21 березня (9 березня)(за іншими джерелами 20 березня (8 березня)

1889 року - народився – видатний співак і актор - ОЛЕКСАНДР

ВЕРТИНСЬКИЙ.
Його й до сьогоднішніх днів вважають феноменом. Пісні у його
незабутньому виконанні, викликали завжди щире захоплення його
шанувальників.
Олександр Вертинський народився у Києві. Він рано став сиротою та
виховувався у родичів. Попри всі життєві труднощі, хлопчик у 10 років
блискуче здав іспити і вступає до Першої імператорської Олександрівської
гімназії (нині – це жовтий корпус Національного університету імені Тараса
Шевченка).
Активно розпочав друкувати вірші в київських виданнях. Навчаючись
у гімназїї дуже захопився театром. Досить часто грав на аматорській сцені і
був статистом у київському театрі Соловцова.
Зустріч із Софією Зелінською давньою подругою його матері повністю
змінила хлопця. Завдяки Софії, Вертинський заповнив прогалини в освіті,
познайомився з Казимиром Малевичем, Марком Шагалом та іншими
видатними людьми. У цей період Олександр почав друкувати свої
оповідання, завдяки яким здобув популярність.
Коли ж він дізнається, що сестра його жива і працює в московському
театрі. У 1913 році Олександр Вертинський переїздить до Москви. Юнак
пробував вступити в трупу МХТ, але нажаль його артистична кар'єра була
недоступною через дефект його мови — він гаркавив.
На цей недолік хлопець не дуже і зважав і активно знімався у німому
ще в той час кінематографі. Олександр Вертинський був знайомим із
Володимиром Маяковським, зараховував себе до футуристів і виступав в
Кафе поетів.
У Першу світову війну йде добровольцем на фронт. Там він був
санітаром, і повертається до Москви в 1915 році опісля поранення.
Олександр Вертинський успішно знаходить свій жанр, що принесе
йому чималу популярність. Він став виступати в кабаре і театрах мініатюр з
«аріеткамі» — ігровими пісеньками в костюмі і гримі П'єро. Пластичне
речитативное виконання віршів Блоку, Анненського, Сологуба, Ахматової,
Гумільова і своїх власних текстів.
Опісля повернення Олександр Вертинський продовжує кар’єру актора.
Успішно знімався у німому кіно, де познайомився і подружився з тогочасною
богемою – Вірою Холодною та Іваном Мозжухіним. Саме в цей період
з’явився знаменитий образ П’єро. Його романси “Я сьогодні сміюся над
собою”, “Панахида кришталева”, “Кокаінетка”, “Жовтий ангел” принесли
величезну кількість шанувальників. Навіть суворі критики схвально
відгукувалися про творчість Вертинського.
 Його власна літературна творчість розвивалася в руслі загальних
настроїв і тим «занепадницькі» мистецтва російського модернізму.
Олександр Вертинський та його мистецтво представляли феномен майже
гіпнотичного впливу не тільки на «обивательську», але і на вимогливу
елітарну аудиторію.
Опісля еволюції Олександр ВЕРТИНСЬКИЙ проживав у Польщі,
Парижі. Концертував успішно у багатьох країнах Європи і США.
У 1935 році він переїздить до Шанхаю, а в 1943 році, опісля численних
спроб отримати радянську візу, все ж таки домігся дозволу повернутися на
батьківщину. Жив у Москві, з успіхом їздив з концертами по всій країні,
знімався в кіно.
У журналі «Москва» у 1962 році друкувалися його мемуари «Чверть
століття без батьківщини». Власні його тексти були зібрані в книгу «Пісні та
вірші», що вийшла в Парижі в 1938 році. Секрет успіху Олександра
Вертинського був дуже простим - це щирість автора.
Саме щирість приносила йому шалений успіх. Він відверто говорив у
своїх піснях про те, що найбільше турбувало людей: життя, нерозділене
кохання, смерть, духовні пошуки й душевні митарства. Він мав особистий і
неповторний стиль. Тільки один, уже згаданий, образ страждальця П’єро
породив незліченну кількість наслідувачів і пародистів, але жодному з них не
вдалося наблизитися до майстерності Вертинського.
При всій своїй популярності, гастролях і концертах, Олександр
Вертинський ніколи не забував про Україну і про те, що він - українець. В
листах до своєї дружини писав:
“Шкода, що я співаю російською, і весь такий російський. Мені треба
було бути українським співаком і співати українською. Україна – рідна мати.
Іноді мені здається, що я вчинив злочин, бо не співаю рідною мовою. Як би я
хотів жити і померти в рідній стороні. Як прикро, що людина не може сама
вибирати собі кут на Землі. Що мені Москва? Я не люблю її! Я всією душею
прив’язаний до тих камінців, по яких я ходив в роки своєї юності,
прив’язаний до столітніх каштанів, які стоять і ще стоятимуть, навіть після
моєї смерті”.
Опісля повернення до свого рідного краю, Олександр Вертинський
співав своїм донечкам лише українські колискові. На кіностудії Довженка
грав українською у фільмах “Кривавий світанок” і “Полум’я гніву”, чим дуже
пишався.
Наталія Ужвій його тоді спитала: “Те, що ви вивчили мову, це ще
зрозуміло – мову можна вивчити, але звідки у вас суто українські інтонації?”.
Ледь не плачучи від радості, артист відповів тоді, що він тут народився, і що
це його Батьківщина. Олександр називав Київ ніжною батьківщиною і
говорив: “Я готовий цілувати твої вулиці”.
 Останній концерт Олександра Вертинського відбувся у день його
смерті. 21 травня 1957 року. Через кілька годин після виступу, Олександру
Миколайовичу стало зле, і серце його зупинилося.
У Києві талановитому артисту присвячено одну з вітрин Музею Однієї
Вулиці, там представлені автографи Вертинського з текстами окремих
пісень, фотографії, колекція грамплатівок 1930-1950-х років.
У 2009-му музей проводив виставку, присвячену 120-річчю з дня
народження видатного артиста.
18 березня 2019-го на Андріївському узвозі встановили пам’ятник
артистові, який після численних пригод і поневірянь по світу, повернувся до
рідної сторони. Офіційна церемонія відкриття пам’ятника відбулася 21
березня 2019-го у 130-ту річницю з дня народження Олександра
Вертинського.

Пропоную насолодитися чудовим голосом співака переглянувши цікаві

лінки
https://youtube.com/playlist...
https://youtube.com/playlist...
https://youtube.com/playlist...
https://youtube.com/playlist...
https://youtube.com/playlist...
https://youtube.com/playlist...