Міністерство культури України

Львівська національна музична академія ім. М. В. Лисенка

Кафедра сольного співу

ДИПЛОМНА РОБОТА

для здобуття освітньо-кваліфікаційного рівня «Бакалавр» на тему:

РОЛЬ ФРЕНКА СІНАТРИ У СТАНОВЛЕННІ АМЕРИКАНСЬКОЇ

ПОПУЛЯРНОЇ МУЗИКИ ХХ СТОЛІТТЯ

Виконав:
студент спеціальності 6.020204
«Музичне мистецтво» зі спеціалізації
«Сольний спів» денної форми навчання
ГРИГОРАШ ЮРІЙ
Науковий керівник:
доцент кафедри сольного співу,
кандидат мистецтвознавства
МАЙЧИК ОСТАП ІВАНОВИЧ

Рецензент:
доцент, кандидат мистецтвознавства
МАНУЛЯК ОСТАП МИХАЙЛОВИЧ

Львів 2015
 ЗМІСТ

Вступ………………………………………………………………………………3

Розділ I :Періодизація етапів життєвого шляху………………………………...6

1.1. Становлення………………………………………………………………….8

1.2. Вище і вище «Higher and Higher»…………………………………………..12

1.3. Творча криза…………………………………………………………………15

1.4.Фенікс «Phoenix»……………………………………………………………..16

1.5. Останні роки…………………………………………………………………19

Розділ II : Стильові особливості виконавської манери Френка Сінатри……...21

2.1.«Ера свінгу»…………………………………………………………………...21

2.2. Джазові вокальні стилі, та їх інтерпретатори………………………………

Висновки…………………………………………………………………………..

Список використаних джерел……………………………………………………

Додатки ……………………………………………………………………………
 3

Вступ

В кінці ХІХ – початку ХХ століття європейська музика вийшла на новий

етап розвитку. Слід зазначити, що для мистецтва загалом був характерний
інтенсивний пошук нових засобів виразності, експериментів, виникло багато
нових стильових течій.

Вагоме значення для становлення стилістики естрадної музики на

початку ХХ століття мав джаз, який виник на межі XIX–XX століть в США як
синтез африканської та європейської культур, що згодом отримав світове
поширення. Як музичний термін, слово «jazz» вперше з'явилося 1915 року, у
зв'язку з новоорлеанським оркестром білих виконавців, пізніше це слово
з’являється у назві новоорлеанського оркестру Тома Брауна – «Том Браун
Диксиленд Джаз Бенд», після чого термін «джаз» швидко поширювався в
Північній Америці, а згодом і по всьому світу .[1]

Загалом, виділяють три основні джерела, з яких розвивався джаз:

спірічуелз і госпелз – духовні співи чорношкірих; блюз – розважальна музика,
яка виконувалась бродячими виконавцями; регтайм – фортепіанна танцювальна
музика.

Дослідник джазу Маршалл Стернс (1908-1966 рр.) у книзі «Історія джазу»

характеризує джаз як синтез «білої» та «чорної» музичної культури. Він
зазначає: "Передусім, де б ви не почули джаз, його завжди значно легше
впізнати, ніж описати словами… головними складовими цієї музики є
європейська гармонія, євро-африканська мелодія та африканський ритм" [2, с.3].
Значний інтерес для нас становлять визначені ним шість джерел синтезу джазу:
ритми Західної Африки; негритянські робітничі пісні (work songs, field hollers);
негритянські релігійні пісні (spirituals); негритянські світські пісні (blues);
американська народна музика минулих століть; музика менестрелів та
вуличних духових оркестрів [2, с.6].
 4

Відправною точкою розвитку джазу вважається Новоорлеанський джаз –

мистецтво, що розвивалося у Новому Орлеані на початку XX століття.

Терміном «новоорлеанський джаз» окреслюється, як хронологічний

період, що охоплює перше десятиліття ХХ століття, так і характерний
музичний стиль, який вважається історично першим джазовим стилем.

У 20-ті роки ХХ століття розпочалася ера диксиленду. Диксиленд (англ.

Dixieland, від неформальної назви американського «Півдня» Dixie) – назва
джазових ансамблів новоорлеанського стилю, в яких грали «білі» музиканти. У
зв'язку з расовою дискримінацією, що існувала в джазі до другої половини
1930х років, «білі» музиканти виступали проти того, щоб їхні колективи носили
назву «новоорлеанський», оскільки це поставило б їх поряд з негритянськими
оркестрами, які грали в тому ж стилі [3].

Наступною у джазі була ера свінгу (1935-1946 рр.). Свінг (англ. swing -
погойдування ) – джазовий ритмічний малюнок, в якому тривалість  першої
ноти з кожної пари із двох нот подовжується, а другої – скорочується [4, с.234].

Центром виступів високопрофесійних музикантів 30-х років стали багато

чисельні клуби на 52-й вулиці у Нью-Йорку. Вони символізували собою
«свінг».

В епоху великих оркестрів значну роль відігравали також і вокалісти.

Кожний оркестр прагнув мати у себе одного-двох співаків. Характер співу був
різним – від екстатичного, галасливо-образного «шаутс», характерного для
блюзового вокаліста Джиммі Рашинга (Jimmy Rushing), який співав з
оркестром Каунта Бесі, до «крунінга» (співаки «мурлики») – тихого, інтимного
співу, характерного для Френка Сінатри (Frank Sinatra), який дебютував на
початку 40-х в оркестрі Томмі Дорсі (Tommy Dorsey).

Робота передбачає аналіз усіх періодів життя та творчості Френка

Сінатри, та відомих американських музикантів що брали активну участь у
 5

становленні його музичної кар'єри. А також огляд послідовників манери

«крунінг» та стилю «свінг»

Актуальність роботи зумовлена необхідністю дослідити історичні умови

формування життєвого та творчого шляху Фрнека Сінатри – як одного із
засновників вокальної манери «крунінг» , та яскравого представника «ери
свінгу» у США.

Мета роботи – дослідити внесок Френка Сінатри у розвиток популярної

американської музики XX століття.

Об'єкт дослідження – постать Френка Сінатри

Предмет дослідження – популярні музичні стилі XX століття у США.

Матеріалом дослідження стали різнопланові музикознавчі, та

документальні джерела; праці історико-оглядового характеру; відео та аудіо
записи.

Структура роботи – робота складається зі вступу, двох розділів,

висновків, списку літературних та документальних джерел, додатків.
 6

РОЗДІЛ I

Постать Френка Сінатри в Американському соціумі. Етап Сходження

«Його називали губернатором, головою ради, голосом, вождем та

містером голубі очі….»[ з фільму «Відображення»,2005р ]

Френк Сінатра так давно і незламно очолює списки най-най артистів,

голосів що більше нагадує якесь артистичне божество, ніж живу людину. Його
ім'я дійсно першим спадає на думку, коли мова йде про тих людей-символів,
які в масовій свідомості безроздільно втілюють американську музичну
культуру. За величезною кількістю виданих Сінатрою записів, за його майже
безрозмірним каталогом, що невпинно збільшуюється рік від року, легко
пропустити саму суть його таланту. Між тим Сінатра - це не просто
улюбленець долі і популярний шоумен а, в першу чергу, фантастичний
інтерпретатор, сприйнятливий до вимог часу який зумів зберегти кращі зразки
американської музики декількох поколінь меломанів усіх рас і національностей.

Френcіс Альберт Сінатра (Francis Albert Sinatra) народився в Хобокені,

Ірландському емігрантському передмісті Нью-Джерсі, 12 грудня 1915 року. Він
був єдиною дитиною Доллі і Ентоні Мартіна Сінатри (Dolly & Anthony Martin
Sinatra), бідних італійських емігрантів. З роботою на той час у Америці було
важко, а для емігрантів тим більше, тому Марті Сінатра став Марті О'браяном,
щоб отримати роботу в пожежному департаменті. Щодо матері Френка, то саме
вона була головою сім'ї, похмура, динамічна жінка, яка мало часу приділяла
синові через свою роботу. Доллі була медсестрою, та часто підробляла у
місцевому публічному домі, роблячи аборти повіям. Практично усе дитинство
Френка виховували бабуся та тітка. До музики сім'я майбутньої американської
суперзірки не мала ніякого відношення.

Працювати Френк почав ще підлітком. Зі школи його вигнали за жахливу

поведінку, у підсумку він так і не отримав ніякої освіти, в тому числі і
 7

музичної. Сінатра мріяв про професію журналіста, і, на перших порах,

влаштувався вантажником в редакцію газети "Jersey Observer"( Джерсі
Спостерігач), потім перекваліфікувався на копіювальника. Але навіть обов'язки
репортера йому все ще не довіряли. Тоді Френк вступив в школу секретарів,
вивчив машинопис й стенографію. І нарешті його репортажі про незначні
спортивні події почали надходити в друк . Попри всі захоплення саме музика
цікавила Френка найбільше, з 8 років юний Сінатра підпрацьовував у різних
клубах свого міста, де співав та грав на гавайській гітарі.

З 1932 року Френк мав невеликі виступи на місцевому радіо, а у 1935

Сінатра зробив перший серйозний крок на зустріч своїй кар'єрі. Він створив
гурт «Хобокенська Четвірка» (The Hoboken Four) з яким переміг на конкурсі
молодих талантів на популярному тоді радіо шоу «Major Bowes Amateur Hour»
(Аматорська година Великого Боуза). За деякий час хлопці поїхали в
національне турне. Після цього Сінатра заключив свій перший контракт,
платили йому 25 доларів на тиждень, та 18 місяців з 1937 він працював за
зобов'язанням шоумена у музичному ресторані в Нью-Джерсі, який також
відвідували такі зірки, як Кол Портер, і разом з виступами на радіо заклав
основи для своєї професійної кар'єри.

У 1938 році Сінатра був зарештований за зв'язок із заміжньою жінкою (в

Америці 30-х років це вважалося кримінальним злочином). Кар'єра висіла на
волосині, але Френку вдалось уникнути кримінального покарання.

У 1939 році маючи більш-менш міцний грунт під ногами, Френк нарешті
зміг одружитися на коханні свого дитинства Ненсі Барбато (Nancy Barbato). У
40рр.-XXст. у них народилося троє дітей.
 8

1.1. Становлення

У 1939 році один із записів Сінатри почув по радіо трубач Гаррі Джеймс
(Harry James), який нещодавно пішов від Бенні Гудмена (Benny Goodman) і
збирав свій біг-бенд. Сінатра його цілком влаштовував. У липні 1939 року 23-
річний Фрэнк Сінатра зробив свій перший професійний студійний запис. Так
почалося його сходження до вершин світового пісенного Олімпу. Джеймс
платив Сінатрі 75 доларів на тиждень, таких грошей молодий співак ніколи ще
не бачив. Проте справи йшли не дуже добре, з оркестром Гарі Джеймса,
Сінатра в більшості співав мало відомі ліричні композиції, які швидко ставали
не потрібними. Люди хотіли не лише слухати, а й танцювати під живу музику, а
у цьому випадку це було не можливо. Одного разу Сінатру разом з оркестром
Джеймса виперли з залу прямо під час їхнього концерту. Справи у Сінатри
почали погіршуватись, і після піврічної роботи Френк пішов від Гарі Джеймса,
а в січні 1940 року прийняв більш привабливу пропозицію від Томмі Дорсі
(Tommy Dorsey).
Під акомпанемент біг-бенду Дорсі, Сінатра записав низку надзвичайно
популярних пісень , 16 з яких протягом двох років побували в першій десятці
хітів. Найбільш значна віха цього періоду - композиція «I'll Never Smile Again»,
тодішній хіт №1, а в майбутньому - учасник Залу слави «Grammy» . Після Бінга
Кросбі , Сінатра був аномалією серед «шовкових-баритонів» того часу, такого
більше не було, це був передвісник його великої кар’єри.

Томі Дорсі був страшним тираном та трудоголіком. Вони могли давати з

Бендом по 8 концертів за день. Потім знову автобус та переїзди по 400-500
миль. Сінатра пізніше згадував , що спершу сумував за бендом Джеймса. Дорсі
був у роботі з оркестром надзвичайним деспотом, Френк любив казати «В
цьому житті я боявся лише свою маму та Тома Дорсі». Пори все, Дорсі багато
чому навчив Сінатру. Френк мав проблеми з диханням, він був астматиком,
починаючи з юного віку, та протягом усього життя він годинами плавав в
басейні, Дорсі допоміг йому поставити правильне дихання. Якщо
 9

вірити словам артиста, то його вокальний стиль народився з наслідування звуку

тромбону Томмі Дорсі. У руках цього видатного тромбоніста, тромбон перестав
гавкати і почав співати людським голосом. Попри свінгову манеру, Дорсі досяг
ідеального лігато на інструменті, саме такі моменти запам’ятовував Френк, він
годинами слухав як грав Томі Дорсі. Співаючи в цьому оркестрі Сінатра

перейняв ще й цю деспотичну але й в одночас прискіпливу манеру роботи,

пізніше на піку слави він так само поводився зі своїми музикантами. Сінатра
любив до ноти вилизувати музичний текст, інколи на записах вони годинами
проганяли одну і ту ж саму композицію.

Та все ж бенд Томмі почав набувати великої популярності, їх почали

запрошувати на радіо та телепередачі, попри Сінатру .Томі Дорсі співпрацював
з вокальним ансамблем «The Pied Pipers»(Різнокольорові Трубочитсти), які вже
на той час були досить відомі, саме завдяки зв’язкам з цим колективом бенд
Дорсі почав з'являтися на телебаченні та виходити у прямі ефіри на радіо.
Сінатрі знову довелось ділити з кимось сцену і славу, він їх відверто ненавидів,
але він не мав іншого вибору. Попри це Бенд Томі Дорсі набирає популярності,
вони записують декілька композицій спільно з «The Pied Pipers» та Сінатрою на
«RCA Records», та знімаються у музичних шоу на «MGM-Metro-Goldwyn
Mayer» (ме́тро-ґо́лдвін-ма́єр). Кар'єра Френка стрімко йшла в гору, він почав
працювати на радіо, потроху надходили запрошення на зйомки у фільмах.
Сінатра стає окрасою численних радіошоу, а паралельно дебютує на великому
екрані, поки тільки як соліст ансамблю. У 1941 році він знімається у фільмі
"Las Vegas Nights" (Ночі у Лас Вегасі), через рік з'являється в картині "Ship
Ahoy"(На кораблі).

Попри всю популярність Френк Сінатра зробив одну велику помилку,

підписуючи контракт з Томі Дорсі. Останній запропонував йому по життєвий
контракт, і Сінатра погодився. Після двох плідних років роботи, стрімкого
розвитку кар’єри Френк бачив що починається період застою. Вже під час
роботи з оркестром Томі Дорсі до Сінатри не одноразово підходили менеджери
 10

які пропонували йому сольний проект і неосяжне визнання, Френк не міг на

таке погодитись хоча дуже цього хотів, одним з таких був Емануель Сакс
(Manie Sacks),який запропонував Френку контракт з(Коламбія Рекодс)
«Сolumbia Records», але для цього потрібно було піти від Дорсі. Френк взяв
візитку, заховав її в надійне місце, і завжди добре пам’ятав про ту зустріч.

Кожного разу коли Френк був на самоті він роздумував, як піти з

оркестру Дорсі. Він давно поставив собі мету стати найкращим, але самостійно
дійти до цього. Співак хотів по-людськи розійтись з Дорсі , тому попередив
його на перед. Одного дня він підійшов до Томмі і нарешті сказав: « Я хочу
розірвати контракт з тобою», –Дорсі був шокований. Сінатра був для нього як
син, він його виховав, навчив всього чого знав, це був для нього страшний удар,
при цьому він розумів, що без Сінатри його оркестр вже не буде таким
популярним. Дорсі зустрівся зі своїм менеджером, він був дуже злий. Вони
запросили Сінатру на розмову, і висунули свої умови –Дорсі був готовий
розірвати контракт з Сінатрою, за умови що той ще 10 років буде виплачувати
Дорсі 33 відсотки від його прибутку, що місяця. Сінатра привів з собою
Емануеля Сакса та його компаньйона Френка Купера ( Frank Cooper) , останній
прочитав умови контракту, і сказав Сінатрі «Ти розумієш шо мусиш ще 10 %
платити мені?»… [5,ст. 144]. Френк був на це готовий, він вірив в свій успіх, він
був одержимий ідеєю стати найкращим, і погодився. Останній концерт з
бендом Дорсі, Френк Сінатра відспівав восени 1942 року в одному із залів
Індіанаполіса [5,ст. 145].

Існує також інша версія успішної кар’єри Френка Сінатри, це його кровні
зв’язки з Італійською мафією, яка на той час процвітала у США . Його батьки
були з того самого містечка що й найвпливовіший на той час кримінальний
авторитет Лакі Лучіано (Lucky Luciano). Якщо вірити словам очевидців та
людей які були все життя дотичні до Сінатри, мафія та життя Френка все життя
йшли пліч-о-пліч.
 11

12 Грудня 1942 року, коли Френк святкував свій 27 день народження, до

нього подзвонив Боб Вайтман (Bob Weitman) –менеджер кінотеатру
«Парамаунт» ( Paramount) , з яким Сінтару познайомив Купер, він запропонував
Сінатрі заспівати різдвяний концерт з Бінгом Кросбі (Bing Crosby) та
оркестром Бенні Гудмена ( Benny Goodman). Сінатра був здивований, він
звичайно погодився, коли самого Гудмана поставили перед фактом що з ним
буде співати якийсь там починаючий співак Френк Сінатра, Гудман сказав :
«Це хто такий? Я про нього ніколи не чув, але якщо ви в ньому впевненні,
нехай співає» [5,ст. 149].

Після дзвінка Боба Вайтмана, Сінатра прокидався щодня о пів на сьому

ранку, щоб бігти на репетиції. Це все це таки дало свої плоди. 31 січня 1943
року Френк вийшов на сцену, 5-ти тисячний зал підірвався на ноги і аплодував
стоячи, до цього люди чули Сінатру лише по радіо, та зрідка по телебаченню,
тепер він стояв на сцені перед ними, Бенні Гудмен не вірив своїм очам. Це був
великий день для Сінатри. Лише тепер його кар’єра по справжньому
розпочалась. Це було відкриття нового розділу в його біографії . Френк
проводить першу самостійну сесію в студії і записує чотири сольні номери,
один з яких – «Night and Day»(Ніч та день) Коула Портера (Cole Porter) -
зазначається в чартах. У нього з'явилося власне шоу на радіо "Songs By Sinatra"
(Пісні Сінатри) і чимало пропозицій щодо концертів. В очах молоді він
втілював образ справжнього ідола, якому ще належить протягом багатьох
десятиліть викликати неймовірний ажіотаж. Компанії, які володіли правами на
його ранні записи, величезним накладом випускають платівки Сінатри.
Протягом двох років його пісні одна за іншою атакують хіт-паради, дві з них,
створені разом з Дорсі, стають хітами номер один: «There Are Such Thing»
(Така річ) і «In the Blue of the Evening» (Блакитні вечори).
 12

1.2 «Вище і Вище»

«Всім доброго ранку, мене звуть Френк Сінатра» [5,ст. 153] – його перші
слова в теле-шоу 1943 року.« Парамаунт» почав створювати з Сінатри зірку.
Постійні концерти з оркестром Бенні Гудмана, теле –шоу, розважальні радіо
передачі. Він був на біг бордах ; а під його фото був салоган: «Голос, який
схвилював мільйони».

Цю фразу придумав Джордж Еванc (George Evans) відомий на той час

менеджер, який вперше почув Сінатру в кінотеатрі «Парамаунт» . Він був як
магніт, який притягував до себе найкращих на той час, через нього пройшли всі
тогочасні зірки, тепер Менні Сакс передав Сінатру в його руки. Еванс спочатку
не розгледів всієї величі таланту Сінатри, та після декількох концертів та
переповнених залів, він зрозумів, що це майбутня зірка. Сінатра виходячи на
сцену впливав на зал магнетично, особливо на жінок, які дивились у його
голубі очі , а після концерту вже були готові народити від нього дитину. Він
жив на сцені, інші просто співали пісні, а він їх пропускав через себе,
переживав, розповідав.

За два тижні Еванс зробив з Сінатри зірку номер № I в Америці. Він був
улюбленцем дівчат, в усій країні почали створювати фан-клуби співака, цей
період називали «Сінатроманія». Френк з сім'єю переїхав у нову квартиру,
поруч з ним жив його особистий лікар, а за рогом на сусідній вулиці був
будинок тогочасного мафіозі Віллі Моретті (Willie Moretti). Фанати не давали
йому спокою, майже щоденно Ненсі Сінатра здирала любовні листи з вікон
їхньої квартири, та підмітала плакати з порогу. Френк постійно знімався у
телеперадачах та на радіо, тепер ще й вів хіт-парад, та свою власну рубрику. Не
кожен американець міг дозволити собі купити квиток у кінотеатр «Парамаунт»,
але у всіх в дома було радіо. Так Голос Френка лунав з кожного будинку, так
творилась історія його сходження на п'єдистал слави .
 13

Все більші зали, все більше концертів, зв'язки з мафією та впливовими

людьми , зйомки на телебаченні, Голівуд відчинив йому двері. Сінатра ставав
живою легендою. Іншим так просто це б не вдалось, він просто був феноменом
свого часу. Френку почали створювати його власний імідж, його лице – як
новий зразок американського ідола. Попри концерти у різних залах, Сінатра
співає у найдорожчих клубах та рестораціях країни, де відпочивали найбагатші
та найвідоміші люди тодішнього кримінального світу: гангстери, нарко-барони,
кримінальні авторитети. Зі всіма ними Френка знайомлять, і завдячуючи своїй
харизмі він скоро стає «своїм серед чужих». Саме мафія допомогла позбутись
кабального контракту з Томі Дорсі. Пізніше дочка Дорсі привідкрила завісу
історії сварок Сінатри та її батька. Вона згадувала як протягом деякого часу
щодня до їхнього дому дзвонили і погрожували Томмі, казали, якщо він не
хоче втратити свою родину та дітей, нехай він дасть спокій Френку. Є
беззаперечні свідчення того, що героя Джоні Фонтейна у фільмі «Хрещений
Батько » списували саме з Сінатри. Про це теж попіклувались його кримінальні
друзі, які дуже хотіли бачити саме Френка у фільмі про їхнє життя.

До кінця 1943 року з улюбленця тінейджерів і молодих дівчат Сінатра

перетворився в ідола, кумира Американського шоубізнесу. Лише декілька
таких постатей існували до нього, але Сінатру вирізняв його вплив та сила.
Френк був зіркою радіо, з великим успіхом починалась кіно-кар'єра, його
найчастіше крутили в шоу на студії «Парамаунт», Вже були записані цілі
концерти з симфонічними оркестрами філармоній Клівленда, Лос-Анджелеса,
Філадельфії. Серед 16 мільйонів молодих чоловіків, Сінатра зареєстрований
першим у списку на будівництво будинку в США. Під час Другої світової,
Сінатра виступає по цілій країні на підтримку солдатів. Тепер він стоїть на
сцені поряд із зірками на яких декілька років тому він рівнявся, та вчився
манери їхнього співу.

1 січня 1944 року Сніатра юридично отримує статус жителя Каліфорнії,

цей статус він збереже до кінця свого життя. 1 січня він запускає нове радіо-
 14

шоу на «CBS» (Сі-Бі-Ес) « Програма Френка Сінатри». Відповідно до його

вимог Голівуд транслював його у прямому ефірі. У січні 1944 року Френк
виступав на благочинному вечері на підтримку єврейського будинку
пристарілих у «Рузвельт Готел». Для Сінатри це був не звичайний вечір, на
тому концерті був пристутній сам Луіс Барт Маєр–білорус за походженням,
один з перших кіно продюсерів у історії, та один із засновників кіностудії
«Metro-Goldwyn-Mayer» ( ме́тро-ґо́лдвін-ма́єр) і американської Академії
кінематографічних мистецтв і наук, яка по сьогоднішній день вручає премію
«Оскар». Після концерту він підійшов до своїх помічників і сказав: « Я хочу
цього хлопця» [5,ст.209] –. Вони взяли його, звичайно, і вони платили йому.
Протягом наступних трьох місяців менеджери Сінатри, «МGM» складали
для Френка контракт. Це був на той час один з найбільших контарктів в історії.
За перших 5 років Сінатра заробив 260.000 $,плюс він мав право з'являтись 16
разів на рік у радіо-передачах в якості гостя, також пісні з кожного другого
фільму, в якому знімався Френк ставали його власністю. В ті роки Сінатра
знявся у першому фільмі в якому зіграв сам себе «Дім в якому я живу»( The
House I Live In), далі був «Подвійний Динаміт»( Double Dynamite).

До 1947 році Френк Сінатра втілював образ найбільшої американської

зірки. Але, як справжній трудоголік, темпів роботи не зменшував. Цикли
передач на радіо, п'ять значних ролей у кіно, в тому числі в великобюджетному
мюзиклі «On the Town»( На місто), регулярні прицільні штурми пісенних хіт-
парадів. Хіт номер один «Mam'selle»(Мадмуазель) плюс ще десяток фіналістів
Тор 10. Два міцних альбоми «Songs by Sinatra» ( Пісні Сінатри) (1947) і
«Christmas Songs by Sinatra» ( Різдвяні пісні Сінатри) (1948). Сінатра стає
бажаним гостем на радіо де веде власне шоу «Meet Frank Sinatra» (Зустрінь
Френка Сінатру) , а з появою телебачення - і висхідна телезірка. Зі своєю
легковажною вдачею Френк брався за будь-які ролі, від моряка, гангстера, до
наркомана. Його вміння бути собою на знімальному майданчику давало великі
плоди. На початку 50рр-XX століття співак відкриває цикл розважальних
 15

музичних телепрограм «The Frank Sinatra Show» («Шоу Френка Сінатри»),

який тривав два роки.

1.3. Творча криза

До кінця 40-х його популярність починає подавати перші ознаки

занепаду. У 1945 році Друга світова закінчується і Сінатра починає відчувати
зміни, які приходять в Америку. Покоління, яке повернулося з війни не хотіло,
щоб їм нагадували що було раніше, вони хотіли дивитись у майбутнє, та чекали
на нові музичні стилі, які починали розвиватись.
У 1950 році з Френком сталось те, що можна було б назвати
безповоротним занепадом його кар’єри . Одного вечора виступаючи в « Шоу –
Хаусі» в Нью-Йорку Сінатра пошкодив голосові зв’язки , виходячи на сцену,
він зміг лише прошептати :«Доброго Вечора!», та піти зі сцени, діагноз:
крововилив у зв’язки . Його життя лежало в руїнах, він не бачив шляхів до
повернення минулої слави.

Коли він з'явився на афішах «Парамаунта», публіка ледь заповнила

балкони. На Таймс-сквер більше ніхто не впізнавав того, величезні черги на чиї
концерти зовсім недавно перекривали рух. У ресторанах йому більше не
вдавалося отримати столик. Справа пахла повним розгромом. Майбутнє
дивилося на нього зі злістю. У своїх найжахливіших кошмарах Френк Сінатра
не міг собі й уявити, що стане героєм вчорашніх днів.

Відносини співака з босами компанії« Columbia» ( Коламбія) ніколи не

були гладкими, а на початку 50-х назрів серйозний конфлікт з музичним
директором Мітчем Міллером (Mitch Miller). Порвавши з «Columbia» через 12
років після початку сольної кар'єри і, встигнувши за цей час піднятися до
немислимих висот популярності, Френк Сінатра залишається ні з чим: без
контракту з лейблом або кінокомпанією, без домовленостей з радіо або
телеканалами. Припинилися концерти, від нього пішов агент. Більш того, у
1949 році, після того як його роман з актрисою Авою Гарднер (Ava Gardner)
 16

отримав скандальний розголос, він розлучився з Ненсі, та одружився з Авою

Гарднер , Сінатра не хотів терпіти більше такого життя. Він вирішує покінчити
життя самогубством, Френк робив це декілька разів, і завжди все закінчувалось
не вдало. З кризи його витягла дружина , можливо навіть не так вона, як її
зв’язки .

Це була не музика, з нею він мусів трохи зав’язати , це було кіно. За роль
Маггіо у фільмі «Від нині та до віку» (From Here to Eternity) в березні 1954
Сінатра вийшов із церемонії нагородження премії «Оскар» з нагородою за
кращу роль другого плану. І тепер він знову був «На коні», він відродився з
попелу немов Фенікс.

1.4 «Фенікс»

До середини 50-х Френк Сінатра успішно реанімував свій підзабутий

статус зірки і авторитетного актора, він заробляв чотири мільйони доларів в
рік. Його слава летіла зі швидкістю звуку. У багатьох відношеннях він
користувався ще більшою повагою і популярністю, ніж в середині 40-х. Його
новий сингл «Learnin' the Blues» (Вчися блюзу) в 1955 році очолив рейтинг
продажів одночасно зі збіркою балад «Wee Small Hours» (Короткі години перед
світанком) , який згодом був введений в Зал слави «Grammy». Фільм 1956 року
"The Tender Trap"( Ніжний капкан), не лише дав йому ще одну цікаву роль, але і
свіжий хіт «(Love Is) The Tender Trap» (Кохання–це), написаний Семмі
Каном (Sammy Cahn) і його новим співавтором - композитором Джеймсом Ван
Хьюзеном (James Van Heusen).

Новим творчим партнером Сінатри стає аранжувальник і диригент

Нельсон Рідл (Nelson Riddle). У тандемі з ним співак записав ряд кращих своїх
робіт і пережив новий зліт популярності. Критики вважають що цей період
життя співака був найкращим,він змінив все навколо себе, музикантів,студію,
агентів. Сінатра-хлопчик перетворився у Сінатру-мужчину. Він знову отримав
підтримку усього американського суспільства, та з'являвся на телебаченні у
 17

програмах лише з найвідомішими зірками. Перший хіт №1 з 1947 року,

«Young-at Heart» ( Хто молоди серцем) , незабаром став класикою. Таку ж назву
мав і фільм 1955 року, в якому художник довірили головну роль.
Зпродюсований Нельсоном Рідлом альбом «Songs for Young Lovers» (Пісні для
закоханих) , перша концептуальна робота Сінатри, включав класику Коула
Портера (Cole Porter), Роджерса і Харта (Rodgers and Hart) в сучасних
аранжуваннях. Чуттєве виконання Сінатри, інтонаційне багатство його
інтерпретації змушували заграти новими фарбами романтичні мелодії і
граціозні тексти пісень.Цей альбом, як і виданий за його слідами «Swing Easy!»
(Легкий свінг), піднявся в першу п'ятірку хітів. У 50-ті роки артист з
одинаковою енергією записував як повільні балади і любовні пісні, так і
енергійні пісні, аранжовані для танцполу.

В кінці 50-х Френку Сінатрі, неперевершеному ідолу молоді, довелося

зіткнутися з жорсткою конкуренцією з боку входять у моду рок-н-ролльщиків.
Суперником номер один став, звичайно, Елвіс Преслі. 40-річному музикантові
нереально було змагатися з більш юним і таким зухвало талановитим
артистом, в боротьбі за серця підлітків. Тим не менш списувати його з рахунків
було ще зарано. Якщо з однозначно забійними хітами справи у нього йшли не
ідеально, то в рейтингу альбомів його ім'я з'являлося регулярно. Компіляція
синглів «This Is Sinatra!» ( Це Сінатра) , випущена ним для лейблу «Capitol»,
відзначилася в гарячій десятці і отримала золотий сертифікат.

Тоді ж Сінатра заклав початок колекції престижних музичних нагород.

У лідери рейтингу продажів вийшли дві платівки – «Come Fly with Me»
(Поелтіли зі мною) , присвячена подорожам, і «Swing Easy!»(Легкий свінг)-
колекція балад. Чудово почували себе в чартах ще два лонг-плея 1958 року:
«This Is Sinatra - Volume Two» (Це Сінатра- Другий том) і «TheFrank Sinatra
Story» (Історія Френка Сінатри). Правда, першу« Grammy» він отримав не за
зміст, а за оформлення альбому «Only the Lonely» (Лише для одиноких) . Журі
відзначило дизайн і графіку конверту. Але це був добрий початок. Наступна
 18

церемонія нагородження «Grammy» стала для співака подвійно вдалою: його

нова студійна спроба «Come Dance With Me!» удостоїлася звання кращого
альбому року, а самого Сінатру увінчали лаврами як кращого вокаліста.

Стосунки з «Capitol Records» почали не влаштовувати Френка, і він

розриває з ними контракт. У грудні 1960 року він створює власну
рекордингову компанію «Reprise Records», де і проводить як мінімум половину
студійного часу. Звідси і така велика кількість релізів на початку 60-х (в тому
числі рекордні шість дисків 1962 року). Перший сингл Сінатри, випущений
лейблом «Reprise» (Реприза), «The Second Time Around»( Вдруге навколо)
організатори церемонії «Grammy» назвали найкращим записом року.

До середини 60-х Сінатру почали неабияк тіснити вже не тільки Елвіс

Преслі (в чарті синглів), але й непереможні «Beatles» (у рейтингу альбомів),
змагатися з якими не під силу нікому. У Сінатри, зрозуміло, залишалася своя
постійна аудиторія, і досить велика. Та і його талант діяв раніше гіпнотично.
1965-66 роки - час ще одного зльоту популярності, третій пік в його
півстолітній кар'єрі. За ці два роки співак п'ять разів отримував премію
«Grammy», яка увінчала два тріумфальних альбоми: «September of My Years»
(Вересень моїх років) і «A Man and His Music» (Людина та його музика) -огляд
його творчої кар'єри , а також два сингли: «It Was a Very Good Year» ( Це був
чудовий рік) і «Strangers in the Night» (Незнайомці в ночі) - безсмертну класику
пісенного жанру - за кращий вокал. Альбом «September of My Years» (Вересень
моїх років), симбіоз вокального джазу, традиційної та сучасної поп-музики,
швидко очолив рейтинг продажів і досяг платинового статусу.

До кінця 60-х Сінатра продовжував запускати на музичну орбіту добротні

релізи, жоден з яких не був проігнорований публікою. І хоча у другій половині
60-х йому в спину вже щосили дихали представники молодої плеяди рок-
музикантів, у 50-річного виконавця залишався великий запас міцності.
Компіляція кращих треків «Greatest Hits!» (Найкращі хіти) (1968) стала
платиновою, а новий альбом «Cycles» ( Цикли) , що представляв пісні сучасних
 19

авторів - Джоні Мітчелл (Joni Mitchell), Джиммі Уебба (Jimmy Webb) та інших,
розійшовся 500-тисячним тиражем. Ще одного «золота» удостоївся збірник
пісень «My Way» ( Мій Шлях), спеціально написаних для Сінатри іншою
іконою 60-х – Полом Анкою (Paul Anka).

Наступні 10 років співак проводить у постійних гастролях країною та за

кордоном. Він часто зі своїми друзями роблять шоу «Rat Pack» (Щуряча зграя)
у різних казино Лас Вегасу. Після альбому «Some Nice Things i've Missed»
(Дещо цікаве я втратив) (1973) протягом семи років Сінатра волів більше
виступати а не записуватись, і тільки в 1980 році перервав мовчання збіркою
пісень на трьох дисках «Trilogy: Past, Present, Future» (Трилогія Минула,
теперішнє,майбутнє). Самим яскравим штрихом на цьому значному полотні
виявився трек «Theme From New York, New York» (Нью-Йорк) , заголовна тема
з популярного фільму 1977 року «New York, New York». Виконання Сінатри
перетворило цю композицію в знаменитий поп-стандарт. Таким чином, Френк
Сінатра виявився єдиним в історії 20 століття співаком, перший і останній хіт-
сингл якого розділяло півстоліття.

1.5. Останні роки

Попри всю трудолюбивість та наснагу роки все ж брали своє. На здоров'ї

артиста свій відбиток залишив алкоголь та постійні гулянки. Сінатра вже не так
часто з'являвся на людях, його вже рідше запрошували на телебачення та
кінозйомки.

До свого 75-річчя Сінатра випустив два бокс-сети Кожен з релізів, «The

Capitol Years» і «The Reprise Collection» , на трьох і чотирьох дисках відповідно,
розійшовся півмільйонним накладом, хоч вони і вийшли одночасно.

Тривалу паузу Френк Сінатра перервав тільки в 1993 році, підписавши

контракт з «Capitol Records» і підготувавши лонг-плей «Duets» (Дуети) – старі
 20

фаворити публіки, записані з новими (і вже відомими) героями сцени, від Тоні
Беннета (Tony Bennett) і Барбари Стрейзанд (Barbara Streisand) до Боно (Bono).

Хоча нічого нового до вже наявних досягненням музиканта цей альбом не

додав він був грамотно піднесений публіці, що чекала десять років на нові
записи свого кумира. Ностальгія виявилася ходовим товаром: «Duets» став
найпопулярнішим диском в кар'єрі Синтари і тричі удостоювався платинового
сертифіката. Виданий вже через рік збірку вибраних дуетів «Duets II» приніс
авторові ще одну премію «Grammy» за краще виконання традиційної поп-
музики. Інакше і не можна було оцінити цей титанічна праця, що об'єднав
Стрейзанд і Боно, Хуліо Іглесіаса (Julio Iglesias) і Арета Франклін (Aretha
Franklin) і ще десяток зірок.
У Чикаго він закінчив свій прощальний концерт 22 жовтня 1994 року
такими словами: «Я бажаю вам дожити до ста років, і щоб останній голос, який
ви почуєте, був моїм». Двадцяте століття справді закінчився. Сінатра вклонився
і пішов, поки не стало надто пізно.
Френку Сінатрі — вісімдесят років. На свій день народження він дав
концерт. «Мій шлях» — він співав цю пісню в дуеті з Паваротті. Зробив паузу і
попросив, щоб йому принесли склянку води. «Я сказав: води» (сміх у залі). З
цієї нагоди, «Емпайр-стейт-білдінг» був висвітлений блакитним світлом,
чудовим блакитним кольором його очей. Тільки зазначивши 80-річний ювілей,
в 1995 році Френк Сінатра нарешті цілком офіційно і вже остаточно пішов на
спочинок. Насолоджуватися пенсійною ідилією йому довелося недовго.
14 травня 1998 року пішла з життя людина, чий внесок в музичну
історію останніх 60 років набагато перевищує масштаб окремо взятої
особистості. Велич усього масиву його творчості можна порівняти хіба що з
революційним вихором, піднятим «Beatles» і Елвісом Преслі. З цього
оксамитового, чарівного голосу, яким мільйони людей захоплюються, з яким
жили, під який плакали і любили, майбутні історики зможуть відновити душу
корінного жителя XX століття.
 21

РОЗДІЛ II

Стильові особливості виконавської манери Френка Сінатри

2.1. «Ера Свінгу»

Всередині 30-тих років підчас піку «Великої депресії» вперше у своїй

історії джаз став найпопулярнішою музикою в Америці. Тепер джаз називали
по іншому-свінг, і це слово створило революцію. Свінг який увійшов у всі
концертні та танцювальні зали Америки визначив музичні смаки цілого
покоління американців. По всій країні гастролювали безліч свінгових оркестрів,
учасники яких ставали зірками для пересічних громадян.

Королем свінгу став як на диво «білий» американець, Бенні Гудмен, після

того як він зробив аранжування відомої американської пісні Ірвінга Берліна
«Blue Skies» (Сині небеса) Бенні Гудмен став синонімом слова «свінг», та
«популярність».

Бенні Гудмен народився в Чикаго в родині бідних єврейських емігрантів

з містечка Біла Церква, що під Києвом. Вчився грати на кларнеті в школі при
синагозі «Kehelah Jacob» і вже в юні роки став віртуозом і виступав у різних
колективах. Значний вплив на Бенні справили новоорлеанські музиканти, такі
як Джоні Доддс (Johnny Dodds), Леон Ропполо (Leon Roppolo) і Джіммі Нун
(Jimmy Noone).

У 1925 році 16-річний Гудмен долучається до одного з найкращих

чиказьких оркестрів — «The Ben Pollack Orchestra», в 1926 взяв участь у
записах. Через два роки з'являються його перші сольні записи. В кінці 1920-х
виїхав до Нью-Йорка, де працював до початку 1930-х, завойовуючи
популярність. Грав з відомими колективами Реда Нікольса (Red Nichols), Ісаама
Джонса (Isham Jones) i Теда Льюїса, а в 1932 році створив власний колектив.
В 1934 підписав контракт з «Columbia Records», у тому ж році Бенні Гудмен
бере участь у щотижневій радіо програмі «Let's Dance»(давайте танцювати), що
 22

вимагала від нього все нових творів. Щоб вирішити проблему з наповненням
репертуару, Гудмен купує ноти Флетчера Хендерсона. Виконання цих визнаних
творів у власній манері, а також солідний творчий доробок самого Бенні
Гудмена в середині 1930-х робили його висхідною зіркою, але широку славу
приніс йому виступ 21 серпня 1935 року в бальній залі «Palomar
Ballroom» (Паламар)в Лос-Анжелесі. Цю дату часто називають початком
ери свінгу.

Успіх Бенні Гудмена у свінгу порівнюють з успіхом Елвіса Преслі у рок-

н-ролі. Обидва популяризували «чорну» музику серед білої молоді. Слід
зазначити, що значна кількість творів була виконувана і до Гудмена оркестром
Флетчера Хендерсона і Бенні Гудмен публічно виражав свою вдячність цьому
Хендерсону, його оркестр був маловідомим. З іншого боку Гудмен був не
тільки віртуозним виконавцем — він був надзвичайно творчим кларнетистом і
новатором джазової епохи

Новорічна ніч 1930 року була значною датою для оркестру Гудмена. На
той час всенародної слави він не мав. Його оркестр виступав лише у різних
танцювальний залах Америки, до великих концерт-холів дорога Бенні Гудмену
була ще закрита. Концерт у новорічну ніч 1930 року дав перший подих для
розвитку великої слави оркестру Бенні Гудмена та зробив з Френка Сінатри
нову зірку американської молоді. Після цього вони разом грали на багатьох
концертах та телепередачах на студіях «Paramount», «MGM», «SBC» ,та
записувались у різних радіо шоу, як не дивно але Сінатра не записав жодного
повноцінного диску разом з оркестром Гудмена хоча вніс велику лепту в
розвиток його кар’єри.

У 20-30ті роки XX століття у Америці почалася свінгова лихоманка,

з'являлися оркестри за оркестрами, які боролися у так званих «батлах» за
звання бути найкращим бендом країни. У всіх танцювальних залах Америки, а
найбільше 52 вулиці у Нью-Йорку маси молодих американців йшли в
танцювальні зали щоби послухати битви біг-бендів, та потанцювати під цю
 23

музику. В глибоких куточках країни: Техасі, Оклахомі, Канзас-сіті, та інших

зароджувалась нова гілка свінгу. Яку розвивали чорношкірі музиканти граючи
ночами у танцювальних клубах.У цієї музики був новий пульсуючий ритм, і вся
вона була зшита з блюзу. Людиною яка стала втіленням цієї нової музики та
познайомила з нею всю країну звали Каунт Бейсі.

Каунт Бейсі ( Count Basie, справжнє ім'я — Вільям Джеймс Бейсі (англ.
William James Basie); 21 серпня 1904, Ред-Бенк, Нью-Джерсі — 26 квітня 1984,
Холлівуд, Флорида) — американський джазовий піаніст, органіст, знаменитий
керівник біг-бенду. Бейсі був однією з найбільш значних фігур в історії свінгу.
Він зробив блюз універсальним жанром — в його оркестрі звучали і швидкі
блюзи, і повільні, і трагічні, і гротескові. Музичні здібності виявив в ранньому
дитинстві. Мати допомогла Бейсі навчитися грати на фортепіано. Пізніше для
занять запрошувалися приватні викладачі музики . Бейсі не закінчив школу він
мріяв про життя мандрівника. Каунт більшу частину свого часу проводив у
міському театрі, де виконував разові доручення і робив усяку роботу, що
давало йому безкоштовний вхід на вистави. Він навчився управляти
прожекторами для шоу водевілів. Одного разу, коли піаніст не зміг приїхати на
шоу, Бейсі зайняв його місце. Граючи на слух, він швидко навчився
імпровізувати музику для шоу і німого кіно. З переїздом у Нью-Йорк Каунт
Бейсі пірнає у світ джазу який звучав у Гарлемі. Так починається його кар’єра .

Спочатку Каунт Бейсі гуртує навколо себе декількох музикантів і

створює маленький ансамбль який грає у клубах Гарлему. З кожним роком цей
ансамбль збільшується і з 1936 року він починає називатись «Count Basie
Orchestra»

А самого Бейсі після декількох виступів на радіо починають величати

«Каунт» (Граф). Серцем оркестру Каунта Бейсі була ритм секція, ніким не
перевершена в історії джазу. Його оркестр відзначався також і тим, що всі
музиканти грали без нот, всі аранжування вони тримали в голові, таким не міг
похвалитись жоден біг-бенд. У 1936 році оркестр Каунта Бейсі почув відомий
 24

на то час менеджер Джон Хемонд. Після зустрічі Хемонда та Бейсі почався

золотий етап для оркестру. Вони грали усюди та з найвідомішими зірками того
часу. Каунт Бейсі прославився новаторством у створенні свінгової музики, він
ввів у бенд гітару, та навчив тихо грати ритм секцію, що дозволило створити
правильний фон для легких віртуозних соло у солістів. А за його вміння у
оркестровому стилі аранжування, бенд Бейсі запрошували у сюди: радіо
телебачення, пізніше озвучення всіх шоу програм та написання і виконання
саундтреків до фільму.

З оркестром виступали легенди джазу: Біллі Холідей, Джиммі Рашінг,

Елла Фітцджеральд, Сара Воян, Джорж Бэнсон, Тоні Беннэт, Френк Сінатра.
Найкращі свої платівки та музичні передачі Сінатра записав саме з оркестром
Каунта Бейсі. Більше того, Френк дозволяв Каунту Бейсі робити нові
аранжування на відомі уже хітові композиції . Таке міг собі позволити лише
Нельсон Рідл, який майже усе життя був керівником оркестру який виступав на
сольних концертах Сінатри. У 50-60 роках імена Каунта Бейсі та Френка
Сінатри стояли на перших місцях хіт парадів у Америці.

Найбільш юним та цікавим оркестром у XX столітті був оркестр Куінсі

Джонса. Який попри музичну кар’єру зробив феноменальну кар’єру музичного
менеджера, за яким числиться продюсування альбому який продався
найбільшим тиражем за всю історію музики — «Thriller» (Трилер) — шостий
студійний альбом Майкла Джексона.

Куінсі Джонс був на 15 років молодший від Френка Сінатри, композитор,

аранжувальник музичний продюсер, трубач— у цій особистості поєдналось
дуже багато талантів, 27 разовий володар премії «Греммі».

Його сім'я не мала ніякого відношення до музики, сам Куінсі любив цю

справу з дитинства з 10 років грав на трубі, та навчався у одній музичній школі
разом з Реєм Чарльзом. Далі був Бостонський дім музики, та відкриття дару
композитора. Вже після закінчення навчання у нього замовляли пісні такі
 25

легенди американської музики як: Діна Вашингтон , Дюк Элінгтон, Джин

Крупа, Каунт Бейсі, Сара Воян  та Рей Чарльз.

У 1960 Куінсі створює власний біг-бенд, і попри усі позитивні відгуки

слухачів та музичних критиків оркестр за декілька років розпався. Зате Куінсі
Джонс почав займатися іншою сферою музики, це сольні виконання,
написання пісень, продюсування та музичний менеджмент, в якому йому до
тепер не має рівних. Це людина-глиба, що знаходить та допомагає зробити
перші кроки у музиці всім молодим даруванням Америки .

Куінсі Джонс один з найбільш відомих продюсерів США, керував своїм

власним лейблом звукозапису «Qwest Records» , а також очолював роботу
компанії «Qwest Broadcasting» — однієї з найбільших радіо мовних компаній
Америки.

Вперше Куінсі Джонс виступив разом з Френком Сінатрою під час

благодійного концерту в клубі Монако «Sporting Club» в 1958 році. Через шість
років Сінатра зв'язався з Куінсі для продюсування свого другого альбому в
співавторстві з Каунтом Бейсі, який називався «It Might as Well Be Swing»
(1964). Крім цього Джонс аранжував концертний альбом «Sinatra at the Sands
(1966). У 1984 році музиканти знову об'єдналися для запису платівки «L. A. Is
My Lady».

Велику роль у житті Френка Сінатри також відіграв американський

аранжувальник та керівник оркестрів Нельсон Рідл. Багато музичних
американських видань вважають його найвидатнішим аранжувальником в
історії американської музики. Рідл разом із Сінатрою працювали більше 20
років. Усі найвідоміші хіти Сінатри були заранжовані Нельсоном. Найбільші
гастрольні тури, телепередачі, сольні концерт по усій країні- це все було
зроблено завдяки Нельсону Рідлу. Без нього важко уявити всі хіти переспівані
Френком за життя.
 26

2.2 Джазові вокальні стилі, та їх інтерпретатори

На початку XX століття паралельно із розвитком джазової

інструментальної музики, почала створюватись і вокальна музика. Пісні, які
співали чорношкірі раби на полях під час робіт почали ставати американськими
народними піснями, та надихнули цілу плеяду молодих американських
композиторів на створення різних за жанром пісень: Річард Роджерс, Джеймс
Лорд Пьерпонт, Семмі Кан, Берт Кемпферт, Джоном Кандьор, Ервін Дрейк,
Генрі Манчіні, Барт Ховард, Пол Анка- це не велика частина американських
композиторів, що створили хіти Американської музики, які до нині
виконуються різними співаками у всьому світі. У 1910-1920 роках в Америці
народилась ціла плеяда співаків, які були тими засновниками вокальних стилів,
на яких і далі навчаються теперішні покоління музикантів. В основі лежать три
вокальні техніки: Ду-вап, крунінг та скет. Всі три напрямки розвивались та
удосконалювались одночасно, що дало можливість використовувати їх разом у
одній композиції.

Ду-ВАП— це найстаріший вокальний стиль Америки, його коріння

лежить в народних піснях афроамериканців, які принесли цей стиль з полів у
церкву, та розвинули його у хоспел та спірічуелс. Це вокальний піджанр ритм-
н-блюзу, стиль поп-музики, який являє собою гармонійний спів з мінімальним
музичним супроводом. В ду-вап піснях практично не буває моментів, коли
стихають голоси всіх виконавців. Групи складаються мінімум з чотирьох-п'яти
чоловік, у процесі співу соліст може мінятися місцями з бек-вокалістами,
співаючими гармонію, або навіть з басом, що створює низький ритм. Коли цей
стиль переїхав з селищ у міста, його почали називати рок-н-ролом, або старою
міською музикою. Кохання — основна тематика ду-вап пісень: та розвиток
жанру відбувалося на вулицях і перехрестях, де компанії молодих хлопців
таким чином намагалися привернути увагу дівчат.

Цей стиль був першим, який почув юний Френк Сінатра у ресторанах
свого містечка. Саме з нього молодий співак починав, та виконував пісні у
 27

цьому стилі під акомпанемент своєї гавайської гітари . Зцого стилю починали
усі «великі» американські співаки.: Бінг Кросбі, Елла Фіцджеральд, Біллі
Холідей та Френк Сінатра.

СКЕТ

Жоден різновид джазу не обходиться без імпровізації. Джазова музика є

більш вільна і рамки в неї більш розмиті ніж у класиці, тому імпровізація—це
можливість самоствердження та самовираження музиканта. У вокалі джазова
імпровізація називається— «Скет» .

Скет (англ. scat) — специфічний спосіб джазової вокальної імпровізації,

при якому голос використовується для імітації музичного інструменту, а спів не
несе лексичної смислового навантаження. Є різні версії появи скету, снує
думка, що скет бере свій початок з музики Західної Африки, де ударні звуки
інструментів замінювалися вокалізацією,але більш імовірно, що скет отримав
свого часу популярність серед джазових співаків США, які намагалися
імітувати голосом звуки джазових інструментів. Це підтверджують ранні
звукозапису новоорлеанського блюзу і джазу. Першим записаним прикладом
скету часто називають композицію «Heebie Jeebies», записану Луї Армстронгом
у 1926 році. Найвідомішими імпровізаторами у джазовому вокалі вважається
Елла Фіцджеральд, та Мел Торм. Ці люди зробили найбільший внесок у
розвиток джазової вокальної імпровізації, на їхніх записах вчаться до
сьогоднішнього дня.

Крунінг

Джазова музика в 1930-1940 роках з шаленою швидкістю увірвалася в

маси, люди битком заповнювали всі концертні та танцювальні зали , щоби
послухати гру свінгових оркестрів, та потанцювати під неї. Відповідно тоді
солісти оркестрів почали співати у мікрофони, щоби їх було чути . Так і
зародився «крунінг».
 28

Крунер (від англ. croon — наспівувати напівголосно, тихо й проникливо)

вокаліст, дотримується принципів свінгового фразування. Так звана крунерска
манера співу включила в себе багато елементів: муркотіння ,традиції блюзу і
гавайської музики, бродвейських мюзиклів і бельканто. Характерними
особливостями «крунінгу» є невимушене звуковидобування, оповідна і
елегантна подача матеріалу, приповідки та імітація розмови в паузах між
куплетами. Тембральне насиченість голосу також відіграє особливу роль.
Перші вокалісти-крунери входили до складу біг-бендів та виступали разом із
ними. В репертуарі більшості крунерів у США домінуюче місце посідають
джазові стандарти. Винокавці співають лірико-романтичні балади, салонну та
танцювальну музику, свінгові, та легку розважальну музику, славнозвісні і
мелодійні твори до мюзиклів чи кінострічок.

«Піонером» крунінгу був Бінг Кросбі, який дав цьому стилю велику
популярність а Америці. Але співаком який удосконалив цей стиль, підняв його
до найбільших висот,зробив з нього цілу енциклопедію, та еталон вокальної
манери американської популярної музики, був Френк Сінатра. Він став
найвідомішим крунером в історії музики. На ньому вчилися і досі вчаться
мільйони співаків у всьому світі. Його тембр та виконання не можливо
сплутати ні з ким іншим.

Найбільш відомими представниками крунінгу, є ціла низка

американських зірок: Енді Вільямс, Перрі Комо, Семмі Девіс, Дін Мартін, Нет
Кінг Коул, Тоні Беннетт, Елла Фіцджеральд , Мел Торм, Боббі Дарін, Джородж
Бенсон, У XXI столітті цю школу перейняла нова хвиля музикантів: Дайана
Кроул, Джеймі Калум, Нора Джонс, Ніккі Янофскі, Рік Еслі, ну і звичайно
найвідоміший крунер нашого часу Майкл Бубле.
 29
ВИСНОВКИ
Менш ніж за століття, із не всім зрозумілого негритянського фольклору
та поєднання американського національного колориту утворилась музика, яку
назвали джазом. І зараз усі американці вважають її своїм народним надбанням.

Що відрізняє джаз, так це імпровізація, часто декількох музикантів

одночасно. Джаз від початку являв собою перелом західних музичних традицій,
де композитор писав музику на папері, а музиканти намагалися зробити все,
щоб цю музику відтворити максимально "близько до задуму композитора". У
джазовій композиції початкова тема — це просто точка відліку для музиканта,
аби висловитися у своєму власному соло. Темою може служити популярна
пісенька чи блюз, який самі музиканти не писали, однак у процесі їхньої гри
народжувалася нова п'єса, яка могла мати досить мало подібності з оригіналом.
У будь-якому випадку, джазовий музикант - завжди автор того, що він грає.
Сьогодні джаз містить у собі величезну кількість стилів: від архаїчного
народного блюзу, регтайму, новоорлеанського джазу і диксиленду, через свінг,
мейнстрім (основна течія), бі-боп і сучасний джаз до абсолютно вільних форм
фрі-джазу й електронної музики.

Загалом становлення джазу — це рух від елементарного, стихійного до

складного, високоорганізованого:

1) від фольклорного — до професійного,

2) від легкожанрового і розважального - до серйозного, концептуального;

3) від специфічно афро-американського до інтернаціонального.

В усіх цих метаморфозах розширення жанрово-стильової системи й

ускладнення музичної мови проходить червоною ниткою, особливо яскраво
виявляючись у течіях фрі-джазу, авангарду, фьюжн, де джаз практично
поєднується з іншими явищами сучасної музичної культури.
 30

За всю історію розвитку цієї музики, у кожному стилі, були особистості

які стояли на витоках кожного жанру, та робили його досконалим, та по своєму
неповторним. З приходом ери свінгу та популярної американської музики, у
джазові оркестри приходили солісти, які поглинали ці колективи. Не важливо
чи це був інструменталіст чи вокаліст. Так склалось у історії, що Френк Сінатра
народився у правильний час і у правильному місті. Та з його приходом у
американську музику почалось створення еталону американського співака.
Кожен оркестр у якому співав Сінатра відразу ставав культовим у Америці.

Таким чином констатуємо, що творчість Френка Сінатри— це прорив у

розвитку популярної американської музики XX століття , до нього ця музика
була мало відомою. Він зміг підняти її до таких висот, які до сьогодні є не
перевершеними. На його музиці виросло вже декілька поколінь співаків.
Альбоми Сінатри і зараз є в топ продажу у світі, а це означає що до сьогодні
його музика цікава та актуальна для сучасного слухача. Про нього пишуть
книги, знімають документальні фільми. Все американське суспільсто ставить
його на п'єдестал першості у американській популярній музиці.

14 травня 1998 року коли Френк Сінатра помер, деякі американські

видання писали: « До біса літочислення, день смерті Сінатри— кінець ХХ
століття». Епоха золотого століття Голлівуду, яку уособлював знаменитий
співак і актор, безповоротно пішла.
 31

Список використаних джерел

1.  Stearns M.W. The Story of Jazz. New York: University Press, 1956. – 175p.

2. http://ukraine.ui.ua/ua/music/sov-per – Вокальна творчість України в

радянський період.

3. Овчинников Є. Історія джазу / Є. Овчинников. – Москва : Музика, 1994. –

234 с.

4. James Kaplan « Frank The Voice»2010.-786p.

5. James Lincioln Collier «The making of jazz» a comprehensive history New

York 1979.-390p.

6. Коллиер Дж. Л. Становление джаза. М.: Свинг, 2001. – 468 с.

7. Коллиер Дж. Л. Дюк Еллінгтон. – М.: Свинг, 2002. – 352 с.
8. Конен В. Пути американской музыки. – М.: Musicae, 1999. – 552 c.

Інтернет-ресурси:

1. http://uk.wikipedia.org/wiki

2. http://www.liveinternet.ru/users/vodo-lei/post249483273/

3. http://www.peoples.ru/art/music/stage/sinatra/history1.html

4. http://www.e-reading.link/bookreader.php/115185/Nehoff_-
_Istoriya_Frenka.html

5. http://int-konf.org/konf022014/727-vereschuk-k-v-peredumovi-rozvitku-

stilstiki-estradnoyi-muziki-pershoyi-polovini-hh-stolttya.html
6. https://www.youtube.com/watch?v=PCt748kwSMY
7. http://www.lastfm.ru/music/Frank+Sinatra/+wiki
8. http://music.com.ua/dossier/artists/592/history.html

32
 ДОДАТКИ

Додаток А.

Альбоми, концертні записи і збірники, випущені студіями звукозапису, з

якими Френк Сінатра співпрацював.

1946 — The Voice Of Frank Sinatra

1948 — Christmas Songs By Sinatra
1950 — Songs By Sinatra
1954 — Songs For Young Lovers
1954 — Swing Easy!
1956 — Songs for Swingin' Lovers!
1956 — This Is Sinatra!
1957 — A Jolly Christmas From Frank Sinatra
1958 — Come Fly With Me
1958 — Sings For Only The Lonely (Only The Lonely)
1959 — Come Dance With Me!
1960 — Nice 'N' Easy
1961 — All The Way
1961 — I Remember Tommy
1962 — Sinatra-Basie An Historic Musical First (feat. Count Basie)
1963 — The Concert Sinatra
1964 — America I Hear You Singing (feat. Bing Crosby & Fred Waring)
1964 — It Might As Well Be Swing (feat. Count Basie)
1965 — A Man And His Music
1965 — September Of My Years
1965 — Sinatra '65 The Singer Today
1966 — Sinatra At The Sands (feat. Count Basie)
1966 — Strangers In The Night
1966 — That’s Life
1967 — Francis Albert Sinatra & Antonio Carlos Jobim (feat. Antonio Carlos
Jobim)
 1967 — The World We Knew
1968 — Cycles
1968 — Francis A & Edward K (feat. Duke Ellington)
1969 — A Man Alone The Words And Music Of McKuen
1969 — My Way
1974 — The Main Event Live
1980 — Trilogy Past Present Future
1981 — She Shot Me Down
1984 — LA Is My Lady
1993 — Duets
1994 — Duets II

Додаток Б.
Найвідоміші фільми, за участю Френка Сінатри:

1945— The House I Live In

1945— Anchors Aweigh
1953— From Here to Eternity 
1958—  Kings Go Forth
1960 — Ocean's Eleven 
 
Фото афіш з концертів,альбомів, та світських заходів за участі Френка
Сінатри:

Малюнок 1Обкладинка альбому " Strangers in the night"

Малюнок 2альбом спільної роботи з К. Бейсі "Basie& Sinatra"

Малюнок 3 Ава Гарднер та Френк Сінатра

Малюнок 4 Обкладинка альбому "Songs for swingin lovers"

Малюнок 5 Афіша концерту з оркестром Томмі Дорсі у Лас-Вегасі

Малюнок 6 Виступ з оркестром Гаррі Джеймса в одному із клубів Нью

Йорку
Малюнок 7 Френк та Ненсі Сінатра

Малюнок 8 Один з перших альбомів з Томмі Дорсі

Малюнок 9 Перша Студійна робота з Гаррі Джеймсом

Малюнок 10 Нельсон Рідл та Френк Сінатра на репетиції

Малюнок 11 Легендарна "Щуряча Зграя"

Малюнок 12 Концерт у залі " Парамаунт"

Малюнок 13Френк Сінатра та Томмі Дорсі