плеяди рок-музикантів, у 50-річного виконавця залишався
великий запас міцності. Компіляція кращих треків «Greatest Hits!»
(Найкращі хіти) (1968) стала платиновою, а новий альбом «Cycles»
( Цикли) , що представляв пісні сучасних авторів - Джоні Мітчелл (Joni
Mitchell), Джиммі Уебба (Jimmy Webb) та інших, розійшовся 500-тисячним
тиражем. Ще одного «золота» удостоївся збірник пісень «My Way» ( Мій
Шлях), спеціально написаних для Сінатри Полом Анкою (Paul Anka).
Театр Амансон (Ahmanson Тheater) Лос-Анджелес 13 червня 1971
року. Прощальний концерт Френка Сінатри, за декілька місяців до того
Френк зателефонував до свого продюсера і сказав: « З мене досить, я хочу
зав’язати». За таку довготривалу кар’єру він втомився, його перестали
цікавити записи та концерти, він більше не бачив у цьому сенсу життя. Для
свого виступу Сінатра вибрав 11 композицій з усіх періодів його
грандіозної кар’єри , пісні які розповідали про усе його життя. На концерті
були присутні найбільші знаменитості тогочасної Америки, від високо
посадовців, до зірок Голівуду. Це був надзвичайно емоційний концерт,
Сінатра відспівав його попрощався з публікою і пішов на пенсію.
 33

Та пенсія чомусь видалась йому занадто нудною, через два роки він
повернувся і країна заревіла від щастя. 12 жовтня 1974 року в Нью-Йорку
на славнозвісній арені «Madison Square Garden» (Медісон Cквейр Гарден)
Френк Сінатра зі швидкістю світла повернувся в американський шоубіз.
Ні одному артисту в історії американської музичної культури не вдавалось
тричі у своїй кар’єрі зробити таке гучне та феєричне та вдале повернення.
Наступні 10 років співак проводить у постійних гастролях країною та
за кордоном. Після повернення на сцену Сінатра почав співати не лише у
звичайних концертних залах, часто це були амфітеатри і навіть стадіони.
Його музика принесла йому світову славу, він часто зі своїми друзями
роблять шоу «Rat Pack» (Щуряча зграя) у різних казино Лас Вегасу.
Після альбому «Some Nice Things i've Missed» (Дещо цікаве я
втратив) Сінатра волів більше виступати а не записуватись, і тільки в 1980
році перервав мовчання збіркою пісень на трьох дисках «Trilogy: Past,
Present, Future» (Трилогія Минула, теперішнє,майбутнє). Найяскравішим
штрихом на цьому значному полотні виявився трек «Theme From New
York, New York» (Нью-Йорк) , заголовна тема з популярного фільму 1977
року «New York, New York». Виконання Сінатри перетворило цю
композицію в знаменитий поп-стандарт.
Таким чином, Френк Сінатра виявився єдиним в історії ХХ століття
співаком, у якого перший та останній хіт-сингл розділяло півстоліття.
Попри всю трудолюбивість та наснагу роки все ж брали своє. Сінатра вже
не так часто з'являвся на людях, його вже рідше запрошували на
телебачення та кінозйомки. До свого 75-річчя Сінатра випустив два бокс-
сети Кожен з релізів, «The Capitol Years» і «The Reprise Collection» , на
трьох і чотирьох дисках відповідно, розійшовся півмільйонним накладом,
хоч вони і вийшли одночасно.
Тривалу паузу Френк Сінатра перервав тільки в 1993 році,
підписавши контракт з «Capitol Records» і підготувавши лонг-плей «Duets»
 34

(Дуети) – старі фаворити публіки, записані з новими (і вже відомими)

героями сцени, від Тоні Беннета (Tony Bennett) і Барбари Стрейзанд
(Barbara Streisand) до Боно (Bono).
Хоча нічого нового до вже наявних досягнень музиканта цей альбом
не додав, він був грамотно піднесений публіці, що чекала десять років на
нові записи свого кумира. Ностальгія виявилася ходовим товаром: «Duets»
став найпопулярнішим диском в кар'єрі Сінтари, що тричі отримав
платиновий сертифікат. Через рік побачив світ «Duets II», що приніс
авторові ще одну премію «Grammy» за краще виконання традиційної поп-
музики. Інакше і не можна було оцінити цю титанічну праця, що об'єднала
Барбару Стрейзанд і Боно, Хуліо Іглесіаса (Julio Iglesias) і Арета Франклін
(Aretha Franklin) і ще десяток зірок.
На прощальному концерті, що відбувся у Чикаго 22 жовтня 1994
року, Френк Сінатра сказав: «Я бажаю вам дожити до ста років, і щоб
останній голос, який ви почуєте, був моїм».
Харизма Френка Сінатри підкреслює його індивідуальний стиль,
створює енергетичну ауру під час діалогу із слухачем, який починає
співпереживати, уявляти , захоплюватись. Він дозволяє зрозуміти яким він
є поза межами сцени, як він насправді переживає справжні моменти на
протязі життя. «Він був поетом самотності нею пронизані всі його пісні, не
дивлячись на славу він любив самотність»:-з фільму «All or nothing at all»
(Все або нічого) 2015р.
Отже, можемо констатувати факт що без виняткової харизми
Сінатра не був би таким популярним, і можливо б ніколи про нього не
говорили так багато. Завдячуючи своїм харизматичним якостям, а саме:
оригінальності, самобутності, пафосу, магнетизму творчої особистості,
яскравому артистизму, театралізації процесу виконання, та віртуозності-
створювалась особлива атмосфера , та винятковий вплив на аудиторію.
Історія музичного мистецтва знає багато відомих імен, але особливо
 35

високо ціниться у виконавцеві гармонійне поєднання майстерності з

геніальною обдарованістю, яка підсилена харизмою.

2.3 Роль Ф. Сінатри у формувані американської поп-музики

«Пісні Сінатри поєднують в собі класичну і популярну музику.

Сінатра показав що популярна музика може скласти конкуренцію
високому мистецтву. Бо його популярна музика сягала висот симфонічної»
«Вже у 40-кових почалась справжня «Сінатроманія», це пізніше всі
божеволіли від Елвіса чи Бітлз, але перший зірковий культ з’явився із
Сінатрою, він виробив такий собі шаблон поведінки для зірок, якого
дотримувались більшість зірок ХХ-ХХI століття.»
«Він міг записати один альбом, увесь такий танцювальний
запальний, а наступний де всі пісні сумні і депресивні, він започаткував
поняття концептуального альбому, де композиції об’єднані одним
почуттям,і ці почуття основа людського існування» (Ерік Фелтон
американський музикознавець, ведучий)
Френк Сінатра вважався еталоном музичного стилю та смаку: «Хоча
його музика стала синонімом смокінгу, розкоші, алкоголю , жінок та
задоволень, мене завжди вражала глибока печаль в його голосі, він був
поетом самотності, нею пронизані усі його пісні, не дивлячись на славу він
любив самотність» (з фільму «Все або нічого» 2015 р.)
Пісні у його виконанні стали класикою. За 50 років активного
творчого життя він записав близько 100 популярних дисків, виконав
найвідоміші пісні кращих композиторів США - Джорджа Гершвіна, Кола
Портера та Ірвінга Берліна. Головна роль Френка Сінатри у формування
американської популярної музики ХХ століття полягає у тому, що він
народився у правильний час, та у правильному місці.
 36

Це можна назвати «фактором феномену Сінатри». Саме ці дві речі,

правильне місце і час, зобумовили подальший вплив Сінатри, він
народився в той момент, коли і почала зароджуватись американська
популярна музика, та американський шоубіз в цілому, розвиток радіо
телебачення, та велика музична індустрія розвивалась разом із Френком.
Його шлях з рідного міста Хобокен в Голівуд зайняв 20 років, голос став
однією з най яскравіших зірок Голівуду. У багатьох фільмах, статтях,
можна знайти фразу: «Сінатра був одним з піонерів американської поп
музики»….Сам Френк і американська поп музика народились та
розвивались паралельно. Історично склалось так, шо Сінатра народився
неподалік Нью-Йорку, саме місто в той час було осередком створення
джазу, та популярної американської музики в цілому, та все радіомовлення
велось саме з Нью- Йорку. На той час Америці був відомий лише один
співак-Бінг Кросбі (Bing Crosby), який перейняв усі джазові стандарти у
самого Луї Армстронга (Louis Armstrong), та розвивався як співак.
Почувши його ще підлітком Сінатра відразу вирішив що хоче бути як Бінг.
Френк починав співати ще у школі, де він виступав на музичних
вечорах співаючи у громофон, підзаробивши трохи грошей він купив собі
мікрофон та систему підсилення звуку. Сінатра брав уроки вокалу у
колишнього соліста Метрополітен опера, переписував масу джазових
стандартів які міг лише знайти в музичній бібліотеці міста. Він поставив
собі завдання стати найкращим і вперто та цілеспрямовано йшов до своєї
мети. Кросбі довго ще залишався для Сінатри великим авторитетом.

Попри це лише Френк зміг здобути насправді виняткову

популярність,та посунути Кросбі з п'єдисталу першості в американському
тогочасному шоубізнесі .До нього ще не було створено ніяких особливих
шаблонів, поведінки на сцені, виконання тих чи інших пісень і так далі. Це
 37

в першу чергу випало на його долю, закласти фундамент стилю та

виконання американської популярної музики.
В той же час коли Френк Сінатра лише почав робити перші кроки до своєї
кар’єри в Америці попри усі музичні жанри набуває розвитку джаз та
жанр естрадної пісні . Найбільшого розвитку естрадна музика набула у XX
ст. До сфери естрадної пісні належать такі різновиди: традиційний романс,
сучасна лірична пісня, пісня в танцювальних ритмах з розвиненим
інструментальним супроводом (естрадно-симфонічного оркестру або
вокально- інструментального ансамблю) . Головне, що об’єднує численні
види естрадної пісні, — прагнення їх авторів до максимальної доступності,
запам’ятовуваності мелодії. На той час припадає паралельний розвиток та
створення джазових стандартів, на які пізніше писались слова, а
аранжувальники для співаків писали оркестровки, потім ці пісні звучали на
радіо та телебаченні у супроводі симфо-джазових оркестрів.
Сінатра признавав що його життя , творчість та стиль сформувались
під впливом афро-американської культури, він дуже тісто спілкувався з
чорношкірими музикантами, хоча біографами чомусь цей факт так до
кінця не був прийнятий, тому що він це не афішував. Дуже багато пісень
заспіваних Сінатрою є насправді джазовими стандартами які з хорошим
аранжуванням вносились в масси. В США ці пісні називають джазовою
класикою, а люди які не знають про всю історію створення називають їх
американською популярною музикою ХХ столітя. Тому можна вважати що
американська популярна музика і джаз в якійсь мірі одне і теж, залежно в
який спосіб це виконується. Сінатра починав свою сольну кар’єру
співаючи з біг-бендами. І часто у джерелах можна знайти фразу «джазовий
співак», а не лише поп-виконавець.
На початку XX століття паралельно із розвитком джазової
інструментальної музики, почала створюватись і вокальна музика. Пісні,
які співали чорношкірі раби на полях під час робіт почали ставати
 38

американськими народними піснями, та надихнули цілу плеяду молодих

американських композиторів на створення різних за жанром пісень: Річард
Роджерс (Richard Rodgers), Семмі Кан (Sammy Cahn), Берт Кемпферт
(Berthold Kaempfert), Джоном Кандьор (John Kander), Ервін Дрейк (Ervin
Drake) , Генрі Манчіні (Henry Mancini), Барт Ховард (Bart Howard), Пол
Анка (Paul Anka) ̶ це не велика частина американських композиторів, що
створили хіти Американської музики, які до нині виконуються різними
співаками у всьому світі. У 1910-1920 роках в Америці народилась ціла
плеяда співаків, які були тими засновниками вокальних стилів, на яких і
далі навчаються теперішні покоління музикантів.
Джазова музика в 1930-1940 роках з шаленою швидкістю увірвалася
в маси, люди битком заповнювали всі концертні та танцювальні зали ,
щоби послухати гру свінгових оркестрів, та потанцювати під неї.
Відповідно тоді солісти оркестрів почали співати у мікрофони, щоби їх
було чути . Після того як наступила ера мікрофонів, співаку не доводилось
кричати зі сцени, так щоби його могли почути, це дало можливість не
форсувати звуком,і передати всю глибину емоції співом. Велика плеяда
джазових співаків виростала саме на манері Сінатри, його інтерпретаціях
стандартів, манері виконання, поведінці на сцені. «Пісні у його виконанні
увійшли в класику естради та стилю свінг, та стали найбільш яскравими
прикладами естрадно джазової манери співу- крунінг».

Крунер (від англ. croon — наспівувати напівголосно, тихо й

проникливо) вокаліст, дотримується принципів свінгового фразування.
Так звана крунерска манера співу включила в себе багато елементів:
муркотіння ,традиції блюзу і гавайської музики, бродвейських мюзиклів і
бельканто. Характерними особливостями «крунінгу» є невимушене
звуковидобування, оповідна і елегантна подача матеріалу, приповідки та
імітація розмови в паузах між куплетами. Тембральне насиченість голосу
 39

також відіграє особливу роль. Перші вокалісти-крунери входили до

складу біг-бендів та виступали разом із ними. В репертуарі більшості
крунерів у США домінуюче місце посідають джазові стандарти. Винокавці
співають лірико-романтичні балади, салонну та танцювальну музику,
свінгові, та легку розважальну музику, славнозвісні і мелодійні твори
до мюзиклів чи кінострічок.
«Піонером» крунінгу був Бінг Кросбі, який дав цьому стилю велику
популярність а Америці. Але співаком який удосконалив цей стиль, підняв
його до найбільших висот,зробив з нього цілу енциклопедію, та еталон
вокальної манери американської популярної музики, був Френк Сінатра.
Він став найвідомішим крунером в історії музики. На ньому вчилися і досі
вчаться мільйони співаків у всьому світі. Його тембр та виконання не
можливо сплутати ні з ким іншим.
Найбільш відомими представниками крунінгу, є ціла низка
американських зірок: Енді Вільямс (Andy Williams), Перрі Комо (Perry
Como), Семмі Девіс (Sammy Davis), Дін Мартін (Dean Martin), Нет Кінг
Коул (Nat King Cole), Тоні Беннетт (Tony Bennett), Елла Фіцджеральд (Ella
Fitzgerald) , Мел Торм (Mel Torme), Боббі Дарін (Bobby Darin), Джородж
Бенсон (Gorge Benson), У XXI столітті цю школу перейняла нова хвиля
музикантів: Дайана Кроул (Diana Krall), Джеймі Калум (Jamie Cullum),
Нора Джонс ( Norah Jones), Ніккі Янофскі (Nikki Yanofsky), Рік Естлі (Rick
Astle), і звичайно найвідоміший крунер нашого часу Майкл Бубле (Michael
Buble).
Таким чином Френк Сінатра зміг за своє життя створити еталон
американського музичного «ідола», показати яких висот можна досягнути,
будучи сином звичайних батьків, із звичайної сім'ї . Його життя це
енциклопедія виживання, музичного стилю, наполегливості, та бажання
завжди бути першим. «Через свої пісні він розповідав нам про себе, і
 40

розповідаючи нам про себе він розповідав про нас самих, в цьому його
унікальність» (Фільм Все або нічого 2015).

Висновки

Музична культура кожної з держав світу має свою неповторну

історію та розвиток, формування музичних особливостей та своїх
найвідоміших представників . Основними складовими якої є народ,
композитори та виконавці. Вивчаючи музичну літературу в сучасних
музичних закладах, нажаль дуже рідко можна знайти об’єктивну та повну
інформацію про американську музичну культуру, та про американську
музику в цілому. На нашу думку дефіцит інформації спричинений тим
що в більшості випадків навчальна програма розрахована на вивчення
лише класичної музики,та в ній не передбачено вивчати течії та стилі які
не перекликаються з класичною музикою. В основному американська
музична культура багата в першу чергу не на класичну а на джазову
музику, та музику легкого жанру як утворилась та розвивається як
самостійна течія.
Так вже історично склалось що Америка- держава де поєдналось та
асимілювалось дуже багато народів, традицій мов та культур. Музична
культура США надзвичайно багата та різноманітна, вона відображає усю
повноту та багатогранність- як синтез усіх національних меншин. Які
своїм музичним розвитком та постійним вдосконаленням утворили
сучасну американську музичну культуру. Основною віхою у
американській музиці став джаз, який по своїй складності може спокійно
стояти на одному рівні з класичною музикою.
 41

Саме з джаз першим спадає на думку коли ми говоримо про

Американську музику. Від джазу пішли всі інші музичні стилі та течії, які
зараз розвиваються та які ми зараз в основному бачимо в не класичному
музичному житті.
Кожна країна має свої яскраві приклади серед композиторів та
виконавців, які протягом свого життя заставили маси людей слідкувати та
насолоджуватися їхньою творчістю. І лише після їхньої смерті людство
починало до кінця розуміти ким була ця постать і який незліченний та
вагомий внесок вона принесла у ту чи іншу культуру, підняла на рівень
вище ту чи іншу націю.
Так можна описати Фрека Сінатру- людину яка стояла на підвалинах
розвитку музичного американського суспільста ,людину яка заклала
фундамент американської музичної культури, кінематографу, та
шоубізнесу в цілому. Відкрила всю багатогранність людського характеру,
професіоналізму, харизматичності, віртуозності , музичної
інтелектуальності, та показала як ці фактори можуть впливати на маси. Як
завдяки таланту наполегливості , титанічній праці і вірі у себе можна
збудувати кар’єру людини-легенди, чиє ім’я завжди буде асоціюватись з
американською музикою та Америкою в цілому. Співак, гуманітарій,
покровитель мистецтв та наставник артистів Френсіс Альберт Сінатра вніс
неоцінимий вплив на масову культуру США.
Феномен харизми Сінатри- це простота поєднана з великою
глибиною людської душі, це харизматичність поєднана з великою
впевненістю в себе та свої сили, це титанічна праця над собою яка завжди
залишалась за кадром. Це акторська гра та потужний енергетичний посил
який прив’язував глядача до крісла з першої ноти , та заставляв вірити у
будь що. Через те що Сінатра був першопроходимцем у всьому що
торкалось американської популярної музики ХХ століття ми зараз бачимо
саме такий американський шоубіз. Він створив усі закони і канони
 42

поведінки на сцені, манери співу, спілкування, на яких виросло чотири

покоління музикантів у Америці та в усьому світі. Кожна його пісня – це
по суті короткометражний фільм, з власною історією, героями, їхніми
переживаннями, долями і т.д. У своїй музиці він показав нам що таке
кохання та самотність, і все одно намагався зрозуміти в чому зміст життя.
Він був далеко не досконалим, але Френк Сінатра був справжнім артистом,
і його творчість буде жити до того часу поки його пісні будуть
переспівувати, переживати та переосмислювати для себе все нові і нові
покоління музикантів . Він став надбанням не просто американського
рівня, а одним з найяскравіших феноменів музичного світу в цілому.
Так склалось у історії, що Френк Сінатра народився у правильний
час і у правильному місті. Та з його приходом у американську музику
почалось створення еталону американського співака. Кожен оркестр у
якому співав Сінатра відразу ставав культовим у Америці.
Таким чином констатуємо, що творчість Френка Сінатри— це
прорив у розвитку популярної американської музики XX століття , до
нього ця музика була мало відомою. Він зміг підняти її до таких висот, які
до сьогодні є не перевершеними. Альбоми Сінатри і зараз є в топ продажу
у світі, а це означає що до сьогодні його музика цікава та актуальна для
сучасного слухача. Про нього пишуть книги, знімають документальні
фільми. Все американське суспільство ставить його на п’єдестал першості
у американській популярній музиці.
14 травня 1998 року коли Френк Сінатра помер, більшість
американських видань писали: « До біса літочислення, день смерті
Сінатри— кінець ХХ століття». Епоха золотого століття Голлівуду, яку
уособлював знаменитий співак і актор, безповоротно пішла.
 43

Список використаної літератури

1. James Kaplan « Frank The Voice»2010.-786p

2. James Lincioln Collier «The making of jazz» a comprehensive history

New York 1979.-390p.

3. Stearns M.W. The Story of Jazz. New York: University Press, 1956. –
175p.

4. Апатский В. М. история духового музикально-исполнительского

искусства / В. М. Апатский . ̶ К.: ТОВ «Задруга», 2010. ̶ 320с.
5. Коган Г. М. Избранные статьи / Григорий Михайлович Коган. ̶ М.:
Сов. композитор, 1972 ̶ 463 с.
6. Коллиер Дж. Л. Становление джаза. М.: Свинг, 2001. – 468 с.
7. Коллиер Дж. Л. Дюк Еллінгтон. – М.: Свинг, 2002. – 352 с.
8. Конен В. Пути американской музыки. – М.: Musicae, 1999. – 552 c.

9. Маркова Е. Н. Вопроси теории исполнительства / Елена Николаевна

Маркова. ̶ Одесса.: Астропринт, 2002. ̶ 126с.

10. Нейгауз Г. Г. Автобиографичиские записки. Избранние статьи.

Письма к родителям / Генрих Густавович Нейгауз. ̶ М.: Сов.
Композитор, 1975. ̶ 528с.

11.Овчинников Є. Історія джазу / Є. Овчинников. – Москва : Музика,

1994. – 234 с.

12. Рейковський Я. Эксперементальная психология эмоций / Януш

Рейковский . ̶ М.: Прогресс, 1979. ̶ 392 с.
 44

13. Цыпин Г.М. Музыкант и его робота : Проблемы психологи

творчества / Геннадий Моисеевич Цыпин. ̶ М.: Советский композитор,
1988. ̶ 384 с.

Інтернет-ресурси:

1. http://ukraine.ui.ua/ua/music/sov-per – Вокальна творчість України в

радянський період

2. http://www.peoples.ru/art/music/stage/sinatra/history1.html

3. http://uk.wikipedia.org/wiki

4. http://www.liveinternet.ru/users/vodo-lei/post249483273/

5. http://www.peoples.ru/art/music/stage/sinatra/history1.html

6. http://www.e-reading.link/bookreader.php/115185/Nehoff_-
_Istoriya_Frenka.html

7. http://int-konf.org/konf022014/727-vereschuk-k-v-peredumovi-rozvitku-

stilstiki-estradnoyi-muziki-pershoyi-polovini-hh-stolttya.html
8. https://www.youtube.com/watch?v=PCt748kwSMY
9. http://www.lastfm.ru/music/Frank+Sinatra/+wiki
10. http://music.com.ua/dossier/artists/592/history.html
45