Міністерство освіти і науки України

Центральноукраїнський національний технічний університет

Механіко-технологічний факультет

Реферат з дисципліни Історія та культура України

на тему : “ Розпад СРСР: причини і наслідки. ”

ВИКОНАВ
студент академічної групи КБ-20
Норов А. О.

Кропивницький – 2021
 Зміст
1. Передумови розпаду СРСР ………………………...…………………………………………....1
2. Причини розпаду СРСР.……………………………...……………………………………….…4
3. Наслідки розпаду СРСР……………………………...…………………………………….….…7
4. Використана
література………………………………………………………………………......9
1. Передумови розпаду СРСР:

На початку 70-х був нанесений удар по всіх концепціям повороту до ринкової

економіки. Саме слово «ринок» стало критерієм ідеологічної неблагонадійності. З другої
половини 70-х рр.. почала змінюватися організація промислового виробництва. З'явилися
виробничі науково-виробничі об'єднання (НВО). Практичним результатом подібних заходів
став лише гігантизм. Бажаного ж злиття науки і виробництва не відбулося. Зате в ці роки
швидко і успішно йшло злиття, переплетення офіційної економіки з тіньовою - різного роду
підлозі законною і незаконною виробничою і торговою діяльністю, в яку були втягнуті цілі
підприємства. Доходи тіньової економіки обчислювалися багатьма мільярдами. До початку
80-х рр.. стала очевидна неефективність спроб обмеженого реформування радянської
системи. Країна вступила в період глибокої кризи. Внаслідок цих та багатьох інших причин
до середини 80-х рр.. можливість поступового, безболісного переходу до нової системи
суспільних відносин в Росії була безнадійно втрачена. Стихійне переродження системи
змінило весь життєвий уклад радянського суспільства: перерозподілялися права керівників і
підприємств, посилилася відомчість, соціальну нерівність. Змінився характер виробничих
відносин усередині підприємств, почала падати трудова дисципліна, масовими стали апатія і
байдужість, злодійство, неповагу до чесної праці, заздрість до тих, хто більше заробляє. У
той же час в країні зберігалося позаекономічний примус до праці. Радянська людина,
відчужений від розподілу виробленого продукту, перетворився на виконавця,
який працює не по совісті, а з примусу. Вироблена в післяреволюційні роки ідейна мотивація
праці слабшала разом з вірою в близьке торжество комуністичних ідеалів, паралельно цьому
скорочувався потік нафтодоларів і ріс зовнішній і внутрішній борг держави.

На початку 80-х рр.. всі без винятку верстви радянського суспільства страждали від
несвободи, відчували психологічний дискомфорт. Інтелігенція хотіла справжньої демократії і
індивідуальної свободи. Більшість робітників і службовців необхідність змін пов'язували з
кращою організацією та оплатою праці, більш справедливим розподілом суспільного
багатства. Частина селянства розраховувала стати справжніми господарями своєї землі і
своєї праці.

1989 рік став роком радикальних змін, особливо в політичній структурі суспільства.
Доконаним в 1989 році виборів народних депутатів СРСР (березень - травень) передувала
небачена в нашій країні виборча кампанія, яка розпочалася ще наприкінці 1988 Можливість
висунення декількох альтернативних кандидатів (на 2250 депутатських місць було висунуто
9505 кандидатів) нарешті щось давала радянським громадянам дійсно вибирати одного з
декількох. Третина народних депутатів обиралася від громадських організацій, що дозволило
комуністам, як найбільш масової «громадської організації» на З'їзді мати більшість, або, як
кажуть в цивілізованих країнах - лобі. Про це було заявлено, як про досягнення: частка
комуністів серед народних депутатів виявилася 87% проти 71.5% попереднього скликання,
на основі чого робився гучний висновок про те, що в умовах свободи вибору був
підтверджений авторитет партії.

Перший З'їзд народних депутатів СРСР (25 травня - 9 червня 1989 р.) став дуже
великим політичним подією. Ніколи ще не було такого в історії цієї країни.
Практичних результатів З'їзду було небагато, зокрема був обраний новий ВР СРСР. Було
прийнято кілька загальних постанов, наприклад Постанова про основні напрями внутрішньої
і зовнішньої політики СРСР. Дискусії на другому з'їзді народних депутатів СРСР (12-24
грудня 1989 р.) носили більш діловий характер порівняно з першим З'їздом. Другий З'їзд
прийняв 36 нормативних актів, в т.ч. 5 законів та 26 постанов. Одним з центральних питань
порядку денного другого З'їзду народних депутатів було обговорення заходів щодо
оздоровлення економіки. Було обговорено питання про боротьбу з організованою
злочинністю. З'їзд розглянув доповіді комісія, присвячених як проблемам
зовнішньої політики (оцінка договору про ненапад між СРСР і Німеччиною від 23 серпня
1939 р., політична оцінка введення радянських військ до Афганістану в 1979 р.) так і
внутрішньополітичних (про слідчій групі Гдляна, про події в Тбілісі 9 квітня 1989 р, про
привілеї) ... Коли відкрився перший З'їзд народних депутатів, багато покладали на нього свої
надії на краще життя. Але, як і багатьом надіям нашого народу, їм не судилося виправдатися.
Перший З'їзд називають зараз "грою в демократію», якою він, власне, і був. До другого З'їзду
інтерес людей вже помітно вщух. Народу уже стало зрозуміло, що не можна одним чарівним
помахом руки зробити життя кращим. Реформа виборчої системи є справою необхiдною, але
конкретного, насущного вона народу дала небагато. Введення президентства.
Влітку-восени 1989 року реформатори в КПРС, які не захотіли позбутися від чіпких обіймів
консерваторів, дали демократам можливiсть набрати політичну силу і вплив, дозволили їм
представити правоцентристський єдність в КПРС як стратегічну лінію, а не як тимчасовий
тактичний маневр. Ситуація в країні вимагала рішучого розвитку курсу на змішану
економіку, на створення правової держави і укладення нового союзного договору. Все це
об'єктивно працювало на демократів.
 Говорячи про СРСР, потрібно зробити суттєве застереження, щодо першого
президента Радянського Союзу, яким став Михайло Сергійович Горбачов, оскільки це теж
зіграло свою роль в історії СРСР, зокрема в розпаді. Обрання Горбачова на посаду
Генерального секретаря ЦК КПРС зовсім не було визначено розстановкою політичних сил.
Був, за визнанням самого Михайла Сергійовича, і інший кандидат. Але в результаті
прихованої, «недоступною простому смертному» апаратної гри перемогу здобула саме його
команда. Природно, Горбачову потрібно було зміцнитися при владі. А для того,
щоб ідеологічно обгрунтувати свою боротьбу зі старою партійною гвардією, він змушений
був проголосити курс на оновлення соціалізму з його, провідною і спрямовуючою силою -
КПРС. Спочатку, в квітні, коли народ сумував з приводу алкогольної кампанії, почалися
кадрові перестановки. Один за іншим відправлялися на заслужений відпочинок партійні
вожді областей і республік. Чищенням апарату керував тепер вже призабутий Єгор Кузьмич
Лігачов, і за два роки впорався зі своїм завданням - розсадив відданих людей на всі ключові
пости. На цьому всі партійні «перебудови» до Горбачова, як правило, закінчувалися, але
вплив Лігачова в партії зросла настільки, що генсек відчув подих конкурента в потилицю. І
не встигла нова номенклатура припасти до годівниці, як Горбачов оголосив про те,
що перебудова триває.

Роза політичних вітрів перебудови змінилася в черговий раз. Вибухнув

найгостріша криза сформованої політичної системи. Проголосивши гасло «Вся влада -
Радам!», Реформатори навіть не замислювалися над тим, що Ради, які перестали бути
приводними ременями КПРС, не в змозі організувати нормальний процес політичного
розвитку. Преса КПРС гостро критикувала «некомпетентних демократів», які не вміють
налагодити роботу тих Рад, в яких їм належить більшість. «Некомпетентні демократи»
кивали на «саботаж» з боку колишньої правлячої касти - апарату виконавчої влади,
мафіозних структур. Проте суть справи глибше. Політична криза кінця 1990 року - результат
не стільки некомпетентності або саботажу, скільки віджилого типу державності. Кожна
політична сила прагнула шукати власний вихід з цієї кризи. Болючіше всього на нього
реагували «державні стану» - ті верстви, саме існування яких було поставлено зараз на карту.
Горбачов, хоча і не без вагань, змушений був йти на це. Він потребував підтримки, але
отримати її було нізвідки: КПРС втратила мобілізаційні здібності, а з лібералами співпраця
не склалося - позначилося інерція конфронтації. Втім, якщо б воно і склалося - авторитарної
трансформації режиму навряд чи вдалося уникнути. Бо ліберали - в усякому разі, ті з них,
хто робить погоду на політичному небосхилі, розглядали посилення виконавчої влади,
авторитарні методи переходу до ринкового господарства як щось довготривале, а не як
тимчасову тактичну міру, тому, строго кажучи, не тільки демократами, але і лібералами вони
були хіба що в лапках. Досить було прочитати проект Конституції Росії, щоб побачити:
тоталітарний режим передбачається замінити не загальної демократією, але авторитарною
владою. При цьому, однак, на відміну від комуністів-реформаторів, ліберали націлювалися

на зміну фундаменту політичної системи, на трансформацію радянської влади

в парламентську республіку.

2. Причини розпаду СРСР:

У літературі висунуто чимало гіпотез про причини розпаду СРСР. Можна зустріти
посилання випадковість що сталося. Мовляв, було б в Генерального секретаря Ю. У.
Андропова здорові нирки, було б всьому ланцюжку подій, що до розпаду країни. Союз
можна було зберегти й у разі, якби між Б. М. Єльциним і М. З. Горбачовим не виникло
особисту ворожнечу, фатальносказавшейся долі СРСР.

Куди як більше є авторів, вбачає в розпаді прояв певної закономірності. На

загальність претендує пояснення спираючись на так званий закон енергетичної
неефективності великих держав, за яким як розпався СРСР, але - йде розпад Росії,
розпадуться США, Канада, Китай, Австралія. У статтях істориків отримує розвиток ідея, що
розпад Союзу РСР закономірний і об'єктивний.

А. М. Сахаров заспокоює співгромадян: «Відбувається те, що й має відбуватися...

Росія просто проходить з великим запізненням самі цивілізаційні щаблі еволюції, що інші
розвинених країн». Мовляв, цивілізаційне розвиток виробництва і політичне життя60—70-х
років практично підготували розпад Союзу, і уже нічого зробиш. Відповідно до такого
підходу, СРСР, як і радянський соціальний лад, впав через свою внутрішньої
неспроможності, він зжив себе сама собою, ніби радянські люди самі (своєму життєвий
досвід) дійшли думці про необхідність відмови і зажадав від свого “імперського” держави, і
зажадав від соціалізму; СРСРсаморазрушился. А. Про.Чубарьян представляє розпад СРСР
результатом «з одного боку, зростання національної самосвідомості, з іншого — краху
методів, з допомогою яких створювався і жив СРСР».

Провина за розпад Союзу РСР нерідко майже зовсім перекладається в західний бік.
Що за допомоги таких діячів, як Хрущов і Горбачов, проводилася політика, задля США,
Англії й ін. Не вважаю себе прибічником різних теорій змов проти Росії. Хоча неодноразово
чула про масонів, про кланах сімей банкірів типу Ротшильда тощо. Але так би мовити, з
фактами не посперечаєшся…
 До наших дням відомими деталі цілого ряду проектів, розроблених до й вкладених у
знищення СРСР, розчленовування його території, знищення російського народу.

Так, А. Даллес (директор ЦРУ в 1953—1961 рр.) ще наприкінці Другої світової війни
запропонував план повоєнної боротьби з СРСР, у якої «епізод за епізодом розігруватиметься
грандіозна за масштабом трагедія загибелі самого непокірливого землі народу, остаточного,
необоротного згасання його самосвідомості». У підставі цього та всіх наступних планів
ведення “холодної громадянської війни” проти СРСР лежала установка «підірвати
Радянський Союз перед зсередини з допомогою підривних засобів і розкладання» і
розширенням старих, як світ, прийомів нацьковування одних народів інші.

18 серпня 1948 р. Рада безпеки США затвердив директиву «Цілі США щодо Росії»,
спрямовану на повалення радянської влади й декомунізацію країни силами «будь-яких
місцевої влади, що змінюють радянської влади». На початку 1953 р. конгрес США прийняв
запропоновану президентом Ейзенхауером резолюцію, у якій висловлювалось сподівання те
що, що «народи, які під пануванням радянського деспотизму, мають відновити права
самовизначення».

9 липня 1959 р. конгресом США було прийнято резолюцію про поневолених націях. У
ньому стверджувалося, що «з 1918 р. імперіалістична агресивна політика російського
комунізму призвела до створення великої імперії, що представляє лиховісну загрозу безпеці
Сполучених Штатів і аналіз усіх вільних народів світу». Резолюція вимагала звільнення і
повернення незалежності цілої низки країн і народів, зокрема Польщі, Угорщини, Литви,
України, Чехословаччини, Латвії, Естонії, Білорусі, Румунії, Східній Німеччині,
Болгарії,Континентального Китаю, Вірменії, Азербайджану, Грузії, Північної Кореї, Албанії,
Тибету, Туркестану, Північного В'єтнаму та інших. Було ухвалено щорічно відзначати США
третю тиждень липня як «Тиждень поневолених націй» до того часу, поки «нічого очікувати
досягнуто воля і незалежність всім полонених націй світу» .

Не є таємної та «Доктрина звільнення», прийнята адміністрацією Дж. Буша 1989 р. і

задумана з мета демонтажу «радянської імперії». Доктрина ставила завдання поетапного
відторгнення чотирьох кіл держав «імперії»: Індокитаю і більш соціалістичної орієнтації (4-й
коло), східно-європейських країн і Куби (3-й коло), союзних республік СРСР (2-ї коло),
республік і власне усіченою Росії (1-ї коло).

Відомий низку відвертих зізнань найвизначніших американських державних та

громадських діячів, які підтверджують, що «перемога США у холодній війні була
результатом цілеспрямованої, планомірною і багатосторонній стратегії США, спрямованої на
знищення Радянського Союзу». Зокрема, Дж. Вулсі під час сенатських слухань під час
затвердження його ЦРУ сформулював колишньому Союзі РСР: «Так, це ми
прикінчилиГигантского Дракона».

Президент США Дж. Буш після розпаду Союзу заявив, що це «наша перемога,
перемога ЦРУ». Б.Скаукрофт (радник Буша із національної безпеки) було не повідомити
всьому світу, що його “першої реакцією на остаточний спуск радянського прапора над
Кремлем було відчуття гордості на тому роль, що її зіграли досягненні цього. «Ми завзято
працювали з того, аби просувати Радянський Союз цьому напрямі…» Нині у США відкрито
заявляють, що українці розпад СРСР, але розчленовування Росії піде «користь» як їй самій, а
й Сполучених Штатів. У разі в американських руках були б «ефективні важелі тиску».
Маючи працювати з індивідуальними державами всередині колишньої Росії, «США міг би
нацьковувати їх одне на друга». І вже у всякому разі США мали більше влади над такими
державами «вже хоча б завдяки своїм явно переважаючим масштабам». Державний секретар
США через російську пресу оголошує, що завдання США «у тому — оскільки це у наших (т.
е. американських) інтересах, — щоб керувати наслідками розпаду радянської імперії” звісно
ж, виключно з метою «допомогти Росії домогтися процвітання». Заступник державного
секретаря США всерйоз намагається стверджувати, що інтереси російських, котрі
перебувають поза Росії, полягають тільки у тому, щоб «бути повноправними громадянами у
своїй новонабутої батьківщині». Заклики до возз'єднання російського народу єдину державу,
за його визначенням, не що інше, як «маніакальне великодержавний шовінізм», що
становить велику загрозу майбутньому Росії, ніж сепаратизм «етнічних меншин — чеченців,
татар, якутів, чукчів, калмиків, осетинів і мордви».

У цьому тлі невідь що переконливо виглядають концепції, повністю які заперечують

руйнівне дійство зовнішніх зусиль і які надають значення внутрішнім чинникам занепаду й
розпаду СРСР, і, — економічної кризи,нараставшему у СРСР протягом десятиліть, який став
майже головної і єдиної причиною “перебудови” і від неефективною економіки та держави.

На противагу цьому обгрунтовуються переконання, що жодних що серйозних

об'єктивних причин для розпаду Радянського Союзу немає, і це не була розпад, а розвал,
який був наслідком грубих прорахунків і прямих помилок політиків, дії руйнівних
політичних сил є та діячів. Винуватцями що стався цьому випадку найчастіше
представляється Горбачов та його оточення.

Ось воно - причина, лише я - не дуже вірю у випадковість «грубих прорахунків»

Горбачова, які повільно, але вірно привели СРСР до розвалу. На підтвердження своїх слів,
хочу привести факти, із яких дійти невтішного висновку на користь «перебудови по-
горбачовському». Ось кілька нетаємних них:
 1. Проводилася політика гласності: було знято цензура, з'явилися нові видання газет,
численні громадські об'єднання, які були «розсадником» ідеї русифікації. Вони розпалювали
ненависть до російської, представляючи інші нації, як поневолені.

2. Створювалися політичні партії і рух, виступаючі, за «відродження національної

свідомості», було є неприпустимим у багатонаціональній країні. Саме вони почали
головними виразниками ідей державного відокремлення союзних республік, їх виходу зі
складу СРСР. Що у подальшому призвело до міжетнічних конфліктів і сепаратизму.
Почалися збройним сутичкам грунті міжетнічних конфліктів, воєнних дій між Вірменією й
Азербайджаном, між узбеками ітурками-месхетинцами та інших.

3. Зовнішня політика, як «позитивних змін». Я спеціально виділила слова

«позитивних змін» в лапки,т.к. як давати таку оцінку, треба подивитися, що за зміни:
Широке взаємодія із країнами світу, саме, зі США можуть, Англією, Францією, Японією та
інших. країнами НАТО.Признались допущені раніше помилки у стосунки з деякими
державами, зокрема із Китаєм. Передбачалися зменшення військових витрат та виведення
військ з Афганістану. Підписання між навіть СРСР документа, у тому, що «ядерна війна
неприпустимою і у ній може бути переможців». Оголошення мораторію на випробування
ядерної зброї. Призупинення розгортання ракет середнього радіуса дії європейській частині
країни. Була виведено техніка із території НДР. Зменшилися Збройні сили. Почався переклад
заводів на випуск цивільної продукції для. Таким позитивним змін, я дам визначення, як
програш у холодній війні. І як наслідок, програшу у війні, навіть холодної, програв -
платить… І що ж платив Горбачов? Чим могла заплатити країна, основні доходи становили
засоби від продажу природних ресурсів? І тепер Михайле Сергійовичу домовився про
«спільному освоєнні природних багатств Кольського півострова, і континентального шлейфу
Баренцова моря» із державами Північної Європи. З Південною Кореєю (яка досі є
проамериканської) домовився про освоєнні природних ресурсів Сибіру та Далекого Сходу.

3. Наслідки розпаду СРСР

Усе змінилося 8 грудня 1991 року, після проголошення заяви трьох (Президент
РРФСР–Б.Єльцин, президент України-Л.Кравчук, Голова Верховної Ради Республіки
Білорусь у – С.Шушкевич) сталося освіту незалежних держав.Образовалось співдружність
незалежних країн.
Отак відбулася подія, що можна порівняти із природною катастрофою, але які з
своїм наслідків склалося куди трагічніше. 9 грудня 1991 року, ми прокинулися іншій
країні і це за країна досі знають небагато.
Разломи йшли як землею, а й у долям нації, вищі народів, кожна що від'єдналася
країна мала виживати самотужки, і й Росія.
 Оскільки Радянський Союз перед, жив розвивалося як організм, які відокремилися
частини несли з собою життєво важливі країни органи. прибалтійським державам
(Литва, Латвія, Естонія) відійшли найсучасніші порти, атомна станція, багато
високотехнологічні виробництва.Отделилась Україна, разом із Севастополем. Розірвалися
століттями усталені господарські зв'язку,объединявшую: вугільну, промислову,
металургійну, транспортну і продовольчу систему. Залишилися закордоном традиційні
місця відпочинку у Криму і Закавказзі (Грузія, Вірменія, Азербайджан). Гордість
Радянського Союзу – космодром «Байконур» став належати Казахстану. Отримали
«незалежність» бавовняні плантації родовище стратегічного сировини у неповній середній
Азії (Туркменія, Узбекистан, Таджикистан, Киргизія), але з то кордону країни було
відкрито навстіж.
Розпад такий великої країни було пройти непомітно населенню. Через війну
підписання Біловезьких угод були розірвані все які були зв'язок між союзними
республіками. Насамперед, розрив цих зв'язків позначився на життя людей
пострадянському просторі в. Різко загострилися національні відносини, що призвело до
міжетнічним зіткненням майже переважають у всіх союзних республіках.
Також наростало загострення соціальних наслідків політичного та економічної
кризи, спостерігався різке зростання націоналізму, дискримінації російськомовного
населення і ще російської в республіках колишнього Радянського Союзу.
Всі ці наслідки розпаду СРСР викликали розпач мільйони покупців, безліч сприяли
різкій диференціації суспільства до бідних і багатих, безпрецедентному зростанню потоку
біженців. Втрата нагромаджених протягом десятиліть радянської держави «людського
капіталу», вирощеного поколіннями нового шару інтелігенції та учених.
Використана література:
1. «Посібник з історії СРСР» Вид. Москва 1987
2. Н. Верт «Історія Радянського Держави»
3. «Сторінки історії радянського суспільства», 1989
4. Перебудоваgorbachev-ms.narod/pere.html
5. Біографія Горбачова М.С.gorbachev-ms.narod/bio.html
6. А. І.Вдовин, У А. Корецький РОЗПАД СРСР І ПРОБЛЕМИНАЦИОНАЛЬНО-
ПОЛИТИЧЕСКОГО РОЗВИТКУ РОСІЇvybory/nauka/0100/vdovkor.php3