Бойко Володимир, 3 курс.

Кафедра народних інструментів

Музична культура Естонії. Творчість Евальда Аава.

Естонська музика за походженням пов'язана з культурою

прибалтійсько-фінських народів. Естонська музика звучить в Естонії та
далеко за її межами, вона продовжує розвиватись в народній та
професійній традиціях, вона є предметом вивчення науковців.
Найдавніші форми музичного фольклору — заговори, голосіння, байки,
переклички пастухів. Значну частину естонського фольклору
складають одноголосні рунічні пісні — календарно-обрядові, сімейно-
обрядові, ліричні, ліро-епічні. За жанровими і стилістичними ознаками
розрізняють північні (характерний жанр т.зв. качельних пісень) і
південні (пісні пастухів) рунічні естонські традиції. Стилістично
відособлений фольклор етнічної групи сету, якому властиве
багатоголосся.

В Естонії розвиваються так звані пісні перехідної форми, що мають

ознаки як древніх рунічних, так і пізніх пісень з римованим віршем.
Поширення останніх з 19 століття пов'язано зі зміною історичних умов
(зародження капіталістичних відносин, розвиток міської культури). Для
них характерні куплетна форма, мажорні, рідше мінорні наспіви
широкого діапазону з функціонально-гармонічною основою, переважно
чоловіча традиція виконання. Серед найдавніших інструментів:
смичкова 7-струна каннель, смичковий 3—4-струн хійуканнепь,
духові — карьяпасун, сарв, вілепілль. З 16 століття поширена
естонська волинка — торупілль, з 18 ст. — скрипка, з 19 ст. —
багатострунна канель, гармоніка. На цих інструментах виконувалися
головним чином танцювальні награші (лабаялавальс полька,
рейнлендер).
На рубежі 19 — 20 ст. багато естонських музикантів учились в
Петербурзькій консерваторії (зокрема, у М. А. Римського-Корсакова). З
1908 в Тарту регулярно проходили симфонічні концерти під орудою Ю.
Аавіка, Ю. Сімма, з 1913 — в Таллінні під орудою Р. Кулля. В 1906 при
товариствах «Ванемуйне» і «Естонія» відкрились професійні театри.
Перша національна опера — «Донька Лембіту» А. Лемби (1908).
Автором перших в естонській музиці творів великих форм вважається
Р. Тобіас (оркестрова увертюра «Юлій Цезарь» — 1896, кантата
«Іоанн Дамаскін».
Музична культура XX–XXI століть
Із проголошенням Естонської республіки 1918 року починається новий
етап розвитку музичної культури цієї країни. 1919 року були
відкриті Талліннська консерваторія та вище музичне училище у Татру,
створена спілка естонських співаків, що керував проведенням співочих
свят та видавав журнал «Muusikaleht». У 1924 створено оркестр
естонського радіомовлення. Серед провідних естонських композиторів
цього часу — А. Капп, Х. Еллер, Едвард Тубін, Евальд Аав.
Із завоюванням Естонії Радянським союзом 1940 в Таллінні була
відкрита філармонія, Будинок народної творчості, естонське
відділення СК СРСР очолив Х. Еллер. У 1960-ті — 1980-ті роки
спостерігається зростання інтересу естонських композиторів до
глибинних пластів національного фольклору, серед композиторів цього
напрямку виділяється Вельйо Торміс. На кінець 1960-х років припадає
початок творчої діяльності композитора Арво Пярта. Серед інших
сучасних композиторів є Рене Ееспере, Урмас Сісаск, Ерккі-Свен
Тюур та інші. Із сучасних музикантів — музикант електронник Пеетер
Вяхі.
Високого рівня досягло музичне виконавство Естонії. Серед провідних
естонських диригентів — Нееме Ярві, Ері Клас і Тину Кальюсте, серед
органістів — Гуґо Лепнурм, Кірілліус Креек, Лембіт Авессон.
Всесвітньою популярністю користується ансамбль старовинної
музики «Hortus musicus» під керівництвом Андреса Мустонена.

Свято пісні
Колективне виконання пісень та музики є надзвичайно дієвим
інструментом для стимулювання та пробудження національного духу –
шанувавши естонський поет, журналіст та лідер національного руху в
Естонії ХІХ століття Йохан Яннсен (Johann Jannsen) (1819-1890).
Разом з донькою, поетесою Лідією Койдулою (Lydia Koidula) у 1865
році вони заснували співочу спілку “Ванемуйне”, а за кілька років
ініціювали загальноестонські співочі свята.
Перше Свято пісні відбулося 1869 року у місті Тарту. На той час участь
у святкуванні могли брати лише чоловічі хори (жінки тільки
розпочинали боротьбу за своє право) та духові оркестри. Отже півсотні
чоловічих хорів та оркестрів зі всієї Естонії загальною кількістю понад
800 учасників протягом трьох днів на різних локаціях міста дали
духовні та світські концерти, розпочавши таким чином традицію
естонських співчих свят.
Наприкінці XIX – протягом ХХ століть пісенне свято відіграло
вирішальну роль у становленні естонської нації та її боротьбі за
незалежність. Своєї години Йохан Яннсен був правий – через трохи
більше як століття, в тому числі завдяки систематичності проведення
співчих свят, національний дух через пісню таки пробудився.
Відновлення незалежності Естонії розпочалося з мирних акцій
протесту 1988 року, які отримали назву “Співоча революція”: учасники
багатолюдних зборів не виголошували політичних промов, а вдень і
вночі співали давні народні пісні. У якісь моменти кількість учасників
сягала кількох сотень тисяч людей. А вже за кілька років Естонія
набуває незалежності.
Сважається, що естонці володіють однією з найбільших у світі збірок
народних пісень, що налічує понад 130 000 фольклорних творів.

Евальд Аав

Естонський композитор і хоровий диригент, один з основоположників

естонської національної опери

У 1926 році закінчив Талліннську консерваторію (учень А. І. Каппа).

Керував аматорськими хорами. У 1938 році був головним диригентом
хорів на Святі пісні. Автор першої значної естонської опери «Вікінги»
(«Вікерци», постановка 1928), симфонії (1938), симфонічної поеми
«Життя» (1934), численних пісень і хорів.