Кременецький гуманітарно-педагогічний коледж

Кременецької обласної гуманітарно-педагогічної академії ім. Тараса Шевченка

Аналіз хорового твору в обробці

М.Д. Леонтовича «Щедрик»

Підготував:
Студент 41-Мк групи
Доротюк Сергій Петрович

Кременець, 2020
«Щедрик, щедрик, щедрівочка, прилетіла ластівочка…» – здавалося б, хто з
українців не знає цієї щедрівки. Народжена ще в дохристиянські часи, саме
завдяки українському композиторові Миколі Леонтовичу вона стала відомою
на увесь світ. Їй судилося стати справжнім символом Різдва, мати безліч
переспівів та варіантів виконання, стати саундтреком до популярних
голівудських фільмів та звучати в кращих концертних залах світу. І мало хто
знає, що ця колядка, без якої нині Різдво – не Різдво, яка відома не лише в
Україні, а й в усьому світі під назвою «Колядка дзвонів» (Carol of the Bells), -
одна з найпопулярніших обробок Миколи Леонтовича.

Існує чимало припущень музикознавців, де саме Микола Леонтович міг почути

вперше щедрівку і записати її. Одна з них - не деінде, а на Хмельниччині. В
невеличкому селі на Заславщині – Підлісцях, звідки родом його дружина
Клавдія Жовткевич.

Текстове джерело «Щедрика» музикознавці, звісно ж, пов'язують з

дохристиянською добою, коли новий рік починався рано навесні з поверненням
ластівок з теплих країв. Вже пізніше, з приходом християнства, звичай
щедрувати «пристосували» до циклу різдвяних свят. Звичайно, ця щедрівка
могла звучати в різних регіонах України. І за однією з версій дослідників
творчості Леонтовича, саме у Підлісцях він записав «Щедрика». Інші –
схиляються до версії, що щедрівку він почув на Поділлі – звідки родом і де
вчителював.

«Звісно, нині однозначно стверджувати, яка саме з версій щедрівки його

мотивувала, не можна. Однак, зважаючи на те, що цикл своїх обробок він
формував у той період, коли спілкувався з Клавдією Жовткевич ще до
одруження, то цілком можливо, що це була саме щедрівка з Підлісців», -
розповідає Володимир Федотов.
«Всесвітньо відома обробка «Щедрик» належить до тих, над якими Микола
Леонтович працював майже усе життя, - розповідає Ольга Прокопенко,
завідувачка музею Миколи Леонтовича (с. Марківка) філії Вінницького
обласного краєзнавчого музею. – Всього було п’ять редакцій – перша у 1901-
му, а остання у 1919 році. Звісно, я чула й таку версію – про походження
щедрівки з Підлісців. Але у 1902 році Леонтович з Клавдією вже одружився. На
той час він вчителював в Чукові на Вінниччині. Звісно, ми не знаємо, скільки
вони зустрічалися, але я схиляюся до думки, що він почав працювати над
«Щедриком» ще до знайомства з Клавдією. Крім того, за дослідженнями
етимологів, варіант цієї щедрівки ближчий Поділлю, ніж Волині. Але, вважаю,
що зовсім не суттєво, де Леонтович записав цю щедрівку – Вінницька область
чи Хмельницька – це усе наш край, а «Щедрик» – співанка наших пращурів.
Але саме дякуючи Миколі Дмитровичу, вона стала відомою на увесь світ».

Тим часом в Підлісцях готуються до того, аби чи не вперше за усі ці роки, тут,
де можливо Леонтович таки вперше захопився «Щедриком», вшанувати
пам’ять композитора. Нині отець Павло загорівся ідеєю організувати в
Підлісцях свято, на якому б зазвучали кращі твори музичної спадщини Миколи
Леонтовича у виконанні хору. Звісно ж, серед них лунатиме і легендарний
«Щедрик».

Довідково

Перше хорове виконання «Щедрика» відноситься до 1916 року. Тоді цю пісню

представив хор Київського університету імені Святого Володимира під
керівництвом Олександра Кошиця.

Вперше за кордоном «Щедрик» прозвучав в українському варіанті 5 жовтня

1921 - на концерті в Карнегі-Холі в Нью-Йорку.

Аудіозапис «Щедрика», що зберігся, датується 1922 роком.

У 1936 році американець українського походження Пітер Вільховський

переклав текст пісні, зробивши її впізнаваною нині «Carol of Bell». А після 90-х
«Щедрик» зазвучав у кінематографі - у фільмах «Один вдома», «Міцний
горішок 2», «Гаррі Поттер» та інші.
 Автор - Леонто́вич Мико́ла Дми́трович (1 (13) грудня 1877, с. Монастирок,
Немирівський район, Вінницька область — † 23 січня 1921, Марківка,
Теплицький район, Вінницька область) — український композитор, хоровий
диригент, громадський діяч, педагог. Автор широковідомих обробок
українських народних пісень для хору «Щедрик», «Дударик», «Козака несуть».
Його обробка «Щедрика» відома у всьому світі як різдвяна колядка «Carol of
the Bells».

Дитинство, навчання. Родина Леонтовичів

Народився в селі Монастирок Брацлавського повіту Подільської губернії в сім'ї

сільського священика.

Раннє дитинство минуло у селі Шершнях Тиврівської волості Вінницького

повіту. Початкову музичну освіту Леонтович здобув у батька, який грав на
віолончелі, скрипці, гітарі та деякий час керував хором семінаристів. Мати
навчила його народних пісень.

У 1887 році Леонтович вступив до Немирівської гімназії. У 1888 році, через

брак коштів, батько переводить його до Шаргородського початкового
духовного училища, де вихованці утримувалися на повному пансіоні. В
училищі він опанував спів по нотах і міг вільно читати складні партії в
церковних хорових творах.

1892 року Леонтович вступив до Подільської духовної семінарії в Кам'янці-

Подільському, де вивчав теорію музики та хоровий спів, опанував скрипку,
фортепіано, деякі духові інструменти, почав обробляти народні мелодії, беручи
за взірець обробки М. Лисенка.

Перші творчі кроки

У червні 1899 року Леонтович, провчившись два роки в шостому класі,

закінчив духовну семінарію й вирішив працювати вчителем у сільських школах
і водночас самотужки удосконалювати свою музичну освіту. У селі Чукові
Брацлавського повіту Подільської губернії (нині Немирівського району
Вінницької області) він організував самодіяльний симфонічний оркестр, який
виконував українські мелодії та п'єси російських та українських композиторів.
1901 року він видав перший збірник пісень з Поділля. 1903 року вийшов другий
збірник подільських пісень з посвятою Миколі Лисенкові.

Восени 1904 року залишив Поділля і переїхав на Донбас, де влаштувався

викладачем співу та музики у місцевій залізничній школі. Під час революції
1905 року Леонтович організував хор робітників, який виступав на мітингах.
Діяльність Леонтовича привернула увагу поліції, й він змушений був
повернутися на Поділля, у місто Тульчин, де викладав музику і спів у
Тульчинському єпархіальному жіночому училищі для дочок сільських
священиків. З 1909 року Леонтович навчається під керівництвом відомого
теоретика музики Болеслава Яворського, якого він періодично відвідує у
Москві та Києві.

У той час створив багато хорових обробок, зокрема славнозвісний «Щедрик», а

також «Піють півні», «Мала мати одну дочку», «Дударик», «Ой зійшла зоря» та
ін. У Тульчині знайомиться з композитором Кирилом Стеценком. 1916 року
разом із хором Київського університету виконує свою обробку «Щедрика», яка
принесла йому великий успіх у київської публіки.

Київський період

Після встановленням Української Народної Республіки Леонтович переїздить з

Тульчина до Києва, де починає активну діяльність як диригент і композитор.
Ряд його творів включили до свого репертуару професійні та самодіяльні
колективи України. На одному з концертів великий успіх мала «Легенда»
Миколи Вороного (оригінальний твір Леонтовича). Після приходу більшовиків
Леонтович працює деякий час у музичному комітеті при Народному комісаріаті
освіти, викладає у Музично-драматичному інституті ім. М. Лисенка, разом з
композитором і диригентом Г. Верьовкою працює у Народній консерваторії, на
курсах дошкільного виховання, організовує кілька хорових гуртків.

Повернення на Вінниччину

Під час захоплення Києва 31 серпня 1919 року денікінцями, які переслідували
українську інтелігенцію, змушений утікати до Тульчина. Засновує першу в
Тульчині музичну школу. 1919-1920 року працює над першим великим
симфонічним твором — народно-фантастичною оперою «На русалчин
Великдень» за однойменною казкою Б. Грінченка. Восени 1920 р. у Тульчині
відбулися гастролі хорової капели під керівництвом К. Стеценка та Павла
Тичини як другого диригента. Під час концертів капели виконувалися твори
Леонтовича. В останні місяці життя Леонтович закінчував оперу «На русалчин
Великдень».

«Загадка» смерті Леонтовича

Загибелі Миколи Леонтовича упродовж 80-и років було присвячено найбільше

публікацій. У своїх деталях усі ці розповіді часто грунтуються на оповідях
свідків-родичів і різко контрастують та суперечать між собою. Це чітко
виявилося уже з поваленням радянсько-комуністичної влади в часи
незалежності України, коли стали доступні засекречені матеріали тих часів, які
показали спотвореність та заангажованість публікацій у радянські часи, якими
приховували знищення талановитого українського композитора тодішніми
владними структурами - так званим ВЧК. Єдине, що так і не стало зрозумілим, -
через що чекісти вдалися до такого жорстокого акту, яка була причина вбивства
композитора? Лише наприкінці 20-го століття вдалося частково відкрити завісу
пропагандистської машини радянських каральних структур.

Саме в ніч з 22 на 23 січня 1921 р. композитор перебував у свого батька у селі

Марківка Гайсинського повіту, де був убитий агентом ВЧК Грищенком, який
напросився в хату переночувати, назвавшись чекістом, що проводить боротьбу
з бандитизмом. Вранці невідомий пограбував будинок, застреливши Миколу
Леонтовича. Текст рапорту, що розкриває ім'я вбивці композитора, було
оприлюднено лише у 1990-х роках.

Рапорт: «В ночь на 23-е января агент уездчека Грищенко выстрелом из

винтовки убил сына священника с. Марковки, Кубличской волости Николая
Леонтовича 43-х лет, у которого Грищенко ночевал, и 26-го января Грищенко,
скрывавшийся в м.Теплике, при преследовании его чинами милиции,
выстрелом из винтовки в живот милиционера Твердохлеба. Начальник Уездной
Советской Милиции....»
Найдетальніші відомості про ту трагедію стали відомі завдяки двом рідкісним
документам, які віднайшла завідувачка відділу обласного краєзнавчого музею
Лариса Семенко. Після багатьох років збирання матеріалів до музею та
поповнення його фондів туди потрапив товстий щоденник відомого
українського письменника Степана Васильченка. Там згадувалося про одного з
найближчих друзів Леонтовича, Гната Яструбецького, оскільки він записав
детальну розповідь батька Леонтовича про вбивство композитора. Саме Гнат
Васильович зібрав найбільше матеріалів про життя і творчість Леонтовича,
написавши його біографію, а в своєму щоденнику повідав про ту жахливу ніч у
Марківці:

«Це була вельми важка і небезпечна подорож», - написав він у своєму

щоденнику. Найперше дослідник поїхав у село Марківку, нині Теплицького
району, до батька композитора. Хотів з перших уст довідатися, що ж трапилося
у той січневий день з його сином. Ось як описує про це дослідник. У суботу 9
січня 1921 року Микола Леонтович був у Тульчині. На прохання сестри
Вікторії він поклав на ноти "Заповіт" Шевченка. Під вечір, у той же день, він
приїхав кіньми у Марківку до батька. Ще не встигли обмінятися новинами, як
на подвір'я в'їхала підвода. "Була шоста година вечора по сонцю... До хати
зайшов молодий, 22-23-х років, середнього зросту чоловік. Темний блондин,
без вусів і бороди. Руки мав холені, з довгими пальцями. Гарно вбраний.
Пальто з овечим коміром. На голові кепка. Розмова російська, солдатська.
Попросився переночувати." Якби ж Леонтовичі знали, що дають нічліг вбивці...
Прибулий казав, що в Марківці має багато діла. Що він чекіст (інформатор).
Проводить боротьбу з місцевим бандитизмом. Пропонував роздивитися
документи з печатками Гайсинської ЧК. Особливо пропонував це зробити
Миколі Дмитровичу. А документів була "гора". Леонтович роздивився їх і,
повертаючи власникові, сказав: "З такими документами небезпечно будь-де
ночувати." Непроханий гість називав себе на прізвище Гріщенко. Як був
зазначений він у документах, ніхто не відає, бо Микола Дмитрович єдиний, хто
роздивлявся документи, нікому нічого не говорив з цього приводу... Звук
пострілу розбудив отця. Була 7.30 ранку. На ліжку під вікном сидів
напівзігнутим Леонтович і зляканим голосом допитувався: "Що це, вибух?"
Промовивши ці слова, впав на подушку. Над його ліжком стояв Гріщенко. Він
був босий, в одній білизні. В руках тримав зброю, викидаючи стріляну гільзу.
Дома ще були сестра композитора Вікторія і донька Галина. Їм, як і батькові
композитора, незваний гість позв'язував руки. Він одягнув на себе
напівкожушок, який носив батько Леонтовича. Лаявся брудними словами.
Вимагав грошей. На очах у всіх витрушував все з гаманця Миколи Дмитровича.
Забрав 5000 карбованців різною валютою. Все поперекидав у будинку. Шукав
речі. І з речами вийшов. У цей час Леонтович лежав нерухомо з розплющеними
очима. На ліжку й на підлозі була калюжа крові. На крик пана-отця прибіг
учитель, інші люди. Вони розв'язали руки Леонтовичам, наклали пов'язку на
рану потерпілого. Рана була з правого боку. Рвана рана. Леонтович ще встиг
сказати: «Тату, я помираю». Була восьма година ранку, неділя 10 січня 1921
року. Коли приїхав лікар, Леонтович був уже мертвий. 12 січня, коли ховали
композитора, у Марківці мела дуже сильна завірюха.»

Хронологія технологій спотворення-викривлення фактів комуністичним

режимом щодо смерті Миколи Леонтовича:

Як тільки округа Теплика провідала про загибель, від рук чекіста, їх земляка -
відомого композитора Миколи Леонтовича (сина місцевого священника) -
місцевим органам довелося, аби стримати хвилю гніву, видумати версію
вбивства на побутовому грунті з заїзджим білогвардійцем (а пізніше -
петлюрівцем). Та це не стало панацеєю, інформація про ганебний злочин
докотилася до Києва, де Леонтович мав багато друзів та прихильників,
особливо в колі інтелігенції. Тому нагально було відкомандировано з Києва до
Марківки одного з товаришів Миколи - Гната Яструбецького, який, на той час,
працював заступником завідуючого політвідділом одного з київських
видавництв. Поїхавши на місце трагедії з мандатами київської ЧК і
губревкомітету, він провів там 4 місяці (з лютого по травень), а по приїзду
зробив доповідь «Товариству вшанування пам’яті М.Леонтовича».
Яструбецький наводить прізвища свідків, розповіді композиторових сестри
Вікторії та дочки Галини, той виклад був зроблений по свіжих слідах,
надзвичайно докладний, але частину фактів було упущено, завдяки чому в
офіційних колах поширили інформацію про вбивство Леонтовича
переодягненим «петлюрівцем».

Опісля першої хвилі фальсифікації в Україні почалися часи розкуркулення,

Голодомору та Великого терору - все це мало би стерти з пам'яті селян той
ганебний випадок, та суспільна память не далася так просто - у воєнні часи
частина матеріалів та спогадів свідків таки потрапили за кордони СРСР, а
надзвичайна популярність пісні «Щедрик-ведрик» призвела до грунтовних
досліджень творчості й життя її автора. Багато науковців-діаспорян та навіть
американських дослідників й журналістів перейнялися долею цього
талановитого композитора. Й знову «виплили на світ божий» факти та спомини
щодо знищення Леонтовича чекістськими структурами. Тому радянській владі
довелося вдаватися до різних методів, аби "віднайти" хоча би вже більш
нейтральні факти.

Чергова хвиля спотворень виплеснулася після публікації в діаспорних колах

спогадів композитора, хорового диригента, публіциста, духовного діяча
Тележинського Михайла Теодоровича, в яких напряму йшло звинувачення
тодішньої влади в утисках талановитого композитора з наступним його
вбивством. Оскільки розголосу не вдалося уникнути, в українській владній
машині було доручено вибудувати систему спростувань. Нею зайнявся
відповідальний секретар міністерства внутрішніх справ УРСР Головченко Іван
Харитонович, який з 1962 р. став Міністром внутрішніх справ УРСР (аж до
1982 року). Саме з-під пера цього «письменника»-міністра почали виходити
спогади родичів Леонтовича (сестри чи дочок), в яких поміж куцих даних
убивства поширювалася розлога "інформація" щодо «петлюрівсько-
розбійницького» сліду в справі Леонтовича.

Будучи на найвищих щаблях репресивно-каральної машини, «письменнику»

Головченку, як куратору справи «Композитора Леонтовича», вдалося
приховати багато фактів й затвердити офіційною версією вбивства -
петлюрівсько-розбійний напад.

Але, з припиненням існування СРСР, громадськості відкрилося чимало

прихованих сторінок історії і, як наслідок, вдалося віднайти й оприлюднити
факти зумисного вбивства органами ВЧК талановитого українського
композитора - Миколи Леонтовича.

Особливу увагу Микола Дмитрович приділив обробці « Щедрика», створив

неймовірно-красиву мелодію, яка пронизає душу кожного. Неймовірно чітко
підібрана мелодія до таких слів:

Щедрик, щедрик, щедрівочка,

Прилетіла ластівочка,
Стала собі щебетати,
Господаря викликати:
– Вийди, вийди, господарю,
Подивися на кошару,
Там овечки покотились,
А ягнички народились.
В тебе товар весь хороший,
Будеш мати мірку грошей.
Хоч не гроші, то полова,
В тебе жінка чорноброва.
Щедрик, щедрик, щедрівочка,
Прилетіла ластівочка.
Твір написаний у тональності а-moll. Відхилень у інші тональності ,модуляцій
немає.

Allegretto

Вузьке розташування, стрибків немає, спочатку твір йде каноном, далі мелодія
йде плавно.

Найвища нота G (соль) у «С»

Найнижча нота G (соль) у «Б»

Кульмінація в середині твору, ближче до кінця, підкреслюється виразними

динамічними відтінками «ff»

Твір написаний для професійного мішаного хору. В партії «С» та «Б» можемо
спостерігати стрибки, а партії «А» та «Т» більш плавні в голосоведенні.
.

«Щедрик» є акапельним твором, так як це притаманно колядкам та щедрівкам.

.Дуже виразні динамічні відтінки. Розпочинаємо твір з m\f, поступово робимо

crescendo та diminuendo, потім поступово сходимо на pp. Такі динамічні
відтінки протягом усього твору, за виключенням початку та завершення
кульмінаційної частини. В кульмінаційні частині можемо спостерігати f,
crescendo. Орфоепічних труднощів немає. Звуковедення чітке, виразне, але в
одночас має свою плавність і легкість.

Диригенту повинні бути притаманні чіткі,виразні , але спокійні жести.

Рівень виконання твору – середній.