ГЕОГРАФІЯ МАТЕРИКІВ ТА ОКЕАНІВ. 7 КЛАС.

Тема 1.
Вступ. Предмет вивчення географії материків та океанів.
Значення та завдання курсу «Географія материків та океанів».
Предметом «Географії материків і океанів» є фізико-географічні умови материків і
океанів як цілісних природних систем. Пізнання закономірностей їхнього розвитку є ключовим
завданням навчання. Цей курс спирається на географічні знання, отримані під час вивчення
«Загальної географії», і продовжує розглядати особливості природи планети Земля і взаємний
вплив людини і природи на новому — регіональному — рівні. Значення курсу полягає у
з’ясуванні основних особливостей розташування суходолу і океанів Землі, зонально-поясної
структури природного середовища, його трансформації, викликаної техногенним впливом на
кругообіг речовини й енергії, природно-ресурсного потенціалу окремих регіонів і його
раціонального використання.

Поняття «материк» і «частина світу».

Основні географічні закономірності розвитку природи Землі:

закономірності формування рельєфу, клімату, географічних поясів та
природних зон.
Рельєф земної поверхні формується під впливом внутрішніх і зовнішніх процесів, що
нерівномірно діють у часі та просторі. Внутрішні процеси виявляються у вигляді руху
літосферних плит, горотвірних процесів (зминання шарів у складки, утворення розломів, рух
розділених розломами блоків земної кори), повільних коливань земної кори, землетрусів,
вулканізму тощо. Рушійна сила внутрішніх процесів — теплова, хімічна, радіоактивна енергія
надр Землі. Зовнішні процеси виявляються у вигляді вивітрювання гірських порід, роботи
льодовиків, води, вітру. Вони відбуваються майже лише за рахунок сонячної енергії, що
надходить на Землю.У розміщенні великих форм рельєфу спостерігається закономірність,
пов’язана з розміщенням великих тектонічних структур, у першу чергу платформ (рівнини) і
сейсмічних поясів (гори); поширення середніх і малих форм рельєфу, утворених внутрішніми
процесами, значною мірою підпорядковане закону зональності.
Головний чинник формування клімату — це кут падіння сонячних променів, який залежить
від географічної широти. Сонячна радіація надходить на верхню межу атмосфери залежно від

географічної широти, яка визначає полуденну висоту Сонця і протяжність денної (світлої)
частини доби.
На клімат впливає також характер підстилаючої поверхні. Наприклад, висока відбивна
здатність (альбедо) снігу і льоду є однією з причин низьких температур у холодних теплових
поясах. Густий трав’яний покрив зменшує добову амплітуду температури ґрунту і знижує її
середню температуру. Отже, він зменшує добову амплітуду температури повітря. Більш
складний валив на клімат має ліс, який може збільшувати кількість опадів.
Істотний вплив на клімат має рельєф. Із висотою сонячна радіація і ефективне
випромінювання зростають, температура і вологість знижуються (водяна пара надходить в
атмосферу переважно від земної поверхні і, поступово підіймаючись вгору, конденсується
внаслідок зниження температури). Вітер досить складно змінюється за швидкістю й напрямком.
Кількість опадів, як правило, зростає (до висоти 2—3 км). Затримуючи перенесення мас
холодного або теплого повітря, гори створюють різкі відмінності в розподілі температури на
великих територіях.
На багаторічний режим погоди суттєво впливають океани. Положення території відносно
узбережжя істотно впливає на температуру, вологість, хмарність, режим опадів, визначаючи
ступінь континентальності клімату. Континентальність клімату — це сукупність характерних
особливостей клімату, визначених впливами материка на процеси його утворення. Якщо над
морем і в прибережних районах (морський клімат) спостерігаються малі річні амплітуди
температури повітря і здебільшого значна кількість опадів, то для континентального клімату,
який формується над суходолом, віддаленим від океанів, характерні велика річна амплітуда
температур (спекотне літо, холодна зима) і поступове (у міру віддалення від океану) зменшення
кількості опадів. У Південній півкулі, де океанічна поверхня переважає, а розподіл суходолу
більш симетричний щодо полюса, ніж у Північній, зональність у розподілі температури, тиску,
вітру виражена краще.
Важливими кліматотвірними чинниками є морські течії. Із теплими течіями пов’язані
підвищення температури повітря в прибережних районах (особливо яскраво це проявляється в
зимовий час у помірному і субарктичному кліматичних поясах) і підвищення кількості опадів.
Холодні течії знижують температуру повітря і перешкоджають випаданню опадів. Водночас
над холодними течіями збільшується повторюваність туманів, зокрема у Ньюфаундленді, де
повітря може переходити з території теплих вод Гольфстріму на територію холодних вод
Лабрадорської течії.

Формування зональних та азональних природних комплексів на

материках.
Зональні природні комплекси — це комплекси, які
утворилися насамперед завдяки кліматичним умовам. До
зональних природних комплексів належать географічні пояси і
природні зони. Вони послідовно змінюють один одного з
півночі на південь за широтою.
Азональні природні комплекси — комплекси,
утворення яких зумовлене передусім будовою земної кори і
рельєфом. До найбільших азональних комплексів належать
материки і океани. Вони поділяються на великі рівнинні та гірські
природні комплекси - природні країни. Так, Україна
розміщена в межах таких азональних комплексів: материка
Євразія та природних країн - Східноєвропейської рівнини,
Кримських гір і Карпат. Її територію перетинають три
основні зональні комплекси: мішані ліси, лісостеп і степ 

Тема 2.
Океани.
Тихий океан
Загальні відомості про Тихий океан
Площа (разом із морями): 178,7 млн км 2 (49 % загальної площі океанів; 53 % об'єму Світового
океану)
Кількість морів: 25 (найбільше — Філіппінське, 5,7 млн км2) 
Кількість островів: понад 10 000 
Середня глибина: 3960 м 
Максимальна глибина: 11 022 м (Маріанський жолоб)
Географічне положення та розміри.
Тихий океан простягається із заходу на схід на 19 тис. км (майже половина екватора!), а
з півночі на південь — на 16 тис. км. Північна межа океану проходить через Берингову протоку.
Тихий океан омиває береги всіх материків, крім Африки. Берегова лінія Північної та Південної
Америки відносно вирівняна, а поблизу берегів Євразії сильно порізана. Тут лежить багато
окраїнних морів: Берингове, Охотське, Філіппінське, Південнокитайське. В океані величезна
кількість архіпелагів та окремих островів. На півночі й заході вони утворюють острівні дуги
(наприклад Японські, Філіппінські острови). Найбільше у світі скупчення островів — Океанія
— зосереджено в центральній і західній частинах океану.

Рельєф дна.
Рельєф дна океану складний . Значна його частина лежить на Тихоокеанській
літосферній плиті, яка взаємодіє з іншими плитами. До зон їхньої взаємодії прилягають
глибоководні жолоби та острівні дуги. Уздовж Маріанських островів на 1500 км простягається
найглибший у світі Маріанський жолоб (11 022 м). Із системою глибоководних жолобів і
гірських споруд на материках й островах, які оточують океан, пов’язаний майже
безперервний ланцюг діючих вулканів, які утворюють Тихоокеанське вогняне кільце.
Ложе океану становить понад
65 % площі дна. Воно
перетинається численними
підводними гірськими
хребтами. Найбільшими серед
них є Східнотихоокеанське та
Південнотихоокеанське
підняття. Підводними хребтами
та підвищеннями ложе океану
поділене на кілька улоговин:
Північна, Східна, Південна
тощо. На дні океану
розташовано понад 10 тис.
підводних гір
вулканічного походження.

Клімат і води.
Переважна частина Тихого океану лежить в екваторіальному, субекваторіальних і
тропічних поясах. Температура повітря в цих районах коливається від +16 до +24 °С. На півночі
океану взимку вона опускається нижче 0 °С, а поблизу берегів Антарктиди такі показники
тримаються і в літні місяці. У тропічних широтах над океаном панують пасати, у помірних
широтах — західні вітри, а біля берегів Євразії утворюються мусони.
Тихий океан — найбільш неспокійний серед усіх океанів. У помірних широтах шторми,
викликані сильними вітрами, спостерігаються протягом усієї холодної пори року. Часом вони
виникають і влітку. У Південній півкулі, між 40° і 60° пд. ш., сильні вітри нерідко переходять в
урагани, здіймаючи хвилі заввишки 35 м. У західній частині океану щороку проносяться
руйнівні тропічні циклони — тайфуни, які іноді захоплюють береги Філіппінських і Японських
островів, сягають території Східної та Південно-Східної Азії.
У Південній півкулі тропічні циклони спустошують береги островів Океанії, завдають
шкоди східній частині Австралії. Найбільш сприятливий клімат панує в екваторіальних
широтах океану. Температура повітря тут становить близько +25 °С і майже не
змінюється протягом року. Тут дмуть помірні за силою вітри, іноді буває повний штиль.
Урагани трапляються дуже рідко.
Розташування Тихого океану в майже всіх кліматичних поясах Землі є причиною
утворення всіх типів поверхневих водних мас, крім арктичних. Через велику площу океану між
тропіками середні температури його поверхневих вод вищі, ніж в інших океанах (+17...+37 °С).
Середньорічна температура вод між тропіками становить +19 °С, поблизу екватора--+25...+29
°С, біля Антарктиди вона знижується до -1 °С (рис. 3). Солоність поверхневих вод коливається
в межах від 30 до 35 % (рис.4).
У південній частині океану, поблизу Антарктиди, де багато айсбергів, зустрічається
велика кількість плавучої криги. На півночі Тихого океану її мало (тільки у двох морях —
Охотському та Беринговому — значна частина їх поверхні взимку вкривається кригою). У
Тихому океані утворюються системи течій, які нагадують два величезні кільця. Північне кільце
включає Північну Пасатну, Куросіо, Північнотихоокеанську та Каліфорнійську течії; Південне
— Південну Пасатну, Східноавстралійську, Перуанську та течію Західних Вітрів. Течії мають
суттєвий вплив на перерозподіл тепла в океані та природу прилеглого суходолу.
Органічний світ.
Загальна кількість живих організмів у Тихому океані становить понад 50 % усього
живого, що є у Світовому океані.
Серед усіх представників органічного світу океану найбільша частка припадає
на планктон. Дно Тихого океану вкривають близько 4 тис. видів водоростей і 29 видів морської
трави. У водах Південної півкулі росте макроцис-тіс — гігант світу водоростей, який сягає в
довжину 200. Уздовж східного узбережжя Австралії на 2 тис. км простягається найбільше у
світі утворення коралових поліпів — Великий Бар’єрний риф. У живих «морських джунглях»
рифів знаходять притулок безліч видів риб, морські черепахи, молюски, голотурії, морські
коники.
У водах Тихого океану зустрічаються дуже давні види морських тварин. Це насамперед
морські їжаки, а також такі риби, як йорданія та гілбертія, яких немає в інших океанах. На дні
Тихого океану виявлені мікроорганізми, до яких не потрапляє сонячне світло, а дихають вони
азотом. Учені встановили, що ці бактерії живуть на Землі близько 3 млн років і є найдавнішою
формою земного життя.
Природні ресурси океану. Вплив океану на життєдіяльність людей прилеглих материків.
 У надрах Тихого океану виявлено родовища нафти та природного газу, на дні — розсипи
металів та інших корисних копалин. Із морської води отримують кухонну та калійну солі,
магній, бром. За допомогою спеціальних пристосувань опріснюють морську воду. На ложі
океану знайдені найбільші поклади залізомарганцевих конкрецій.

Великі та різноманітні енергетичні ресурси Тихого океану: енергія течій, припливів,

хвиль, термальна енергія вод. У Японському морі та поблизу Гавайських островів працюють
термальні електростанції, що як джерело енергії використовують різницю температур води на
поверхні та в її товщі.
Екологічні проблеми океану. Охорона природи.
Активна господарська діяльність призвела до сильного забруднення окремих районів
океану. Особливе занепокоєння вчених викликає так званий «тихоокеанський сміттєобіг» —
гігантська сміттєва пляма в північній частині океану.
«Великий сміттєвий острів» у Тихому океані вже має площу понад 1 млн км 2. Острів
швидко збільшується: щодня в океан з усіх материків скидається близько 2,5 млн шматочків
пластику й іншого сміття. Повільно розкладаючись, пластик завдає серйозної шкоди
навколишньому середовищу. найбільше від цього страждають птахи, риби та інші мешканці
океану. Пластикові залишки є причиною загибелі понад мільйона морських птахів на рік, а
також більше ніж 100 тис. особин морських ссавців. У шлунках мертвих тварин
знаходять шприци, запальнички та зубні щітки, які вони ковтають, приймаючи їх за їжу.
На шельфі розробляються родовища руд олова, марганцю, кобальту та інших металів.
Поблизу берегів Каліфорнії та Австралії видобувають нафту.
Унаслідок інтенсивного промислу за останні роки кількість багатьох риб зменшилася до
крайньої межі. Отруєння океанічних вод хімічними речовинами призводить до загибелі коралів.
Для збереження унікальних природних комплексів у багатьох прибережних країнах створені
морські парки й заповідники для захисту морських видів, що перебувають під загрозою
зникнення. Серед них найбільшим є Морський парк Великого Бар’єрного рифа, розташований
поблизу берегів Австралії.
Атлантичний океан.
Загальні відомості про Атлантичний океан
Площа: 91,7 млн км2 (разом із морями)
Кількість морів: 14 (найбільші — Саргасове, 6—7 млн км2; Карибське, 2,8 млн км2) 
Кількість островів: майже 3000.
Середня глибина: 3926 м.
Максимальна глибина: 8742 м (жолоб Пуерто-Рико)
Атлантичний океан є найбільш вивченим та освоєним порівняно з іншими океанами.
Задовго до тих часів, коли європейці дізналися про існування Тихого океану, вони ходили
водами Атлантики, якій і нині належить провідне місце у світовому судноплавстві. У різні часи
океан мав інші назви: «Море за Геракло-вими стовпами», «Західний океан», «Атлантик», «Море
мороку» тощо. Назва «Атлантичний океан» уперше з’явилася в 1507 р. на карті німецького
картографа М. Вальдземюллера.
 
Географічне положення.
Атлантичний океан є другим за розмірами водним басейном нашої планети. Порівняно з
іншими океанами Атлантичний океан значно витягнутий із півночі на південь і має
відносно невеликі відстані між східним і західним узбережжями.
Атлантичний океан омиває береги п’яти материків: Євразії, Африки, Північної та
Південної Америки, Антарктиди. Завдяки такому розташуванню через Атлантику пролягають
численні морські шляхи, які від часів відкриття Америки з’єднували Старий Світ із Новим. На
півночі Атлантичний океан сполучається з Північним Льодовитим, на півдні — з Індійським та
Тихим океанами.
Берегова лінія океану значно порізана в Північній півкулі, особливо на сході. Тут
розташовано багато внутрішніх та окраїнних морів — Балтійське, Північне, Середземне, Чорне,
Азовське, а також єдине у світі море без берегів — Саргасове.
На американському узбережжі Атлантичний океан заглиблюється в материк, утворюючи
затоки Святого Лаврентія та Мексиканську. Третя велика затока — Біскайська — розташована
біля берегів Європи, четверта — Гвінейська — обмежена берегами Африки.
Найбільші острови: Великобританія, Ірландія, Ісландія, Куба, Гаїті, Пуерто-Ри-ко,
Ньюфаундленд.
Будова та рельєф дна.
Атлантичний океан за віком є відносно молодим. Його утворення розпочалося близько
100 млн років тому внаслідок розколу давнього материка Гондвана.
Рельєф дна Атлантичного океану, порівняно з Тихим, не такий складний (рис. 1, 2).
Через весь океан із півночі на південь майже на 17 тис. км тягнеться гігантський Серединно-
Атлантичний хребет, який складається з двох частин — Північноатлантичної та Південноатлан-
тичної. Центральна частина
серединно-океанічного хребта
розсічена глибоким розломом
завширшки кілька десятків
кілометрів, уздовж якого
відбувається розходження літосферних плит.
До берегів Європи та Північної Америки прилягає добре розвинений шельф. Глибини, які
перевищують 6000 м, на відміну від Тихого океану, займають в Атлантиці незначні площі.
Глибоководних жолобів теж небагато, найглибші з них — Пуерто-Рико (8742 м) та Південно-
Сандвічевий жолоб (8228 м).
 Клімат і води.
Атлантичний океан, простягнувшись від Північного полярного кола до Південного,
перетинає майже всі кліматичні пояси, тому його кліматичні умови досить різноманітні.
На відміну від Тихого океану, найбільш широка частина Атлантики розташована не в

екваторіальних, а в тропічних і помірних широтах. Тут дмуть пасати та західні вітри помірних
широт. У північній тропічній частині влітку й восени зароджуються тропічні циклони, які
нерідко переходять в урагани. Найбільше їх над Карибським морем та Мексиканською
затокою..
Над екваторіальними районами Атлантики впродовж усього року дуже спекотно, середні
температури сягають +25 °С, небо затягнуте хмарами, випадають рясні дощі. До океану
впадають великі річки — Амазонка, Конго, Нігер, які значною мірою опріснюють екваторіальні
водні маси Атлантики.
Середня температура поверхневих вод Атлантики нижча, ніж у Тихому океані,--+16,5 °С
(рис. 4). Найбільша солоність (37,5 %о) спостерігається в субтропічних і тропічних широтах,
найменша (33 %) — у прибережних водах Антарктиди (рис. 5).
Через Північну Атлантику проходить тепла течія Гольфстрім — одна з найпотужніших у
світі (рис. 3). На виході з Мексиканської затоки вона переносить 25 млн м 3 води за секунду. Це
у 20 разів перевищує витрати води всіх річок планети. Під дією західних вітрів один із потоків
Гольфстріму утворює Північноатлантичну течію, яка несе до північного сходу Європи мільярди
тонн теплої води.
Органічний світ.
Органічний світ Атлантичного океану за кількістю видів значно поступається Тихому
океану. Однією з причин цього є його геологічна молодість. Однак у кількісному відношенні
океан багатий на організми, життя яких пов’язане насамперед зі значним розвитком шельфу.
У водах полярних широт навесні та влітку бурхливо розвивається планктон, яким
живиться криль. Це приваблює численних риб, морських птахів, ластоногих, китів. У помірних
широтах відбувається активне змішування різних водних мас, що сприяє скупченню риби.
Особливо багаті на живі організми Північне та Балтійське моря. Тут із давніх часів ловлять
камбалу, тріску, скумбрію, оселедець. Тут багато летючих риб, кальмарів, восьминогів, акул.
Промислове значення мають макрелі, тунці, сардини, анчоуси. Для тропіків і субтропіків
океану характерні корали, особливо багато їх у Карибському морі.

Природні ресурси океану та їхнє використання. Вплив океану на життєдіяльність людей

прилеглих материків.

Атлантичний океан посідає перше місце серед океанів за ступенем господарського

освоєння (рис. 6). Від часів Х. Колумба між Європою, Африкою та Америкою через
Атлантичний океан прокладені численні водні, а з часом і повітряні шляхи, лінії зв’язку.
Через Атлантику здійснюється понад 50 % усіх морських перевезень.
Атлантичний океан дає 20 % світового вилову риби та морепродуктів. Проте останнім
часом частка Атлантичного океану у світовому рибальстві зменшується: наприклад, тріска та
хек, які раніше зграями кружляли навколо рибальських човнів біля берегів півострова
Лабрадор, унаслідок надмірного виловлювання перебувають під загрозою зникнення. Це
стосується також китів, морських котиків, тюленів і багатьох інших морських організмів.
Шельф Атлантики багатий на родовища нафти, природного газу, фосфоритів, солей та
інших корисних копалин (рис. 7). Через видобуток нафти в Північному морі, Мексиканській і
Гвінейській затоках на поверхні води утворилися величезні нафтові плями площею в сотні
кілометрів. Це завдає величезної шкоди природним комплексам океану.
Охорона природи океану.
Забруднюються води, повітря, зменшуються запаси цінних промислових риб і тварин. Із
метою запобігання подальшому погіршенню екологічної ситуації в Атлантиці між країнами
укладаються міжнародні угоди, розробляються наукові рекомендації щодо
бережливого використання ресурсів океану.
На берегах Атлантичного океану розташовані найбільші курорти світу. Особливо
популярним серед туристів районом Атлантики є Середземне море — колиска сучасної
цивілізації.

Індійський океан
Загальні відомості:
Площа: 76,17 млн км2 (разом із морями)
Кількість морів: 8 (найбільше — Аравійське,
4,8 млн км2)
Кількість островів: 2300
Середня глибина: 3711 м 
Максимальна глибина: 7729 м (Зондський жолоб)

Географічне положення.
Індійський океан — третій за розмірами басейн Світового океану, більша частина,
якого розташована в Південній півкулі між берегами Африки, Євразії, Австралії та
Антарктиди. У Північній півкулі океан повністю лежить у жаркому тепловому поясі; окрім
того, це єдиний океан, який не має прямого зв’язку з Північним Льодовитим океаном. Це
створює характерні ознаки природи, які вирізняють Індійський океан із-поміж інших.
На південному сході й південному заході Індійський океан широкими проходами
сполучений із Тихим та Атлантичним океанами. Межі умовно проводять від мису Південний на
острові Тасманія та від крайньої точки Африки — мису Агульяс до берегів Антарктиди.
Через незначну порізаність узбережжя в Індійському океані мало морів і заток. На
півночі розташовані лише два моря — Червоне та Аравійське, великі затоки — Аденська,
Перська та Бенгальська. Південні береги Австралії омиває Велика Австралійська затока. В
Індійському океані є декілька великих островів, у тому числі Мадагаскар, Суматра та Шрі-
Ланка, і значна кількість дрібних острівців вулканічного та коралового походження.
Рельєф дна.
Індійський океан почав утворюватися на початку мезозойської ери після розколу на
окремі частини давнього материка Гондвана. Він розташований у межах трьох літосферних
плит — Індо-Австра-лійської, Африканської та Антарктичної.
Рельєф дна океану вирізняється
складністю та різноманітністю
(рис. 1, 2). Береги материків
облямовує досить вузька зона
шельфу, материковий схил
крутий із глибокими каньйонами.

Розташовані
підводні вулкани,
розвиток яких
супроводжується землетрусами, що спричинюють руйнівні цунамі. 26 грудня 2004 р. на дні
Індійського океану поблизу західного узбережжя Суматри стався потужний землетрус, що
призвів до утворення цунамі, яке забрало життя близько 230 тис. осіб. Швидкість хвилі у
відкритому океані досягла 720 км/год. Через півтори години вона накотилася на узбережжя
Таїланду, через дві години досягла Шрі-ланки та індії, за вісім годин пройшла індійський океан,
а за добу, уперше в історії спостереження хвиль, цунамі обігнуло весь Світовий океан.
На північному сході вздовж островів Ява та Суматра тягнеться глибоководний
Зондський жолоб із найглибшою позначкою океану — 7729 м.
Клімат і водні маси.
На відміну від кліматичних умов Тихого та Атлантичного океанів, в Індійському океані
клімат північної та південної частин суттєво відрізняється.
На півночі нерівномірне прогрівання води й суходолу сприяє утворенню мусонної
циркуляції з теплою й сухою сонячною зимою та спекотним, хмарно-дощовим літом.
Середньомісячні температури досягають +27...+32 °С, а на півночі Аравійського моря та в
Бенгальській затоці--+40 °С.
У південній
частині океану від 10° пд.
ш. панує південно-
східний пасат. Далі на
південь дмуть сильні та
стійкі західні вітри
помірних широт, які
часто переростають у
шторми. На південь
температури повітря
поступово знижуються.
Найхолодніше у високих
широтах поблизу
Антарктиди. У її
прибережній зоні
стовпчик термометра сягає позначки -50 °С. Там багато айсбергів і морського льоду.
Індійський океан часто називають океаном теплих вод, адже на його значних просторах
температура поверхневих вод вища за +29 °С. Навіть на глибинах 600—800 м води зберігають
відносно високу температуру--+ 11...+13 °С. Проте середня температура поверхневих вод
становить +17 °С, що пояснюється охолоджувальним впливом Антарктики. Найтепліша
частина океану — північна, вона позбавлена притоку холодних вод і тому добре прогрівається.
Влітку температура води в Перській затоці піднімається до +34 °С (рис. 4). Води Індійського
океану більш солоні, ніж у середньому у Світовому океані (35—36,8 %о). Рекордсменами за
солоністю є Червоне море (42 %) та Перська затока (40 %). Найменша солоність спостерігається
в Бенгальській затоці (31,5 %) та поблизу Антарктиди (33,7 %) (рис. 5).
У Червоному морі не тільки найвища солоність, але й найвища температура поверхневих
вод (+35,6 °С). Вивчення моря за допомогою глибоководних апаратів довело, що воно
розміщене в тектонічній тріщині, із якої постійно виділяються розчини з температурою +144 °С
— очевидно, речовини мантії. Тепла та прозора вода Червоного моря створює умови для
існування величезної кількості живих організмів. 
 Мусонна циркуляція в північній частині океану спричинює утворення Мусонної течїі —
єдиної у світі, яка змінює свій напрямок залежно від сезону. Літня Мусонна течія прямує зі
сходу на захід, зимова — із заходу на схід.
Органічний світ.
Найпоширеніші такі риби, як сардинела, анчоус, скумбрія, тунець, летючі риби. У
південних водах багато цінних промислових видів риб (нототенія, білокровні
риби), зустрічаються китоподібні та ластоногі. На островах північного сходу Індійського
океану в прибережних водах утворюються мангрові зарості. Найбільш небезпечною
господаркою індійських вод є велика біла акула. Також в океані мешкають латимерії, які
існували ще в епоху динозаврів та донедавна вважалися вимерлими .

Природні ресурси океану та їхнє використання. Вплив океану на життєдіяльність людей

прилеглих материків.
Сьогодні більшість острів’ян живуть за рахунок рибальства. Проте загалом біологічні
ресурси океану вивчені мало та
використовуються недостатньо. Тому
за біологічною продуктивністю
Індійський океан посідає останнє
місце серед океанів.
Протягом останніх десятиліть
активно освоюються мінеральні
ресурси шельфу.У товщах осадових
порід на дні Перської затоки розвідані
величезні запаси нафти та природного
газу. на піщаних пляжах Індостану
видобувають циркон — надзвичайно
міцний мінерал, який
використовується в промисловості та
ювелірній справі. Олов'яний камінь,
або каситерит, видобувається з дна Бенгальської затоки.
Прибережні води Індійського океану, особливо поблизу острова Шрі-Ланка та в
Перській затоці, здавна були багаті на перли. Крім перлів на піщаних узбережжях Шрі-Ланки
видобували алмази, сма-рагди та інше коштовне каміння. На дні Індійського океану
знайдено великі запаси залізомарганцевих конкрецій.
Охорона природи океану.
Найбільшої шкоди природі океану та узбережжя завдають видобування та перевезення
нафти й нафтопродуктів, забруднення шкідливими речовинами, які виносяться річками з
полів, побутовими відходами. Вирубування мангрових лісів призводить до ерозії берегів,
зникнення тварин, які тут мешкали.
Ще до 1800 р. мореплавцями були знищені унікальні гігантські морські черепахи острова
Родрігес та нелітаючий птах дронт, який жив на острові Маврикій. Усвідомлюючи необхідність
збереження природи Індійського океану, держави його регіону спільно вирішують питання
охорони вод океану. У 1979 р. з метою захисту молодняку китів в акваторії океану був
створений Китовий заповідник. Більшість коралових та вулканічних островів в Індійському
океані оголошено заповідними територіями.
 Північний Льодовитий океан
Загальні відомості:
Площа: 14,75 млн км2 
Кількість морів: 10 (найбільше — норвезьке, 1,34 млн км2)
Кількість островів: 4500
Середня глибина: 1225 м (наймілкіший)
Максимальна глибина: 5527 м
Географічне положення.
Арктика — північно-полярна область, яка займає великі простори навколо Північного
полюса, що включають Північний Льодовитий океан із його морями та островами й північні
окраїни прилеглих материків.
Площа Північного Льодовитого океану становить лише 4 % від площі Світового океану.
Океан майже з усіх боків оточений суходолом — берегами Євразії та Північної Америки, що,
безумовно, впливає на особливості його природи. Він широко сполучається з Атлантичним
океаном та з’єднується з Тихим океаном Беринговою протокою.
Моря Північного Льодовитого океану займають майже половину його площі:
Гренландське, Норвезьке, Баренцове, Біле, Карське та ін. За кількістю островів та архіпелагів
Північний Льодовитий океан посідає друге місце після Тихого. Серед них Гренландія, Земля
Франца-Йосифа, Шпіцберген, Нова Земля, Північна Земля, острів Врангеля, Канадський
Арктичний архіпелаг. Більшість островів океану мають покривні льодовики.
Перші відомості про природу узбережжя Північного Льодовитого океану були отримані
вікінгами під час плавань до Гренландії і Північної Америки та поморами — російськими
мисливцями й рибалками, які займалися промислом морського звіра, рибалили та заснували
поселення на Новій Землі та Шпіцбергені.
Уперше наскрізне плавання Північним Льодовитим океаном протягом 1878—1880 рр.
здійснила шведська експедиція на чолі з Н. Норденшельдом. На судні «Вега» експедиція
пройшла із заходу на схід з однією зимівлею.
Лише в 1909 р. американцю Р. Пірі пощастило здійснити перехід до Північного полюса.
Рельєф дна.
Північний Льодовитий океан наймолодший з усіх океанів. Його западина почала
формуватися в другій половині мезозойської ери. Про геологічну будову дна океану відомо
дуже мало.

У рельєфі дна Північного Льодовитого океану досить чітко вирізняються шельф,

материковий схил і ложе (рис. 1). Характерною рисою рельєфу океану є велика площа шельфу
(на нього припадає майже половина площі), який подекуди сягає 1,3 тис. км завширшки.
Материковий схил набагато ширший, ніж в інших океанах, має східчасту будову. На дні океану
здіймаються три основні хребти: Серединно-Арктичний, що є продовженням Серединно-
Атлантичного, хребет Ломоносова — брилова структура континентального типу, та старий,
нині неактивний серединно-океанічний хребет Менделєєва. Хребти поділяють океанічну
западину на вісім улоговин, глибини яких коливаються в межах 2200—5500 м. Найбільша
глибина Північного Льодовитого океану (5527 м) зафіксована в Гренландському морі.
Клімат і води. Льодовий режим.
Кліматичні умови Арктики суворі, але не настільки, як в Антарктиці — на
протилежному «боці» земної кулі. Однією з причин цього є «сусідство» з Атлантичним
океаном. Із Північної Атлантики під дією західних вітрів у Північний Льодовитий океан
надходить потужний потік теплих вод Північноатлантичної течії.
Над океаном переважать арктичні повітряні маси. (До речі, саме вони, час від часу
досягаючи території нашої країни, спричиняють похолодання.) Середні зимові температури
повітря над океаном коливаються в межах -30...-40 °С, а влітку близькі до 0 °С. Поверхневі
води океану теж холодні: більшу частину року їхні температури не перевищують -1.-2 °С. У
приатлантичній зоні трохи тепліше. Солоність поверхневих вод порівняно з іншими
океанами найменша (30,6—30,9 %о), що пояснюється великим річковим стоком із материків.
Взимку кригою вкриваються понад 2/3 поверхні океану, влітку — близько половини.
Крига в океані завдяки течіям постійно дрейфує зі швидкістю 2—4 км на добу.
Через глобальне потепління за останні 30 років спостерігається загальна тенденція до
зменшення площі океанічного льоду та покривних льодовиків на островах.
Органічний світ.
Суворі кліматичні умови Північного Льодовитого океану зумовлюють бідність його
органічного світу порівняно з іншими океанами. Основну масу організмів в океані утворюють
водорості, здатні жити в холодній воді. Найпоширенішими є ламінарії та фукуси.
Північний Льодовитий океан налічує близько 150 видів риб, серед яких є
цінні промислові: оселедець, скумбрія, лососеві, камбала, морський окунь. В океані мешкають і
такі великі тварини, як кит, морж, тюлень і білий ведмідь. На узбережжях материків та островах
багато птахів. На високих скелястих берегах чайки, кайри, то-пірці, баклани утворюють масові
гніздів’я — пташині базари.
Освоєння природних ресурсів океану. Вплив океану на життєдіяльність людей
прилеглих материків.
Північний Льодовитий океан має величезне значення для країн, береги яких омивають
його води.Від найдавніших часів в океані ведеться вилов риби, китобійний промисел (хоча
полювання на китів у наш час суворо обмежено). Місцеве значення має промисел тюленів,
нерп, моржів.

Через Північний Льодовитий океан проходять важливі транспортні шляхи.

 На думку вчених, у надрах шельфу Північного Льодовитого океану міститься близько 10
млрд тонн нафти та 1550 трлн м3природного газу.
На шельфі Північного Льодовитого океану видобувають нафту та природний газ.
Арктика значною мірою впливає на формування погодних умов прилеглих континентів,
тому там ведуться систематичні метеорологічні спостереження.

Тема 3.
Материки.

Африка
№ План Характеристика
1. Особливості  материк майже посередині перетинає екватор, у західній частині —
фізико- нульовий меридіан. Африка водночас розташована в Північній, Південній,
географічног Східній і Західній півкулях Землі;
о положення.  більша частина території континенту розташована між двома
Основні тропіками, у жаркому тепловому поясі, завдяки чому на значній території
елементи постійно спостерігаються високі температури повітря;
берегової  крайні точки материка: північна — мис Рас-Енгела — 37°20' пн. ш. і
лінії. 9°51' сх. д.; південна — мис Голковий (Агульяс) — 34°52' пд. ш. і 19°59'
сх. д.; західна — мис Альмаді — 14°45' пн. ш. і 17°32' зх. д.; східна — мис
Рас-Гафун — 10°26' пн. ш. і 51°23' сх. д.;
 Африка омивається водами Атлантичного та Індійського океанів.
Береги здебільшого гористі, мають мало природних бухт;
 моря: Середземне, Червоне. Затоки: Гвінейська, Баб-ель-Мандебська.
Півострів Сомалі. Острови: Мадагаскар, Мадейра, Канарські, Зеленого
Мису, Коморські.
 від Європи Африка відділена Середземним морем та Ґібралтарською
протокою, від Азії — Червоним морем та Суецьким каналом.

2. Дослідження Час Дослідники Результати досліджень

та освоєння. дослідження Здійснила плавання
1487— Експедиція під керівництвом вздовж західних берегів
1488 рр. португальця Бартоломеу Діаша Африки до мису Доброї
Надії
1497—1499 На шляху до Індії
рр. Експедиція під керівництвом
дісталася південних
португальця Васко да Гами
берегів Африки
Здійснили плавання
річкою Замбезі, відкрили
Експедиції під керівництвом водоспад Вікторія,
1840—
англійського місіонера Давіда нанесли на карту озера
1873 рр.
Лівінгстона Ньяса, Танганьїка,
перетнули пустелю
Калахарі.
Досліджував
1847— Український мандрівник і Північно-Східну Африку,
1848 рр. дипломат Єгор Ковалевський робив картографічні
зйомки
70—80-ті рр. Російський учений Василь Юнкер Мандрував Єгиптом,
ХІХ ст. перетнув Лівійську
пустелю, вивчав Ніл,
природу Центральної та
Східної Африки по річці
1874—1888 Експедиція англійського Амазонці
Обстежувала внутрішні
рр. дослідника Генрі Стенлі райони Центральної
Африки.
1926—1927 Російська експедиція під
рр. керівництвом Миколи Вавилова
Працювала у Північно-
Східній Африці, збирала
зразки культурних
рослин, вивчала техніку
землеробства африканців.
3. Тектонічна Африка – частина
будова, древнього материка
рельєф та Гондвани, яка
корисні
сформувалась в
копалини.
докембрії (археї,
протерозої). Фундамент
африканського материка
– складає Африканська
платформа. Вона
складена в основному
твердими кристалічними
магматичними і
метаморфічними
породами. В зонах
опускання (прогинах)
платформа перекрита
чохлом осадових
відкладів, які займають
2/3 території материка.
Найзначніші виступи древнього фундаменту знаходяться  вздовж східної
окраїни материка (Ефіопське нагір’я й Східно-Африканське плоскогір’я).
Тут проходить найбільша в світі система Східно-Африканських розломів  –
рифтів  протяжністю 6500 км від нижньої течії річки Замбезі, через Східно-
Африканське плоскогір’я й Ефіопське нагір’я до затоки Акаба в Червоному
морі.
В межах Африканської платформи розрізняють Сахарську плиту (частина
Сахаро-Аравійської плити) й Південно-Африканський щит.
В межах Східно-Африканського плоскогір’я на исоту 5895 м піднімається
вулканічний масив Кіліманджаро – найвища точка материка.
На крайньому північному заході й крайньому півдні материка до
Африканської платформи наближаються складчаті зони: Атласька на півночі
й Капська на півдні. Складкоутворюючі рухи в Капських горах завершились
під час герцинського орогенезу, а в Атлаських горах – під час альпійського.
Загалом в рельєфі Африки виділяють Атлаські гори на крайньому
північному заході материка, які підносяться на висоту 3000-4000 метрів.
Найбільшими підняттями є нагір’я Ахаґґар, нагір’я Тібесті. Поблизу
узбережжя Гвінейської затоки піднімається вулкан Камерун, висота якого
4070 метрів. Висока Африка являє собою сукупність плоскогір’їв.
Найзначнішими тут є Ефіопське нагір’я та Східноафриканське плоскогір’я,
на якому знаходиться найвища точка Африки – вулкан Кіліманджаро (5895
м). На крайньому півдні материка знаходяться Капські та Драконові  гори.
Значну роль у формуванні сучасного рельєфу Африки відіграють
зовнішні процеси — вітер, вивітрювання, річкова ерозія. Результатом
розчленовування рельєфу під дією різкої зміни добових температур є
утворення кам’янистих пустель — гамад. У піщаних пустелях — ергах —
поширені дюни й бархани. Для Алжирської Сахари характерними є
 найбільші у світі бархани висотою до 400 м і довжиною близько 5 км.
Розміщення корисних копалин зумовлено геологічною будовою
материка. Із давніми кристалічними породами платформи пов’язані
родовища залізних і марганцевих руд, урану, нікелю, кобальту, вольфраму,
золота. В Атлаських горах зосереджені великі родовища поліметалевих руд,
які містять цинк, молібден, срібло, свинець. Особливо багатими на рудні
корисні копалини є Східна та Південна Африка.
4. Клімат Африка — найбільш
жаркий материк на Землі.
Температура в найхолодніші
місяці не знижується до +10 °С.
В екваторіальній області
протягом усього року
температура тримається
близько 26 °С. Зміна
температур за сезонами року
спостерігається в тропічних та
субтропічних поясах. Опади в
Африці випадають дуже
нерівномірно: у центральній
частині — багато (1 000–2 000
мм), у північній і південній
частинах — мало. У Сахарі
випадає менше 50 мм на рік,
дощі є рідкісним явищем. На
схилах гір випадає велика
кількість опадів. Над
територією Африки
формуються два типи повітряних мас: екваторіальні і тропічні. Біля
північно-західних і південно-західних берегів
Африки температури повітря знижуються під
впливом холодних океанічних течій.
Кліматичні пояси
Крім екваторіального, всі кліматичні
пояси в Африці повторюються двічі. Над
прибережними територіями Гвінейської затоки
і басейном річки Конго протягом усього року
переважають екваторіальні повітряні маси і
стоїть жарка волога погода. Річна кількість
опадів — понад 2 000 мм на рік. Сезонні
коливання середньомісячних температур і
опадів незначні.
У субекваторіальних поясах північної і
південної півкуль опадів менше, температури
високі протягом усього року (+25…+28 °С),
вже виражені вологий літній і сухий зимовий
період. Улітку панують вологі екваторіальні,
узимку — сухі тропічні повітряні маси.
У тропічних широтах весь рік переважають тропічні сухі повітряні
маси і дмуть пасати. У північну частину Африки вони приносять сухе гаряче
повітря. Це обумовлює формування тут найсухішої та найспекотнішої
області — пустелі Сахари. Тут відзначена найвища температура повітря на
 Землі (+58 °С). Уночі поверхня швидко охолоджується. Коливання добових
температур можуть досягати 40 °С.
У субтропічних поясах клімат перехідний між тропічним і помірним.
Тут досить чітко виражені сезонні коливання температур. Середня річна
температура становить +20 °С. На півночі і південному заході Африки літо
сухе, зима волога. Такий клімат називається середземноморським. На
південному сході клімат субтропічний вологий: протягом усього року йдуть
дощі, більша їх частина випадає влітку, що пов’язано з дією літніх мусонів з
Індійського океану.

5. Води Найбільшою густотою

суходолу річкової мережі позначені
екваторіальні й
субекваторіальні широти. Дуже
мало річок у пустелях. У
пустелях зустрічаються сухі
русла рік — ваді, що
наповняються водою тільки
після нечастих сильних дощів.
Велика частина річок Африки
має дощове живлення, тому
найвищі рівні води на них
спостерігаються у сезон дощів.
Площа басейну
Атлантичного океану значно
більша від площі басейну
Індійського океану. Річки, що
протікають по плоскогір'ях та
прорізують тверді кристалічні
породи, утворюють численні пороги і водоспади. Близько третини території
материка належить до басейну внутрішнього стоку. Глибоко під пустелями
знаходяться великі запаси підземних вод.
Найдовшою річкою Африки й усього світу є Ніл, який має довжину 6671
км. Лише в XIX ст. стало відомо, що ця річка має два витоки: річка Кагера,
Блакитний Ніл.
Конго — найбільш повноводна річка Африки і друга за довжиною після
Нілу (4320 км). Площа її басейну посідає друге (після басейну Амазонки)
місце у світі. Витоком Конго вважається річка Луалаба. Неподалік
від впадання в Атлантичний океанпочинається порожиста ділянка з
каскадами водоспадів під назвою Водоспади Лівінгстона.
Третя за величиною річка Африки — Нігер (4160 км, у перекладі з
латинської мови — «чорна») — бере початок на Гвінейській височині
приблизно в 300 км від Атлантичного океану.
Серед річок Африки, які належать до басейну
Індійського океану, найбільшою є Замбезі (2260 км). Виходи твердих
базальтових порід у руслі річки утворюють численні пороги та водоспади,
серед яких один із найвідоміших водоспадів світу — Вікторія (120 м).
Вікторія — не найвищий водоспад Африки. Першість належить водоспаду
Тугела висотою 933 м, який розташований на однойменній річці в Південній
Африці.
Більшість великих озер Африки розташовані в грабенах уздовж лінії
Східноафриканських розломів. Такі озера витягнуті, дуже глибокі, із
 крутими берегами. Найбільшим з них є Танганьїка, глибиною 1470 м (друге
за глибиною після Байкалу і найдовше у світі озеро, близько 670 км).
У прогині давніх кристалічних порід утворилося найбільше озеро
Африки і друге за площею прісноводне озеро у світі (після озера Верхнього
в Північній Америці) — Вікторія (68 тис. км2). Глибина озера досягає 80 м, а
довжина берегової лінії — близько 7 тис. км.
На решті території Африки озер мало. До залишкових (реліктових) озер
належить озеро Чад, розташоване в південній частині Сахари.
На річках Африки створено багато штучних озер — водосховищ: озеро
Насер на Нілі, Кариба на Замбезі, Каїнджі на Нігері

6. Природні
зони.
 Австралія

№ План Характеристика
1. Особливості  Площа — 7631,5 тис. км2 (шосте місце у світі).Розташована в
фізико- Південній півкулі та омивається Індійським і Тихим океанами. Її
географічног центральні райони розташовані майже на однаковій відстані від океанів.
о положення. Найближче до Австралії розташована Південно-Східна Азія.
Основні
 Південний тропік перетинає Австралію практично посередині.
елементи
 крайні точки материка: північна — мис Йорк (10°41' пд. ш., 142°32'
берегової
сх. д.), п-ів Кейп-Йорк; південна — мис Південно-Східний (19° 11' пд. ш„
лінії.
146°25'сх. д.); східна — мис Байрон (28°38' пд. ш., 153°39' сх. д.), на
сході Австралії; західна — мис Стіп-Пойнт (26°09' нд. ш., 113°05' сх. д.),
п-ів Ідел-Пенд.
 берегова лінія слабко розчленована. Більш порізаним є північне
узбережжя, де глибоко в материк вдається затока Карпентарія і виступає
великий півострів Кейп-Йорк. Біля північно-східних берегів
простягнувся Великий Бар’єрний риф. Південні береги омиває Велика
Австралійська затока. Найбільший острів — Тасманія.

2. Дослідження Час Дослідники Результати досліджень

та освоєння. дослідження Відкриття Автралії.
Голландський мореплавець Обстежував ділянку
1606 р західного берега
Віллем Янсзон
півострова Кейп-Йорк на
півночі континенту.
1642 та 1644 Дві подорожі до
рр.  А6ель Тасман Австралії. Першим
обігнув материк з півдня.
Під час своєї першої
навколосвітньої
подорожі обстежував
східне
Англійський мореплавець узбережжя Австралії і,
1770 р
Джеймс Кук. давши йому назву Новий
Південний Уельс,
оголосив володінням
британської корони. Ця
подія стала початком
епохи англійського
Обійшов острів
Тасманія та весь материк,
позначив на карті
1797— Англійський дослідник південне узбережжя та
1803 рр.  Метью Фліндер Великий Бар’єрний риф.
Саме він і запропонував
перейменувати материк
на Австралію.
3. Тектонічна Австралійська
будова, платформа є однією з
рельєф та найбільших на Землі. У
межах виступу її давнього
корисні
фундаменту —
копалини. Західноавстралійського
щита виявлено найдавніші
гірські породи (вік більш ніж
3 млрд років). Східну
частину материка займає
Східноавстралійська
складчаста область
Сьогодні в Австралії
немає діючих вулканів,
землетрусів і гірських
льодовиків. Це найнижчий і
найбільш плоский материк,
де виділяють три основні
форми рельєфу: Західно-
австралійське плоскогір’я,
Центральну низовину (вони
відповідають кристалічній
платформі) і Великий
Вододільний хребет.
Найвищі вершини перебувають у вапнякових Блакитних горах і
Австралійських Альпах (більш ніж 2000 м).
Австралія багата на різноманітні корисні копалини. Особливо
великими є запаси вугілля, бокситів, залізної руди, нікелю, урану, золота,
олова. Основні поклади вугілля, природного газу й нафти розташовані в
східній частині материка; родовища залізної руди — на північному заході.
Боксити зосереджені на півострові Кейп-Йорк і в північно-східній частині
 північної території. У західній частині Австралії багато родовищ рудних
корисних копалин, у тому числі нікелю, поліметалів, міді.
4. Клімат

Австралія — найспекотніша частина суші Південної півкулі. Близько

2/3 території материка має пустельний і напівпустельний клімат. Тільки
третина її отримує достатню або надлишкову кількість опадів. Середні
температури січня в Австралії +20…+30 °С, липня — від +12 до +20 °С.
Над більшою частиною Австралії дмуть пасати. На крайньому півдні у
формуванні клімату позначається вплив західних вітрів помірних широт, а
на півночі — північно-західних.

На півночі Австралії формується субекваторіальний клімат. У

середній частині, у тропічному поясі, формуються два типи клімату: на
заході й у центральній частині — тропічний пустельний, а на сході —
тропічний вологий. У субтропічному поясі (південніше 30° пд. ш.) — три
типи клімату: на південному заході — субтропічний із сухим літом
(середземноморський); на південному сході — субтропічний вологий; у
середній частині — субтропічний континентальний з малою кількістю
опадів протягом усього року та різкими річними і добовими коливаннями
температур. Острів Тасманія, крім північної частини, лежить у помірному
поясі, де весь рік переважають західні вітри. Тому клімат Тасманії
вологий, з нежарким літом і теплою зимою.
5. Води 60 % площі Австралії позбавлені стоку в океан, рік і озер мало. У
суходолу внутрішніх пустельних і напівпустельних районах материка існує мережа
тимчасових пересихаючих річок (криків). Закінчуються вони часто у
 безстічних улоговинах, що у
більш вологі епохи були
великими прісноводними
озерами. Найбільше безстічне
озеро Австралії — Ейр — у
сухий період вкривається
кіркою солі. Під час дощів
улітку крики наповнюються
водою.
Річки, що впадають у
Тихий та Індійський океани, як
правило, короткі. Найбільш
повноводні річки починаються
у горах на сході материка. В
Австралії є тільки одна велика річкова система — Муррей зі своєю
притокою Дарлінгом. Гострий дефіцит поверхневих вод частково
перекривається великими запасами підземних вод. Тут розташований один
із найбільших у світі Великий артезіанський басейн (простягнувся від
затоки Карпентарія до середньої течії річки Дарлінг). Але підземні води
містять багато солей, тому їх використовують для обводнення пасовищ і
технічних потреб.
6. Природні
зони.
 Південна Америка

№ План Характеристика
1. Особливості  материк повністю розміщений у Західній півкулі. Екватор перетинає
 фізико- Південну Америку в північній частині, тому більша її частина розташована
географічног в Південній півкулі. Уздовж берегів проходять холодні течії — Перуанська
о положення. (Тихий океан) і Фолклендська (Атлантичний океан), теплі — Бразильська й
Основні Гвіанська (Атлантичний океан);
елементи  крайні точки материка: північна — мис Гальїнас (12°25' пн. ш., 71°35'
берегової зх. д.); південна — мис Фроуерд (53°54' пд. ш., 71°18'зх. д.); східна — мис
лінії. Кабу-Бранку (7°09'пд. ш., 34°46' зх. д; західна — мис Паріньяс (4°45' пд. ш.,
81°20' зх. д.).
 Південна Америка омивається водами Атлантичного та Тихого
океанів.
 біля Південної Америки немає великих півостровів і заток. Площа її
островів і півостровів дещо перевищує 1 % від загальної площі материка
(менше, ніж у будь-якого іншого материка). Сильно розчленований лише
південно-західний берег, де багато островів, проток і вузьких звивистих
заток із крутими скелястими берегами. На південному сході вдається в
суходіл затока Ла-Плата. 
 моря: Карибське. відділена від Північної Америки Панамським
каналом, від о. Вогняна Земля – Магелановою протокою, від Антарктиди –
протокою Дрейка (найбільша та найглибша протока).

2. Дослідження Час Дослідники Результати досліджень

та освоєння. дослідженн
1498 р. Експедиція X. Під час третього плавання підійшла до
Колумба берегів Південної Америки в районі гирла
річки Оріноко
1499—1502 А. Веспуччі Брав участь в іспанських та
рр. португальських експедиціях до нових
земель, побував на північному й східному
узбережжях материка, описав його
природу й населення. Висловив та
обґрунтував думку щодо існування нової
частини світу
1591р. Експедиція Пройшла протокою, що відділяє материк
Ф. Маґеллада від острова Вогняна Земля, яку пізніше
назвали Магеллановою протокою.
Вивчили гирло річки Парана, обстежували
Патагонію (південні області материка) і
західне узбережжя материка (майже 1500
км)
1532 р. Іспанська Заснувала опорні фортеці на узбережжі
військова Південної Америки. Завоювала та знищила
експедиція Ф. імперію інків
Пісарро
1542 р. Іспанська Перетнула Південну Америку із заходу на
експедиція Ф. схід по річці Амазонці
Орельяна
1799—1804 Німецький Вивчили внутрішні території материка,
рр. географ О. збирали гербарій, описували незвичайні
Гумбольдт та явища та ландшафти. Описали висотну
французький поясність Анд. Досліджували вулкани та
ботанік Е. проводили спостереження за
Бонплан землетрусами. Складали карти та
визначали висоти місцевості
1826—1828 Російська Досліджувала внутрішні райони Бразилії
рр. експедиція під
керівництвом
Г. Лангсдорфа
1831—1832 Ч. Дарвін Під час навколосвітньої подорожі на
рр. кораблі «Бігль» пройшов уздовж
узбережжя Південної Америки та побував
на островах Галапагос. Збирав колекції
тварин та рослин. Досліджував рештки
давніх тварин
1850—1857 Англійська Вивчала Геологічну будову, клімат,
рр. експедиція під рослини та тварин Амазонської низовини
керівництвом
Г.Бейтса
1932—1933 Ботанік М. Установив давні центри землеробства
рр. Вавилов Південної Америки, походження деяких
культурних рослин
3. Тектонічна Південна Америка, так само як і Африка, була складовою частиною
будова, давнього материка Гондвана.
рельєф та Континент Південна Америка складається з двох основних структурних
корисні елементів — Південноамериканської платформи в центрі й на сході та
копалини. області кайнозойської складчастості на заході. У розміщенні основних форм
рельєфу Південної Америки чітко простежуються гірський захід і рівнинний
схід.
Рельєф
рівнинної
частини
сформувався
на давній

Південноамериканській платформі. Ділянки опускань виражені в рельєфі

низовинами — Амазонською Орінокською, Ла-Платською.
Низовини займають близько 45 % площі материка. Піднятим ділянкам
платформи — щитам — відповідають Бразильське та Гвіанське плоскогір’я.
Тепуї — гори з плоскими вершинами. Слово «тепуй» мовою індіанців
означає «дім богів». Зазвичай тепуї стоять ізольовано одна від одної,
височіючи над джунглями важкодоступними стрімчаками, що
створює умови для існування там ендемічних рослин і тварин.
Складчаста область Анд — результат взаємодії літосферних плит —
Південноамериканської з океанічними. Анди простягаються вздовж усього
західного узбережжя Південної Америки та являють собою найдовшу
(близько 9000 км) гірську систему суходолу. Найвища точка Анд і всієї
Західної півкулі — гора Аконкагуа (6960 м). Основне горотворення
відбулося в альпійську епоху. Горотворчі процеси в Андах тривають і до сьо
годні. Це одна з найактивніших тектонічних зон Землі. Тут часто
трапляються землетруси, і майже кожне місто, розташоване в Андах, хоча б
один раз за свою історію існування було повністю зруйновано
підземними поштовхами. Гребені високих гірських ланцюгів увінчані
конусоподібними вершинами згаслих і діючих вулканів. Усього їх
налічується близько 70, серед яких один із найвищих діючих вулканів Землі
— Котопахі (5897 м).
Корисні копалини.
Потрапляння магми в осадові породи привело до утворення найбільших у
світі родовищ мідних руд, а також руд вольфраму й олова, срібла, свинцю та
 цинку, сурми, ванадію і молібдену, золота, ртуті та платини. На плоскогір’ях
у східній частині материка залягають родовища заліза, марганцю, титану,
радіоактивних металів, а також найбільші у світі запаси берилію, ніобію та
циркону. В осадових породах прогинів і западин платформи виявлено
родовища нафти, природного газу, кам’яного вугілля.
На тихоокеанському узбережжі материка та прибережних островів склалися
сприятливі умови для утворення нерудних корисних копалин — селітри,
йоду, барію та нагромадження органічного добрива — гуано.
4. Клімат Положення значної
частини Південної
Америки в екваторіальних
і тропічних широтах
обумовлює великий
приплив сонячного тепла:
від 120 до 160 ккал на 1
см2 на рік. Надходження
великої кількості сонячної
радіації визначає
високі показники
температур та їхні
незначні коливання
протягом року на
рівнинних просторах
материка, за винятком
його південної частини,
яка розташована в
помірних широтах та
перебуває у
відносній близькості до
Антарктиди.
Так, аналіз кліматичної
карти свідчить, що
середньомісячні
температури січня та
липня на великих рівнинних просторах змінюються в межах від +16 до +24
°С. На півдні материка середні температури липня — найхолоднішого
місяця в Південній півкулі — знижуються до +8 °С.
Південна Америка є найвологішим материком Землі. 
Материк розташований у шести кліматичних поясах — від
субекваторіального (у Північній півкулі) до помірного (у Південній). Клімат
більшої частини Південної Америки є екваторіальним (Амазонська
низовина), субекваторіальним і тропічним. На відміну від Африки, де
кліматичні пояси змінюються на південь і на північ від екватора, у
Південній Америці зміна кліматичних поясів, крім субекваторіального,
відбувається тільки на південь.
В екваторіальному поясі розташовані більша частина Амазонської
низовини й Північні Анди. їхній клімат формується під впливом вологих
повітряних мас, принесених з Атлантичного океану, і величезного
випаровування з поверхні низовини. Тут переважають екваторіальні
повітряні маси з температурою +25...+27°С і високим рівнем вологості.
У субекваторіальних поясах лежать Орінокська низовина й Гвіанське
нагір’я, східна й південна частини Амазонської низовини, північна й
центральна частини Бразильського нагір’я. Тут середня температура
зимових місяців перевищує +20°С, а літніх — +25...+28°С. Для поясу
характерне сезонне випадання опадів — сухий зимовий період і вологий
літній (крім північно-східних схилів Гвіанського нагір’я, де зима також
волога).
У тропічному поясі перебувають: південно- східна частина
Бразильського нагір’я, північна частина Ла-Платської низовини й
внутрішніх рівнин. Тут уже помітна різниця температур за сезонами:
середня літня (січнева) температура — +22...+25°С, зимова (липнева) —
+15...+18°С. Майже всі опади (від 500 до 1000 мм) випадають улітку. У
цьому поясі виражені три типи кліматів: тропічний вологий (приатлантичні
райони), тропічний континентальний (внутрішні райони) і тропічний
пустельний (Тихоокеанське узбережжя від 5° до 30° пд. ш).
Субтропічний пояс включає територію між 30° і 40° пд. ш. Внаслідок
звуження материка на південь у цих широтах немає умов для значного
вихолоджування повітря взимку. Тому зима тут тепла (+8...+16 °С), а літо
порівняно жарке (+20...+24 °С). Опадів випадає від 500 до 1000 мм, тільки в
південній частині Тихоокеанського узбережжя — понад 2000 мм. У
субтропічному поясі виділяються області субтропічного вологого клімату
(на сході), субтропічного континентального (в центрі) та
середземноморського клімату із сухим літом і вологою зимою (на
Тихоокеанському узбережжі).
Південна частина континенту розташована в помірному поясі, де панує
західне перенесення помірних повітряних мас. Тут виділяються дві
кліматичні області: на західному узбережжі клімат морський помірний із
м’якою теплою зимою, похмурою і вітряною погодою, у східній частині
поясу клімат помірно континентальний із невеликою кількістю опадів (до
300 мм).
 Різноманіттям визначається високогірний
клімат Анд. Він змінюється із підняттям від підніж
до вершин і під час руху від Північних до
Південних Анд. Особливо суворим є клімат
центральних плоскогір’їв Анд, де повітря дуже
чисте й сухе.

5. Води Головним вододілом Південної Америки між басейнами Тихого й

суходолу Атлантичного океанів є Анди. Річки Південної Америки мають переважно
дощове живлення. В екваторіальному поясі річки повноводні протягом року.
Річки, які протікають у субекваторіальних поясах та в районах сезонного
випадіння дощів узимку міліють, а влітку, розливаючись, виходять із
берегів.
Найповноводніша річка Південної Америки і всієї земної кулі —
Амазонка. Площа її басейну — понад 7 млн. км . Амазонка бере початок у
2

Перуанських Андах. Якщо її витоком вважати річку Мараньон, то довжина

Амазонки — 6400 км. Вона має понад 500 приток і є повноводною протягом
усього року.
 Парана утворюється злиттям річок Ріо-Ґранде і Паранаіба. Водоспад
Іґуасу на однойменній
притоці Парани має
загальну висоту падіння
80 м. Північні схили
Гвіанського плоскогір'я й
Оринокська низовина
належать до басейну річки
Ориноко. На Гвіанському
плоскогір'ї, на річці Чурун
знаходиться найвищий у
світі водоспад Анхель
(висота 1 054 м).
Найбільше озеро —
Тітікака — знаходиться в
Центральних Андах на
висоті 3 812 м. Широко
поширені в Південній
Америці заплавні озера,
озера-стариці в долинах
великих річок і лагунові
озера на Карибському й
Атлантичному узбережжях
на північ від Ла-Плати.
Найбільшим озером-
лагуною Південної Америки є Маракайбо.
6. Природні
зони.
 7. Висотна Кількість висотних поясів в Андах залежить від географічної широти й
поясність в висоти гір. Найбільшою є їхня кількість в екваторіальних широтах: підніжжя
Андах. гір укриті вологими екваторіальними лісами (гірська гілея), далі йдуть
гірські ліси з переважанням хвойних дерев; на високогір’ях, де дмуть
холодні вітри, вони утворюють криволісся; вище розташовані гірські луки
(парамос), а з висоти 5 км починається зона снігів і льодовиків.
8. Зміна Зміни природи, які відбувалися в давні часи, були не настільки значними,
природних як ті, що почалися в період колонізації і тривають сьогодні. Європейські
комплексів колонізатори вирубували ліси, винищували тварин, розорювали землі,
людиною. створювали пасовища. У результаті різко скоротилася площа лісів,
зменшилася кількість багатьох видів тварин, наприклад лам, шиншил.
Особливе занепокоєння екологів викликає скорочення площі унікальних
лісових масивів Амазонії. Будівництво Трансамазонського автомобільного
шляху відкрило доступ у сельву та полегшило розробку родовищ корисних
копалин. На основі матеріалів супутникового спостереження за заплавою
річки Амазонки в останні кілька десятиліть учені відзначили скорочення
площі лісів на 70 %. Через зміну клімату й вирубування дерев величезні
масиви амазонського дощового лісу можуть перетворитися на серрадо —
переважний тип савани в сучасній Бразилії. Крім того, розкладання залишків
деревини й іншої рослинності в результаті вирубування і спалювання лісу
спричиняє підвищення викидів вуглекислого газу в атмосферу, що у свою
чергу посилює парниковий ефект.

Антарктида
№ План Характеристика
1. Своєрідність  площа: 13,6 млн км2 (V місце).
географічного  майже весь континент, площа якого практично удвічі більша за
положення. Австралію, розташований у середині Південного полярного кола.
Лише півострів Антарктичний видається за межі Полярного кола на
кілька градусів на північ.
 Антарктиду омивають води трьох океанів: Індійського, Тихого й
Атлантичного. Врізаючись у береги материка, вони утворюють моря.
Більшість морів названі іменами мандрівників і
дослідників Антарктики: море Уедделла, море Беллінсгаузена, море
Амундсена, море Росса. Береги являють собою стрімкі крижані
урвища заввишки в кілька десятків метрів. Майже в центрі материка
розташований Південний полюс, тому всі береги Антарктиди —
північні. Найпівнічні-шою точкою є мис Сіфре (63°13' пд. ш.) на
Антарктичному півострові.
 Антарктида значно віддалена від інших материків Південної
півкулі. Найкоротша відстань до Південної Америки через
протоку Дрейка становить 820 км, до Австралії — 3100 км, до Африки
— 3980 км. Положення материка в полярних широтах
спричинило утворення потужного льодовикового покриву. Завдяки
крижаному куполу Антарктида є найвищим материком Землі.
 На його території розташовано п'ять полюсів: Південний
 географічний, Південний магнітний, Полюс холоду,
Полюс недоступності та Полюс вітрів.
2. Відкриття Час Дослідники Результати досліджень
Антарктиди та дослідження
сучасні наукові Під час навколосвітньої
дослідження подорожі тричі перетинав
материка. Англійський Південне полярне коло. 1774 р.
Міжнародне 1772-
мореплавець Джеймс він досяг південної широти 
співробітництво 1775 рр.
Кук  71°10', але, натрапивши на
у дослідженні велику нездоланну кригу,
природних повернув назад.
умов і
природних 16 січня Датою відкриття
ресурсів. 1820 р Антарктиди вважається., а
Українська першовідкривачами —
дослідна російська експедиція на суднах
станція "Восток" і "Мирний".
Фадей
«Академік
Беллінсгаузен та Михайло Експедиція довела існування
Вернадський». Південного полярного
Лазарєв.
материка, визначила його
межі, зробила описання
берегів, антарктичного льоду
та особливостей клімату
14 Антарктики.
Норвежець Руаль Підкорив Південний
грудня 1911
Амундсен  полюс.
р
Підкорив Південний
18 січня Англієць Роберт полюс, але на зворотньому
1912 р Скотт.  шляху вся експедиція
загинула.
Сучасні дослідження Антарктиди.
Етап систематичного вивчення природи Антарктиди розпочався в другій
половині XX ст. У 1957 р. у зв’язку з підготовкою та проведенням
третього Міжнародного географічного року була розроблена єдина
програма досліджень. У наші часи на його території протягом усього
року працюють близько 40 наукових станцій, які належать понад
трьом десяткам держав.
 У 1994 р. Україна стала членом
Міжнародного комітету
антарктичних досліджень. 7 лютого
1996 р. у власність України була
передана науково-дослідна станція
«Фарадей», яка раніше
належала Великій Британії. Перша
українська станція дістала назву
«Академік Вернадський» (рис. 6).
Вчені вивчають льодовиковий
покрив, тектонічну будову материка, клімат, органічний світ, ведуть
спостереження за змінами озонового шару планети тощо.
3. Тектонічні Приблизно 200 млн років тому Антарктида була єдиним цілим із
структури та Південною Америкою, Африкою та Австралією, утворюючи великий
рельєф континент під назвою Гондвана. Там не існувало льодовикового
поверхні. покриву, клімат був теплим. Тому на континенті росли дерева та
мешкали великі тварини.
У результаті геологічних досліджень установлено, що велика частина
материка, крім Антарктичного півострова й частини Західної
Антарктиди, є давньою материковою платформою. Частина Західної
Антарктиди й Антарктичний півострів належать до мезозойської
складчастості, яка продовжує формування і в альпійську епоху. Про це
свідчить активний вулканізм у системі Трансантарктичних гір і гір
Західної Антарктиди. Найбільший діючий вулкан Еребус (3794 м)
 розташований на одному з островів моря Росса, інший нещодавно
виявлений діючий вулкан перебуває під льодовиковим покривом
Західної Антарктиди.
Якщо уявити материк без льодовикового покриву, то Кам’яна
Антарктида матиме досить складні обриси.
Гігантський гірський ланцюг — Трансантарктичні гори, вершини яких
сягають понад 4000 м, — ділить материк на дві нерівні частини: західну
й східну. Східна Антарктида займає більшу частину материка. По її
окраїнах лежать великі гірські масиви: Земля Королеви Мод, Земля
Ендербі, гори Принца Чарльза. Між гірськими масивами простягаються
великі рівнини з висотами 200— 800 м над рівнем моря, хоча подекуди є
западини, дно яких лежить значно нижче рівня моря.

Західна Антарктида має ще більш розчленований рельєф. Тут

розташовуються як найвищі вершини всього континенту —
масив Вінсон у горах Елсуерта (5140 м), так і найглибша западина —
-2555 м нижче від рівня моря.
Антарктида характеризується мінімальною порівняно з іншими
материками сейсмічною активністю. Перший землетрус тут був
зафіксований у 1985 р., хоча, на думку деяких учених, силу сейсмічних
хвиль сильно заглушують льодовикові товщі, що ускладнює їхнє
вимірювання.
4. Кліматичні Клімат Антарктиди — найхолодніший і найсуворіший на земній кулі.
умови. Незважаючи на те що Антарктида протягом тривалого полярного дня
отримує таку саму кількість сонячної радіації, що й екваторіальні
широти, 90 % цієї радіації відбивається льодовою поверхнею в
космічний простір. Це обумовлює
надзвичайно низькі температури повітря
(рис. 4, 5).
Особливо суворий клімат внутрішніх
районів материка. Середньорічні
температури в центральних областях
становлять -56 °С, що на 30—35 °С
нижче, ніж у прибережних областях
Антарктиди. Холодне й більш важке
повітря центральних
областей просувається до окраїн
Антарктиди, утворюючи стокові вітри
(рис. 6).
Новий всесвітній рекорд найнижчої
температури на поверхні Землі (-91,2 °С)
зафіксували у 2013 р. вчені в Антарктиді
 поблизу японської станції «Купол
Фудзі». Заміри були зроблені із
супутника фахівцями
Американського національного
центру снігових і льодових даних.
Попередній рекорд (-89,2 °С) був
зареєстрований також в Антарктиді в
1983 р. на російській станції
«Восток».
Уся територія материка, за винятком
Антарктичного півострова,
розташована в антарктичному кліматичному поясі. Антарктида —
льодова пустеля із середньою річною кількістю опадів менше ніж 100
мм. Опади розподіляються нерівномірно: від 50 мм у
центральних районах материка (такі показники характерні для Сахари!)
до 600 мм на півночі Антарктичного півострова. Подекуди на узбережжі
та прилеглих островах зустрічаються антарктичні оазиси — невеликі
ділянки суходолу, вільні від льоду.

5. Рослинний і Цілий рік на суходолі живуть лише дрібні безхребетні та деякі безкрилі

тваринний світ. комахи. Рослинність Антарктиди представлена мохами, лишайниками,
грибами та водоростями й зустрічається переважно в оазисах і горах
окраїнних районів.
Води навколо материка густо заселені різноманітними морськими
тваринами й рослинами. Океан багатий на планктон, який є джерелом
живлення для китів, тюленів, риб. Із представників тваринного світу в
Антарктиді найбільше птахів. У літні місяці на узбережжі можна
зустріти капського голуба, качурку Віль-сона, сріблясто-сірого,
сніжного, а також антарктичного . Із 17 видів пінгвінів, що існують на
Землі, шість різновидів мешкають в Антарктиді. Це єдине місце на
планеті, де можна зустріти імператорських пінгвінів.
Біля узбережжя материка майже в будь-який час року можна побачити
тюленів Уедделла. Інші антарктичні тюлені — крабоїди, тюлені Росса та
морські леопарди — зустрічаються рідше. Інколи береги крижаного
континенту відвідують найбільші ластоногі — морські слони. Часто в
прибережні райони заходять кити.
6. Природні Від поводження льодів Антарктиди багато в чому залежить зміна рівня
ресурси та їх Світового океану. В епоху глобального потепління його підняття може
охорона. призвести до затоплення великих територій.
Подібно до Арктики, крижаний материк є своєрідною «кухнею погоди»,
яка впливає на клімат Південної півкулі й атмосферну циркуляцію в
масштабах усієї планети.
Чисте небо й відсутність перешкод над Антарктидою дозволяють
проводити астрономічні дослідження й вивчати процеси, які
відбуваються у високих шарах атмосфери. У 1985 р. було виявлене 
скорочення озонового шару атмосфери, що призводить до збільшення
рівня ультрафіолетової радіації, яка надходить на Землю.
Надра Антарктиди приховують у собі величезні багатства. У земній корі
зосереджено близько 150 видів різноманітних корисних копалин:
кам’яного вугілля (7—10 % світових запасів), залізних руд, хрому,
золота, урану, нікелю. У межах материкового шельфу є великі
запаси природного газу й нафти. Також Антарктида зберігає ще один
цінний ресурс, брак якого дедалі більше відчувають жителі планети, —
це замерзла прісна вода.
Води Антарктиди та прибережні райони материка — справжній
природний заповідник, де в унікальних умовах мешкають живі
організми, які пристосувалися до низьких температур повітря.
Деякі туристичні агентства включили Антарктиду в перелік туристичних
об'єктів. Більшість із них висаджуються на Антарктичному півострові
або пливуть уздовж суворих берегів до острова Росса, де розташований
діючий вулкан Еребус.
Наукове й господарське освоєння Антарктиди відбувається інтенсивно,
що викликає занепокоєння вчених. Чинними лишаються договори про
використання материка лише в мирних цілях, Конвенція про збереження
морських живих ресурсів Антарктики, угода про заборону китобійного
промислу, охорону флори і фауни, Протокол про збереження довкілля
тощо. Проте цих заходів уже недостатньо.
 Північна Америка

№ План Характеристика
1. Фізико  площа - 20,4 млн км , а з островами 24,4 млн км2  (3 місце).
2

географічне  повністю лежить в Північній півкулі, в усіх її географічних поясах,

положення крім екваторіального.
материка.  крайні точки : північна - мис Мерчісон( 71° 50' пн. ш.), південна
точка - мис Мар’ято ( 7° 12' пн. ш.), західна - мис Принца Уельського
(168° зх. д.), східна – мисс Сент-Чарльз (55° 40' зх. д.).
 більша частина материка перебуває в полярних і помірних широтах.
Південну вузьку частину материка, що розміщена в тропічних
широтах, називають Центральною Америкою. До її складу входять також
 Центральноамериканські острови, або Вест-Індія: Великі Антильські
(Куба, Гаїті, Ямайка) та Малі Антильські.
 на півночі материка розташований найбільший у світі острів -
Гренландія, на захід від нього - велика група островів, це Канадський
Арктичний архіпелаг, що є одним з найбільших на планеті. На сході
материка - острів Ньюфаундленд.
 з півночі та півдня материка утворилися дві великі затоки. Одну з
них, Гудзонову, іноді називають «льодовим мішком», оскільки вона
більшу частину року вкрита кригою. Води другої - Мексиканської затоки,
навпаки, цілорічно дуже теплі. Ще дві великі затоки є біля берегів Тихого
океану. Це Аляска, що на північному заході материка, і Каліфорнійська -
на південному заході. Крім заток, береги материка мають численні великі
півострови - Каліфорнія, Аляска в Тихому океані, а також Флорида і
Юкатан, що в Атлантичному океані. Істотно впливають на природу
Північної Америки й морські течії, що омивають її береги.
 порізаність берегів Північної Америки сприяла виникненню тут
численних морських портів. Особливо важливе значення для морського
судноплавства має Панамський канал, який відокремлює материк від
Південної Америки. Берингова протока відділяє Північну Америку від
Євразії.

2. Історія
відкриття та
освоєння.

Час Дослідники Результати досліджень

дослідження
 Відкрив південний берег острова
і назвав його Ґренландією, що
Ейрік Рауді означає „Зелена країна”. Вікінги
. 981 р
(Рудий), заснували там постійні поселення з
храмами, залишки яких збереглися
до наших днів.

Спорядив судно, на якому,

рухаючись з Ґренландії на південь,
Лейф Еріксон
досяг скелястої землі, яку назвав
1000 р. (Щасливий) (син
Хеллуланд – „Країною плоских
Ейріка )
каменів” (очевидно, це був півострів
Лабрадор).   

Офіційна дата відкриття

Північної Америки. Саме тоді
іспанські мореплавці під
керівництвом Колумба  дісталися
одного з Багамських островів
(о. Сан-Сальвадор). Власне на
12 жовтн Христофор
материк Колумб висадився лише під
я 1492 р.  Колумб
час IV плавання, коли його каравели
у 1502 р. досягли
центральноамериканського
узбережжя. Проте, все своє життя
мореплавець вважав, що відкрив
новий, західний шлях до Індії.
В його честь був названий
материк. Кораблі перетнули океан і
підійшли до материка трохи на північ
від гирла Амазонки. після 24 днів
плавання мореплавець зійшов на
берег Суринаму, під 3° пн.ш. (за 200
20 Америго морських миль на південний схід від
травня 1499 Веспуччі мису Парії); досліджував цей берег і,
відвідавши острови Вест-Індії, в
середині червня 1500 повернувся до
Кадіса. Безперервність берега на
значній відстані переконала
мореплавців у тому, що вони йдуть
уздовж узбережжя якоїсь великої
суші.
Вперше перетнув Панамський
Іспанець Вас перешийок і досяг берегів Тихого
1513 р ко Нуньєс де океану, а у 1517 р. іспанцями було
Бальбоа  відкрито півострів Юкатан і затоку
Кампече.
 Похід, який завершився
1519 – завоюванням стародавньої держави
Ернандо
1521 рр. ацтеків, що існувала на території
Кортес
сучасної Мексики, а потім у 1523 р.
він відкрив півострів Каліфорнію.

Італієць Джо Очолював англійську експедицію,

н Кабот повторно (після норманів) відкрив
1497 р
(Джованні острови Ньюфаундленд, Ґренландію
Кабото) та узбережжя півострова Лабрадор.
Відкрив Берингову протоку, яка
Семен
1648 р.  розділяє Євразію та Північну
Дежньов 
Америку.
Вітус Беринг Були обстежені та нанесені на
1741 р. та Олексій карту Алеутські острови й
Чириков узбережжя Аляски.
3. Тектонічні
структури,
рельєф та
корисні
копалини.

В основі континенту лежить давня Північноамериканська платформа.

Хвиляста поверхня її фундаменту сприяла формуванню різних за
висотою рівнин. Так, на півночі, в області щита, утворилася Лаврентійська
височина, а південніше, де фундамент давньої платформи поховано під
потужною товщею осадових відкладів, - Центральні та Великі рівнини.
Навколо Мексиканської затоки в межах молодої платформи палеозойського
віку утворилася Примексиканська низовина.
В області складчастості, що на сході Північної Америки, розташовані дуже
згладжені й невисокі гори Аппалачі, які нагадують наші Карпати.
Найбільша область складчастості виникла на заході материка. Саме тут
підносяться Кордильєри - одна з найвеличніших гірських систем земної
кулі. Найвища її вершина - гора Мак-Кінлі сягає висоти 6194 м.
Кордильєри побудовані досить складно. Це два величезні ланцюги високих
хребтів, як-от Скелясті гори, між якими простягається третій
 ланцюг, утворений плоскогір’ями та нагір’ями.
У рельєфі Північної Америки можна виділити три частини:
 Кордильєри на заході;
 рівнини у північній і центральній частині;
 Аппалачі на сході.
Вплив льодовикового зледеніння на формування поверхні Північної
Америки.
Понад 10000 років тому клімат Північної півкулі був значно
суворіший; сніг, що випадав протягом тривалої зими не встигав розтанути і
нагромаджувався. Поступово він перетворився на кригу. Зрештою на
півночі материка утворився гігантський покривний льодовик.
Сотні років він просувався на південь. У лід вмерзали великі і дрібні
уламки гірських порід ( валуни, щебінь, пісок, глина ), які переміщувалися
разом з льодовиком і відкладалися на шляху просування льодовика,
утворюючи тисячі порогів.
Пройшли тисячоліття, поки в результаті потепління клімату
льодовик почав танути. Утворилися сучасні піщані відклади, вузькі високі
вали, льодовикові пасма, скелі, баранячі лоби, великі валуни. Південна
межа зледеніння досягла приблизно 40º пн. ш., а розміри удвічі
перевищували площу Австралії.
Під вагою льодовика частина земної кори на півночі материка
прогнулася, що й призвело до виникнення Гудзонової затоки.
Корисні копалини
На півночі материка, де на поверхню виходять магматичні і
метаморфічні породи фундаменту давньої платформи (в межах
Канадського кристалічного щита), зосереджені родовища залізних,
уранових, мідних, нікелевих руд, золота, срібла.
З осадовими породами чохла платформи пов’язані родовища
вугілля, нафти, природного газу, різних солей. Найбільш багаті
нафтогазоносні райони розташовані на узбережжі й шельфі Мексиканської
затоки, Північного Льодовитого океану, на Алясці, на Великих рівнинах (у
прогині між горами та платформою). На півострові Флорида є значні
поклади фосфоритів.
У передгір’ях та міжгірних улоговинах Аппалачів і Скелястих
гір залягають великі запаси кам’яного вугілля.
Кордильєри, що характеризуються строкатою геологічною будовою,
багаті на корисні копалини як магматичного, так і осадового походження.
Тут є руди кольорових металів, поклади ртуті, золота. Відомими на весь
світ є родовища золота в Каліфорнії і на Алясці.

4. Клімат. Оскільки Північна Америка дуже витягнута з півночі на південь,

температурні показники її північної і південної частин значно
відрізняються. Це пов’язано зі збільшенням кута падіння сонячних
променів на земну поверхню. Так, на півночі навіть у липні середня
температура на материку не перевищує 0... +8 °С, а на півдні середньорічна
температура вища за +20 °С.
На більшій частині материка панує західне перенесення — постійні
вітри помірних широт. Вони несуть насичене вологою повітря з Тихого
океану. Південна частина материка зазнає впливу північно- східного пасату
з Атлантичного океану. З півночі протягом року проникають північно-
східні вітри, які приносять холодне й сухе повітря з Арктики. На сході
материка, на межі
 суходолу й океану,
формуються малопотужні
сезонні вітри — мусони.
Улітку вони дмуть з
Атлантичного океану та
приносять прохолодну й
вологу погоду, узимку — із
центру материка,
спричинюючи холодну й
суху погоду.
Суттєво впливає на
клімат материка рельєф.
Рівнинна поверхня
центральної частини
Північної Америки сприяє
вільному переміщенню над
територією різних за
властивостями повітряних
мас. Узимку далеко на
південь легко проникає
холодне арктичне повітря, а
тропічне спекотне повітря
— на північ. Улітку суходіл прогрівається й дія
холодного повітря послаблюється. Велика різниця
температури й тиску між холодними та теплими
повітряними масами спричинює утворення
сильних вітрів — ураганів. В Америці їх називають
торнадо (від ісп. tornar — крутити). Вони
рухаються звичними для них маршрутами між
Кордильєрами й Аппалачами. Цю територію
називають «алеєю торнадо».
Гори — природний бар’єр на шляху
переміщення повітряних мас. Кордильєри
затримують значну частину вологих повітряних
мас, що надходять із Тихого океану. 
Істотно впливають на клімат узбережжя
морські течії. Так, холодна Каліфорнійська течія
зумовлює посушливу й спекотну погоду на
південно-західному узбережжі материка. Натомість
теплі Аляскинська течія на північному заході та
Гольфстрім на сході сприяють надходженню на
материк вологих повітряних мас.
Кліматичні пояси.
Унаслідок значної протяжності з півночі на
південь у Північній Америці представлені усі
кліматичні пояси Північної півкулі, за винятком
екваторіального.
В арктичному кліматичному поясі протягом року панує холодне й сухе
арктичне повітря. Тут суворі зими (-32 °С) і холодне літо (трохи вище 0 °С).
Узимку кілька місяців панує полярна ніч. Річна кількість опадів не
перевищує 100 мм.
У субарктичному поясі під впливом арктичного повітря зима довга,
 холодна й малосніжна. Літо прохолодне й дощове, що пов’язано з
надходженням помірних повітряних мас. Середня температура повітря
становить +8 ... + 12 °С.
У межах помірного кліматичного поясу виокремлюють три кліматичні
області. На Тихоокеанському узбережжі, яке протягом року зазнає впливу
західних вітрів з океану, сформувався морський клімат. Тут випадає понад
2000 мм опадів на рік. Середня температура січня 0 °С, липня — +10 ... +12
°С. За горами, у центрі материка, формується континентальна кліматична
область. Тут випадає від 200 до 400 мм опадів на рік. Літо тепліше (+18 °С),
зима холодна (-16 °С), тому сніг лежить увесь холодний сезон. На сході під
впливом сезонних вітрів утворилася мусонна кліматична область з вологим
і прохолодним літом (+16 °С) та сухою й холодною зимою (-12 °С). Через
холодну Лабрадорську течію тут часто бувають густі тумани.
Субтропічний пояс також має три області. У західній частині поясу
сформувалася середземноморська область з вологою й теплою (+ 8 °С)
зимою та сухим і спекотним (+ 24 °С) літом. На сході — мусонна область,
подібна до такої ж області помірного поясу тільки з вищою температурою
повітря. У центрі материка — континентальна область. Опадів протягом
року випадає мало (300-500 мм), спостерігають значне коливання
температури.
У тропічному поясі виокремлюють дві кліматичні області. На сході під
впливом вологого північно-східного пасату виникла волога (морська)
область із рівномірним зволоженням протягом року. Температура повітря
тут рідко опускається нижче +20 °С. Річна кількість опадів перевищує 1500
мм. На півострові Каліфорнія під впливом холодної течії сформувалася
пустельна (континентальна) область. Протягом року тут випадає мало
опадів. Річний і добовий перепади температури значні.
Невелика площа на крайньому півдні материка заходить у
субекваторіальний пояс.

5. Води Материк багатий поверхневими та підземними водами. Річки та озера

суходолу. Північної Америки належать до басейнів Атлантичного, Тихого й
Північного Льодовитого океанів та внутрішнього стоку.
Основними особливостями річок Північної Америки є велика
протяжність річок Атлантичного і Північного Льодовитого басейнів і мала
— Тихоокеанського басейну та різноманітність типів живлення. Так, для
річок північної частини материка, а також інших частин, що беруть початок
у високих горах (річки Юкон, Атабаска, Колорадо), характерне переважно
снігове живлення та літня повінь. Мішане снігово-дощове живлення та
весняна повінь, часті літні паводки є основними рисами річок південної
частини материка (Міссісіпі з притоками та ін.), дощове живлення — для
річок субтропічного, тропічного і субекваторіального поясів. Річки басейну
Атлантичного океану. Найбільша річка материка — Міссісіпі з Міссурі та
іншими притоками має великий басейн, збираючи води зі Скелястих гір
(Міссурі), Аппалачів (Огайо), Центральних і Великих рівнин. Міссісіпі є
повноводною впродовж усього року, розливається весною внаслідок
танення снігу і під час літніх дощів.
В Атлантичний океан несе свої води річка Святого Лаврентія, що
витікає з озера Онтаріо. Її режим зарегульований озерами.
Річки басейну
Північного Льодовитого
океану мають переважно
снігове живлення, вони
надовго замерзають,
мають значні відмінності
в об’ємах стоку за порами
року. Зимою деякі річки
промерзають до дна.
Багато з них протікають
через озера, і тому стік їх
відносно рівномірний.
Найбільша річка на
півночі материка —
Маккензі, що витікає з
Великого Невільничого
озера.
Річки
Тихоокеанського басейну
короткі, бурхливі,
багатоводні, багаті
гідроенергією. Долини річок глибокі та вузькі. Всесвітньої популярності
набув Великий каньйон на річці Колорадо глибиною до 1 800 м і довжиною
понад 320 км, врізаний у пласти осадових порід. На північному заході
материка, на Алясці, по плоскогір’ю та серед гір несе свої води в Тихий
океан річка Юкон. Її води поповнює і вічна мерзлота.
Озера, підземні води і льодовики материка
Озера материка. Північна Америка багата великими і малими озерами.
Западини озер здебільшого мають тут льодовикове та льодовиково-
тектонічне походження. На південній окраїні щита простяглася найбільша
озерна система світу — Великі Американські озера: Верхнє, Мічиган,
Гурон, Ері, Онтаріо. Глибина озер досить значна, у Верхнього вона досягає
393 м. Вони з’єднані між собою короткими річками. Із озер Ері та Онтаріо
тече коротка і бурхлива річка Ніагара, на якій утворився комплекс
водоспадів висотою до 53 м і загальною шириною понад 1 км.
 Уздовж західного краю щита розміщені такі великі за площею озера, як
Вінніпег, Велике Ведмеже, Велике Невільниче, Атабаска та інші. На нагір’ї
Великий Басейн лежить безстічне Велике Солоне озеро.
Підземні води і льодовики. Для материка характерне сучасне
зледеніння, загальна площа якого становить понад 2 млн км 2. Це покривні
льодовики Гренландії, Канадського Арктичного архіпелагу, гірські
льодовики Кордильєр.
На півночі материка поширена також вічна мерзлота.
6. Природні
зони.
Висотна
поясність.
 Вертикальна поясність Кордильєр. У
Кордильєрах виражена висотна
поясність, особливості якої
визначаються висотою гір і
розміщенням їхніх окремих частин у
різних кліматичних поясах. Нижній
пояс складається з чагарників,
вище ростуть ліси з дуба, сосни, клена,
а вище від 1 000 м переважають хвойні
породи (сосна, кедр, смерека і
гігантська секвоя заввишки до 110 м).
Вище від межі лісу поширені альпійські
луки, які переходять у гірську тундру та
голі скелі. З тварин у горах водяться
сірий ведмідь гризлі, рисі, вовки, лисиці, рисі.
До найбільш відомих заповідних територій належать також Йосемітський
національний парк, Великий каньйон, Мамонтова печера, Долина Смерті,
Катмай, Ель-Віскаїно, Секвоя.

Євразія
№ План Характеристика
1. Фізико-  площа - 54,6 мли км2 (1 місце)
географічне  якщо не враховувати острівну частину, то Євразійський континент
положення лежить на північ від екватора.
материка.  крайні точки: північна — мис Челюскін (77°43' пн. ш., 104°18' сх. д.),
Осболивост п-ів Таймир; південна — мис Піай (1°16' пн. ш., 103°30' сх. д.), на
і берегової півдні п-ва Малакка, Малайзія; західна — мис Рока (38°47' пн. ш.,
лінії. 9°34' зх. д.), Піренейський п-ів, Португалія;східна — мис Дежньова
(66°05' пн. ш., 169°40'зх. д.), Чукотський п-ів.
 Євразія є найбільшим материком Землі, який займає більш ніж
третину суходолу й поділяється на дві частини світу — Європу й
Азію.
 найближчі материки — Африка й Північна Америка. Азія з’єднана з
Африкою Суецьким перешийком, на якому створений канал. 
 Євразія — єдиний материк, який омивають усі чотири океани —
Тихий, Атлантичний, Індійський і Північний Льодовитий.
 моря: Північне, Балтійське, Середземне, Чорне, Азовське,
Баренцове, Східносибірське, Жовте, Японське, Охотське, Берінґове,
Східнокитайське, Південнокитайське, Аравійське; затоки:
Біскайська, Бенгальська, Аденська, Перська, Сіамська, Ботнічна;
протоки: Дарданелли, Босфор, Ла-Манш, Ґібралтарська, Зондська,
Малаккська, Берінґова, Лаперуза; острови: Велика Британія,
Ірландія, Сіцілія, Шпіцберґен, Нова Земля, Сахалін, Японські,
Великі Зондські (Калімантан, Суматра, Ява), Малі Зондські,
Філіппінські; півострови: Скандинавський, Піренейський,
Апеннінський, Балканський, Кримський, Таймир, Чукотський,
Камчатка, Корея, Індокитай, Малакка, Індостан, Аравійський.
2. Історія
відкриття і
дослідженн
я окремих
територій
материка.

Час Дослідники Результати досліджень

дослідження
Помори —
жителі Плавали до Шпіцбергену та
Середньов
узбережжя Нової Землі. Відкрили гирла великих
іччя
Баренцового та північних річок
Білого морів
Середньовічч Уточнення обрисів узбережжя
я Хрестові Середземного моря, його островів та
походи до півостровів.
Палестини Створення поселень-портів,
розвиток торговельних відносин
Дістався суходолом до Китаю,
прожив там 17 років, повернувся
1271— Венеціанець
морським шляхом через Перську
1295 рр. Марко Поло
затоку до Венеції. Автор «Книги» —
описів усіх мандрівок
Ібн Баттута  Побував у Туреччині, на
Початок — арабський Балканському півострові, півдні
XIV ст. учений та України, у Центральній Азії, Індії,
мандрівник Індонезії, Китаї
 Із торговельною метою
мандрував до країн Близького Сходу
та Індії. Через Каспійське море,
Російський
1466— Персію потрапив до Індії та першим
купець Афанасій
1472 рр. із європейців досяг внутрішніх
Нікітін
районів країни. Описав свої
враження у книзі «Ходіння за три
моря»
Експедиція
під керівництвом Склала карти архіпелагу
XV ст. голландського Шпіцберген, островів Ведмежий та
мореплавця Нової Землі
Віллема Баренца
Відкрила північний шлях до
Російська Японії. Нанесла на карту Курильські
Велика Північна острови та острів Сахалін, берегову
1733—
експедиція під лінію від Архангельська до
1743 рр.
керівництвом Чукотського моря протяжністю
Вітуса Беринґа понад 9 тис. км. Установила дійсну
протяжність Азії на схід
Досліджувала природу гірських
Російська масивів Центральної та Середньої
експедиція під Азії.
1856— керівництвом Уперше склала опис висотної
1857 рр. Петра Семенова- поясності Тянь-Шаню. Відкрила
Тянь- сучасне зледеніння.
Шаньського Досліджувала природу озера
Іссик-Куль
Досліджували обширні території
Центральної Азії. Нанесли на карту
Російські
нові гірські хребти.
експедиції під
1867— Склали описи пустель. Досягли
керівництвом
1888 рр. озера Обнор та витоків Хуанхе і
Михайла
Янцзи. Проводили кліматологічні
Пржевальського
спостереження. Збирали ботанічні та
зоологічні колекції
Мандрував районами Середньої
Азії, Казахстану, Північного Кавказу,
Кінець
Закавказзя, Далекого Сходу;
ХІХ Академік
країнами Середземномор’я,
— початок Х Микола Вавилов
Афганістаном (усього 60 країн).
Х ст..
Вивчав географію культурних
рослин.
3. Тектонічні Основою найбільшого континенту Землі є Євразійська літосферна плита.
структури, До її найдавніших ділянок належать Східноєвропейська, Сибірська,
рельєф, Корейсько-Китайська й Південно-китайська платформи. Окремі їхні
корисні частини виходять на поверхню у вигляді рівнин і плоскогір’їв, що
копалини. утворюють своєрідний пояс. Він включає Східноєвропейську й
Західносибірську рівнини (Східноєвропейська та молода Західносибірська
платформи), Туранську низовину (молода Туранська платформа),
Середньосибірське плоскогір’я (Сибірська платформа) і Велику Китайську
рівнину (Корейсько-Китайська платформа). На півдні Азії також виділяють
Індійську та Аравійську платформи.
У ході геологічної історії відбувалося зближення Африканської,
Аравійської та Індо-Австралійської плит з Євразійською. Уздовж лінії їх
зіткнення земна кора зім’ята у складки — там утворився Альпійсько-
Гімалайський складчастий пояс. Більшість гір, що виникли в цьому поясі,
розташовуються не на окраїнах уздовж узбережжя, як на інших материках, а
у внутрішніх і південних частинах Євразії. До них належать: Піренеї, Альпи,
Карпати, Апенніни, Балканські гори, Кавказ, Гіндукуш, Памір, Гімалаї,
Тибет.
Із зовнішнього боку частини гірських дуг утворилися низовини, серед
них — Месопотамська й Індо-Гангська. Ці рівнинні території разом із
плоскогір’ям Декан й Аравійським утворюють ще один пояс рівнин.
Альпійське горотворення проявилося в Євразії інтенсивніше, ніж де-
небудь на Землі. У ряді випадків це обумовило відродження давніх гір,
наприклад Тянь-Шаню. Ці гори, а також Скандинавські, Урал, Алтай
з’явилися в епоху давньої складчастості й були сильно зруйновані під
впливом зовнішніх сил.
Рух літосферних плит триває і сьогодні, що спричиняє активні горотвірні
процеси на материку. Особливо вони характерні для Центральної та Східної
Азії, Зондських островів і деяких інших районів. Учені пов’язують ці
процеси з гігантськими сейсмічними поясами, де відбувається більшість
землетрусів. Найактивніший із них — Тихоокеанський сейсмічний пояс.
У четвертинний період на рельєф північних і гірських районів Євразії
значно вплинуло давнє зледеніння. Зі Скандинавського півострова, де
перебував найбільший центр зледеніння, льодовик насувався на південь.
Його окраїни досягали навіть території України. Поступове потепління
клімату спричинило не тільки його відступ й утворення найбільших у світі
льодовикових відкладень, але й грандіозне переселення представників
флори й фауни.
Корисні копалини.
Євразія багата на велику кількість корисних копалин, особливо вугілля,
нафти, природного газу, руд чорних і кольорових металів. Вугілля є
продуктом перетворення відмерлих рослин, тому зазвичай залягає серед
осадових порід. Більшість вугільних басейнів створюють своєрідний «пояс»,
що простягнувся через увесь материк від Німеччини й Польщі до Росії та
Китаю.
Родовища нафти й природного газу зазвичай розташовані в прогинах
земної кори, заповнених осадовими породами. Найбільша кількість нафти
залягає на Аравійському півострові, у районі Перської затоки (Ірак, Іран), на
Західносибірській рівнині (Росія). Найбільші родовища природного газу
зосереджені в Північній і Центральній Азії (Росія, Туркменістан, Казахстан).
Рудні корисні копалини залягають у складчастих областях, фундаментах
і виступах давніх платформ, місцях виходу магматичних порід на поверхню.
У надрах давніх платформ Євразії зосереджені значні запаси руд чорних і
кольорових металів. Родовища залізних руд розробляються на півострові
Індостан, на північному сході Китаю, у горах Скандинавського півострова
та в південній частині Східноєвропейської рівнини.
Із нерудних корисних копалин особливе значення має хімічна сировина,
наприклад, калійна й кухонна солі, сірка, фосфати. Поклади кухонної та
калійної солей сформувалися в мілководних озерах і неглибоких морях у
 результаті випаровування води. Найбільшими басейнами калійних солей є
Верхньорейнський, Прикарпатський, Верхньокамський, Прип’ятський.
Запаси фосфоритів залягають на території Східноєвропейської рівнини.

4. Клімат.
Особливістю материка є зміна кліматичних умов не тільки з півночі на
південь, але і з заходу на схід, а також наявність величезних областей із

континентальним типом клімату.

Цьому сприяють такі чинники: величезні розміри материка; його
витягнутість зі сходу на захід і з півночі на південь; розчленованість
західної, південної і південно-східної окраїн; вплив океанів і різна
віддаленість від них окремих районів материка; чергування рівнин і гір.
У Євразії представлені всі кліматичні пояси — від арктичного на півночі
до екваторіального на півдні, у внутрішніх районах формуються
континентальні, а на окраїнах — морські (захід) і мусонні (південь і схід)
кліматичні області.

Арктичний пояс проходить через острови Північного Льодовитого

океану й узбережжя східної частини материка. Температури повітря тут, як
правило, значно нижчі за 0°С. Переважають арктичні повітряні маси й
високий тиск, випадає невелика кількість опадів. На поверхні морів
формується стійкий льодовий покрив.
Субарктичний кліматичний пояс тягнеться вузькою смугою через
північну частину материка. Тут клімат дещо м’якіший — так, улітку
температура піднімається вище за 0 °С.
Найбільшу територію займає помірний пояс. Тут добре виражені чотири
пори року, що проявляються в зміні погодних умов і життєдіяльності
рослин. Улітку температури сягають +25 °С і вище, узимку опускаються до
-15°С і нижче. Середньорічна температура коливається між +20 та 0°С. Тут
переважають помірні повітряні маси й низький атмосферний тиск. Висхідні
потоки повітря спричиняють випадання до 1000 мм і більше опадів на рік,
але розподіляються вкрай нерівномірно.
У межах помірного поясу сформувалися кліматичні області морського,
помірно континентального, континентального й мусонного клімату. На
заході Євразії клімат морський, характеризується незначною річною і
добовою мінливістю температури, високою вологістю повітря й великою
кількістю опадів. Літо відносно прохолодне, а зима м’яка, із частими
туманами.
У міру віддалення від Атлантичного океану слабшає і його вплив на
клімат. Зима стає холоднішою, а літо теплішим, кількість опадів дещо
зменшується. Це характерно й для більшої частини України, тут клімат
помірно континентальний.
 У районах, що розташовані в глибині Євразії, клімат континентальний.
Для нього характерні сухе, сонячне літо й морозна зима, невелика кількість
атмосферних опадів і значні річні амплітуди коливань температур повітря.
Із півночі сюди вільно надходять арктичні повітряні маси, а в холодну пору
року панує високий атмосферний тиск. Це призводить до застоювання
повітря й низьких температур, що опускаються до -50°С і навіть нижче. У
Східному Сибіру в районі Оймякона (63,2° пн. ш. і 143,2° сх. д., 741 м над
рівнем моря) зареєстрована найнижча температура Північної півкулі (-68
°С). Оймякон — полюс холоду Північної півкулі та найхолодніше постійно
населене місце на Землі. У Східному Сибіру зафіксована й найбільша річна
амплітуда коливань температур, вона перевищує 100°С.
На крайньому сході материка є ще одна кліматична область — область
мусонного клімату. Назва цієї області пов’язана із сезонними вітрами —
мусонами. Основна особливість цього типу клімату — вологе, з рясними
опадами літо й суха зима.
Субтропічний кліматичний пояс перетинає весь материк, у його складі
виділяють області з середземноморським, континентальним і мусонним
кліматом. Для середземноморського клімату характерне жарке сухе літо,
довга й тепла осінь, дощова зима з температурами вище за 0 °С і рання
весна. Життєдіяльність рослин триває протягом усього року.
У центральній частині субтропічного поясу клімат субтропічний
континентальний. Вологість тут нижча, літо жарке, а зима відносно холодна.
Східне узбережжя Євразії перебуває під впливом мусонів. Тому в
субтропічному поясі зростає кількість опадів, які рясно випадають улітку.
Узимку із центральних районів материка надходить холодне й сухе повітря
— це зимовий мусон. Цей клімат називають субтропічним мусонним.
Тропічний пояс у Європі відсутній, а в Азії він виражений лише в
південно-західній частині, де розміщені пустельні й напівпустель ні
території. Улітку температури тут сягають +30°С і більше, а взимку
опускаються до +15°С і нижче. Тут відзначені рекордно високі для материка
температури повітря. Спадні потоки повітря спричиняють украй малу
кількість опадів.
На сході розташований субекваторіальний пояс, тут кліматичні умови
більш сприятливі, у першу чергу завдяки збільшенню кількості опадів, що
випадають.
Екваторіальний пояс охоплює південь півострова Малакка й більшу
частину Зондських островів. Тут переважають екваторіальні повітряні маси
й знижений атмосферний тиск. Висхідні потоки повітря спричиняють
велику кількість опадів — 1000—3000 мм на рік. Випадають вони
рівномірно протягом усього року. Високі температури повітря весь рік
тримаються на рівні +24...+28 °С. Для цього поясу більш характерні зміни
погоди протягом дня, при цьому добові коливання температури вищі за
річні й сягають 10°С і більше.

5. Води Внутрішні води розподіляються по території материка нерівномірно.

суходолу. Річкова мережа найбільш густа на окраїнах материка, особливо в Південній
і Північній Азії (виняток — Південно-Західна Азія). Найбільші річки: Янцзи
(найбільша в Євразії), Об, Єнісей, Лена, Амур, Хуанхе, Меконг, Ганг, Інд,
Волга, Дунай. Майже всі вони, крім Волги та Дунаю, розташовані в Азії,
більшість із них несуть свої води до Тихого й Північного Льодовитого
океанів.
Янцзи – найдовша річка Євразії.Бере початок у центральній частині
 Тибетського нагір’я.
Хуанхе, або Жовта річка — друга за довжиною річка Азії, її протяжність
— 4845 км.Під час мусонних дощів на річці трапляються сильні повені.
Із річок, що впадають у Північний Льодовитий океан, найдовшими є Об
із притокою Іртиш, Лена і Єнісей. Усі вони мають змішане живлення, а
розливаються наприкінці весни — на початку літа, коли тануть сніги й на
річках починається повінь.
Інд, Ганг, Тигр, Євфрат належать до басейну Індійського океану. Інд
починається на Тибетському нагір’ї і проривається між відрогами Гімалаїв і
Гіндукушу на рівнину.
До басейну Атлантичного океану належать Дунай, Рейн, Дніпро, Дон.
Вони мають змішане живлення, хоча основна частина води надходить під
час весняного сніготанення.
На материку розташована найбільша у світі область внутрішнього стоку.
Її найбільші річки — Волга, Сирдар’я, Амудар’я.
Озера
Найбільша кількість озер розташована в північних районах, багато з них
мають льодовиково-тектонічне походження. Десятки тисяч таких озер
розташовані на Скандинавському півострові й на північному заході Росії.
Найбільшими є Ладозьке й Онезьке.
Озера, які виділяються за розмірами й глибинами, розташовані у
внутрішніх областях материка (Каспійське й Аральське моря, озеро Байкал).
Каспійське й Аральське моря — це залишки морських басейнів, які в
результаті вертикальних рухів земної кори відокремилися від Світового
океану. Байкал – найглибше озеро в світі.
Багаторічна мерзлота.
У Євразії більше, ніж де-небудь у світі, поширена багаторічна мерзлота.
Вона займає територію площею 11 млн км2 (майже третина території Азії,
найбільше у Східному Сибіру). Тут гірські породи протягом багатьох років
мають від’ємну температуру й містять підземний лід. Потужність цього
шару в окремих місцях становить кілька сотень метрів, а вміст води (льоду)
сягає 90 %.
У районах поширення вічної мерзлоти багато боліт й озер. Це пов’язано
з тим, що вода не може просочитися крізь замерзлі гірські породи і
залишається на поверхні.
Сучасне зледеніння.
Сучасне зледеніння розвинене в багатьох високогір’ях Азії (Гімалаї,
Каракорум, Тибет, Куньлунь, Памір, Тянь-Шань та ін.), в Альпах і
Скандинавії, а особливо потужне воно на островах Арктики й в Ісландії.
6. Природні Арктичні пустелі, тундра і лісотундра
зони. Тягнуться вузькою суцільною смугою через весь материк. Клімат дуже
Висотна суворий. Рослинність дуже бідна. Великі ділянки не мають рослинного
поясність. покриву. Тут зустрічаються песець, білий ведмідь, північний олень; влітку
Змыни прилітає багато водоплавних птахів, що селяться на високих скелястих
природи берегах, утворюючи пташині базари. У тундрі опадів випадає мало,
людиною. температури низькі, характерна багаторічна мерзлота, що сприяє
формуванню боліт.
Тайга
Багато тут торф’яних і осокових боліт. У європейській тайзі
переважають сосна і ялина. До них домішуються дрібнолисті породи —
береза, осика, горобина. Південніше 60° пн. ш. у лісах з’являються
широколистяні породи — клен, ясен, дуб. В азіатській тайзі ростуть ялиця,
сибірська сосна чи кедр, а також модрина — єдине хвойне дерево, що
скидає свою хвою на зиму.
Тваринний світ хвойних лісів дуже багатий. Тут живуть лось, білка,
заєць-біляк, лісовий лемінг; з хижаків широко поширені вовк, лисиця, рись,
лісова куниця, тхір, ласка, бурий ведмідь. У водоймах водиться видра. Серед
птахів найбільш численні клести, дятли, біла куріпка, глухарі, тетерева,
рябчики, сови.
Мішані ліси
Основна частина мішаних лісів у Європі знаходиться на
Східноєвропейській рівнині і поступово зникає в західному напрямку. У цих
лісах поряд із хвойними і дрібнолистими породами ростуть широколистяні.
Тут уже є рясний трав’яний покрив на дерново-підзолистих ґрунтах, менше
поширені болота.
Для західних, приатлантичних широколистяних лісів характерні бук і
дуб. З просуванням на схід і зменшенням кількості опадів букові ліси
змінюються більш світлими дубовими. У широколистяних лісах ростуть
граб, липа, клен. Крім тварин, що живуть у тайзі, тут є кабан, козуля, олень.
У Карпатах і Альпах зустрічається бурий ведмідь.
Лісостеп і степ
У лісостепу острівці лісів на сірих лісових ґрунтах чергуються зі
степовими ділянками. У степах переважає трав'яниста рослинність. У
трав'янистому покриві найбільш поширені різні злаки. Серед тварин
переважають гризуни — ховрашки, бабаки, польові миші. Природна
рослинність збереглася тільки у заповідниках.
У східній частині плоскогір’я Гобі знаходяться сухі степи: трави низькі
або поверхня ґрунту взагалі позбавлена трав’яного покриву; зустрічаються
засолені ділянки.
Напівпустелі і пустелі помірного поясу
Ці зони тягнуться від Прикаспійської низовини по рівнинах Середньої
і Центральної Азії. Тут розвинуті бурі ґрунти напівпустель і бурі та сіро-
бурі ґрунти пустель. У пустелях умови несприятливі для розвитку рослин:
незначна кількість опадів, сухе повітря. У глинистих і кам’янистих пустелях
ґрунтового покриву рослинності немає. У піщаних пустелях помірного
поясу ростуть саксаул, полин, солянки, астрагал. Фауна цих зон також бідна.
У напівпустелях і пустелях ще збереглися кінь Пржевальського, дикі осли
кулани, верблюди, різноманітні і численні гризуни.
Субтропічні ліси і чагарники
Узбережжям Середземного моря простяглася зона жорстколистих
вічнозелених лісів і чагарників. Кліматичні умови зони характеризуються
сухим і спекотним літом, дощовою, теплою зимою. На коричневих ґрунтах
ростуть кам’яний і корковий дуби, дика маслина, середземноморська сосна
пінія, кипарис. Ліси в наш час на берегах Середземного моря майже цілком
вирубані. Тепер тут ростуть зарості вічнозелених чагарників і невисоких
дерев.
На півдні Китаю і Японських островів пролягає зона перемінно-
вологих (мусонних) лісів. Літо тут вологе, зима порівняно суха і
прохолодна. У лісах на червоноземах і жовтоземах ростуть магнолії, пальми,
фікуси, камелія, камфорний лавр, зустрічається бамбук.
Субтропічні і тропічні напівпустелі і пустелі
Внутрішньоматерикові пустелі відрізняються найжаркішим і
найсухішим кліматом у всій Євразії. Середня температура липня може
досягати +30 °С. Дощі випадають украй рідко. Рослини в цих зонах такі ж,
як у пустелях помірного поясу. По сухих річищах ростуть акації, а в оазисах
вирощують фінікову пальму. Тваринний світ пустель порівняно бідний. У
Аравії зустрічаються дикий кінь Пржевальського, кулан, швидконогі
антилопи, дикі осли онагри. Є і хижаки — смугаста гієна, шакал. Багато
гризунів — тушканчиків, піщанок.
Савани і субекваторіальні ліси
У саванах Євразії серед високих злаків ростуть пальми, акації, тикове і
салове дерева. Субекваторіальні вологі та перемінно-вологі ліси вкривають
західне узбережжя Індостану, область нижньої течії Гангу і Брахмапутри,
узбережжя півострова Індокитай і північну частину Філіппінських островів.
Рослинність зони нагадує південніші вологі екваторіальні ліси, але деякі
дерева в сухий період скидають листя. Багато копитних, особливо антилоп,
багато мавп. Уздовж річок Індостану полюють тигри і леопарди. На
Індостані і на острові Шрі-Ланка дотепер живуть дикі слони.
Вологі екваторіальні ліси
У Євразії вони займають досить великі території і досить різноманітні.
Одних тільки пальм нараховується понад 300 видів. На узбережжі
Філіппінських островів та Малайського архіпелагу росте кокосова пальма. У
екваторіальних лісах ростуть численні види бамбуків.
 Зміна природи людиною
Протягом історичного часу природні умови материка були змінені
людиною. У багатьох районах природна рослинність майже цілком знищена
і заміщена культурною. Особливо постраждали зони степу і лісостепу. У
багатьох випадках у природі відбулися незворотні зміни, знищено багато
видів рослин і тварин, виснажені ґрунти. Для збереження природи були
створені національні парки, заповідники й інші охоронні території.

Тема 4.
Земля – наш спільний дім.
Взаємодія людини і природи.

Природні ресурси материків та океанів, їх класифікація.

 Зміна взаємозв’язків між компонентами природи під впливом
господарської діяльності людини. Порушення рівноваги в природних
комплексах материків та океанів.
Природний баланс порушує людина. Багато процесів у географічній оболонці мають
характер колообігів, коли між природними компонентами триває постійний обмін речовиною та
енергією. У природних колообігах не буває відходів, адже всі компоненти
природи,взаємодіючи між собою, використовуються знову й знову. У результаті між ними
встановлюється певна рівновага. Однак людина своєю діяльністю, втручаючись у природні
колообіги, порушує цю рівновагу. При цьому не лише руйнуються природні комплекси, а й
різко погіршується стан довкілля й, відповідно, якість життя людини. При цьому немає
особливого значення, який саме компонент зазнав видозмін. Рано чи пізно по ланцюжку
природних зв'язків відлуння необачного вторгнення дійде й до самої людини.
Серед основних загроз, пов'язаних із порушенням природної рівноваги, є знищення лісів
планети і, як наслідок, спустелення земель, забруднення повітря і водойм, утрата родючості
ґрунтів.
Відомо, що площа листяних лісів, які існували в Європі в давнину, значно скоротилася.
Це пов'язано з поширенням землеробства й стрімким збільшенням кількості міст. І нині тиск
людини на ліси в усьому світі не зменшився. Адже ліси є важливою частиною господарства
багатьох країн, що виробляють з деревини будівельні матеріали, меблі, папір та ін. Однак
втручання людини в природні комплекси лісів загрожує їм загибеллю. Серйозні проблеми
виникають і тоді, коли на місці вирубаних лісів насаджують інші породи дерев. Це порушує
середовище життя тварин, різко змінює весь природний комплекс.
Поблизу екватора в Африці, Південній Америці, Євразії розкинулися вологі
екваторіальні ліси. Незважаючи на всю їхню значущість, ці ліси зникають із загрозливою
швидкістю. Як наслідок в атмосфері накопичується вуглекислий газ, через що значно
підвищується температура повітря на Землі.

Проблема забруднення навколишнього середовища. Види

забруднення, основні джерела їх надходження.
Під забрудненням навколишнього середовища розуміють небажану зміну його
властивостей у результаті надходження шкідливих речовин і сполук антропогенного
походження. За характером та властивостями забруднюючих речовин виділяють фізичне,
хімічне та біологічне забруднення:
 Природоохоронні території.
Природоохоро́нні терито́рії — території, створені з метою охорони природних
ландшафтів від надмірних змін внаслідок господарської діяльності людини.Найважливішими з
таких об'єктів є заповідники, національні парки, заказники.

Міжнародні організації з охорони природи.

У світовій практиці міжнародного співробітництва з питань охорони природи велику
роль відіграють міжнародні міжурядові й громадські організації. Наприклад, така організація,
як «Міжнародний союз охорони природи», своє основне завдання вбачає в розробці наукових
основ охорони й відновлення дикої природи.
Протягом останніх десятиліть під егідою ООН були створені десятки органів, центрів і
програм з охорони навколишнього середовища: «Міжнародна комісія з навколишнього
середовища й розвитку», «Глобальний екологічний фонд навколишнього
середовища», «Всесвітня метеорологічна організація» тощо. Широко відомою та впливовою
екологічною організацією планети є «Гринпіс» (у перекладі з англійської — «зелений мир»).
Вона існує за рахунок добровільних пожертвувань.
В Україні також діють представництво «Гринпіс» і багато аналогічних громадських
організацій. Наша держава є учасницею понад 20 міжнародних угод, пов’язаних з охороною
навколишнього середовища, а також більш ніж десяти двосторонніх договорів у цій сфері.